joomla
АКТУАЛЬНІ ПИТАННЯ СУЧАСНОГО РОЗВИТКУ ЮРИДИЧНОЇ НАУКИ В УКРАЇНІ
Юридичний вісник. Повітряне і космічне право

УДК 340.12 (477) (045)

Гусарєв С. Д., доктор юридичних наук, доцент, начальник кафедри теорії держави та права Київського національного університету внутрішніх справ України Потапов Г. Г., кандидат юридичних наук, доцент, професор кафедри теорії держави та права Київського національного університету внутрішніх справ України

Київський національний університет внутрішніх справ України

У статті характеризуються основні тенденціях розвитку правової дійсності в Україні та світі, розкривається зміст найважливіших проблем сучасного правознавства, визначаються перспективи майбутніх досліджень.

Ключові слова: правова дійсність, сучасне правознавство, юридична наука, поняття пра­вопорядку, теорія правових реформ.



В епоху глобалізації та постмодернізму ідеї і цінності правової державності стали од­ним із головних орієнтирів процесу оновлення інститутів державної влади, громадянського суспільства в Україні, здійснення радикальних політичних і економічних перетворень. У зв’язку з цим, великі сподівання покладаються на правову реформу: оновлення системи зако­нодавства, підвищення загального рівня пра­вової культури, посилення ролі судової влади, зміцнення правоохоронної системи тощо.

Вибраний курс перетворень в державах СНД в кінці ХХ століття, здійснювався на ос­нові «роздержавлення» і приватизації соціа­лістичної власності, такими засобами та тем­пами, які привели не до класичних капіталіс­тичних ринкових відносин, а до так званої не - офеодальної ситуації, ознаками якої стали: відсутність в державі єдиного правового по­ля, спільного правопорядку, єдиної законнос­ті, девальвація ролі закону, бездіяльність за­гальних правових принципів і норм, конку­ренція джерел права, різнобій і протиріччя між різними нормативними актами, роздроб­леність, мозаїчність і хаотичність правової ре­гуляції та корпоративний «сословно-цехо- вий» характер різних право чинів і правових статутів. [10]

Всі ці події та явища в деякій мірі харак­терні і для України, які визначаються суча­сними фахівцями як прояви правового нігі­лізму, неповаги до закону та права й пануван­ня так званої «політичної діяльності».[15]

Негативні характеристики стану право­порядку та законності в Україні були зазна­чені також у виступі Голови Верховного суду України Василя Онопенка (13 листопада 2008 року): відсутність системної і суспільно орієнтованої судової реформи, ускладнення ситуації в сфері вітчизняного судочинства (суди виявилися втягнутими у схеми маніпу­ляції із землею, незаконним набуттям права власності, узаконенням самочинного будів­ництва); низька якість складання й оформ­лення судових рішень (набуває поширення таке небезпечне явище як підроблення за­цікавленими у справі особами судових рі­шень та їх використання).

Аналізуючи інші проблеми судової та правоохоронної діяльності, доповідач прий­шов до висновку, що без судової реформи Ук­раїна взагалі не може відбутися як демокра­тична, правова і соціальна держава. [8]

Такий стан речей пояснюється рядом причин економічного, політичного, організа­ційного, ідеологічного та правового характе­ру, які разом можна назвати неготовністю ук­раїнського суспільства до ринкових випробу­вань та політико-правових перетворень.

На превеликий жаль, доводиться конста­тувати колосальні втрати духовного та мате­ріального змісту, як результат глибокої сис­темної кризи у суспільстві, яка за характером та масштабами поширення кваліфікується як світова.

В цьому контексті привертає увагу пре­вентивний характер резолюції Міжнародного економічного форуму, що відбувся в Давосі (лютий 2008р.), у якій провідні вчені Західної Європи та США поінформували світове спів­товариство про зріст цін на енергоносії та продовольчі товари, про системну фінансову кризу, що склалася у світі, а також про інші негативні явища та тенденції глобалізації в сучасному світі.

Зазначені негаразди економічного та по­літичного життя провідних країн світу, в тому числі і України, не могли не торкнутися й ста­ну світового правопорядку. Криза загострила не тільки існуючі проблеми функціонування політичної або економічної сфери, але й під­няла на поверхню серйозні недоліки правово­го порядку національно-правових систем. Прояви тероризму, загострення національних конфліктів, територіальні претензії — ось не­повний перелік актуальних проблем сучас­ності, вирішення яких необхідно здійснювати за допомогою як міжнародно — політичних, так і правових засобів впливу.

