joomla
ПРОГРАМНЕ ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ В ГЛОБАЛЬНІЙ ДІЯЛЬНОСТІ ООН
Юридичний вісник Причорномор’я

БАБІН Борис Володимирович

К. ю.н., доцент, завідувач кафедри адміністративного та кримінального

Права Одеської національної морської академії

У статті розглянуті аспекти використання правових механізмів програмного регулювання у системі ООН. Розглянуті відповідні пра­вові акти, інститути та механізми, досліджено форми програмно­го регулювання у діяльності ООН. Проаналізовано форми взаємної залежності програмних актів ООН, бюджету цієї організації, між­державних програм та міжнародних угод.

Ключові слова: Організація Об’єднаних Націй, програмна діяль­ність ООН, нормативні акти ООН, міжнародні програми, бюджетні програми, внутрішні програми, цільові програми.

В статье рассмотрены аспекты использования правовых механиз­мов программного регулирования в системе ООН. Рассмотрены соот­ветствующие правовые акты, институты и механизмы, исследованы формы программного регулирования в деятельности ООН. Проана - лизованы формы взаимной зависимости программных актов ООН, бюджета этой организации, межгосударственных программ и меж­дународных соглашений.

Ключевые слова: Организация Объединенных Наций, програм­мная деятельность ООН, нормативные акты ООН, международные программы, бюджетные программы, внутренние программы, целе­вые программы.

The aspects of using the legal mechanisms of program regulation in the UN system are looked at the article. The coherent legal acts, institutes and mechanisms are watched, forms of the program regulation in the UN activities are researched at. Forms of bilateral dependence of the program UN acts, UN budget, interstate programs and international agreements are analyzed at.

Key words: United Nations' Organization, UN programming, UN normative acts, international programs, budget programs, internal programs, target programs.


Аспекти визначення при­чин виникнення, особли­востей та запровадження класифікації програмних міжнародно-правових ре­гуляторів досі є невизначеними у наукових дослід­женнях. Водночас сьогодні програми стають формою для регулятивних норм в рамках двосторонніх між­державних правовідносин, зовнішньої та внутрішньої організаційно-правової ак­тивності міжнародних ор­ганізацій глобального та регіонального вимірів, з’яв­ляються регламентні ак­ти у сфері міжнародного програмування. Наведене обумовлює актуальність ана­лізу проблеми міжнарод­них правових програм, зок­рема, у контексті аналі­зу особливостей програм­ного правового регулюван­ня у діяльності Організації Об’єднаних Націй (далі - ООН), що можна вважати метою цієї статті.

Завданнями нашої робо­ти слід вважати визначен­ня особливостей розвит­ку та форм застосування програмного регулювання у діяльність ООН, дослід­ження програмних актів ООН та відповідних регла­ментних документів, уза­гальнити оцінку відповід­ної правової реальності з боку науковців. Слід за­значити, що питання про­грамного регулювання ді­яльності ООН не отрима­ла відображення у вітчиз­няній правничій доктрині, але вона знайшла свій роз­виток у працях іноземних, насамперед американсь­ких дослідників Бейгбеде - ра І., Гудріча Л. М., Фоум - ранда Ж., Хааса Е. Б., Хіл - ла М., Чілдерса Е. та ін.

Слід зазначити, що саме дослідження специфіки програмного регулювання в рамках глобальної систе­ми ООН, зокрема в частині розроблення та реалізації програмних актів, діяль­ності відповідних органі­заційних структур та роз­поділі фінансових та інших ресурсів для забезпечен­ня реалізації програмних приписів дозволить отри­мати науково обґрунтовані висновки про особливості участі міжнародних органі­


Зацій у процесах міжнарод­ного правового програму­вання. Аналіз діяльності ООН дозволяє стверджу­вати про те, що принципи програмного регулювання застосовуються в цій струк­турі у різних формах. Зок­рема, можна виокремити таки види програмного ре­гулювання ООН:

- схвалення глобальних програмних актів всесвіт­німи конференціями, що проходять під егідою ООН;

- розроблення й схва­лення органами ООН про­грамних резолюцій та де­кларацій, що мають зов­нішні об’єкти регулюван­ня;

- розроблення, затвер­дження, виконання про­грамних актів розвитку та реформування самої систе­ми ООН;

- розроблення, затверд­ження та реалізація бюд­жетних програм ООН;

- програмно-проектна діяльність інституційних підрозділів ООН - спеціа­лізованих та особливих.

