joomla
РОЛЬ КОНСТИТУЦІЙНИХ НОРМ ЯК ІНТЕГРАЦІЙНОЇ СКЛАДОВОЇ ФОРМУВАННЯ СИСТЕМИ ПОВІТРЯНОГО ПРАВА УКРАЇНИ
Юридичний вісник. Повітряне і космічне право

УДК347.8 (477) (045)

О. Ю. Шереметьєва,

Кандидат юридичних наук, доцент

У статті досліджується значення та роль конституційних норм як інтеграційної складової формування системи повітряного права України, а також стан законодавства України щодо вико­ристання повітряного простору.

Ключові слова: конституційна норма, повітряне право України, повітряний простір, атмосферне повітря, суверенітет держави.



Актуальність статті зумовлена змінами, які відбулися в усіх сферах життєдіяльності світової спільноти і, зокрема, в Україні наприкінці друго­го та на початку третього тисячоліття. Внаслідок поглиблення процесів глобалізації та інтер­націоналізації світогосподарських зв’язків, ви­никнення певних негативних явищ в умовах світової економічної кризи загострилися про­тиріччя між національною правовою системою і новими умовами, у яких вона функціонує. На­самперед це стосується сучасної авіатранспортної галузі, а також інших видів діяльності щодо використання повітряного простору на світово­му та національному рівнях. Зазначені явища стосуються, перш за все, можливості збереження політичних кордонів держав за одночасного усу­нення державами їхніх економічних кордонів, а отже, можливості скасування принципу суве­ренітету держави на її повітряний простір, заго­стрення проблеми екологічної безпеки націо­нального повітряного простору, правового забез­печення безпечного розвитку національної авіаційної промисловості та безпеки використан­ня національних повітряних суден у межах дер­жавної території та поза її кордонами.

За роки незалежності в Україні не було опу­бліковано жодної монографії чи дисертаційного дослідження, присвяченого проблемі - повітря­не право України. Провадилися лише вивчення окремих питань повітряного сполучення, внут­рішніх та міжнародних повітряних перевезень тощо. Водночас, у науковій та навчальній спе­ціальній юридичній літературі сформувався підхід до з’ясування змісту та місця повітряного права в системі права України у вузькому ро­зумінні, тобто як підгалузі транспортного права України [1; 2; 3]. Однак у процесі дослідження повітряних правовідносин лише як авіатранспортних обмежуються можливості детального обґрунтування всіх актуальних проблем цієї га­лузі права як цілісного правового явища.

Крім цього, слід мати на увазі, що об’єктом правового регулювання, наукового дослідження та вивчення повинна бути не тільки авіатранспортна діяльність, а й інші види авіаційної діяльнос­ті. Це зумовлено безпосередньою участю авіації у відтворювальному процесі не тільки в ролі пере­візника, але й при виконанні інших робіт (участь у будівельно-монтажних роботах; внесення доб­рив, отрут при боротьбі зі шкідниками сільсько­господарських насаджень, лісів; геолого розвід­ка; участь у гасінні пожеж; охорона державного кордону; аеронавігаційне обслуговування; вико­ристання авіації в науково-дослідних цілях, для аерофотознімання, для виконання соціальних завдань на платній та безоплатній основі), а також інші види діяльності у повітряному просторі.

Отже, авіатранспортна діяльність є складо­вою авіаційної діяльності в широкому розумінні. У свою чергу, виконання всіх видів авіаційної діяльності неможливе без використання в по­вітряному просторі різних видів літальних апа­ратів (від повітряних куль, аеростатів до різних типів повітряних суден, ракетоносіїв та інших аерокосмічних апаратів). Проте в законодавстві України в повному обсязі не має єдиної кла­сифікації літальних апаратів та визначення при цьому їх правового статусу, що утруднює формування основ правового регулювання відносин власності та інших майнових і немайнових відносин, пов’язаних із цими апаратами, та ре­гламентацію їх використання в повітряному просторі щодо їх функціонального призначення, а також прав, обов’язків і відповідальності ко­ристувачів повітряного простору та захисту інте­ресів інших осіб.

