joomla
ОПТИМІЗАЦІЯ ВИКОНАННЯ КРИМІНАЛЬНО - ВИКОНАВЧОЮ інспекцією покарань ЗА НОВИМ КРИМІНАЛЬНО-ВИКОНАВЧИМ КОДЕКСАМИ УКРАЇНИ
Юридичний вісник Причорномор’я

БОГАТИРьОВА Ольга Іванівна

Завідувач кафедри кримінально-правових дисциплін Поліцейська

Фінансово-правова академія, кандидат юридичних наук

У статті акцентується увага на окремих питаннях оптиміза - ції виконання кримінально-виконавчою інспекцією покарань

Ключові слова: покарання, виконання, кримінально-виконавча інспекція

В стате обращено внимание на отдельные вопросы оптимиза­ции исполнения уголовно-исполнительною инспекциею наказаний

Ключевые слова: наказание, исполнение, уголовно-исполнитель­на инспекция

In this article the attention is paid to some special problems of optimizing the execution of sentences by criminal inspection.

Key words: punishment, execution, criminal inspection.

Постановка пробле­ми. У сучасний динаміч­ний період реформування Державної пенітенціарної служби України та забез­печення її діяльності за­конодавчою і іншою нор­мативно-правовою базою, проблема виконання кри­мінально-виконавчою інс­пекцією кримінальних по­карань є досить актуаль­ною і притягує увагу знач­ної кількості теоретиків і практиків даної сфери діяльності. Розроблення і впровадження в життя більш досконалих форм застосування та виконан­ня кримінально-виконав­чою інспекцією покарань, не пов’язаних з позбавлен­ням волі, надає змогу зня­ти певну кількість конф­ліктів між особою і держа­вою та в певній мірі змен­шити перевантаженість кримінально-виконавчих установ.

Мета статті поля­гає в тому, щоб в прак­тичній площині показа­ти проблеми з виконання кримінально-виконавчою інспекцією таких кримі­нальних покарань, як поз­бавлення права обійма­ти певні посади та займа­тися певною діяльністю, виправні роботи, громад­ські роботи. При підготов­ці статті ми спиралися на загальнотеоретичні поло­ження науки криміналь­ного та кримінально-вико­навчого права, які розроб­лялися провідними нау­ковцями України та Росії.

Джерельна база. Ваго­мі здобутки в розробку вищевказаної проблеми внес­ли С. С.Алексєєв, Л. В.Багрій-Шахматов, Г. П.Байдаков, О. В.Беца, І. Г.Богатирьов, В. Я.Богданов, І. А.Вартилецька, Р. М.Гура, М. Я. Гу - цуляк, О. М. Джужа, О. М. Зве­нигородський, А. Т.Івано - ва, О. О.Книженко, С. І.Комарицький, Л. Г.Крахмаль - ник, В. А.Льовочкін, А. Т.Потьомкіна, А. Х.Степанюк, М. О. Селезньов, В. М.Трубников, В. І.Тютюгін, О. В.Фі - лімонов, Н. Б.Хуторська,

Н. П.Черненко, С. І. Халимон та ін.. Віддаючи на­лежне їхнім досягненням та використовуючи їх під­ходи у цій статті, ми не тільки певним чином роз­криваємо і враховуємо нові положення Кримі­нально-виконавчого ко­дексу України, але й здій­снюємо постановку нових завдань.

Основний зміст стат­ті. Визнаючи виконання кримінально-виконавчою інспекцією покарань як важливу наукову пробле­му, вважаємо за доцільне на прикладах виконання окремих видів покарань, не пов’язаних з позбавлен­ням волі, проаналізувати її діяльність з точки зору ефективності, правового змісту та шляхів удоско­налення.

Так, покарання у виді позбавлення права обій­мати певні посади або зай­матися певною діяльніс­тю призначається у тому випадку, якщо особа, яка вчинила злочин, обіймала певну посаду або займала­ся певною діяльністю. Це означає, що за своїм ха­рактером і обсягом пов­новажень, засуджений не може виконувати однакові за змістом види робіт або займатися діяльністю (на­приклад, завідуюча мага­зином не може обіймати посади, що пов’язані з ма­теріальною відповідаль­ністю; водій автобуса, поз­бавлений права керува­ти транспортним засобом, не має права займатися діяльністю, пов’язаною з перевезенням людей). Зок­рема, ст. ст.286, 287, 289 і 290 КК України передбача­ють, що під транспортни­ми засобами слід розуміти всі види автомобілів, трак­тори та інші самохідні ма­шини, трамваї і тролейбу­си, а також мотоцикли та інші механічні засоби [9]. Це стосується, без винят­ку, всіх посад, на обійман­ня яких накладена заборо­на. Обмежень щодо засто­сування даного покарання відносно певних професій або виду діяльності не іс­нує, тому, якщо особа, яка вчинила злочин, ніде не працювала, або нічим не займалася, щодо неї суд не може застосувати дане по­карання.

