joomla
КОНТРОЛЬ ЗА ВИКОРИСТАННЯМ ТА ОХОРОНОЮ ЗЕМЕЛЬ ТРАНСПОРТУ УКРАЇНИ
Юридичний вісник. Повітряне і космічне право

УДК 349.415:629.73 (045)

Ю. В. Корнєєв,

Кандидат юридичних наук, доцент

У статті розглядається структура державних органів та органів громадського контролю, які слідкують за використанням та охороною земель транспорту України з метою зменшення впливу його шкідливої діяльності на навколишнє природне середовище.

Ключові слова: державне управління, транспортне право, контроль за охороною земель, контроль за використанням земель, функції управління, охорона навколишнього природного середовища.



Життя вимагає постійного розвитку й удоско­налення еко-логічних суспільних відносин. Адже їхній стан впливає на ефективність використання природних ресурсів і стан охорони навколишньо­го природного середовища. Від стану екологічних відносини залежить рівень розвитку всіх галузей господарства, оскільки з ними пов’язане викорис­тання земель транспорту, атмосфер-ного повітря та інших природних багатств. Надзвичайно важ­ливе місце в системі суспільних відносин займає використання, охорона та відновлення земельних багатств України. Контроль за використанням і охороною земель транспорту здійснюють відпо­відні державні органи. Розглянемо їх структуру та повноваження.

Державне управління земельною галуззю в Україні здійснюється від імені держави. Суб’єкта­ми державного управління є державні органи, на які згідно з законодавством покладено відповідні управлінські функції. Відносини між суб’єктами управління та його об’єктами будуються на заса­дах владної субординації (відносини «влада - підкорення» або «розпорядження - виконання»), тобто мають «вертикальний» або адміні-стратив - но-правовий характер.

Суб’єкти державного управління розрізняють­ся за обсягом і характером компетенції. У сфері земельних відносин певні управлінські функції мають органи загальної, міжгалузевої, галузевої та спеціальної компетенції.

До органів загальної компетенції, що здійсню­ють відповідні управлінські функції, належать Кабінет Міністрів України, Уряд Автономної Рес­публіки Крим, місцеві ради та місцеві державні адміністрації.

Одним із найважливіших органів міжгалузево­го управління у сфері охорони та раціонального використання земель є Міністерство охорони нав­колишнього природного середовища України. Певні управлінські функції щодо земельного фон­ду мають у межах своєї компетенції також Мініс­терство транспорту та зв’язку України, Міністер­ство аграрної політики України, Міністерство Ук­раїни з питань надзвичайних ситуацій та у спра­вах захисту населення від наслідків Чорнобильсь­кої катастрофи, Державний комітет України з водного господарства, Державний комітет будів­ництва, архітектури та житлової політики Укра­їни та деякі інші центральні органи виконавчої влади.

Галузеве управління земельним фондом здійс­нюють міністерства та інші центральні органи дер­жавної виконавчої влади, до відання яких нале­жить відповідна частина земельного фонду, і не залежить від територіального розташування зе­мель органом спеціальної компетенції в сфері зе­мельних відносин є Державний комітет України по земельних ресурсах [9, с. 56].

Органи державного управління земельним фондом реалізують цілі та завдання управління через функції управління — напрями управлінсь­кої діяльності, що мають правовстановлюючий (правозмінюючий, правоприпиняючий), правоза - безпечуючий чи правоохоронний характер. Функ­ції державного управління у відповідній сфері розрізняються за різними критеріями: за органа­ми, що їх здійснюють; за місцем і значенням в уп­равлінському процесі; за юридичними наслідка­ми, з подальшим їх здійсненням тощо.

Обсяг управлінських повноважень суб’єктів державного управління земельним фондом визна­чений Земельним кодексом України, а також за­конодавчими актами, що регулюють правовий статус відповідних державних органів.

Здійснюючи свої управлінські функції щодо земельного фонду, органи державного управління мають право видавати акти управління норматив­ного та індивідуального характеру. З метою реа­лізації відповідних владних повноважень органи державного управління також використовують певне ресурсне забезпечення: правове, інфор­маційне, організаційне, економічне, технічне, тех­нологічне та інше [10, с. 89].