Під праворегулювальний вплив принципів і норм повітряного права України підпадають і відносини, які активно розвиваються з середини ХХ століття та виникли у зв’язку з діяльністю щодо виокремлення з атмосферного повітря йо­го певних структурних елементів. Недостатнє правове забезпечення такого роду діяльності та контролю за нею може істотно погіршити еко­логічну ситуацію в державі, екологічну безпеку держави та її населення.

В Україні останнім часом відбулися істотні зміни в системі відносин землекористування, що сприяли розширенню будівництва висотних споруд (понад 300 м) поблизу аеропортів і ае­родромів. Така ситуація знижує ступінь безпеки польотів біля аеропортів, ступінь безпеки під час зльоту й посадки повітряних суден, утруднює використання сучасних повітряних суден, що призводить до послаблення розвитку українсь­ких аеропортів, а отже, і зниження якості авіатра - нспортних послуг в умовах жорсткої конкурент­ної боротьби на світовому ринку авіаперевезень. Відтак повністю очевидною є потреба регулю­вання цієї системи відносин не тільки нормами, що містяться в земельному праві, і нормами, що регулюють будівництво споруд, але й нормами і принципами повітряного права. В інтересах за­безпечення територіальної недоторканності, політичної, екологічної й економічної безпеки держави та добробуту її населення об’єктом ре­гулювання повітряного права мають бути всі ви­ди діяльності суб’єктів права з використання повітряного простору України.

Мета статті - дослідити стан повітряного за­конодавства України та обґрунтувати значення конституційних норм для вирішення проблеми вдосконалення законодавства, що регулює від­носини з використання повітряного простору України.

Для України, яка розташована в центрі Євра­зійського континенту, проблема використання повітряного простору та пов’язана з нею пробле­ма суверенітету держави на повітряний простір має особливе значення і потребує формування системи повітряного права України як органічної системи, що має певні генетичні та функціональні властивості. У зв’язку з цим потрібно підкресли­ти, що положення про розповсюдження принци­пу суверенітету України на всю її територію юридично чітко закріплене в ст. 2 Конституції України [4]. Ця конституційна правова норма, як і всі інші конституційні норми, має пряму си­лу дії та імперативний характер. Отже, юридично закріплені в ст. 1 Повітряного кодексу України [5] правові норми, які містять положення про пов­ний і виключний суверенітет країни на її по­вітряний простір, на підставі і відповідно до ст. 2 Конституції України [4], є імперативними нормами прямої дії. Згідно зі ст. 2 Конституції України [4] та ст. 1 Повітряного кодексу України [5] тільки державі як суверену повітряного прос­тору належать права і функції його власника, а також обов’язки щодо забезпечення політичної, економічної, соціальної, екологічної безпеки держави та її населення, захисту повітряних кор­донів над територією держави. Під повітряним простором, що входить як необхідна складова в поняття «територія України», законодавець ро­зуміє ту частину повітряної сфери, що розташо­вана над суходолом і водною територією Ук­раїни, зокрема, над її територіальними водами (територіальним морем) [5]. У межах національ­них кордонів усі користувачі повітряним прос­тором, незалежно від форми власності на повіт­ряні судна та їх державну реєстрацію, а також ін­ші особи, які здійснюють авіаційну та інші види діяльності щодо використання повітряного прос­тору України, повинні дотримуватися принципу суверенітету і встановленого державою правопо­рядку.

Незважаючи на те, що з моменту прийняття Повітряного кодексу України у 1993 р. та Конс­титуції України у 1996 р., яка конституційно за­кріпила положення про поширення принципу суверенітету на всю її територію, пройшло вже понад 13 років, у системі національного законо­давства так і не був сформований належний пра­вовий механізм захисту суверенітету України на її повітряний простір, адекватний сучасним реаліям та правовим принципам Чиказької конвенції про міжнародну цивільну авіацію від 7 грудня 1944 р., Монреальської декларації гло­бальних принципів лібералізації міжнародного повітряного транспорту від 24-29 березня 2003 р., стандартам, розробленим такими спеціалізова­ними міжнародними організаціями як ІКАО та ІАТА, стандартам, розробленим СОТ у Гене­ральній угоді про торгівлю послугами (зокрема авіатранспортними).

