joomla
ФОРМУВАННЯ ПЕДАГОГІЧНИХ УМОВ ТА МОТИВАЦІЇ НАВЧАННЯ МАЙБУТНІХ ПРАВНИКІВ: ОСОБЛИВОСТІ ТА ПЕРСПЕКТИВИ
Юридичний вісник Причорномор’я

ШАХМАН Наталя Володимирівна

Кандидат медичних наук, начальник кафедри криміналістики

Херсонського юридичного інституту ХНУВС

Статтю присвячено дослідженню педагогічних умов навчання молоді у вищих навчальних закладах системи МВС України, зокре­ма особливостям мотивації навчання.

Ключові слова: оперування інформацією, педагогічний процес, мотиваційна сфера навчання, особистісно-орієнтована взаємодія, формування потреб та мотивів навчання.

Статья посвящена исследованию педагогических условий обуче­ния молодежи в высших учебных заведениях системы МВД Украи­ны, в частности мотивации обучения.

Ключевые слова: оперирование информацией, педагогический процесс, мотивационная сфера обучения, личностно-ориентирован­ное взаимодействие, формирование потребности и мотивов обучения.



Постановка проблеми та її зв’язок із провідни­ми науковими та прак­тичними завданнями. Піс­ля проголошення незалеж­ності в Україні розпочався нелегкий пошук власних шляхів розбудови систе­ми управління якістю під­готовки фахівців, які за своєю якістю знань і рівнем підготовки повністю від­повідали б сучасним умо­вам економічно-політично­го розвитку держави, а та­кож вимогам її інтеграції у світове співтовариство. У кардинально нових со­ціально-економічних умо­вах потребують змін різні аспекти професійної підго­товки фахівців. Сучасний етап оновлення системи ос­віти супроводжується сут­тєвими змінами в педаго­гічній теорії та практиці.

Зміст навчання збага­чується новими вміннями, розвитком здібностей опе­рування інформацією, твор­чим розв’язанням будь - яких проблем. В арсеналі засобів навчання значне місце починають займати комп’ютерна техніка, теле­комунікаційні системи гло­бального масштабу. Разом із тим особлива роль від­водиться духовному вихо­ванню особистості, гумані­зації навчального процесу, важливою складовою яко­го стає особистісно-орієнтована взаємодія викладача з курсантами (студентами). Відбувається зміна освіт­ньої парадигми - пропону­ється новий зміст, нові під­ходи, інші відношення, ін­ша поведінка, інший пе­дагогічний такт. Переду­мовою утвердження роз­винутого громадянського суспільства є підготовка ос­вічених, моральних, мо­більних, конструктивних і практичних людей, здат­них до співпраці, які ма­ють глибоке почуття від­повідальності за долю краї­ни, її соціально-економічне процвітання. Саме на це на­цілює національна доктри­на розвитку освіти, що ста­ла відповіддю на об’єктивну необхідність перегляду значної кількості існую­чих до останнього часу уяв­лень щодо завдань, форм і методів національної осві­ти взагалі та відомчої сис­теми підготовки персоналу ОВС зокрема. Це тим більш актуально, що курс на по­будову демократичної, со­ціальної та правової дер­жави потребує критично­го аналізу досягнень і прорахунків методологічної та наукової основи системи ві­домчої освіти МВС України.

Аналіз останніх дослід­жень і публікацій з цієї проблематики. Проблеми підвищення ефективності навчання досліджуються провідними психологами, педагогами, соціологами (О. М. Леонтьєв, С. Л. Ру- бінштейн, О. В. Сухомлин - ська та ін.), активні мето­ди навчання продуктивно розробляють Ж. Нюттен, П. Г. Лузан, М. І. Махмутов та ін. У світлі професійної підготовки у вищих нав­чальних закладах систе­ми МВС ці проблеми ви­світлені в працях В. С. Ве­недиктова, А. О. Лігоцького, І. А. Малютіна та ін. Проте аналіз публікацій у цій сфері та результа­ти вивчення організації процесу навчання у ВНЗ МВС України свідчать про те, що сучасна система ві­домчої освіти поряд із по­зитивним досвідом, тра­диціями і наявним педа­гогічним потенціалом має чимало актуальних про­блеми і недоліків, які не дозволяють забезпечувати досконалу підготовку май­бутнього фахівця.

