joomla
ПРИНЦИПИ СУЧАСНОГО ТРУДОВОГО ПРАВА УКРАЇНИ
Юридичний вісник Причорномор’я

В. І. ЩЕРБИНА

Доктор юридичних наук, доцент

Керівні ідеї, соціально-економічне партнерство, соціальна спів­праця, соціальний мир, захист від свавілля роботодавця, принципи повноправності та рівноправності, принцип взаємних вкладень.

У статті досліджено і з’ясовано сутність принципів трудового пра­ва в сучасних умовах. Особливу увагу приділено принципам, які не були характерні для радянського трудового права: захисту праців­ника від свавілля роботодавця, повноправності та рівноправності, взаємних вкладень працівника і роботодавця. Показано напрями ре­алізації означених принципів у трудове законодавство України.

Руководящие идеи, социально-экономическое партнерство, соци­альное сотрудничество, социальный мир, защита от произвола рабо­тодателя, принципы полноправности и равноправия, принцип вза­имных вложений.

В статье исследованы и выяснены сущность принципов трудово­го права в современных условиях. Особое внимание уделено принци­пам, не характерным для советского трудового права: защите от про­извола работодателя, полноправия и равноправия, взаимных вложе­ний работника и работодателя. Показаны направления реализации указных принципов в трудовое законодательство Украины.

Supervising ideas, social and economic partnership, social cooperation, the social world, protection against an arbitrariness of the employer, principles of competency and equality, principle of mutual investments.

The essence of the principles of the labour right in modern conditions is investigated and found out in this article. The special attention is given to principles, not typical for the Soviet labour right: protection against an arbitrariness of the employer, full rights and equality, mutual investments of the worker and the employer. The directions of realization mentioned principles in the Ukrainian labour legislation are shown.


Вступ. Дослідженню прин­ципів радянського трудо­вого права присвячено цілу низку робіт учених, зокре­ма, В. С. Андреева, О. І. Про- цевського, О. В. Смирнова та ін. Однак принципи трудо­вого права України в умо­вах ринкових відносин не досліджувалася окремо ні на дисертаційному, ні на монографічному рівні. Хо­ча значення принципів трудового права для ро­зуміння сутності норм цієї галузі, визначення їх зміс­ту та реалізації важко пе­реоцінити.

Метою статті є розкрит­тя сутності основополож­них принципів трудового права в сучасних умовах та їх реалізація до трудового законодавства України.

Основний зміст. Як за­значав М. Й. Бару, „право­ве регулювання випливає із загальних засад, основ­них керівних положень, що визначають зміст пра­ва. Ці керівні положен­ня і є принципами права” [1, с. 27]. О. В. Смирнов до­тримувався такої ж дум­ки, однак вказував на те, що ці ідеї виражають сут­ність норм трудового пра­ва й головні напрямки політики держави у сфері правового регулювання суспільних відносин, які пов’язані з функціонуван­ням ринку праці, засто­суванням та організацією найманої праці [2, с. 23].

В. С. Андреєв визначав га­лузеві принципи трудово­го права як керівні засади, що складають внутрішню єдність і напрямок розвит­ку системи норм трудово­го права та врегульованих ними суспільних відносин [3, с. 30]. На нашу думку, принципи трудового пра­ва України - це основопо­ложні керівні ідеї, які ви­ражають сутність норм трудового права та головні напрямки політики дер­жави в галузі правового регулювання суспільних відносин, що пов’язані із застосуванням та органі­зацією праці людей.

Уявляється, що ряд при - нципів трудового права в умовах ринкових відносин підлягає уточненню, а де­які мають формулюватися заново. Слід також виокре­мити ряд принципів, неха­рактерних для радянсько­го трудового права.

