joomla
ОСОБЛИВОСТІ ТА ШЛЯХИ ВДОСКОНАЛЕННЯ СТРУКТУРИ КОНКУРЕНТНОГО ЗАКОНОДАВСТВА В УКРАЇНІ
Юридичний вісник. Повітряне і космічне право

УДК 347.9 (045)

Н. М. Корчак, кандидат юридичних наук, завідувач кафедри господарського права і процесу Юридичного інституту «Інститут повітряного і космічного права» Національного авіаційного університету Ю. Ю. Головко, Юридичний інститут «Інститут повітряного і космічного права» Національного авіаційного університету

Юридичний інститут «Інститут повітряного і космічного права» НАУ

Ця стаття присвячена особливостям конкурентного законодавства в Україні, а також висвітлена проблематика необхідності його удосконалення. Автор звертає увагу на необхідність визначення пріоритетів захисту національних товаровиробників і національних ринків від спроб мо­нополізації та дискримінації України на міжнародних ринках.

Ключові слова: конкурентне законодавство, національний товаровиробник, національний ринок, монополізація.



Різноманітні види норм права і норматив­них актів у національних системах права дуже тісно взаємопов’язані, обумовлені вони систе­мою політичних і економічних відносин, які існують в суспільстві.

З питання щодо змісту конкурентного зако­нодавства існує кілька точок зору. Зокрема, на думку В. Н. Ворожейкіна та Ф. Ф. Рибакова, во­но складається лише з законодавчих та інших нормативних актів, що безпосередньо регулю­ють конкурентні відносини. Інші автори вважа­ють, що до нього входять, крім актів, що безпо­середньо регулюють конкурентні відносини, й інші акти, що містять окремі норми антимоно - польної і конкурентної спрямованості.

Норми конкурентного спрямування є у за­конодавстві про ціноутворення, законодавстві про зовнішньоекономічну діяльність (воно виз­начає вплив на конкурентні відносини на внутрішньому ринку), податковому законо­давстві (воно обмежує підприємництво або сприяє його розвитку), законодавстві про мале підприємництво та дерегуляцію підприємниць­кої діяльності, про цінні папери, про фінансові послуги тощо.

Термін «конкурентне законодавство» най­більш адекватно відтворює зміст тих положень, які входять до його складу.

Конкурентне законодавство не може визна­чатися лише як антимонопольне законодавство, або антитрестовське, або законодавство про об­межувальну практику тому, що перераховані назви відбивають лише окремі аспекти цього за­конодавства. Це саме «конкурентне законодав­ство», яке є поєднанням всіх норм, що спрямо­вані на досягнення предмета його регулюван­ня - досягнення конкуренції. Що стосується та­ких підінститутів законодавства, як антимоно - польне законодавство, законодавство про обме­жувальну практику, антитрестовського законо­давства, то дані підінститути можуть розгляда­тися, швидше, як аспекти, окремі сторони кон­курентного законодавства. Якщо ж у деяких країнах конкурентне законодавство зветься ан - тимонопольним, антитрестовським тощо, то го­ловне - розуміти, що часто під цим маються на увазі не тільки обмежувальні норми, а й конку­рентне законодавство в цілому.

Після визначення предмета конкурентного законодавства необхідно виявити особливості змісту конкурентного законодавства, обумов­лені особливостями тих умов, у яких воно фор­мувалося. Пов’язано це з тим, що, незважаючи на те, що «мета конкурентного законодавства єдина і це законодавство повинно мати місце в кожній країні, але визначення поняття і спо­собів досягнення мети будуть дуже різнитися залежно від історії та культурної спадщини країни», ті умови, у яких відбувається створен­ня конкурентного законодавства в Україні, відрізняються багато в чому від «традиційних» умов його формування. Основні відмінності по­


Лягають у тому, що конкурентне законодавство почало формуватися:

По-перше, за відсутності ринкових від­носин;

По-друге, за відсутності конкуренції;

По-третє, за наявності сформованих дер­жавних монополій;

По-четверте, в умовах надмірної концент­рації виробництва і вузької спеціалізації під­приємств і географічної обмеженості ринків.