Цілі та завдання стат­ті. Становлення і розвиток різнобічно та духовно роз­виненої, активної особис­тості громадянина є важ­ливою умовою розбудови Української держави. Слід зазначити, що наше сус­пільство кладе в основу свого розвитку дві важливі ідеї: ідею “побудови Ук­раїнської держави та ідею встановлення в ній грома­дянського устрою” [1]. Цим засадам повинен підпоряд­ковуватися і процес фор­мування нової системи ви­ховання, яка справедливо трактується як національ­но-демократична. Тут важ­ливо визначити та дослі­дити особливості духовно­го виховання особистос­ті, гуманізації навчального процесу, застосувати осо - бистісно-орієнтовану взає­модію викладача з курсан­тами, вивчити нові підхо­ди, звернувши увагу на су­часні відносини, поведінку, педагогічний такт.

Виклад основного мате­ріалу. У центрі педагогіч­ного процесу перебуває осо­бистість зі своїми інтереса­ми, цілями та потребами. У зв’язку з цим особливо ак­туальним видається вив­чення потреб мотиваційної сфери особистості курсанта (студента), врахування його мотивів, нахилів, бажань, намірів. Саме такий підхід дозволяє гнучко моделю­вати навчальний процес, сприяє ефективності під­готовки майбутніх фахів­ців, тому що мотивація по­винна розглядатися як про­цес, який спрямовує, регу­лює і активізує діяльність суб’єкта навчання.

Орієнтація на курсанта (студента) як на суб’єкта навчально-виховного про­цесу передбачає створен­ня максимально сприят­ливих умов для розвитку його здібностей, можли­востей, інтересів. Спряму­вати курсанта (студента) і сам навчальний процес на розвиток особистості доз­воляє суб’єктно-діяльніс - ний підхід до навчання з особливою роллю в ньому мотивації та діяльності.

Слід підкреслити, що ді­яльність викладача завжди поєднана з діяльністю кур­санта (студента), в основі якої не примус, а спону­кання, і в цьому творчому процесі курсант (студент) є співучасником педагога.

Визначимо лише ті особ­ливості, які безпосередньо впливають на мотивацію навчання. Проблема осо­бистості сьогодні стала цен­тральною в психолого-педагогічній науці. Першопри­чиною цього є те, що людина опинилася у фокусі соціаль­но-економічних процесів.

image026О. Вишневський справедли­во зауважує, що, пристосу­вавшись колись до життя в умовах “безтурботного” на­ціонального і соціального рабства, людина несподіва­но для себе потрапила в умо­ви свободи і змушена міняти свій стан - ставати самовідповідальним, активним, під­приємливим громадянином, якому багато дозволено, але який відтепер повинен жити лише за рахунок власних зу­силь, власної ініціативи [2].

image027В Українському педаго­гічному словнику особис­тість визначається як пев­не поєднання психічних (включаючи психофізіоло­гічні і соціально-психоло­гічні) властивостей і спря­мованостей (потреби, мо­тиви, інтереси, світогляд, переконання тощо), рис тем­пераменту і характеру, здіб­ностей, особливостей пси­хічних процесів (відчуття, сприймання, пам’яті, мис­лення, уяви, уваги, емоцій­но-вольової сфери). Аналіз вітчизняної та зарубіжної психолого-педагогічної лі­тератури дозволив зроби­ти висновок, що в контек­сті формування потреб мо­тивів навчання курсантів на першому плані вирізня­ються два аспекти пробле­ми - розвиток та основні компоненти особистості.

Слушною видається дум­ка К. Платонова стосовно розвитку особистості. Уче­ний доводить, що існують різні психологічні фактори розвитку особистості, основ­ним з яких є: спадковість, середовище, активність, ви­ховання, освіта та ін.

Для нашого досліджен­ня важливо відзначити, що швидкість і легкістьзасвоєння знань, умінь і навичок у будь-якому виді діяльності, як і ступінь успішності її за­лежить від розвитку пізна­вальних здібностей.

Відповідно до принципів системного розгляду склад­них соціальних явищ (склад­ності, структурності, ціліс­ності, управління тощо) сис­тема виховання пізнаваль­них потреб та мотивів нав­чання включає такі блоки:

1) суб’єкт виховання (осо­бистість курсанта);

2) підсистема управлін­ня, діагностики та корек­ції дії педагогічних умов;

3) процес забезпечення педагогічних умов;

4) підсистема цілей ви­ховання, підпорядкованих прийнятій концепції фор­мування потреб та мотивів навчання.

Побудована модель доз­воляє зробити теоретичні узагальнення, спланувати експериментальне вивчен­ня проблеми формування мотивації навчання кур­сантів (студентів) у вищих навчальних закладах сис­теми МВС України.

