joomla
КОДЕКС ДЕОНТОЛОГІЇ (ЕТИКИ) УЧЕНИХ-ПРАВОЗНАВЦІВ: ПОТРЕБА ЧАСУ
Юридичний вісник. Повітряне і космічне право

УДК 34:174 (045)

О. Ф. Скакун,

Доктор юридичних наук, професор

Вноситься пропозиція створити Кодекс деонтології (етики) вчених-правознавців України (або Кодекс наукової етики правників України.

Ключові слова: деонтологія учених-правознавців, наукова-юридична діяльність, наукові факти.



Учений-правознавець - це особа, яка постійно займається науковою діяльністю, досліджує пра­во. Звідси і назва - правознавець, тобто той, хто знає право. Але учений не просто знає право (ви­пускник юридичного внз, юрист, що практикує, теж знає право), а професійно займається науко­вою діяльністю в галузі юриспруденції. Від ефек­тивності наукової діяльності учених-правознавців залежить якість нормотворчості, а звідси - й пра­вовідносин у суспільстві. Рівнем розвитку юри­дичної науки визначається якість пояснення, прогнозування і управління правовими процеса­ми, що базуються на її положеннях. Адже юридич­на наука не зводиться лише до механізму добуван­ня нового знання. Вона виконує ще й низку важ­ливих соціальних функцій, які роблять її важли­вим елементом будь-якого цивілізованого сус­пільства. Значення юридичної науки в суспільно­му житті безупинно зростає. Щорічно збільшуєть­ся число людей, які мають відношення до наукової праці в галузі юриспруденції.

Ученим-правознавцем є науковий працівник - особа, яка за основним місцем роботи та відповід­но до трудового договору професійно займається науковою діяльністю та має відповідну кваліфі­кацію незалежно від наявності наукового ступеня або ученого звання, підтверджених результатами атестації. Ученим-правознавцем є й викладач юри­дичних дисциплін у вищих навчальних установах ІІІ-ІV рівня акредитації, якщо він постійно зай­мається науковою діяльністю, працює над напи­санням наукових статей, дисертацій - кандидатсь­ких і докторських. Ступінь наукової зрілості, вмін­ня застосовувати властиві науці засоби і методи у вирішенні її задач і проблем, може бути різним у кандидатів і докторів юридичних наук (за євро­пейською системою - докторів права), але незалеж­но від цього кожний із учених-правознавців має во­лодіти професійними деонтологічними вимогами, порушення яких може привести до його остракізму з боку наукової юридичної громадськості.

Питання щодо моральних вимог до наукової діяльності не раз ставилося в літературі, але, на жаль, і досі не вироблено деонтологічного (етич­ного) кодексу, в якому були б викладені основні нормативи діяльності ученого, деонтологічні ви­моги до творення наукової продукції, що є інте­лектуальною власністю її будівничого. У цій статті автор робить спробу звернути увагу наукової юри­дичної громадськості на деонтологічну культуру ученого, яка потребує вдосконалення. Її рівень мож­на підняти спільними зусиллями магістрів, канди­датів, докторів - усіх тих, хто отримав певні ступені в галузі юриспруденції і особливо тих, хто тільки-но став на шлях їх отримання, вирішив присвятити се­бе науковій творчості в цій сфері. Безумовно, в одній статті висвітлити усі питання цієї важливої теми неможливо. Зупинімо увагу на деяких з них.

Відомо, що термін «деонтологія|»походить від грецьких слів: 1) «деон|» - родовий відмінок сло­ва «деонтос|» - «потрібне, належне»; 2) «логос» - наука, учення. Витоком|джерелом|деонтології| є|з’являється, являється| етика:обов’язок|обов’язок особи|особистості| поводитися адекватно до соці­альних законів встановлюється через мораль. Але надалі термін «деонтологія» вийшов за межі суто моральних цінностей і став розглядатися як спе­цифічна система знань про належне, виходячи з вимог суспільної моралі. Проблематика належно­го, обов’язкового (те, що має бути здійснено або зроблено) у науковій діяльності правознавця зна­ходить різні форми свого прояву і може вивчатися на рівні конкретних нормативів (норм) культури — правової, психологічної, етичної, естетичної, інфор­маційної та інших, а також принципів поведінки. До деонтології учених-правознавців мають відно­шення такі специфічні риси їх психологічної куль­тури як здатність, пам’ять, спостережливість, кміт­ливість; естетична культура - особливості оформ­лення робочого місця та вироблення стилю науко­вої праці; етична культура - наукова етика діалогу та інші. Як правило, існуючі національні і міжна­родні етичні кодекси виходять за межі нормативів етичної культури й містять широкий спектр прав і обов’язків членів юридичних практичних (за про­фесіями) чи наукових співтовариств.