Контроль за використанням та охороною зе­мель відповідно до ст. 187 Земельного кодексу Ук­раїни полягає в забезпеченні дотримання органа­ми державної влади, органами місцевого самовря­дування, підприємствами, установами та громадя­нами земельного законодавства України.

Варто звернути увагу на те, що контроль здійс­нюється: а) за усіми без винятку суб’єктами зе­мельних відносин, а не тільки за юридичними та


Фізичними особами; б) за усіми землями, безвід­носно до форм власності на ці землі [8, с. 56].

Метою контролю за використанням та охоро­ною земель, яка співпадає з метою усієї екологіч­ної діяльності, є задоволення справедливих соці­альних, економічних, екологічних потреб наших сучасників і майбутніх поколінь у сфері розвитку й охорони навколишнього природного середови­ща [11, с. 45].

Відповідно до Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» контро­люючими суб’єктами за використанням та охоро­ною земель є місцеві ради, Міністерство охорони навколишнього природного середовища, його ор­гани на місцях, а також Державний комітет Укра­їни по земельних ресурсах та інші спеціально уповноважені державні органи [6].

Здійснення екологічного контролю має віднос­ну послідовність виконуваних дій, які складають самостійні стадії. Так, на думку А. Гетьмана, вихо­дячи з аналізу нормативних актів, що регулюють порядок діяльності органів щодо виконання конт­рольних функцій у сфері екології, практики її зас­тосування, а також мети екологічного контролю, слід виділити три стадії його здійснення: а) ор­ганізаційно-підготовчу; б) перевірку фактичних обставин, їх аналіз та ухвалення юридично значу­щого рішення; в) перевірку виконання рішення [11, с. 49].

Основним завданням організаційно-підготов­чої стадії є визначення підконтрольних об’єктів, установлення видів, форм та методів проведення контролю, а також формування складу суб’єктів, на яких покладається його проведення.

Початковим етапом цієї стадії є терміни, вста­новлені планами здійснення контролю. Періо­дичність перевірок визначається у кожному-конк - ретному випадку залежно від стану використання та охорони об’єктів природи та впливу на них ви­робничо-господарської діяльності. Перевірки в цих випадках проводяться за спеціальними про­грамами, в яких зазначається мета і завдання намі­ченої контрольної діяльності з урахуванням особ­ливостей підконтрольних об’єктів, що перевіря­ються.

Суб’єктами здійснення державного екологіч­ного контролю у сфері охорони і раціонального використання земель є посадові особи (інспекто­ри) органів державного управління в галузі вико­ристання і охорони навколишнього природного середовища [7].

Необхідною умовою організаційно-підготовчої стадії є складання єдиної програми обстеження підконтрольних об’єктів. У ній має бути відобра­жено такі аспекти: об’єкт і предмет екологічного контролю, основні питання, що підлягають з’ясу­ванню; період, за який має бути проведено конт­роль, кінцеві та проміжні терміни; характер і обсяг матеріалу вивчення; метод збирання матеріалу. Програма обстеження підконтрольних об’єктів підписується керівником (або всім керівництвом, якщо виконується комплексна перевірка) держав­ного органу управління в галузі використання і охорони довкілля, якому доручено проведення екологічного контролю. Факт підписання програ­ми означає завершення організаційно-підготовчої стадії провадження зі здійснення екологічного контролю.

Стадія перевірки фактичних обставин, їх аналізу та ухвалення юридично значущого рішення полягає у зіставленні результатів фактичного ста­ну справ на підконтрольному об’єкті з вимогами екологічних імперативів, оцінці його діяльності та ухваленні відповідних рішень.

Початком цієї стадії слід вважати фактичне здійснення заходів щодо перевірки та аналізу справ на підконтрольному об’єкті. Органи контро­лю відвідують з метою перевірки підприємства, установи, організації, інші підконтрольні органи та на місцях аналізують фактичний стан справ. З цією метою суб’єктам контролю надане право без­перешкодно відвідувати, пред’явивши службове посвідчення встановленої форми, підконтрольні об’єкти для перевірки.