Одним з основних шля­хів ефективного вирішен­ня завдань навчання і ви­ховання майбутніх спе­ціалістів є формування мо­тивації навчання курсан­тів (студентів). У загаль­ному вигляді проблема мо­тивації навчання є пробле­мою причин, які наперед визначають різні форми виявлення активності сту­дентів. Таким чином, мо­тивацію слід розглядати не тільки як умову ефектив­ного оволодіння знання­ми, а й як важливий чин­ник розвитку особистості фахівця, мету виховання. Саме цим питанням при­свячені численні психоло - го-педагогічні праці, які досліджують основні спо­нуки діяльності людини - потреби, мотиви, цілі [3].

Однак ця проблема роз­глядається науковцями або в аспекті вивчення та фор­мування мотивів навчання, або з позицій дослідження пізнавальних потреб чи ці­лей. Питання ж системного вивчення потреб, мотивів та цілей як структурно поєд­наних компонентів і спонук навчально-пізнавальної дія­льності ще не достатньо вив­чені педагогічною наукою.

Найчастіше в психолого-педагогічних дослідженнях при вивченні потреб і мо­тивів застосовується (модифі­кується) метод мотиваційної індукції Ж. Нюттена. Теоре­тичні погляди Ж. Нюттена на природу, характеристики та функції потреб близькі до концептуальних положень

О. Леонтьєва. У них співпа­дають погляди на природу та сутність людських потреб, на їх предметність: вони вва­жають, що до діяльності са­ме й спонукає потреба у чо­мусь, нестача чогось.

image028Методика Ж. Нюттена ґрунтується на ідеї закін­чення досліджуваним незакінчених речень [4]. У ре­зультаті експериментатор от-римує зразок об’єктів, які так чи інакше цікав­лять чи мотивують рес­пондента, яких він дома­гається, бажає чи уникає. Згідно з методом Ж. Нюттена ці специфічні об’єкти - цілі є конкретизаціями ос­новних потреб, які роз­винулися і проявляються в конкретних обставинах. Вчений припускає, що ці конкретні об’єкти характе­ризують обставини життя суб’єкта. Ж. Нюттен виділяє 8 основних категорій мотива­ції, за допомогою яких виз­начається предметний зміст потреби: 1) той чи інший аспект особистості суб’єкта (уявлення про себе, здібнос­ті, риси характеру тощо);

2) всяка діяльність, об’єкт якої - сам суб’єкт чи один з його аспектів, іншими сло­вами - діяльність для розвит­ку себе (саморозвиток, реа­лізація своїх проектів тощо);

3) діяльність, пов’язана з очі­куваним результатом (про­фесійна діяльність); 4) все, що стосується соціальних контактів; 5) дослідницька, пізнавальнадіяльність;6) ре­лігійна мотивація; 7) все, що стосується власності, придбання якогось об’єкта;

8) бажання, пов’язані з доз­віллям, розвагами, іграми.

Висновки. Ми визначи­ли, що положення діяль-нісного підходу до дослід­ження мотивації навчан­ня як педагогічного яви­ща дозволяють розглядати її як систему нерозривних психічних компонентів, які включені в структуру нав­чально-пізнавальної діяль­ності. Оскільки мотивація навчання формується і роз­вивається в процесі пізна­вальної діяльності, то во­на детермінується особли­востями організації остан­ньої.

Ці особливості характе­ризуються логікою перетво­рення несталих, нестійких спонук студента в обстави­нах стимулювання у стій­ку потребнісно-мотиваційну сферу, зацікавленість, у пізнавальний інтерес - аж до жагучого потягу до ово­лодіння навчальним мате­ріалом та досягнення твор­чих результатів.

Встановлено, що форму­вання мотивації навчання має стрибкоподібний харак­тер, а сам процес розвит­ку пізнавальних спонук суб’єкта є багаторівневим. Основні показники розвит­ку мотивації навчання слід визначати за операційно-діяльнісним, результатив­но-змістовим та емоційно-почуттєвим критеріями.



Література:

1. Рішення Колегії Міністерства освіти і науки України від 28.02.2003 № 2/3-4 “Вища освіта і наука - пріоритетні сфери розвитку суспільства у XXI столітті” // Інформаційний збір­ник Міністерства освіти і науки України, № 8, квітень 2003 р.;

2. Зайцева І. В. Мотивізація учіння студентів / Зайцева І. В. - Ірпінь, 2000. - 191 с.;

3. Ануфрієв М. І. Вищий заклад освіти МВС України Ануф - рієв М. І. та ін. - Х., 1999. - 367 с.;

4. Басова Н. В. Педагогика и практическая психология / Басо­ва Н. В. - Ростов на Дону: Феникс, 2000. - 416 с.