joomla
ФОРМУВАННЯ КУЛЬТУРИ ТОЛЕРАНТНОСТІ ПРАВООХОРОНЦЯ - НАГАЛЬНА ПРОБЛЕМА СЬОГОДЕННЯ
Юридичний вісник Причорномор’я

ЗАДОРОЖНІЙ Володимир Васильович

Кандидат філософських наук, доцент кафедри соціально-гуманітарних дисциплін Херсонського юридичного інституту ХНУВС

ПИхТІН Микола Порфирович

Кандидат юридичних наук, заслужений юрист України, начальник Херсонського юридичного інституту ХНУВС

Статтю присвячено проблемам формування культури толерант­ності правоохоронця як нагальній проблемі сучасності.

Ключові слова: толерантність, ксенофобія, життєві цінності, ра­сизм, декларація прав людини, моральний обов’язок, норми права.

Статья посвящена проблемам формирования культуры толерант­ности юриста как актуальной проблеме современности.

Ключевые слова: толерантность, ксенофобия, жизненные цен­ности, расизм, декларация прав человека, моральная обязанность, нормы права.



Постановкапроблемита її зв’язок із провідними на­уковими та практичними завданнями. Процес гло­балізації світової спіль­ноти сприяв включенню у міжкультурну комуні­кацію великих мас людей, які належать до різних гео­графічних та культурних статусів, соціальних і про­фесійних кіл. Разом з тим загрозливі для існування людства явища сучасного світу - війни і конфлікти, які набувають все більш жорстоких і безкомпроміс­них форм, тероризм як “чума XXI століття”, роз­повсюдження в суспільстві різних фобій і схильність свідомості кожної окремої особи до впливу шкідли­вих стереотипів, викликало до життя таке актуаль­не поняття, як толерант­ність [1; 2].

Ефективна протидія цим негативним явищам мож­лива тільки при здійснені цілої системи заходів. Се­ред них не останнє місце на­лежить вивченню питань толерантності як важливої складової прав людини. Реально проблемам толе­рантності приділяється ма­ло уваги. Ефективність дер­жавної та громадської ді­яльності залежить багато в чому від втілення в життя принципів толерантної по­ведінки, від реального до­тримання її вимог. Взаємо­дія прав людини і толерант­ності стверджується в бага­тьох національних і міжна­родних документах [3].

Аналіз останніх дослід­жень і публікацій з цієї проблематики. Певний вне­сок у формування понят­тя толерантності зроби­ли М. Кузанський та Жан Боден. Так, перший мав нагоду шукати підґрунтя співіснування вір і досяг­нення злагоди між ними. Він наголошував, що те­оретичні відмінності між різними релігіями - це ли­ше відмінності на рівні ри­туалу. Прийнято вважати, що першим мислителем, хто концептуально виклав ідею толерантності (віро­терпимості), був Дж. Локк. У 1685 році з’явився його відомий трактат “Листи про толерантність”, в яко­му філософсько-етична ка­тегорія толерантності фор­мувалася у контексті існу­вання і напруження релі­гійної нетерпимості. Спи­раючись на вчення про “природне право” і грома- дянськесуспільство, Гоббс, Спіноза, Монтеск’є прого­лошували, що всі люди від природи рівні, всі вони на­роджуються вільними і в своїх діях керуються осо­бистими інтересами. Кант визначає зміст поняття то­лерантності як “загально­го людського обов’язку”.

Цілі та завдання стат­ті. Ми робимо спробу виз­начити у цій статті заходи протидії зазначеним нега­тивним явищам у сучас­ному світі, зокрема в Ук­раїні.


Виклад основного мате­ріалу. Як свідчить політич­на практика багатьох країн світу, встановленню толе­рантних відносин у суспіль­стві заважають нестача політичної волі, недоско­налість законодавства, від­сутність стратегії і конк­ретних дій з боку держав, а також збереження расист­ських переконань і нега­тивних стереотипів.

Сьогодні, як ніколи, стає очевидним, що мир і злаго­да у сучасному співіснуван­ні можуть бути досягненні і збереженні не за допомогою зброї та конфліктів, а шля­хом налагодження взаємо­відносин між людьми на ос­нові етичних, моральних і культурних законів [4].

З матеріалізацією ідей За­гальної декларації прав лю­дини, толерантності пов’я­зують надії на виживання людства в новому століт­ті. Поняття толерантності формувалося протягом сто­літь і цей процес продов­жується і сьогодні.

Але чого саме сьогодні ми переймаємося пробле­мами толерантності та ксе­нофобії? Яке, наприклад, Україна має відношення до таких явиш? На жаль, час змінює реалії, вносить ко­рективи в життя як окре­мої людини, так і суспіль­ства в цілому. Свідомість тих, хто народився піс­ля “розвинутого соціаліз­му”, формувалася і про­грамувалася іншими жит­тєвими і моральними цін­ностями [5; 6].

