joomla
ЕВОЛЮЦІЯ ТЕРМІНУ «НІГІЛІЗМ» ТА НАЦІОНАЛЬНО - ІСТОРИЧНА ҐЕНЕЗА ФЕНОМЕНУ НІГІЛІЗМУ ДРУЧЕК О. В
Юридичний вісник Причорномор’я

Статтю присвячено розгляду процесу еволюції терміну «нігілізм» в контексті світової історії та феномену генези вказаного явища на українських теренах.

Ключові слова: нігілізм, філософсько-правовий нігілізм, со­ціально-політичний, соціально-економічний, правовий нігілізм, на­ціонально-правова традиція.

Статья посвящена рассмотрению процесса эволюции термина «нигилизм» в контексте мировой истории и феномена генезиса дан­ного явления на украинской почве.

Ключевые слова: нигилизм, философско-правовой нигилизм, со­циально-политический, социально-экономический, правовой ниги­лизм, национально-правовая традиция.



Постановка проблеми та її зв’язок із провідни­ми науковими та практич­ними завданнями. Однією з умов формування в Ук­раїні правової держави і успішного завершення де­мократичної трансформа­ції українського суспіль­ства є обмеження до міні­муму явища правового нігілізму, під яким у най - ширшому розумінні вба­чають девальвацію права, недооцінку його соціаль­но-регулятивної ролі. За­значене ставить перед юридичною наукою за­вдання всебічного і повно­го дослідження вказаного феномену, зокрема, в кон­тексті його національно - історичної генези та ево­люції терміну.

Аналіз останніх дослід­жень і публікацій з цієї проблематики. Осмис­ленням нігілізму як філо­софсько-етичного, ідеоло­гічного явища свого часу займалися А. Шопенгауер, Ф. Ніцше, О. Ільїн В. Краус та ін. З позицій теорії та філософії права пробле­ми антиюридизму вивча­ли С. С.Алексеєв, М. І.Мату - зов, В. С.Нерсесянц, А. Л.Но - виков, Ю. С.Шемшученко та ін. Досить цінними в плані наукової значущості є результати розробки ка­заної проблематики віт­чизняними та близькоза - рубіжними дослідниками (О. В.Волошенюк, О. Р.Гу- ліна, О. Н.Зрячкін, Л. Г.Ку - микова, Л. О.Лушина, М. Є. Пан­кратова, О. С. Радьков, Т. В. Лютий, Г. В.Тригубен - ко та ін.).

Цілі та завдання статті. Проте, об’єктивно, в сис­темі наукових знань зали­шаються лакуни, особливо в аспекті вивчення націо­нального характеру право­вого нігілізму, ліквідації яких в деякій мірі може слугувати наша розвідка.

Виклад основного мате­ріалу. Аналіз енциклопе­дичних визначень понят­тя «нігілізм» свідчить про надзвичайну розмаїтість явищ, що ним позначаєть­ся. Так, мова може йти про етичну, соціокуль - турну, ідеологічну, право­ву іпостасі вказаного фе­номену. У цілому нігілізм (від лат. «nihil» - ніщо) - це «заперечення устале­них суспільних норм, іде­алів, принципів, законів, авторитетів, традицій то­що» [1; с. 357]. Таким чи­ном, у найширшому ро­зумінні нігілізм означає певний тип світосприй­няття, якому, на думку

А. І. Новикова, притаман­ні такі риси : гіпертрофо- ваний сумнів, абсолюти­зація суб’єктивного (ін­дивідуального) начала, за­перечення об’єктивних за­кономірностей та логіки іс­торії, застосування в бо­ротьбі з застарілими со­ціальними чи культурни­ми формами найгірших способів дії, аморфність альтернативної програми, транзитивність [2; с.16-18].

Ми вважаємо слушною думку О. М.Зрячкіна, що відлік зародження нігіліз­му як ідейно-філософської субстанції слід починати з періоду античності, коли в Стародавній Греції по­ряд із філософською кла­сикою мали місце різного роду її відхилення - течії, що пропагували власне ідеологію нігілізму (кіні­ки, епікурейці, скептики, стоїки) [3; с.17]. З огля­ду на певну опозиційність поглядів представників цих шкіл (особливо Анти - сфена, Кратона, Епікура, Зенона, Клеана) слід таки віднести їх носіїв до пер­ших нігілістів.