Значним досягненням треба вважати визнання і дію в Україні принципу верховенства права, який закріплено у ст. 8 Консти­туції України [4]. Забезпе­чення дієвості цього при­нципу в суспільних від­носинах залежить, у пер­шу чергу, від готовності державних інститутів са­мим слідувати цій ідеї. Як зазначає В. М. Литвин, ”...ми витримуємо магіс­тральний курс на утверд­ження принципів верхо­венства права, забезпечен­ня прав і свобод людини і громадянина, європейсь­ких цінностей загалом” [5, с. 1]. Принцип верхо­венства права у трудово­му праві має бути безу­мовно реалізовано за таки­ми основними напрямка­ми: відповідність законів та інших нормативно-пра­вових актів про працю Конституції України; га- рантованість захисту кон­ституційних прав і сво­бод людини у сфері праці на підставі норм Консти­туції України; пріоритет­ність міжнародно-право­вих норм про працю.

Стаття 43 Конституції України [4] проголосила принцип свободи праці. Уперше на конституційно - мурівнівираженоідеювіль - ного розпорядження лю­дини своєю здатністю до праці, ідею про можливість вільно заробляти собі на жит­тя. Імперативність обов’яз­ку працювати, як і сам обо­в’язок, непорушний для ра­дянського суспільства, за нових економічних і соці­альних умов замінено сво­бодою вибору. Тому ми під­тримуємо позицію В. В. Жер - накова, який зазначає: „Свобода праці походить від природного стану лю­дини, яка народжується вільною і повинна залиша­тися вільною все життя” [6, с. 34].

Іншою важливою скла­довою принципу свободи праці є свобода від приму­шення до праці. Відповід­но до ч. 3 ст. 43 Конститу­ції України використання примусової праці заборо­няється. Характеризую­чи примусовість як озна­ку підневільної праці, слід звернутися до формули, яку пропонує В. В. Жер - наков: „Необхідна або ви­мушена праця - це праця, мотиви до якої знаходять­ся зовні щодо „ego” люди­ни і які з необхідністю та закономірністю підводять її до виконання роботи. Її примусовий характер не залежить від ступеня лег­кості, з якою суб’єкт від­гукується на зовнішні об­ставини та виконує робо­ту” [7, с. 36]. У такому під­ході представлено широке тлумачення принципу сво­боди праці, яке виклю­чає будь-яке, навіть міні­мальне чи опосередкова­не примушення до праці. Але як узгодити інтереси суб’єктів трудових відно­син? Як вирішити пробле­ми одного, не обмеживши іншого? Автори колектив­ної монографії „Радянсь­ке трудове право: пробле­ми теорії” зазначають, що за певних обставин на перший план висувають-

Ся соціальні, а не виробни­чі (економічні) інтереси, тобто в трудовому праві визнається пріоритет со­ціальних інтересів, інтере­сів людини [11, с. 59]. Та­ка позиція відповідає кон­цепції соціальної держави, де людина визнається най­вищою соціальною цінніс­тю для суспільства і дер­жави.

Ще одним ключовим принципом трудового пра­ва, який відображає його сутність, є гуманізм. Гу­манізм - це „чуйне ставлен­ня до людини, пройняте турботою про її благо, по­вагою до її гідності. Син. людяність” [12, с. 80]. Лю­дяність - це „доброзичли­вість, чуйність у ставлен­ні до інших, уважність до чужих потреб” [12, с. 221]. Принцип гуманізму скон­центровано виражено у ч. 1 ст. 21 Конституції Украї­ни [4]. Принцип „усі люди є вільні і рівні у своїй гід­ності та правах” повинен знайти відображення у тру­довому праві через закріп­лення наступних положень: ставлення до людини як до особистості, а не до засобу виробництва; неприпусти­мість зневаги до людської гідності; неприпустимість будь-якої дискримінації особи [Див. 13]; гаранто­вана можливість розвитку особистості людини у тру­дових відносинах; забезпе­ченість рівності жінки і чо­ловіка у трудових відноси­нах; комфортність трудо­вої діяльності; державний захист (заступництво) тих, хто не може на рівних кон­курувати на ринку праці (інваліди, працівники з сі­мейними обов’язками, мо­лоді фахівці та ін.).