Всім нам слід звернути увагу в першу чергу на ду­ховні і моральні проблеми розвитку нації, зокрема і у виховному процесі в інс­титуті: національну само­свідомість, толерантність, формування суспільної та індивідуальної моралі, які витіснила мораль ринко­вих відносин.

Те, що колись здавало­ся ганебним, нині може ви­кликати схвалення. І гас­ла на кшталт “Україна - для українців” далеко не в усіх викликають обурен­ня - навіть навпаки: в де­кого пробуджують “патріо­тичні” почуття. Гострота проблеми визначається за трьома критеріями: систе­матичністю, брутальністю та безкарністю порушень. Не будемо перебільшува­ти гострість і систематич­ність таких проблем, але і заперечувати процес їх виникнення та існування теж не будемо [7].

За визначенням, яке на­дається в Декларації при­нципів толерантності (під­писана 16 листопада 1995 року в Парижі 185 держа­вами, членами ЮНЕСКО), толерантність визначаєть­ся як “повага, прийняття та правильне розуміння бага­того різноманіття культур нашого світу, форм само­вираження і способів проя­ви людської індивідуаль­ності” [3]. Це визначення передбачає терпиме став­лення до інших національ­ностей, рас, кольору шкі­ри, статі, сексуальної орієн­тації, віку, інвалідності, мо­ви, релігії, політичним або іншим думкам, національ­ному або соціальному по­ходженню тощо [8].

З часів Канта ми знає­мо, що осмислити пробле­му можна, якщо чітко ок­реслити її межу, визначив горизонти та зміст. Демар­кація проблеми толеран­тності - завдання досить актуальне. Розподіл думок тих, хто про неї пише і го­ворить, досить великий. А саме трактування поняття толерантності інколи має агресивний зміст, особливо на термінологічному рівні. Для коректного вживання терміна толерантність не­обхідно знати його семан­тику.

Поняття толерантності (від лат. “несу”, “витримую”, “терплю”) не можна змі­шувати з поняттям терпи­мості, яке в повній мірі не відображає поняття толе­рантності, але може набу­вати протилежного смис­лу. Дієслово терпіти має негативний окрас, тому що передбачає в своїй основі лише зовнішнє втримання свого відношення. Терпі­ти - означає допускати, ми­ритися з існуванням чо­гось або когось [9].

Історично та традиційно більше вживалося поняття терпимості як на побуто­вому рівні, так і в офіцій­них документах (міжна­родні правові документи ООН, Ради Європи) з об­ласті прав і свобод грома­дян, на рівні лексики су­часних політичних діячів.

І навпаки, толерантність означає активне ставлення, яке формується на основі виз­нання універсальних прав і основних свобод людини. Тому можна погодитися, що толерантність - це виз­нання і повага інших пог­лядів, переконань, тради­цій, стилів і практик жит­тя без внутрішнього погод­ження з ними, а терпимість може обмежуватися і зов­нішньою реакцією (стри­маністю, наприклад), тоді, коли для толерантності не­обхідним є більш глибокий сенс у вигляді прийняття відмінностей [10].

Якщо говорити про то­лерантність в узагальнюю­чому плані, то слід підкрес­лити, що вона - виразник якості культури (мораль­ної, правової, політичної) кожного суспільства, кож­ного громадянина, незва­жаючи на вік, стать, ет­нічну, расову або релігій­ну належність.

Толерантність може ма­ти різні форми: особисту, суспільну (відображення у моралі, суспільній психо­логії, свідомості), держав­ну (відображення у законо­давстві, політичній прак­тиці) [11].

Основний постулат то­лерантної культури - пра­вильне віросповідання кож­ним громадянином, кож­ної соціальною групою, сус­пільством вільно обраних моральних, соціально-полі­тичних, світоглядних пере­ваг і передбачає лояльне, терпиме, поважливе став­лення до вибору Інших.

image029Але толерантність при всьому її суспільному ро­зумінні і значенні сьогодні - це явно не те, чого ми бажа­ли б для себе та оточуючих. Особі потрібно, щоб їй не ли­ше з необхідністю дозволя­ли бути собою, але і визна­вали її гідність, цінували її самобутні прояви, їй необ­хідні повага, співчуття та любов. Толерантне ставлен­ня не може замінити цього всього, але його основне при­значення - створити умови та забезпечити людям мож­ливість жити разом навіть за відсутності вказаних мо­ральних чинників [12].

Зараз існує декілька то­чок зору на зміст толерант­ності.