Як одна із форм філо­софського пізнання дій­сності, нігілізм, поряд із скептицизмом, матеріаліз­мом, софістикою був при­сутнім в період античності практично в усіх розвину­тих цивілізаціях того ча­су - в Греції, Індії, Ки­таї, державах Передньої Азії. Слід зазначити, що сучасний стан досліджень культурної спадщини дав­ніх цивілізацій не дає нам можливості оцінити на­явні форми нігілістичної ідеології як цілком сфор­мовані філософські сис­теми, та й навряд чи во­ни насправді були таки­ми, але та чи інша ступінь нігілістичного заперечен­ня присутня в багатьох фі­лософських вченнях того часу. Не заперечуючи то­го факту, що різноманітні тодішні теорії нігілістич­ного характеру стали пе­редумовою нігілістично­го світогляду у сучасному розумінні цього слова [4; с.32] слід наголосити - все ж у самостійне ідейно-фі­лософське вчення нігілізм того часу не оформився, і існував у вигляді сукуп­ності індивідуальних кри­тичних, скептично-раціо­нальних суджень, одних із багатьох, хоча в кризові часи вони і оволодівали масами.

Період Середньовіччя, з його тотальною ідеологією християнської релігії, став часом, коли нігілістичні погляди отримали новітні поштовхи для свого розвит­ку. Першочергово, на дум­ку П. І.Новгородцева, цим стала сама релігійна свідо­мість, перед якою тьмяніє все земне і яка логічно при­водить до заперечення всієї земної людської історії і культури [ 5; с. 213]

В середні віки словом «nihilista» стали називати неправдиво віруючих лю­дей чи єретиків, і вперше це зробив Августин Блажен­ний. В самій християнській релігії, її догмах щодо не­досконалості людської при­роди, закладено існування критичного, нігілістичного ставлення до світу і до за­мислу Божого. Є цілком ло­гічним, що, як і будь-яке ін­ше етико-релігійне вчення, християнство не могло не зазнавати і зазнавало кри­тичного осмислення, які з первісних форм (гности­цизм, архонтицизм), влас­тивих періоду зародження християнства, в більш піз­ній період набувало форм церковних єресей : павлі - кан, богумилів, катарів, альбігойців, адамітів, табо­ритів. На мусульманському Сході релігійний нігілізм був представлений сектами карматів та ісмаїлітів.

Період Пізнього Серед­ньовіччя та Нового часу стали епохою, коли нігіліс­тичний світогляд конкуру­вав зі світоглядом природ­ничим, раціональним, за­снованим на досягненнях науки і культури Відрод­ження, Реформації, Про­світництва. Основою для загально-філософського нігілізму стало збільшен­ня внаслідок виникнення книгодрукування, Вели­ких географічних відкрит­тів, досягнень астрономії, математики тощо об’єму новітніх наукових знань, що привело до визволення мислення від догматики, появи скептицизму сто­совно будь-яких автори­тетів, активізації критич­ного приватного суджен­ня. В цей час зусиллями послідовниками вчення Ф. Аквінського - Т. Гоббса, Дж. Локка, І. Канта, фран­цузьких енциклопедистів та ін., було закладено осно­ви матеріалізму, що пізні­ше розвинулися в діалек­тичному вченні Г. Гегеля. Висловлюємо думку, що соціально-економічні і культурні процеси розвит­ку європейської цивіліза­ції у XVI - XVIII ст. стали глобальним запереченням ідеї теологічної визначе­ності земного буття, справ­дженням теорії безмеж - них можливостей людсь­кого розуму і заснованого на ньому соціального про­гресу. Проте, як справед­ливо відмічено багатьма дослідниками, всі ці мета­морфози в сфері свідомості і соціальної практики при­вели до всезагального роз­витку песимізму і нігіліз­му, який з цього часу по­чинає диференціюватися на філософський, соціаль­но-політичний та естетич­ний [6; с.20] .

