joomla
СОЦІАЛЬНІ ГРУПИ РИЗИКУ: ВИЗНАЧЕННЯ СУТНОСТІ
Юридичний вісник Причорномор’я

ВЕЛИКИЙ Віктор Миколайович

Кандидат педагогічних наук, доцент, завідувач кафедри соціально - гуманітарних дисциплін Херсонського юридичного інституту ХНУВС

Статтю присвячено питанням сучасної соціальної психології, зокрема так званим “групам ризику”, які потенційно містять загро­зу громадському порядку.

Ключові слова: правова держава, соціальне явище, група ризи­ку, соціальний ризик, соціальна деформація.

Статья посвящена вопросам современной социальной психоло­гии, в частности так называемым «группам риска», которые потен­циально таят угрозу гражданскому порядку.

Ключевые слова: правовое государство, общественное явление, группа риска, социальный риск, социальная деформация.



Постановка пробле­ми та її зв’язок із провід­ними науковими та прак­тичними завданнями. По­ява так званих “соціальних груп ризику” у наш час на­буває масового характеру і тому ставить цю проблему в центр уваги багатьох фах­івців (соціологів, психоло­гів, лікарів, педагогів то­що), зокрема й працівників правоохоронних органів.

Аналіз останніх дослід­жень і публікацій з цієї проблематики. Потреба пояснення сутності, при­чин, умов, які детерміну­ють це соціальне явище, та шляхів його запобіган­ня стала вже нагальною проблемою. Її вирішення передбачає пошук відпові­дей на низку фундамен­тальних питань про сут­ність і співвідношення ка­тегорій “соціальний ри­зик”, “соціальна норма”, “соціальна деформація” та інших. Ці питання активно досліджуються в аме­риканській психології (А. Коен) та у російській (В. Кудрявцев) [1; 2].

Цілі та завдання статті. Ми у цій статті робимо спробу дослідити зазначе­ний феномен в умовах роз­витку українського сус­пільства, зважаючи на вже зроблені висновки за­рубіжною психологією.

Виклад основного ма­теріалу. У багатьох галузях людської діяльності аналі­зують такі взаємопов’язані поняття, як “деформація” і “норма”.

Наприклад, у фізиці та техніці під деформацією (лат. deformatio - “зміна форми”) розуміють змі­ну розмірів або форми тіла під впливом певних чин­ників (прикладеної сили, температури тощо).

Значно складніше да­ти визначення поняття со­ціальні деформації. Вона може обумовлюватися най­різноманітнішими причи­нами - тривалими війна­ми, політичними криза­ми, радикальними зміна­ми соціального життя та соціальних установок, ма­совими міграціями, ради­кальними змінами госпо­дарювання, відкриттями науки і техніки, знижен­ням ефективності дії со­ціального контролю, не­доліками виховання, масо­вими психічними захворю­ваннями тощо.

Поняття соціальних де­формацій безпосередньо співвідноситься з понят­тям соціальних норм. Під соціальною деформацією розуміють сукупність соці­ально-психологічних про­цесів і змін, які спричиня­ють у межах певної спіль­ноти дії, що не відпові­дають нормам, і які, як правило, оцінюються не­гативно та перевищують допустимий оптимум, змі­нюючи звичний колектив­ного життя.

Необґрунтованою є дум­ка, що будь-яка деформа­ція - це негативне, сус­пільно-небезпечне явище. За певних обставин і у пев­них межах відхилення мо­жуть бути корисними - та­кими, що забезпечують гнучке продукування но­image071Вих зразків поведінки або життєдіяльності. Без та­ких змін неможливою є со­ціальна еволюція та розви­ток суспільства.

Оскільки під деформа­ціями розуміється досить широкий спектр явищ, то прийнято розрізняти їх за різними ознаками.

Так, залежно від соціаль­ної оцінки їх наслідків це:

- позитивні, які призво­дять до прогресивних змін,

- як правило, це суспільно схвалювані відхилення;

- соціально-нейтраль­ні, які не призводять до відчутних ні позитивних, ні негативних наслідків;

- негативні (суспільно - небезпечні), які пов’язані з небезпечними, небажани­ми, регресивними наслід­ками - соціально засуджу­вані.

Залежно від рівня проя­вів (глибини) деформацій розрізняють:

- початкові - незначні, несуттєві, такі, що допус­кають зворотні процеси;

- незворотні - значні, які набули таких суттєвих руйнівних наслідків, що унеможливлюють їх усу­нення.

Залежно від поширенос­ті у суспільстві розрізня­ють:

- індивідуальні (прита­манні окремому індивіду);

- групові;

- масові.

Залежно від причин де­формацій розрізняють:

- об’єктивні, які визна­чаються не залежними від особистості чинниками;

- суб’єктивні, підґрун­тя яких знаходиться в са­мій особистості, в харак­тері її установок і поведін­ки.

Якщо деформацію роз­глядати як відхилення від певної форми, то близь­ким до неї є поняття “де­віація”. У фізиці це, нап­риклад, може бути відхи­лення стрілки компасу, у техніці - відхилення ко­рабля або літака від зада­ного курсу.