Розглянемо усі відповід­ні форми програмного ре­гулювання в діяльності Об’єднаних Націй. Як при­клад глобальних програм­них актів, що схвалюють­ся всесвітніми конферен­ціями, що проходять під егідою ООН, можна вважа­ти, зокрема, Програму дій щодо здійснення Декла­рації про ліквідацію всіх форм расової дискриміна­ції, прийняту на Всесвіт­ній конференції по бороть­бі проти расизму, расової дискримінації, ксенофобії і пов’язаної з ними нетер­пимості в Дурбані (31 сер­пня - 7 вересня 2001 р.). У цьому актів сторони конс­татували необхідність пе­ретворення цілей вказаної Декларації «в практич­ну і здійсненну Програму Дій». Втім, зазначена про­грама, що складається з п’яти частин та 219 статей, містить насамперед реко­мендаційні або диспози­тивні приписи. Так, серед приписів програми у 112 випадках цей акт «настій­но закликає», у 45 - «за­кликає», у 14 - «просить», в 11 випадках - «рекомен­дує», ще в 11 - «пропо­нує», у 5 статтях - «виз­нає», у 3 - «підкреслює», ще у 3 - «вітає», в окре­мих випадках - «схвалює зусилля», «висловлює за­клопотаність» та «стурбо­ваність» та «звертає ува­гу» відповідних суб’єктів.

При цьому різні про­позиції (заходи) Програ­ми дій є спрямованими на­самперед на держави (175 статей програми містять приписи саме до них і ще одна стаття до «урядів»), але окремі приписи є спря­мовані міжурядовим ор­ганізаціям в цілому (6 ста­тей), структурним устано­вам ООН (25 статей, з них спеціальними адресатами визначалися, зокрема, Ге­неральна Асамблея (далі - ГА), Генеральний Секре­тар, Верховний комісар ООН з прав людини та йо­го Управління, Комісія з прав людини, оператив­ні програми та спеціалізо­вані установи ООН тощо), Міжнародній організації праці, Всесвітній органі­зації охорони здоров’я, ЮНЕСКО тощо [6]. Таким чином цей акт є класич­ним прикладом «м’якого» міжнародного права у йо­го програмній формі, вод­ночас цей документ пере­дбачає програмні регуля­тивні заходи міжнародно­го та національного харак­теру, які мають цікавість у контексті нашого дослі­дження.

Про необхідність прог­рамних заходів імплемен­тації та реалізації Програ­ми на національному рівні йшлося, зокрема, у ст. ст.

18, 25, 55, 58, 60, 64, 66, 71, 100, 101, 123, 128 Про­грами, а у її ст. ст. 94, 99 навіть містились вимо­ги до порядку здійснення відповідних процесів про­грамного регулювання на національному рівні, зок­рема, щодо попереднього проведення «кількісних і якісних досліджень» та про потребу в діалозі з не­урядовими організаціями для їх більш активного залучення до підготовки, здійснення та оцінки ре­зультатів таких програм, взаємозв’язок цих прог­рам та національного за­конодавства визначався у ст. ст. 163-164 Програми. У ст. 169 та ст. 182 вказу­валося про потребу в між­державних програмах, зок­рема, багатосторонніх і та­ких, що охоплюють дер­жави різних регіонів світу. Про потребу в міжнарод­них програмних заходах йшлося у ст. 25 Програми (для неурядових органі­зацій), у ст. 114 (для та­ких суб’єктів, як Світовий банк, Міжнародний ва­лютний фонд, Світової ор­ганізації торгівлі та регіо­нальні банки розвитку), ст. 126 (для ЮНЕСКО) та у ст. 155 (для Міжнародної організації праці) [6].

