joomla
РОЛЬ І ЗНАЧЕННЯ СУБ’ЄКТІВ ЦИВІЛЬНОГО ПРАВА В СУСПІЛЬСТВІ
Юридичний вісник. Повітряне і космічне право

УДК 34:002(045)

Я. М. Шевченко,

Доктор юридичних наук, професор

У статті розглянуто роль і значення суб’єктів цивільного права в суспільстві. Суб’єкти цивільного права діють в сфері як приватного права, так і публічного права. Встановлення оптимального співвідношення між публічним і приватним правом, правового статусу суб’єктів цивільного права як в приватному, так і в публічному праві є центральною проблемою розвитку правової системи України.

Ключові слова: суб’єкти цивільного права, юридична особа, фізична особа, правосуб’єктність.



Згідно із статтею 2 Цивільного кодексу України учасниками цивільних відносин є фізичні та юри­дичні особи, держава Україна, Автономна Рес­публіка Крим, територіальні громади, іноземні дер­жави. Цивільним законодавством встановлено, що суб’єктами цивільного права можуть бути й інші суб’єкти публічного права.

Суб’єкти цивільного права є необхідними еле­ментами цивільних правовідносин. Загальне фор­мулювання цивільних правовідносин передбачає, що «правовідношення - це ідеологічне відношен­ня, яке існує в формі зв’язку суб’єктів урегульова­ного правом суспільного відношення, яке вира­жається в наявності у них суб’єктивних прав і обов’язків» [3, с. 118]. Наявність суб’єктивних прав і обов’язків характеризує суб’єктів будь-яких суспільних відносин, але зміст суб’єктивних прав безпосередньо пов’язаний з предметом і методом регулювання певної галузі права. Щодо суб’єктив­них прав у цивільному праві, то їхній зміст прой­шов певну еволюцію в юридичній науці. Так, В. І. Синайський вказує, що «цивільні права служать для задоволення потреб «людини в суспільстві», точніше в цивільному обороті, але ці права підсу­мовуються в загальне поняття приватної правової сфери, яка сама по собі існує в припущенні прина­лежності її будь-кому. Той, кому в цивільному обо­роті належить ця правова сфера, хто є її носієм, її цент­ром, - і є особа в праві, або суб’єкт права»[6, с. 91].

Як бачимо, акцент у цьому визначенні, запро­понованому В. І. Синайським, робиться на існування особи в праві, в цивільному обороті. За нею визна­ються права і обов’язки. Такий розгляд питання властивий для багатьох класиків цивілістики, од­нак протягом минулого століття дещо змінилося поняття приватної сфери, що стосується цивільного права і на сьогодні цивільне законодавство охоп­лює правове регулювання особистих немайнових відносин і майнових відносин (цивільних відно­син), заснованих на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учас­ників, що і становить предмет цивільно-правового регулювання (ст. 1 Цивільного кодексу України).

Отже, в сучасному цивільному праві існує по­єднання майнових і немайнових відносин і відповідно - суб’єктів майнових і немайнових від­носин. Проте основний зміст відносин, які регу­люються цивільним правом, складають майнові відносини, тому найбільший інтерес у регулюван­ні цивільних правовідносин складають ті відноси­ни, в яких суб’єкт цивільного права виступає як власник, коли мова йде про право власності або права на чужі речі, і як кредитор або боржник, ко­ли розглядаються про зобов’язальні правовідноси­ни. Спадкові права, делікти теж суттєво пов’язані з визначенням майнової сфери суб’єктів цивільного права. Значно менше пов’язане право інтелекту­альної власності.

У процесі розвитку українського суспільства спостерігається ріст і значення ринкових факторів і це зумовлює появу нових поглядів на роль і зна­чення суб’єктів цивільного права. Положення су­б’єктів цивільного права України визначається організацією економіки України, розвитком суспіль­них відносин, іманентних цьому суспільству, роз­витком законодавства (наприклад, системи угод СОТ), врахуванням програм щодо інтеграції Ук­раїни до Європейського Союзу, розвитку грома­дянського суспільства, упорядкуванню і вирішен­ню проблем співвідношення цивільного і госпо­дарського законодавства, визначення Конституції як Основного закону країни.