Вважаємо, що відповідно до сутності Консти­туції України, яка виявляється в її функціях, зокрема, в політичній, економічній, соціальній, регулятивній, установчій, інтеграційній та ін­ших, до проекту Повітряного кодексу України потрібно внести передусім уточнення в поняття «повітряний простір України». Це важливо, по - перше, з погляду тривимірного визначення по­вітряної території; по-друге, оскільки необхід­ною складовою повітряного простору як об’єкта права є атмосферне повітря; по-третє, для уточ­нення правових регуляторів, які конкретніше визначають правовий статус власника атмосфер­ного повітря, а отже, і відносин, що виникають у зв’язку з використанням повітряного простору державою та іншими суб’єктами в різних цілях, ураховуючи тісний зв’язок повітряного простору із суходолом та водною поверхнею, на яких роз­починається діяльність усіх користувачів по­вітряного простору. Для вирішення цих проблем слід звернути увагу на загальновизнане в юри­дичній літературі положення про сутність інтег­раційної (інтегративної) функції Конституції України, яка полягає в тому, що Конституція України є своєрідним інструментом, котрий об’єднує всі ланки правової системи держави в одне ціле, тобто в національну правову систему. При цьому таке об’єднання не варто розглядати як механічне, сумативне, коли кожен елемент пов’язаний з іншими елементами лише спільни­ми властивостями, тобто може функціонувати самостійно і зовсім незалежно від інших елемен­тів системи. Національна правова система ґрун­тується на відповідних історичних генетичних й функціональних зв’язках та політичних, еко­номічних, екологічних і соціальних принципах. Типовими щодо цього є норми Конституції Ук­раїни про економічну систему, які визначають вихідні положення для повітряного, морського, річкового, екологічного, господарського та інших галузей права України.

Особливе місце в системі повітряного просто­ру відведене атмосферному повітрю. Так, згідно зі ст. 13 Конституції України атмосферне по­вітря, як і інші природні ресурси, які знаходять­ся в межах території України, є об’єктом права власності українського народу. Від імені ук­раїнського народу права власника природних ре­сурсів здійснюють органи державної влади та ор­гани місцевого самоврядування в межах, ви­значених Конституцією. У результаті цього, сто­совно природних об’єктів фактично сформува­лося кілька суб’єктів права власності: народ Ук­раїни як соціально-економічна спільнота, окремі особи (фізичні та юридичні) як члени цієї спіль­ноти, держава в особі відповідних державних ор­ганів, органи місцевого самоврядування. При ць­ому в ст. 13 Конституції України закріплено по­ложення про те, що органи державної влади та місцевого самоврядування здійснюють право власності не інакше ніж від імені народу та в ме­жах, визначених Конституцією. Однак правовий порядок взаємодії основного і єдиного власника природних ресурсів - українського народу та його представників - державних органів та ор­ганів місцевого самоврядування в правовому плані не був чітко визначений. Унаслідок цього у про­цесі приватизації, яка відбулася наприкінці ми­нулого тисячоліття, народ, тобто приблизно 90 % населення країни, фактично втратив правовий статус реального власника на такі природні об’єкти як земля та її надра (суходіл), частину водних природних ресурсів та їх багатства (вод­на частина території), а отже, і на атмосферне повітря над ними, що перейшли у власність його елітної частини, яка становить приблизно 8-10 % населення України. Зрушення, які відбулися в системі відносин власності та господарювання стосовно природних об’єктів мають бути врахо­вані в процесі подальшого вдосконалення Конс­титуції України, повітряного, земельного, водно­го, екологічного законодавства України, що має особливе значення для країни, враховуючи роз­виток сучасних негативних економічних, еко­логічних та соціальних явищ, котрі відбивають­ся на загальному стані держави та завдають ни­щівної шкоди навколишньому природному сере­довищу.

На відміну від розглянутих природних об’­єктів, атмосферне повітря як обов’язкова скла­дова повітряного простору має певну специфіку. По-перше, атмосферне повітря є рухомим при­родним об’єктом, який постійно переміщується над водною поверхнею та суходолом з однієї краї­ни в іншу під впливом різних природних чин­ників. У зв’язку з цим виникають питання та проблеми:

- по-перше, на яку частину атмосферного повітря планети, яке знаходиться в постійному русі, і протягом якого періоду поширюється пра­во власності українського народу?