Слід зазначити, що пи­тання програмності знач­ної частини резолюцій та декларацій ООН заго­стрюється наявністю різ­них думок щодо правової природи відповідних ак­тів. Згідно вимог Статуту ООН резолюції, що не ма­ють обов’язкової сили, ух­валюються ГА ООН із до­триманням загальновжи­ваних демократичних про­цедур. Резолюції вважа­ються формальним вира­женням думки або волі органів ООН та зазвичай складаються із двох чітко означених частин - преам­були та резолютивної скла­дової. У преамбулі опису­ються міркування на підґ­рунті яких розглядаєть­ся питання, а у постанов - чій частині викладається думка органу ООН, ООН у цілому або розпоряджен­ня щодо певних дій. У ць­ому контексті слід навести думку Міжнародного суду ООН з його консультатив­ного висновку 1996 р. про те, що «резолюції ГА ООН, навіть незважаючи на їх необов’язкову силу, мо­жуть іноді мати норматив­ну вагомість» [3, с. 93].

Аналіз резолюцій ГА ООН за період 1946-2010 рр. свідчить про програмний характер низки відповід­них актів, схвалених на­самперед в остання деся­тиріччя ХХ ст. та на по­чатку ХХІ ст. Зокрема, до таких документів мож­на віднести Міжнарод­ну стратегію розвитку на третє Десятиріччя розвит­ку ООН, схвалену резолю­цією ГА ООН від 5 грудня

1980 р. A/RES/35/56, Но­ву програму ООН щодо за­безпечення розвитку в Аф­риці в 90-ті роки, схвале­ну резолюцією ГА ООН від

18 грудня 1991 р. A/RES/ 46/151, Декларацію при­нципів и програму дій програми ООН в галузі по­передження злочинності та кримінального право­суддя, схвалену резолю­цією ГА ООН від 18 груд­ня 1991 р. A/RES/46/152, Типові стратегії і практич­ні заходи по викоріненню насилля стосовно жінок в галузі попередження зло­чинності та кримінально­го судочинства, схвалені резолюцією ГА ООН від

12 грудня 1997 р. A/RES/ 52/86, Декларацію і хід здійснення Програми дій щодо забезпечення стало­го розвитку малих острів­них держав, що розвива­ються та ініціативи щодо її наступного здійснення, схвалені резолюцією ГА ООН від 28 вересня 1999 р. A/RES/S-22/2, Деклара­цію і Програму дій в об­ласті культури миру, за­тверджені резолюцією ГА ООН від 13 вересня 1999 р. A/RES/53/243, Деклара­цію засідання високого рівня ГА на 61-й сесії із середнєстрокового всеза - гального глобального ог­ляду здійснення Програми дій для найменш розвину­тих країн на десятиріччя 2001-2010 років, схвале­ну резолюцією ГА ООН від 19 вересня 2006 р. A/RES/ 61/1 [2, с. 77].