Основний поділ суб’єктів цивільного права визначений в ст. 2 Цивільного кодексу України, яка має назву «Учасники цивільних відносин». Як учасників цивільних відносин називають насам­перед фізичних осіб та юридичних осіб. Закон визначає цивільну правоздатність фізичної особи (ст. 25 ЦК України), цивільну дієздатність фізич­ної особи (ст. 30 ЦК України), за обсягом цивіль­ної дієздатності поділяє фізичних осіб на тих, які мають часткову цивільну дієздатність - особи, які не досягли 14 років (ст. 31 ЦК України), неповну цивільну дієздатність - фізичніі особи від 14 до 18 років (ст. 32 ЦК України), особи, які мають повну цивільну дієздатність (ст. 34 ЦК України), досяг - ли 18 років, тобто повноліття. Таким є поділ фізичних осіб. Складнішим є поділ юридичних осіб. Юридичні особи залежно від порядку їх створення поділяються на юридичних осіб при­ватного права та юридичних осіб публічного пра­ва (ст. 81 ЦК України). Класифікація юридичних осіб приватного права відбувається згідно Цивіль­ним кодексом України, яким встановлюється по­рядок створення, організаційно-правові форми, правовий статус юридичних осіб приватного пра­ва (ст. 81 ЦК України). У також існує вичерпний перелік форм юридичних осіб приватного права. Юридичні особи приватного права мають форму товариств та установ, хоча законом дозволено їх створення і в інших формах (ст. 81 ЦК України). Товариства поділяються на підприємницькі та непідприємницькі (ст. 81 ЦК України). Згідно з кодексом товариство є організація, створена шля­хом об’єднання осіб (учасників), які мають право участі у цьому товаристві. Товариство може бути створено і однією особою, якщо інше не встанов­лено законом (ст. 83 ЦК України). Критерієм під час визначення виду товариства є мета - одержання чи неодержання прибутку. Товариства, які здійсню­ють підприємницьку діяльність з метою одержання прибутку та наступного його розподілу між учасни­ками (підприємницькі товариства), можуть бути створені лише як господарські товариства (повне товариство, командитне товариство, товариство з обмеженою відповідальністю, акціонерне товарист­во) або виробничі кооперативи. Товариства, які не ма­ють на меті одержання прибутку для його наступного розподілу між учасниками, - це непідприємницькі товариства (ст. 84-85 ЦК України).

Є ще один вид юридичних осіб - це установи (ст. 83 ЦК України). До установ належать ор­ганізація, створена однією або кількома особами (засновниками), які не беруть участі в управлінні нею, шляхом об’єднання (виділення) їхнього май­на для досягнення мети, визначеної засновника­ми, за рахунок цього майна.

Існують різні класифікації юридичних осіб. Так, В. І. Борисова розподіляє юридичні особи за­лежно від їх правового становища на певні групи: 1 - залежно від порядку їх створення - на юри­дичні особи приватного права і юридичні особи публічного права; 2 - залежно від способу ство­рення - на юридичні особи, що створюються у нормативно-явочному порядку та юридичні осо­би, що створюються в розпорядчому порядку; 3 - залежно від виду установчих документів - на юри­дичні особи, які працюють за статутом, юридичні особи, установчим документом яких є засновниць­кий договір, юридичні особи, документом яких є установчий акт, юридичні особи, установчим до­кументом яких є одноособова заява (меморандум);

4 - за метою діяльності - на підприємницькі та не - підприємницькі товариства; 5 - залежно від прав, які за-сновники (учасники, члени) можуть мати щодо юридичної особи, її майна; 6 - за правовим режимом майна; 7 - залежно від складу заснов­ників; 8 - за кількісним складом засновників ок­ремих організаційно-правових форм; 9 - за орга­нізаційними ознаками; 10 - залежно від наявності економічної залежності; 11 - за особливостями пра­вового становища.

Постатейний науково-практичний коментар «Цивільний кодекс України», відповідальними редакторами якого є професор Н. С. Кузнєцова і професор А. С. Довгерт, відзначають таку важливу обставину українського законодавства як те, що «за рамками ЦК уперше залишилися «державні і ко­мунальні підприємства та установи», яким нале­жить майно на праві господарського відання чи оперативного управління» і додають: «Існування таких юридичних осіб суперечить норманському обороту і зберігається лише внаслідок тривало­го перехідного стану вітчизняної економіки. Цей «острівець минулого» з часом трансформується в ринкові форми юридичних осіб приватного або публічного права».

Вид і перелік юридичних осіб за цивільним за­конодавством цілком залежить від стану українсь­кої економіки. Фізичні особи використовують у цивільному обороті певні юридичні конструкції, по­в’язані з проблемою похідної особистості, тобто юридичної особи, тому цю проблему слід розгля­дати в ретроспективі - в радянську епоху основ­ною одиницею в народному господарстві було під­приємство, нині зв’язки і взаємодії між людьми змінилися і продовжують змінюватися. Історична ретроспектива і історична перспектива підтверджу­ють такий шлях розвитку суспільства, коли резуль­татом його є визначення певної одиниці - суб’єкта економічних відносин і цивільних правовідносин - об’єднання, а не підприємства. В дійсності суть підприємства, як визначає Й. О. Покровський, по­лягає в тому, що «підприємство щодо підприємця як певна жива істота, яка в своєму рахівництві, ор­ганізації і фірмі веде своє особливе, незалежне господарське існування. Проте це існування має свої закони» [5, с. 14-16]

Ринкова організація господарства потребує чіткого уявлення про визначення правового стано­вища юридичних осіб. Адже саме у цьому питанні є багато суперечливого. Насамперед потребує розгляду саме поняття підприємства і його місця в системі юридичних осіб. Поняття підприємства, як зазначалося в Цивільному кодексі України, не існує, натомість вказується в законодавстві (ст. 81 ЦК України), що юридична особа може бути ство­рена шляхом об’єднання осіб або майна. Такий підхід до існування юридичних осіб має значне історичне підґрунтя, на що вже зверталася увага в літературі. «Як відомо, - вказує російський учений правознавець, Є. О. Суханов, в дореволюційній пра­вознавчій літературі підприємство беззастережно визнавалося об’єктом, а не суб’єктом «торгової» (під­приємницької) діяльності. Справа в тому, що «під­приємство» в економічному смислі завжди розгляда­лося як «торговий промисел», «бізнес» особи, що його вела, тобто певний вид діяльності, економічно від­окремлений від особистого майна підприємця, який веде свою справу» [7, с. 426].

