joomla
ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ДЕРЖАВОЮ ДОСТУПУ ДО ІНФОРМАЦІЇ В УКРАЇНІ
Юридичний вісник. Повітряне і космічне право

УДК 342.9

А. І. Марущак,

Доктор юридичних наук, доцент

У статті проаналізовано питання діяльності державних органів щодо забезпечення доступу до інформації в Україні.

Ключові слова: інформація, інформаційна безпека, державний орган, доступ до інформації, функція, загальні повноваження, спеціальні повноваження.



З розвитком інформаційних технологій знач­но підвищується швидкість передачі даних від одних учасників суспільних відносин до інших. При цьому вдосконалюються і засоби захисту інформації від несанкціонованого доступу. Обидва процеси спричиняють не лише пози­тивні наслідки у вигляді задоволення різно­манітних інформаційних потреб учасників ін­формаційних відносин, а й негативні - розголо­шення різних видів інформації з обмеженим до­ступом чи неправомірне обмеження доступу до інформації. Зрозуміло, що лише держава повно­важна встановлювати обов’язкові для усіх учас­ників правила і процедури поводження з різни­ми видами інформації.

У науці інформаційного права проблему роз­витку інформаційних правовідносин і їх від­повідного правового регулювання досліджують такі вітчизняні та зарубіжні науковці: Арістова І. В., Бачило І. Л., Брижко В. М., Бутузов В. М., Гав- ловський В. Д., Галамба М. М, Калюжний Р. А., Кормич Б. А., Костецька Т. А., Корягін А. В., По - левий В. І., Хлевицький В. Б., Цимбалюк В. С., Швець М. Я. та інші. Однак дослідники не ак­центують увагу на розкритті такої функції дер­жави, як забезпечення доступу до інформації.

Саме на визначення особливостей і основних напрямів діяльності державних органів у сфері доступу до інформації спрямовано дане дослі­дження.

Конституція України передбачає, що забезпе­чення інформаційної безпеки - це одна з найваж­ливіших функцій держави, справа всього народу [1, ст. 17]. Але щодо сутності й ознак інформаційної безпеки єдиної думки серед науковців немає.

Серед позитивних здобутків сучасної інфор­маційної цивілізації провідні дослідники інфор­маційного права визначають такі:

- зростання можливості швидко здійснювати інформаційні зв’язки на великих відстанях, у то­му числі між континентами;

- зростання можливості швидко, у великому обсязі сприймати та обробляти, зберігати інфор­мацію на компактних (малогабаритних) техніч­них засобах;

- об’єднання різних технологій комунікації: теле-, радіо - та обчислювальної техніки.

Водночас ці позитивні соціальні явища суп­роводжуються негативними, серед яких:

- зростання можливості швидкого перехоплен­ня, витоку, перекручення, знищення інформації;

- використання технічних засобів і техно­логій інформації в антисоціальній діяльності:

А) воєнній;

Б) політичній;

В) економічній [7, с. 14-15].

Зазначені загрози, безумовно, потребують комплексної і системної протидії у межах забез­печення інформаційної безпеки держави. Спро­буємо розкрити співвідношення забезпечення ін­формаційної безпеки і забезпечення доступу до інформації.

О. В. Логінов зазначає, що інформаційна без­пека не може розглядатися лише як окремий стан. Вона має враховувати майбутнє, отже, є не станом, а процесом. Таким чином, інформаційну безпеку слід розглядати крізь органічну єдність таких оз­нак як стан, властивість, а також регулювання загроз і небезпек, за допомогою якого забезпе­чується обрання оптимального шляху їх усунен­ня і мінімізації впливу негативних наслідків. Од­ним з механізмів гарантування цього процесу є ефективно функціонуюча система органів вико­навчої влади, яка є суб’єктом і об’єктом забезпе­чення інформаційної безпеки одночасно [9]. Як бачимо, дослідник визначає основну роль в за­безпеченні інформаційної безпеки саме для ор­ганів державної влади, зокрема виконавчої.