В Україні навіть монополії відрізнялися від тих монополій, що мали місце в інших країнах і проти яких було спрямоване конкурентне зако­нодавство. Відмінності монополій - у похо­дженні та ефективності функціонування. Мо­нополії, створені за радянських часів, не несли в собі навіть тих позитивних ознак, що їх мала капіталістична монополія, як-от:

1. Капіталістична монополія виникає знизу в результаті конкурентної боротьби, соціаліс­тична нав’язується зверху. У зв’язку з цим мо­нополістом при капіталізмі стає підприємство - лідер, що використовує передові технології, є сильнішим і має великий науково-технічний і виробничий потенціал. При соціалізмі ж моно­полія дуже часто з’являється при відсталій тех­нологічній базі.

2. Капіталістична монополія заснована на власній економічній силі, а соціалістична засно­вана на організаційно-адміністративній системі керівництва. Капіталістична діє в умовах жор­сткої конкуренції, соціалістична діє в теплич­них умовах.

3. Капіталістична монополія бере участь у міжнародному поділі праці, чим досягається поліпшення якості виробництва, підвищення його конкурентоздатності як на внутрішньому, так і на зовнішньому ринку. Соціалістична ж не бере участь у міжнародному поділі праці або об­межується регіональними рамками, наприклад, РЕВ (Рада економічної взаємодопомоги).

4. Радянське підприємство було не тільки обмежене в можливостях удосконалювати свій товар, підвищуючи його конкурентоздатність, а й не бажало цього. Якщо західні підприємства повинні були постійно рахуватися з небезпекою втрати клієнта, то радянське не хвилювалося за це. В умовах постійного дефіциту і відсутності вибору в кого купити продукцію, підвищення ціни, скорочення асортименту і будь-якого ін­шого погіршення характеристики товару мало позначалося на зміні попиту, тому підприєм­ству нічого було боятися за збут своєї про­дукції.

У результаті дії цих чинників у радянській економіці монополія стала розумітися як при­вілей визначеного органу або організації, що да­вав широкі можливості діяти на свій розсуд і не накладав ніяких зобов’язань, пов’язаних із не­обхідністю удосконалювати вироблений товар.

Таким чином, з урахуванням повної відсут­ності конкурентних відносин конкурентне за­конодавство України повинно мати таку голо­вну особливість - стимулюючі норми в ньому повинні переважати над обмежувальними. Це основна вимога, яку слід враховувати при зміні конкурентного законодавства з метою його удо­сконалення. Крім цього, конкурентне законо­давство повинно бути діючим і більш жорст­ким, щоб перебороти складну обстановку свого створення, коли конкурентні відносини загалом або майже були відсутні.

Система правового регулювання конку­рентних відносин в Україні почала формувати­ся лише на початку 90-х років, на відміну від конкурентного законодавства інших країн, у яких воно існує багато десятиліть, а то і сторіччя. Так, у США перший федеральний за­кон про конкуренцію (закон Шермана) був прийнятий у 1890 р. Перший український за­кон, у якому конкурентні відношення розгляда­лися як безпосередній об’єкт правового регулю­вання, був прийнятий у 1992 р. Це був Закон України «Про обмеження монополізму та недо­пущення недобросовісної конкуренції у під­приємницькій діяльності».

На сьогодні в науковій літературі (С. С. Алексєєв) висловлюється ідея про фор­мування змістовної характеристики конкурент­ного законодавства у широкому розумінні. У зв’язку з цим виникає потреба у згрупуванні тих нормативних актів, що складають масив конкурентного законодавства, як воно було визначено раніше. Тобто сформувати саме сис­тему конкурентного законодавства, як сукуп­ність законодавчих та нормативно-правових актів обмежувального та стимулюючого харак­теру, спрямованих на захист конкуренції в Ук­раїні. Для більш повної характеристики конку­рентне законодавство може бути систематизо­ване як сукупність нормативно-правових актів, що безпосередньо регулюють конкурентні відносини (власне регулююче законодавство), та інших актів, що містять окремі норми анти - монопольної і конкурентної спрямованості.

Так, до першої підсистеми, власне регулюю­чого конкурентного законодавства, можна віднести такі законодавчі акти:

Конституцію України, у ст. 42 якої прого­лошено, що держава забезпечує захист конку­ренції у підприємницькій діяльності. Не допу­скаються зловживання монопольним станови­щем на ринку, неправомірне обмеження кон­куренції та недобросовісна конкуренція. Види і межі монополії визначаються виключно законом.