Ст.69 КК України нор­мативно закріплює при­значення більш м’якого покарання, ніж передбаче­но законом, у виді позбав­лення права обіймати пев­ні посади або займатися певною діяльністю як ос­новного покарання на ос­нові рішення суду [8]. Що стосується застосування даного покарання як до­даткового, то воно може призначатися судом на ос­нові санкції певної статті, а також тоді, коли воно у санкції прямо не передба­чено, але суд, враховую­чи характер злочину, мо­же позбавити засудженого права обіймати певні поса­ди або займатися певною діяльністю. Дані рішення приймаються судом з ме­тою не допустити засуд­женого до тієї посади чи діяльності, які були вико­ристані ним при вчиненні злочину.

Якщо покарання у виді позбавлення права обій­мати певні посади або зай­матися певною діяльністю застосовується як додатко­ве до таких видів покарань як арешт, обмеження волі, утримання в дисциплі­нарному батальйоні вій­ськовослужбовців та поз­бавлення волі на певний строк, воно поширюється на весь час відбування ос­новного покарання. Крім того, строк додаткового покарання обчислюєть­ся з моменту відбуття ос­новного покарання, а та­кож з моменту набрання законної сили вироком су­ду. Так само обчислюється строк цього додаткового покарання у разі звільнен­ня особи від відбування по­карання з випробуванням (ст.77 КК України). Від­носно неповнолітніх це по­карання може застосову­ватися тільки як додатко­ве (ч.2 ст.98 КК України).

М. О. Селезньов зазначає [4,], що засудженого може бути звільнено від додат­кового покарання у виді позбавлення права обійма­ти певні посади або займа­тися певною діяльністю у разі заміни невідбутої час­тини основного покарання більш м’яким (ч.2 ст.82) КК України, а також у разі умовно-достроково­го звільнення осіб, які від­бувають це покарання, від його відбування (ч.1 ст.81) КК України. Якщо засуд­жений ухиляється від від­бування даного виду пока­рання, то відповідно до ч.1 ст.389 КК України він при­тягається до кримінальної відповідальності.

На думку М. Я. Гуцуляка, позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяль­ністю застосовується до винних осіб незалежно від того, де працював засудже­ний (на підприємстві, в ус­танові, в організації будь-якої форми власності) [5, ].

У КК України, окрім 25 складів злочинів, що передбачають дане пока­рання як основне, існує ряд статей, що встанов­люють відповідальність за діяння, за вчинення яких, з урахуванням особли­востей їх об’єктивних і суб’єктивних ознак, було б цілком доцільним призна­чення позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяль­ністю як основного пока­рання. До їх числа можна було б віднести, зокрема, ненадання допомоги хво­рому медичним працівни­ком (ст.139 КК України), розголошення таємниці усиновлення (удочеріння) (ч.2 ст.168), порушення права на безоплатну медич­ну допомогу (ст.184), при­власнення, розтрата май­на або заволодіння ним шляхом зловживання служ­бовим становищем (ст.191), порушення обов’язків що­до охорони майна (ст.197), порушення порядку зай­няття господарською та банківською діяльністю (ст.202), зайняття заборо­неними видами господар­ської діяльності (ч.1 ст.203), порушення порядку здій­снення операцій з мета­лобрухтом (ч.1 ст.213), об­ман покупців та замовни­ків (ст.225), випуск або реалізацію недоброякіс­ної продукції (ст.227), без господарське використан­ня земель (ст.254), пору­шення вимог законодавс­тва про охорону праці (ч.1 ст.271), ряд транспортних злочинів (ст. ст. 276, 282, ч.1, 284-288), одержан­ня незаконної винагороди працівником державного підприємства, установи чи організації (ст.354), злов­живання владою або служ­бовим становищем (ч.1 ст.364), перевищення вла­ди або службових повнова­жень (ч.1 ст.365), службо­ве підроблення (ч.1 ст.366), службова недбалість (ч.1 ст.367), порушення пра­ва на захист (ч.1 ст.374), відмова експерта від вико­нання покладених на ньо­го обов’язків (ч.1 ст.385), розголошення даних досудового слідства або дізнан­ня (ч.2 ст.387) [7].