Як можна побачити із назв та змісту відповід­них актів, в ООН не іс­нує загальних стандартів формального закріплення програмних норм у ціліс­них програмних резолю­ціях ГА ООН, при чому програмні положення роз­глядаються ООН як спів­віднесені із декларатив­ними (рекомендаційними) нормами, але не тотожні їм. Прикладом такого ре­золютивного акту мож­на вважати резолюцію ГА ООН A/RES/60/2 «Полі­тика і програми, що стосу­ються молоді», схвалену 6 жовтня 2005 р. У ст. 1 цьо­го акту ГА ООН «знову під­тверджує Всесвітню про­граму дій, що стосується молоді, до 2000 року і на наступний період», схва­лену раніш резолюцією ГА ООН A/RES/50/81. У 16 статтях резолюції № 60/2 ГА ООН використовуються насамперед рекомендацій­ні модальні форми, зокре­ма ГА ООН № 60/2 «закли­кає» (ст. ст. 3, 6, 12) та «на­стійно закликає» (ст. 14), «просить» (ст. ст. 5, 14-16) та «пропонує» (ст. 10), при чому суб’єктами звернення стають уряди, організації та органи системи ООН, зокрема, Секретаріат, Ге­нерального Секретаря, ре­гіональні комісії та Ко­місію соціального роз­витку ООН, міжурядові, партнерські та неурядові організації, зокрема, мо­лодіжні. Водночас окремі статті резолюції N° 60/2 ГА ООН містять імперативні приписи; зокрема, у ст. 13 ГА ООН постановила «до­дати в якості додатко­вих пріоритетних облас­тей здійснення Всесвітньої програми дій» п’ять додат­кових областей [4]. Таким чином можна побачити, що незважаючи на відсутність таких ознак програмного регулювання як етапність та визначення термінів виконання й відповідаль­них виконавців, резолюція № 60/2 ГА ООН містить у собі окремі програні риси та фактично є актом спря­мованим на забезпечення реалізації іншого програм­ного документу - Всесвіт­ньої програми дій, зокре­ма, шляхом ухвалення на­ціональних програмних до­кументів.

Іноді програмні акти ООН можуть передувати схваленню відповідних кон­венцій ООН державами - учасниками цієї організа­ції. Так, схваленню Кон­венції ООН про права ін­валідів передувало затвер­дження Консультативним комітетом для Міжнарод­ного року інвалідів, ут­вореним резолюцією ГА ООН від 20 грудня 1978 р. № 33/170, Всесвітньої про­грами дій щодо інвалідів та наступне схвалення цієї програми резолюцією ГА ООН від 3 грудня 1982 р.

№ 37/52, із встановленням шляхів імплементації цієї програми у резолюції ГА ООН від 3 грудня 1982 р. № 37/53 [8, р. 10].

Програма 1982 р. міс­тила вимоги щодо власної програмної імплемента­ції. Зокрема, країнам при­писувалося «включити у свої плани загального роз­витку» відповідні термі­нові заходи з цих питань, вказувалося про розроб­лення стратегій та концеп­цій у цій сфері. Крім того, у ст. ст. 83, 84 розділу «А»

Ч. III цієї Програми вказу­валося, що досягнення її цілей «вимагатиме багато - секторальної і багатодис - циплінарної глобальної стратегії, що передбачає комбіноване і координо­ване застосування політи­ки та заходів» на націо­нальному рівні. До таких заходів у розділі «В» цієї частини Програми вказу­валося, що «національні уряди несуть основну від­повідальність» за здійс­нення заходів, вказаних у програмі (ст. 87) та що дер­жавам-членам ООН «слід негайно розробити програ­ми досягнення цілей Всес­вітньої програми дій» при цьому «такі програми ма­ють стати складовою час­тиною загальнонаціональ­ної політики в галузі со­ціально-економічного роз­витку» (ст. 88) [1].

Всесвітня програма дій щодо інвалідів 1982 р. є глобальним програмним актом, схваленим ГА ООН та спрямованим на забез­печення програмного регу­лювання відповідних про­цесів органами ООН та дер­жавами-членами ООН, із співпрацею з міжнародни­ми неурядовими організа­ціями та профільними гро­мадськими об’єднаннями на національному рівні. Фактично цей акт слід вва­жати «програмою про про­грами» і відсутність у ньо­му окремих рис програм­ного акту (зокрема, невстановлення чітких термінів, часткове визначення кон­кретних виконавців) обу­мовлено як глобальністю цієї програми так і її спря­мованістю на структури ООН, що широко та поглиблено впровадили при­нципи програмного регу­лювання, про що мова йти­ме далі. Слід зазначити, що аналіз інших програмних актів, схвалених ГА ООН (таких, як Всесвітня про­грама дій, що стосується молоді та ін.) свідчить про подібність їх структури та змісту програмі 1982 р., що підтверджує загаль­ність процесів у цій сфері.

