ЗАДОРОЖНІЙ Володимир Васильович
Кандидат філософських наук, доцент кафедри соціально-гуманітарних дисциплін Херсонського юридичного інституту ХНУВС
ПИхТІН Микола Порфирович
Кандидат юридичних наук, заслужений юрист України, начальник Херсонського юридичного інституту ХНУВС
Статтю присвячено проблемам формування культури толерантності правоохоронця як нагальній проблемі сучасності.
Ключові слова: толерантність, ксенофобія, життєві цінності, расизм, декларація прав людини, моральний обов’язок, норми права.
Статья посвящена проблемам формирования культуры толерантности юриста как актуальной проблеме современности.
Ключевые слова: толерантность, ксенофобия, жизненные ценности, расизм, декларация прав человека, моральная обязанность, нормы права.
Постановкапроблемита її зв’язок із провідними науковими та практичними завданнями. Процес глобалізації світової спільноти сприяв включенню у міжкультурну комунікацію великих мас людей, які належать до різних географічних та культурних статусів, соціальних і професійних кіл. Разом з тим загрозливі для існування людства явища сучасного світу - війни і конфлікти, які набувають все більш жорстоких і безкомпромісних форм, тероризм як “чума XXI століття”, розповсюдження в суспільстві різних фобій і схильність свідомості кожної окремої особи до впливу шкідливих стереотипів, викликало до життя таке актуальне поняття, як толерантність [1; 2].
Ефективна протидія цим негативним явищам можлива тільки при здійснені цілої системи заходів. Серед них не останнє місце належить вивченню питань толерантності як важливої складової прав людини. Реально проблемам толерантності приділяється мало уваги. Ефективність державної та громадської діяльності залежить багато в чому від втілення в життя принципів толерантної поведінки, від реального дотримання її вимог. Взаємодія прав людини і толерантності стверджується в багатьох національних і міжнародних документах [3].
Аналіз останніх досліджень і публікацій з цієї проблематики. Певний внесок у формування поняття толерантності зробили М. Кузанський та Жан Боден. Так, перший мав нагоду шукати підґрунтя співіснування вір і досягнення злагоди між ними. Він наголошував, що теоретичні відмінності між різними релігіями - це лише відмінності на рівні ритуалу. Прийнято вважати, що першим мислителем, хто концептуально виклав ідею толерантності (віротерпимості), був Дж. Локк. У 1685 році з’явився його відомий трактат “Листи про толерантність”, в якому філософсько-етична категорія толерантності формувалася у контексті існування і напруження релігійної нетерпимості. Спираючись на вчення про “природне право” і грома- дянськесуспільство, Гоббс, Спіноза, Монтеск’є проголошували, що всі люди від природи рівні, всі вони народжуються вільними і в своїх діях керуються особистими інтересами. Кант визначає зміст поняття толерантності як “загального людського обов’язку”.
Цілі та завдання статті. Ми робимо спробу визначити у цій статті заходи протидії зазначеним негативним явищам у сучасному світі, зокрема в Україні.
Виклад основного матеріалу. Як свідчить політична практика багатьох країн світу, встановленню толерантних відносин у суспільстві заважають нестача політичної волі, недосконалість законодавства, відсутність стратегії і конкретних дій з боку держав, а також збереження расистських переконань і негативних стереотипів.
Сьогодні, як ніколи, стає очевидним, що мир і злагода у сучасному співіснуванні можуть бути досягненні і збереженні не за допомогою зброї та конфліктів, а шляхом налагодження взаємовідносин між людьми на основі етичних, моральних і культурних законів [4].
З матеріалізацією ідей Загальної декларації прав людини, толерантності пов’язують надії на виживання людства в новому столітті. Поняття толерантності формувалося протягом століть і цей процес продовжується і сьогодні.
Але чого саме сьогодні ми переймаємося проблемами толерантності та ксенофобії? Яке, наприклад, Україна має відношення до таких явиш? На жаль, час змінює реалії, вносить корективи в життя як окремої людини, так і суспільства в цілому. Свідомість тих, хто народився після “розвинутого соціалізму”, формувалася і програмувалася іншими життєвими і моральними цінностями [5; 6].