На рівні здійснення внутрішніх функцій держави актуальні питання подолання кризо­вих явищ, стабілізації суспільного життя ба­гато в чому пов’язуються з діяльністю органів охорони правопорядку, судової системи, ін­ститутами захисту прав та свобод громадян, а також діяльністю наукових правових уста­нов, закладів юридичної освіти.

Питання стану сучасної юридичної на­уки - це питання її ефективності, відповід­ності стану та умовам соціального життя, спрямованості на вирішення життєво важли­вих соціальних проблем за допомогою право­вих засобів. У цьому контексті не випадково основними проблемами сучасного правознав­ства стали євроінтеграційні проблеми розвит­ку правової системи, забезпечення прав та свобод, правопорядку, законності, гармоніза­ції законодавства, підвищення рівня правової культури, які разом відбивають як соціальну проблематику кризового суспільства в Украї­ні, так і напрямки правових досліджень.

Слід погодитися із сучасними дослідни­ками, що, як це не дивно, після 60-80 років минулого століття поняття правопорядку знаходиться на периферії вітчизняної право­вої теорії. Певною мірою це пов’язано з його інтегративною природою — залежністю від домінуючих теорій праворозуміння, варіатив­ністю змістовних, структурних та функціо­нальних інтерпретацій, безпосередньою по­в’язаністю з правовою практикою. [6]

Не викликає сумнівів, що дослідження правопорядку є прерогативою наукових уста­нов правоохоронного відомства, до яких від­носиться і КНУВС, і що в сучасних умовах плюралістичного осмислення правової реаль­ності особливого значення набуває методо­логічний аспект дослідження правопорядку та його філософських засад, зокрема. Проте проблемним моментом є не стільки власне поняття правопорядку, скільки теоретичне прогнозування тенденцій його розвитку, мо­делювання умов та механізмів забезпечення відповідно до окремих галузей народного гос­подарства або сфер діяльності.

Стратегічний напрям сучасної Україн­ської держави - входження в європейський простір - вочевидь актуалізує проблему порівняльно-правових досліджень. Ці дослі­дження мають за мету піднести національну правову науку і освіту до рівня транс­національних та уніфікувати їх. Цим самим забезпечується вимога збереження самобу­тності національного правового устрою та на­ближення до європейських та світових стан­дартів, до яких підійшло людство на початку ХХІ ст. Порівняльно-правові дослідження, їх проблематика є одним з провідних напрямів наукових досліджень сьогодення. Дана сфера аналізу характеризується, з одного боку, підвищеною складністю, оскільки потребує знань не тільки в галузі теорії держави або те­орії права, але й досить часто спеціальних, га­лузевих, прикладних знань. З іншого боку, складність дослідження обумовлена і тими процесами, що мають сьогодні місце у світо­вому міжнародному розвитку.

З точки зору проблем сучасної методо­логії — виклик часу вимагає від нас пошуку нового системного підходу до вирішення за­вдань юридичної науки на основі синергетич­ної парадигми, яка передбачає проведення аналізу проблеми на п’яти рівнях. Вищими рівнями є міждисциплінарний, трансдис - циплінарний та наддисциплінарний. Це ті рівні осмислення та відповідні їм методи пізнання постнекласичної науки, які допомо­жуть науковцям визначити кінцеві причин­ності явищ, виявити еволюцію того чи іншого процесу, щоб не допустити довготривалої кризи, яка різко виснажує адаптаційні мож­ливості системи, та віднайти перспективні управлінські параметри.

Як представники наукових та навчальних закладів правоохоронного відомства, ми має­мо знати, що у праві та моральності постійно знаходять свій прояв такі оцінні категорії, як справедливість, обов’язок, совість, відпові­дальність, основу яких складають особисті переконання співробітника ОВС про добро, зло, законне і незаконне.

Тому поряд з виокремлення синергетич­ної парадигми, збереженням актуальності па­радигм соціологізму та позитивізму у методо­логії сучасного правознавства спостеріга­ється стійка тенденція поширення деонто - логічного підходу у вивченні проблем право­охоронної діяльності та деяких інших питань, де результат діяльності значною мірою зале­жатиме від особистості виконавця, його рівня професійної культури. Визнання права і мо­ралі як парної категорії у визначенні норма­тивної бази правоохоронної діяльності є од­ним із знаменних досягнень сучасної юрис­пруденції наприкінці ХХ століття. Цей мето­дологічний підхід сприяє поєднанню декіль­кох проблем правоохоронної сфери: проблем соціальної ролі правоохорони; проблем пси­хологічного рівня, а також проблем системи професійної підготовки, правового вихован­ня, моральної відповідальності.

