joomla
ПОЛІТИКО-ПРАВОВИЙ СТАТУС КОРІННИХ НАРОДІВ КРИМУ
Юридичний вісник Причорномор’я

С. Г. ВОДОТИКА

Доктор історичних наук, професор

Ключові слова: правовий статус корінних народів, міжнарод­не і вітчизняне законодавство, державна етнонаціональна політика, співвідношення колективних та індивідуальних прав в етнонаціо - нальний сфері, кримські татари, кримські караїми, кримські греки.

Анотація: У статті проаналізовано проблеми визначення право­вого статусу корінних народів Криму, питання співвідношення ко­лективних та індивідуальних прав у процесі формування та реаліза­ції державної етнонаціональної політики України.

Анотація: В статье проанализированы проблемы определения правовово статуса коренных народов Крыма, вопровы соотношения колективных и индивидуальных прав в процесе формирования и ре­ализации государственной этнонациональной политики Украины.

Annotation: The article deals with the problem of legal status of Indigenous Peoples in Crimea. It also analyses the matter of balance between collective and individual rights while formation and implement state national and ethnical policy in Ukraine.



Постановка проблеми.

Соціально-політична ста­більність в Україні знач­ною мірою обумовлена етнополітичною ситуацією, причому глобалізація сві­ту в значній мірі усклад­нює існуючі та додає нові проблеми у цій делікатній сфері. Достатньо згадати, якщо вести мову про пра­воохоронний дискурс, про етнічні організовані зло­чинні угруповання, міг­рації «злодіїв у законі», кримінальні «розбори» у шатах етноконфесійних конфліктів [Див.: 1]. У де­яких регіонах України, передусім в Криму, ситу­ація ускладнюється невирішеністю проблем (полі­тичних, економічних, со­ціальних) корінних, ав­тохтонних народів і їх правовою невизначеністю.

Стан дослідження. З проблем етногенезу та су­часного стану корінних на­родів існує величезна за обсягом, характером, фор­мою існування та етнополітичною орієнтацією літера­тура. В якості компаса в ць­ому морі автор використав декілька загальноприйня­тих гносеологічних при­нципів, підходів, методів. Йдеться, зокрема, про історико-правові, формально-юридичні, системно-струк­турні та деякі інші методи пізнання. Комплексність їх застосування зумовлюва­лась засадничими вимога­ми об’єктивності, компа­ративістики, антропоцен­тризму, здобутками етно-державознавства.

Серед використаних нор­мативно-правових джерел звернемо увагу насампе­ред на Конституцію Украї­ни, яка ст. 11 закріплює обов’язок держави спри­яти «розвиткові етнічної, мовної та релігійної само­бутності всіх корінних на­родів і національних мен­шин України» [2, с.8].

Правовий статус корін­них народів, які водночас є нацменшинами в нашо­му аналізі також визна­чається Законом України «Про національні менши­ни в Україні» [3, с.491- 493] та відповідним між­народним законодавством. Так, 13.09.2007 р. Генераль­на Асамблея ООН прий­няла Декларацію ООН про права корінних народів [4], 1989 р. Міжнародна орга­нізація праці (МОП) прий­няла Конвенцію про ко­рінні народи, що ведуть племінний спосіб життя

[5] . Характеристика зако­нодавчого підґрунтя дер­жавної політики України щодо корінних народів є також предметом аналізу статті.

З довідкової літератури були використані енцикло­педії та довідники - «Юри­дична енциклопедія», «Ма­ла енциклопедія етнодер- жавознавства», «Енцикло­ педія історії України». Скажімо, сучасне право­ве розуміння, в тому чис­лі із залученням історико-правового матеріалу, неод­нозначної етнополітичної дефініції «корінні наро­ди». Подається в «Юридич­ній енциклопедії» [6].

При з’ясуванні специ­фічних проблем етнічної іс­торії окремих народів в на­годі стали праці фахівців - вітчизняних і зарубіжних археологів, істориків, етно­логів тощо. Так, спільний доробок українських і росій­ських тюркологів-сходоз - навців «Тюркские народы Крыма: Караимы. Крымс­кие татары. Крымчаки» по­дає в цілому виважене су­часне наукове бачення вуз­лових проблем етногенезу цих корінних народів [7].

Підсумовуючи сюжет щодо джерел і літерату­ри з проблеми наголосимо, що найменш дослідженим і найбільш дискусійним є питання сучасного політи - ко-правового статусу ко­рінних народів Криму. Власне кажучи, саме це і є предметом даної статті.

