joomla
ДЕРЖАВНЕ РЕГУЛЮВАННЯ КОСМІЧНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ І НАЦІОНАЛЬНА БЕЗПЕКА УКРАЇНИ В УМОВАХ ПЕРЕХОДУ ДО СТАЛОГО РОЗВИТКУ
Юридичний вісник. Повітряне і космічне право

Н. Р. Малишева

Правовое обеспечение экологической безопасности космической деятельности.

В статье рассматриваются правовые аспекты обеспечения экологической безопасности космической деятельности. Освещаются последствия негативного воздействия использования космической техники на окружающую среду, космическое пространство и человека.


О. В. Бєглий, к-т юрид. наук


Інститут Повітряного і космічного права НАУ, E-mail: justitia@ nau. edu. ua

Стаття розглядає державне регулювання діяльності з дослідження та використання космічного простору як чинник гарантування національної безпеки України в умовах переходу країни до сталого розвитку.



Як переконливо свідчить п'ятнадцятирічний досвід, утвердження і розвиток суверенної украї­нської держави неможливі без розроблення і впровадження багатопланової цілеспрямованої системи захисту її національних інтересів, на­самперед, у сфері національної безпеки.

В сучасному світі національна безпека — це конкретний напрям діяльності, пов’язаний з ви­явленням, профілактикою та подоланням того, що деструктивно впливає на усталене існування країни, її громадян, важливих суспільних і дер­жавних інституцій [І][18].

Політика національної безпеки здійснюється для уникнення чинників, які погіршують життя людей, знищують потенціал нормального розви­тку країни; вона унеможливлює втрати того, що для народу країни є реальною цінністю (ресурси, культурні надбання, екосистеми тощо). У норма­тивно-правовому забезпеченні цієї мети на тере­нах України центральне місце посідають Консти­туція України [2] і Закон України «Про основи національної безпеки України» [3], прийняті Вер­ховною Радою України відповідно у 1996 і 2003 роках.

Останнім законодавчим актом національна безпека України визначається як «захищеність житгєво важливих інтересів людини і громадя­нина. суспільства і держави, за якої забезпечу­ються сталий розвиток суспільства, своєчасне виявлення, запобігання і нейтралізація реальних та потенційних загроз національним інтересам» [З][19]. Крім цього, зазначеними законодавчими ак­тами передбачаються такі види безпеки: полі­тична. економічна, соціальна, воєнна, науково - технологічна. екологічна, інформаційна та інші, об'єднані в загальну систему національної без­пеки України.

Своєю чергою, державна політика національ­ної безпеки визначається, виходячи з пріоритет­ності національних інтересів і загроз національ­ній безпеці України, і здійснюегься через реалізацію відповідних доктрин, стратегій, кон­цепцій і програм у різних сферах національної безпеки відповідно до положень [2, 3] та інших законів України, а також виданих на виконання законів інших нормативно-правових актів чинно­го законодавства.

Одне з чільних місць в побудові сучасної сис­теми забезпечення національної безпеки безумо­вно наїежить ракетно-космічній техніці та тех­нологіям.

Характерною ознакою такої високотехнологі - чної галузі як космічна е те, що ця техніка і тех­нології не тільки мають безпосередньо стосують­ся будь-якого із визначених Законом України напрямів (видів) національної безпеки, а й те, що для деяких з них (наприклад, воєнного, науково - технологічного, інформаційного та інших) вико­ристання цих технологій є визначальними щодо адекватності конкретної сфери діяльності сучас­ним викликам.

Як зазначено в Концепції космічної діяльнос­ті в Україні на 1998—2012 рр., «провадження ко­смічної діяльності є одним з пріоритетів України, що визначається потребами стабільного поступа­льного розвитку економіки, збереженню і розви­тку науково-технічного потенціалу країни, за­безпеченню довготермінових інтересів в галузі оборони і безпеки, природокористу вання, розви­тку телекомунікацій. а також в соціаіьній сфері.

Здійснення космічної діяльності в Україні сприяє вирішенню основоположних задач дер­жавної політики в різних галузях, зокрема: в га­лузі державної стратегії..., в зовнішній політиці, в економічній..., науково-технічній..., соціальній сфері, в галузі освіти та підготовки кадрів, в га­лузі оборони і безпеки...»

При цьому на основі анаїізу міжнародного досвіду Концепцією акцентовано увагу на те, що «традиційно головними складовими національ­ної безпеки держави вважається сукупність во­єнної, економічної, екологічної, а також безпеки від впливу факторів надзвичайних ситуацій. Ба­гаторічний світовий досвід практичної космічної діяльності свідчить про вирішальне значення ко­смічних технологій в галузі виконання задач під­вищення рівня безпеки держави» [4] ’.

