joomla
ОРГАНІЗАЦІЙНО-ПРАВОВІ ФОРМИ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ДЕРЖАВНИХ ІНТЕРЕСІВ
Юридичний вісник. Повітряне і космічне право

УДК 340.111.5 (045)

Р. А. Калюжний, доктор юридичних наук, професор Київського національного університету

Внутрішніх справ України

Київський національний університет внутрішніх справ України

У статті визначаються організаційно-правові форми забезпечення державних інтересів. Автор робить висновок про те, що всі вони в організаційно-правовому відношенні безпосередньо пов’язані із функціонуванням державного механізму, державного апарату, який і реалізує правотворчу, юрис - дикційну, правоохоронну діяльність відповідно із власними повноваженнями.

Ключові слова: організаційно-правова форма, державний механізм, державний апарат, держав­ний інтерес.



Юридичний аспект дослідження проблеми забезпечення державних інтересів передбачає градацію форм їх реалізації стосовно до зовніш­ніх та внутрішніх проявів державно-правової діяльності. Згідно з прийнятими у право­знавстві і, у тому числі підходами в адміністра­тивно-правовій науці, організаційно-правові форми забезпечення державних інтересів поділяються на правові та неправові.

Під правовими формами реалізації держав­них інтересів потрібно розуміти механізм пра­вового регулювання, яким володіє держава.

Неправові (організаційні) форми реалізації державних інтересів складаються із однорідних за власними ознаками діяльності держави, які не тягнуть за собою юридичних наслідків.

Неправові форми мають забезпечувальний характер стосовно зовнішньоспрямованої дія­льності тих чи інших структур і відображають технологію управління. Вони фактично одна­кові для всіх соціальних організацій. Різниця може торкатися лише окремих нюансів, напри­клад, ступеня нормативної деталізації тих чи інших видів внутрішньоорганізаційної діяль­ності, назви організаційних структур, які вико­нують ті чи інші управлінські повноваження.

Значення внутрішньоорганізаційної (апа­ратної) діяльності в адміністративно-правовій науці, на наш погляд, традиційно недо­оцінюється, хоча саме у ході їх здійснення ство­рюються необхідні організаційні передумови належної реалізації органам державної влади своїх повноважень. Не менш важливим є те, що саме у ході внутрішньоорганізаційної діяль­ності забезпечується і підтримується правовий порядок усередині цього органу.

Можна відокремити такі юридичні форми правової реалізації державних інтересів: право- установчу форму, правовиконавчу форму, фор­му правосуддя; правоохоронну форму.

Правоустановча форма характеризується визначеними державою загальнообов’язковими правилами поведінки, виконання яких є невід’ємною умовою забезпечення державних інтересів, пов’язаних із збереженням стабіль­ності і правопорядку, наділення цих правил юридичною силою і доведенням їх до відома членів суспільства.

Правоустановча форма реалізації держав - них інтересів передбачає здійснення державою таких заходів: по-перше, надання юридичної чинності тим суспільним відносинам, які існу­ють у суспільстві і які безпосередньо державою не породжуються. До них належать соціальні норми, які регулюють звичаї, ритуали, традиції, товарообмінні відносини тощо; по-друге, дер­жава безпосередньо здійснює нормотворчу діяльність. Діяльність держави у даній сфері містить видання законодавчими, представниць­кими і іншими органами державної влади актів нормативно-правового характеру, обов’язкових для виконання усіма державними органами, громадськими об’єднаннями, органами місцево­


Го самоврядування, посадовими особами і гро­мадянами.

Правовиконавча форма забезпечення дер­жавних інтересів являє собою засновану на за­конах оперативну, повсякденну реалізацію ор­ганами виконавчої влади державних інтересів у сферах економіки, культури, соціального забез­печення, охорони здоров’я, транспорту і зв’язку тощо.

Вважаємо, що сутність правовиконавчої діяльності форми реалізації державних інте­ресів найбільш близька до змісту виконавчої діяльності державних органів, яка здійсню­ється на підставі та виконанні законів і яка за­безпечує повсякденне функціонування держа­ви та її апарату.

У межах нашого дослідження доцільно торкнутися питання щодо співвідношення пра- вотворчості і правозастосування з точки зору адміністративно-правової організації держав­ного управління. Видається, що їх можливо розрізняти за змістом вчинення дій. У процесі правотворчої діяльності виробляються і прий­маються (або скасовуються) норми права, тоді як у процесі застосування норм права видають­ся індивідуально-конкретні юридичні акти, які установлюють на підставі правових норм кон­кретні суб’єктивні права та обов’язки при наяв­ності відповідних фактичних обставин, які пе­редбачені діючими нормами.