Основна частина. Проб­лема етногенезу корінних народів Криму в сучасних умовах є не тільки громад­сько-політичною. Так, що­до походження кримських караїмів існують декілька версій, зокрема, «кумано- кипчацька» (за нею крим­ські караїми прибули на півострів разом із монголо- тюркським військом або є симбіозом половців та євреїв в Криму); «ізраіль- сько-хазарська» чи в ре - дукціоністському вигляді «хазарська» (безпорадна в науковому сенсі, хоча на­разі її підтримує одна з найбільш активних час­тин караїмської громади), семітська тощо. На наш погляд, найбільш корект­ним науковим підходом до пояснення походження ка­раїмів є синтетичний. Тео­ретичним підґрунтям тако­го погляду є те, що в етніч­ній історії з часів пізнього середньовіччя (кримські караїми формувались про­тягом ХІІІ - XVIII ст.) до­мінують етнічні процеси об’єднавчого характеру [8, с.88-89]. Власне кримсь­кі караїми сформувались внаслідок тривалої міжет­нічної інтеграції, що пере­творилась на етногенетич - ну фіксацію - новий ет­нос утворюється внаслідок взаємодії різних за поход­женням народів [Див.: 9]. Середньовічний Крим че­рез особливості геополі - тичного становища на сти­ку країн і цивілізацій був унікальним - за період V - XVIII ст. на півострові сформувались кримські греки, кримські татари, кримчаки, кримські Роми. Всі вони, хіба що за винят­ком переселених у 1778 р. з Криму кримських греків, можуть з точки зору етно - політичної, претендува­ти на статус корінних на­родів, адже саме Крим є їх етнічною батьківщиною.

image024Етнополітологи вважа­ють етнічну батьківщину складним історико-філо - софським та соціально-ет­нічним явищем з рельєф­ним етнополітичним зміс­том - в питаннях щодо соціально-політичної суве - ренізації народу, його гро­мадсько-політичному са­мовизначенні, у соціаль­но-економічних процесах з приватизацією включно то­що. В соціально-політично­му сенсі є два основних рів­ня цього питання: 1). Місце народження і проживан­ня етносу, 2). Конкретна іс - торико-географічна тери­торія з певним обсягом ма­теріально-культурних над­бань [10, с.32]. Очевидно, що всі ці проблеми ще да­лекі від адекватного вирі­шення. В контексті неод­нозначних реалій Криму фактор корінних народів є важко прогнозованим - достатньо згадати численні конфлікти в етнічних ша­тах щодо власності, влади і т. п. При цьому не слід за­бувати про цілком законні права всіх мешканців Кри­му - українців, росіян то­що.

Вітчизняне і міжнарод­не право наразі не має від­повідного інструментарію для вирішення проблем корінних народів. Зокре­ма, міжнародне право під корінними народами ро­зуміє насамперед етно­си, які ведуть традицій­ний спосіб життя і від збе­реження його залежить їх існування як окремої ет- носоціальної групи, від­мінної від більшості насе­лення даної держави (ска­жімо, ескімоси та алеути в Арктиці). Водночас в між­народному праві існують щонайменше три підходи до визначення корінних народів, причому окремі з кримських автохтонних етносів до одних визна­чень «вписуються», а до інших - ні.

Так, ООН виходить з того, що «корінні наро­ди, спільноти і нації є та­кими, якщо, будучи істо­рично неперервними з сус­пільствами, що існували на їхній території до втор­гнення та колонізації, ус­відомлюють себе відмін­ними від інших груп цих суспільств, що панують тепер на цих територіях... Вони...намагаються збере­гти, розвинути та переда­ти майбутнім поколінням свої спадкоємні території» [6,с.356]. Отже, як визна­чити оці «спадкоємні те­риторії»? Чи є Алушта,

Бахчисарай, Білогорськ, скажімо, такими щодо кримських татар, виходя­чи з того, що у 1939 р. во­ни тут складали більшість населення? Чи є Чуфут - Кале власне караїмським на основі того, що у 16-19 ст. вони були тут більшіс­тю і з урахуванням того, що у 14-15 ст. це місто ви­конувало функції столиці Кримського ханства (улу­су) і в ньому знаходиться мавзолей (дюрбе) Джані - ке-ханим? Тобто, наведене вище визначення не врахо­вує різноманітності потен­ційно корінних народів.

