joomla
ПРИНЦИПИ ЗМАГАЛЬНОСТІ ТА ДИСПОЗИТИВНОСТІ У СУДАХ ПЕРШОЇ ІНСТАНЦІЇ
Юридичний вісник Причорномор’я

ПАРАСОЧКІНА Ксенія Вікторівна

Доцент кафедри криміналістики Херсонського юридичного інституту ХНУВС

Статтю присвячено розгляду принципів змагальності та диспози - тивності у судах першої інстанції для забезпечення права на доведен­ня перед судом висунутих доказів.

Ключові слова: суд першої інстанції, принципи змагальності та диспозитивності, сторона обвинувачення, сторона захисту, судове слідство, неупередженість та об’єктивність.

Статья посвящена рассмотрению принципов соревновательности и диспозитивности в судах первой инстанции для обеспечения права на доказывание перед судом представленных доказательств.

Ключевые слова: суд первой инстанции, принципы соревнова­тельности и диспозитивности, сторона обвинения, сторона защиты, судебное следствие, объективность.



Постановка проблеми та її зв’язок із провідни­ми науковими та практич­ними завданнями. Однією із конституційних засад кримінального судочинс­тва є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у дове­денні перед судом їх пере­конливості (п.4 ч.3 ст. 129 Конституції). На реаліза­цію цієї конституційної засади до Кримінально- процесуального кодексу України (далі - КПК) були внесені істотні зміни і до­повнення. У ст. 16-1 КПК закріплено принцип зма­гальності та диспозитив - ності кримінального про­цесу, коли розгляд справ у судах відбувається на заса­дах змагальності.

Аналіз останніх дослі­джень і публікацій з цієї


Проблематики. ЩеМ. Стро - гович та М. Чельцов зазна­чали, що судовий розгляд має більше можливостей для всебічного, повного та об’єктивного дослідження всіх обставин кримінальної справи. Саме судове слідс­тво, яке більшою мірою по­будовано на основі глас­ності, усності, безпосеред­ності, диспозитивності та змагальності, дає повну га­рантію захисту прав обви­нуваченого та потерпілого [1, с. 354-355; 2, с. 192-193]. Також цю проблему вивча­ли В. Маляренко та В. Тер - тишник. Проте не всі особ­ливості застосування цих принципів розглянуто та проаналізовано.

Цілі та завдання статті. Ми маємо на меті довести, що відповідно до змагаль­ної концепції сторонам має бути надано більше мож­ливостей для розпоряд­ження своїми правами за власним розсудом.

Виклад основного мате­ріалу. Змагальність кримі­нального процесу передба­чає розподіл функцій обви­нувачення, захисту та вирі­шення справи між різними суб’єктами процесу.

Під час розгляду спра­ви в суді функції обвинува­чення, захисту і вирішення справи не можуть покла­датися на один і той же ор­ган чи на одну і ту ж особу. Зі стороні обвинувачення - прокурор (державний обви­нувач), потерпілий або йо­го представник. Захист під­судного здійснює сам під­судний, його захисник або законний представник.

Змагальність як при­нцип правосуддя означає таку побудову процесу, про­цедуру його здійснення, яка забезпечує у судовому розгляді рівні можливості особам, які беруть в ньо­му участь, у наданні дока­зів, у вільному викладен­ні своїх доводів, у надаван­ні своїх тлумачень фактів, подій, доказів. Лише за до­помогою змагальності суд всебічно, повно й об’єктивно досліджує всі обставини справи та з’ясовує істину в ході судового розгляду.

Диспозитивність прояв­ляється у свободі надання сторонами (обвинувачення та захисту) доказів, свободі в їх дослідженні та доведен­ні їх переконливості перед судом. Отже, диспозитив- ність забезпечує сторонам кримінального процесу різ­номанітні варіанти поведін­ки у процесі, зокрема ко­ристуватися своїми проце­суальними правами так, щоб максимально ефектив­но реалізувати свою функ­цію у процесі, результатом чого стане законне і обґрун­товане судове рішення (ви­рок). При цьому права є рів­ними як для сторони захис­ту, так і для сторони обви­нувачення. Суд, зберігаючи об’єктивність і неупередже­ність, створює необхідні умо­ви для виконання сторонами їх процесуальних обов’язків і здійснення наданих їм прав.

Важливим елементом принципу змагальності в те­орії процесу у вітчизняно­му законодавстві і судовій практиці було визнано за су­дом не лише виняткове пра­во вирішення справи по суті, але і право та обов’язок суду активно досліджувати об­ставини справи та встанов­лювати об’єктивну істину.

