joomla
ТЕОРЕТИКО-ПРАВОВІ ПРОБЛЕМИ ВИРІШЕННЯ ТРУДОВИХ СПОРІВ (за чинним законодавством України)
Юридичний вісник. Повітряне і космічне право

УДК 340.111.5 (045)

П. В. Шумський,

Кандидат юридичних наук, професор

У процесі трудової діяльності між працівниками і власниками підприємств або уповноваженими ними органами можуть виникати й часто виникають різного роду непорозуміння. Здебільшого вони носять індивідуальний характер, для вирішення яких законодавством про працю передбачено певний порядок, що є досить відпрацьованим і сталим. Час від часу більшість найманих працівників потрапляють у такий стан, що не мають можливості право на утримання від своїх роботодавців належних до виплати грошових коштів.

Ключові слова: трудовий спір, індивідуальний трудовий спір, колективний трудовий спір.

З’ясування правової природи та причин ви­никнення трудових спорів є важливим, оскільки це дозволить не лише зрозуміти суть цього склад­ного явища суспільного життя, а й віднайти нові шляхи удосконалення трудового законодавства.

Під час роботи над статтею були використані праці видатних вітчизняних учених (приміром, В. I. Прокопенка, П. Д. Пилипенка, Й. Я. Кисельо - ва). Їх вивчення та аналіз показали, що проблемі трудових спорів приділяється значна увага й ак­центується на вдо-сконаленні трудового законо­давства з метою захисту інтересів працівників.

Метою статті є розкриття поняття трудового спору, його особливостей, видів та порядку їх уре­гулювання в Україні.

Перебудова виробничих і трудових відносин, нові форми застосування і використання праці істотно вплинули не тільки на індивідуальні тру­дові відносини, а й на структуру та зміст органі­заційно-управлінських відносин, що виникають між власником підприємства або уповноваженою ним особою, з одного боку, і трудовим колективом або органом, що його представляє, з іншого.

Непорозуміння виникають вже не між окреми­ми працівниками і власниками або уповноваже­ними ними органами, а між групами працівників, трудовими колективами підприємства чи навіть кількох підприємств з уповноваженими на управ­ління органами і державою як власником цих під­приємств. Здійснення відносин, як індивідуаль­них, так і колективних не завжди відбувається гладко, без розбіжностей та конфліктів. Оскільки ми говоримо про наявність двох видів відносин із застосуванням праці робітників і службовців на підприємствах, то, відповідно, виникають і два ви­ди розходжень між суб’єктами цих відносин: ін­дивідуальні та колективні. У разі виникнення цих розходжень сторони намагаються урегулювати їх шляхом переговорів або через органи, що спеці­ально створені державою з цією метою. При звер­ненні до цих органів одного із суб’єктів індивіду­альних чи колективних відносин виникають тру­дові спори (конфлікти), розгляд і вирішення яких становить певний правовий порядок, спрямова­ний на зміцнення законності та правопорядку в сфері трудових відносин. Розходження, що вини­кають між суб’єктами трудового права з приводу встановлення умов праці або укладення трудового договору, а також застосування норм трудового законодавства, прийнято називати трудовими спорами.

Варто зазначити, що Кодекс законів про працю не дає визначення поняття трудового спору. Така відсутність законодавчого визначення поняття трудового спору змушує звернутися до думок ви­датних науковців.

В. Н. Толкунова вважає, що трудові спори - це надіслані на розгляд юрисдикційного органа супе­речності суб’єктів трудового права з питань засто­сування трудового законодавства чи про встанов­лення нових умов праці в партнерському порядку.

В. Н. Толкунова також зазначає, що саме таке по­няття трудового спору вказує на відмінність тру­дових спорів від протиріч, які вирішуються спір­ними сторонами, і вказує, що спори виникають не лише з трудового правовідношення, але й з пра­вовідносин, що безпосередньо з ними пов’язані у тому числі із правовідносин організаційно-управ­лінського характеру [1, с. 262-265].

Такою є думка представника російської школи права. Що ж до думок вітчизняних учених з цього приводу, то варто звернути увагу на те, що, приміром, В. I. Прокопенко зазначає, що трудові спори - це не просто розбіжності між сторонами, а лише ті з них, що передані на розгляд відповідно­го юрисдикційного органу уповноваженого дер­жавою, приймати обов’язкові для сторін рішення. Щоб з’ясувати, до компетенції якого юрисдик - ційного органу відноситься розгляд того чи іншо­го спору, необхідно перш за все визначити вид відносин, з яких виникає спір, і його предмет (ха­рактер). Основна група спорів виникає з трудових правовідносин. Стороною, трудові права якої по­рушені, переважно виступає працівник, тому ці спори, як правило, носять позовний характер, є спорами про право [2, с. 449].