Б. А. Кормич класифікує діяльність щодо за­хисту інформаційної безпеки як складну систе­му, що містить цілий комплекс векторів держав­ної політики і обумовлена специфікою об’єктів інформаційної безпеки. При цьому виділяється два комплекси питань, які диференціюються відповідно до природи правових норм, що ста­новлять їх нормативно-правову базу. По-перше, це інформаційна безпека людини і суспільства, яка базується на нормах природного права і вимірюється ступенем свободи від втручання держави та інших осіб, можливостями саморе - алізації та самовизначення. По-друге, це інфор­маційна безпека держави, яка побудована на по­зитивному праві, пов’язана із застосуванням об­межень, заборон, жорсткою регламентацією, невід’ємним елементом яких є сила державного примусу [8]. Дослідник включає в комплекс пи­тань інформаційної безпеки людини та суспіль­ства зокрема і «забезпечення інформаційних прав і свобод людини і громадянина, забезпечення дієздатних правових та організаційних механіз­мів захисту відповідних прав» [8]. До конкрет­них же напрямів забезпечення інформаційної без­пеки людини Б. А. Кормич зокрема відносить: «доступ до правової інформації, доступ до еко­логічної інформації». На думку дослідника, од­ним з ключових чинників інформаційної безпе­ки людини є її право на достатню інформова - ність для здійснення свідомого і обґрунтованого вибору [8].

Як бачимо, науковці включають в поняття ін­формаційна безпека і окремі елементи забезпе­чення доступу до інформації, причому тісно пов’я­зують їх з нормотворчою та іншою діяльністю держави.

Єдине законодавче визначення поняття «інформаційна безпека» закріплюється в Основ­них засадах розвитку інформаційного суспіль­ства в Україні на 2007-2015 роки: «Інформа­ційна безпека - стан захищеності життєво важ­ливих інтересів людини, суспільства і держави, при якому запобігається нанесення шкоди через: неповноту, невчасність та невірогідність інфор­мації, що використовується; негативний інфор­маційний вплив; негативні наслідки застосуван­ня інформаційних технологій; несанкціоноване розповсюдження, використання і порушення цілісності, конфіденційності та доступності ін­формації» [4, п. 13, Розділ ІІІ]. Однак постає пи­тання, яким чином співвідносяться поняття «за­безпечення доступу до інформації» і «інформа­ційна безпека»? Аналізуючи наведене вище ви­значення інформаційної безпеки, можна конста­тувати, що зазначене поняття розкривається і за­лежить від «нанесення шкоди». У процесі забез­печення доступу до інформації можуть виявля­тися такі негативні тенденції як неповнота, нев­часність та невірогідність інформації; негатив­ний інформаційний вплив; несанкціоноване роз­повсюдження, використання і порушення ціліс­ності, конфіденційності та доступності інфор­мації. Хоча досить важко практично визначити нанесену інтересам людини, суспільства і держа­ви шкоду, а також причинно-наслідковий зв’язок між недоліками забезпечення доступу до інфор­мації і такою шкодою.

Таким чином, можемо допускати, що окремі заходи системи забезпечення доступу до інфор­мації є складовими інформаційної безпеки. Тому необхідність і доцільність забезпечення держа­вою доступу до інформації визначається через передбачену Конституцією України функцію за­безпечення інформаційної безпеки.

Необхідність забезпечення державою досту­пу до інформації обґрунтовується і у контексті інформатизації в Україні, тобто «сукупності взає­мопов’язаних організаційних, правових, політич­них, соціально-економічних, науково-технічних, виробничих процесів, що спрямовані на створен­ня умов для задоволення інформаційних потреб громадян та суспільства на основі створення, розвитку і використання інформаційних систем, мереж, ресурсів та інформаційних технологій, які побудовані на основі застосування сучасної обчислювальної та комунікаційної техніки» [3, ст. 1]. Так, Закон України «Про Національну програму інформатизації» визначає, що у процесі інформатизації органи державної влади в межах їх компетенції здійснюють серед інших і функцію забезпечення доступу громадян та їх об’єднань до інформації органів державної влади та органів місцевого самоврядування, а також до інших дже­рел інформації (виділено автором - А. М.) [3, ст. 6].

Закон України «Про інформацію» закріплює норму, відповідно до якої «держава здійснює контроль за режимом доступу до інформації» (виділено автором - А. М.) [2, ст. 28]. Це завдан­ня полягає у «забезпеченні дотримання вимог законодавства про інформацію всіма державни­ми органами, підприємствами, установами та ор­ганізаціями, недопущенні необґрунтованого віднесення відомостей до категорії інформації з обмеженим доступом» [2, ст. 28].