Адміністрація таких об’єктів зобов’язана забез­печити доступ для здійснення перевірок відпо­відним органам чи їх посадовим особам. У деяких випадках фактичні обставини на підконтрольних об’єктах аналізуються шляхом ознайомлення з різноманітними документами, які відображають природоохоронну діяльність таких об’єктів, її ефек­тивність і якість.

За результатами проведених перевірок органа­ми екологічного контролю ухвалюються відповід­ні рішення, формою яких є правові акти у вигляді офіційних документів. Офіційне документальне закріплення отриманих результатів є невід’ємним компонентом цієї стадії, що відбиває її формаль­но-юридичний аспект [12, с. 55].

Остання стадія здійснення екологічного конт­ролю - стадія перевірки виконання рішення - має на меті нагляд органів, які здійснюють екологіч­ний контроль за своєчасним і правильним вико­нанням підконтрольними суб’єктами наданих їм вказівок, аналіз одержаних відповідей, перевірку діяльності щодо усунення виявлених порушень чинного екологічного законодавства. Ця стадія про­водиться контролюючими органами, які реалі­зували попередні стадії. В окремих випадках до перевірки виконання рішень залучаються інші суб’єкти.

Безпосередньо перед перевіркою зазначені ор­гани повинні ознайомитися з документами, де відображено аналіз фактичного стану справ на під­контрольному об’єкті. Це є однією з головних умов об’єктивного здійснення стадії перевірки вико­нання рішень.

Звіт підконтрольних об’єктів завжди повинен мати письмовий характер. Формою звітів можуть бути різні довідки, інформаційні листи щодо про­ведених заходів та ін. Звіт містить фабулу рішень з переліком допущених порушень і пропонованих рекомендацій, схвалених відповідними органами за результатами проведеного контролю, а також заходи, проведені підконтрольними об’єктами що­до усунення допущених порушень.

Ця стадія завершується анулюванням надано­го підконтрольному об’єкту рішення. Цим фактом загалом закінчується здійснення з екологічного контролю [13, с. 60].

Державний контроль за використанням та охо­роною земель — це одна з основних функцій дер­жавного управління земельним фондом. Під ним розуміється врегульована нормами права - діяль­ність спеціально уповноважених державних ор­ганів, спрямована на забезпечення додержання норм земельного законодавства всіми суб’єктами відповідних суспільних відносин (державними та громадськими органами, підприємствами, устано­вами, організаціями і громадянами), попереджен­ня та виявлення правопорушень, ужиття заходів впливу на порушників і поновлення порушених прав землевласників та землекористувачів.

Такий контроль здійснюється радами, а також Держкомземом, Міністерством охорони навко­лишнього природного середовища України, інши­ми спеціально уповноваженими на те державними органами [12, с. 76].

Спеціально уповноваженим державним орга­ном, на який законодавством покладено здійснен­ня контролю за використанням і охороною земель­них ресурсів, є Держкомзем України. Саме для ви­конання цієї функції та функції моніторингу в структурі центрального апарату Держкомзему створено Управління моніторингу земель. На міс­цях контроль за використанням земель у системі Держкомзему покладено на обласні та міські (Ки­ївське і Севастопольське управління) земельних ресурсів, а також районні відділи земельних ре­сурсів [6].

Контроль за охороною і раціональним вико­ристанням земель, що здійснюється Міністер­ством охорони навколишнього природного сере­довища, є надвідомчим. Земля є об’єктом його контрольної діяльності як один з основних при­родних ресурсів, який охороняється в комплексі з іншими природними ресурсами і природними умовами з метою їх раціонального використання, охорони, відтворення і забезпечення екологічної безпеки. Для здійснення контрольної функції у структурі Міністерства охорони навколишнього природного середовища було створено Державну екологічну інспекцію. Остання, згідно з Положен­ням про неї, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 12 листопада 1993 року, яв­ляє собою систему регіональних і територіальних органів державної виконавчої влади, що організо­вують і проводять контроль у галузі охорони нав­колишнього природного середовища [12, с. 89].

Самоврядний контроль за використанням та охороною земель здійснюється сільськими, се­лищними, міськими, районними та обласними радами. Самоврядний контроль є видом держав­ного контролю. Він здійснюється сільськими, се­лищними, міськими, районними та обласними ра­дами.