Слід зазначити, що на відміну від зовнішнього програмного регулювання елементи програмного за­безпечення розвитку та ре­формування самої системи ООН, бюджетного програ­мування ООН та програм­но-проектної діяльності інституційних підрозділів ООН є процесами, що знай­шли своє відображення у науковій літературі та екс­пертних дослідженнях. Зокрема, цими питаннями обіймалися такі експер­ти ООН, як Бертран Морис [7] та Торнбург Д. [10].

У 1974 р. ГА ООН резо­люцією 3043 (XXVII) від

19 грудня 1972 р. затвер­дила перший програмний дворічний бюджет ООН на 1973-1974 рр. та перший се - редньостроковий фінансо­вий план на 1974-1977 рр., якій спочатку був чотири­річним а потім став шести­річним, (наприклад, план на 1984-1989 рр.). Ці пи­тання у контексті інтегро­ваного програмного плану­вання регламентувалися резолюціями ГА ООН 3199 від 18 грудня 1973 р., А/ RES/31/93 від 14 грудня 1976 р., A/RES/32/197 від

20 грудня 1977 р. A/RES/ 32/206 від 21 грудня 1977 р., A/RES/33/118 від 19 груд­ня 1978 р., A/RES/34/224 від 20 грудня 1979 р. та A/ RES/36/228 від 18 грудня

1981 р. [9, р. 486].

image016Вперше системні та ці­лісні вимоги до процесів програмного регулювання бюджету та розвитку ООН були схвалені резолюцією ГА ООН 37/234 від 21 груд­ня 1982 р. «Планування по програмам» [9, р. 487], пе­реглянуті резолюціями ГА ООН 42/215 від 21 грудня 1987 р. та 53/207 від 18 груд­ня 1998 р. Чинна версія за­значених вимог є викладе­ною у Положеннях та пра­вилах, що регулюють пла­нування за програмами, програмні аспекти бюдже­ту, контроль виконання та методи оцінки (документ ST/SGB/2000/8, виданий Генеральним Секретарем ООН 19 квітня 2000 р. на підґрунті зазначених ре­золюцій, а також резолю­ції ГА ООН 54/236 від 23 грудня 1999 р. і її рішен­ня 54/474 від 7 квітня 2000 р.). Зазначені Положення містять директивні вказів­ки ГА ООН, що регулюють планування, програмуван­ня, контроль і оцінку всієї діяльності, що здійснюєть­ся ООН, незалежно від джерел її фінансування [5, с. 2]. Положення скла­дається з преамбули, сьомі розділів («Застосовність», «Документи комплексного управління», «Процес пла­нування та складання про­грам і бюджету», «Середньостроковий план», «Про­грамні аспекти бюджету», «Контроль виконання про­грам» та «Оцінка») та до­датку, що містить глосарій термінів. Вкрай цікавим у контексті нашого дослід­ження є аналіз зазначеної термінології. Так, у доку­менті ST/SGB/2000/8 фак­тично не налається визна­чення програми ООН, але вказується, що така про­грама «включає види діяль­ності, здійснюваної тим чи іншим департаментом або управлінням», водночас підпрограма, згідно вказа­ного документу «включає діяльність у рамках тієї чи іншої програми, спрямова­ну на досягнення однієї або кількох тісно пов’язаних цілей, встановлених в середньостроковому плані», а «структура підпрограм, наскільки це можливо, відповідає організаційній структурі, як правило, на рівні відділів» [5, с. 23].

image017Отже, можна побачи­ти, що у системі ООН мож­на спостерігати не лише програмне структурування бюджету та витрат, але й спробу ув’язати систему програмного регулювання із управлінською струк­турою ООН. Під програм­ної стратегією в доку­менті ST/SGB/2000/8 ро­зуміється серія кроків, які повинні бути зроблені для досягнення тієї чи ін­шої мети. При цьому до­дається, що «у контекс­ті складання бюджету за програмами мета означає бажане досягнення в ціло­му, що припускає процес змін і спрямоване на задо­волення конкретних пот­реб певних кінцевих ко­ристувачів в встановлені терміни» [5, с. 11]. Бага­то положень документу ST/SGB/2000/8 присвяче­но питанням стратегічно­го планування. Зокрема, визначається, що середньостроковий план ООН має служити «для втілення мандатів директивних ор­ганів у програми та підпро­грами», а його цілі та стра­тегії випливають із страте­гічних напрямів і завдань, визначених органами ООН. Цей план має чітко відоб­ражати «пріоритети держав-членів, встановлені у рішеннях, прийнятих функ­ціональними і регіональ­ними міжурядовими орга­нами у сфері їх компетен­ції і ГА ООН за рекомен­дацією Комітету з програ­мування та координації» (положення 4.2 документу ST/SGB/2000/8).

