joomla
ІСТОРИЧНІ АСПЕКТИ ФОРМУВАННЯ І РОЗВИТКУ ГАЛУЗІ ТРУДОВОГО ПРАВА
Юридичний вісник. Повітряне і космічне право

УДК 349.22 (045)

С. В. Вишновецька, кандидат юридичних наук, доцент кафедри цивільного права і процесу Юридичного інституту «Інститут повітряного і космічного права» Національного авіаційного університету

Юридичний інститут «Інститут повітряного і космічного права» НАУ

У статті аналізуються особливості історичного розвитку галузі трудового права, що є надзви­чайно важливим і необхідним для прогнозування шляхів і способів подальшого розвитку і вдоскона­лення сучасного трудового права України.

Ключові слова: галузь трудового права, свобода договору, трудовий договір, трудові правовід­носини.



Як відомо, юридичні науки як різновид соціальних наук вивчають певні соціальні інститути в їх історичному розвитку, розгляда­ючи їх як елемент у більш загальній соціальній структурі і в порівнянні з відповідним досвідом інших країн, з метою визначення тенденцій у розвитку вказаних інститутів і вироблення ре­комендацій щодо вдосконалення цього розвит­ку. Науку трудового права можна виділити се­ред інших галузевих юридичних наук за озна­кою предмета дослідження. Предмет науки тру­дового права багатосторонній за змістом і складний за своєю структурою. Він формується в період становлення науки і може зазнавати змін у ході її еволюції. Такі зміни пов’язані з розширенням і уточненням об’єктів вивчення і підходів до їх дослідження, постановкою нових проблем, актуалізацією попередніх і поясню­ються потребами практики, а також розвитком самої науки, її гносеологічних можливостей. Одним із структурних елементів предмета на­уки трудового права, на дослідженні якого хотілося б більш детально зупинитись, є історія розвитку галузі трудового права.

Аналізу історичного процесу розвитку ра­дянського трудового права присвячені праці О. М. Волкової [2], В. М. Догадова [3],

С. С. Карінського [6], О. Є. Пашерстника [15],

В. І. Смолярчука [16].

Особливо заслуговують на увагу моно­графічні дослідження І. Я. Кисельова [8], А. М. Лушникова [11], Є. Б. Хохлова [23].

Певним історичним періодам розвитку тру­дових відносин і законодавства про працю в Ук­раїні присвячене дисертаційне дослідження О. М. Олійник [14].

Вивчення історичного розвитку галузі тру­дового права є надзвичайно важливим, адже, як правильно підкреслював В. М. Сирих, справді, наукова думка повинна правильно відображати об’єктивний світ, бути істинною. А цього зроби­ти неможливо інакше, як ставши на плечі пере­дуючим поколінням і засвоївши все те, що було досягнуто ними і збережено в сучасному, наяв­ному стані науки [18, с. 33].

Вже в Стародавньому Римі, в умовах рабсь­кої форми ведення господарства, праця була виділена як самостійна майнова і духовна цін­ність, що складає особливий об’єкт цивільного обігу. Але хоча римське право й розглядало пра­цю як особливий об’єкт цивільного обігу, всі до­говори, що опосередковували її застосування, визначались як суто зобов’язальна цивільно - правова угода. Отже, в Стародавньому Римі, в умовах рабовласницького типу господарства не існувало підстав для виникнення трудового права як особливої галузі. Тому всі питання, пов’язані із застосуванням праці, вирішувались у сфері і засобами цивільного права. У римсько­му праві виділялись три самостійні договори найму: Іосайо соп^сйо геі (найм речей), Іосагіо соп^сйо орегіо (найм робіт, який став згодом підрядом) і Іосайо соп^сйо орегагиш (найм по­слуг).

На відміну від римського права, яке розгля­дало працю як самостійну майнову цінність, для феодального суспільства характерне погли­нання здатності до праці особою працівника, тобто об’єктом договору ставала не здатність людини до праці, а сама людина, яка передавала себе під владу господаря. В епоху феодалізму застосування праці складало предмет зовніш­нього, переважно імперативного правового ре­гулювання. Початкове застосування праці опо­середковувалось засобами патріархального сімейного права, а згодом, з падінням авторите­ту сімейної влади, ця функція була сприйнята майже повністю публічним поліцейським (адміністративним) правом [10, с. 22]. Отже, і середньовіччя, яке застосовувало працю на ос­нові особистої залежності суб’єкта права, не могло виробити особливої галузі трудового права.

