joomla
СУЧАСНА ДЕРЖАВА: ТЕОРЕТИКО-ПРАВОВІ ПРОБЛЕМИ ІДЕНТИФІКАЦІЇ
Юридичний вісник. Повітряне і космічне право

УДК 340.12 (045)

Н. М. Оніщенко,

Доктор юридичних наук, професор

О. В. Лебедєва,

Магістр права

У даній статті розглядаються проблеми ідентифікації держави в сучасному суспільстві, обгрунтовано важливість держави в громадянському суспільстві.

Ключові слова: сучасна держава, соціальна політика, право і держава.



Держава являє собою складне соціальне яви­ще, що тісно пов’язане, залежне і обумовлене еко­номічним, політичним і культурним розвитком суспільства. Держава - це знаряддя, інструмент політичної влади (яка, проте, здійснюється не тільки за допомогою держави). У суспільстві діють політичні партії, союзи, релігійні організації то­що. Держава, займаючи особливе місце, має ха­рактерні ознаки, що відрізняють її від інших політичних інститутів влади. Вона на всьому істо­ричному шляху свого розвитку є особливою ор­ганізацією і силою, яку ніяка інша політична ор­ганізація не здатна замінити [1].

Безліч мислителів та науковців намагалися зрозуміти, що являє собою держава, в чому її сутність, чому вона виникає і є необхідною людству, яка її природа, що відрізняє її від інших організацій, створених людством. На ці запитання було багато різних відповідей: деякі дещо збігали­ся, інші були абсолютно незалежними, оскільки були принципово протилежними одне одному тощо [2]. Розмаїття поглядів на державу зумовле­не тим, що сама держава - це надзвичайно складне, суперечливе, історично мінливе явище. Процес пізнан­ня її якостей, рис і ознак є складним, оскільки залежить від постійної зміни економічних, соціальних, класо­вих, духовних, релігійних, національних та інших факторів, що визначають її сутність і зміст [3].

Визначаючи поняття держави, ми не повинні привносити в нього те, що реально не існує, але водночас повинні охопити всю дійсність, уникаю­чи довільного вибору.

Досить природним є більш широке визначення держави, а саме як особливої організації публічної влади одного класу, блоку класових сил, соціаль­ної групи, всього народу, що має спеціальний апа­рат управління і примусу, є офіційним представ­ником суспільства, і забезпечує його інтеграцію. Зараз його, до речі, поділяє більшість теоретиків права. Державний апарат, проте, відокремлений від суспільства і не збігається з ним, у певній ситу­ації є антиподом суспільства, що може породжува­ти серйозні суперечності між суспільством і вла­дою. За інших обставин суспільство є системою, в яку державний апарат входить досить природно, діє адекватно суспільним потребам та інтересам. Таке суспільство вважається сильним громадян­ським суспільством, а держава - правовою. На жаль, прикладів такої взаємодії ще небагато в су­часному правовому полі.

У цих дефініціях увага звертається на таку важливу якість держави, як її загальносоціальна визначеність, що, безумовно, робить їх більш зміс­товними і точними: керівництво й інтеграція су­спільства в першому визначенні, і забезпечення нормальної життєдіяльності суспільства - в дру­гому. Слід зазначити, що багато років у визначен­нях держави її якісна характеристика була відсут­ня, а наголос робився лише на класовому харак­тері держави (що було не зовсім правильним, ос­кільки була збіднілою істинна цінність держави та її природа), сутність і соціальне призначення ха­рактеризувалися однобічно, і з наукового погляду спотворювалися [4].

Держава - це суверенна політико-територіаль - на організація публічної влади, певних соціальних сил (класів, груп, усього народу), що має апарат управління і примусу, робить свої веління загаль­нообов’язковими і вирішує як класові, так і загаль - носоціальні завдання. Держава має ряд ознак, що притаманні їй як особливій організації політичної влади.

Порівняно з первісним суспільством держава є організацією територіальною, тобто її характери­зує розподіл населення по територіальних одиницях, організованих місцях проживання людей. Поділ праці, поява деякої її спеціалізації (землеробство, скотарство, ремісництво, торгівля) об’єктивно по­рушували кровноспоріднені зв’язки людей. Більш необхідними, більш вигідними стають територі­


Альні одиниці, на яких могли оселитися і жити ре­місники, майстри, де можна було будувати житла, захищатися від ворогів тощо. Така територіальна організація розірвала родоплемінну общину. Цією організацією і стала держава, яка керувала вже не просто територією (територія була і до появи дер­жави), а територіальними утвореннями, створю­ючи в них органи влади і управління. Так форму­валася існуюча досі субординація державної сис­теми органів влади [5].

