joomla
ТЕОРЕТИЧНІ ТА МЕТОДОЛОГІЧНІ ОСНОВИ ДОСЛІДЖЕННЯ ПОВІТРЯНОГО ПРАВА УКРАЇНИ
Юридичний вісник. Повітряне і космічне право

УДК 347.8 (477) (045)

Є. Т. Шереметьєва, кандидат економічних наук, доцент кафедри повітряного, космічного та екологічного права Юридичного інституту «Інститут повітряного і космічного права» Національного авіаційного університету

Юридичний інститут «Інститут повітряного і космічного права» НАУ

У статті досліджуються теоретичні та методичні засади повітряного права України. Автор обґрун­товує думку про те, що використання повітряного простору України прямо пов’язано із забезпеченням політичної, економічної, соціальної, екологічної безпеки держави, добробуту населення країни.

Ключові слова: засади повітряного права України, повітряний простір України, безпека держави, добробут населення.



У наукових колах загальновизнано значен­ня та роль повітряного права як необхідного на­укового підґрунтя формування національної внутрішньої та зовнішньої політики, розвитку авіації України, забезпечення безпеки її діяль­ності та раціонального і ефективного викорис­тання національного повітряного простору, пра­вового забезпечення виконання прийнятих політичних рішень. За роки незалежності щодо цих питань у процесі державотворення вирішені два основних взаємопов’язаних за­вдання: 1) правове забезпечення природної су­веренної влади України як незалежної суверен­ної держави щодо розташованого над її тери­торією повітряного простору; 2) правового ре­жиму використання повітряного простору, а та­кож правового забезпечення міжнародних повітряних зв’язків України з іншими країнами. Усе це свідчить про відповідне завершення про­цесу формування у правовій системі України окремої галузі - повітряного законодавства і повітряного права.

Однак у зв’язку з цим не можна не зверну­ти увагу на те, що за роки незалежності України не було опубліковано жодної монографії, дисер­таційного дослідження, підручника, присвяче­ного проблемі - повітряне право України. Про­вадилися лише дослідження окремих питань, пов’язаних з внутрішніми та міжнародними повітряними перевезеннями тощо. Водночас у науковій та навчальній спеціальній юридичній літературі сформувався підхід до з’ясування змісту та місця повітряного права у системі пра­ва України у вузькому розумінні, тобто як підга - лузі транспортного права [1, 2, 3]. Проте при дослідженні повітряних відносин лише як авіатранспортних відносин обмежуються мож­ливості детального обґрунтування усіх актуаль­них проблем цієї галузі права.

Крім того, слід мати на увазі, що об’єктом правового регулювання, наукового досліджен­ня та вивчення повинна бути не тільки авіатранспортна діяльність цивільної авіації, а й інші види авіаційної діяльності, що обумовлено без­посередньою участю авіації у відтворювальному процесі не тільки у ролі перевізника, а й при виконанні інших робіт (участь у будівельно-монтажних роботах, внесення добрив, отрут при боротьбі із шкідниками сільськогоспо­дарських насаджень, лісів, охорона державного кордону, аеронавігаційне обслуговування, вико­ристання авіації у науково-дослідних цілях, для виконання соціальних завдань на платній та бе­зоплатній основі) та ін.

Таким чином, авіатранспортна діяльність є складовою авіаційної діяльності у широкому розумінні. У свою чергу, виконання усіх видів авіаційної діяльності неможливе без викорис­тання у повітряному просторі різних видів літальних апаратів (від повітряних куль, аеро­статів, різних видів та типів повітряних суден до ракетоносіїв). Проте єдиної класифікації літальних апаратів та визначення при цьому їх правового статусу законодавством України не передбачено, що утруднює формування основ правового регулювання відносин власності та інших майнових і немайнових прав, пов’язаних із цими апаратами та регламентацію їх викори­стання у повітряному просторі щодо їх функ­ціонального призначення, а також прав,


Обов’язків та відповідальності користувачів повітряного простору.

Більше того, під праворегулювальний вплив принципів та норм повітряного права Ук­раїни слід віднести й відносини, що активно розвиваються з середини ХХ ст. та виникли в зв’язку з діяльністю щодо виокремлення з атмо­сферного повітря його певних структурних еле­ментів.