З розвитком капіталістичного способу ви­робництва виникає не лише товарний ринок, а й залежний від нього вторинний ринок факторів виробництва, у тому числі і ринок робочої сили. Тому, як і в часи Стародавнього Риму здатність до праці знову стає самостійною майновою цін­ністю, яка є предметом особливого договору - договору трудового найму. Відповідно правове регулювання праці з публічно-правової сфери знову перейшло у сферу приватного права.

Вітчизняне дореволюційне цивільне зако­нодавство було побудоване на римській класи­фікації договорів, і договір іосаНо сопёис^о орегагиш було закріплено в цивільному уло- женні як договір про особистий найм, згідно з яким одна особа набуває за винагороду право тимчасового користування послугами іншої особи.

Але із зміною соціально-правової і еконо­мічної обстановки передові представники на­уки цивільного права звернули увагу на виник­нення специфічних відносин у сфері застосу­вання праці. Чинне в той період переважне ре­гулювання відносин у трудовому процесі мето­дами цивільного права дозволяло роботодав­цям експлуатувати працівників у такій мірі, яка мало чим відрізнялась від феодальних умов праці холопа. Тому вже на кінець ХІХ - початок ХХ ст. вітчизняне законодавство про особистий найм розпадається на загальне і спеціальне. Перше повністю відповідало вимогам римської класифікації і принципам цивільного права, а друге, яке переважно регламентувало працю робітників на великих виробництвах, почало базуватись на нових принципах.

Аналогічні тенденції почали простежува­тись у законодавстві практично всіх промисло­вих країн Європи. У процесі розвитку капіта­лістичного господарства цивілістична думка відійшла від тієї постановки питання про найм праці, яка містилась у римському праві. Інсти­тут найму праці зазнав істотної переробки. По­ступово створювалась система законодавчої охорони інтересів економічно слабкої сторо­ни - працівника, яка полягала перш за все в істотному обмеженні принципу свободи дого­вору [9, с. 31-32].

Це обмеження свободи договору відносно договорів особистого найму полягало в тому, що, по-перше, законодавець почав втручатися у зміст договорів, що укладались, тобто закон без­посередньо встановлював ті чи інші права і обов’язки сторін при наймі праці. Законодавчо охоронялись особистість працівника, його жит­тя і здоров’я. Визначались умови, які не могли бути включені в договір (як правило, ті, що сто­сувались обов’язків працівника). По-друге, за­конодавець гарантував одержання працівником трудового доходу - винагороди за свою працю, яка розглядалась як джерело його матеріально­го існування [19, с. 1832].

Крім того, законодавчо обмежувались утри­мання із заробітної плати (у тому числі і суми штрафів, які накладались в порядку застосуван­ня дисциплінарного стягнення), встановлюва­лась вимога про своєчасність видачі заробітної плати.

Оскільки для працівників, які жили за ра­хунок своєї праці, велике значення мала безпе­рервність трудових відносин, законодавчо вста­новлювались гарантії для працівника при його розірванні.

Значним відступом від цивільно-правових методів регулювання стала відмова від принци­пу рівності сторін в договорі, оскільки при ре­алізації договору особистого найму діяльність однієї особи підпорядковується господарсько­му плану або цілям іншої [19, с. 1832].

Все вищезазначене дозволило дореволю­ційним цивілістам зробити висновок про фор­мування нового виду договору - трудового (ро­бочого), який опосередковував трудові пра­вовідносини, виникаючі у великих капіта­лістичних господарствах, оскільки їх регулю­вання вже не могло бути видом цивілістичного «найму послуг» [4, с. 3]. Отже, ще на початку

ХХ ст. було очевидно, що для регулювання робітничо-службових відносин необхідно пере­глянути цілий ряд цивільно-правових визна­чень і принципів [1, с. 71]. У літературі того ча­су почали з’являтись праці, які містили новий підхід до дослідження правової природи трудо­вого договору. Зокрема, автори «Народної ен­циклопедії наукових і прикладних знань» відве - ли йому розділ «Юридичні принципи робочого договору». Вони виділяли два основних типи трудового договору: робочий договір («договір, за яким одна особа за винагороду обіцяє засто­сувати свою фізичну або розумову силу до чу­жого господарства, підпорядковуючи всю свою діяльність або основну частину її вказівкам чи потребам певного роботодавця») і підприєм­ницький договір («договір, за яким особа, яка віддає свою працю, обіцяє виконання тих чи інших певних послуг, не віддаючи своєї робочої сили в розпорядження іншої») [12, с. 210-211]. Як бачимо, тут вже названа підстава для виве­дення трудового договору про найм робітника із сфери цивільно-правових угод - характер відносин, встановлюваних договором. Але не­зважаючи на це, робочий договір кваліфі­кується як цивільно-правова угода, і висновок цей ґрунтується на тому, що в основі його ле­жить добровільна угода, а не встановлена зако­ном повинність.