Відповідно до Закону України «Про місцеве само-врядування в Україні» та ст. 189 Земельного кодексу України, до відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належить: здійс­нення контролю за дотриманням земельного зако­нодавства, використанням і охороною земель; здійс­нення контролю за виконанням проектів і схем землеустрою, проектів внутрішньогосподарського землеустрою.

Районні та обласні ради, як це передбачено за­значеним законом, безпосередньо не здійснюють контроль за використанням та охороною земель. Разом з тим, вони мають інші повноваження, які опосередковано дають змогу контролювати до­тримання вимог земельного законодавства [5].

Громадський контроль за використанням та охороною земель здійснюється громадською інс­пектурою, створення якої покладено на відповідні органи місцевого самоврядування, а створення правових підстав їх діяльності — на центральний орган виконавчої влади по земельних ресурсах. Інститут громадської інспектури (контролю) у сфері використання та охорони земельних ресур­сів перебуває сьогодні у стадії формування [13, с. 43].

Основними завданнями громадського контро­лю у галузі охорони навколишнього природного середовища, в т. ч. і земель, є: безпосередня участь громадськості у справах покращення екологічної ситуації; надання допомоги органам державного контролю в забезпеченні дотриманням вимог за­конодавства про охорону навколишнього природ­ного середовища підприємствами, установами, ор­ганізаціями та громадянами, попередження та ви­явлення порушень екологічного законодавства, ліквідації їх наслідків; екологічна просвіта, вихо­вання та інформування широких верств населен­ня через засоби масової інформації.

Водночас громадський контроль за охороною і раціональним використанням земельних ресурсів здійснюють громадські інспектори з охорони нав­колишнього природного середовища, що діють на підставі окремого Положення про громадських інс­пекторів з охорони навколишнього природного се­редовища, затвердженого наказом Міністерства еко­логії та природних ресурсів від 27 лютого 2002 р. [7].

Організація та координація діяльності відпо­відних громадських інспекторів здійснюється ор­ганами Державної екологічної інспекції. Кожний громадський інспектор закріплений за відповід­ним підрозділом Державної екологічної інспекції або за державним інспектором з охорони навко­лишнього природного середовища, сфера діяль­ності якого відповідає з напрямом природоохорон­ної діяльності громадського інспектора (однією з таких сфер є охорона земельних ресурсів).

При спорудженні та експлуатації лінійних ін­женерних споруд (доріг, трубопроводів, ліній електропередачі та зв’язку, а також інших ліній­них інженерних споруд) спеціально уповноважені органи виконавчої влади в галузі охорони земель здійснюють постійний контроль за станом ґрунто­вого покриву на цих та прилеглих до них земель­них ділянках [1, 2, 3].

Підприємства, установи та організації трубоп­ровідного транспорту несуть відповідальність за забруднення земель небезпечними речовинами, що транспортуються трубопроводами, та відшко­довують шкоду, завдану власникам земельних ділянок і землекористувачам, у тому числі оренда­рям, у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України [4].

Громадяни та їх об’єднання, інші громадські формування у встановленому порядку мають право:

1) брати участь у розгляді місцевими Радами та іншими державними органами питань, пов’яза­них з використанням і охороною вод та відтворен­ням водних ресурсів;

2) за погодженням з місцевими Радами та іншими державними органами виконувати роботи з використання і охорони вод та відтворення вод­них ресурсів власними коштами та за добровіль­ної участі членів об’єднань громадян;

3) брати участь у проведенні спеціально упов­новаженими державними органами управління у галузі використання і охорони вод та відтворення водних ресурсів перевірок виконання водокорис­тувачами водоохоронних правил і заходів та вно­сити пропозиції з цих питань;

4) проводити громадську екологічну експерти­зу, оприлюднювати її результати і передавати їх органам, уповноваженим приймати рішення щодо розміщення, проектування та будівництва нових і реконструкції діючих підприємств, споруд та інших об’єктів, пов’язаних з використанням вод, у порядку, що визначається законодавством;

5) здійснювати громадський контроль за вико­ристанням і охороною вод та відтворенням водних ресурсів;

6) одержувати у встановленому порядку ін­формацію про стан водних об’єктів, джерела за­бруднення та використання вод, про плани і захо­ди щодо використання і охорони вод та відтворен­ня водних ресурсів;

7) подавати до суду позови про відшкодування збитків, заподіяних державі та громадянам унаслі­док забруднення, засмічення та вичерпання вод;

8) здійснювати інші функції щодо використан­ня і охорони вод та відтворення водних ресурсів відповідно до законодавства.