Слід відмітити, що важливу роль для роз­витку повітряного права відіграв вступ України до Міжнародної організації цивільної авіації (ІКАО), що, у свою чергу, сприяло пришвид­шенню процесу трансформації у національне законодавство принципів і норм міжнародного повітряного права, розвитку національного повітряного законодавства з урахуванням тих змін, які відбуваються у сучасному світі. Однак і донині правове регулювання використання повітряного простору з метою авіатранспортної або іншої авіаційної діяльності здійснювалося стосовно лише окремих напрямків (видів) цієї діяльності. Так, відповідно до ст. 2 Повітряного кодексу України, положення цього кодексу по­ширюються на всіх користувачів повітряного простору України в частині, що стосується їхньої діяльності як на території України, так і за її межами, якщо закони держави перебування користувача не передбачають іншого [4].

У наведеному положенні Повітряного ко­дексу України сформульовані правові основи вирішення протиріччя, яке виникло під час практичної діяльності при оформленні відпо­відної документації у процесі організації пере­везень у межах суверенного повітряного про­стору та за його межами, а також при тракту­ванні термінів у нормативно-правових актах та у спеціальній юридичній літературі таких по­нять і категорій, як міжнародна цивільна авіація, національна авіація, міжнародний повітряний транспорт, національний повітря­ний транспорт. У процесі доробки проекту но­вого Повітряного кодексу України необхідно врахувати, що ІКАО при перевиданні у 2004 р. важливого для всіх користувачів повітряного простору нормативно-правового документа «Керівництво по регулюванню міжнародного повітряного транспорту» у передмові підкрес­лила, що питання польотів «виходять за межі даного Керівництва», оскільки термін «авіація» часто некоректно використовується замість терміна «повітряний транспорт». При цьому робиться висновок, що «повітряний транспорт» є більш конкретним терміном, що стосується аспектів перевезення повітрям (зазвичай ко­мерційним повітряним транспортом), а «авіа­ція» є загальним терміном, який включає знач­но більше аспектів, таких, як польоти військо­вих, державних та приватних повітряних суден, виробництво повітряних суден, аеронавігацію, некомерційні повітряні перевезення й спеціальні авіаційні послуги.

Дещо інший зміст понять «міжнародний повітряний транспорт» і «національний по­вітряний транспорт» був обґрунтований у спеціальній юридичній літературі. Так, автори посібника «Міжнародно-правова регламентація транспортних перевезень» відмічають, що у світі взагалі не існує відокремленого від національних транспортних систем міжнарод­ного, у тому числі, й повітряного транспорту. Міжнародні, зокрема, й повітряні перевезення, обслуговуються національними перевізниками різних країн, які використовують для цього свій рухомий склад, повітряні транспортні мережі та транспортні вузли (аеропорти, вантажні й паса­жирські термінали), що належать до транспорт­них систем окремих країн [5].

Аналіз статей ч. 3 Чиказької конвенції 1944 р., яка має назву «Міжнародний повітря­ний транспорт», положень, викладених у пере­виданому ІКАО у 2004 р. «Керівництві по регу­люванню міжнародного повітряного транспор­ту», ст. 32 Закону України «Про транспорт» [6], ст. 2 Повітряного кодексу України [4], а також теоретичних положень, викладених у спеціа­льній літературі про зміст понять «міжнарод­ний повітряний транспорт» і «національний повітряний транспорт» дають підстави зробити висновок про необхідність введення більш чіткої правової регламентації визначення змісту понять «міжнародний повітряний транс­порт» і «національний повітряний транспорт» .

Об’єктивною причиною формування тісно­го взаємозв’язку національного та міжнародно­го повітряного права є збігання об’єктів, що підпадають під праворегулювальний вплив і міжнародного, і національного повітряного пра­ва. До таких об’єктів слід віднести: повітряний простір, польоти іноземних повітряних суден над державною територією, польоти національ­них повітряних суден за межами території дер­жави — реєстрації повітряного судна (держав­ної території), міжнародні перевезення, обслу­говування яких можливе виключно національ­ними перевізниками різних країн, які дійсно ви­користовують для цього свої повітряні судна, авіатранспортні мережі, аеропорти, що нале­жать до авіатранспортних систем окремих країн, а також міжнародний повітряний простір. Не дивлячись на глибокі розбіжності та протиріччя серед країн, використання цих об’єктів неможливе без узгодження правових основ порядку використання повітряного про­стору з метою польотів і перевезень, а також ви­конання інших видів діяльності у повітряному просторі на підставі певної єдності інтересів усіх учасників. Найповніше процес формуван­ня єдності цілей, завдань та інтересів різних країн знаходить відображення у проголошенні основних принципів міжнародного та націо­нального повітряного права на узгодженій між державами правовій основі.

