УДК 378.6.001.891:347.85 (045)

Н. Б. Шуст,

Доктор соціологічних наук, професор

Автор досліджує основні принципи, які обумовлюють розвиток вищої освіти. Вплив науки на освітянську діяльність полягає у оновленні змісту освіти, адаптації освіти до потреб економіки й суспільства. Якість підготовки фахівців та їх можливість реалізувати себе в усіх сферах економіки і суспільства залежить від ефективної реалізації наукового потенціалу університету.

Ключові слова: європейський освітній простір, наука і освіта, дослідницький університет, науковий потенціал.

Наука як галузь, що створює нові знання, та освіта як галузь, що гуманізує знання та забезпе­чує розвиток людини - стратегічні та пріоритетні галузі турботи держави і суспільства.

Становлення України як демократичної дер­жави, консолідація в масовій свідомості базових національних інтересів - завдання вищої школи, які формують стабільність розвитку.

Основними принципами, які обумовлюють розвиток системи вищої освіти України є:

- створення інноваційного простору на основі освітньої і наукової підтримки;

- забезпечення соціального контексту вищої освіти;

- адаптація системи вищої освіти України до норм, стандартів основних принципів світового простору вищої освіти.

Підготовка фахівців до роботи в сучасних умо­вах вимагає від вищої освіти не просто засвоєння суми старих знань, а й постійного створення, роз­повсюдження та використання нових.

Вплив науки на освітянську діяльність надзви­чайно великий. Перш за все, це оновлення змісту освіти, а саме головне - адаптація освіти до потреб економіки й суспільства, вплив науки на науково - педагогічний потенціал університетів та їх функ­ціонування, а також на відтворення кадрів для про­мисловості, науки і освіти.

Університети стають генераторами нових знань те­оретичного й практичного спрямування. Це зумовлено характерними особливостями сучасного вищого нав­чального закладу як наукової установи. Зокрема, це:

1) здатність генерувати і забезпечувати транс­фер сучасного знання;

2) орієнтація на наукові дослідження і розроб­ки, насамперед на фундаментальні дослідження;

3) наявність системи підготовки фахівців з науковим ступенем;

4) високий ступінь інформаційної відкритості та інтеграції у міжнародну систему науки і освіти;

5) формування навколо особливого інтелекту­ального середовища та науково-технічного й економічного простору (наприклад, технопарки, різноманітні кластери) тощо.

Таким чином, на початку 21 століття значно підвищився вплив науки на суспільство.

Світовими лідерами у поєднанні навчальної та дослідницької діяльності є вищі навчальні закла­ди, які стали освітніми, дослідницькими та науко­во-виробничими комплексами, та тісно пов’язані з бізнесом і індустрією.

Виходячи із практики окремих країн та умов реалізації трициклової системи підготовки кадрів «бакалавр», «магістр», «доктор», повинен відбутися об’єктивний процес поділу університетів на заклади, які надають університетську (академічну) освіту і заклади, котрі надають вищу професійну освіту.

Водночас, будуть формуватися в Україні такі вищі навчальні заклади:

- дослідницькі університети, які переважно го­тують магістрів і докторів наук та проводять фун­даментальні і прикладні наукові дослідження на світовому рівні;

- університети, що готують бакалаврів, магіст­рів, докторів наук та проводять наукові дослі­дження на загальнонаціональному та регіональному рівні;

- професійні університети, які готують бака­лаврів і магістрів з незначною кількістю спеціаль­ностей та проводять наукові дослідження з окре­мих галузей.

Формат дослідницького університету як при­клад інтеграції освіти і науки вже досить давно визнаний за кордоном і має там дуже добру репу­тацію. Сутність класичного дослідницького уні­верситету - інтеграція навчального процесу та фундаментальних наукових досліджень. На прак­тиці це означає те, що в університетах вже важко розмежувати поняття «дослідження» - «дипломна робота», «викладач» - «учений».

Необхідність здійснення наукової діяльності вищими навчальними закладами сприймається як аксіома, оскільки характерною особливістю вищої освіти є органічне поєднання навчального і науко­вого процесів. Це стосується як діяльності науково - педагогічного персоналу та студентів, так і змісту освіти.