Державний контроль за додержанням вста­новленого режиму здійснюється спеціальними органами, які визначають Верховна Рада Украї­ни і Кабінет Міністрів України [2, ст. 28]. За ре­жимом доступу інформація поділяється на відкриту і інформацію з обмеженим доступом [2, ст. 30]. Відповідно і контрольні повноваження органів державної влади пов’язані з визначен­ням правомірності обмеження доступу до інфор­мації, а також належної діяльності учасників інформаційних відносин щодо надання (опри­люднення) відкритої інформації.

Повноваження державних органів щодо за­безпечення доступу до інформації умовно можна поділити на дві групи: загальні і спеціальні. За­гальні повноваження стосуються задоволення інформаційних потреб інших учасників суспіль­них відносин шляхом оприлюднення інформації, відповідей на інформаційні запити, надання інформації з державних баз даних тощо. Спе­ціальні повноваження стосуються нормотворчих, наглядових, контрольних, ліцензійних та інших функцій органів держави, тобто таких, які спря­мовуються на забезпечення дієвості різних за­собів та механізмів доступу до інформації, а та­кож доступу до інформації власне самих органів державної влади. Загальні повноваження щодо забезпечення доступу до інформації єдині для усіх органів державної влади, спеціальні визна­чаються їх місцем у державному апараті, специ­фікою правового статусу.

До органів, які забезпечують доступ до інфор­мації в Україні, відносимо, насамперед, Верхов­ну Раду України, яка «може вимагати від урядо­вих установ, міністерств, відомств звіти, які містять відомості про їх діяльність із забезпечен­ня інформацією зацікавлених осіб (кількість ви­падків відмови у наданні доступу до інформації із зазначенням мотивів таких відмов; кількість та обґрунтування застосування режиму обмежено­го доступу до окремих видів інформації; кількість скарг на неправомірні дії посадових осіб, які відмовили у доступі до інформації, та вжиті щодо них заходи тощо)» [2, ст. 30]. Зро­зуміло, що Верховна Рада України має спе­ціальні повноваження - приймає закони у сфері доступу до інформації учасників суспільних від­носин, а також реалізує загальні повноваження - оприлюднює відомості про власну діяльність.

Президент України, Кабінет Міністрів Украї­ни окрім створення підзаконних нормативно- правових актів з питань доступу до інформації (спеціальні повноваження), здійснюють опри­люднення інформації про власну діяльність (за­гальні повноваження).

До органів, які забезпечують доступ до інфор­мації, безпосередньо здійснюючи спеціальні пов­новаження, відносимо: Національну раду Ук­раїни з питань телебачення і радіомовлення, Міністерство транспорту та зв’язку України (Мін- трансзв’язку), Міністерство культури і мистецтв України, Службу безпеки України, Державну службу спеціального зв’язку та захисту інформа­ції України, Державний комітет телебачення і радіомовлення України (Держкомтелерадіо Ук­раїни), Державний комітет статистики України, Національну координаційну раду з питань за­хисту прав споживачів та інші.

Мінтрансзв’язку, наприклад, забезпечує ко­ординацію діяльності органів виконавчої влади, пов’язаної із створенням та інтеграцією елект­ронних інформаційних систем і ресурсів в Єди­ний веб-портал органів виконавчої влади та на­данням інформаційних та інших послуг через електронну інформаційну систему «Електронний Уряд»; координує та контролює роботи, пов’яза­ні із створенням, веденням і забезпеченням функ­ціонування Національного реєстру електронних інформаційних ресурсів, визначає організаційні та методичні засади ведення Національного реєстру та правила користування ним [10].

Національна рада України з питань телеба­чення і радіомовлення як конституційний, по­стійно діючий, колегіальний, наглядовий та ре­гулюючий державний орган у галузі телерадіо - мовлення здійснює відповідні повноваження щодо забезпечення доступу до інформації через телебачення і радіомовлення відповідно до Зако­ну України «Про Національну раду України з питань телебачення і радіомовлення».