Однак у радянські часи підприємство стало ос­новою ланкою народного господарства. Це вже не об’єкт, а суб’єкт і таким воно утвердилося в Госпо­дарському кодексі України (ст. 62 ГК України). «Підприємство - самостійний суб’єкт господарю­вання, створений компетентним органом держав­ної влади або органом місцевого самоврядування або іншими суб’єктами для задоволення суспіль­них та особистих потреб шляхом систематичного здійснення виробничої, науково-дослідної, торго­вельної, іншої господарської діяльності в порядку, передбаченому цим Кодексом та іншими закона­ми» [10].

Отже, в законодавстві окрім сфери, визначеної ст. 1 Цивільного кодексу України - немайнові і майнові (цивільні) відносини, засновані на юри­дичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників і визначились також відносини так званої сфери господарювання, тобто відносини, що виникають у процесі організації та здійснення господарської діяльності між суб’єкта­ми господарювання, а також між цими суб’єктами та іншими учасниками відносин у сфері господа­рювання.

Як розглядати суб’єкти господарювання щодо суб’єктів цивільного права? Чи збігаються ці по­няття, чи розмежовуються, чи перетинаються? Варто зауважити, що учасники цивільних відно­син і учасники відносин сфери господарювання у значною мірою збігаються, тому що інтереси і діяльність тих та інших пов’язана з таким важли­вим для учасників відносин фактором як майно.

Сфера розподілу цих відносин залежить від визначення правовідносин з тими чи іншими учас­никами. Визначений напрям цивільно-правового регулювання - це напрям свободи волі, вирішен­ня питань на власний розсуд, забезпечення влас­ними силами своїх інтересів. Тобто, це напрям, який ставить людину на перше місце. Одночасно це й напрям, який вимагає від людини максималь­ного напруження власних сил для вирішення своєї долі. Захищаючи інтереси людини, цивільне право тим самим одночасно захищає інтереси всьо­го суспільства. Цивільне право - це приватне право.

Інші ознаки властиві господарському праву. Сферу господарських відносин, вказується в Гос­подарському кодексі, становлять господарсько - виробничі, організаційно - господарські та внут­рішньогосподарські відносини. Це означає, що господарські відносини, господарська діяльність стоять над людьми. Основним є сам процес здобу­вання матеріальних благ, а не людина, для якої цей процес відбувається.

Господарська діяльність визначає у такий спосіб і правове становище суб’єктів господарювання. Пра - восуб’єктність суб’єктів господарювання пов’язана зі сферою правового регулювання, яка охоплює Господарський кодекс. Стаття 4 (п. 5) цього кодексу вказує: господарсько-виробничими є майнові та інші відносини, що виникають між суб’єктами гос­подарювання внаслідок безпосереднього здійснен­ня господарської діяльності, поняття якої розтлума­чено в ст. 3 Господарського кодексу. Згідно з цією статтею під господарською діяльністю розуміється діяльність суб’єктів господарювання у сфері су­спільного виробництва, спрямована на виготовлен­ня та реалізацію продукції, виконання робіт чи надан­ня послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність (ст. 3 Господарського кодексу).

Фактично це означає виконання і здійснення цивільно-правових договорів, спрямованих на пе­редачу майна у власність (купівля-продаж, дару­вання, міна тощо), на передачу майна у тимчасове користування (лізинг, оренда, тощо), договорів про надання послуг (комісія, перевезення, тощо), договорів на виконання робіт (зокрема, підряду) та інші, які розміщені в Цивільному кодексі - розділ Цивільного кодексу «Окремі види зобо­в’язань», і вони ж розміщені відповідно в розділі 6 Господарського кодексу «Особливості правового регулювання в окремих галузях господарювання».

Отже, спостерігається збіг правосуб’єктності цивільно-правової (ст. 25, 80 Цивільного кодек­су), (з розмежуванням суб’єктів цивільного права на фізичних і юридичних осіб), і правосуб’єкт - ності суб’єктів господарювання, які визначаються в Господарському кодексі в ст. 2 як «учасники відносин у сфері господарювання», а зміст їхньої правосуб’єктності пояснено в ст. 3 Господарського кодексу, яка має назву «Господарська діяльність та господарські відносини».

Серед критеріїв, які лежать в основі класифіка­ції суб’єктів господарського права у методичній літературі, щодо господарського права, на думку вчених-господарників, виділяється єдиний: «зміст діяльності або функції суб’єкта, які він виконує в економічній системі України» [13, с. 53]. Класифі­кація суб’єктів господарського права повністю від­повідає змісту предмета регулювання так, як він визначається в ст. 1 Господарського кодексу і по­лягає в тому, що господарювання, господарська ді­яльність визначає і суб’єктів господарювання, які її здійснюють, тобто ви-значення суб’єктів госпо­дарювання пов’язане саме з процесом діяльності, а не з певними суспільними відносинами, які визна­чають предмет господарського права як галузі права.