Господарський кодекс України, ст. 18 якого встановлює обмеження монополізму та сприян­ня змагальності у сфері господарювання, а гл. 3 - обмеження монополізму та захист суб’єктів господарювання та споживачів від не­добросовісної конкуренції. Крім того, гл. 28 цього Кодексу встановлена відповідальність суб’єктів господарювання за порушення анти­монопольно-конкурентного законодавства.

Кодекс України про адміністративні право­порушення, де у ст. 164-3 встановлено заборону на здійснення недобросовісної конкуренції. У статті 166-1 встановлена заборона на зловжи­вання монопольним становищем на ринку. Статтею 166-2 встановлено обмеження щодо неправомірних угод між підприємцями у ви­гляді укладання угод, спрямованих на встанов­лення (підтримання) монопольних цін (тари­фів), знижок, надбавок (доплат), націнок, роз­поділ ринків за територіальним принципом, асортиментом товарів, обсягом їх реалізації чи закупівель або за колом споживачів чи за інши­ми ознаками з метою їх монополізації, усунення з ринку або обмеження доступу на нього про­давців, покупців, інших підприємців. У стат­ті 166-3 встановлено заборону дискримінації підприємців органами влади і управління. Крім того, ст. 166-4 встановлено відповідальність за порушення порядку подання інформації та ви­конання рішень Антимонопольного комітету України та його територіальних відділень.

Кримінальний кодекс України, в якому ст. 228 встановлено відповідальність за змову про зміну чи фіксування цін або примушування до їх змін чи фіксування, ст. 229 - за незаконне використання товарного знака та ст. 230 - за по­рушення антимонопольного законодавства у вигляді умисного неподання або подання завідомо неправдивих документів чи іншої інформації Антимонопольному комітетові Ук­раїни або його територіальному відділенню, а також ухилення від виконання законних рішень цих органів, вчинене службовою особою органу державної влади, органу місцевого самовряду­вання, органу адміністративно-господарського управління і контролю, підприємства, установи, організації, якщо це було пов’язано з отриман­ням доходу у великих розмірах.

5. Закон України «Про захист економічної конкуренції» є сьогодні основним актом, що ре­гулює відносини конкуренції. У Законі регулю­ються питання антиконкурентних узгоджених дій, зловживання монопольним (домінуючим) становищем суб’єктів господарювання, анти- конкурентних дій органів влади, органів місце­вого самоврядування, органів адміністративно - господарського управління та контролю, обме­жувальної діяльності суб’єктів господарювання та об’єднань, концентрації суб’єктів господарю­вання, регламентовано процедури розгляду за­яв (справ) про надання дозволу на узгоджені дії, концентрацію суб’єктів господарювання, розгляду справ про порушення законодавства про захист економічної конкуренції та встанов­лено відповідальність за порушення законодав­ства про захист економічної конкуренції.

6. Закон України «Про Антимонопольний комітет України», що регламентує діяльність антимонопольних органів в Україні. У законі встановлено підконтрольність та підзвітність Антимонопольного комітету України, завдання, основні принципи діяльності, структуру, компе­тенцію і організацію діяльності Антимонополь­ного комітету України, статус Державного уповноваженого та голови територіального відділення Антимонопольного комітету Украї­ни, правові основи реалізації повноважень Ан­тимонопольного комітету України, науково-ме­тодичне забезпечення діяльності, фінансування та матеріально-технічне забезпечення Антимо­нопольного комітету України.

7. Закон України «Про захист від недобро­совісної конкуренції», який визначає правові засади захисту господарюючих суб’єктів (підприємців) і споживачів від недобросовісної конкуренції. Закон спрямований на встанов­лення, розвиток і забезпечення торгових та інших чесних звичаїв ведення конкуренції при здійсненні підприємницької діяльності в умо­вах ринкових відносин. У Законі регламентова­но питання неправомірного використання чу­жих позначень, рекламних матеріалів, упаков­ки, товару іншого виробника, копіювання зовнішнього вигляду виробу, питання порів­няльної реклами, створення перешкод господа­рюючим суб’єктам у процесі конкуренції та до­сягнення неправомірних переваг у конкуренції, неправомірного збирання, розголошення та ви­користання комерційної таємниці, та встанов­лено відповідальність за недобросовісну конку­ренцію.