Включення в санкції даних статей покарання у виді позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяль­ністю здатне призвести до його ширшого застосуван­ня на практиці, що спри­яло б посиленню спеціаль­ної превенції у разі при­значення даного основно­го виду покарання.

Проте вивчення судо­вої практики свідчить про зменшення призначен­ня цього покарання, перш за все, в якості основно­го. Дане положення пояс­нюється не тільки незнач­ним числом санкцій, що містять даний вид пока­рання, хоча їх кількість, у порівнянні з Кримі­нальним кодексом Украї­ни 1961 р., зросла удвічі, але й суб’єктивним став­ленням до цього виду по­карання суддів, які бага­то в чому недооцінюють каральний потенціал да­ного покарання. У той же час результати проведено­го нами дослідження пока­зують наявність у даного виду покарання достатнь­ої кількості загальнопопе-реджувальних і каральних елементів, які здатні забез­печити досягнення мети покарання. Крім того, по­карання у виді позбавлен­ня права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю не охоплює в широкому спектрі всі пе­редбачені в кримінально­му законодавстві норми, які дозволяють признача­ти даний вид покарання за порушення у таких важ­ливих сферах життєдіяль­ності людини, як захист її виборчих прав, особистих прав і свобод людини.

Аналіз статей Особливої частини КК України свід­чить, що громадські робо­ти могли б бути передбачені законом і в таких статтях, як: ст.174, ст.178, ст.179, ст.180, ч.1 ст.185, ч.1 ст.190,

4.1 ст.192, ст.193, ч.1 ст.194, ст.195, ст.197, ст.198, ст.215,

4.1 ст.216, ст.229, ст.247, ч.1 ст.248 та ін.

Разом з тим, громадські роботи полягають у вико­нанні засудженим у віль­ний від роботи чи навчання час безоплатних суспільно корисних робіт. Вони вста­новлюються на строк від 60 до 240 годин (для непов­нолітніх - від 30 до 120 го­дин) (ч.1 ст.100 КК Украї­ни) і відбуваються не біль­ше, як 4 години на день (для неповнолітніх - 2 го­дини на день) [5].

На наш погляд, така кількість годин, протягом яких засуджений відбуває покарання і той час, ко­ли він перебуває на обліку кримінально-виконавчої інспекції, не дозволяють всебічно вивчити особу та застосувати до неї весь ар­сенал засобів профілак­тично-виховного впливу і перевірити ефективність їх дії. Крім того, даний вид покарання не дозво­ляє забезпечити досягнен­ня мети покарання через недосконалість механіз­му його виконання, коли законодавчо не визначено суб’єкта, який би відпові­дав за результати виправ­лення та ресоціалізації за­суджених. У зв’язку з цим ми погоджуємося з дум­кою І. Г.Богатирьова про доцільність внести зміни в законодавчу базу з ме­тою збільшення строку від 120 до 480 годин (для пов­нолітніх) та закріплення за кримінально-виконав­чою інспекцією функції проведення профілактич­но-виховного впливу [2].

Основними засадами розподілу засуджених до покарання у виді громад­ських робіт є кваліфіка­ційне їх визначення, адже не завжди засуджені мо­жуть виконувати роботу, що вимагає певних про­фесійних навичок, тому, зазвичай, це робота низь­кої кваліфікації. Крім то­го, органи місцевого са­моврядування надають пріоритет у забезпеченні роботою тимчасово непра­цюючих громадян - меш­канців регіону. Відповідно до чинного законодавства, засуджені до громадських робіт забезпечуються ро­ботою, на якій недоцільно використовувати кваліфі­кованих робітників, во­ни також не можуть вико­ристовуватися на роботах, пов’язаних із шкідливим виробництвом та ризиком для життя і здоров’я.

Практика застосування даного виду покарань по­казує, що в кожному насе­леному пункті існує потре­ба у громадських роботах. Особи, які вчинили злочи­ни та яким судом призна­чена така міра покаран­ня, як громадські роботи, можуть прибирати парки, сквери і подвір’я, ремон­тувати дитячі та спортивні майданчики, працювати в інтернатах та лікарнях, надавати допомогу людям похилого віку тощо [10,].

Види робіт визначають органи місцевого самовря­дування залежно від пот­реб району чи мікрорайо­ну. Контроль за якістю та часом виконання робіт покладається на власни­ка підприємства, устано­ви, організації або упов­новаженого ним органу за місцем відбування пока­рання. З метою запобіган­ня зловживань з боку за­суджених або власника підприємства, установи, організації здійснюється контроль кримінально-ви­конавчою інспекцією Дер­жавного департаменту Ук­раїни з питань виконання покарань.