На користь деонтологічного методу та під­вищення ролі культурного фактору наведемо приклади даних соціологічного дослідження довіри громадян до поліції (міліції) в державах Східної та Центральної Європи: в Естонії довіряють 45 відсотків громадян, не довіря­ють - 31 відсоток; відповідно - в Угорщині: 43-32%; Чехії - 28-48%; в Росії - 15-65%; і в Україні довіряють - 15 відсотків і не довіря­ють - 75 відсотків респондентів.

На фоні глобалізаційних та інтеграцій­них процесів виокремлюється проблема гар­монізації різних правових систем, систем національного та європейського права, здійснення яких не відбувається механічно.

По-перше, продовжує діяти принцип дер­жавного суверенітету кожної країни. По-дру­ге, кожна країна має багато особливостей, які слід оберігати і не втрачати в ході інтегра­ційних процесів. По-третє, ще не вироблено універсальних механізмів гармонізації відпо­відних правових систем. Крім того, мають місце істотні недоліки в теоретичному розв’я­занні відповідних проблем, що стримує їх практичне вирішення. [3]

Стратегія щодо ЄС передбачає адаптацію законодавства України до законодавства ЄС шляхом реформування та поступового приве­дення її правової системи у відповідність з європейськими стандартами. Для цього пот­рібне глибоке вивчення нормативних актів Європейського Союзу з урахуванням того, що право ЄС - не застигле явище, а динаміч­на система. Потрібні також пропозиції для за­конодавця, спрямовані на стабілізацію національного законодавства, щоб уберегти його від частих змін у майбутньому. [14]

Наступний актуальний напрям правових досліджень - теорія правових реформ — пов’язується з оновленням державності в Ук­раїні, національної правової системи та пе­редбачає виокремлення нових системних ха­рактеристик та правових обгрунтувань. По­треба в даному науковому напрямку сформу­валася під впливом різних факторів. Насам­перед, виявило себе прагнення до міждис­циплінарного синтезу, до переосмислення традиційних інститутів. До запровадження нового понятійно-категоріального апарату. Даний науковий напрямок став можливим лише на конкретному історичному етапі роз­витку державно-правової думки, коли емпі­ричні дані і концептуальні ідеї та розробки, накопичені в рамках різних традиційних га­лузей наукових знань, набули нової якості.

Визначаючи теорію правових реформ у якості самостійного наукового напряму, не­обхідно позначити коло проблем, що охоплю­ються його предметом: визначення поняття правової реформи, його співвідношення з ре­формами іншого характеру; багаторівневу природу і різноманіття проявів правової ре­форми; проблеми періодизації та типології; формування понятійно-категоріального апа­рату; функціональні характеристики право­вої реформи. Отже, у даному науковому на­прямі поєднуються історичний, загальнотео­ретичний, політичний аспекти пізнання, а са­ме теорія є результатом прояву комунікатив­ної функції юридичної науки.

Окремої уваги заслуговує й питання на­уково-дослідної діяльності в системі МВС. У

2008 р. відділеннями Академії правових наук України опрацьовано 1017 дисертаційних досліджень, затверджених у 2007 р. з проблем держави та права. Приблизно 20% тем від за­гального переліку отримали зауваження, а половина з них, які затверджувалися Вчени­ми радами навчальних і наукових закладів системи МВС, були піддані критиці. Хоча цей негатив становить лише 10%, проте яск­раво свідчить про неузгодженість наукових інтересів дослідників із потребами правової практики. [11]

Нашим аспірантам, докторантам, здобу - вачам слід взяти до уваги цю інформацію та орієнтувати свої дослідження на актуальні проблеми сучасності, які і визначають голов­ні напрями та зміст перспективних наукових пошуків.

Право є інституціалізованим явищем — воно компонент усіх соціальних сфер. На су­часному етапі ключовим ланцюгом стає роз­робка на загальнотеоретичному рівні, а також і на рівні спеціальних юридичних дисциплін проблематики оптимальних юридичних кон­струкцій, які на основі засадничих правових ідей, світової юридичної культури і сучасного практичного досвіду здатні забезпечити со­ціальний прогрес та діяльність правоохорон­них органів. Це, перш за все, юридичні конст­рукції правопорушення, юридичної відпові­дальності, законності, правопорядку, право­вих відносин, механізму правового регулю­вання тощо.

Увагу дослідників університету повинна привернути й проблематика концепції циві- літарного права, яка має сприйматися в кон­тексті історичного процесу, яка за змістом і рівнем розвитку стає вищою до попередніх концептів права. За цією концепцією кожний забезпечується рівним правом на однаковий для всіх мінімум власності. Розмір цього мінімуму та самої суспільної власності всіх громадян буде залежати від співвідношення сил, претензій і інтересів в відповідному сус­пільстві, ступеня його багатства, рівня життя населення, які відображають зміст відповід­ного «суспільного договору» про власність.