Приблизно з XVIII ст. поняття «нігілізм» закріп­люється в обігу тогочасної наукової і публіцистичної фразеології як термін, що означає заперечення за­гальноприйнятих норм і цінностей. Власне, вперше поняття «нігілізм» у вище­зазначеному розумінні пуб­лічно застосував Фрідріх Гайнріх Якобі 1799 р. Але родоначальником філосо­фії теорії нігілізму вважа­ють Фрідріха Ніцше, який у своїй роботі «Воля к влас - ти. Опыт переоценки всех ценностей» вперше дав визначення нігілізму як втрати вищими цінностя­ми ( християнство, рівність прав, гуманізм, істина) їх цінності [ 7; с.9]. У подаль­шому, окрім обґрунтуван­ня логічності появи нігіліз­му у житті соціуму, до­слідниками цього явища, зокрема, О. Шпенглером,

В. Краусом, було виявлено і визначено існування різ­них напрямків нігілістич­ного світосприйняття: філо­софського, естетичного, со­ціально-економічного. Ми вважаємо слушною думку, що в основі філософського нігілізму лежить заперечен­ня права, державних інсти­тутів, що походить із вчен­ня про безвладдя в більш глибокому значені, як про повне звільнення людини від усіх соціальних норма­тивів. Що стосується моде­лей організації суспільства, які відповідно до цих пог­лядів повинні замістити де­ржавно-правові, то вони або взагалі не пропонуються, або є вкрай аморфними і не­послідовними [ 8; с.14].

Виходячи з проблема­тики нашого дослідження, найбільший інтерес для нас має саме соціально-політич­ний нігілізм, основою якого є ідея заперечення існуючої і досягнення нової, ідеаль­ної організації суспільства, на базі нових економічних (продуктивних) сил і обу­мовлених ними суспільних відносин. Такий різновид нігілізму зародився в Єв­ропі (Ж. Прудон, К. Маркс, М. Штирнер), але найбіль­шого розквіту він досяг у Росії другої половини XIX - поч. XX ст., оформившись у такі течії суспільно-полі­тичної думки, як західники, почвеники, слов’янофіли, народники, соціалісти, мар­ксисти, анархісти, більшо­вики та ін.

Аналіз праць К. С.Ак- сакова, Б. О. Кістяківсько - го, М. О. Бакуніна, ДЛ. Пи - сарєва, О. ІГерцена, С. Г. Не - чаєва, С. М.Булгакова, П. С.Лаврова, Л. С.Франка, П. О. Кропоткіна, В. С. Со- ловйова, ПЛ. Новгородцева та ін. дозволив нам вивести певне обґрунтування пере­конаності представників різних напрямків росій­ської суспільно-політич­ною думки у недоскона­лості тогочасного держав­но-правового устрою, в об­меженості можливостей права. Як слушно заува­жує Л. Г.Кумикова : спра­ведливо критикуючи су­часну їм правову систему, неправедний суд, відсут­ність реальних прав і сво­бод, громадсько-політич­ні діячі Російської імперії XIX-XX ст. часто ототож­нювали їх з правом і де­ржавно-правовими інсти­тутами, які насправді є ат­рибутами цивілізованого суспільства [9; с.12]

Слід зазначити, що со­ціально-правовий нігілізм російського зразка - яви­ще унікальне, в такій фор­мі невідоме Західній Єв­ропі. Основою нігілістич­ної ідеології представників російської інтелігенції бу­ла переконаність у пріори­тетності етичних, релігій­них начал в порівнянні з правом. Філософія релігій­но-етичного та соціально - політичного нігілізму знай­шла досить широке худож­нє вираження у класичній російській ( Ф. М.Достоєв - ський, Л. М.Толстой, І. С. Тур - генєв, М. С. Лєсков, О. Ф. Пи - семський, М. Г. Чернишев- ський та ін.) та українсь­кій (І. П.Котляревський, Т. Г.Шевченко, І. Я.Фран - ко) літературі, яка тради­ційно стояла на позиціях осуду тогочасних суспіль­них порядків, сумнівів в ефективності права, при­мату в людській сутності етичних і релігійних за­сад.