Правове визначення МОП ґрунтується на більш широких історичних заса­дах. Так, Конвенція МОП 1989 р. поширюється на «народи у незалежних краї­нах, які розглядаються як корінні тому, що є нащад­ками тих, хто мешкав у країні або в географічній області, частиною якої є дана країна, в період її за­воювання або колонізації чи в період встановлення існуючих державних кор­донів, і які, незалежно від їхнього правового стано­вища, зберігають деякі або всі свої соціальні, еконо­мічні, культурні та полі­тичні інституції» [5]. Оче­видно, що під таке трак­тування підпадають всі корінні народи Криму.

Світовий банк сприйняв функціональний погляд на корінні народи, вихо­дячи з того, що «оскільки існують різні тексти і кон­тексти, що постійно змі­нюються, в яких ідентифі­куються корінні народи, жодне з визначень цих на­родів не може охопити їх різноманітності... Корін­ні народи можуть бути ідентифіковані в особли­вих географічних районах за наявністю різних рів­нів таких характеристик:

А). близька належність до спадкоємних територій та природних ресурсів у цих районах; б). само іден­тифікація та ідентифіка­ція інших як членів від­мінної культурної мови, в). корінна мова, що час­то-густо відрізняється від національної мови; г). на­явність звичаєвих та полі­тичних інститутів; д). пер­вісно матеріально орієнто­ване виробництво» [див.: 4]. В таке визначення «не вписуються» ті потенційно корінні народи, які втра­тили етнолект - кримські караїми, кримчаки.

Генеральна асамблея ООН 13.09.2007 р. прий­няла Декларацію ООН про права корінних народів

[6] , проте знов чіткого виз­начення цієї дефініції не надано. Очевидно, що по­ки людство (зазначену де­кларацію готували 22 ро­ки, підтримали її 143 краї­ни з 192. Україна теж підтримала, але ще не ра­тифікувала, США - про­ти, Росія - утрималась) не може знайти адекватно­го юридичного визначен­ня цього етноісторично - го та етнополітичного фе­номену. В декларації на­голошується необхідність визначити права корінних народів, що мають свою специфіку; визначається обов’язок держави всіля­ко захищати цю специфі­ку. ООН наголошує, що становище корінних на­родів в кожній країні і кожному регіоні відмін­не, що декларація не санк­ціонує будь-яких дій щодо порушення територіаль­ної цілісності держав і що документ слід тлумачити «у відповідності з принци­пами справедливості, де­мократії, поваги до прав людини, рівності, недиск- римінації, доброго управ­ління і сумління» [4].

Зазначимо, що Декла­рації, прийняті Генасамб - леєю ООН, не мають зако­нодавчої сили для держав і не накладають зобов’язань на уряди. Показово, що в ЗМІ нерідко згадується формула «за даними ООН» до корінних народів нале­жить 300-370 млн. осіб у 70 (більш ніж 70) країнах, які спілкуються на понад 5 тис. етнолектів та дотри­муються своїх культурних традицій [Див.: 11]. Але про складові цієї статисти­ки нічого не повідомляєть­ся. Природно, що вироби­ти коректне, адекватне та прийнятне для світу пра­вове визначення корінних народів набагато важче, ніж проголосити 1993 р. роком корінних народів і з 9 серпня відзначати Між­народний день корінних народів Світу. Показово, що нами не знайдено свід­чень про звернення корін­них народів Криму до між­народних інституцій, що репрезентують міжнарод­ний рух корінних наро­дів. Це - Світова рада корінних народів (створена 1975 р. за ініціативою На­ціонального індіанського братства Канади), Робоча група з корінних народів (створена 1982 р. Комісією ООН з прав людини), Доб­ровільний фонд для корін­них народів (заснова­ний Генасамблеєю ООН у 1985 р., діє під керівниц­твом Генсека ООН), що на­дає допомогу громадянам та організаціям корінних народів.