Всім нам слід звернути увагу в першу чергу на духовні і моральні проблеми розвитку нації, зокрема і у виховному процесі в інституті: національну самосвідомість, толерантність, формування суспільної та індивідуальної моралі, які витіснила мораль ринкових відносин.
Те, що колись здавалося ганебним, нині може викликати схвалення. І гасла на кшталт “Україна - для українців” далеко не в усіх викликають обурення - навіть навпаки: в декого пробуджують “патріотичні” почуття. Гострота проблеми визначається за трьома критеріями: систематичністю, брутальністю та безкарністю порушень. Не будемо перебільшувати гострість і систематичність таких проблем, але і заперечувати процес їх виникнення та існування теж не будемо [7].
За визначенням, яке надається в Декларації принципів толерантності (підписана 16 листопада 1995 року в Парижі 185 державами, членами ЮНЕСКО), толерантність визначається як “повага, прийняття та правильне розуміння багатого різноманіття культур нашого світу, форм самовираження і способів прояви людської індивідуальності” [3]. Це визначення передбачає терпиме ставлення до інших національностей, рас, кольору шкіри, статі, сексуальної орієнтації, віку, інвалідності, мови, релігії, політичним або іншим думкам, національному або соціальному походженню тощо [8].
З часів Канта ми знаємо, що осмислити проблему можна, якщо чітко окреслити її межу, визначив горизонти та зміст. Демаркація проблеми толерантності - завдання досить актуальне. Розподіл думок тих, хто про неї пише і говорить, досить великий. А саме трактування поняття толерантності інколи має агресивний зміст, особливо на термінологічному рівні. Для коректного вживання терміна толерантність необхідно знати його семантику.
Поняття толерантності (від лат. “несу”, “витримую”, “терплю”) не можна змішувати з поняттям терпимості, яке в повній мірі не відображає поняття толерантності, але може набувати протилежного смислу. Дієслово терпіти має негативний окрас, тому що передбачає в своїй основі лише зовнішнє втримання свого відношення. Терпіти - означає допускати, миритися з існуванням чогось або когось [9].
Історично та традиційно більше вживалося поняття терпимості як на побутовому рівні, так і в офіційних документах (міжнародні правові документи ООН, Ради Європи) з області прав і свобод громадян, на рівні лексики сучасних політичних діячів.
І навпаки, толерантність означає активне ставлення, яке формується на основі визнання універсальних прав і основних свобод людини. Тому можна погодитися, що толерантність - це визнання і повага інших поглядів, переконань, традицій, стилів і практик життя без внутрішнього погодження з ними, а терпимість може обмежуватися і зовнішньою реакцією (стриманістю, наприклад), тоді, коли для толерантності необхідним є більш глибокий сенс у вигляді прийняття відмінностей [10].
Якщо говорити про толерантність в узагальнюючому плані, то слід підкреслити, що вона - виразник якості культури (моральної, правової, політичної) кожного суспільства, кожного громадянина, незважаючи на вік, стать, етнічну, расову або релігійну належність.
Толерантність може мати різні форми: особисту, суспільну (відображення у моралі, суспільній психології, свідомості), державну (відображення у законодавстві, політичній практиці) [11].
Основний постулат толерантної культури - правильне віросповідання кожним громадянином, кожної соціальною групою, суспільством вільно обраних моральних, соціально-політичних, світоглядних переваг і передбачає лояльне, терпиме, поважливе ставлення до вибору Інших.
Але толерантність при всьому її суспільному розумінні і значенні сьогодні - це явно не те, чого ми бажали б для себе та оточуючих. Особі потрібно, щоб їй не лише з необхідністю дозволяли бути собою, але і визнавали її гідність, цінували її самобутні прояви, їй необхідні повага, співчуття та любов. Толерантне ставлення не може замінити цього всього, але його основне призначення - створити умови та забезпечити людям можливість жити разом навіть за відсутності вказаних моральних чинників [12].
Зараз існує декілька точок зору на зміст толерантності.
Толерантність як байдужість, що передбачає існування думок, істинність яких ніколи не буде доведена (релігійні погляди, специфічні цінності різних культур, особливі етнічні вірування та переконання тощо).