У свою чергу, П. Д. Пилипенко вважає, що в процесі трудової діяльності між суб’єктами трудо­ вих відносин можуть виникнути непорозуміння, які і можуть перерости в трудові спори [3, с. 225].

Із цим твердженням важко не погодитись, але трудові спори не можна зводити тільки до непоро­зумінь, що виникають між окремими працівника­ми та власником або уповноваженим ним орга­ном. Поняття трудових спорів значно ширше: во­но включає і непорозуміння між іншими суб’єкта­ми трудового права, наприклад, між трудовим колективом і власником або уповноваженим ним органом. Крім того, спори за своїм характером мо­жуть бути пов’язані як із застосуванням норм тру­дового законодавства (правильним чи неправиль­ним), так і з встановленням нових умов праці, ще неурегульованих нормами трудового права, напри­клад у процесі укладання колективного договору.

Щоб з’ясувати, до компетенції якого юрис - дикційного органу відноситься розгляд того чи іншого спору, необхідно перш за все визначити вид відносин, з яких виникає спір, і його предмет (характер). Основна група спорів виникає з трудо­вих правовідносин. Стороною, трудові права якої порушені, переважно виступає працівник, тому ці спори, як правило, носять позовний характер, є спорами про право.

За ознакою підвідомчості можна виділити три види розгляду цих спорів:

- у загальному порядку, який включає до себе послідовність розгляду спору в комісії із трудових спорів (КТС) і районному суді. Природно, що розгляд цих спорів може закінчуватися в комісії, якщо сторони не оскаржать її рішення і спір не буде перенесений до суду;

- у судовому порядку, за якого розгляд трудо­вого спору розпочинається безпосереднім звер­ненням до суду, минаючи КТС;

- у особливому порядку, при якому певні кате­горії спорів або трудові спори певних категорій працівників вирішуються відповідно до спеціаль­них правил, визначених процесуальними нормами.

Розглядаючи класифікацію за ознакою підві­домчості, варто зазначити, що КЗпП також зазна­чає, що трудові спори розглядаються:

1) комісіямиз трудових споріх;

2) районними, районними у місті, міськими чи міськрайонними судами [4].

Другу значну групу становлять колективні тру­дові спори, що виникають з організаційно-управ­лінських і соціально-економічних відносин у сфе­рі праці. Конфліктуючою стороною тут переважно виступає трудовий колектив одного або декількох підприємств. Предметом такого спору можуть бу­ти розбіжності як з приводу встановлення умов праці, так і в зв’язку із застосуванням чинного за­конодавства.

Й. Я. Кисельов з цього приводу вважає, що на Заході загальноприйнятим є розподіл трудових спорів за суб’єктним складом та предметом спору на чотири головних види: колективні та індивіду­альні, конфлікти інтересів (економічні) та конф­лікти права (юридичні). Конфлікти інтересів ви­никають у зв’язку з вимогами встановлення нових або зміни існуючих умов праці; конфлікти права стосуються тлумачення чи застосування норм, що встановлені законами, колективними договорами або іншими правовими актами. Способів вирішен­ня трудових конфліктів тільки два: розгляд спору у судових чи адміністративних органах та при­мирно-третейський розгляд. Причому в кожній країні є свої особливості. Разом з тим існує єдине загальне правило: колективні економічні спори звичайно розглядаються в рамках примирно-тре­тейської процедури, оскільки такі спори пов’язані, як правило, зі створенням нових правових норм. У США для вирішення колективних економічних конфліктів та індивідуально-юридичних конфлік­тів застосовується примирно-третейський метод, а для колективних юридичних конфліктів - судо­во-адміністративний розгляд; у Великобританії примирно-третейський метод та судовий розгляд застосовується для всіх видів трудових конфлік­тів; у Франції колективні економічні та юридичні конфлікти вирішуються за допомогою примирно - третейського методу, а для вирішення індивіду­альних юридичних конфліктів передбачено судо­ве розбирання [5, с. 165].