- по-друге, у яких напрямах і за допомогою яких правових форм та правових інструментів можуть бути визначені майнові права різних країн світу на атмосферне повітря як складову повітряного простору?

По-третє, проблема екологічної безпеки і від­повідальності за атмосферне забруднення від авіаційної та інших видів діяльності з викорис­тання атмосферного повітря і повітряного прос­тору загалом;

По-четверте, проблема відповідальності за ат­мосферне забруднення, що сталося з вини під­приємства однієї країни та внаслідок рухомості атмосферного повітря може поширюватися на інші країни, незалежно від прийнятих цим підпри­ємством заходів щодо забезпечення екологічної безпеки національного повітряного простору.

Також слід мати на увазі, що внаслідок про­мислового видобутку структурних компонентів атмосферного повітря відбуваються зміни в його складі, що неминуче викликає зміни екологічної ситуації на всій планеті.

Не можна не звернути уваги й на те, що, на відміну від суходолу та водного простору, атмос­ферне повітря як пояс, що охоплює всю земну кулю, фактично не має кордонів у його викорис­танні як середовище та засіб прокладення шляхів руху повітряних суден та інших літаль­них апаратів. З цією особливістю пов’язана мож­ливість транскордонного використання авіації в різних цілях, зокрема, як показав досвід останніх років, з терористичною метою.

Отже, в умовах змін, що відбулися в сучасно­му світі, помітно зросла потреба в забезпеченні екологічної, економічної, політичної, соціальної безпеки використання повітряного простору держави за допомогою погодженої між держава­ми взаємодії принципів і норм міжнародного й національного повітряного права та формування з цією метою відповідних фінансових, матеріаль­них, виробничих, науково-дослідних, трудових та інших ресурсів. Названі зрушення, що мали місце в сучасному світі, необхідність вирішення глобальних проблем зусиллями практично всіх держав, висунули перед правовою наукою зав­дання внести зміни в систему міжнародного й національного повітряного права, які б відповідали сучасним реаліям. Це стосується, перш за все, пот­реби визначення поняття держави як суб’єкта національного й міжнародного повітряного пра­ва, як суб’єкта, на якого покладено функцію фор­мування і забезпечення дотримання усіма інши­ми суб’єктами національного й міжнародного правопорядку.

Проблемі з’ясування сутності держави прис­вячено багато наукових досліджень [6-8]. Не зу­пиняючись у межах цієї статті на аналізі різних концептуальних підходів стосовно виникнення, сутності, правового статусу держави, зазначимо лише, що держава, на наш погляд, - це складне багатовимірне явище, сформоване протягом іс­нування суспільства природно-історичним шля­хом, що відображає потребу в його організації як певного соціуму, наділеного багатофункціональ­ними властивостями і відповідною органі­заційною структурою. У цьому сенсі держава, на відповідній стадії розвитку, є складною політич­ною, економічною, соціальною і правовою ор­ганізацією тієї частини населення, яке постійно мешкає на певній території, наділене не тільки загальною, але й спеціальною (політичною) пра - восуб’єктністю, тобто, на підставі законодавства, здатністю після досягнення певного віку обира­ти та бути обраними до відповідних органів дер­жавної влади [4]. Саме ця частина населення, що має певний правовий статус, делегує свої повно­важення державі та повинна бути наділена ре­альною, закріпленою в конституційних нормах здатністю здійснювати контроль за діяльністю всіх органів державної влади щодо реалізації деле­гованих їм повноважень у всіх сферах життє­діяльності суспільства. Це стосується і діяль­ності щодо використання повітряного простору з урахуванням невід’ємної єдності всіх складових планети Земля: атмосферного повітря, суходолу, підземної й водної частин в інтересах забезпе­чення екологічної, економічної, соціальної, політичної безпеки населення та його добробуту.