Толерантність як неможливість взаєморозуміння, що обмежує прояв терпимості тільки повагою до іншого, якого неможливо зрозуміти і з яким неможливо взаємодіяти.
Толерантність як поблажливість, яка передбачає привілейоване у свідомості людини положення своєї власної культури, тому всі інші оцінюються як більш слабкі: їх можна терпіти, але при цьому одночасно і зневажати.
Толерантність як терпимість на основі розширення власного досвіду та критичний діалог, які дозволяють не тільки поважати чужу позицію, але і змінювати її в результаті критичного діалогу.
У 90-ті роки XX століття нетерпимість набуває характеру прямого відношення до політики і трактується як загроза миру і безпеці. Правозахисники виступають з позиції трактування толерантності, насамперед як подолання всіх форм расизму і расової дискримінації.
Окремі автори вважають, що нетерпимість та дискримінація, засновані на ознаках раси, кольору шкіри, національного або етнічного походження, в сучасному суспільстві виражається найбільш яскравіше.
Таким чином, визнання толерантності у широкому сенсі є умовою ефективної боротьби з ксенофобією та расизмом, бо громадянські, політичні та економічні права людини тісно пов’язані з соціальними та культурними правами. Наприклад, толерантне ставлення до видимих відмінностей (у світовій практиці використовується термін візуальна меншість) означає неможливість порушення прав за зовнішньою ознакою, як інколи щодо вихідців з Кавказу (фейс-контроль у метро тощо).
Існує точка зору, що толерантність - це ще і терпимість до всього “іншого” та необхідність освічувати суспільство, виховувати терпимість і повагу, знищувати психологічні бар’єри, які сприяють виникненню різного роду фобій.
На наш погляд, ця точка зору щодо визначення змісту поняття та завдань толерантності є найбільш актуальною з точки зору сьогодення, тому що в її основі лежить поняття людської гідності та прагнення довести до суспільства, зокрема і професійного співтовариства ОВС, необхідність формування культури толерантності [12].
Необхідно також наголосити, що проблема толерантності може бути розглянута з різних боків: як філософсько-етична норма, як принцип взаємовідносин між послідовниками різних концепцій, переконань і вірувань, як метод соціально-політичних рішень і дій, як важлива риса нового напряму виховання - міжнародного.
Слід дещо сказати і про конкретну підсистему суспільства та роль в ній толерантності.
Толерантність в політичній сфері. Сучасна демократична держава забезпечує дотримання прав і свобод людини, підтримує в суспільстві плюралістичний баланс. Таку державу можна назвати толерантною. Але коли плюралістичний баланс суспільства переживає кризу, держава повинна втрутитися і знайти шляхи того, щоб всі його громадяни виконували загальні “правила гри”.
Толерантність - одне з таких правил, і без останніх, які створюють їй системну підтримку, “працювати” не може. Слід підкреслити, що демократія багата на компроміси, але сама вона не може бути предметом компромісу. Її базові цінності та ідеали складають те, що називають громадянською релігією, світською сакральністю. Тому світська демократична держава повинна захищати ці базові цінності усіма законними засобами. На сьогодні демократія - найбільш динамічна культура буття, але вона теж не без недоліків і протиріч. Тому демократичній державі необхідно витримувати стратегічну установку на створення і підтримку умов формування толерантної суспільної атмосфери. У протилежному випадку “інтолерантне” корегування з профілактичної міри перетвориться на боротьбу проти самих гетерогенних основ самої толерантності.
У сучасному глобальному суспільстві окремі демократичні норми (наприклад, права людини) виходять за межі національного суверенітету. Їх захист - справа всього міжнародного співтовариства. Толерантної демократичної держави не існує без толерантних громадян, тим паче, що саме народ - кінцеве джерело її влади і суверенітету. Для держави толерантність ідентифікується як принцип керівництва і засіб управління, для народу - як громадянська доброчинність, один із показників його політичної культури. В даному випадку доброчинність - це свідоме і добровільне слідування толерантності як благу та громадянському обов’язку. Пам’ятаючи слова Аристотеля про те, що доброчинність - це здібність поступати найкращим чином, можна сказати, що толерантність є найкращим виходом з конфліктних ситуацій.