У сучасному політич­ному та юридичному дис­курсі все більше уваги приділяється питанням забезпечення колективних прав (collective rights) з бо­ку держави, їхньому спів­відношенню з індивіду­альними правами людини. Ця група прав належить до третього покоління прав, закріплених у новіт­ніх конституційних тра­диціях. Питання взаємин колективних та індивіду­альних прав у етнополі - тичній сфері мають не ли­ше науковий, а передусім політичний характер. На­самперед, їхнє визнання може нести для держави та суспільства в цілому до­даткові зобов’язання сто­совно корінних народів, направлені на підтримку культури, самобутності, реалізації соціально-еко­номічних прав. Так, ст.8 Декларації ООН зазначає, що держава забезпечує ефективні механізми пра­вового захисту земель, те­риторії та ресурсів корін­них народів (Indigenous Peoples Rights). У міжна­родних документах по суті сформульовано парадигму колективних прав, де по­ряд із правами людини (ін­дивідуальними правами) існують колективні пра­ва, в т. ч. право корінного народу. Відповідні права формуються й артикулю - ються в процесі станов­лення інтересів етнічної (етноконфесійної) спіль­ності. В ряді міжнародних документів вказується, що спеціальні колектив­ні права корінних народів по суті відбивають концеп­цію «реальної, істинної», а не «формальної рівності». Термін «спеціальні» в ць­ому контексті може озна­чати тільки те, що певні категорії прав, адресовані корінним народам (етно - конфесійним, в нашому випадку) з метою захисту їхньої культури, етнолек - ту, віросповідання (якщо йдеться про караїмів і кримчаків). Якщо б вони не мали таких прав, від­носини з ними не характе­ризувалися б рівністю чи справедливістю [12].

image025Незважаючи на демок­ратичність та в цілому від­повідність європейським і світовим стандартам, ок­ремі положення українсь­кого законодавства в ет - нополітичній сфері носять декларативний характер. Зокрема, не зафіксовано чіткого визначення по­няття «корінні народи», яке тричі зустрічаєть­ся в Конституції України (ст.11,92,119). Представ­ники міжнародних органі­зацій, вітчизняні експерти вказують на нагальну пот­ребу ухвалення Законів України «Про корінні на­роди» (він може допомогти зберегти як етноси кримсь­ких караїмів і кримчаків) і «Про відновлення прав осіб, депортованих за на­ціональною ознакою» (він дозволить уникнути у нор­мативно-правовому забез­печенні процесу репатріа­ції та інтеграції депортова­них у 1941-1944 рр. греків, вірмен, болгар, німців і кримських татар).

В українському законо­давстві нерідко питання захисту колективних прав корінних народів і взагалі нацменшин трактують як такі, що порушують рів­ність громадян відповідно до ст. 24 Конституції Ук­раїни. Це стосується від­повідних положень Ука­зу Президента України від 28.02.2006 р. № 154/2006 «Про рішення Ради націо­нальної безпеки і оборо­ни України від 8 лютого 2006 р. «Про суспільну си­туацію в Автономній Рес­публіці Крим» щодо пот­реби створення умов «на­лежної підготовки фах­івців з числа осіб, що представляють національ­ні меншини, для роботи в органах державної влади та органах місцевого само­врядування, забезпечити її реалізацію» [12]. Право­ва невизначеність створює чимало реальних проблем в діяльності органів влади всіх рівнів - достатньо зга­дати намагання реалізува­ти «Європейську хартію регіональних мов або мов меншин» [Див.: 13] без по­рад науковців. Так, Закон України «Про ратифіка­цію Європейської хартії регіональних мов або мов меншин» [14] визначив вичерпний перелік 13 на­ціональних менших з на­явних в Україні 130, щодо мов яких застосовуються положення Хартії. Серед них не знайшлося місця мовам деяких корінних народів - кримських ка­раїмів, кримчаків, крим­ських греків тощо. Зро­зуміло, що таке становище викликало чимало запи­тань української та світо­вої громадськості - і що­до автентичності перекла­ду хартії, і щодо відповід­них проблем юридичного, соціально-політичного та економічного характеру.

Висновки. Підсумову­ючи зауважимо, що ук­раїнське законодавство в сфері етнополітики що­до корінних народів пот­ребує подальшої модерні­зації. Існує потреба визна­чити дефініцію «корінний народ», подолати декла­ративність багатьох норм законодавства, гармонізу­вати в етнонаціональній сфері індивідуальні права людини і колективні пра­ва. При заповненні «пра­вових лакун» щодо корін­них народів Криму слід забезпечити право на от­римання освіти рідною мо­вою, підтримати культур­ну самобутність, виріши­ти питання представниц­тва у представницьких органах, сприяти збере­женню культурної спад­щини, ліквідувати наявні диспропорції в соціальній і соціокультурній сферах, взагалі адекватно забезпе­чити права корінних на­родів Криму. Слід також розглянути доцільність удосконалення механізмів відповідальності за диск­римінацію за расовою, на­ціональною чи релігій­ною ознаками. Зокрема, ст.161 Кримінального ко­дексу України [15] потре­бує обов’язкових змін, ос­кільки вона не враховує всіх ознак, за якими мо­же відбуватися дискримі­нація, та передбачає доказ прямого умислу. Експер­ти з кримінального права неодноразово наголошу­вали, що довести умисел у розпалюванні національ­ної ворожнечі практично неможливо. Тому з майже десятка відкритих кримі­нальних справ усі були за­криті через відсутність складу злочину [16].