Однією з важливих ознак держави є наявність публічної влади. До речі, це підкреслює переваж­на більшість теоретиків права. Для того щоб можна було здійснювати управління, керівництво чи підкорення, потрібні соціальні органи влади, що захищають і охороняють інтереси тих, хто має вла­ду. І такі органи були створені - це армія (озб­роєні загони її), поліція, суди, чиновники (особи, наділені владними функціями, повноваженнями управляти, карати, вимагати тощо). Ці органи і чиновники, які в них працювали (солдати, полі­цейські, судді і т. п.), представляють відокремлену від суспільства публічну владу. Публічна влада, відокремлена від суспільства, є ознакою, що ха­рактеризує державу як політичну організацію вла­ди. Держава стає інструментом, за допомогою яко­го здійснюється панування одного класу, однієї владної групи над усіма прошарками населення (а не тільки одного класу над іншим) класом, як це було прийнято в марксистсько-ленінській теорії походження держави [6].

Ще однією ознакою держави є - збирання по­датків. Створені органи влади, їх чиновники, поліцейські, солдати тощо не беруть участі у ви­робництві, не створюють матеріальних благ. Вони управляють, забезпечують виконання вказівок ви­щих органів, охороняють інтереси верхівки, забез­печують дотримання правопорядку, підкорення владі тощо. Для утримання такої кількості чинов­ників, армії, поліції, судів, необхідні кошти, що надходять до скарбниці переважно у вигляді подат­ків, які державна влада встановлює в країні. З роз­витком виробництва державна скарбниця частко­во поповнювалася, бюджет також поповнювався за рахунок надходжень від завоювань.

Сучасні держави мають більші можливості для одержання коштів на утримання апарату влади. Це - і прибутки від державної власності, і позики, і збори за дозвіл займатися певним видом діяль­ності тощо. Однак тим спільним, що об’єднує їх із першими історичними державами, є утримання органів влади за рахунок населення.

«Суверенітет» - термін, що походить від слова «суверен» - той, що має всю повноту влади, отже, є незалежним від будь-яких сил і обставин. Визна­чення суверенітету верховною владою відіграло свого часу позитивну роль в об’єднанні держав, подоланні феодальної роздробленості, зміцненні миру між державами. Італійський політик і істо­рик Н. Макіавеллі тлумачив суверенітет як всев­ладдя, абсолютну, ніким не обмежену волю царя. Ж. Боден визначав суверенітет як вищу, абсолютну і постійну владу над громадянами і підданими в політичному співтоваристві.

В умовах сучасного розвитку держави і міжна­родних відносин, пов’язаних із створенням ор­ганів світового співтовариства і добровільним вступом держави в ці органи (ООН, Рада Європи, Європейський Союз, СНД, ЄЕП тощо) поняття суверенітету не може не зазнати певних змін. За збереження самостійності й незалежності у внут­рішніх і зовнішніх справах держави - члени пере­рахованих міжнародних органів добровільно ви­знають їх верховенство з окремих питань внут­рішнього життя і міжнародних відносин: прав лю­дини, екології, безпеки тощо. По суті, це втілення ідей обмеженого суверенітету, однак на повній де­мократичній, розумній основі.

Серед ознак держави деякі правознавці назива­ють її взаємообумовленість та зв’язок із правом. Справді, важко знайти приклад, коли держава могла існувати і функціонувати без права, а право - без держави. Держава, в принципі, не може поза правом здійснювати свою діяльність. Засобами права визначаються місце, роль, функції блоків державного механізму, принципи їх взаємодії. Право забезпечує раціональну побудову структу­ри держави [7].

Держава не має іншого, крім права, засобу, щоб визначати статус своїх органів, посадових осіб, закріплювати організацію їх діяльності, встанов­лювати їх систему, оформляти територіальну ор­ганізацію населення, успішно здійснювати свої функції. Саме наявність права зумовлює правот - ворчу, правовиконавчу і правоохоронну діяльність держави, а також поділ влади в ній.

Протягом багатовікового розвитку наука виро­била декілька шляхів ідентифікації державно-пра­вових, як і будь-яких інших, явищ, інструментів установ. Із суто академічною навчальною метою традиційно використовуються, як свідчить прак­тика, переважно два шляхи. Перший - це пізнан­ня феноменів, що розглядаються через їх визна­чення, і другий - це вивчення їх шляхом виділен­ня та аналізу характерних для них специфічних ознак і рис. Перший шлях пізнання, як це можна було помітити на прикладі визначення держави, не завжди є ефективним, а в деяких випадках, вна­слідок величезного впливу суб’єктивного фактору, - просто нераціональним. До того ж, слід мати на увазі труднощі об’єктивного характеру, зумовлені самим фактом багатогранності держави, об’єднання різних її визначень у загальну дефініцію держави.

Протиріччя і різнополюсність уявлень про дер­жаву заздалегідь обумовлені в силу вищезазначе­них причин, їх неможливо уникнути.

Не можна не відмітити, що перший шлях пі­знання держави, орієнтований на розробку і вдос­коналення її найбільш прийнятної дефініції, прак­тично неможливий без другого шляху, оскільки важко уявити процес розробки визначення понят­тя держави або будь-якого іншого явища, інститу­ту чи установи ізольовано від дослідження тих чи інших його сторін.