Окремим напрямком со­ціально-політичного нігі­лізму, втіленого на тере­нах Російської імперії на практиці, стала марксист­сько-ленінська філософія, яка заперечувала право, передбачаючи його відми­рання разом з державою в результаті встановлен­ня диктатури пролетаріа­ту і заміну його не обме­женим законом насилля. Відповідно до ідеологіч­ної концепції соціалізму - комунізму, право і держа­ва є надбудовними елемен­тами, що обумовлюють­ся базисними відносинами приватновласницького ха­рактеру, а політична вла­да існує для того, щоб за­безпечувати силою пану­вання одного класу над ін­шим. Право ж у цілому, і особливо право людини, оголошується розробни­ками вказаної ідеології К. Марксом і Ф. Енгельсом опозиційним поняттям до комунізму [10; с. 197]. Од­нак, спроба обійтися вза­галі без права як регуля­тора соціальних відносин на практиці виявилася не­вдалою. Після здійснен­ня в Росії більшовицької революції умови організа­ції державної влади у фор­мі диктатури пролетаріа­ту та авторитаризму ви­магали «фігового листка» для обґрунтування доціль­ності її дій. Таким при­криттям стало визначення нового «пролетарського», а пізніше «соціалістично­го» права.

Негативний вплив вка­заних ідеологічних догма­тів і, особливо, сімдесяти­річна практика їх втілення у форматі адміністратив­но-репресивної радянської системи і наступної «пере­будови» проявився у тому, що вони на багато деся­тиліть загальмували про­цес осягнення нашим сус­пільством глибинних за­гальнолюдських основ права, його гуманної сут­ності, відкинувши таким чином наше суспільство на узбіччя шляху європейсь­кого загальноцивілізацій - ного розвитку. У цілому, оцінюючи ґенезу соціаль­но-політичного нігілізму в Європі і на вітчизняних теренах, ми висловлюємо думку, що соціально-еко­номічні і політичні умо­ви розвитку Російської ім­перії, її наступниці - ра­дянської держави, як ніде інде сприяли формуванню у суспільній свідомості не­гативного ставлення до іс­нуючого способу здійснен­ня державної влади, сус­пільного устрою, порядку нормативного регулюван­ня. Але те, що в Європі з часом принесло благо і процвітання, в Росії на не­сприятливому грунті дало найнегативніший резуль­тат. Ми цілком погоджує­мося у зв’язку з цим з дум­кою Л. О.Лушиної стосов­но того, що, пройшовши як течія філософської дум­ки, як певний позитивний заряд з переоцінки «за­старілих» цінностей всю Європу і Америку, тільки в Росії нігілізм набув най­більш крайніх, негатив­них, руйнівних своїх про­явів, заперечуючи не лише соціальну цінність права у цілому, але і встановле­ний владою правовий по­рядок [11, с.15]. Звідси витікає логічний висновок про те, що сучасний ши­рокомасштабний право­вий нігілізм є природнім наслідком способу прав­ління, яким користувало­ся російське самодержавс­тво, багатовікового кріпац­тва, що позбавляло людей правосуб’єкності, репре­сивного [радянського] за­конодавства, недосконало­го правосуддя. Додамо, що таку спадщину минувши­ни не вельми просто подо­лати навіть проголошен­ням демократичних прав і свобод, прагненням побу­дови правової держави

В контексті проблема­тики нашого досліджен­ня вважаємо вкрай важли­вим розглянути питання особливостей генези ідео­логії соціально-політично­го нігілізму, що розвивав­ся на українських теренах. На нашу думку, процес зародження нігілістич­них поглядів в середовищі представників національ­ної культурно-просвітни­цької еліти, що ідентифі­кувала себе як українсь­ка, можливо співвіднести з хронологічними рамка­ми початку національно - культурного відродження в Україні, а саме - кінцем XVIII ст. Критично-нігіліс­тичні погляди, у біль ши­рокому контексті прос­вітницьких, національно - поборницьких ідей в тій чи іншій мірі виказува­ли С. Оріховський-Роксо - ланин, Г. Полетика, Г. Ко - ниський, Г. Гребінка та ін. Проте, до середини XIX ст. навряд чи можна гово­рити про виділення як та­кого окремого нігілістич­ного напрямку у розвит­ку суспільно-політичної думки, скоріше проголо­шені ідеї були мотивами психологічних комплек­сів меншовартості і крив­ди як наслідків історич­них, соціальних і полі­тичних обставин, в яких перебувала українська на­ція в той час. Послідовни­ми борцями за ідею пер- шоцінності права ми мо­жемо назвати М. А.Балу - дянського, М. С. Грушев - ського, І. М.Даниловича, М. П.Василенка, Б. О.Кіс - тяківського, Л. Й Петра - жицького, М. М. Кова - левського та ін. Свідомими прихильниками соціаль­ної, правової держави бу­ли С. А. Котляревський, М. І.Палієнко, і, особли­во, Б. О. Кістяківський. Ми поділяємо думку Т. В.Лю - того, що, у цілому, найпо­ширенішою формою «ук­раїнського нігілізму» в за - значенийперіодбула « здат­ність уникати українсь­кого способу буття» у ро­зумінні опозиційності до офіційної ідеології та спо­собу здійснення держав­ної влади [12; с.14]. У ці­лому, розвиток соціаль­но-політичного нігілізму українського зразка від­бувався в межах ідеологіч­них процесів, що мали міс­це на всій території Росій­ської імперії, пізніше - ра­дянської держави.