До основних завдань Держкомтелерадіо Ук­раїни законодавство зокрема відносить: сприян­ня реалізації конституційного права на свободу слова; координацію діяльності в інформаційній та видавничій сферах; здійснення державного регулювання і контролю в інформаційній та ви­давничій сферах; сприяння розвитку інформа­ційного суспільства, розширенню національного інформаційного простору [11].

Держкомтелерадіо України відповідно до по­кладених на нього завдань: розробляє проекти документів з питань розширення доступу до на­ціональних інформаційних ресурсів і вживає за­ходів для впровадження новітніх інформаційних технологій; сприяє підвищенню рівня інфор­маційного забезпечення населення відповідно до європейських стандартів; готує та подає Кабінету Міністрів України пропозиції щодо підвищення рівня інформаційної представленості України та надання органам виконавчої влади послуг в Інтернет; готує та подає Кабінету Міністрів Ук­раїни аналітичні матеріали про висвітлення у за­собах масової інформації найважливіших питань внутрішньої та зовнішньої політики держави [11].

Національна комісія з утвердження свободи слова та розвитку інформаційної галузі як кон- сультативно-дорадчий орган при Президентові України також має спеціальні повноваження у сфері забезпечення доступу до інформації, зо­крема стосовно проведення моніторингу ефек­тивності реалізації законів та інших норматив­но-правових актів щодо свободи слова та розвит­ку інформаційної галузі, їх відповідності стан­дартам Ради Європи, ОБСЄ, інших міжнарод­них організацій та вимогам політичної складової Копенгагенських критеріїв і відповідних поло­жень Плану дій «Україна – Європейський Союз» та підготовка проектів відповідних за­конодавчих, інших нормативно-правових ак­тів; створення та розвитку системи суспільних (громадських) засобів масової інформації; роз­витку українського сегменту мережі Інтернет тощо [12].

Служба безпеки України здійснює інфор­маційно-аналітичну роботу в інтересах ефектив­ного проведення органами державної влади та управління України внутрішньої і зовнішньої ді­яльності, вирішення проблем оборони, соціаль­но-економічного будівництва, науково-техніч­ного прогресу, екології та інших питань, пов’яза­них з національною безпекою України [5, п. 1, ст. 24], бере участь у розробці і здійсненні заходів щодо забезпечення охорони державної таємниці та конфіденційної інформації, що є власністю держави, сприяє підприємствам, установам, ор­ганізаціям та підприємцям у збереженні ко­мерційної таємниці, розголошення якої може завдати шкоди життєво важливим інтересам Ук­раїни [5, п. 7, ст. 24], тобто також реалізує спеці­альні повноваження щодо забезпечення доступу до інформації в Україні.

Державна служба спеціального зв’язку та за­хисту інформації України зобов’язана забезпечу­вати у встановленому порядку урядовим зв’яз­ком Президента України, Голову Верховної Ра­ди України та Прем’єр-міністра України в міс­цях їх постійного і тимчасового перебування; здійснювати заходи щодо створення, розвитку та забезпечення функціонування Національної системи конфіденційного зв’язку, забезпечення її безпеки та оперативно-технічного управління; встановлювати порядок і вимоги щодо викорис­тання інформаційно-телекомунікаційних систем, у тому числі загального користування, органами державної влади, органами місцевого самовряду­вання, підприємствами, установами і ор­ганізаціями незалежно від форм власності, які збирають, обробляють, зберігають та передають інформацію, що є власністю держави, або інфор­мацію з обмеженим доступом, вимога щодо за­хисту якої встановлена законом тощо [6, ст. 16].

Закони України «Про Національний архів­ний фонд та архівні установи», «Про бібліотеки і бібліотечну справу», «Про державну статисти­ку» визначають відповідні спеціальні повнова­ження щодо забезпечення доступу до інформації Державного комітету архівів України, Міністер­ства культури і мистецтв України, Державного комітету статистики України.

Функція держави забезпечувати доступ до інформації включає і здійснення судочинства у цивільних, адміністративних, кримінальних спра­вах тощо, адже встановлення юридичної від­повідальності за правопорушення та застосування її до винних осіб є необхідним елементом пра­вомірної діяльності у сфері доступу до інформації.