Загальновизнано, що під основними прин­ципами права слід розуміти загальновизнані норми права найзагальнішого характеру. Части­на основних принципів у системі міжнародного повітряного права має прямий однорідний, тоб­то генетичний та функціональний зв’язок з ос­новними принципами національного повітря­ного права. Насамперед це відноситься до таких найважливіших принципів і національного, і міжнародного повітряного права, як принцип суверенітету держави на повітряний простір над її територією, принцип забезпечення безпе­ки міжнародної цивільної авіації. Відносно цьо­го слід відзначити, що повітряне законодавство усіх країн містить імперативні вимоги щодо за­безпечення безпеки цивільної авіації у повітрі та на поверхні. На забезпечення цієї безпеки спрямовані правові норми, що регулюють пере­везення та польоти над державною територією. У міжнародному повітряному праві ця націо­нальна імперативна норма визнана як основний принцип.

В умовах проваджуваного ІКАО курсу на лібералізацію роль та значення національного повітряного права у правовому забезпеченні кожною державою міжнародних повітряних зв’язків і сполучень, безпеки цивільної авіації помітно зросла. У зв’язку з цим, у Декларації глобальних принципів лібералізації міжнарод­ного повітряного транспорту 2003 р. [7] було за­значено, що безпека польотів та авіаційна без­пека повинні і надалі відігравати найважливішу роль у функціонуванні та розвитку міжнарод­ного повітряного транспорту, а держави по­винні покладати на себе основну відповідаль­ність за забезпечення нормативного контролю у сфері безпеки польотів та авіаційній безпеки незалежно від будь-яких змін, що відбуваються у системі економічного регулювання. При цьо­му звернуто увагу на необхідність співробіт­ництва країн у справі здійснення контролю за забезпеченням безпеки польотів та авіаційної безпеки у всьому світі у відповідності з їх зо­бов’язаннями за Чиказькою конвенцією 1944 р. [8].

Під час вирішення цих питань перед держа­вами, зокрема і Україною, гостро постала про­блема, яка виникла у зв’язку з ускладненнями, що стосувалися можливості забезпечення стабільності світового ринку авіаперевезень в умовах часто незрозумілого економічного та ко­мерційного середовища, яке стрімко зміню­ється, діяльності терористичних угрупувань, стихійних лих, епідемій тощо. Істотною загро­зою системі повітряного транспорту є різні те­рористичні акти, особливо ті, що призводять до значних людських втрат і катастрофічних збитків. У цих випадках виникає теоретичне, практичне та правове завдання - досягти двох цілей - по-перше, надання адекватної компен­сації постраждалим, а по-друге, забезпечення належного захисту цивільної авіації в існуючих рамках системи компенсації. При цьому юристи ІКАО звертають увагу на те, що режим захисту постраждалих повинен бути не гірше, ніж це пе­редбачено умовами Монреальської конвенції 1999 р., а захист авіатранспортної системи має опиратися та створюватися з урахуванням на­явності страхового покриття.

Відзначені явища, а також посилення кон­курентної боротьби на ринку авіаперевезень загострили для України необхідність вирішен­ня питання про роль та значення державної до­помоги, субсидій для авіатранспортної галузі. Стрімке зростання на ринку авіатранспортних послуг кількості «дешевих» перевізників ста­вить під сумнів можливість існування в цих умовах традиційних експлуатантів-перевіз - ників на національному, регіональному та гло­бальному рівнях. На противагу розвитку рин­ку окремих маршрутів все більш популярною стає стратегія та планування діяльності авіакомпаній на підставі альянсів й мережних ринків. Активно наводяться аргументи на ко­ристь положення про те, що основний прин­цип двосторонніх угод про взаємність, є не­сумісним із процесом лібералізації. Потрібно підкреслити, що на практиці, відхід від прин­ципу взаємності призводить до встановлення права сильного і, за умов нерівності держав щодо наявності авіаційних ресурсів, авіаційно­го потенціалу може бути використаний для відсторонення «слабких» перевізників з влас­них ринків міжнародних авіаперевезень. Саме тому не всі країни беззаперечно поділяють ідеї лібералізації, відхід від традиційних способів регулювання, перехід до моделі «відкритого неба» і лібералізації доступу на національні ринки повітряних перевезень міжнародних пе­ревізників. Подібні застереження та побою­вання щодо визнання курсу ІКАО на лібе­ралізацію виникли і серед українських прав - ників та практиків, працюючих у системі цивільної авіації.