Таким чином, початок формування трудо­вого права як самостійної галузі права можна віднести не раніше як до середини ХІХ ст. До цього ні економічні умови, ні громадська думка не давали підстав для такого виділення [10, с. 11-12].

Лише на рубежі століть і в перші десятиліт­тя ХХ ст. під впливом конкретних життєвих ре­алій почали розроблятись основи теорії того, що згодом сформувалось як галузь і наука тру­дового права [10, с. 31]. Так, Л. С. Таль зазначав, що законодавство у сфері найму праці зійшло з традиційних шляхів, якими рухалась цивіліс - тична наука ХІХ ст. і потягло за собою юрис­пруденцію. Не всюди і не однаковою мірою, але досить визначено проявляється прагнення виділити і відокремити в законі трудові відно­сини, які поглинають всю або більшу частину господарської діяльності працівника і перетво­рюють його тимчасово в орган чужої діяльності [20, с. 353].

Аналіз дореволюційного законодавства країн континентальної Європи, а також праць вчених-цивілістів показав, що саме процес ста­новлення капіталістичного ринкового вироб­ництва змусив ці держави піти по шляху фор­мування трудового (робочого) законодавства.

Як відомо, фабричне законодавство зароди­лось на початку ХІХ ст. в Англії і одержало там найбільший розвиток. Це законодавство стало модельним, і багато його положень були сприй­няті іншими країнами.

Так, з розвитком відносин найманої праці, яка мала місце в рамках розвитку капіталістич­них форм господарства, фабричне (промислове, робоче) законодавство все більшої ваги набуває в Росії. Це законодавство, що поміщалось у ХІ томі Зводу законів, з часом виросло в Статут про промисловість, а після 1913 р. трансформу­валось у Статут про промислову працю. Вказані Статути містили майже всі основні інститути і правові поняття, на основі яких згодом сформу­валась галузь радянського трудового права [22, с. 124].

Завдяки науковим розробкам насамперед Л. С. Таля в Росії до 1917 р. по суті складалось загальнотеоретичне розуміння промислового права. Останнє трактувалось як сукупність спеціальних норм, які встановлюють внутріш­ній порядок промислового підприємства і взаємовідносини між особами, які входять до його складу. Промислове право включало в себе норми, регламентуючі внутрішній порядок про­мислового підприємства, якому підпорядкову­вались особи, виконуючі роботу за договором. Цей порядок складався з двох різнорідних еле­ментів. Частково він встановлювався господа­рем підприємства як його главою і власником. Крім того, він регулювався державою, і в цій ча­стині, на думку Л. С. Таля, він складав предмет юридичної дисципліни, яка називалась то робо­чим, то фабричним законодавством, то промис­ловим, то соціальним правом. Під цими назва­ми, вважав вчений, викладались публічно-пра­вові положення закону, які стосувались умов праці фабричних або взагалі промислових робітників, їх охорони і забезпечення, нагляду за промисловістю, а також відступ від цивіль­них законів про особистий найм, які містились у спеціальних узаконеннях про промислову працю. Промислове право, вважав Л. С. Таль, складаючи нероздільну суміш публічного і при­ватного права, через розростання приватнопра­вових основ внутрішнього порядку промисло­вого підприємства мало велике майбутнє в якості самостійного відділу нової наукової дис­ципліни - соціального, або трудового, права [21, с. 1-2].

Виявлення в якості предмета регулювання трудових відносин робітників і службовців з підприємствами зіграло значну роль як у теорії, так і в розвитку законодавства про працю. На цій основі радянське трудове право виділилось в якості самостійної галузі [13, с. 57]. Трудове право як самостійна галузь у свій час виділи­лось з цивільного права, оскільки певний рівень розвитку виробництва вимагав відповідної охо­рони праці, соціального захисту працівників, дисципліни, оплати не лише результату, а й са­мої діяльності як реалізації людської здатності працювати, нормування робочого часу та інших правових норм, які, звичайно, не відомі цивіль­ному законодавству [7, с. 2].