Тому не дивно, що господарська діяльність є дотичною до різних суспільних відносин, а госпо­дарське правове регулювання втручається у сферу «чужих» суспільних відносин, накладається на такі відносини, і на «чуже» правове регулювання, тобто відносини ці вже врегульовані цивільним, адміністративним, кримінальним, природо ресурс­ним чи іншим видом права. Тому й виникають ко­лізії, суперечність норм господарського права, зо­крема, з цивільним правом, оскільки цивільне право регулює майнові відносини, а господарське в розділі ІІІ Господарського кодексу всиновлює правове регулювання майнових основ господарю­вання (тобто процесу господарювання). У Госпо­дарському кодексі з’являються правові норми, подібні ст. 133 Господарського кодексу «Правовий режим майна суб’єктів господарювання», ст. 134 «Право власності - основне речове право у сфері господарювання», хоча Цивільний кодекс Ук­раїни незалежно від того, яке відношення до цього має сфера господарювання і процес господарю­вання містить книгу третю «Право власності та інші речові права», в якій детально регулюються загальні положення про право власності, набуття права власності, його припинення, захист та інше.

У розділі I книги третьої Цивільного кодексу є стаття «Суб’єкти права власності», де чітко визна­чаються, суб’єкти права власності, визначено учас­ників цивільних відносин, а також пояснено зв’я­зок суб’єктів цивільних відносин з правом влас­ності - основним речовим правом.

Проте втручання Господарського кодексу у майнову сферу суб’єктів цивільного права є дале­ко не індиферентним і має не лише майнові, але й політичні висновки. Ст. 133 Господарського ко­дексу визначає, що основу правового режиму май­на суб’єктів господарювання, на якій базується їхня господарська діяльність, становить право влас­ності та інші речові права - право господарського відання, право оперативного управління. Це фак­тично є самовизначення цих прав як речових, то­му що в Цивільному кодексі України про них мо­ва не йде. Введення поняття «речові права» обу­мовлено тим, що суб’єктом господарювання в Гос­подарському кодексі виступає своєрідна органі­заційна форма юридичної особи - підприємство (ст. 62 Господарського кодексу), яке без наявності цих прав не змогло б діяти. Згідно з правом господар­ського відання суб’єкт підприємництва (саме така термінологія подана у статті), володіє, користується і розпоряджається майном, закріпленим за ним власником (уповноваженим ним органом) з обме­женням правомочності розпорядження щодо ок­ремих видів майна за згодою власника у випадках, передбачених законами. Щодо стосується права оперативного управління, то ним визнається ре­чове право суб’єкта господарювання, який во­лодіє, користується і розпоряджається майном, за­кріпленим за ним власником (уповноваженим ним органом) для здійснення некомерційної гос­подарської діяльності у межах, встановлених Госпо­дарським кодексом та іншими законами, а також власником майна (уповноваженим ним органом) (ст. 137 Господарського кодексу).

Оскільки згідно із ст. 55 (п. п. 1.2) суб’єктами господарювання є господарські організації - юри­дичні особи, створені відповідно до Цивільного кодек­су України, державні, комунальні та інші підпри­ємства, створені відповідно до Господарського ко­дексу, а також інші юридичні особи, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані в уста­новленому законом порядку, а також громадяни України, іноземці та особи без громадянства, які здійснюють господарську діяльність та зареєстро­вані відповідно до закону як підприємці, то, зрозуміло, що названі юридичні особи і фізична особа-підприємець повинні здійснювати свою правосуб’єктність відповідно до Цивільного ко­дексу, де зосереджено правове регулювання щодо юридичних осіб та їхньої діяльності, а також щодо фізичної особи-підприємця.

Наявність таких речових прав як право госпо­дарського відання і права оперативного управ­ління в редакції ст. 136, 137 Господарського кодек­су передбачає, що суб’єкт господарювання може і не бути власником, а, отже, підприємство будь - якої форми (так, як воно позначене в Господарсь­кому кодексі) також може не бути власником, за ним може стояти інший власник. Ця модель відоб­ражає радянські часи, коли за підприємством сто­яв такий власник як держава, і державна власність була домінінтною. Наявність підприємства як ор- ганізації-господарюючого суб’єкта, юридичної особи, яка бере повноправну участь у цивільному обороті, призводить до переоцінки значення під­приємства як одиниці цього обороту і одиниці еко­номічної системи України, до затримки розвитку справжніх товарно-грошових відносин.

Конструкція юридичної особи є невід’ємною час­тиною цивільних правовідносин, «які являють со­бою особливий, самостійний вид реально існую­чих суспільних відносин» [8, с. 433], це змістовна цивільно-правова конструкція, спрямована на те, щоб зменшити учасникам такої організації «ризик своїх майнових витрат, одержати цілком реальне, а не фіктивне задоволення своїх майнових вимог, що і відповідає потребам майнового обороту». Ви­значення «поняття конструкція юридичної особи» вказує на зв’язок юридичної особи з такою еко­номіко-правовою категорією як майно і з такими категоріями як власність і право власності. Як в нормативно-правовому просторі України визна­чення правового регулювання з участю суб’єктів господарювання позначається на правовому регу­люванні цивільних правовідносин з участю юри­дичних осіб - учасників цивільного обороту, но­сіїв товарно-грошових відносин?