Отже, деонтологія учених-правознавців - це система етичних, психологічних, естетичних, ін­формаційних вимог (принципів і норм) як резуль­тату знань, потреб, переконань, традицій науково­го юридичного співтовариства, що висуваються до професійно-наукової діяльності кожного з членів цього співтовариства. Наукова чесність і об’єктив­ність є серцевиною деонтологічних вимог.

В Україні, як і в будь-якій країні Європи і світу, введено деонтологічні (етичні) кодекси для прак­тикуючих юристів: Правила адвокатської етики (схвалені вищою кваліфікаційною комісією адво­катури при Кабінеті міністрів України в 1999 р.; Етичний кодекс працівника органів внутрішніх справ|речей| (схвалений колегією МВС України в 2000 р.); Кодекс професійної етики суддів (затве­рджений V з’їздом суддів України в 2002 р.);Ко - декс професійної етики нотаріусів (затверджений рішенням конференції Української нотаріальної палати в 2007 р.) тощо. Забезпеченість норм, що міс - тяться|утримуються| в цих документах, залежить від суб’єктів їх ухвалення|прийняття, приймання|. Ними є|з’являються, являються| національні про­фесійні об’єднання юристів, правотворчі органи держави. Суб’єктами ухвалення можуть бути й міжнародні (європейські) організації юристів. Са­ме вони постановили міжнародні (європейські) деонтологічні правила поведінки юристів різних спеціальностей: Кодекс поведінки посадових осіб з підтримки правопорядку (1979 р.), Основні принципи етики поліцейської служби (затвер­джені парламентською асамблеєю Ради Європи) (1979 р.), Основні принципи незалежності судо­вих органів (1985 р.), Деонтологічний кодекс (За­гальний кодекс правил для адвокатів країн євро­пейського співтовариства) (1988 р.), Стандарти незалежності юридичної професії міжнародної асоціації юристів (1990 р), Основні положення про роль адвокатів (прийняті на VIII конгресі ООН з попередження злочинності і поводженню з право­порушниками) (1990 р.), Основні принципи про роль державних обвинувачів (1990 р.), Європейсь­ка хартія про статус суддів (1998 р.), Міжнародний кодекс етики (схвалений міжнародною орга­нізацією адвокатів ЄС і прийнятий в остаточному варіанті в Ліоні) (1998 р.), Стандарти професійної відповідальності й викладу основних обов’язків і прав прокурорів (1999 р.), Європейські керівні принципи з питань етики і поведінки прокурорів (2005 р.) тощо.

З прийнятих деонтологічних (етичних) ко­дексів в Україні до учених-правознавців стосува­тися усі, але найбільше - «Основні положення|ста - новища| професійної етики юристів України» |становища| (затверджені V з’їздом Союзу| спілки, сполучника| юристів України в 2001 р.), в яких викладені загальні нормативи професійної культу­ри юриста як практика, так і наукового співробіт­ника чи працівника в галузі юридичної освіти. Що­правда цей документ не виокремлює специфіки ді­яльності учених (наукових працівників).

Варто зазначити, що за кордоном питання про етичні правила ученого ставилися і вже давно іс­нують певні традиційні стандарти його діяльності. Є такі загальні вимоги до усіх учених, незалежно від профілю їх діяльності, які можуть стати осно­вою для деонтологічних кодексів спеціалізованих, зокрема юридичних наукових співтовариств. В РФ діє «Кодекс етики учених й інженерів» (ухвале­ний III з’їздом Російського союзу наукових і інже­нерних громадських організацій від 19.02.2002 р.) [1]. Хоч він стосується етики учених технічного профілю, але його положення можуть стосуватися й учених-правознавців. Ці положення містяться в п. 2., що починається зі слів «Основні моральні принципи до творчої особистості»: постійний по­шук достовірних фактів; повага до творчої праці своїх колег; критична оцінка власних результатів і досягнень, протидія будь-яким спробам присво­єння результатів праці інших дослідників, фа­хівців; відсутність корисливості й інтелектуальна чесність; здатність розглядати проблему або ситу­ацію в перспективі і з обліком усіх її соціальних, екологічних й інших наслідків для суспільства; го­товність до творчого спілкування з представника­ми суміжних професій; заперечення консерватизму і застою у творчій діяльності та ін.

Згідно з національною класифікацією наук (затвердженою Вищою атестаційною комісією Укра­їни і ухваленою Міністерством освіти і науки Укра­їни) їх в Україні нараховується 27; до кожної входять кілька груп. Юридична наука нараховує

12 спеціальностей, за якими захищаються канди­датські і докторські дисертації і таким чином по­повнюються лави учених-правознавців. Потребою часу стало прийняття загального Деонтологічного (етичного) кодексу учених України (чи Кодексу наукової етики) і складання відповідно до нього професійних кодексів, зокрема Деонтологічного (етичного) кодексу учених-правознавців (чи Ко­дексу деонтології учених-правознавців).