Радянське трудове право розглядалось не тільки як повністю самостійна, автономна від цивільного права галузь, а й як одна з основних галузей права, яка складала свого роду першо­основу соціалістичного суспільства. Радянське трудове право було вкрай ідеологізоване. Його концептуальною основою були певні непохитні догми: будівництво соціалізму і комунізму, за­перечення приватної власності і експлуатації людини людиною, диктатура пролетаріату, роль держави як головного інструменту суспільних перетворень, роль праці, право на працю і обов’язок працювати, переваги колективіст­ських начал у суспільному житті. Але необхідно визнати, що на різних етапах розвитку країни після жовтня 1917 р. трактування цих понять змінювалось. Повороти політичної лінії, зміни нюансів офіційної ідеології, які відбувались не­одноразово, здійснювали значний вплив на тру­дове законодавство і трудоправову теорію. Це чітко простежується при розгляді історії ра­дянського трудового права по етапах, що відоб­ражають протиріччя, катаклізми, драматизм ра­дянської епохи [8, с. 108].

В Україні становлення і розвиток трудового права як самостійної галузі відбувалось в ра­дянський період її історії. Хоча до жовтня 1917 р. вже почало складатись державне регу­лювання найманої праці, особливої галузі тру­дового права ще не виникло. Договір найму залишався в рамках галузі приватного цивіль­ного права, державне ж регулювання взаємо­відносин «між працею і капіталом» лежало у сфері адміністративного (поліцейського) права і було неповним. Отже, в той період ще не склався єдиний упорядкований механізм пра­вового регулювання праці, який міг би бути опосередкований особливою правовою галуззю.

Запізніле визнання трудового права харак­терне не тільки для вітчизняної науки. У країнах Заходу воно відбувалось у дуже різний час. Так, у Великобританії, яка першою стала на шлях прийняття законодавства, обме­жуючого експлуатацію (закони початку ХІХ ст. про охорону праці дітей і жінок), боротьба за визнання трудового права мала місце в 70-х ро­ках ХХ ст. Та й сьогодні у цій країні не багато знайдеться університетських викладачів, які мали б вчене звання професора саме трудового права [5, с. 38].

У той же час у Франції, де перший Закон про охорону праці було прийнято пізніше, ніж у Великобританії (Закон 1841 року про працю дітей на промислових підприємствах), визнан­ня трудового права відбулося набагато раніше. У цій країні вперше була здійснена кодифікація трудового законодавства. З 1910 р. вдоскона­люється найбільший за обсягом у світі Трудо­вий кодекс Франції.

У Франції з’явилось саме поняття трудово­го права в ході революції 1848 р. в якості уза­гальненої соціальної програми, тобто програми, спрямованої на захист інтересів і потреб людей праці. Як свідчать французькі вчені - «під впливом теоретиків соціалізму» [24, с. 8].

Сучасне трудове право Німеччини виникло внаслідок двох соціально-економічних переду­мов: лібералізації економіки і індустріалізації в ХІХ ст. У попередніх епохах також існувало ре­гулювання праці. Але якщо раніше принцип розподілу праці реалізовувався шляхом засто­сування насильства окремими особами на свою користь, то поступово під впливом концепції природних прав людини одержував розвиток принцип свободи договору і стан юридичної за­лежності однієї особи від іншої переставав існу­вати або змінювався [25, с. 25-36].

Отже, формування трудового права як са­мостійної правової галузі було пов’язане з роз­витком капіталістичного способу виробництва, заснованого на найманій праці, утворенням ринку праці і виділенням трудового договору із сфери цивільно-правового регулювання.

Однією з перших спроб обґрунтування по­ложення про трудове право як про самостійну галузь права стала стаття Д. М. Генкіна «Пред­мет і система радянського трудового права» [17].

У даний час досить закономірно постало питання про необхідність приведення трудово­го права України як науки і як галузі права у відповідність з новими політичними і соціаль­но-економічними реаліями.

Знання історії розвитку наукової думки, за­кономірностей її становлення і функціонування дозволяє побачити шлях, яким йшла наукова думка до сучасного розуміння предмета науки, методологію наукового пошуку, які мають важ­ливе значення для подальших наукових досліджень. Історія трудового права являє со­бою ту ж актуальну сьогодні правову теорію, але взяту з точки зору її генезису і розвитку.