Слід також мати на увазі положення про те, що держава як інститут і організація завжди виділя­лася серед інших оточуючих її недержавних інсти­тутів і організацій своєю пріоритетною роллю в політичній системі суспільства, а також своїми специфічними ознаками і рисами.

Основною характеристикою держави є також наявність апарату примусу. Він складається з особ­ливих загонів озброєних людей у вигляді армії, по­ліції, розвідки, контррозвідки, примусових уста­нов (в’язниць, таборів тощо).

Апарат влади і управління разом з особливими загонами озброєних людей у науковій літературі часто називають публічною владою, надаючи їй першочергового значення.

Процес зміни сутності держави зумовлений серйозними причинами.

По-перше, зникають класи в їх марксистсько­му розумінні (як великі групи людей, визначені соціальним ставленням до засобів виробництва).

По-друге, серйозні зміни проходять у визначенні місця людини в суспільстві, в системі виробництва і розподілу. Вчення про непримиримість класових суперечностей зазнає краху. Держава із знаряддя насильства перетворюється в організацію, що долає суперечності в цивілізованих формах, виступає інструментом легітимної влади, діяльність якої вже не протилежна інтересам більшої частини населен­ня. Держава стає активним і необхідним посередни­ком у соціально-диференційованому суспільстві, що зберігає суперечності з багатьох питань еко­номічного, політичного, національного життя. На перше місце виходить не насильницьке, класове, а соціальне призначення держави.

Сьогодні необхідно більш об’єктивно підходи­ти до оцінки соціального призначення сучасної держави. Зрозуміло, що держава часто здійснює заходи, що відповідають інтересам усього суспіль­ства, всіх соціальних груп і прошарків населення. Наприклад, будівництво шляхів, боротьба зі сти­хійними лихами, охорона природи, підтримання громадського порядку, боротьба зі злочинністю, підтримання науки, культури, мистецтва, охорони здоров’я тощо [8].

Аналізуючи сучасну державу, не можна стве­рджувати, що вона має таке ж соціальне призна­чення, як і держава 200 - 300 років тому. Соціальна складова у процесі розвитку держави постійно зростає, особливо в епоху науково-технічних ре­волюцій та науково-технічного прогресу.

В такий спосіб, соціальне призначення сучас­ної держави полягає в її різноманітті, широкій сфері діяльності, спрямованій на нормальне, без­конфліктне існування суспільства.

Сучасна держава виступає суб’єктом легалізова­ного примусу, тобто вона повинна впливати на ті прошарки населення, групи, окремих особистостей, які є суспільно небезпечними, її компетентні органи зобов’язані стримувати тих, хто характеризується суспільно небезпечною поведінкою, вони здійсню­ють певний соціальний контроль за дотриманням законів, принципів, правил людського співжиття.

Проте саме різнобічна діяльність держави в су­часному світі зумовлює виконання нею нових функцій, зовсім не характерних для минулих істо­ричних епох. Однією з таких функцій є соціальна. Якщо її не розвивати, це призведе до соціального безправ’я, серйозних конфліктів у суспільстві.

Держава сьогодні проводить активну соціаль­ну політику, що полягає в урегулюванні й роз­в’язанні соціальних проблем, досягаючи соціаль­ної справедливості у відносинах між підприємця­ми, виробниками, споживачами, забезпечуючи ін­тереси малозабезпечених прошарків населення, що потребують соціальної підтримки.

Література

1. Ромашов Р. А. Теория государства и права. - СПб.: Питер, 2006. - С. 39-46.

2. Теліпко В. Е. Універсальна теорія держави і права: підруч. - К.: БІНОВАТОР, 2007. - С. 69-93.

3. Малахов В. П. Теория государства и права: учеб­ное пособие. - М.: ЮНИТИ-ДАНА: Закон и право,

2009. - С. 18-22.

4. Червонюк В. И. Теория государства и права: учеб­ное пособие. - М.: ИНФрА-М, 2003. - С. 36-40.

5. Морозова Л. А. Теория государства и права в во­просах и ответах: Учебное пособие. - М.: Эксмо, 2008. -

С. 36-47.

6. Летушева Н. И. Теория государства и права: учеб­ник. - 4-е изд., испр. и доп. - М.: Академия, 2008. - С. 23-30.

7. Бейсенова А. У. Теория государства и права: учеб­ник. - Алматы: Атамура, 2006. - С. 104-112.

8. Макуев Р. Х. Теория государства и права: Учеб­ник. - М.: Юристъ, 2006. - С. 169-175.



Н. Н. Онищенко, Е. В. Лебедева

Современное государство: теоретико-правовые проблемы идентификации.

В данной статье рассматриваются проблемы идентификации государства в современном обществе, обоснована важность государства в гражданском обществе.

N. N. Onishchenko, Е. V. Lebedeva

Current state: theoretical and legal problem identification.

In given article it is considered problems of identification of the state in a modern society, importance of the state in a civil society is proved.