І. Я. Кисельов так ха­рактеризував гуманізм як принцип трудового права: „Трудове право надає відно­синам роботодавців і пра­цівників більш цивілізо­ваний, усвідомлений, упо­рядкований і раціональ­ний характер...” [14, с. 103]. Гуманізм трудового права розглядається як „соціаль­ний амортизатор” у взаєми­нах праці та капіталу. Ре­алізація цього принципу у трудовому праві дозволяє встановлювати такі норми, які б оберігали людину від проявів жорстокої кон­куренції на ринку праці, свавілля з боку роботодав­ця чи окремих працівни­ків, забезпечували повагу до гідності особи у трудових відносинах. Тому помилко­вою є думка О. Гаврилюка, який, характеризуючи при­нцип гуманізму в трудово­му праві, пише: „Втілення принципу гуманізму в нор­мах трудового права засно­вано на дійсному поєднан­ні та гармонійному сполу­ченні інтересів особи та сус­ільства” [15, с. 57], бо так виражається принцип со­ціальної справедливості.

У „Юридичній енцик­лопедії” щодо принципу справедливості зазначаєть­ся: „Справедливість є критерієм оцінки різноманіт­них співвідношень у житті суспільства...” [16, с. 604].

Коли йдеться про реаліза­цію у трудовому праві цьо­го принципу, слід вико­ристати формулу право­вих можливостей, запропо­новану О. І. Процевським: „працівник - роботодавець

- image023Держава” [17, с. 104]. Та­кої ж позиції дотримував­ся й І. Я. Кисельов, який розкривав соціальний ха­рактер трудового права: „Існування трудового пра­ва - це... одночасно реаліза­ція ідеалів соціальної спра­ведливості, тобто, перш за все, більш справедливого розподілу багатств.” [14, с. 102]. Принцип соціаль­ної справедливості у тру­довому праві базується на конституційному положен­ні, що Україна - соціаль­на держава. Проте поділяє­мо позиції й тих учених, які обстоюють необхідність врахування у трудових від­носинах інтересів робото­давця. Це не тільки спра­ведливо, але й об’єктивно необхідно. І. І. Андріанов - ська з цього приводу зазна­чає: „Правовідносини, що складаються у сфері вико­ристання найманої праці, об’єднані єдиною метою: застосувати труд праців­ників так, щоб забезпечи­ти інтереси і працівників, і роботодавців” [18, с. 78]. Є. Б. Хохлов також акцен­тує увагу на оптимальному поєднанні інтересів праців­ників і роботодавців у своїй статті „Про механізм пра­вового регулювання пра­ці в умовах багатоуклад­ної економіки” [19, с. 46]. На цих позиціях стоїть і

С. П. Маврін, який говорить про пошук оптимальних моделей правового регулю­вання трудових відносин та досягнення хоча б віднос­ної гармонії між інтереса­ми роботодавців і праців­ників [20, с. 53].

Оптимальне поєднан­ня інтересів працівників і роботодавців можливе че­рез реалізацію у трудово­му законодавстві таких важливих принципів тру­дового права, як соціаль­но-економічне партнерс­тво, соціальна співпра­ця, соціальний мир. Вони є логічним продовженням принципів, визначених у ст. 11 та ч. 1 ст. 15 Консти­туції України [4]. Відповід­но до ст. 11 Конституції держава сприяє консоліда­ції та розвиткові українсь­кої нації. Консолідація - це „об’єднання, згуртуван­ня навколо чого-небудь” [12, с. 191]. На нашу дум­ку, не можна досягти кон­солідації суспільства без стабільності у взаєминах між тими, хто працює та заробляє собі на життя, і тими, хто надає їм таку можливість.

image023Сутність соціально-еко­номічного партнерства мож­на визначити через тлума­чення терміна „партнер”. Партнер - це „особа, до якої ставляться нарівні, а не зверхньо” [12, с. 313]. Со­ціально-економічне парт­нерство передбачає, що ко­жен із його учасників роз­глядається як повноцін­ний і самодостатній суб’єкт соціальних зв’язків. „Со­ціальне партнерство - це нормативно формалізова­на, юридично гарантована процедура розмежування, узгодження і забезпечення законних інтересів. мето­дом переговорів, взаємних поступок (компромісів), ук­ладення і виконання колек­тивних договорів і угод” [21, с. 11]. Співпраця розгля­дається як форма взаємодії між суб’єктами соціаль­но-економічного партнерс­тва. Ця взаємодія передба­чає врахування інтересів інших учасників відносин, вирішення розбіжностей через діалог, конструктив­не співробітництво, досяг­нення компромісу, відмову від ультиматумів. У стра­тегічно важливих галузях економіки України спос­терігається практична ре­алізація цього принципу [Див. 22, с. 8].