При цьому середньостроковий план служить ос­новою для розробки дворіч­них бюджетів за програма­ми в рамках відповідно­го періоду. Середньостроковий план ООН охоплює всі види діяльності як ос­новного, так і допоміжно­го характеру, включаю­чи діяльність, що підлягає фінансуванню за рахунок позабюджетних ресурсів. Пропозиції по середньостроковому плану ООН представляються ГА ООН через Комітет з програму­вання та координації та Консультативний комітет

З адміністративних і бюд­жетних питань. Середньо- строковий план ООН скла­дається за програмами і підпрограм. Кожна про­грама містить описову частину з викладом ман­датів, що визначають за­гальні напрямки діяль­ності в рамках цієї програ­ми. Кожна підпрограма містить описову частину, в якій повинна бути відоб­ражена вся затверджена діяльність, визначено ме­ту і зазначені досягнення, які очікується забезпечи­ти в ході планового періо­ду (положення 4.3-4.5 до­кументу ST/SGB/2000/8).

image018Середньостроковий план включає вступ, яке має бути одним із ключових складових елементів про­цесу планування. Вступ до плану ООН готується на ос­нові мандатів органів ООН, у ньому також визнача­ються майбутні завдання ООН, узгоджено висвітлю­ються основні напрямки політики ООН, вказують­ся середньострокові ці­лі, стратегії й тенденції ор­ганів ООН, їх пріоритети, а також майбутні завдан­ня; містяться відповід­ні пропозиції Генерально­го секретаря ООН. Серед - ньостроковий план охоп­лює чотирирічний період і подається ГА ООН за рік до подання пропоновано­го бюджету за програма­ми, що охоплює перші два роки планового періоду. Програми та підпрогра­ми пропонованого серед - ньострокового плану роз­глядаються відповідними секторальними, функціо­нальними і регіональними органами ООН (бажано в ході їх чергових сесій) а потім розглядаються Ко­мітетом з програмування й координації, Економіч­ною і Соціальною Радою ООН, ГА ООН (положен­ня 4.6-4.9 документу ST/ SGB/2000/8). Середньост - роковий план, затверд­жений і скоригований ГА ООН, служить основою для розробки трирічно­го бюджету за програма­ми. Для полегшення та­кого ув’язування бюджет ООН містить фінансову інформацію на рівні про­грам і підпрограм (поло­ження 5.1 документу ST/ SGB/2000/8).

При цьому програми ООН, що мають відношен­ня до її основної діяльності, мають містити вступну описову частину з інфор­мацією про зв’язок запла­нованих видів діяльності з загальною стратегією, ві­дображеної в рішеннях ГА ООН на середньостроковий період, та обґрунтуванням вибору цілей і підпрограм, покликаних забезпечити їх досягнення. У рамках такого аналізу «повинні враховуватися положен­ня в відповідному секторі, виявлені проблеми і про­грес, досягнутий міжна­родним співтовариством у справі вирішення цих про­блем». В описовій частині міститься інформація про очікувані заходи як з бо­ку держав-членів, так і з боку міжнародних органі­зацій, а також про зв’яз­ки з іншими програмами [5, с. 8].