Державний контроль за використанням і охо­роною вод та відтворенням водних ресурсів здійс­нюється Кабінетом Міністрів України, державни­ми органами охорони навколишнього природного середовища, іншими спеціально уповноваженими державними органами відповідно до законодавства України.

Порядок здійснення державного контролю за використанням і охороною вод та відтворенням вод­них ресурсів визначається Водним Кодексом та ін­шими актами законодавства [8].

Громадський контроль за використанням і охороною вод та відтворенням водних ресурсів здійснюється громадськими інспекторами охоро­ни навколишнього природного середовища, пов­новаження яких визначаються положенням, що затверджується спеціально уповноваженим цент­ральним органом виконавчої влади з питань еко­логії та природних ресурсів.

Об’єкти трубопровідного транспорту - магіст­ральні та промислові трубопроводи, включаючи наземні, надземні і підземні лінійні частини трубо­проводів, а також об’єкти та споруди, основне і до­поміжне обладнання, що забезпечують безпечну та надійну експлуатацію трубопровідного транс­порту [4].

Охоронна зона - землі вздовж магістральних та промислових трубопроводів, навколо промисло­вих об’єктів для забезпечення нормальних умов їх експлуатації, запобігання ушкодженню, а також для зменшення їх негативного впливу на людей, су­міжні землі, природні об’єкти та довкілля в цілому.

Контроль у сфері трубопровідного транспорту спрямовується на забезпечення дотриманням ви­мог законодавства про трубопровідний транспорт органами державної виконавчої влади, представ­ницькими органами та органами місцевого самов­рядування, а також підприємствами, установами та організаціями незалежно від форм власності та видів діяльності, а також громадянами.

Державний контроль у сфері трубопровідного транспорту здійснюється відповідними міністер­ствами та відомствами, органами державного наг­ляду і контролю та іншими спеціально уповнова­женими державними органами, а також представ­ницькими органами та органами місцевого самов­рядування відповідно до законодавства України [4].

Для визначення екологічної безпеки під час розміщення, будівництва нових і реконструкції ді­ючих об’єктів трубопровідного транспорту, а та­кож під час їх експлуатації проводиться обов’язкова державна екологічна експертиза у порядку, вста­новленому законодавством України.

Охорона об’єктів магістрального трубопровід­ного транспорту здійснюється спеціальними ві­домчими підрозділами цих підприємств, порядок роботи яких визначається Правилами охорони магістральних трубопроводів, затвердженими Ка­бінетом Міністрів України.

Охорона (у тому числі пожежна) найбільш важ­ливих об’єктів трубопровідного транспорту, вклю­чаючи лінійну частину, перелік яких встановлю­ється Кабінетом Міністрів України, здійснюється також органами Міністерства внутрішніх справ України на договірних засадах [9].

Землі, що надаються в користування залізнич­ному транспорту загального користування, та їх склад визначаються Законом України «Про тран­спорт».

Смуга відведення - це землі залізничного тран­спорту, які зайняті залізничним полотном, інже­нерними та штучними спорудами, обладнанням, лі­нійно-колійними та іншими технологічними будів­лями, пристроями залізничної сигналізації, енерге­тики та зв’язку, лініями електропостачання, захис­ними лісосмугами, спорудами тощо.

Для забезпечення у межах смуги відведення нормальної експлуатації залізничних колій, ліній електропостачання та зв’язку, інших пристроїв та об’єктів залізничного транспорту загального ко­ристування, а також у місцях, де є небезпека зсувів, обвалів, розмивів, селей, сніговіїв та інших небез­печних впливів, встановлюються охоронні зони.