Соціальний мир розгля­дається у двох аспектах: як мета соціально-економіч­ного партнерства і як стан взаємин між суб’єктами соціально-економічного партнерства. Термін „мир” тлумачиться як „відсут­ність незгоди, ворожнечі, сварок. Син. згода” [12, с. 239]. „Згода” - „Спільність точок зору, єдиний погляд на що-небудь, дружні сто­сунки” [12, с. 152]. На де­ржавному рівні розуміння проблеми забезпечення со­ціального миру в суспільс­тві є. Показовий приклад цього - підписання Де­кларації єднання та спів­праці заради майбутньо­го України [23, с. 2], яка містить низку важливих положень щодо стабіліза­ції соціально-економічної ситуації в країні. Більше того, вже є непоодинокі приклади реалізації цьо­го принципу на практиці [Див. 24, с. 8].

Демократична, соціаль­на і правова держава Ук­раїна не може вважати­ся такою, доки не гаран­туватиме людині захис­ту від свавілля щодо неї. „Свавілля” - це: „1. Не­обмежена влада, відсут­ність законності, справед­ливості. 2. Схильність дія­ти на власний розсуд, нез­важаючи на волю й думку інших. Син. самовілля” [12, с. 426]. Термін „само­вілля” тлумачиться так: „Схильність діяти з влас­ної волі, примхи, не ра­хуючись з іншими” [12, с. 425]. До певної міри си­туація, коли сила закону нездатна подолати свавіл­ля роботодавця, відома значній частині працівни­ків. Це й робота працівни­ків без відпусток або із ско­роченою їх тривалістю, на­дурочні роботи, незаконні переведення чи звільнен­ня, зневага до їх гідності та ін. [Див.: 25].

На наш погляд, в умовах ринкових відносин захист працівника від свавілля роботодавця - цеключовий принцип трудового права, від реалізації якого зале­жатиме соціальна спрямо­ваність трудового законо­давства. У Конституції Ук­раїни [4] цей принцип за­кріплено в ч. 1 ст. 21, ч. 1 ст. 28, ч. 1 ст. 29, ст. 32, ч. 6 ст. 43, ст. 44. Проте чинне трудове законодавс­тво в цих питаннях нага­дує „символічний ефект дії права”. Одних задоволь­няє існування законів про працю як таких, а інших - їх неефективність. Від­повідно до п. 1 ч. 1 ст. 27 проекту ТК України [9] ро­ботодавець зобов’язується шанувати честь, гідність та інші особисті права пра­цівника. Прикро, що за­конодавець знову досить „стримано” висловлюється з цієї проблеми. Стаття 2 ТК РФ [10] опосередкова­но закріпила цей принцип як право працівників ви­магати від роботодавця до­ тримання його обов’язків стосовно працівників, тру­дового законодавства та ін­ших актів, що містять нор­ми трудового права.

image023З названим вище при­нципом корелюється при­нцип рівного ставлення до працівників із боку робо­тодавця. Цей принцип роз­виває конституційну ідею про рівність громадян, ві­дображену в ст. 24 Кон­ституції України. Цей принцип трудового права зобов’язує роботодавця од­наково ставитися до всіх працівників підприємс­тва і забороняє дискримі­націю окремих робітників чи службовців. Щодо за­борони дискримінації, то цей принцип частково ре­алізовано й у чинному трудовому законодавстві. Зокрема, це ст. 2-1 і 22 КЗпП України [8]. Аналіз норм проекту ТК України дає нам підстави стверд­жувати, що в ньому не ві­дображено принцип рів­ного ставлення до праців­ників із боку роботодавця. Стаття 4 проекту ТК Ук­раїни більш-менш чітко визначає тільки правові засади недопущення дис­кримінації у сфері праці. Для усунення цієї прога­лини варто сформулювати у ст. 3 проекту ТК України [9] норму-принцип, подіб­ну до тієї, що встановлена у ст. 2 ТК РФ [10]. Пропо­нуємо викласти цю норму - принцип у такій редакції:

„Забезпечення рівного ставлення до працівників із боку роботодавця, що включає забезпечення рів­них можливостей праців­ників без будь-якої дис­кримінації на просуван­ня по роботі з урахуван­ням продуктивності праці, кваліфікації і стажу робо­ти за спеціальністю, а та­кож на професійну підго­товку, перепідготовкуіпід - вищення кваліфікації”.

image023Дискусійним і надзви­чайно складним є питання реалізації у трудовому за­конодавстві принципу від­даності працівника своєму роботодавцеві. Слово „від­даний” синонімічний тер­міну „вірний”; „вірний” - такий, „ який викликає повну довіру, постійний у своїх відносинах, почут­тях і поглядах. Син. відда­ний” [12, с. 49]. Вияв пра­цівником вірності робото­давцю - це абсолютно при­йнятна форма взаємин у трудових відносинах, які будуються на взаємній довірі. Іншими словами, допоки працівник зароб­ляє собі на життя у робото­давця, він зобов’язаний ви­користовувати всі свої си­ли на виконання завдань, що стоять перед робото­давцем (тут неважливо, де виконує роботу праців­ник: на підприємстві, в ус­танові, організації чи у фі­зичної особи) та утримува­тися від всього, що шко­дить його інтересам. Однак варто зробити й одне сут­тєве зауваження. Праців­ник забезпечує інтереси роботодавця до тієї міри, до якої це не шкодить його власним інтересам. Забез­печення інтересів одного за рахунок іншого в праві не допустимо. Таким чином, п. 1 ст. 22 проекту ТК Ук­раїни „Основні обов’язки працівника” треба виклас­ти у такій редакції:

„1) працювати чесно і сумлінно, утримуватися від будь-яких дій і вчин­ків, які шкодять інтересам роботодавця”.

Пункт 2 ст. 27 проекту ТК України „Основні обо­в’язки роботодавця” вик­ласти у такій редакції: „2) дотримуватися вимог трудового законодавства та утримуватися від дій, які шкодять інтересам праців­ників”.

Реалізація в трудовому законодавстві конституцій­ної ідеї “людина найвища соціальна цінність” має на меті забезпечення став­лення до працівника як до особистості. Правовою ос­новою таких взаємин по­винні стати принципи пов­ноправності та рівноправ­ності працівників і робото­давців.

Принцип повноправнос­ті означає, що працівник і роботодавець для законо­давця повинні бути абсо­лютно рівноцінними і са­модостатніми учасниками відносин, діяльність яких підпадає під правову рег­ламентацію норм трудо­вого права. Слід відхи­лити як шкідливу ідею гіперболізації значен­ня роботодавця в трудо­вих правовідносинах, виз­навши роботодавця разом

image023Із працівником необхід­ною складовою виробни­чих відносин. З нашої точ­ки зору, вирішуючи цю складну проблему і вдоско­налюючи трудове законо­давство України, необхід­но використати досвід Фе­деративної Республіки Ні­меччини, де законодавець, не підриваючи основи міс­ця і значення роботодав­ця у взаєминах із праців­ником, чітко визначив гід­не місце працівника в сис­темі виробничих відносин і закріпив це у відповід­них законах:. „10 листопа­да 1971 року було прийня­то новий закон про вироб­ничі ради, в 1974 - новий закон про представництво персоналу в державних ус­тановах і підприємствах, у 1976 - закон про участь в управлінні виробництвом” [Цит. за 26, с. 485]. Важ­ливою складовою забезпе­чення реалізації принци­пу повноправності праців­ника є законодавче закріп­лення права працівника на професійну підготовку, пе­репідготовку та підвищен­ня кваліфікації за рахунок коштів роботодавця, якщо така підготовка є необхід­ною складовою професій­ної діяльності працівника. Виключення з цього пра­вила можуть бути встанов­лені тільки для роботодав - ців-фізичних осіб.