Толерантність як байду­жість, що передбачає існу­вання думок, істинність яких ніколи не буде доведена (ре­лігійні погляди, специфіч­ні цінності різних культур, особливі етнічні вірування та переконання тощо).

Толерантність як немож­ливість взаєморозуміння, що обмежує прояв терпи­мості тільки повагою до ін­шого, якого неможливо зро­зуміти і з яким неможливо взаємодіяти.

Толерантність як поб­лажливість, яка передба­чає привілейоване у сві­домості людини положен­ня своєї власної культури, тому всі інші оцінюються як більш слабкі: їх можна терпіти, але при цьому од­ночасно і зневажати.

Толерантність як тер­пимість на основі розши­рення власного досвіду та критичний діалог, які доз­воляють не тільки поважа­ти чужу позицію, але і змі­нювати її в результаті кри­тичного діалогу.

У 90-ті роки XX століт­тя нетерпимість набуває характеру прямого відно­шення до політики і трак­тується як загроза миру і безпеці. Правозахисники виступають з позиції трак­тування толерантності, на­самперед як подолання всіх форм расизму і расо­вої дискримінації.

Окремі автори вважають, що нетерпимість та диск­римінація, засновані на оз­наках раси, кольору шкіри, національного або етнічно­го походження, в сучасно­му суспільстві виражається найбільш яскравіше.

Таким чином, визнання толерантності у широкому сенсі є умовою ефективної боротьби з ксенофобією та расизмом, бо громадянські, політичні та економічні пра­ва людини тісно пов’язані з соціальними та культурни­ми правами. Наприклад, толерантне ставлення до видимих відмінностей (у світовій практиці викорис­товується термін візуальна меншість) означає немож­ливість порушення прав за зовнішньою ознакою, як інколи щодо вихідців з Кавказу (фейс-контроль у метро тощо).

Існує точка зору, що то­лерантність - це ще і тер­пимість до всього “іншого” та необхідність освічува­ти суспільство, виховувати терпимість і повагу, знищу­вати психологічні бар’єри, які сприяють виникненню різного роду фобій.

На наш погляд, ця точка зору щодо визначення зміс­ту поняття та завдань толе­рантності є найбільш акту­альною з точки зору сього­дення, тому що в її основі лежить поняття людської гідності та прагнення до­вести до суспільства, зок­рема і професійного співто­вариства ОВС, необхідність формування культури то­лерантності [12].

Необхідно також наго­лосити, що проблема толе­рантності може бути роз­глянута з різних боків: як філософсько-етична норма, як принцип взаємовідно­син між послідовниками різних концепцій, переко­нань і вірувань, як метод соціально-політичних рі­шень і дій, як важлива ри­са нового напряму вихо­вання - міжнародного.

Слід дещо сказати і про конкретну підсистему сус­пільства та роль в ній толе­рантності.

Толерантність в полі­тичній сфері. Сучасна де­мократична держава забез­печує дотримання прав і свобод людини, підтримує в суспільстві плюралістич­ний баланс. Таку державу можна назвати толерант­ною. Але коли плюраліс­тичний баланс суспільства переживає кризу, держава повинна втрутитися і знай­ти шляхи того, щоб всі йо­го громадяни виконували загальні “правила гри”.

image030Толерантність - одне з таких правил, і без остан­ніх, які створюють їй сис­темну підтримку, “працю­вати” не може. Слід підкрес­лити, що демократія бага­та на компроміси, але сама вона не може бути предме­том компромісу. Її базові цінності та ідеали складають те, що називають гро­мадянською релігією, світ­ською сакральністю. То­му світська демократична держава повинна захища­ти ці базові цінності усіма законними засобами. На сьогодні демократія - най­більш динамічна культу­ра буття, але вона теж не без недоліків і протиріч. Тому демократичній дер­жаві необхідно витриму­вати стратегічну установку на створення і підтримку умов формування толеран­тної суспільної атмосфери. У протилежному випадку “інтолерантне” корегуван­ня з профілактичної міри перетвориться на боротьбу проти самих гетерогенних основ самої толерантності.

У сучасному глобально­му суспільстві окремі де­мократичні норми (наприк­лад, права людини) вихо­дять за межі національно­го суверенітету. Їх захист - справа всього міжнарод­ного співтовариства. Толе­рантної демократичної дер­жави не існує без толерант­них громадян, тим паче, що саме народ - кінцеве дже­рело її влади і сувереніте­ту. Для держави толеран­тність ідентифікується як принцип керівництва і за­сіб управління, для наро­ду - як громадянська доб­рочинність, один із показ­ників його політичної куль­тури. В даному випадку доб­рочинність - це свідоме і доб­ровільне слідування толе­рантності як благу та грома­дянському обов’язку. Пам’я­таючи слова Аристотеля про те, що доброчинність - це здібність поступати найкра­щим чином, можна сказа­ти, що толерантність є най­кращим виходом з конфлік­тних ситуацій.