Певна відповідальність за відсутність належ­ного врахування деонтологічних (етичних) вимог до здобувача наукового ступеня має бути покладе­на на Вищу атестаційну комісію (ВАК) України, яка недостатньо здійснює контролюючі функції і не виконує функцій продуктивного характеру. На жаль, сучасна модель ВАКу як контрольно-реві­зійної інстанції є формалізованою і не сприяє підго­товці наукових кадрів на належному деонтологіч - ному рівні. Атестаційна система ВАКу (експертні ради), з одного боку, автоматично ставить під сум­нів порядність і компетентність учених — членів спеціалізованих рад, а з іншого — зовсім не врахо­вує відповідність здобувача наукового ступеня де- онтологічній (етичній) культурі, що є необхідною завжди усі часи і особливо в умовах орієнтації Укра­їни на входження до ЄС.

Слід звернути увагу на спроби учених України виробити узагальнені деонтологічні вимоги до усієї наукової громадськості країни. Всеукраїнсь­ка громадська організація «Українська федерація учених» підготувала в 2008 році проект Кодексу наукової етики [2] і винесла його на обговорення широкого кола учених. У проекті кодексу прого­лошено, що він ґрунтується на правах і обов’язках науковців, визнаних міжнародним співтоварист­вом і таким основних принципах: прагнення до знань і пошук істини; воля творчості; коле­гіальність; підзвітність; справедливість і чесність. Підкреслюючи важливість підтримання іміджу ученого, тут виділено спеціальний розділ під наз­вою «наукова чесність», де зокрема визначається, що порушеннями етики в наукових дослідженнях вважаються: фальсифікація, переробка і плагіат; невизнання авторства або вагомого інтелектуаль­ного внеску в наукову працю; використання нової інформації, ідей або даних з конфіденційних руко­писів або приватних бесід; використання архівних матеріалів з порушенням правил використання архівних документів; недотримання державного законодавства, статутів і колективних договорів ака­демій, вищих навчальних закладів і науково-до­слідних організацій; умов безпеки наукової праці.

Наука як соціальний інститут передбачає на­явність певних ціннісних орієнтирів, цільових настанов та імперативів, які повинен засвоїти уче­ний, щоб успішно проводити дослідження. Творча робота виробляє в нього суворе і неупереджене мислення, здатність до точного логічного суджен­ня. Як носій інтелектуального мислення, він є над­банням суспільства, оскільки інтелектуальне мис­лення передбачає володіння якостями високого рівня (справедливість, совісність, моральність). Са­ме ці якості дають йому право управляти суспіль­ними справами, створювати правові доктрини, що мають велике значення для законотворення. Дот­римання деонтологічних вимог, служіння мораль­ним ідеалам випливає з розуміння ученим-право-знавцем своєї відповідальності перед суспільством. Наука стає продуктивною силою, отже, росте і відпо­відальність учених перед суспільством і людством.

У деонтологічній культурі учених-юристів можна виділити питання, пов’язані як із власне дослідницькою роботою, так і з науково-організа­ційною діяльністю.

Важливими деонтологічними вимогами дослід­ницької роботи є чесність (недопустимість фаль­сифікацій і плагіату), точність викладення фак­тичного матеріалу і досконалість інституту поси­лань, особливо у разі переказу чиєїсь думки чи ци­тування. Відомо, що точність, скрупульозність ви­кладення фактичного матеріалу є основою науки. Що ж стосується істинності викладеного фактич­ного матеріалу, то заздалегідь передбачається, що він правильний.

У висвітленні будь-якого питання учений-правознавець спочатку намагається зібрати усе, що було зроблено в цій галузі знань до нього, а потім, у ході написання роботи, стежить за поточною літературою. Коли він публікує отримані резуль­тати, то посилається на всі однорідні роботи поза залежністю від свого до них відношення. Він має повне право їх критикувати, але замовчувати пра­ці попередника чи сучасника є неетичним. Вимага­ючи чесності до себе, учений-правознавець пови­нен бути чесним до інших. І не тому, що немину­чим стане осуд за умовчування досягнень до - слідників-попередників чи сучасників, а тому, що принадною є відкритість і чесність у спілкуванні з ученими-колегами, у почутті спільності інтересів і довірі, у взаємності таких відносин.