Девіація (лат. deviatio - “відхилення”) в соціології та психології трактується як небажані відхилення особистості або групи осіб від певних соціальних або психічних норм і стерео­типів. Іншими словами, девіантна поведінка - це така, що не відповідає нор­мам, прийнятим у конк­ретному суспільстві. Най­суттєвішими рисами де­віацій є конкретна вибір­ковість та усвідомленість певних дій.

Без уточнення, що таке норма, не можна говорити і про відхилення від норми.

Норма - це продукт групової свідомості, орієн­тири та вимоги, що поді­ляються членами певної групи у вигляді уявлень і суджень, враховують со­ціальні ролі, оптималь­ні умови існування та за­гальноприйняті стандарти і шаблони.

Розрізняють такі норми:

- соціальні, що стосу­ються поведінки особи у групі або суспільстві і виті­кають зі звичаїв. Соціаль­ні норми визначають істо­рично сформовані в конк­ретних суспільних групах межі, міру, інтервал при­пустимої (дозволеної чи обов’язкової) поведінки та діяльності людей;

- юридичні, що легіти­мізовані відповідними пра­вовими актами.

Крім цих виділяють ще великий перелік норм - технічні, біологічні, еколо­гічні, психологічні тощо.

Під соціальною нормою слід розуміти історично сформовану в конкретно­му суспільстві межу, міру, інтервал припустимої (доз­воленої чи обов’язкової) поведінки, діяльності ок­ремої людини або соціаль­ної групи.

Центральне місце серед соціальних та юридичних норм займають моральні.

Коли ми виявляємо де­віацію від суспільних пра­вил або норм чи конфор­містську поведінку щодо них, ми завжди повинні поставити перед собою пи­тання: чи взагалі існують певні встановлені прави­ла? Хто встановив ці пра­вила та норми? Коли і в яких межах діє встановле­на норма? Чи завжди де­віація є суспільно-небез­печним явищем?

Виявлення порогу або межі, до якої можна вва­жати певну поведінку нор­мальною і такою, що не ви­ходить за уявлення норми, є важливим, але водночас дуже складним.

Слід зазначити, що по­ки певна норма не пору­шується, вона може се­бе і не проявляти, а люди можуть її і не усвідомлю­вати. Саме девіація часто відкриває те, що прихову­ване у нормі.

Як зазначалося раніше, соціальні норми базують­ся на традиціях і звич­ках, тобто у всьому тому, що стало звичкою, міцно закріпилось у свідомості, ввійшло у поведінку і спо­сіб життя більшості насе­лення, підтримується сус­пільною думкою, відіграє роль “природного регуля­тора” суспільних і міжо - собистісних відносин. Од­нак у суспільстві, в якому відбуваються найсуттєві­ші трансформації, виникає проблема руйнації одних норм, відсутності нових за­мінників колишніх норм або їх невизначеність, поя­ви нових стандартів, що не мають однозначного спри­йняття переважною біль­шістю членів суспільства.

Девіантній поведінці ми дали визначення. Однак зазначимо, що далеко не кожна деформація пов’яза­на з девіантною особистіс­тю, не кожний злочинець є злочинною особистістю. Наприклад, правопоруш­ник, який вчиняє злочин з необережності, далеко не завжди має риси, які харак­теризують злочинну осо­бистість.

При цьому практично кожний громадянин у своє­му житті допускає дії, які можна кваліфікувати як відхилення від норм по­ведінки.

Усвідомлення немину­чості відхилень у поведінці частини людей не виклю­чає необхідності постійної протидії суспільства різ­ним формам соціальної па­тології.

Зазначимо, що багато людей скоюють проступ­ки, але не всі є злочинця­ми. А під девіантною осо­бистістю розуміється осо­бистість з низьким мо­ральним рівнем, стійкими асоціальними установка­ми, а відповідно - і з вира­женою схильністю до де - віантної поведінки.

Отож слід розрізняти де - віантну поведінку і девіан - тну особистість.

Однак у побутовій прак­тиці бувають випадки, ко­ли в результаті одноразо­вої девіантної дії (імпуль­сивної невиваженої реак­ції, вживання алкоголю тощо) відбувається процес “навішування ярликів”, який може стати поворот­ним моментом у житті ін­дивіда. “Ярлики” сприя­ють тому, що:

- індивід може відсто­ронитись від нормальної життєдіяльності, розір­вати нормальні соціальні зв’язки;

- індивід може стати залежним від нав’язаних уявних девіантних асоціа­цій (“Я - завершений ал­коголік”, “Я - невиправ­ний злочинець”), які при­зводять до гіперболізації самосприйняття факту ін­дивідуального відхилен­ня, віддалення індивіда від суспільства і прищеп­лення асоціальних ролей і норм поведінки, що від­повідають навішаному яр­ликові.

Отже, не можна розумі­ти під деформацією будь - які одиночні ситуативні відхилення. Однак відхи­лення, які проявляються протягом тривалого часу і набувають чітко вираже­них форм, дають підстави вважати їх стійкими влас­тивостями, а людину - де­формованою особистістю, якщо ж це стосується гру­пи людей - то спільноту з соціально-психологічни­ми деформаціями.