Прийняття Господарського кодексу суттєво погіршило становище з урегулюванням питання розмежування правового регулювання суспільних відносин в економіці.

Цивільний кодекс є тим основоположним ак­том, згідно з яким здійснюється правове регулю­вання всіх майнових відносин товарно-грошового характеру, тобто він є законом і загальної дії, і спе­ціальним законом, а ось особливості регулювання майнових відносин суб’єктів господарювання (так вони визначаються в ст. 9 Цивільного кодексу) ре­гулюються Господарським кодексом України, хоч залишаються проблемним питання: як саме від­значати ці особливості.

Господарські відносини, до яких звертається Господарський кодекс, не можуть бути господар­ськими відносинами взагалі, в загальному плані. Це методологічно неправильний підхід, оскільки кожний із аспектів господарських відносин має свої суттєві особливості з предмета регулювання і його методу - діяльність банків відрізняється від діяльності зі збору податків, питання реєстрації суб’єктів підприємницької діяльності відрізняєть­ся від зовнішньоекономічної діяльності, а штраф­ні і оперативно-господарські санкції, наприклад, в гл. 26 Господарського кодексу, становлять суміш цивільних і адміністративних положень. Тільки й того, що все це стосується одних і тих же суб’єктів (поняття яких теж дуже розмите), а саме тих, що здійснюють господарську діяльність. Ніхто не пере­шкоджає цим суб’єктам здійснювати господарсь­ку діяльність, але лише за цією ознакою не можна створювати цілий кодекс. В результаті потрібно безліч кодексів, які опосередковують будь-який вид діяльності людини. Отже, з кожного виду цієї діяльності потрібен кодекс, без якого ніяк немож­ливо визначити, що і як регулювати. З цього стає очевидним безглуздість прийняття і існування Господарського кодексу.

На неринковий характер Господарського ко­дексу вказувалося в юридичній літературі. Нерин - ковий характер означає перевагу в правовому ре­гулюванні економіки впливу держави, її значення і ролі, і, як наслідок, зменшення ролі і значення приватної підприємницької діяльності юридичних осіб (а також їх об’єднань) як елементів цивільного обороту.

Значущість юридичної особи в цивільному праві визначається її значущістю в цивільному обороті. На органічну єдність юридичної особи і цивільно-правових відносин як особливість ци­вільного права, вказував Є. О. Суханов, підкреслю­ючи значення феномена юридичних осіб для ци­вільно-правових майнових відносин. «Статус юри­дичної особи надає будь-якій організації лише можливість самостійної участі в цивільно-право­вих майнових відносинах, але ніяк не зумовлює її становища в інших (цивільно-правових) стосун­ках, де навіть відсутність такого статусу сама по собі ніяким чином не впливає на публічно-правове положення відповідної організації і виконання нею своїх публічно-правових функцій»[9, с. 442].

Тому вказівка Господарського кодексу на заса­ди господарювання і регулювання господарських відносин як предмет регулювання Господарського кодексу має дуже опосередковане значення для юридичних осіб і їхньої діяльності, яка своїм під­ґрунтям має Цивільний кодекс і цивільно-правові майнові відносини. Гірше те, що враховуючи фак­тичні реалії чинних суспільних відносин, Госпо­дарський кодекс націлює їх розвиток на старі, ар­хаїчні форми співвідношення владних повнова­жень держави і суб’єктів підприємницьких (сюди відносять і цивільні) відносини. Погляд на стан сучасного правового регулювання економіки свід­чить, що адміністративно-командна система не могла щезнути раптово, вона переформатувалася в деяких сучасних нормативно-правових актах, в тому числі і Господарському кодексі. Якщо ми поглянемо на статті 8, 9, 10, 11, 12 цього кодексу, то весь час стикаємося з такими поняттями як «господарська компетенція органів державної вла­ди та органів місцевого самоврядування», «еконо­мічна і соціальна політика держави», «економічна тактика», «контроль», «стратегія» і т. п. Виникає думка, що мова йде не про вільну економіку, яку організують і втілюють вільні люди, а про жорсткі схеми поведінки, визначені державою, яка стоїть над людиною.

І виникає питання - а де ж тоді товарно-гро­шові відносини, де ринок, до якого ми нібито пря­муємо - все має підпорядковуватися тому правово­му регулюванню економіки, яке визначає Госпо­дарський кодекс.

Потрібно брати до уваги, що у нас зараз не соці­алістичний застій, а третє тисячоліття з постінду - стріальним суспільством пост-модерн, в якому до­мінантну роль відіграють якості людини, її досягнен­ня у сфері культури й освіти, отримання кваліфі­кації на найвищому рівні і особистої, саме особис­тої ролі в суспільстві, в тому числі і в економіці.