На основі класифікації трудових спорів може бу­ти також вид правовідносин, з яких виник спір, ко­ли слід говорити про трудові спори в широкому ро­зумінні цього поняття, розходження пов’язані не тільки з трудовими правовідносинами, а й з по­хідними від них, наприклад процесуальними. У вузькому, власному розумінні цього поняття під трудовим спором слід розуміти лише непоро­зуміння між сторонами трудових правовідносин. Додатково визначальним тут є і суб’єкт (сторона тру­дового право відношення), який заявив про свою розбіжність до відповідного юрисдикційного орга­ну. Як і суб’єктом трудового правовідношення, суб’єк­том трудового спору може бути тільки сторона тру­дового договору, незалежно від того, хто звернувся до юрисдикційного органу за вирішенням спору, чиї права дійсно чи гадано (можливо) порушені.

На класифікацію впливає також характер та предмет спору. За цією ознакою можна виділити: спори про застосування норм трудового законода­вства, колективного і трудового договору; спори про встановлення нових умов праці, неурегульо­ваних законодавством або іншими нормативними актами; спори, пов’язані з відмовою у прийнятті на роботу. Індивідуальні спори про застосування норм трудового законодавства, колективних і тру­дових договорів прийнято називати позовними спорами. До спорів непозовного характеру відно­сяться розбіжності у зв’язку з встановленням умов праці. Вони можуть бути як індивідуальними, так і колективними.

Класифікація трудових спорів має значення для визначення їх підвідомчості - для кожної групи встановлені певний порядок розгляду й орган, уповноважений розглядати цей спір.

Причини виникнення трудових спорів різні. Вони можуть носити суб’єктивний характер, але можуть мати і об’єктивно-організаційний характер.

До причин суб’єктивного характеру слід від­нести відставання правової свідомості від реалій життя, необізнаність не тільки найманих праців­ників, а й власників і уповноважених ними осіб з чинним законодавством, що регулює трудові від­носини. Навіть особи, що мають вищу неюридич - ну освіту, під час навчання у вузах знайомляться з правом лише за допомогою курсу «Основи права» обсягом біля 20 годин. Після закінчення вузів во­ни стають керівниками структурних підрозділів, а то й керівниками підприємств, не маючи дос­татніх знань в галузі законодавства взагалі й тру­дового зокрема. Лекторії, семінари з питань права у даний час не проводяться, громадськість до цьо­го інтересу не виявляє. Адвокатура наданням пра­вової допомоги громадянам не займається, оскіль­ки така допомога повинна надаватися безоплатно, а адвокатура - організація госпрозрахункова.

Причиною виникнення трудових спорів можуть бути помилки однієї з сторін у спорі про наявність чи відсутність фактичних обставин, з якими закон пов’язує виникнення, зміну чи припинення пев­них правовідносин. Це перша група причин ви­никнення трудових спорів.

До другої групи слід віднести причини органі­заційно-правового характеру, пов’язані з недба­лістю та незнанням права. За останні роки захист трудових прав громадян значно погіршився. У цілому це пов’язано зі змінами соціально-еконо­мічних умов, невідповідністю чинних норм трудо­вого законодавства новим соціальним і економіч­ним відносинам, послабленням державного нагля­ду та контролю за додержанням законодавства про працю.

Хотілося б звернути увагу на думку В. Н. Тол - кунової яка вважає, що причини трудових спорів - це негативні чинники, котрі викликають різну оцін­ку спірними сторонами здійснення суб’єктивного трудового права чи виконання трудового зобов’я­зання. При цьому умовами виникнення трудових спорів виступають фактори, що сприяють великій кількості трудових спорів з одних і тих самих пи­тань або ж значно загострюють певний спір [1, с. 265].

Регулювання соціально-трудових відносин у нових умовах, забезпечення захисту трудових прав громадян вимагають оновлення трудового законодавства та прийняття нового Кодексу за­конів про працю України. З метою забезпечення конституційних гарантій кожного громадянина України на працю в безпечних і здорових умовах, а також виконання конституційного обов’язку держави щодо визначення, дотримання та захисту прав і свобод людини у сфері праці визнано за не­обхідне прийняти низку законів та інших норма­тивно-правових актів про працю та охорону праці, забезпечити відповідність національного законо­давства нормам міжнародного права, ратифікува­ти найбільш важливі й актуальні конвенції Між­народної Організації Праці, а також вжити інші заходи щодо удосконалення правового регулю­вання трудових відносин. Третю групу становлять причини організаційно-господарського характеру. Розрив економічних зв’язків, відсутність у дос­татній кількості власних енергоносіїв, наявність значної кількості підприємств оборонного комп­лексу, що потребують конверсії, призвели до спа­ду виробництва, вимушеної неповної зайнятості та безробіття, руйнування соціальної інфраструк­тури. Унаслідок цього знизилися реальні доходи значної частини населення, зросла заборгованість із виплат заробітної плати, пенсій та інших соці­альних виплат. Зменшення надходжень до бюдже­ту загострило проблему фінансування бюджетних установ освіти, науки, охорони здоров’я, культу­ри. Потребами життя є активізація проведення за­ходів щодо структурної перебудови економіки, стимулювання зростання обсягів виробництва, оз­доровлення фінансового стану підприємств, під­тримка інвестиційних програм та заохочення ін­вестицій.