Внутрішнє програмне регулювання в ООН має форми програмного забез­печення розвитку та ре­формування системи ООН, бюджетного програмуван­ня ООН та програмно-про­ектної діяльності інституційних підрозділів ООН. Ключовими підрозділами ООН, що мають компетен­цію у сфері програмно-ре­гулятивної діяльності цієї організації, є Комітет з програмування і коорди­нації Економічної та Со­ціальної Ради ООН, Кон­сультативний комітет з адміністративних і бюд­жетних питань та П’ятий Комітет ГА ООН, Депар­тамент Об’єднаних На­цій з проектних послуг, Об’єднана інспекційна гру­па ООН. Імперативне про­грамування процесів внут­рішнього розвитку та бюд­жетного процесу ООН від­бувається насамперед шля­хом схвалення Середнь-острокового плану ООН на чотири роки та схвалення на його основі дворічних програмних бюджетів. ООН також імплементувало стандарти програмно­го регулювання і в органі­заційну розбудову влас­ної системи, створивши такі структурні підрозді­ли, як програми (Всесвіт­ня продовольча програма ООН, Програма розвитку ООН, Програма ООН з нав­колишнього середовища, Програма ООН з населе­них пунктів та Програма ООН з міжнародного кон­тролю над наркотиками тощо). Отже, можна побачити, що програмне регулюван­ня в системі ООН не може впливати на інші форми програмного правового за­безпечення міжнародних відносин. Сьогодні саме програмне регулювання дозволяє забезпечити єд­ність завдань та функцій ООН, поступовість при їх реалізації, розумне та не­обхідне ресурсне забезпе­чення, інтерактивність та гнучкість конкретних за­ходів, що здійснюються під егідою Об’єднаних На­цій. Удосконаленні міжна­родно-правових механіз­мів у цій сфері має стати на нашу думку предметом додаткових наукових до­сліджень.



Список використаної літератури

1. Всесвітня програма дій стосовно інвалідів від 3 грудня 1982 р. [Електронний ресурс] - Режим доступу до сайту : http:// zakon. rada. gov. ua/cgi-bin/laws/main. cgi

2. Исполнение программ ООН в двухгодичный период 2004­2005 годов : Доклад Генерального секретаря ООН от 20 ап­реля 2006 г. А/61/64. - Нью-Йорк : ООН, 2006. - Офиц. док. - 332 с.

3. Маланчук П. Вступ до міжнародного права за Ейкхерстом / П. Маланчук. - Х. : Консум, 2000. - 592 с.

4. Политика и программы, касающиеся молодежи : резолю­ция 60/2, принятая Генеральной Ассамблеей ООН 6 октяб­ря 2005 г. [Електронний ресурс] - Режим доступу до сайту : Http://zakon. rada. gov. ua/cgi-bin/laws/main. cgi

5. Положения и правила, регулирующие планирование по программам, программные аспекты бюджета, контроль выполнения и методы оценки : документ ST/SGB/2000/8 от 19 апреля 2000 г. // Бюллетень Генерального секретаря ООН. - Нью Йорк : ООН, 2000. - 26 с.

6. Програма дій з виконання Декларації про ліквідацію всіх форм расової дискримінації (Дурбан, 7 вересня 2001 р.) [Електронний ресурс] - Режим доступу до сайту : http:// zakon. rada. gov. ua/cgi-bin/laws/main. cgi

7. Bertrand Maurice. Planning, programming, budgeting, and evaluation in the United Nations / M. Bertrand. - NY : UNA - USA; 1987. - 57p.

8. Fomerand Jacques. Strengthening the United Nations economic and social programs: a documentary essay / J. Fomerand. - Hanover, NH : Academic Council on the United Nations System; 1990. - 29 p.

9. Programme planning : United Nations General Assembly Resolution of 21 December 1982 A/RES/37/234 // Key resolutions of the United Nations General Assembly, 1946-1996 / D. Rauschning, K. Wiesbrock, M. Lailach. - Gottingen, 1997. - P. 486-498.

10. Thornburgh Dick. Report of the Under-Secretary-General for Administration and Management to the Secretary-General of the United Nations [«The Thornburgh report»] on 1 March 1993 / D. Thornburgh. - NY : UN, 1993. - 29 p.