З викладеного робимо висновок про те, що за­безпечення доступу до інформації є важливою функцією держави, особливо зважаючи на роз­виток інформаційних технологій та встановлен­ня оптимального правового регулювання нових інформаційних відносин. Важливість даної функ­ції обґрунтовується не лише загальним інфор­маційним законодавством, а й нормативно-пра­вовими актами з питань забезпечення інформа­ційної безпеки та інформатизації в Україні. До складових реалізації функції забезпечення до­ступу до інформації відносимо:

- прийняття нормативно-правових актів, що регулюють суспільні відносини у сфері доступу до інформації громадян та інших учасників ін­формаційних відносин, у тому числі закріплення меж правочинної поведінки відповідних су­б’єктів, тобто їх відповідальності за порушення правових механізмів доступу до інформації;

- створення правової бази для використання електронних інформаційних ресурсів та новітніх інформаційних засобів забезпечення доступу до інформації;

- адаптації українського законодавства до за­гальноприйнятих міжнародних стандартів, вклю­чення Україною міжнародно-правових актів з питань доступу до інформації у національне за­конодавство шляхом підписання і ратифікації відповідних договорів та угод;

- створення державних органів та наділення їх владними повноваженнями у сфері забезпе­чення доступу до інформації;

- безпосереднє правозастосування державни­ми органами правових норм щодо забезпечення доступу до інформації, у тому числі здійснення правосуддя з відповідних питань.

Перспективами подальших досліджень у да­ному напрямку визначаємо питання оптимізації повноважень окремих органів державної влади України щодо забезпечення доступу до інформа­ції учасників суспільних інформаційних відносин.

Література

1. Конституція України від 28 червня 1996 року // Відомості Верховної Ради, 1996. - № 30. - Ст. 141.

2. Закон України «Про інформацію» від 2 жовтня 1992 року // Відомості Верховної Ради України. - 1992. - № 48. - Ст. 650.

3. Закон України «Про Національну програму інформатизації» від 4 лютого 1998 року // Відомості Верховної Ради, 1998. - № 27-28. - Ст. 181.

4. Основні засади розвитку інформаційного суспільства в Україні на 2007-2015 роки, затверд­жені Законом України від 9 січня 2007 року // Відо­мості Верховної Ради України, 2007. - № 12. - Ст. 102.


5. Закон України «Про Службу безпеки України» від 25 березня 1992 року // Відомості Верховної Ра­ди, 1992. - № 27. - Ст. 382.

6. Закон України «Про Державну службу спеці­ального зв’язку та захисту інформації України» від 23 лютого 2006 року // Відомості Верховної Ради України. - 2006. - № 30. - Ст. 258.

7. Основи інформаційного права України: Навч. посіб. / В. С. Цимбалюк, В. Д. Гавловський, В. В. Гри­ценко та ін.; За ред. М. Я Швеця, Р. А. Калюжного та П. В. Мельника. - К.: Знання, 2004. - 274 с.

8. Кормич Б. А. Організаційно-правові основи політи­ки інформаційної безпеки України: Автореф. дис... докт. юрид. наук: 12.00.07 / Національний університет внут­рішніх справ МВС України. - Харків, 2004 - 41 с.

9. Логінов О. В. Адміністративно-правове забезпечен­ня інформаційної безпеки органів виконавчої влади: ав - тореф. дис. ... канд. юрид. наук: 12.00.07 / Національна академія внутрішніх справ України. - Київ, 2005. - 22 с.

10. Положення про Міністерство транспорту та зв’язку України, затверджене постановою Кабіне-/ ту Міністрів України від 6 червня 2006 р. № 789 // Офіційний вісник України, 2006. - № 23. - Ст. 1716.

11. Положення про Державний комітет телебачен­ня і радіомовлення України, затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 11 липня 2007 р. №897 // Офіційний вісник України. - 2007. - № 52. - Ст. 2102.

12.Положення про Національну комісію з утверд­ження свободи слова та розвитку інформаційної га­лузі, затверджене Указом Президента України від 6 червня 2006 року №493 // Офіційний вісник Ук­раїни. - 2006. - № 23. - Ст. 1711.



А. И. Марущак

Обеспечение государственного доступа к информации в Украине.

В статье проанализированы вопросы деятельности государственных органов относительно обеспечения доступа к информации в Украине.

A. I. Maruschak

Ensuring public access to information in Ukraine.

In this article an author analyzes the questions of state organs activity concerning ensuring of access to the infor­mation in Ukraine.