Тільки через мирні реформи консти­туційно оформленої влади, а не революційно- приму-совими заходами можна забезпечити в державі всезагальні основи свободи, права, власності та державності. Як свідчить істо­ричний досвід - революції не соціалізують, а біологізують людей, провокують та розвива­ють почуття ненависті, звірства, жорстокої боротьби. Революції не збільшують, а скоро­чують усі базові свободи.

В полі зору науковців повинні постійно бути й проблеми профілактики правопору­шень, вивчення досвіду держав, які досягли успіху в цьому напрямі. В першу чергу це Скандинавські держави, де каральні міри є лише доповненням до соціально-економічних заходів. Так, наприклад, в 2006 році у Швеції до осіб, визнаних винними у здійсненні зло­чинів, було застосовано штрафних санкцій — до 54%, позбавлення волі — 12 %.[10,803-813]

Гостро актуальними залишаються про­блеми дослідження та напрацювання ефек­тивних засобів боротьби з корупцією, яка на думку провідного російського кримінолога сучасності В. Лунеєва «стала нашою консти­туцією, а безвідповідальність за неї - повсяк­денною практикою», і що тільки на шляху правового контролю ринкових корупційних технологій можливо розірвати порочні кримінальні кола. [2] Слід додати, що питома вага користі в злочинній поведінці людей до­сягає 80-90 відсотків, а по корупції серед 180 держав Україна посідає 143-е місце (рейтинг було складено по 10-бальної системі).

В контексті рішення Ради національної безпеки і оборони України від 31 жовтня

2008 року, та Указу Президента «Про стан ко­рупції в Україні» від 27 листопада 2008 року нам слід активніше займатися цією пробле­мою, а також проаналізувати досвід боротьби з корупцією в найменш корумпованих держа­вах світу: Данії, Швеції, Фінляндії, Нідерлан­дах та Канаді. [7]

Повчальним, наприклад, в цьому плані для України та інших країн є правовий досвід Швеції, де для контролю за законністю діяль­ності урядових департаментів парламент ви­бирає омбудсманів, один з яких контролює сферу державного адміністрування. У разі грубого порушення законності омбудсман має право порушувати кримінальне переслі­дування, а також виступати обвинувачем у суді. [9]

В останні роки певний позитивний досвід жорстокої боротьби з корупцією накопичено також в Китаї [13], правова система та систе­ма державного управління якого не схожі на Українські реалії, проте форми і методи бо­ротьби з корупцією, суть якої у зв’язку з гео­графічними параметрами не змінюється, мо­жуть бути взяті на озброєння українськими охоронцями правопорядку.

Деякі науковці констатують тенденцію вповільнення темпів розвитку науки. Якщо ХХ століття стало століттям спеціалізації науки, системного аналізу, розчленування за­гальної картини світу на багатоманітність ок­ремих фрагментів, то ХХІ століття стане сто­літтям повернення до цілісності, до всеза - гального осмислення проблем.

На нашу думку ключовою повинна стати проблема вибору норм, цілей та пріоритетів державно-правового розвитку в умовах, коли реальністю світу є глобалізація та поліцент - ричність, що виявляються як процеси об’єк­тивні, закономірні.

В сучасних умовах, на думку провідного професора Гарвардського університету Се- мюеля Гантінгтона, на зміну держави та ідео­логіям прийшли сім - вісім цивілізацій, які стали рушійною силою майбутньої глобаль­ної політики. Ще в 1996 році Гантінгтон зро­бив висновок, що американська гегемонія добігає свого кінця, а Західна Європа спільно з США, як основна цивілізація, більше не во­лодіє економічною чи демографічною ди­намікою. [1] Тому науковцям - представни­кам теоретичних, історичних та галузевих на­ук треба переорієнтувати свої дослідження на проблематику визначення місця і ролі май­бутньої України в економічному, соціальному та правовому просторі на карті світу, на мож­ливі наслідки протистояння цих восьми цивілізацій, а також на те, які вищі універ­сальні цінності та пріоритети держави змо­жуть стверджуватися у відносинах з західно­європейською, китайською, ісландською, індійською, африканською та іншими цивілі­заціями.

Проте, нажаль, цивілізаційна філософія та методологія поки що не стали розповсюд­женими засобами наукового пізнання право­вого устрою країн світу та світових співтова­риств, для яких тип цивілізації є визначаль­ним фактором в організації суспільного жит­тя або взаємодії.