Не потрібно забувати і про самоцінність нових наукових знань. Саме здатність їх творити і робить вищий навчальний заклад університетом у тому сенсі, як це розуміють в Європі та в усьому світі.

Як і в усьому світі, основним результатом у ді­яльності українських вищих навчальних закладів ІІІ-ГУ рівнів акредитації при підготовці фахівців повинно бути отримання ними наукових знань, які відповідають сучасним вимогам суспільства та економіки України.

Якість підготовки фахівців та їх можливість реалізувати себе в усіх сферах економіки і су­спільства безпосередньо залежать від наявності та ефективної реалізації наукового потенціалу університетів.

Тому, головною метою наукової та науково - технічної діяльності у вищих навчальних закладах України є наукове забезпечення підготовки сту­дентів, аспірантів і докторантів.

Реалізація поставленої мети вимагає від Інсти­туту повітряного і космічного права та масових комунікацій НАУ виконання основних стра­тегічних завдань наукової діяльності, а саме:

1) забезпечення проведення в інституті фунда­ментальних і прикладних досліджень, створення нових технологій та досягнення інших резуль­татів, які повинні стати базою і змістом навчання, джерелом і складовою інноваційних процесів;

2) підтримка існуючих та створення нових наукових шкіл;

3) вдосконалення методів, засобів і форм тема­тичного планування та конкурсного відбору про­ектів наукових досліджень, механізмів втілення й використання наукових досягнень у навчальному процесі;

4) вирішення проблем оновлення та модерні­зації матеріально-технічної бази наукових дослі­джень та розробок;

5) вдосконалення засобів та форм інформацій­ного забезпечення наукових досліджень та іннова­ційної діяльності;

6) подальший розвиток міжнародного співро­бітництва у сфері наукової і науково-технічної діяльності;

7) забезпечення розвитку студентської науко­вої діяльності.

До кожного з цих напрямів у тій або іншій фор­мі залучені студенти, які в процесі навчання самостійно виконують курсові роботи, дипломні та магістерські проекти з елементами наукових досліджень.

Це приводить до реального підвищення рівня та якості знань студентів. У студентів завдяки са­мостійній науковій роботі формується певний рівень навичок, умінь та творчого потенціалу.

Викладач вищої школи завжди поєднував нав­чальну, наукову, методичну та організаційну ро­боту. Наукова робота є невід’ємною складовою його робочого часу. Ще у 1996 році відповідним наказом Міністерство освіти і науки дозволило вищим навчальним закладам самостійно встанов­лювати норми часу для наукової діяльності викла­дача.

Реально науковою діяльністю в університетах займається менше 20 % науково-педагогічних пра­цівників.

Очевидно, що на певному етапі розвитку вищої школи було втрачено розуміння ролі і місця науки у підготовці фахівців з вищою освітою. Така ситу­ація вимагає негайної корекції, адже подальше ігнорування цього фактора неминуче призведе до руйнації вищої школи університетського рівня як інституції та гальмуватиме розвиток суспільства.

Які мають бути перші кроки стосовно підви­щення ефективності наукових досліджень в Інсти­туті повітряного і космічного права та масових ко­мунікацій.

По-перше, необхідно виробити механізми, які забезпечать підготовку висококваліфікованих фа­хівців з вищою освітою виключно через творчу на­уково-дослідницьку роботу. Кожен викладач ін­ституту повинен володіти методологією наукових досліджень і вже на цій основі виступати носієм знань з відповідної навчальної дисципліни.

По-друге, необхідно створити систему моти­вації наукової та науково-методичної діяльності викладачів шляхом диференційованого підходу до визначення обсягу їх навчального навантаження.

Кафедра має стати науковим осередком, про­фесор, викладач - дослідником, а студент - спів - виконавцем наукового дослідження. А головне - це те, що студент буде отримувати найсучасніші знання в обраній галузі та засвоювати наукові ме­тодології їх отримання. Будь-яка сфера профе­сійної діяльності сьогодні пов’язана із застосуван­ням новітніх технологій, що постійно оновлюють­ся. Це зумовлює нагальну потребу в фахівцях но­вої генерації, які мають не тільки досконало во­лодіти технологіями, але й здатних до оператив­ного сприйняття та аналізу нової інформації.