Людину потрібно розглядати в контексті цін­ностей, які набувають значення саме в постін - дустріальному, а не в індустріальному суспільстві, яке належало до XX ст. і відходить разом з ним. Первинною стає організація підприємницької діяльності, в якій людина створює сама себе, і саме для себе набуває таких рис, як освіченість, працьови­тість, набуття високої кваліфікації. Сама підпри­ємницька діяльність в епоху постіндустріалізму набуває високих технологій, активним є введення інновацій, широке використання електронних за­собів у всіх видах діяльності. Якщо розглядати особ­ливості права, яке опосередковує підприємницьку діяльність, то варто відзначати, що його засади на­лежать до цивільного права, яке найкраще відпові­дає стану людини як суб’єкта права - незалежність, рівність, вільне волевиявлення, майнова самостій­ність учасників цивільних правовідносин.

Підприємницькі відносини є за своєю суттю інструментом правового регулювання цивільних майнових відносин. Механізм існування юридич­ної особи передбачає виключення процесу госпо­дарювання, яке суперечить принципу свободи підприємництва і спрямування на становлення господарсько-виробничих, організаційно-правових

І внутрішньо-господарських відносин (п. 4 ст. 2 Гос­подарського кодексу), тобто відносин, які з відно­синами цивільного обороту, в якому власне і існує юридична особа, не пов’язані безпосередньо з виз­наченням сутності поняття юридичної особи в тому, що «статус юридичної особи дає будь-якій органі­зації лише можливість самостійної участі в цивіль­но-правових майнових відносинах, але ніяк не зу­мовлює її положення в інших (публічно-право­вих) відносинах, де навіть відсутність такого статусу сама по собі ніяким чином не впливає на публічно - правове положення відповідної організації і вико­нання нею своїх публічно-правових функцій» [9, с. 442].

Існування конструкції юридичної особи в цивільно-правових відносинах становить харак­терну особливість цих відносин. Юридичною осо­бою є організація, створена і зареєстрована у вста­новленому законом порядку, - вказується в ст. 80 Цивільного кодексу. Отже, її визначає особливий порядок створення, іманентний саме для цивіль­но-правових відносин, але всі організації - і ті, що є юридичними особами, і неюридичні особи є учасниками суспільних відносин і виконують свої функції. Широкий розвиток суспільних відносин пов’язаний з розвитком економіки, в якій цивіль­но-правові відносини, що базуються на товарно - грошових відносинах, займають одне із провідних місць. «Предметом цивільно-правового регулю­вання, як відомо, є товарно-грошові відносини, економічна природа яких не підлягає сумніву, - вказує Е. О. Суханов, - Давно відоме і аксіоматич­не положення про визначальний вплив цих еко­номічних відносин на зміст їх правового опосеред­кування і про вельми широку, хоч й відносну са­мостійність правової форми регулювання еко­номічних відносин. Водночас, незважаючи на тісні взаємозв’язки і взаємодію багатьох правових і економічних явищ, які дозволяють говорити про появу економіко-правових категорій, сфера засто­сування політико-економічних і юридичних (у да­ному випадку цивільно-правових) конструкцій і понять повинна досить чітко розмежовуватися.

В цьому процесі потрібно виділити співвідношен­ня управлінських і ринкових категорій».

У процесі розвитку українського суспільства спостерігається ріст і значення ринкових факто­рів, проте варто вказати і на наявність конфлікту між ринковими і управлінськими відносинами. Демократичні процеси в суспільстві повинні мати єдину методологічну основу, інакше існує загроза їх розбалансування і зіткнення. В цьому плані ве­ликого значення набуває спрямованість політики здійснення демократичних реформ. Надмірне за­хоплення соціальними заходами, бажання все «за - регулювати» призводить до того, що економіка взагалі покидає сферу регулювання з боку держа­ви, незважаючи на добродійні наміри.

Існує певний відтінок співвідношення ринко­вих і управлінських відносин. Управлінські відно­сини мають «обслуговувати» ринкові і, в цьому - їх зміст, а не навпаки. Отже, питання пріоритету рин­кових відносин беззаперечне. Соціальна політика залежить від стану економіки. Якщо підприємці, які власне рухають економіку, не будуть мати на­лежних прибутків, якщо запанує «зрівнялівка», економіка країни впаде. Якщо в країні не пова­жається право приватної власності, ця країна не стане багатою ніколи.

Саме Конституція має сприяти утвердженню поєднання ринкових відносин з регулюючою роллю держави в розвитку економіки, проте в Конститу­ції відсутні правові норми, які регулюють еконо­мічну основу держави Україна, є лише окремі нор­ми, що стосуються права власності

В існуванні української економіки слід враху­вати ліквідацію командно-адміністративної систе­ми управління, яка була побудована на безпосе­редньому управлінні держави економікою, і це у правління стало непотрібним і почало заважати розвиткові виробничих сил. Два фактори зараз вий­шли на арену суспільних сил в економіці: влада і бізнес. Їхнє співвідношення визначає шляхи роз­витку економіки, а також значення має те, в якому вигляді і формі виступають ці компоненти. Це є та­кож сфера, в якій виступають і діють суб’єкти цивільних правовідносин.

Ретроспективний погляд на сучасне співвідно­шення бізнесу і управління економікою дозволяє констатувати, що відбулося певне поширення тіньових структур, навіть поширення псевдорин - кових стосунків, яке спрямоване на встановлення свого тіньового контролю, навіть контролю з боку «свого» бізнесу від тіньових представників влади. Створилася певна соціальна сфера неформальних зв’язків, які посіли значне місце у визначенні шля­хів бізнесу, формування його правових форм. От­же, утворився зв’язок держави з бізнесом, з його структурами, але залишилося відкритим питання про інституційні форми такого зв’язку, формуван­ня такої системи зв’язків як бізнес-управлінські структури.