Правозастосування, на відміну від право - творення, здійснюється у відповідності із своєрідною процедурою, проходить неоднакову кількість якісно різних стадій. Визначену спе­цифіку мають і видані нормативні акти.

Відомо, що форма управління є юридичним способом зовнішнього виразу та має внутрішню організацію управлінської діяльності. Отже, правова форма висловлює юридичну сторону управління і визначається у забезпеченні не­обхідного оформлення змісту, структури управ­лінської діяльності, а також прийняття управ­лінських рішень з метою упорядкування самої управлінської діяльності.

Подібну роль повинна виконувати і право - застосовча форма управління. Ця форма утво­рює юридичні установлення (вимога, дозвіл), - правозастосовчі акти. Всі вони спрямовані на:

1) практичну організацію управління; 2) здійс­нення управління за допомогою прийняття рішення індивідуального характеру; 3) оформ­лення прийнятих рішень; 4) організація вико­нання рішень.

Таким чином, адміністративно-правове ро­зуміння правозастосування як форми держав­ного управління у сфері забезпечення держав­них інтересів передбачає наявність визначених нормами права передумов і закріплює низку правових вимог до суб’єктів застосування пра­ва, процедури правозастосовчої діяльності, пра- возастосовчих відношень, до змісту і форми приймаючих рішень та виконання прийнятих рішень.

Форма правосуддя передбачає право суб’єктів державно-правової діяльності на за­хист своїх інтересів у суді. В Україні встановле­на можливість захисту інтересів за допомогою органів конституційного, кримінального, ци­вільного, адміністративного, арбітражного су­дочинства. Згідно з ст. 53 Конституції України, права і свободи людини захищаються судом. Об’єктом оскарження до суду можуть бути рішення, діяльність або бездіяльність, на підставі яких порушені права та свободи особи, створені перепони щодо їх здійснення, на особу покладено будь-яке зобов’язання або особа не­законно притягнута до будь-якої відповідаль­ності.

Значення правосуддя як особливої форми реалізації державних інтересів визначається на­самперед тим, що заради даного інституту здійснюється вирішення конфліктів і спорів між суб’єктами права, що безумовно входить у сферу державних інтересів, тому що держава зацікавлена у соціальній стабільності, яка спри­ятиме нормальному її (державі) функціонуван­ню. Разом з тим, поряд з правоустановленням, правовиконанням та правосуддям слід спе­ціально окреслити правоохоронну діяльність, яку необхідно розглядати як відокремлену фор­му реалізації держаних інтересів.

Правоохоронна форма реалізації держав­них інтересів передбачає здійснення таких видів діяльності: профілактичної, припинення протиправної дії, контрольно-наглядової, вико­нання покарання.

Профілактична діяльність спрямована на недопущення ще не здійсненого (хоча можли­вого) порушення суб’єктивного права або за­гальнообов’язкового правила поведінки. За­вданням попереджувального різновиду право­охоронної діяльності є припинення вже скоєно­го протиправного діяння та прийняття заходів з установлення, розшуку та затриманню право­порушника. Контрольно-наглядова діяльність є різновидом державного нагляду і контролем за законністю. Особливе місце у системі цих за­собів займає прокурорський нагляд за дотри­манням діючих на території держави законів.

Діяльність щодо виконання покарання пов’язана з здійсненням стосовно правопоруш­ника визначених заходів негативного характеру.

Із викладених загальнотеоретичних поло­жень щодо правових форм забезпечення дер­жавних інтересів випливає важливий, з точки зору нашого дослідження, висновок про те, що всі вони в організаційно-правовому відношенні безпосередньо пов’язані із функціонуванням державного механізму, державного апарату, який і реалізує правотворчу, правозастосовчу, юрисдикційну, правоохоронну та контрольно- наглядову діяльність відповідно із власними компетенційними повноваженнями.



Р. А. Калюжный

Организационно-правовые формы обеспечения государственных интересов.

В статье определяются организационно-правовые формы обеспечения государственных интересов. Автор делает вывод о том, что все они в организационно-прововом отношении непосредственно связаны с функционированием государственного механизма, государственного аппарата, который и реализует правотворческую, юрисдикционную, правоохранительную деятельность в соответствии с собственными полономочиями.

In the article are determined the legal forms of providing of state interests. An author gives a conclusion that all of them in an organization and legal relation are directly related to functioning of state mechanism, state machine which will realize law creation, jurisdiction, law-enforcement activity accordingly with own plenary powers.