Також одним з вагомих об’єктів регулюю­чого конкурентного законодавства є міжна­родні договори, укладені Україною, які регла­ментують розвиток конкуренції. Це зокрема:

- Угода про партнерство та співробіт­ництво між Україною і Європейськими Співто­вариствами та їх державами-членами, Розділ VI якої регулює конкуренцію, захист інтелекту­альної, промислової і комерційної власності та співробітництво в галузі законодавства з цих питань;

- Угода про створення зони вільної торгівлі між державами-учасницями ГУУАМ [18], стат­тя 18 якої регулює конкуренцію у підприєм­ницькій діяльності;

- Договір про проведення узгодженої анти - монопольної політики між державами-учасни - цями Співдружності Незалежних Держав, ра­тифікований Законом України від 16.01.2003 р., сторони якого домовились про створення пра­вових і організаційних засад їх співробітництва щодо проведення узгодженої антимонопольної політики та розвитку конкуренції, а також усу­нення негативних для торгівлі та економічного розвитку чинників і недопущення дій, що за­вдання шкоди економічним інтересам держав- учасниць внаслідок монополістичної діяльності і/чи недобросовісної конкуренції;

- Паризька конвенція про охорону промис­лової власності від 20 березня 1883 року, статті 10 bis та 10 ter якої встановлюють прин­ципи запобігання недобросовісній конкуренції;

- Генеральна угода по торгівлі послугами, підписана Україною в рамках вступу до СОТ визначає (ст. VIII), що кожен член угоди забез­печує, що кожен монопольний постачальник послуг на його території не діяв всупереч спе­цифічним зобов’язанням члена угоди. Якщо мо­нопольний постачальник послуги конкурує прямо або через дочірню компанію при поста­чанні послуг понад сфери своїх монопольних прав і якщо ця послуга є предметом специ­фічних зобов’язань члена, то член угоди забез­печує щоб такий постачальник не зловживав своїм монопольним становищем.

Першим актом, який відкрив якісно новий етап двосторонньої співпраці України у сфері конкурентної політики, став Договір між Кабі­нетом Міністрів України та Урядом Російської Федерації про співробітництво у галузі розвит­ку конкуренції. Він містить сучасну процедуру конкретної взаємодії органів влади та управ­ління України та Росії у сфері застосування національного антимонопольного законодавст­ва, координації спільних дій щодо попереджен­ня, обмеження і припинення антиконкурентної діяльності суб’єктів господарювання, подолан­ня негативних наслідків від такої діяльності або втручання державних органів у господарську діяльність країн-партнерів, якщо вони зачіпа­ють важливі інтереси сторін і негативно впли­вають на їхні торговельні відносини. У 2002 р. були укладені аналогічні міжурядові договори про співробітництво у галузі конкурентної політики з Грузією та Азербайджанською Рес­публікою. Міжвідомче співробітництво у сфері вдосконалення концептуальних та правових за­сад конкурентної політики; обмін досвідом що­до проведення досліджень передбачається та­кож угодами, підписаними Антимонопольним комітетом України з відповідними відомствами Республіки Білорусь, Республіки Болгарія, Ли­товської Республіки, Республіки Польща, Сло­вацької Республіки, Чеської Республіки.

Ще одним пластом конкурентного законо­давства є Укази Президента України, які теж регламентують конкурентні відносини та роз­виток конкуренції.

Конкурентна політика на сучасному етапі передбачає здійснення комплексу заходів щодо формування ефективного конкурентного сере­довища, зменшення частки монопольного сек­тору в економіці України, удосконалення пра­вил конкуренції, впровадження сучасних ме­тодів державного регулювання діяльності суб’єктів природних монополій, зменшення ча­стки монопольного сектора у внутрішньому ва­ловому продукті до 10-12 відсотків, захисту і підтримки конкуренції, розвитку її інсти - туційного забезпечення.

Участь у формуванні регулюючого конку­рентного законодавства бере також Кабінет Міністрів України. Так, постановою КМУ від

28 лютого 2002 р. № 219 затверджено Порядок надання Кабінетом Міністрів України дозволу на узгоджені дії, концентрацію суб’єктів госпо­дарювання. Цей Порядок визначає процедуру надання Кабінетом Міністрів України дозволу на узгоджені дії, концентрацію суб’єктів госпо­дарювання, що були заборонені Антимонополь - ним комітетом.