Таким чином, нові явища, які виникли у процесі діяльності авіації, загострення усієї си­стеми протиріч як серед країн, так і серед інших суб’єктів, що функціонують в авіаційній сфері та за її межами, висувають перед ученими прак­тично усіх країн світу завдання - проведення всебічного дослідження існуючих протиріч та розроблення відповідних правових рекомен­дацій щодо їх вирішення. Багато у цьому на­прямі робить ІКАО. Так, з метою вирішення протиріч, виникаючих у процесі реалізації кур­су на лібералізацію, ІКАО у березні 2003 р. про­вела Всесвітню авіатранспортну конференцію «Проблеми та можливості лібералізації», у ро­боті якої взяли участь 145 країн та 29 міжнарод­них організацій. Робота Конференції заверши­лась прийняттям Декларації глобальних прин­ципів лібералізації міжнародного повітряного транспорту 2003 р., яка проголосила загальні принципи розвитку міжнародного повітряного транспорту у ХХІ ст., що сприятимуть еко­номічній свободі авіаперевезень та забезпечен­ню високих стандартів безпеки польотів, авіаційної безпеки та охорони навколишнього природного середовища.

У процесі вирішення відзначених проблем, які виникають у авіаційній сфері, значну роль відіграють держави та національне повітряне право країн. Під час роботи над проектом ново­го Повітряного кодексу України необхідно вра­хувати ті зміни, які відбулися у авіатранс - портній галузі після прийняття у 1994 р. четвер­тою Всесвітньою авіатранспортною конфе­ренцією (Монреаль) курсу на поступову лібе­ралізацію з метою адаптації авіатранспортної галузі до нових умов.

Для розробки проекту нового Повітряного кодексу України має значення і те, що на сьо­годні повітряне право покликане забезпечити правові основи функціонування у нових умовах не тільки авіатранспортної системи, а й усієї си­стеми щодо використання повітряного просто­ру України, що прямо пов’язано із забезпечен­ням політичної, економічної, соціальної, еко­логічної безпеки держави, добробуту населення країни. У цьому розумінні розглянутий вище підхід до змісту поняття «повітряне право» тільки як підгалузі або правового інституту транспортного права не розкриває його зміст та роль у системі права України.

Література

1. Транспортне право України: Навч. посіб. / Демський Е. Ф., Гіжевський В. К., Демський С. Е., Мілашевич А. В.; За заг. ред.

B. К. Гіжевського, Е. Ф. Демського. - К.: Юрінком Інтер, 2002. - С. 26-98, 202-222.

2. Транспортне право: Навч. посіб. / Шульженко Ф. П., Гайдулін О. О., Кунд - рик Р. С. - К.: КНЕУ, 2005. - С. 5-41, 16-41, 111-125.

3. Булгакова І. В., Клепікова О. В. Транс­портне право України: Академічний курс: Підруч. для студ. юр. спец. вищ. навч. закл. - К.: Концерн «Видавничий Дім» «Ін Юре», 2005. -

C. 9-115, 416-518.

4. Повітряний кодекс України: Офіц. ви­дання. Міністерство юстиції України. - К.: Фо­рум, 2006.

5. Анцелевич Г. О., Покрещук О. О., Кова - левська Л. І. Міжнародно-правова регламен­тація транспортних перевезень. - К.: Зовнішня торгівля, 2004. - С. 3-7, 100-135.

6. Закон України «Про транспорт» від 10 листопада 1994 р. № 232/94-ВР // Відомості Верховної Ради України. - 1994. - № 51. - Ст. 446.

7. Декларація глобальних принципів лібе­ралізації міжнародного повітряного транспорту від 2003 р. / Бордунов В. Д. Международное воздушное право: Учеб. пособие. - М.: НОУ ВКШ «Авиабизнес»; изд-во «Научная книга», 2007. - С. 458-462.

8. Конвенція про міжнародну цивільну авіацію від 7 грудня 1944 р. / Борду - нов В. Д. Международное воздушное право: Учеб. пособие. - М.: НОУ ВКШ «Авиабизнес»; изд-во «Научная книга», 2007. - С. 322-359.



€. Т. Шереметьева

Теоретические и методологические основы исследования воздушного права Украины.

В статье исследуются теоретические и методологические основы воздушного права Украины.

Автор обосновывает мысль о том, что использование воздушного пространства Украины прямо связано с обеспечением политической, экономической, социальной, экологической безопасности государства, благополучия населения страны.

Theoretical and methodical principles of air right of Ukraine are explored in the article. An author grounds an idea that the use of air space of Ukraine is straight related to providing of political, economic, social, ecological security of the state, welfare of population of a country.