Всебічний ретельний аналіз і глибоке узагаль­нення її особливостей, тенденцій і закономірно­стей історичного розвитку трудового права не­обхідні для прогнозування шляхів і способів по­дальшого розвитку і вдосконалення сучасного трудового права України.

Література

1. Войтинский И. С. Новейшие течения в гражданском законодательстве о найме труда. - В сб.: Вопросы обществоведения. - Т. 1. - СПб., 1908.

2. Волкова О. Н. История развития совет­ского трудового права. - М.: ВЮЗИ, 1986. - 62 с.

3. Догадов В. М. Этапы развития советско­го трудового права // Ученые записки ЛГУ. Се­рия юр ид. наук. - 1949. - № 107. - Вып. 2. - С. 113-172.

4. Завадский А. В. О девятой главе пятой книги проекта гражданского уложения (Дого­вор личного найма). - Казань, 1909.

5. Иванов С. А. Российское трудовое право: история и современность // Государство и пра­во. - 1999. - № 5. - С. 36-45.

6. Каринский С. С. Основные направления в развитии советского трудового права // Во­просы советского социалистического права. - М.: Госюриздат, 1958.

7. Карпов А. В. Сравнительный анализ гражданских и трудовых правоотношений // Бухгалтер и закон. - 2003. - С. 2-11. - 30 янв.

8. Киселев И. Я. Трудовое право России. Историко-правовое исследование. - М.: НОРМА, 2001. - 384 с.

9. Коршунова Т. Ю., Нуртдинова А. Ф. Тру­довой договор в современных условиях (К во­просу о найме труда) // Государство и право. - 1994. - № 2. - С. 30-41.

10. Курс российского трудового права. В 3 т. Т. 1: Общая часть / Под ред. Е. Б. Хохло­ва. - СПб.: Изд-во С.-Петербургского ун-та, 1996. - 573 с.

11. Лушников A. M. Наука трудового права России. Историко-правовые очерки в лицах и событиях. - М.: Проспект, 2003. - 304 с.

12. Народная энциклопедия научных и прикладных знаний. - М., 1912. - Т. 11. Полу­том 2.

13. Общая часть науки советского трудово­го права и вопросы её дальнейшего развития // Советское государство и право. - 1975. - № 4.

14. Олійник О. М. Розвиток трудових відно­син і законодавства про працю в Україні (1917-1929 рр.). Автореф. дис. ... к. ю. н. - Х., 2003. - 20 с.

15. Пашерстник А. Е. Развитие советского трудового права // Вопросы труда в СССР. - М.: Госполитиздат, 1958.

16. Смолярчук В. И. Актуальные вопросы развития науки советского трудового права // Советское государство и право. - 1965. - № 6. - С. 37-44.

17. Советское государство и право. - 1940.- № 2. - С. 55-71.

18. Сырых В. М. Логические основания об­щей теории права: В 2 т. Т. 1: Элементный со­став. - М.: Юридический Дом «Юстицин - форм», 2000. - 528 с.

19. Таль Л. С. Новый опыт законодательной нормировки рабочего договора // Право. - 1908. - № 34.

20. Таль Л. С. Трудовой договор. Цивилис - тическое исследование. Ч. 1. Общие учения. - Ярославль, 1913.

21. Таль Л. С. Очерки промышленного пра­ва. - М., 1916.

22. Хохлов Е. Б. К понятию трудового дого­вора и договора найма труда // Правоведение. - 1998. - № 3. - С. 122-127.

23. Хохлов Е. Б. Очерки истории правового регулирования труда в России. Ч. 1. - СПб.: СПбГУ, 2000. - 196 с.

24. Lyon-Caen G., Pelissier J., Supiot A. Droit du travail. Paris, 1996.

25. Zollner W, Loritz K.-G. Arbeitsrecht. 5. Aufl. - München: C. H.Beck, 1998.



С. В. Вишновецкая

Исторические аспекты формирования и развития отрасли трудового права.

В статье анализируются особенности исторического развития отрасли трудового права, что является важным и необходимым для прогнозирования путей и способов дальнейшего развития и усовершенствования современного трудового права Украины.

In this article is explored the features of historical development of the field of labour law which is extraordinarily important and necessary for prognostication of ways and methods of subsequent development and perfection of modern labour right of Ukraine.