До підсистеми, що складається з законодав­чих актів, що містять окремі норми антимоно - польної і конкурентної спрямованості сьогодні можна віднести:

1. Закон України «Про природні моно­полії», який визначає правові, економічні та ор­ганізаційні засади державного регулювання діяльності суб’єктів природних монополій в Ук­раїні. Метою цього Закону є забезпечення ефек­тивності функціонування ринків, що перебува­ють у стані природної монополії, на основі зба­лансування інтересів суспільства, суб’єктів природних монополій та споживачів їх товарів. Крім цього Закону, діяльність природних моно­полій регламентується нормами Повітряного кодексу України, Кодексу торговельного море­плавства України, Законів України «Про транс­порт», «Про зв’язок», «Про трубопровідний транспорт», «Про залізничний транспорт», «Про електроенергетику», інших законів Украї­ни, що встановлюють особливості здійснення підприємницької діяльності у сферах природ­них монополій.

2. Закон України «Про господарські това­риства», в ст. 1 якого передбачено, що придбан­ня господарським товариством часток (акцій), активів інших господарських товариств має здійснюватися з дотриманням вимог антимоно­польного законодавства. Статтею 4 Закону встановлено, що установчі документи товарист­ва у випадках, передбачених чинним законодав­ством, погоджуються з Антимонопольним комітетом України. Відповідно до вимог ст. 19 Закону, припинення діяльності товариства відбувається шляхом його реорганізації (злит­тя, приєднання, поділу, виділення, перетворен­ня) або ліквідації з дотриманням вимог антимо­нопольного законодавства. Реорганізація това­риства відбувається за рішенням вищого органу товариства. Реорганізація товариства, що зло­вживає своїм монопольним становищем на рин­ку, може здійснюватися також шляхом його примусового поділу в порядку, передбаченому чинним законодавством.

Закон України «Про державне регулюван­ня ринку цінних паперів» у ст. 2 визначає, що мета державного регулювання ринку цінних па­перів запобігання монополізації та створення умов розвитку добросовісної конкуренції на ринку цінних паперів.

Закон України «Про зовнішньоекономічну діяльність» гарантує (ст. 8) заохочення конку­ренції та ліквідацію монополізму в сфері зов­нішньоекономічної діяльності та визначає (ст. 9) компетенцію Антимонопольного коміте­ту України в частині здійснення контролю за додержанням суб’єктами зовнішньоекономіч­ної діяльності законодавства про захист еконо­мічної конкуренції. Крім того, ст. 20 Закону рег­ламентує заходи щодо захисту економічної кон­куренції в галузі зовнішньоекономічної діяль­ності, а ст. 31 - заходи проти недобросовісної конкуренції та зростаючого імпорту при здійсненні зовнішньоекономічної діяльності.

Закон України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових по­слуг» передбачає (ст. 16), що фінансові устано­ви мають право на добровільних засадах об’єднувати свою діяльність, якщо це не супере­чить антимонопольному законодавству Украї­ни та вимогам законів з питань регулювання ок­ремих ринків фінансових послуг. Статтею 17 Закону встановлено, що фінансові установи здійснюють свою діяльність з урахуванням ви­мог антимонопольного законодавства та зако­нодавства про захист від недобросовісної кон­куренції, а ст. 19 визначена мета державного ре­гулювання ринку фінансових послуг - запо­бігання монополізації та створення умов роз­витку добросовісної конкуренції на ринках фінансових послуг. У статті 21 Закону передба­чено, що Антимонопольний комітет України та інші державні органи здійснюють контроль за діяльністю учасників ринків фінансових послуг та отримують від них інформацію у межах по­вноважень, визначених законом.

Закон України «Про банки та банківську діяльність» ст. 53 визначає принципи конку­ренції у банківській системі, зокрема банкам за­бороняється: укладати договори з метою обме­ження конкуренції та монополізації умов на­дання кредитів, інших банківських послуг, вста­новлення процентних ставок та комісійної ви­нагороди, встановлювати процентні ставки та комісійні винагороди на рівні нижче собівар­тості банківських послуг у цьому банку, вчиня­ти будь-які дії щодо впровадження у своїй прак­тиці недобросовісної конкуренції. Факти недоб­росовісної конкуренції щодо надання банком тих чи інших банківських послуг або здійснен­ня операцій є підставою для заборони цьому банку подальшого надання таких послуг або здійснення операцій.