Нещодавно Китай прийняв «Проект 211», який передбачає забезпечення умов, щоб до 2021 року 100 вузів держави зайняли першість у світі. Уже зараз в Китаї термін на­вчання в магістратурі по спеціальності «Пра­вознавство» складає три роки, а китайський студент - це особа з особливою філософією та відповідним станом життя, де панівними пріоритетами визнаються підкорення тради­ціям, а також сумлінне зосередження та чіткий розпорядок дня. Взагалі в сучасному Китаї запроваджуються та розвиваються ви­щі традиційні цінності: культ освіти, відда­ність сім’ї та законно слухняність. [5]

Всесвітньо відомий фінансист та меценат Дж. Сорос проаналізувавши епоху помилок останніх десятиліть, серед яких головними визначено ринковий та релігійний фундамен - талізм, неоконсерватизм та соціальний дар­вінізм пропонує, щоб уряди і міжнародні інститути визначили і унормували пріоритети світового відкритого громадянського суспіль­ства - в якому економічні суб’єкти могли б вільно конкурувати один з одним в рамках цих загально правових норм. В цьому суспіль­стві першочерговими повинні стати якісно но­вий рух за права людини, за охорону навко­лишнього середовища, протидія корупції та «ресурсному прокляттю», тому що «наша цивілізація тримається на енергії, і світова енергетична криза здатна її знищити». [4]

Вважаю, що з метою поглиблення науко­вого потенціалу, наближення до розв’язання зазначених вище науково-теоретичних та практичних проблем правової дійсності Ук­раїни нашим науковцям слід об’єднати свої зусилля з правознавцями інших навчальних та наукових закладів України, з Інститутом держави та права НАН України ім. В. М. Ко - рецького, зокрема. Слід активніше монітори - ти сучасні соціально-правові проблеми та проблеми правового майбутнього України, пропонувати політичній та правничій еліті наукову стратегію та тактику прогресивного розвитку незалежної української держав­ності.

Література

1. Ахметшин Н. Х. Политико-правовые аспекты борьбы с коррупцией в КНР/ Госу­дарство и право. 2008, №8. - с. 56-63.

2. Ведерникова О. Н. Теория и практика борьбы с преступностью: Скандинавская уго­ловно-правовая и криминологическая модель / Государство и право / 2008. — № 7. — С. 53-61.

3. Гомонай В. В. Теоретичні проблеми гармонізації законодавства України з правом Європейського союзу//Наук. вісник Ужго­родського націон. Університету, серія Право.- 2008. — № 10. — С. 25-28.

4. Заграниця/2008, вересень, № 18.

5. Заграниця,/2007, грудень, № 49.

6. Крижанівський А. Ф. Феноменологія правопорядку: поняття, виміри, типологія / Одеська націон. юрид. акад. - О.: Фенікс. —

2006. — 196с.

7. Лунев В. В. Коррупция в России //Го­сударство и право. 2—7, № 11. — С. 25-27.

8. Політична стабільність - запорука успішної судової реформи./Урядовий кур’єр. 2008, 15 листопада.

9. Правительство в зарубежных странах: Учебное пособие/ Под ред. проф., д. ю.н.

А. Н. Козырина и доц., к. ю.н. Е. К. Глушко. — М.: Ось-89, 2007. — 238 с.

10. Проблемы общей теории права и госу­дарства. — Учебник для вузов / Под общ. ред. академика РАН, д. ю.н., проф. В. С. Нерсесян - ца. — М.: 2006. — 875 с.

11. Рабінович П. Корисні інформаційні видання про вітчизняні дисертації з право­знавства // Право України. — 2008. — № 9. —

С. 158-159.

12. Сорос Дж. Епоха ошибок: мир на по­роге глобального кризиса. — М.: 2008. — с.195.

13. Урядовий кур’єр /2008, 2 грудня.

14. Шемшученко Ю. Теоретичні проблеми гармонізації законодавства України з євро­пейським правом.//Вісник академії правових наук. — Випуск 3(38). — с. 106-112.

15. Шемшученко Ю., Ющик О. Політика, право, Конституція // Право України. —

2007, № 8. — с. 6-8.



С. Д. Гусарев, Г. Г. Потапов

Актуальные вопросы современного развития юридической науки в Украине.

В статье характеризуются основные тенденции развития правовой действительности в Украине и мире, раскрывается содержание наиболее важных проблем современного правоведения, определяются перспективы будущих исследований.

In this article an author consider the basic progress of legal reality trends in Ukraine and world, also opens up maintenance of major problems of modern jurisprudence, the prospects of future researches in legal science of Ukraine.