Принцип рівноправнос­ті працівників і роботодав­ців означає, що вони по­винні мати рівні (але не од­накові) права. Йдеться про так званий правовий па­ритет, що випливає із за­гального юридичного ста­ну суб’єктів трудових пра­вовідносин. Як зазначає

В. С. Венедіктов: „Юридич­на рівність сторін відоб­ражається в рівності тру­дової правосуб’єктності, у виникненні і визначені змісту трудових правовід­носин...” [27, с. 16]. Реа­лізація принципу рівно­правності чітко просте­жується в нормі ч. 1 ст. 21 КЗпП України [8], де встановлюються взаємні зобо­в’язання працівника і ро­ботодавця. Крім того, тру­дове законодавство вста­новлює й інші взаємні обов’язки сторін. Таким чином, рівноправність сто­рін трудових правовідно­син виявляється переваж - но через кореспонденцію обов’язків. На наш пог­ляд, саме кореспонденція обов’язків надасть реаль­ного змісту рівностіпрацівника і роботодавця у тру­дових правовідносинах. Реальний ефект від реалі­зації в трудовому законо­давстві принципу рівно­правності можна отримати тільки за умови реалізації його разом із принципа­ми повноправності праців­ника і роботодавця та диспозитивності. Така ідея вже знайшла відображен­ня в Європейській соціаль­ній хартії (1961 р., у ред. 1996 р.), яка містить право працівників і підприємців на колективні дії. Хартія разом із правом на страйк (для працівників) легіти­мує право на локаут (для підприємців) [Цит. за 28, с. 115 - 117, 119]. Однак правовий паритет ніяк не означає зниження рівня правової і соціальної захи­щеності працівників.

Соціальне значення тру­дового права в умовах ринкових відносин важ­ко переоцінити. Необхід­ною складовою економіч­них відносин роботодав­ця і працівника, у будь - яких історичних умовах, є оцінка вкладу працівни­ка в результати діяльності роботодавця та витрат ро­ботодавця на організацію спільної трудової діяль­ності працівників у юри­дично визначених формах. Виходячи з цього, випли­ває важливе запитання: у чому економічна сутність заробітної плати?

З одного боку заробітну плату необхідно розгляда­ти як компенсацію за за­трачені працівником си­ли, засоби, що дозволяють людині відновити свої про­дуктивні сили. Таке бачен­ня заробітної плати ціл­ком корелюється з основ­ним економічним і юри­дичним принципом: один вкладає, другий повертає. Хоча відразу постає запи­тання: скільки повертає?

На наш погляд, у ниніш­ніх умовах розвитку сус­пільства таке розуміння заробітної плати не відоб­ражає головного напряму соціальної політики дер­жави України - забезпе­чення можливостей роз­витку особистості. Таке твердження ґрунтується на наступних положеннях. У нормах, що регулюють питання заробітної плати, не реалізовано ряд ключо­вих положень Конституції України. По-перше, від­повідно до ч. 4 ст. 13 Кон­ституції України [4] дер­жава забезпечує соціаль­ну спрямованість еконо­міки. По-друге, згідно зі ст. 23 Конституції кож­на людина має право на вільний розвиток особис­тості, а суспільство забез­печує вільний і всебічний розвиток її особистості. У преамбулі Закону Ук­раїни “Про оплату праці” [29] зазначено, що цей За­кон спрямований на забез­печення відтворювальної і стимулюючої функцій за­робітної плати. Але Роз­діл ІІ зазначеного Закону побудований за принци­пом мінімального норма­тивного втручання держа­вою у вирішення основно­го питання оплати праці працівників. У Законі від­сутні критерії визначення справедливої частки пра­цівників від результатів спільної діяльності з робо­тодавцем. Закон в основ­ному оперує категоріями, які стосуються визначен­ня складових і розміру за­робітної плати окремо взя­того працівника. Розділ ІІІ Закону України “Про оп­лату праці” взагалі пере­водить цю проблему в пло­щину договірного регулю­вання. Але договірне регу­лювання втрачає правовий сенс, бо має виключно еко­номічну сутність і зале­жать від рівня організова­ності працівників щодо за­хисту своїх трудових прав. Доказом наших тверджень є положення п. 35 ст. 71 Закону України “Про Дер­жавний бюджет України на 2007 рік” [30], згідно з якими на 2007 рік зупи­нялася дія ч. 2 ст. 428 МК України [31], яка закріп­лювала складові грошово­го забезпечення посадових осіб митної служби.