Основними положеннями Загальнодержавної (Національної) космічної програми України на 1998—2002 роки підкреслюється значення космічної діяльності для сталого розвитку і безпеки держави: «...чотири чинники свідчать про над­звичайну геополітичну вагу космічної діяльності в сучасному світі...:

— ракетно-космічна галузь є каталізатором високих технологій у ключових галузях промис­ловості, якими визначається рівень розвитку економіки держави, її місце на світовому ринку;

— за допомогою ракетно-космічної техніки можна ефективно, на світовому рівні розв'язу­вати важливі наукові та народно-господарські завдання зв'язку, радіомовлення, телебачення, космічної індустрії, сільського господарства, ме­ліорації, землекористування, топографії, геологі­чної розвідки, рибальства, екології, метеорології, навігації тощо;

— рівень розвитку ракетно-космічної техніки значною мірою може визначати оборонний по­тенціал держави. Створення боєздатної і мобіль­ної армії неможливе без використання сучасних космічних засобів і, насамперед, космічних сис­тем зв'язку, спостереження, розвідки, управлін­ня, радіоелектронної боротьби тощо. Загально­визнаним є той факт, що держава, яка має ракетно-космічні технології, потенційно може мати сучасну зброю;

— ракетно-космічна галузь сама здатна ство­рювати продукцію, яка високо цінується на ко­мерційному ринку космічних послуг...» [5]4.

І далі, підкреслюючи вагомість космічної техніки і технологій для України, зазначається, що «космічна галузь є однією з небагатьох в Україні, рівень розвитку якої відповідає світово­му. Це дає підстави вважати, що галузь зможе ефективно вирішувати завдання, які відповіда­ють нагальним потребам науки, національної економіки та безпеки країни. Потенціал, який має Україна, дає змогу залишатись на світовому конкурентному рівні з найважливіших напрямів ці­єї техніки. Тому цей потенціал є національним над­банням країни»'.

Це зумовило ту надзвичайну увагу українсь­ких державних інституцій до розвитку механіз­мів правового регулювання космічної діяльності, а також безперервне вдосконалення засобів дер­жавного регулювання найбільш критичних з огляду на національну безпеку напрямів космічної діяльності з перших років незалежності України.

І тут необхідно зазначити, що на початку са­мостійного розвитку наша держава сгикнулася з певними «обтяжуючими обставинами», що сто­сувалися стану правового регулювання окремих галузей економіки. Зокрема, космічне право про­відної в минулому космічної наддержави (СРСР) майже виключно складалося з постанов і рішень Політбюро та Уряду, нормативних актів мініс­терств і відомств, а фахівці з космічного права були повністю сконцентровані в зовнішньополі­тичних і науково-дослідних організаціях союзно­го підпорядкування та Російської академії наук, переважно — в Москві. І це при тому, що 35—45 % космічного потенціалу (причому не тільки ми­рного) колишнього СРСР було зосереджено і за­лишилося в Україні, а економіка держави знахо­дилася на початку трансформації від господар­ської замкнутості в лещатах командно-адміністра-. тивної системи до ринкових засад господарю­вання економіки демократичної держави.

Чим міг обернутися подібний «правовий ва­куум» у такій критичній сфері як космічна? Си­туація загрожувала вкрай небажаними наслідками: «...по-перше, ослабленням регулюючої функції з боку держави в галузі, яка була і до цього часу є об’єктом підвищеної зацікавленості як міжнаро­дних, так і національних підприємств і організа­цій, що спеціалізуються в цій сфері: по-друге, неможливістю ефективно використовувати кос­мічний потенціал України; по-третє, загрозою втрати частини національного надбання через несанкціоновані та неконтрольовані державою комерційні контракти; по-четверте, можливими фінансовими втратами держави у випадках не - контрольованої з її боку космічної діяльності українських організацій га фірм, не готових з рі­зних причин до такої діяльності, і за яку згідно з міжнародним правом (див. Договір про космос 1967 р„ Конвенцію про відповідальність 1972 р. тощо) держава несе абсолютну (повну) відпові­дальність; і, нарешті, по-п’яте, можливими полі­тичними та економічними негативними наслід­ками за недотримання міжнародних зобов’язань України (наприклад, вимог Керівних принципів РКРТ, Меморандуму про взаєморозуміння між Урядами України та СІІІА щодо передачі ракет - , ного обладнання та технологій тощо)» [6]й.

З набуттям незалежності ситуація кардиналь­но змінилася. Сьогодні українське космічне за­конодавство є одним з найбільш повних і доско­налих[20], а в нормативно-правових актах України питанням державного управління діяльності з дослідження та використання космічного прос­тору приділено належну увагу. Так статтями 3—