Підготовка наукових і науково-педагогічних кадрів через аспірантуру і докторантуру - основ­ний шлях поповнення та оновлення професорсь­ко-викладацького складу вищої школи.

Основним критерієм ефективності діяльності аспірантури і докторантури є якість і своєчасність захищених дисертацій за час навчання в аспіран­турі і перебування в докторантурі.

Існує і низка об’єктивних чинників, які заважають ефективному відбору до аспірантури (мала стипендія, відсутність житла, матеріального оснащення і т. п.).

Необхідно створити систему заохочення до на­укової діяльності і обдарованих, і взагалі всіх сту­дентів, зокрема шляхом направлення їх до цільо­вої аспірантури, на стажування до провідних віт­чизняних та зарубіжних університетів, залучення до виконання міжнародних грантів тощо.

Поглиблення таких підходів призведе до своє­рідного структурування науково-педагогічного персоналу з подальшим формуванням власної на­укової інститутської еліти. Таку систему роботи необхідно активно поширювати.

Ключовими питаннями вдосконалення систе­ми підготовки та атестації наукових кадрів вищої кваліфікації є ліквідація розриву між реальним процесом виконання наукових досліджень і під­готовкою наукових кадрів через аспірантуру та докторантуру, демократизація процесу формуван­ня спеціалізованих вчених рад, експертних рад та підвищення їх відповідальності, забезпечення прозорості всіх процедур атестації, перенесення центру ваги на контроль діяльності спеціалізова­них рад.

На наш погляд, концептуальні засади підготов­ки та державної атестації наукових і науково-пе­дагогічних кадрів полягають у наступному:

1) право на організовану підготовку наукових і науково-педагогічних кадрів вищої кваліфікації надається виключно тим, хто постійно проводить наукові дослідження за державно-зареєстрованою тематикою та мають розвинуті наукові напрями досліджень у відповідних галузях знань;

2) докторантури, аспірантури та спеціалізовані вчені ради із визначеним науковим профілем і статусом створюються в наукових установах та вищих навчальних закладах ГГГ-ГУ рівнів акреди­тації, які здійснюють фундаментальні досліджен­ня та науково-технічні розробки за державною за­реєстрованою тематикою і мають у своєму складі відповідний науково-кадровий потенціал;

3) основною формою організованої підготовки наукових і науково-педагогічних кадрів вищої ква­ліфікації є аспірантура та докторантура.

Водночас залишаються невирішеними пробле­ми, які гальмують подальший розвиток наукових досліджень:

1) недостатня ефективність системи підготов­ки наукових кадрів вищої кваліфікації;

2) надмірна роздрібненість тематики наукових досліджень;

3) слабка оснащеність сучасним науковим об­ладнанням.

Таким чином, держава тільки тоді може розра­ховувати на перспективне майбутнє, коли в ній досягнуто розуміння необхідності зосередження зусиль на підвищенні ефективності використання наукового потенціалу.

Н. Б. Шуст

Наука в системе исследовательского университета.

Автор исследует основные принципы, которые обуславливают развитие стандартов высшего образова­ния. Влияние науки на образовательную деятельность заключается в обновлении содержания образования, а также - адаптация образования к потребностям экономики и общества, влияние науки на научно-педагоги­ческий потенциал институтов и их функционирования, а также на воспроизводство кадров для промышлен­ности, науки и образования. Качество подготовки специалистов и их возможность реализовать себя во всех сферах экономики и общества зависит от эффективной реализации научного потенциала вуза.

N. B. Shust

Science in the Research University.

The author examines the basic principles that shape the development of standards in higher education. Impact of Science on the educational activity is to update the content of education, and - adapting education to the needs of the economy and society, the impact of science on scientific and educational potential of the institutions and their functioning and reproduction of personnel for industry, science and education. The quality of training and the oppor­tunity to realize themselves in all spheres of economy and society depend on effective implementation of the scien­tific potential of universities.