Слід підкреслити, що з метою впровадження конституційних правових норм і загальних по­ложень чинного Повітряного кодексу України були прийняті важливі нормативні акти від­повідними державними органами в межах їхньої компетенції (Кабінетом Міністрів України, Міністерством транспорту та зв’язку України, Державною авіаційною адміністрацією України та іншими), які доповнюють Повітряний кодекс України в четвертій частині, що стосується поль­отів усіх видів літальних апаратів в українсько­му повітряному просторі, проходження конкур­су та отримання ліцензій на виконання міжна­родних польотів, отримання дозволів на разові польоти іноземних та національних користува­чів повітряного простору, зборів за аеронавіга­ційне обслуговування повітряних суден інозем­них авіаперевізників на повітряних трасах Ук­раїни, аеропортових зборів за обслуговування іно­земних експлуатантів повітряних суден в аеро­портах України. Особливе значення для більш повного та послідовного правового забезпечення міжнародних повітряних зв’язків України з іншими країнами має ст. 8 Повітряного кодексу України, у якій закріплено один з важливих конституційних принципів, що визначають взає­мозв’язок і взаємодію міжнародного повітряного права та повітряного права України, а саме: «як­що міжнародною угодою в галузі міжнародного повітряного права, учасницею якої є Україна, встановлюються інші авіаційні правила, ніж ті, що передбачені її законодавством, то застосову­ються норми міжнародної угоди» [5].

На підставі проведеного аналізу навіть обме­женого кола правових проблем можна зробити висновок, що інтегрувальною основою форму­вання повітряного права України є чинні націо­нальні конституційні та інші правові норми. У свою чергу, реалізація конституційних правових норм неможлива без удосконалення правового механізму їх реалізації, сформованого на основі погодженої взаємодії принципів та норм націо­нального й міжнародного повітряного права. Як підкреслив видатний правник С. С. Алексєєв, правова норма, взята окремо поза зв’язком з ін­шими правовими нормами, не може регулювати суспільні відносини. Системність - найважли­віша властивість права як регулятора суспільних відносин - в окремої правової норми відсутня [9]. Відтак, ця проблема потребує подальших на­укових досліджень фахівців як у галузі консти­туційного, так і в галузі повітряного права.

Література

1. Транспортне право України: Навч. посіб. / Демський Е. Ф., Гіжевський В. К., Демський С. Е., Мілашевич А. В.; За заг. ред. В. К. Гіжевського, Е. Ф. Демського. - К.: Юрінком Інтер, 2002. - С. 26- 98; 202-222.

2. Транспортне право: Навч. посіб. / Шульженко Ф. П., Гайдулін О. О., Кундрик Р. С. - К.: КНЕУ, 2005. - С. 5-41; 16-41; 111-125.

3. Булгакова І. В., Клепікова О. В. Транспортне право України: Академічний курс: Підруч. для студ. юр. спец. вищ. навч. закл. - К.: Концерн «Видавни­чий Дім «Ін Юре», 2005. - С. 9-115; 416-518.

4. Конституція України від 28 червня 1996 р. // Відомості Верховної Ради України. - 1996. - № 30. - Ст. 141.

5. Повітряний кодекс України: Офіц. видання. Міністерство юстиції України. - К.: Форум, 2006. - 38 с.

6. Мишин А. А. Конституционное (государствен­ное) право зарубежных стран: Учебник. - М.: Белые альвы, 1996. - 400 с.

7. Правознавство: Підручник / Під ред. В. В. Ко - пейчикова. - К.: Юрінком Інтер, 1998. - 480 с.

8. Скакун О. Ф. Теорія держави і права: Підруч­ник: пер. з рос. - Х.: Консум, 2001. - 656 с.

9. Алексеев С. С. Теория государства и права. - М.: Юрид. лит., 1985. - С. 278.



О. Ю. Шереметьева

Роль конституционных норм как интеграционной составляющей формирования системы воздушного права Украины.

В статье исследуется значение и роль конституционных норм как интеграционной составляющей форми­рования системы воздушного права Украины, а также состояние законодательства Украины по использова­нию воздушного пространства.

O. Y. Sheremetyeva

The role of constitution’s standards as the integration part of forming of Ukrainian Air law system.

The role and meaning of constitution’s standards as the integration part of forming of Air law system are investi­gated at the article and also the status of Ukrainian legislation about the air area using.


УДК 35. 073. 537 (045)