Як елемент політичної культури громадян толе­рантність демонструє нам ще одну свою функцію - бу­ти засобом легітимації від­повідних акцій держави.

Толерантність і право. Існує точка зору, що при­нцип толерантності не­обхідно кодифікувати як цивільно-правову норму, і тільки за допомогою такої правової легітимації толе­рантність може стати пе­редумовою діалогу куль­тур і набуде характер мо­ральної норми.

Дійсно, і не треба дово­дити, що в сучасному сус­пільстві правові норми - найбільш ефективний інс­трументарій регулювання взаємовідносин між людь­ми. Що викликає сумнів? Толерантність, як ми під­креслювали, є продуктом вільного вибору людини, а право обов’язково передба­чає в своїй структурі при­мусові засоби впливу. В та­кому випадку виникає пи­тання - а чи можна приму­сити людину до свободи?

В умовах, коли питан­ня толерантності почина­ють виходити на перший план, очевидно, що існує перспектива руху від то­лерантності до права. В са­мій толерантності можуть сформуватися норми пра­ва. Приклад - одностатеві шлюби в деяких країнах. Спочатку це явище (відхи­лення від вікових тради­цій) було сприйнято толе­рантною громадською дум­кою. А коли суттєві проти­річчя щодо одностатевих шлюбів пом’якшилися до відмінностей у точках зо­ру, склалася воля біль­шості, яка потім і оформи­лася у відповідний закон.

Толерантність і мораль. На наш погляд, у проблемі толерантності все ж більше морально-етичного начала. В будь-якому випадку (схва­лення або засудження) то­лерантність має свій вихід­ний моральний сенс, тому що має характер мораль­ної цінності. Але складність морального змісту толерант­ності полягає в тому, що во­на вимагає моральної пова­ги вибору іншого, але як тоді бути зі своєю власною пози­цією? В протиріччя вступа­ють досить важливі етичні поняття: повага і самоповага (поважати людину не тільки іншу, але і себе).

Що треба? Необхідні сві­домість, у першу чергу, а потім емоції, почуття і во­ля людини, яка претендує на толерантність, або ще - обміркований вибір на ос­нові аргументів.

Таким чином, толерант­ність не дозволяє сіяти во­рожнечу, ламати тенденції формування ланцюжка: від­ мінності - виключення. Во­на - не тільки моральний обов’язок, але політична і правова потреба. Толерант­ність - це доброчинність, за допомогою якої можливе досягнення миру і сприян­ня заміні культури війни культурою миру. Толерант­ність - це ще й питання про те, як при глибоких відмін­ностях в положенні, статусі, інтересах, поглядах людин можуть влаштувати спіль­не життя.

Висновки. Врахування цих аспектів і вирішення поставлених завдань дозво­лить нам формувати куль­туру толерантності як всьо­го суспільства, так і право­охоронців зокрема.



Література:

1. Асмолов А. Г. О смыслах понятия «толерантность» / Асмолов А. Г., Солдатова Г. У., Шайгерова Л. А. // Век толерантности: [научно­публицистический вестник]. - М., МГУ, 2001. - С. 8-18;

2. Вебер А. Б. Толерантность в глобальном измерении / Вебер А. Б. // Доклад на симпозиуме «Публичная сфера и культу­ра толерантности: общие проблемы и российская специфика» 9 апреля 2002 г. - М., 2002;

3. Декларация принципов толерантности // Век толерантности: [научно-публицистический вестник]. М., МГУ, 2001, С. 131-137;

4. Золотухин В. М. Толерантность. - Кемерово, 2001;

5. Ильинская С. Толерантность как принцип политического дейс­твия: история, теория, практика / Ильинская С. - М.: Праксис, 2008;

6. Лекторский В. А. О толерантности / Лекторский В. А. // Фи­лософские науки. - 1997. - №3-4. - С. 14-18;

7. Толерантность / общ. ред. М. П. Мчедлова. - М., 2003;

8. Толерантность и согласие / под ред. Тишкова В. А., Солдато­вой Г. У. - М., 1996;

9. Риэрдон Бетти. Толерантность - дорога к миру / Риэрдон Бет­ти. - М., 2001. - С. 262;

10. Права человека. Толерантность. Культура мира // Докумен­ты. - М.: МШПЧ, 2002;

11. Солдатова Г. У. Толерантность и интолерантность - две грани межэтнического взаимодействия / Солдатова Г. У. // Век толеран­тности: [научно-публицистический вестник]. - М., МГУ, 2001. - С. 90-100; 12. Уолцер М. О терпимости / Уолцер М. - М., 2000.


143