Причини, що породжують трудові спори в сфе­рі застосування праці, відомі, і держава накреслює заходи щодо їх усунення. Як ці заходи впроваджу­ватимуться у життя і до яких наслідків вони при­ведуть, покаже майбутнє.

Поряд з причинами виникнення трудових спорів існують також приводи їх виникнення, які слід відрізняти від причин. Приводом є подія, що безпосередньо передує виникненню спору. Зв’я­зок між причиною і наслідком носить універсаль­ний, істотний характер.

Таким чином, інтереси роботодавця і наймано­го працівника не завжди збігаються, і природно, можливе зіткнення цих інтересів на будь-якій ста­дії трудових правовідносин, що, у свою чергу, при­зводить до виникнення розбіжностей. За останні роки збільшилася кількість трудових спорів, уто­му числі тих, що розглядаються судами. Найчас­тіше працівники зверталися до суду з позовами про погашення заборгованості з виплати заробітної плати, 2/3 таких спорів задовольняється судами. Розповсюдженими є порушення трудових прав громадян, зокрема щодо оплати праці, надання відпусток без збереження заробітної плати або з частковим її збереженням, невиплати допомоги в разі тимчасової непрацездатності, порушення строків розрахунку в разі звільнення, недотриман­ня державного гарантування мінімального розмі­ру заробітної плати; порушення порядку виплати, нарахування та перерахування розмірів відшкоду­вання втраченого заробітку: сум одноразової до­помоги, компенсації витрат на медичну й соціаль­но-побутову допомогу потерпілим на вироб­ництві.

Чимало спорів виникає у зв’язку з порушен­ням ведення трудових книжок. Порушуються норми трудового законодавства щодо укладення, зміни та припинення трудового договору. Нерід­ко, особливо на підприємствах недержавної фор­ми власності, застосовується контрактна форма трудового договору, укладаються строкові догово­ри у випадках, не передбачених чинним законодав­ствам.

Порушення мають місце при укладанні та ви­конанні колективних договорів і угод.

Література

1. Толкунова В. Н. Трудовое право: курс лекций. - М.: ООО «ТК Велби», 2003. - 320 с.

2. Прокопенко В. I. Трудове право України. - К.: «Консум», 1998. - 678 с.

3.Пилипенко П. Д. Основи трудового права України. - К.: «Магнолія плюс», 2006. - 544 с.

4. Кодекс законів про працю, затв. Законом № 322^11 ВВР, 1971, додаток до № 50.

5. Киселев Й. Я. Организация и деятельность трудо­вих споров: зарубежный опыт. - М., 1996 г. - 165 с.



П. В. Шумский

Теоретико-правовые проблемы решения трудовых споров (по действующему законодательству Украины).

В процессе деятельности между работниками и владельцами предприятий или уполномоченными ими органами могут возникать и часто возникают разного рода недоразумения. По большей части они носят индивидуальный характер, для решения которых законодательством о труде предусмотрен определенный порядок, который является достаточно отработанным и постоянным. Время от времени большинство наем­ных работников оказываются в таком состоянии, что имеют право на получение от своих работодателей независимо от форм шбствености денежных средств.

P. V. Shumsky

Th^ret^-legal problems of decision of labour disputes (on current legislation of Ukrain).

During realization of relations of people during labour activity between workers and proprietors of enterprises or upovnovazhenimi by them can arise up organs and often arise up different sort of misunderstanding. Mostly they carry individual character, for the decision of which a legislation about labour is foresee set procedure which is exhaust enough and permanent. From time to time the most hired workers appear in such state, that have a right on a receipt from the employers regardless of forms of the property.