Підтвердження цієї дум­ки ми знаходимо у бага­тьох працях українських вчених-правників, зокре­ма, С. Головатого [13], М. Ко - зюбри : « .Головний вплив на стан українського сус­пільства .мав російський чинник. Більша частина України понад три століт­тя перебувала у складі аб­солютистської Російсь­кої імперії, тому наша країна існувала і розви­валася в умовах силоміць нав’язаної їй історично чу­жої» для неї «євразійсь­кої» культури з притаман­ним останній утверджен­ням пріоритету державно­го начала над інтересами особи й формування куль­ту держави ( «держава - це все, людина - ніщо») [14; с.12] Отже, спадщиною в царині культури, зокрема, правничої, набутою упро­довж тривалого історично­го періоду, була виключно російська культурна тра­диція.

Згадана традиція фор­мувалася в основному під впливом двох визначаль­них чинників: ідеологій російського абсолютизму, яка становила основу ро­сійської версії абсолю­тистської монархії ( «са­модержавия»), та ідеоло­гії російської версії марк­сизму в авторському тлу­маченні Леніна, відомої як вчення «марксизму - ленінізму». Це «вчення» дістало своє продовжен­ня після «обробки» в прак­тичній реалізації Сталі­ним як «вчення Маркса - Леніна-Сталіна» (явище «сталінізму»), в доктрині й практиці Брежнєва (явище «брежнєвізму»), у двох до­ктринах - «радянської те­орії соціалізму» і «теорії комунізму», витворених і втілених у життя за учас­тю всіх інших радянських вождів» [15, с. 1284-1285].

Висновок. Людському сві­тосприйняттю завжди в тій чи іншій мірі було власти­ве критичне, аж до повного заперечення, ставлення до загальновизнаних пріори­тетів і цінностей, яке отри­мало назву нігілізму. У виг­ляді опозиційних поглядів чи окремих течій у існую­чих філософських системах в європейських та східних цивілізаціях нігілізм існу­вав в античні часи, в період Еллінізму та Середньовіч­чя. З поширенням у Європі християнства нігілізм набув форм церковних єресей, а до XVIII ст. поняття «нігілізм» набуває сучасного значен­ня як аналог заперечення загальноприйнятих норм і цінностей.

В залежності від того, які цінності заперечують­ся, нігілізм може мати за - гальнофілософський, есте­тичний та соціально-полі­тичний характер.

Соціально-політичний нігілізм, представлений в XIX - поч. XX ст. у Європі та на вітчизняних теренах досить широким спектром ідейно-політичних течій, в своїй основі має запере­чення існуючої організації економічного і соціально - політичного життя, спо­собів здійснення держав­ної влади. !деї відмови від права і закону, звільнення особи від тиску державної влади, що за своєю суттю є антиюридичними, ста­новлять основу правового нігілізму.

Поняття «український правовий нігілізм» означає відношення різних форм нігілізму до українського грунту. Ґенеза нігілізму на вітчизняних теренах у ці­лому є відбитком тих ідео­логічних процесів, що від­бувалися в європейському та загальноімперському масштабах, а її особливіс­тю є присутність в рамках загальнонігілістичної фі­лософії елементів націо­нальної свідомості.