Прийняття суттєвих рішень на користь певного виду бізнесу з боку управлінських структур пере­містилося в сферу неформальних стосунків, тінь­ова сфера все більше захоплює позиції, а правове регулювання впливу держави на бізнес, який піс­ля ліквідації командно-адміністративної системи став основним фактором і рушієм економіки, не на­було належних позитивних рис. З цього приводу слід відзначити негативну роль Господарського кодексу.

Метою встановлюваного Господарським ко­дексом господарського правопорядку є, як вказу­ється в Цивільному кодексі в ст. 5, оптимальне поєднання ринкового саморегулювання економіч­них відносин суб’єктів господарювання та держав­ного регулювання макроекономічних процесів, при цьому принцип господарювання суперечить прин­ципам, які виражені в цивільному праві і мають вирішальне значення при застосуванні цивільно - правових норм діяльності суб’єктів цивільних пра­вовідносин. Насамперед це принцип юридичної рівності суб’єктів цивільного правовідношення пе­ред законом (ст. 1 Цивільного кодексу), принцип неприпустимості позбавлення права власності, крім випадків, встановлених законом, принцип свободи договору, свободи підприємницької діяль­ності, яка не заборонена законом, принцип судового захисту цивільного права та інтересу, принцип справедливості, добросовісності та розумності (ст. 3 Цивільного кодексу).

Всі ці принципи загалом спрямовані на утвер­дження свободи підприємництва і суперечать за­садам господарювання, які, згідно з багатьма стат­тями Господарського кодексу, зокрема ст. 8-9, спрямовані на виконання державою, органами державної влади, органами місцевого самовряду­вання від імені відповідної державної чи кому­нальної установи своєї господарської компетенції, здійснення поточної і довгострокової економічної і соціальної політики.

Невідповідність Господарського кодексу Ци­вільному кодексу є предметом постійного розгляду в літературі. «На сьогодні проблема співвідношен­ня ЦК та ГК є вирішальною практичною пробле­мою європейської ринкової апроксимації правово­го забезпечення цивільних майнових відносин», - вказував О. К. Вишняков [1, с. 21]. Але не лише в літературі ці проблеми викликають занепокоєння. Визначення несумісності Цивільного і Господар­ського кодексів стало предметом обговорення і ви­щих урядових структур. Інтернет-газета «Ділові новини» повідомляє, що Кабінет Міністрів дору­чив Міністерству юстиції розробити порядок ска­сування Господарського кодексу, який міністерство має підготувати у вигляді проекту закону у дво­місячний строк. Віце-прем’єр Г. Немиря вказує, що «Господарський кодекс є атавізмом радянсь­ких часів, що віджив своє». Він має бути скасова­ний. Не потрібно Цивільного і Господарського ко­дексів, які створюють сум’яття й щодо інвесторів, і щодо громадських організацій. Уряд дав доручення Міністерству юстиції в 2-місячний строк розробити й внести проект закону «Про скасування Господарсь­кого кодексу».

Повертаючись до поєднання управлінських і ринкових категорій при управлінні економікою, правової форми під час регулюванні економічних відносин, варто зазначити, що в юридичній літера­турі вже вказувалося на необхідність появи еко­номічного діалогу, «під яким розуміється процес стійкої взаємодії між суб’єктами владних повно­важень, суб’єктами економічної діяльності та ор­ганізаціями громадянського суспільства небізне - сованого спрямування у процесі розробки й ухва­лення рішень» [11, с. 108].

Жаліло Я. А. розглядає економічний діалог як «інтегрований багаторівневий процес, у рамках якого відбувається постійна організована взаємо­дія між сторонами, до яких належать Верховна Ра­да України, Кабінет Міністрів України, профільні міністерства і відомства, місцеві органи державної влади, органи місцевого самоврядування, суб’єкти економічної діяльності та їх ділові об’єднання, влас­ники, керівники, повноважні представники конк­ретних вітчизняних підприємств та транснаціо­нальних компаній і т. п.» [11, с. 108].

Цей діалог, вважають економісти, знаходиться в процесі розвитку, проте він не досяг поки що на­лежного рівня, тому на сьогодні залишаються про­блемними шляхи руху бізнесу, визначення і поря­док формування ринкових відносин, місця бізнесу в громадянському суспільстві та й саме становище громадянського суспільства в сукупності суспіль­них відносин.

Економічний діалог - це взаємодія ринкових відносин з владою, яка має бути спрямована на ви­значення і здійснення такого сполучення управ­лінських і ринкових відносин, щоб можна було до­сягти максимально можливої ефективності еко­номіки. Управлінські відносини повинні опосе­редковуватися правом і лише тоді може бути здійс­нена індивідуальна взаємодія бізнесу з владою.