Це особливо спостерігається під час виконання колективних наукових досліджень певними нау­ковими юридичними школами - творчою спів­дружністю учених-правознавців, які працюють в одній країні або в одному місті в певній галузі юридичної науки, об’єднані спільністю підходів до вирішення проблеми, стилю роботи, спільністю науко-вого мислення, ідей і методів їх реалізації. У науковій школі відповідальною є роль науково­го лідера - знаного ученого, який володіє умінням підбирати творчу молодь і навчати її мистецтву до­слідження, створювати в колективі творчу, ділову, доброзич-ливу обстановку, заохочувати самостій­ність мислення й ініціативу, вміти відстоювати свою наукову позицію об’єктивними аргументами і дотримуватися коректності у дискусіях. Чимале значення має висока наукова кваліфікація дослід­ників, згуртованих навколо лідера, а також ваго­мість одержаних результатів, високий науковий авторитет у юридичному співтоваристві та гро­мадське визнання; оригінальність методик дослі­джень, спільність наукових поглядів.

Важливою деонтологічною (етичною) вимо­гою є наукова чесність у викладенні результатів дослідження. Учений-правознавець може поми­лятися, але не має права подавати неправдиві ре­зультати або займатися плагіатом. Суспільство уваж­но прислухається до слів ученого, оскільки його діяльність може мати серйозні суспільні наслідки; але слова ученого мають бути власними, а не привласненими. Ученому потрібна не лише висо­ка професійна компетентність, але і громадянська життєва позиція - саме вона має велике значення у виборі теми дослідження, підбірці наукових фактів, визначенні мети і завдань, виробленні кон­цепції, оформленні посилань тощо.

Особливої уваги заслуговує інститут посилань, оскільки посилання в наукових роботах (моногра­фіях чи статтях) - це обов’язкова умова їх оформ­лення. Вони мають зафіксувати авторство (новиз­ну) тих або інших ідей і наукових текстів, та забез­печувати чіткий відбір як уже відомого в науці, так і нового, що запропоновано у результатах нау­кового дослідження. Не можна порушувати цю де - онтологічну (етичну) вимогу і шляхом уникнення посилань на вже відоме в науці, видавати за новиз­ну у своєму дослідженні. При порушенні деонто­логії (етики) науки знижується її якість, встанов­люється дисбаланс між досягнутим і тим, що потре­бує наукової розробки; наука стає «макулатур­ною».

Встановлювати санкції до ученого за порушен­ня деонтологічних вимог мають наукові співтова­риства, спираючись на ухвалені ними деонто - логічні кодекси. Оскільки вищою науковою уста­новою України в галузі державно-правових до­сліджень, яка діє на засадах самоврядної органі­зації, є Академія правових наук України, а біль­шість її членів входить до складу Спілки юристів України (добровільного громадського об’єднан­ня), то сумісними зусиллями цих організацій доцільно розробити Кодекс етики (деонтології) учених-правознавців і після обговорення науко­вою громадськістю ухвалити на загальних зборах. У кодексі професійної етики учених-правоз - навців мають знайти відображення такі вимоги: забезпечення свободи науково-юридичної інфор­мації; створення сприятливих творчих умов, що перешкоджають еміграції талановитих учених і фахівців за кордон; активне вивчення і застосу­вання міжнародних актів та сприйняття прогре­сивного закордонного досвіду в галузі юриспру­денції; ефективність науково-юридичної діяль­ності; сумлінність у проведенні наукових дослі­джень, точність наукових фактів, обгрунтованість висновків; наполегливість у пошуку істини; об’єктивність в оцінці наукових теорій, осудження необ’єктивних оцінок; повага до опонента, уміння вислухати і зрозуміти його, не псуючи протилеж­ну позицію; єднання науковості і практичності; підвищення правової культури населення; прове­дення наукової діяльності, яка відповідає жит­тєвим потребам особи й інтересам суспільства; від­повідальність за порушення норм-вимог Кодексу тощо. Вже сьогодні кожний з членів наукового юридичного співтовариства повинен підняти план­ку деонтологічних (моральних) вимог до себе, три­мати її міцно, не ганьбити високий імідж співтова­риства учених-правознавців.

Література

1. Www. rusea. info/code. html.

2. Www. semynozhenko. net/ufv/ files/kod_nayk_etiki. doc.



О. Ф. Скакун

Кодекс деонтологии (этика) ученых-правоведов: потребность времени.

Вносится предложение создать Кодекс деонтологии (этики) ученых-правоведов Украины (или Кодекс научной этики правоведов Украины).

O. F. Skakun

Code of deontology (ethics) of scientists-legists: necessity of time.

Make a proposal to develop ^de of deontology (ethics) of learned-lawyers of Ukraine (or Code of scientific ethics of lawyers of Ukraine).