Література:

1. Українська радянська енциклопедія. Т.7. [Мікрокін-Оле - ум].- Видання друге. Головна редакція Української ра­дянської енциклопедії.- Київ, 1982.


2. Новиков, Авраам Израилевич. Нигилизм и нигилисты. Опыт критической оценки / Авраам Израилевич Нови­ков. - Ленинград : Лениздат, 1972.- 296 с.

3. А. Н. Зрячкин. Правовой нигилизм : причины и пути их преодоления : диссерт. на соиск. учёной степ. канд. юрид. наук : 12. 00.01 - «теория и история права и государства; ис­тория учений о праве и государстве» / Александр Никола­евич Зрячкин. Государственное образовательное учрежде­ние высшего профессионального образования «Саратовская государственная академия права». - Саратов, 2007.- 187 с.

4. Ясперс, Карл. Смысл и назначение истории / Карл Ясперс; [Пер. снем. Левина М. И., илл. Барлах Э.] 2-е изд.- М., Рес­публика, 1994.- 527 с. [ Мыслители XX века]

5. Новгородцев, Павел Иванович. Об общественном идеале./ Павел Иванович Новгородцев [Подгот. текста, вступит. стат. Соболев А. В. Примеч. Сапова В., Плотникова Н.]- М., Пресса, 1991.- 638 с. - [Приложение к журналу “Воп­росы философии»].

6. Краус, Вольфганг. Нігілізм сьогодні, або терплячість сві­тової історії / Вольфганг Краус [ Пер. Павлюк М. (нім.)] - К.: Основи, 1994. - 124 с.

7. Ницше Ф. И. Собрание соч. В 9-ти томах. Т.9, - М., 1992.­326 с.

8. Волошенюк О. В. Ідеологічний рівень правового нігіліз­му // Право і безпека 2005/ 4’ 4, - с. 13-14.

9. Кумыкова, Л. Г. (Лиана Газалиевна). Правовой нигилизм в сфере прав человека как форма деформации правового сознания : Автореферат дис. на соискание учёной степени канд. юрид. наук. Специальность 12.00.01.- теория исто­рия права и государства; история учений о праве и госу­дарстве / Л. Г. Кумыкова; Науч. рук. С. Н. Медведев.- На­льчик, 2006.- 22 с.- Библиогр. С. 22.9. ссылок.

10. Маркс. К., Энгельс Ф. Полное собрание сочинений. Т. 3 - М. Политическая литература, 1962. - 804 с.

11. Лушина, Л. А. (Лариса Александровна). Нравственно-пра­вовой нигилизм : Генезис, сущность, формы. : Авторефе­рат диссертации на соискание учёной степени кандида­та юридических наук. Специальность 12.00.01- Теория и


История права и государства; история правовых учений./ Л. А.Лушина; науч. рук. В. Б. Романовская.- Нижний Нов­город, 2003.- 28 с. - Библиогр. : с. 28.5 ссылок.

12. Лютий Тарас Володимирович. Становлення нігілізму в культурно-антропологічному контексті : автореф. дис. ... канд. філософських наук : 09.00.04 - « філософська ант­ропологія, філософія культури» / Т. В. Лютий.- К., 2001, - 22 ст.

13. Головатий Сергій. Верховенство права : Монографія : У 3-х кн.. - К.: Видавництво «Фенікс», 2006.- LXIV; 1747 с. (бібліографія; додаток: глосарій; рез. англ.). Книга 1. Вер­ховенство права : від ідеї - до доктрини. - ХХХІІІ-ХLІІ; с. 61-624. Книга 2. Верховенство права - від доктрини - до принципу.- XLШ-LVI; с.625-1276. Книга 3. Верховенство права : Український досвід.- ЦУП^ХГУ; с.1277-1747

14. Див.: Козюбра М., Лисенко О. Євразійська або слов’янська правова сім’я : реальність чи міф // Українське право.- 2003.-№1.

15. Головатий Сергій. Верховенство права : Монографія : У 3-х кн.. - К.: Видавництво «Фенікс», 2006.- LXIV; 1747 с. (бібліографія; додаток: глосарій; рез. англ.). Книга 3. Вер­ховенство права : Український досвід.- LVII-LXIV; с.1277- 1747