Охоронні зони - ділянки землі, прилеглі до зе­мель залізничного транспорту загального корис­тування і необхідні для забезпечення збереження, міцності та стійкості споруд, пристроїв та інших об’єктів залізничного транспорту.

Порядок встановлення охоронних зон, їх роз­міри та режим користування визначаються Кабі­нетом Міністрів України.

У процесі будівництва, реконструкції, ремонту та утримання автомобільних доріг повинні вико­нуватися вимоги та передбачатися заходи щодо охо­рони довкілля згідно з природоохоронним законо­давством [1, 2].

Земельні ділянки, що тимчасово були зайняті у процесі будівництва, реконструкції та ремонту ав­томобільних доріг, підлягають рекультивації згідно з природоохоронним законодавством.

У разі виконання робіт, пов’язаних з вишуку­ванням, будівництвом, реконструкцією, ремонтом та експлуатацією аеродрому підрядник та експлу - атант зобов’язані виконувати норми і правила охо­рони навколишнього природного середовища.

Отже ми з’ясували, що необхідним є особли­вий правовий режим використання земель транс­порту (здійснення заходів щодо очищення тери­торій, обмеження і заборона різних видів еколо­гічно небезпечної діяльності тощо) або здійснення комплексу заходів на тій території, де є потенційні природні джерела прояву небезпеки чи здійсню­ються екологічно небезпечні види діяльності та експлуатуються відповідні об’єкти.

Необхідно також передбачати особливий ста­тус осіб, які тимчасово або постійно перебувають у зоні підвищеного екологічного ризику, та тих, що постраждали внаслідок дії екологічно небез­печних факторів.

Чинне законодавство з метою забезпечення на­лежної експлуатації споруд та інших об’єктів тран­спорту, а також охорони земель від негативного впливу зазначених об’єктів закріплює можливість встановлення на землях, наданих підприємствам транспорту, охоронних зон з особливими умовами використання земель, але ці питання ще потребу­ють подальшого врегулювання.

Література

1. Гетьман А. Процедура реалізації матеріальних норм у галузі екологічного контролю // Вісник Ака­демії правових наук України. - 2004. - № 2. - 86 с.

2. Жушман В. П. Аграрне право та законодавство Ук­раїни: Навчально-практичний посібник. - Х.: ТОВ «Одісей», 2008. - 451 с.

3. Земельне право України. // Семчик М. - К.: Атіка, - 2007. - 350 с.

4. Повітряний Кодекс України // Відомості Верхов­ної Ради України. - від 1993. - № 25.

5. «Положення про громадських інспекторів з охо­рони навколишнього природного середовища» - від 27.02.2002 // Урядовий кур’єр. - 2002. - №23. - С. 16-20.

6. Правила охорони магістральних трубопроводів // КМУ. - від 1996. - № 193.

7. Порядок визначення та відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам. Постанова Кабінету Міністрів України від 19 квітня 1999 р. // Урядовий кур’єр. - 1998. - № 67.

8. Закон України «Про автомобільний транспорт» // Відомості Верховної Ради України. - від 2001. - № 2344-ІІІ.

9. Закон України «Про державний контроль за вико­ристанням та охороною земель» // Відомості Верховної Ради - 2003. - № 962. - С. 5-23.

10. Закон України «Про місцеве самоврядування в Україні» // Відомості Верховної Ради. - 1997. - № 24. - С. 18-21.

11. Закон України «Про транспорт» // Відомості Верховної Ради України - від 1994. - № 232.

12.Закон України «Про трубопровідний транспорт» // ВВР України. - від 1996. - № 192.

13. Транспортне право України. // Шульжен - ко Ф. П., Гайдулін О. О., Кундрик Р. С., - К.: Юрінком Інтер. - 2008. - 300 с.



Ю. В. Корнеев

Контроль за использованием и охраной земель транспорта Украины.

В статье рассматривается структура государственных органов власти и органов общественного контроля, которые осуществляют деятельность за использованием и охраной земель транспорта Украины с целью уменьшить влияние его вредной деятельности на окружающую среду.

U. V. Kornieiev

Control over land use and protection of Transport of Ukraine.

This article describes the structure of public authorities and organs of social control, which operate over land use and protection of Transport of Ukraine to reduce its harmful impact on the environment.