Виконання даного виду покарання із залученням засуджених до суспільно корисної праці дозволяє їм спокутувати свою про­вину за шкоду, яку вони заподіяли суспільству, та здійснити на них певний профілактично-виховний вплив з метою їх виправ­лення і ресоціалізації.

Незважаючи на пози­тивний досвід застосуван­ня в інших країнах світу кримінальних покарань, не пов’язаних з позбавлен­ням волі, в особливій час­тині Кримінального ко­дексу України такий вид кримінального покаран­ня, як громадські роботи, містить всього 14 статей (ст. ст. 123, 124, 125, 126, 128, 132, 134, 137, 145, 213, 225, 226, 229, 300) із 447, що становить 3% від загальної кількості ста­тей. Для порівняння, част­ка кримінальних покарань у виді громадських робіт у країнах Західної Європи становить 10-12% [5, ].

Тому, на практиці су­дами вони застосовуються дуже рідко, що призводить до того, що органи місце­вого самоврядування, ма - ючи велику потребу у про­веденні робіт, спрямова­них на благоустрій того чи іншого району, не мають можливості планово залу­чати дану категорію осіб.

Існує ряд проблем, які необхідно вирішувати в процесі роботи працівни­кам кримінально-вико­навчої інспекції. Перш за все, це відсутність досві­ду роботи при здійснен­ні контролю за виконан­ням громадських робіт, а також досвіду роботи з не­повнолітніми, засуджени­ми до таких покарань. Ще недостатньо налагоджена взаємодія з органами міс­цевого самоврядування щодо забезпечення робо­тою засуджених до громад­ських робіт та здійснення контролю за виконанням таких робіт. Суди нечас­то практикують застосу­вання покарання у виді громадських робіт до осіб, які скоїли нетяжкі злочи­ни. Практично не висвіт­люються в засобах масо­вої інформації позитивні наслідки застосування до злочинців такого виду по­карання [1], хоча, на наш погляд, цей вид покаран­ня, як міра кримінально - правового впливу, має до­статньо велике профілак­тично-виховне значення. Крім зниження рецидиву, даний вид покарання наді­лений певним комплек­сом позитивних рис, та­ких, наприклад, як: отри­мання засудженим нових навичок виконання робо­ти, безпосереднє спілку­вання з правослухняним населенням, принесення користі суспільству вико­нанням певного виду робо­ти без оплати.

Аналіз покарання у виді виправних робіт показує, що порядок і умови йо­го відбування передбаче­но лише за місцем прожи­вання засудженого і відбу­вається на підприємстві, в установі, організації, не­залежно від форми влас­ності.

Контроль за виконан­ням виправних робіт пок­ладається на криміналь­но-виконавчу інспекцію, а проведенняіндивідуально-профілактичної роботи за місцем проживання засуд­женого - на органи внут­рішніх справ. Крім цьо­го, до проведення вихов­ної роботи із засудженим та здійснення контролю за виконанням визначених для нього робіт, а також за поведінкою засудженого залучається власник під­приємства, установи, ор­ганізації або уповноваже­ний ним орган за місцем відбування засудженим покарання [8].

image053З року в рік застосуван­ня такого виду покарання, як виправні роботи, носить у собі нестабільний харак­тер, що призводить до існу­вання певних проблем, які необхідно вирішувати на законодавчому та організа­ційно-управлінському рів­нях. Так, незважаючи на те, що законодавство Ук­раїни передбачає застосу­вання цього покарання за місцем роботи засудженого, суди практикують застосу­вання такого покарання до осіб, які не працюють [7, 8]. Іноді це покарання призна­чається особам без певного місця проживання та гро­мадянам інших держав, які не мають можливості працевлаштуватися. У нор­мативних документах цен­трів зайнятості населення не передбачено працевла­штування осіб, засудже­них до виправних робіт [3,

6] . На таких засуджених не розповсюджується квота на підприємствах для пра­цевлаштування осіб, звіль­нених з місць позбавлен­ня волі. Кошти, утримані із заробітку засуджених до виправних робіт, не завж­ди своєчасно перерахову­ються підприємствами, ус­тановами, організаціями в доход держави через за­боргованість з виплати за­робітної плати, що особли­во характерно для сільсь­когосподарських підпри­ємств [11].

Варто зазначити, що призначення покарання у виді виправних робіт не­одноразово змінювалося і удосконалювалося, про­те зміст їх залишався тим же - покарання, кримі­нально-правова суть яко­го полягає в обмежен­ні деяких трудових і ма­теріальних прав та інтере­сів засудженого. Виправні роботи за чинним кримі­нальним законодавством - це залучення засудженого до праці з вирахуванням із його заробітку певної час­тини на користь держави.