Також конкурентне законодавство форму­ють нормативні акти, що визначають права і обов’язки органів, відповідальних за розвиток конкурентних відносин. Такими органами є Антимонопольний комітет України, постійно діючі та тимчасові адміністративні колегії Ан­тимонопольного комітету України, державний уповноважений Антимонопольного комітету України, адміністративні колегії територіаль­них відділень Антимонопольного комітету України.

Окрему групу складають нормативні акти, спрямовані на демонополізацію економіки. Пе­редусім до них відноситься Державна програма демонополізації економіки та розвитку конку­ренції, затверджена Постановою Верховної Ра­ди України від 21 грудня 1993 р. Заходи демо­нополізації економіки нерозривно пов’язані з приватизацією державних і комунальних під­приємств. Таким чином, низка нормативних актів, що регулюють приватизацію в тій мірі, у якій це впливає на розвиток конкурентних відношень, також відносяться до конкурентно­го законодавства.

Положення нормативних актів інших галу­зей законодавства, що впливають на розвиток конкурентних відносин: законодавство про за­хист прав споживачів, фінансове законодавст­во, про ціноутворення, про рекламу, про фінан­сово-промислові групи, про ринок цінних па­перів, про холдингові компанії, а також про роз­виток малого бізнесу.

Таким чином, конкурентне законодавство досить розрізнене. Воно систематично перегля­дається і удосконалюється шляхом внесення змін і доповнень. Можна зауважити, що важко провести чітку межу між актами, що містять об­межувальні норми, і актами, що містять стиму­люючі норми. Одні й ті самі нормативні акти містять норми обох видів, що є свідченням ком­плексності конкурентного законодавства і акту­альності питання його систематизації. Тому здійснена у статті систематизація конкурентно­го законодавства, на нашу думку, дозволить своєчасно виявити прогалини в праві і усунути їх, а також дасть змогу суб’єктам господарюван­ня, їх посадовим особам краще орієнтуватись у чинному законодавстві, не допускати правопо­рушень, підвищувати рівень правової культури в суспільстві.

Однак, крім проблем систематизації конку­рентного законодавства, є низка інших про­блем, які стримують розвиток конкуренції в Ук­раїні. Здійснення широкомасштабних перетво­рень в економічній сфері неможливе без побу­дови якісно нової системи державного регулю­вання економічних відносин, яка повинна спи­ратися на відповідний правовий механізм. У процесі правового забезпечення економічних реформ задіяні всі галузі права. Проте втручан­ня держави в економічні процеси не обме­жується застосуванням організаційно-правових механізмів податкової, бюджетної, грошово - кредитної, зовнішньоекономічної та митної політики. Воно також здійснюється шляхом створення й застосування спеціальних право­вих механізмів, зокрема, за допомогою конку­рентного права як сукупності норм, що регла­ментує правила конкурентної поведінки суб’єктів господарювання на ринку, спрямована на задоволення потреб, захист інтересів під­приємців, споживачів і держави в цілому.

Розвиток конкурентного законодавства і права, який відбувається в Україні, є ознакою якісних змін у суспільній свідомості, поступо­вого переходу до побудови цивілізованої еко­номічної системи в країні. Разом з тим, незва­жаючи на увагу, що приділяється питанням формування та розвитку конкурентного зако­нодавства і права, майже відсутні теоретичні розробки цих питань. Ця проблема є дуже акту­альною в умовах докорінної зміни (новації) норм конкурентного законодавства, що відбу­вається у зв’язку з набуттям чинності Закону України «Про захист економічної конкуренції». До речі, водночас змінюється не лише низка правових норм, а й уся система та інфраструк­тура конкурентного законодавства. Тобто відбу­ваються концептуальні зміни цієї системи. Такі зміни не лише впливають на розвиток конку­рентного права, вони потребують якісного тео­ретичного обґрунтування. Саме тому варто звернути увагу на концептуальне розуміння по­няття «конкурентне право» і фактори, що виз­начають напрями його розвитку в майбутньому. У свою чергу, конкурентне законодавство є зовнішнім проявом конкурентного права. Це досить нове у правовій системі України понят­тя. Крім того, використання зазначеного терміна викликає суперечки серед дослідників. Зокрема, можна виділити три основні підходи до визначення змісту поняття «конкурентне право»:

1. Конкурентне право як синонім поняття «підприємницьке право» (business competition law);

2. Конкуренте право як сукупність право­вих норм, спрямованих на попередження, при­пинення і захист від недобросовісної конку­ренції;

3. Конкурентне право як загальне об’єдну­юче поняття й охоплює як правову регламен­тацію захисту конкуренції від будь-яких обме­жень конкуренції (антимонопольне право), так і правову регламентацію захисту від недобро­совісної конкуренції. Досить часто ці два різні за змістом поняття використовуються пара­лельно. Звернімо увагу, що в рамках загального поняття конкурентного права й антимонополь- не право, і право із захисту від недобросовісної конкуренції спрямовані на забезпечення ефек­тивного функціонування ринкової економіки. Але унікальність сучасної економічної системи проявляється в тому, що окремі сфери еко­номіки за умов конкуренції є неефективними (сфери дії природних монополій). Тому з метою збалансування економічної системи держава за­конодавчим шляхом обмежує розвиток конку­ренції на цих ринках. На думку К. Ю. Тотьєва, законодавство у сфері природних монополій є антиподом антимонопольного законодавства.

Водночас державне регулювання у сфері природних монополій суттєво відрізняється від антимонопольного регулювання. Головна відмін­ність полягає в меті регулювання. Метою анти­монопольного регулювання є створення умов для запуску ринкових механізмів та подальше підтримання їх природного розвитку. Метою ж регулювання діяльності природних монополій є створення ефективної мобільної системи дер­жавного регулювання природних монополій, за якої їх суб’єкти зацікавлені діяти ефективно, не використовуючи переваг власного монопольно­го становища, а їх вплив на ситуацію на ринку має суто ринковий характер. Отже, попри іноді протилежні механізми державного регулювання, метою законодавства про природні монополії є також забезпечення ефективного функціонуван­ня економіки. Крім того, як не парадоксально, са­ме наявність природних монополій підкреслює необхідність конкуренції та переваги свободи підприємницької діяльності. За таких умов пра­во природних монополій є невід’ємною части­ною конкурентного права.

Уведення в дію Закону України «Про за­хист економічної конкуренції» та нормативних актів, прийнятих на його виконання, вимагає суттєвого теоретичного осмислення. Зокрема, Законом усуваються значні прогалини в право­вому механізмі захисту економічної конку­ренції, закладаються нові механізми правового регулювання економічної конкуренції (визна­чені основні процесуальні форми), набувають правової форми окремі норми, присвячені ме­ханізмам контролю за дотриманням конкурент­ного законодавства, вдосконалюються ме­ханізми відповідальності за конкурентні право­порушення. Разом з тим у Законі існує низка протиріч і не доопрацювань, які можуть значно ускладнити його застосування. За таких умов головним завданням конкурентного права є відпрацювання механізмів, спрямованих на зменшення негативних наслідків таких «не­доліків» і відпрацювання концепції узгодження окремих неузгодженостей з метою внесення змін і доповнень до Закону України «Про за­хист економічної конкуренції».

Особливий інтерес представляє теоретичне обґрунтування основних оціночних «каучуко­вих» категорій конкурентного законодавства, зокрема «значна конкуренція», «узгоджені дії, що сприяють техніко-технологічному, еко­номічному розвитку, розвитку малих або се­редніх підприємців», «контроль», «пов’язані особи» тощо. Теоретичному аналізу підлягають також правові механізми попереднього і поточ­ного контролю за дотриманням конкурентного законодавства, закладені Законом України «Про захист економічної конкуренції». Крім то­го, окремим предметом дослідження в системі конкурентного права має стати інститут відповідальності за вчинення конкурентних правопорушень. Особливої уваги заслуговує питання правової природи санкцій, що застосо­вуються органами Комітету за порушення кон­курентного законодавства.