Нажаль і норми Конвен­ції МОП № 100 про рівне винагородження (1951 р.)

[32] також не передбача­ють критеріїв для оцін­ки вкладу працівників, а лише вказують на спосо­би визначення розмірів за­робітної плати окремого працівника і недопущення дискримінації. Проте такі критерії можуть і повинні бути нормативно встанов­лені. Так, відповідно до

Ч. 1 ст. 42 Конституції РБ

[33] особам, які працюють за наймом, гарантується справедлива доля винаго­роди від економічних ре­зультатів праці відповідно до його кількості, якості та суспільного значення, але не нижче рівня, що забез­печує їм і їх сім’ям віль­не й гідне існування. Крім того, такі критерії частко­во містить і чинне законо­давство України. Части­на 1 ст. 428 МК України [31], яка називається “Га­рантія оплати праці поса­дових осіб митної служби України”, встановлює пра­вило, відповідно до яко­го держава гарантує опла­ту праці посадовим особам митної служби України з метою створення достат­ніх матеріальних умов для незалежного і сумлінного виконання ними службо­вих обов’язків.

Таким чином, вирішен­ня проблеми полягає у то­му, що процес вкладан­ня ресурсів працівником і роботодавцем має бути обопільним. У нормах тру­дового права повинен чіт­ко відобразитися принцип взаємних вкладень.

Висновки. На жаль, повною мірою досліди­ти сутність означених ви­ще фундаментальних при­нципів трудового права у рамках цього досліджен­ня об’єктивно неможли­во, але конституційна ідея людини як найвищої со­ціальної цінності має обов’язково знайти своє юридичне оформлення в нормах трудового права.


Література

1. Процевский А. И. Советское трудовое право: учеб. / А. И. Процевский, М. И. Бару, Г. С. Гончарова и др.; под. ред. проф. А. И. Процевского. - Киев: Выща шк., 1981. - 360 с.

2. Трудовое право: Учебник / Под ред. О. В. Смирнова. - М.: ПРОСПЕКТ, 1997. - 448 с.

3. Советское трудовое право: учеб. - изд. 3-е, дополн. и пере - работ. / Под ред. В. С. Андреева. - М.: Высш. шк., 1976. - 415 с.

4. Конституція України: Прийнята на п’ятій сесії Верховної Ради України 28 черв. 1996 р. - К.: Україна, 1996. - 54 с.

5. Магістральний курс на утвердження принципів верховен­ства права: Виступ Голови Верховної Ради України Воло­димира Литвина на пленарному засіданні Четвертої (жов­тневої) частини сесії Парламентської асамблеї Ради Євро­пи // Голос України. - 2005. - 7 жовт. - С. 1 - 2.

6. Жернаков В. В. Свобода праці як принцип сучасного тру­дового права України / В. В. Жернаков // Право Украї­ни. - 1999. - № 3. - С. 34 - 36.

7. Жернаков В. В. Поняття примусової праці за законодавс­твом України / В. В. Жернаков // Право України. - 1997. - № 10. - С. 35 - 39.

8. Кодекс законів про працю України: Затверджений За­коном УРСР від 10 груд. 1971 р. // Відом. Верхов. Ради УРСР. - 1971. - Додат. до № 50. - Ст. 375.

9. Трудовий кодекс України: Текст законопроекту № 1038-1 до другого читання (Тираж 05.07.2004) [Електронний ре­сурс]. - Режим доступу: Http://www. rada. gov. ua.

10. Комментарий к Трудовому кодексу Российской Федера­ции / Ю. Н. Коршунов, Т. Ю. Коршунова, М. И. Кучма, Б. А. Шеломов. - М.: Спарк, 2003. - 767 с.

11. Иванов С. А. Советское трудовое право: вопросы теории /

С. А.Иванов, Р.3. Лившиц, Ю. П. Орловский. - М: Наука, 1978. - 368 с.

12. Івченко А. О. Тлумачний словник української мови /

А. О. Івченко. - Х.: Фоліо, 2002. - 540 с.