124

Список літератури

1. Глумин П. Криминальная миграция. Малина бывше­го СССР / Павел Глумин // Корреспондент. - 2010. - 5 февр. - С.30-32.

2. Конституція України /Верховна Рада України: Офіц. вид. - К.: Парламентське видавництво, 2006. - 60 с.

3. Закон України «Про національні меншини в Україні». 25 червня 1992 р. // Національні відносини в Україні у ХХ ст. Збір. док. і мат. - К.: Наук. думка, 1994. - С.491-493.

4. Декларация Организации Объединенных Наций о пра­вах коренных народов. Принята резолюцией 61/295 Гене­ральной Ассамблеи от 13 сентября 2007 г. - [Електронний ресурс]. - Режим доступу: Http://www. un. org/russian/ documen/declarat/mdigenos-rights. html

5. Конвенция 1989 г. о коренных народах и народах, ве­дущих племенной образ жизни в независимых странах [Международной организации труда ООН]. - [Електрон­ний ресурс]. - Режим доступу: Http://www. un. org/ilolex/ russian/docs/conv 169.html

6. Денисов В. Н. Корінні народи / В. Н.Денисов // Юридична енциклопедія: В 6 т. / Редкол.: Ю. С.Шемшученко (гол.) та інші. - К.: Укр.. енцикл., 2001. - Т.3. - С.355-358.

7. Тюркские народы Крыма: Караимы. Крымские татары. Крымчаки / РАН. Ин-т этнологии и антропологии им.

Н. Н.Миклухо-Маклая; НАН Укр.; Ин-т востоковедения им. А. Е.Крымского. - М.: Наука, 2003. - 459 с.

8. Пономарьов А. П. Українська етнографія: Курс лекцій / Анатолій Петрович Пономарьов. - К.: Либідь, 1994. - 320 с.

9. Див.: Тяглий М. І. Караїми / М. І.Тяглий // Енциклопедія історії України: У 8 т. / Редкол.: В. А.Смолій (голова) та ін. - К.: Наук. думка, 2007. - Т.4. - С.102-105.

10. Мала енциклопедія етнодержавознавства / НАН Укр.. Ін - т держави і права ім. В. М.Корецького. - К.: Довіра; Ґене - за, 1996. - 942 с.

11. ООН прийняла декларацію про права корінних народів / РІА «Новості». - [Електронний ресурс]. - Режим доступу:


Http: //human-rights unian. net/ukr/detail/185603; Ефір радіо «Свобода» 10.08.2009 р. - [Електронний ресурс]. - Режим доступу: Http://www. radiosvoboda. org/content/ artikle /179615.html.

12. Шляхи гармонізації колективних та індивідуальних прав у процесі реалізації етнонаціональної політики. Аналітич­на записка Відділу соціокультурних та інонаціональних досліджень Інституту політологічних і етнонаціональних досліджень ім. І. Ф.Кураса НАН України. - [Електрон­ний ресурс]. - Режим доступу: Http://www. niss. gov. ua/ Monitor/june 2009/10.html.

13. Європейська хартія регіональних мов або мов меншин. Страсбург, 5 листопада 1992 р. Офіційний переклад. [Елект­ронний ресурс]. - Режим доступу: Http://Zakon. rada. gov. ua

14. Закон України «Про ратифікацію Європейської хар­тії регіональних мов або мов меншин» від 15.05.2003 р., № 802- ІУ. - [Електронний ресурс]. - Режим доступу: Http://Zakon. rada. gov. ua

15. Кримінальний кодекс України: чинне законодавство зі змінами та доповн. станом на 20 березня 2010 р. (Офіц. текст). - К.: Паливода, 2010. - 188 с. - (Кодекси Украї­ни).

16. Мартин В. Піар-технології на національному грунті / Во­лодимир Мартин // Дзеркало тижня. - 2010. - №35. - С.2