У цьому сенсі важливими є питання правового регулювання права власності. Правове регулюван­ня права власності насамперед має визначатися че­рез Конституцію, проте спеціального розділу, який би присвячувався праву власності, Конституція не має, що суттєво негативно впливає на правове ре­гулювання права власності в суспільстві, створює труднощі в діяльності суб’єктів цивільного права. Зро­зуміло, що таке становище породжує різні супереч­ності в правовому просторі, зокрема, в цивільно - правовому регулюванні питань власності і це, знач­ною мірою, стосується розмежування права приват­ної і права державної власності, впливу управлін­ських відносин на застосування права власності.

Прогалиною в законодавстві є надто загальне тлумачення права державної власності. Ст. 327 Цивільного кодексу, окрім скупого визначення, що державною власністю є майно, в тому числі кошти, що належать державі Україна, ніякого іншого визначення не містить. Далі мова йде про здійснення права державної власності.

Тобто зміст права державної власності не роз­кривається зовсім, а про саме здійснення воно від­бувається з допомогою відповідних органів дер­жавної влади. У здійсненні втілюється воля дер­жави Україна, від імені і в інтересах якої діють відповідні державні органи.

Крім права державної власності існує право кому­нальної і приватної власності. В управлінських відно­синах відбувається, так як і в ринкових, використання права власності, і це використання найбільше розбіж­ностей є в підприємницькій діяльності, де завдяки Господарському кодексу з’явилося право колективної власності, виражене у введенні підприємства колек­тивної власності (ст. 93 Господарського кодексу).

Цивільним кодексом України визначено лише такі форми власності як приватна, державна і ко­мунальна. Положень стосовно колективної форми власності Цивільний кодекс України не містить, що є цілком логічним, оскільки «колектив» не є і не може бути суб’єктом цивільного права (і ніколи не визнавався таким), він не є цілісною особою, а становить збір окремих конкретних осіб зі своїм окремим правовим становищем і інтересами.

Цивільним кодексом колектив не визнавався як суб’єкт цивільних відносин і не є суб’єктом права власності, суб’єктом права приватної власності є юридична особа (ст. 325 Цивільного кодексу), і як юридична особа діє в цивільному обороті.

Сфера правомірного досягнення індивідуаль­них «приватних» інтересів і отримання прибутку в умовах конкуренції доповнюється сферою за­хисту інтересів суспільного блага і безпосередньо суспільних інтересів, які не розраховані на одер­жання прибутку і не беруть участі в конкуренції. Дуже важливим є визначення цієї сфери. Її нази­вають публічною або ж державною. Ті суспільні інститути, в тому числі і правові, які входять в да­ну сферу, повинні мати в розпорядженні грошові доходи, які не виникли в ринкових відносинах, це примусові платежі або податки. Суб’єкти цивільно­го права діють в обох сферах.

Встановлення між публічним і приватним пра­вом оптимального співвідношення і взаємодії стає центральною і найбільш актуальною проблемою роз­витку і удосконалення правової системи України. Тут знайде своє місце і цивільне право в аспекті оптимального співвідношення публічного і при­ватного права.

Література

1. Вишняков О. К. Автореф. док. дис. - Одеса, 2008. - 21 с.

2. Вишняков О. К. Апроксимація правового забез­печення цивільних майнових відносин в Україні до умов внутрішнього ринку Європейського Союзу. - Автореф. докт. дис. - Одеса, 2008. - 21 с.

3. Гражданское право, т. 1., изд. 3. - М.; Волтерс Клувер, 2006. - 118 с.

4. Ділові новини Дт-Кт. 02.06.2008. - 02.06.2008. Ліга Бізнесінформ.

5. Покровський И. А. Основные проблемы гражда­нского права. - М., 1998. - С. 144-162.

6. Синайський В. И. Русское гражданское право. - Москва.: Статут, 2002. - 91 с.

7. Суханов Е. А. Гражданское право России - частное право. - М., 2008. - 426 с.

8. Суханов Е. О. Юридические лица в современ­ном российском гражданском праве. - гражданское право России - частное право. М., 2008. - 442 с.

9. Суханов Е. А., Авилов Г. Е. Юридические лица в современном российском гражданском праве. - Гражданское право России - частное право. - М., 2008. - 442 с.

10. Господарський кодекс України, Київ, 2008. - С. 35.

11. Жаліло Ярослав Анатолійович. Економічний діалог як засіб суспільної консолідації в процесі соціально-економічного розвитку України. - Стра­тегічні пріоритети 1(2), 2007. - 108 с.

12. Цивільний кодекс України від 16 січня 2003 року // Офіційний вісник України. - 2003. - № 11. - Ст. 461.

13. Щербина В. С. Господарське право України. - Київ, 1999.- 53 с.



Я. Н. Шевченко

Роль и значение субъектов гражданского права в обществе.

В статье рассмотрено роль и значение субъектов гражданского права в обществе. Субъекты гражданско­го права действуют в сфере, как частного, так и публичного права. Становление оптимального соотношения между публичным и частным правом, правового статуса субъектов гражданского права, как в частном, так и в публичном праве является центральной проблемой развития правовой системы Украины.

Y. N. Shevchenko

Role and Importance Civil Legal Subjects in Society.

In this article an author considers the role and importance of civil legal subjects in society. Civil legal subjects oper­ate in the private law and public law. Establishment of optimal correlation between public and private law, legal status of civil legal subjects in private law and public law is the central problem of legal system development of Ukraine.