Слід також звернути увагу на те, що останніми роками, виходячи з сучас­ної соціально-економічної ситуації, ставлення вче­них і практиків до цього альтернативного виду по­карання не є однозначним. Так, при підготовці і обго­воренні проекту нового КК України висловлювалися найрізноманітніші, часом суперечливі думки щодо подальшої долі цього по­карання: від його ліквіда­ції до залишення у законі в колишньому виді. Але прийнятий КК України 2001 р. зберіг цей вид по­карання, хоча і з певними відмінностями у порівнян­ні з колишнім КК України 1961 р. Перш за все, змі­нено назву цього виду по­карання: замість “виправ­них робіт без позбавлен­ня волі” воно називається “виправні роботи”. У юри­дичній літературі неодно­разово вказувалося, що збереження повної назви цього покарання - зайве, оскільки значення його не зміниться при позначенні терміном “виправні робо­ти” [5, с.37].

Законодавча зміна тер­міна виглядає цілком обґрунтованою. Свого часу таке найменування цього покарання пояснювало йо­го суть, але потім стало не більше ніж традиційним. Крім того, законодавець передбачив лише один вид цього покарання - виправ­ні роботи за місцем роботи засудженого. Це рішення виглядає цілком справед­ливим. Результати виб­іркових досліджень свід­чать, що більшість засуд­жених до виправних робіт в “інших місцях” звільня­лися незабаром після від­буття покарання (близь­ко 70-75%). Наслідком цих недоліків був і значно більший рівень рецидиву [9, с.99].

З урахуванням того, що ст.57 КК України пе­редбачає широкий перелік осіб, відносно яких виправ­ні роботи не можуть бути застосовані, виправні ро­боти фактично переведені в розряд спеціальних видів покарань, тому що можуть застосовуватися лише до обмеженого кола осіб - до тих, хто має роботу до мо­менту винесення вироку.

Висновки. Узагальню­ючи вищевикладене, слідimage054 акцентувати, що в сучас­них економічних умовах кримінальні покарання, виконання яких покладе­но на кримінально-вико­навчу інспекцію, практич­но себе виправдовують, успішно виконують за­вдання по боротьбі зі зло­чинністю, і тому їх існу­вання та подальший роз­виток є кримінологічно та економічно виправданим.


image055


Бібліографія

1. Беца О., Панасюк М., Шкадюк В. Впровадження аль­тернативних видів покарань в Україні: Посібник / Ред.

О. В.Беца. - К.: МП Леся, 2003. - 116 с.

2. Богатирьов І. Г. Теорія і практика виконання кримінально- виконавчою інспекцією покарань, не пов’язаних з позбав­ленням волі: Монографія. - К.: Атіка, 2005. - 312 с.

3. Джалилов Т. Об эффективности исправительных работ как меры уголовного наказания // Соц. законность. - 1996. - № 1. - С.44-46.

4. Селезньов М. О. Правовий аналіз виникнення та розвит­ку покарання у виді громадських робіт / М. О. Селезньов // Право і суспільство. - 2008. - № 5. - С. 58-62.

5. Гуцуляк М. Я. Деякі аспекти виникнення та розвитку по­карання у виді громадських робіт / М. Я. Гуцуляк // На­ук. вісник Дніпропетр. держ. ун-ту внутр. справ: Зб. наук. пр. - 2008. - № 1 (37). - С. 225-232.

6. Кримінальний кодекс України. - К.: Юрінком Інтер, 2001. - 240 с.

7. Кримінально-виконавчий кодекс України: Офіційне ви­дання. - К.: Атіка, 2003. - 96 с.

8. Кримінально-виконавче право України : Підручник /

О. М. Джужа, І. Г. Богатирьов, О. Г. Колб, В. В. Василевич та ін.; За заг. ред. докт. юрид. наук, проф. О. М. Джужи. - К.: Атіка, 2010. - 752 с.

9. Науково-практичний коментар Кримінального кодексу України. - 3-е вид., перероб. та доп. / За ред. М. І.Мельника, М. І. Хавронюка. - К.: Атіка, 2003. - 1056 с.

10. ПотемкинаА. Т. Исполнение исправительных работ без лишения свободы: Учеб. пособие. - М.: МСС ШМ МВД СССР, 1989. - 95 с.

11. Про покарання за новим Кримінальним кодексом Ук­раїни / Т. Маляренко. - К.: Фонд “Правова ініціатива”, 2003. - 156 с.