На нашу думку, значний вплив на розвиток конкурентного права матиме розробка Конку - ренційно-процесуального кодексу, створення якого передбачається розпорядженням Кабіне­ту Міністрів України «Про схвалення Кон­цепції Конкуренційно-процесуального кодексу України» від 18 березня 2008 р., а також ство­рення спеціалізованого судового органу - Кон­курентно-патентного суду. Так само важливим для конкурентного права є і міжнародно-пра­вові зобов’язання України щодо підтримки і розвитку конкуренції в країні та світі. Особливо хотілося б звернути увагу на необхідність виз­начення пріоритетів захисту національних то­варовиробників і національних ринків від спроб монополізації та дискримінації України на міжнародних ринках. На нашу думку, цього можна досягти шляхом дво - та багатостороннь­ого міжнародного співробітництва, а також створення відповідного механізму контролю діяльності українських підприємців, що вихо­дять на зовнішньоекономічний ринок.

Література

1. Конституція України. Офіційне видан­ня. - К:. Кондор, 2006 р. - 60 с.

2. Господарський кодекс України. Офіційне видання. - К:. Видавничий Дім «Скіф», 2009 р. - 182 с.

3. Кодекс України про адміністративні правопорушення. Офіційне видання. - К:. Наукова істина, 20008 р. - 125 с.

4. Кримінальний кодекс України. Офіційне видання. - К:. Наукова істина, 2007 р. - 920 с.

5. Закон України «Про обмеження моно­полізму та недопущення недобросовісної кон­куренції у підприємницькій діяльності» від 18 лютого 1992 р. // Відомості Верховної Ради України. - 1992. - № 21. - Ст. 9-13.

6. Закон України «Про Антимонопольний комітет України» від 26 листопада 1993 р. // Відомості Верховної Ради України. - 1993. - № 50. - Ст. 12-15.

7. Закон України «Про захист економічної конкуренції» від 11 січня 2001 р. // Офіційний вісник України. - 2001. - № 7. - Ст. 8-11.

8. Закон України «Про захист від недобро­совісної конкуренції» від 7 червня 1996 р. // Відомості Верховної Ради України. - 1996. - № 36. - Ст. 5-9.

9. Постанова Кабінету Міністрів України «Порядок надання Кабінетом Міністрів Ук­раїни дозволу на узгоджені дії, концентрацію суб'єктів господарювання» від 28 лютого 2002 р. // Офіційний вісник України. - 2002. №9 - Ст. 11-16.

10. Закон України «Про природні моно­полії» від 20 квітня 2000 р. // Відомості Верхов­ної Ради України. - 2000. - № 30. - Ст. 5-11.

11. Закон України «Про господарські това­риства» // Відомості Верховної Ради Украї­ни. - 1991. — № 49. - Ст. 7-9.

12. Закон України «Про державне регулю­вання ринку цінних паперів» // Відомості Вер­ховної Ради України. - 1996. - № 51. - Ст. 3-5.

13. Закон України «Про зовнішньоеконо­мічну діяльність» // Голос України. - 1991. - № 29. - чер.

14. Закон України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» // Відомості Верховної Ради Украї­ни. - 2002. - № 1. - Ст. 5-8.

15. Закон України «Про банки та банків­ську діяльність» // Голос України. - 1991. - № 20. - трав.

16. Біленчук П., Удалов Т. Програма курсу конкурентно-антимонопольне право України. // Юридичний вісник України. - 2001. - № 40. - берез.

17. Борисенко З. М. Основи конкурентної політики // Підручник. - К:.ТАКСОН, 2004. - 704 с.

18. Дахно 1.1. Антимонопольне право. - К.: Юрінком Інтер, 1999 р. - Ст. 8.

19. Еременко В. И. Законодательство о пре­сечении недобросовестной конкуренции капи­талистических стран. - М.: Печать, 1991 р. - 218 с.

20. Кузьміна С. А. Захист інтересів суб’єктів господарювання від недобросовісної конку­ренції. - Дніпропетровськ: Наука, 2000.



Н. М. Корчак, Ю. Ю. Головко

Особенности и пути усовершенствования структуры конкурентного законодательства в Украине. Эта работа посвящена особенностям конкурентного законодательства в Украине, а также изложено проблематику необходимости его усовершенствования. Автор обращает внимание на необходимость определения приоритетов защиты национальных товаропроизводителей и национальных рынков от попыток монополизации и дискриминации Украины на международных рынках.

This work is devoted to the features of competition legislation in Ukraine, and also analizes some issues of necessity of his improvement. An author pays attention to the necessity of determination of priorities of defence of national commodity producers and national markets from the attempts of monopolization and discrimination of Ukraine at the international markets.