Як елемент політичної культури громадян толерантність демонструє нам ще одну свою функцію - бути засобом легітимації відповідних акцій держави.
Толерантність і право. Існує точка зору, що принцип толерантності необхідно кодифікувати як цивільно-правову норму, і тільки за допомогою такої правової легітимації толерантність може стати передумовою діалогу культур і набуде характер моральної норми.
Дійсно, і не треба доводити, що в сучасному суспільстві правові норми - найбільш ефективний інструментарій регулювання взаємовідносин між людьми. Що викликає сумнів? Толерантність, як ми підкреслювали, є продуктом вільного вибору людини, а право обов’язково передбачає в своїй структурі примусові засоби впливу. В такому випадку виникає питання - а чи можна примусити людину до свободи?
В умовах, коли питання толерантності починають виходити на перший план, очевидно, що існує перспектива руху від толерантності до права. В самій толерантності можуть сформуватися норми права. Приклад - одностатеві шлюби в деяких країнах. Спочатку це явище (відхилення від вікових традицій) було сприйнято толерантною громадською думкою. А коли суттєві протиріччя щодо одностатевих шлюбів пом’якшилися до відмінностей у точках зору, склалася воля більшості, яка потім і оформилася у відповідний закон.
Толерантність і мораль. На наш погляд, у проблемі толерантності все ж більше морально-етичного начала. В будь-якому випадку (схвалення або засудження) толерантність має свій вихідний моральний сенс, тому що має характер моральної цінності. Але складність морального змісту толерантності полягає в тому, що вона вимагає моральної поваги вибору іншого, але як тоді бути зі своєю власною позицією? В протиріччя вступають досить важливі етичні поняття: повага і самоповага (поважати людину не тільки іншу, але і себе).
Що треба? Необхідні свідомість, у першу чергу, а потім емоції, почуття і воля людини, яка претендує на толерантність, або ще - обміркований вибір на основі аргументів.
Таким чином, толерантність не дозволяє сіяти ворожнечу, ламати тенденції формування ланцюжка: від мінності - виключення. Вона - не тільки моральний обов’язок, але політична і правова потреба. Толерантність - це доброчинність, за допомогою якої можливе досягнення миру і сприяння заміні культури війни культурою миру. Толерантність - це ще й питання про те, як при глибоких відмінностях в положенні, статусі, інтересах, поглядах людин можуть влаштувати спільне життя.
Висновки. Врахування цих аспектів і вирішення поставлених завдань дозволить нам формувати культуру толерантності як всього суспільства, так і правоохоронців зокрема.
Література:
1. Асмолов А. Г. О смыслах понятия «толерантность» / Асмолов А. Г., Солдатова Г. У., Шайгерова Л. А. // Век толерантности: [научнопублицистический вестник]. - М., МГУ, 2001. - С. 8-18;
2. Вебер А. Б. Толерантность в глобальном измерении / Вебер А. Б. // Доклад на симпозиуме «Публичная сфера и культура толерантности: общие проблемы и российская специфика» 9 апреля 2002 г. - М., 2002;
3. Декларация принципов толерантности // Век толерантности: [научно-публицистический вестник]. М., МГУ, 2001, С. 131-137;
4. Золотухин В. М. Толерантность. - Кемерово, 2001;
5. Ильинская С. Толерантность как принцип политического действия: история, теория, практика / Ильинская С. - М.: Праксис, 2008;
6. Лекторский В. А. О толерантности / Лекторский В. А. // Философские науки. - 1997. - №3-4. - С. 14-18;
7. Толерантность / общ. ред. М. П. Мчедлова. - М., 2003;
8. Толерантность и согласие / под ред. Тишкова В. А., Солдатовой Г. У. - М., 1996;
9. Риэрдон Бетти. Толерантность - дорога к миру / Риэрдон Бетти. - М., 2001. - С. 262;
10. Права человека. Толерантность. Культура мира // Документы. - М.: МШПЧ, 2002;
11. Солдатова Г. У. Толерантность и интолерантность - две грани межэтнического взаимодействия / Солдатова Г. У. // Век толерантности: [научно-публицистический вестник]. - М., МГУ, 2001. - С. 90-100; 12. Уолцер М. О терпимости / Уолцер М. - М., 2000.
143
|