Форми соціально-пси­хологічних девіацій мають велику кількість варіацій. Вони можуть розрізнятись за видами, поширеністю, величиною (глибиною) тощо.

Ми будемо говорити про те, що основні види со­ціально-психологічних де­віацій, які сприяють утво­ренню груп ризику вклю­чають:

- дезадаптованність- нездатність пристосову­ватись до умов життя або конкретних життєвих си­туацій;

- деструктивну поведін­ку, при якій шкода за­вдається лише девіанту (мазохізм);

- спотворену свідо­мість - неадекватне спри­йняття оточуючого сві­ту, захопленість спіритиз­мом, окультними наука­ми, віруваннями тощо;

- схильність до право­порушень;

- агресію, конфліктність;

- наркоманію, алкого­лізм і токсикоманію;

- піроманію;

- драмоманію;

- гіперсексуальність і проституцію;

- гіперсоціабельність;

- схильність до суїциду.

Залежно від характе­ру суспільної небезпеки умовно всі соціальні девіа­ції можна розділити на:

- злочинну поведінку,

- делінквентну поведінку,

- адикції.

На відміну від досить чіткого юридичного визна­чення злочинності як сус­пільно-небезпечного кар­ного діяння, в соціології не має її однозначно прий­нятого розуміння. Згідно з раніше згадуваною тео­рією стигматизації (Е. Са­терленд) ніяка поведін­ка не є злочинною сама по собі - вона стає такою ли­ше в результаті відповідної реакції на неї законодав­ців, судів і правоохорон­них органів, що діють в ін­тересах певної групи заці­кавлених осіб. Інші соціо­логи вважали злочинність нормальною реакцією - бунтом проти існуючої сис­теми (І. Тейлор, П. Уолтом, Дж. Янг).

Всі особи, що вчиняють злочини, відрізняються за своїми демографічними, правовими, психологіч­ними й іншим ознакам, з одного боку, а з іншого - вони можуть за цими оз­накам бути й схожі між собою. Тому виникає не­обхідність розробки кла­сифікації та типології зло­чинців.

Поруч із делінквентніс - тю специфічною складо­вою девіацій є адикції.

Під адикціями (лат. ad­dition - “додавання”) прий­нято розуміти будь-які нестримні потяги та за­хоплення, що виходять за межі норми, при яких об’єкт захоплення чи пев­на діяльність стає визна­чальним чинником по­ведінки людини, що витіс­няє частково чи повністю всі інші життєво важливі види діяльності.

Суб’єкт адиктивної по­ведінки позначається тер­міном адикт - як залеж­на людина (англ. addict - “наркоман”).

Перелік адикцій може бути досить широкий, до нього може бути включе­но все різноманіття люд­ських надмірностей - на­приклад, жагу до накопи­чення, гострих відчуттів, певних речовин тощо. Од­нак варто умовно розвес­ти всі адикції залежно від суспільної небезпеки:

- суспільно-небезпечні, від яких страждає як кон­кретна особа, так і її найб­лижче оточення та суспіль­ство в цілому: наркоманія, алкоголізм, токсикоманія; гемблінг - захоплення азар­тними іграми; захоплення неокультами; клептоманія як нестримне бажання за­володіти чужим майном; піроманія - як нестримне бажання вчиняти збит­ки; драмоманія - як нест­римний потяг до переміни місця проживання, найб­лижчого оточення, бродяж­ництво; вандалізм - руй­нування матеріальних та культурних цінностей без усякого сенсу для себе, на­руга над святинями, циніч­не ставлення до них тощо;

- особистісно небезпеч­ні, які переважно шкодять окремо взятій особистості (хоча й не виключаються інші, більш широкі ефек­ти): захоплення їжею - надмірне харчування, зво­ротне явище - захоплен­ня всілякими дієтами; ін- тернет-залежність; тяга до безкінечного перегляду те­левізійних передач; захоп­лення гострими відчуття­ми (екстремальність).

Слід відзначити, що на­явність у поведінці проявів делінквентності ще не є фа­тальною. Майже всі хлоп­чаки скоюють проступки, але не всі стають злочин­цями. Появу такого логіч­ного взаємозв’язку стри­мують багато факторів - виховна робота дорослих, вплив найближчого ото­чення, соціальний конт­роль тощо. Однак 60% ре­цидивістів перший злочин скоїли у дитинстві.

image072Висновки. Отже, підгру­пами ризику слід розуміти групи осіб, які мають або з великою вірогідністю мо­жуть мати певні види со­ціальних деформацій - це сукупність соціально - психологічних процесів і змін, які не відповідають нормам й оцінюються не­гативно та перевищують допустимий оптимум, за­грожуючи нормальному розвитку процесів колек­тивного життя.



Література:

1. Кудрявцев В. Н. Социальные деформации: (Причины, меха­низмы и пути преодоления). - М.: ИГПАН, 1992. - 133 с.;

2. Коэн А. Отклоняющееся поведение и контроль над ним // Американская социология. Перспективы. Проблемы. Ме­тоды. - М., 1972.