13. Ярошенко О. М. Щодо дискримінації в реалізації права на працю / О. М. Ярошенко // Право України. - 2000. - № 7. - С. 53 - 55.

14. Кисельов И. Я. Трудовое право России и зарубежных стран. Международные нормы труда / И. Я. Кисельов. - М.: Экс - мо, 2005. - 608 с.

15. Гаврилюк О. Сучасне втілення принципів трудового права / О. Гаврилюк // Право України. - 2001. - № 9. - С. 56 - 58.

16. Юридична енциклопедія: у 6-ти т. / Редкол.: Ю. С. Шем - шученко (голова редкол.) та ін. - К.: Українська енцикл.,

2003. - Т.5. - 736 с.

17. Процевський О. І. Новий зміст права на працю - основа ре­формування трудового законодавства України / О. І. Про - цевський // Право України. - 1999. - № 6. - С. 101 - 105.

18. Андриановская И. И. Сфера действия норм трудового пра­ва и система правоотношений в сфере применения труда / И. И. Андриановская // Правоведение. - 2000. - № 5. -

С. 78 - 82.

19. Хохлов Е. Б. О механизме правового регулирования тру­да в условиях многоукладной экономики / Е. Б. Хохлов // Правоведение. - 1994. - № 1. - С. 39 - 48.

20. Маврин С. П. Принципы трудового права в условиях ры­ночной экономики / С. П. Маврин // Правоведение. - 1992. - № 2. - С. 53 - 57.

21. Середа О. Г. Роботодавець як суб’єкт трудового права: ав - тореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. юрид. наук: спец. 12.00.05 „Трудове право; право соціального забезпе­чення”/ О. Г. Середа. - Х., 2004. - 19 с.

22. Звернення Центрального комітету профспілки металургів і гірників України до власників і керівників підприємств гірничо-металургійного комплексу // Голос України. -

2005. - 18 жовт. - С. 8.

23. Декларація єднання та співпраці заради майбутнього Ук­раїни // Голос України. - 2005. - 15 верес. - С. 2.

24. Лазнюк І. Термінал із соціальним обличчям / І. Лазнюк // Голос України. - 2005. - 16 верес. - С. 8.

25. Жмурков В. Як і для чого нова влада кадри „причісує” /

В. Жмурков // Голос України. - 2005. - 14 червня. -


С. 5; Мошняга Л. „З’їсти” людину, щоб звільнити місце для „своїх” / Л. Мошняга, А. Бабінець, О. Юркова // Го­лос України. - 2005. - 17 черв. - С. 7.

26. Трудовое право: Энциклопедический словарь / Ред. кол.:

С. А. Иванов и др. - 4-е изд. - М.: Советская энциклопе­дия, 1979. - 527 с.

27. Венедиктов В. С. Трудовое право Украины. Общая часть: учеб. пособ. / В. С. Венедиктов. - Симферополь: ДОЛЯ,

2004. - 164 с.

28. Киселев И. Я. Трудовые стандарты Совета Европы / И. Я Киселев // Труд за рубежом. - 1999. - № 4. - С. 111 - 123.

29. Закон України від 24 берез. 1995 р. “Про оплату праці” // Відом. Верхов. Ради України. - 1995. - № 17. - Ст. 121.

30. Закон України від 19 грудня 2006 р. “Про Державний бюд­жет України на 2007 рік”. - Офіц. вісн. України. - 2006. - № 52. - Ст. 3477.

31. Митний кодекс України від 11 лип. 2002 р. // Відом. Вер­хов. Ради України. - 2002. - № 38 - 39. - Ст. 288.

32. Конвенція про рівне винагородження чоловіків і жінок за працю рівної цінності № 100. Прийнята на 34-й сесії Ге­неральної конференції Міжнародної організації праці 29 черв. 1951 р. [Електронний ресурс]. - Режим доступу: Http://zakon. rada. gov. ua.

33. Конституция Республики Беларусь 1994 года, с изменени­ями и дополнениями, принятыми на республиканских ре­ферендумах 24 ноября 1996 г. и 17 октября 2004 г. [Елек­тронний ресурс]. - Режим доступа: http: // pravo. kulichki. com/vip/trud.


114