У даній ситуації особли­вого значення набуває вирі­шення питання про повно­важення суду, як об’єкта до­казування, про його актив­ність та самостійність при збиранні доказів, тому що від цього залежить головний результат судового розгля­ду - забезпечення реального доступу до правосуддя шля­хом справедливого вирішен­ня кримінальної справи.

Суд не повинен разом із дізнавачем, слідчим і проку­рором задіювати заходів для встановлення всіх обставин, що мають значення для при­йняття правильного рішен­ня, та вчиняти активні дії для з’ясування істини. Завдан­ням суду є вирішення кон­флікту та дача правильної оцінки зібраним доказам.

Деякі права, які обвину­вачений та потерпілий мають у суді першої інстанції, на досудовому слідстві відсут­ні (брати участь у перевір­ці будь-якого доказу, допи­тах свідків) або більш дієві у судовому розгляді (висловлю­вати свою думку та давати пояснення по кожній заяві будь-якого учасника процесу).

Судове слідство - цент­ральна частина судового роз­гляду, в ході якої перевіря­ються всі обставини скоєно­го злочину, виявлені на до - судовому слідстві, встанов­люються та досліджуються нові докази, подані учасни­ками процесу або отримані судом самостійно, що в по­дальшому дає можливість встановити об’єктивну істи­ну та забезпечити правиль­ність застосування закону.

Відповідно до вимог ст. 257 КПК України суд першої ін­станції при розгляді справи повинен безпосередньо до­слідити докази в справі: до­питати підсудних, потерпі­лих, свідків, заслухати вис­новки експертів, огляну­ти речові докази, оголосити протоколи й інші докумен­ти [4, с. 816].

На суді лежить обов’я­зок розгляду справи. Він полягає передусім у тому, що суд активно створює обом сторонам рівні умови для відстоювання своїх проце­суальних позицій. Але цьо­го може бути недостатньо для забезпечення правосуд­дя, тобто винесення у кримі­нальній справі правильно­го по суті і справедливого рішення. Якщо сторони бу­ли поставлені у процесі в нерівні або несправедливі умови, що може загрожу­вати одній з них несприят­ливим результатом справи, а можливостей, щоб само­стійно виправити положен­ня, у сторони недостатньо, суд не повинен дати проце­су передчасно припинити­ся, а зобов’язаний віднови­ти рівновагу сторін з тим, щоб справа була доведена до логічного кінця. Для цього допустима субсидіарна ак­тивність суду у з’ясуванні всіх обставин справи, зокре­ма проведення ним слідчих дій. Така субсидіарна актив­ність націлена на відновлен­ня рівноваги, або фактичної рівності сторін.

На засадах змагальності та диспозитивності базуєть­ся й інша норма сучасного загального порядку судо­вого слідства - черговість дослідження доказів, яка визначається стороною, що їх представляє (ч.1 ст.299 КПК України). Але в ук­раїнському кримінально­му процесі, де більшість матеріалів для досліджен­ня в суді представляють­ся стороною обвинувачен­ня (отримані в ході офіцій­ного розслідування), роль сторони захисту у визна­ченні порядку черговості дослідження доказів в ос­новному зводиться до зго­ди або незгоди з порядком, запропонованим її проце­суальним супротивником.

Висновки. Таким чи­ном, принцип змагальнос­ті досить чітко визначає завдання кожного суб’єкта кримінально-процесуаль­ного судочинства:

image066А) завдання обвинувача полягає в збиранні матеріа­лу, достатнього для доведен­ня обвинувачення в суді;

Б) завдання захисту - до­вести, що обвинувач не впо­рався зі своїм завданням;

В) завдання суду - за­безпечити рівні для сторін можливості виконання своїх функцій.

Отже, відповідно до зма­гальної концепції сторо­нам має бути надано біль­ше можливостей для роз­порядження своїми пра­вами за власним розсудом (елемент диспозитивності). Але, незважаючи на роз­ширення приватних начал у кримінальному процесі, публічність у ньому про­довжує переважати.



Література:

1. Строгович М. С. Курс советского уголовного процесса: Ос­новные положения науки советского уголовного процесса. - Т.1 / Строгович М. С. - М.: Наука, 1968. - 470 с.;

2. Чельцов М. А. Уголовный процесс / М. А. Чельцов. - М.: Юридическое издательство министерства юстиции СССР, 1948. - 624 с.;

3. Маляренко В. Т. Про змагальність сторін у кримінальному судочинстві та функціональне становище суду (окремі ас­пекти) / В. Т.Маляренко // Вісник Верховного Суду Украї­ни. - 2002. - №6(34);

4. Тертишник В. М. Науково-практичний коментар до Кримі­нально-процесуального кодексу України / В. М. Тертиш­ник. - К.: «А. С.К.», 2007 - 1056 с. (нормативні документи та коментарі).