5 Закону України «Про космічну діяльність» ви­значено не тільки цілі національної космічної ді­яльності, де серед інших «...участь у розв’язанні загальних проблем людства; ...стабільний розви­ток національної економіки; ...забезпечення дов­гострокових інтересів держави у сфері націона­льної безпеки та обороноздатності; ...участь у контролі за виконанням угод, учасницею яких є Україна, що стосуються міжнародної безпеки», а й позначено основні напрями державної політики України в космічній сфері: «державне регулю­вання; державна підтримка комерціалізації кос­мічної діяльності та залучення інвестицій в кос­мічну галузь України: еволюційність розвитку і послідовність реформування державної політики у галузі дослідження та використання космічного простору; ефективне використання науково - технічного потенціалу України, можливостей, які надає космічна діяльність, в інтересах націона­льної економіки, безпеки держави і в комерцій­них цілях; сприяння міжнародному співробітни­цтву, збереження та розвиток існуючих міжнародних зв'язків у космічній галузі з ураху­ванням національних інтересів», а також інстру­менти такого державного регулювання та управ­ління у цій сфері, серед яких найбільш цікавими, на наш погляд, з огляду на тематику статті є: «законодавче встановлення основних принципів, норм і правил космічної діяльності; розробка концептуальних основ у галузі дослідження та використання космічного простору в мирних ці­лях та в інтересах безпеки держави; формування Загальнодержавної (Національної) космічної прог­рами України; ...запровадження ліцензійного (до­звільного) порядку на таку діяльність, а також інших правил та обмежень згідно з чинним зако­нодавством» [8][21].

Крім цього, в статтях 26 — 28 цього Закону визначено засади космічної діяльності у сфері оборони та безпеки України, встановлено повно­важення центральних органів виконавчої влади, що відповідають за космічну діяльність в цілях оборони та безпеки держави і сформульовано напрями такої діяльності.

Можна було б зробити висновок, що за умови дотримання норм і принципів національного ко­смічного законодавства космічна галузь України має достатньо можливостей для участі у вирі­шенні важливих проблем соціально-економічно­го і науково-технічного розвитку країни, у забез­печенні національної безпеки.

Разом з тим ще наприкінці минулого століття стало очевидним, що численні оптимістичні про­гнози розвитку людської цивілізації не виправ­далися або виправдалися тільки частково. При­скорений технічний та соціальний прогрес, який обіцяв вирішення планетарних проблем забезпе­чення людства теплом і енергією, продовольст­вом і житлом, медичним обслуговуванням, куль­турним розвитком і освітою, збереженням довкілля та підтримкою особистої та колективної безпеки, почав суперечити еволюційним проце­сам у суспільстві та природі.

Сучасний світ дедалі частіше стикається з не­обхідністю обмеження інтенсивного розвитку, цілком нагальною стає відмова від цілей та пріо­ритетів індустріального суспільства споживання і перехід до стратегії сталого розвит ку на засадах постіндустріального суспільства.

Матеріали світових форумів останнього деся­тиліття недвозначно засвідчили, що забезпечення умов виживання людства — проблема номер один для сучасного суспільства. Порядок денний на XXI століття (Концепція сталого розвитку), прийнятий на конференції ООН з довкілля та розвитку в Ріо-де-Жанейро у 1992 році (Ріо-92), Стратегія із забезпечення більш безпечного сві­ту, схвалена Всесвітньою конференцією зі змен­шення небезпеки стихійних лих в Йокогамі у 1994 році, та Віденська декларація про космічну діяльність і розвиток людського суспільства, прийнята Третьою конференцією ООН з дослі­дження та використання космічного простору в мирних цілях у 1999 році (ЮНІСПЕЙС-ІІІ), по­значили основні шляхи становлення безпечного світу та суспільства сталого розвитку (СР), а та­кож здійснили спробу спрогнозувати можливі шляхи для реалізації на практиці стратегії ноо- сферогенезу: жити в гармонії з біосферою і збе­регти таку можливість для прийдешніх поколінь.

У прийнятій Генеральною Асамблеєю ООН у 1997 році Програмі дій з подальшого виконання порядку денного на XXI століття [9][22] робиться наголос на те, що сприйняття концепції СР як складної сукупності взаємно детермінованих со­ціальних, науково-технічних, економічних, полі­тичних, духовно-моральних, міжнаціональних та інших процесів є ключовим моментом для успіху спільних дій і на національному, і на загальноци - вілізаційному рівні. Цими документами підкрес­люється провідна роль міжнародних організацій, спеціалізованих установ ООН і зростаюча вага держав у регулюванні зазначених сфер життя, особливо що стосується: обмежень і ліквідації таких моделей виробництва і споживання, які не відповідають концепції ноосферогенезу; вдоско­налення національних законодавств, насамперед у галузях розроблення та використання новітніх технологій, які несуть загрози біосфері Землі; налагодження активної співпраці державного і приватного секторів економіки в питаннях під­тримки стратегії СР: розширення міждержавного співробітництва з проблем СР тощо.

«Перехід до сталого розвитку вимагатиме ка­рдинальної переорієнтації мислення і появи «наднового» — ноосферно-випереджаючого ми­слення людини, за допомогою якого тільки й можливо буде реалізувати ноосферний вибір ци­вілізації...

Поява загальнопланетарних розумних дій, тобто початок переходу до ноосфери в глобаль- них масштабах може йти, незважаючи на супе­речності та існування держав на планеті. — через формування національних концепцій і стратегій переходу до сталого розвитку. Такий підхід оріє­нтований на збереження і навіть укріплення дер­жавного управління та його коадаптацію з над­національними і глобальними структурами управління розвитком, що формуються і не зав­жди мають на меті сталий розвиток» [9][23].

Ноосфсрний вибір цивілізації не може не не­сти певних обмежень в провадженні науково - технічної та господарської діяльності людини, особливо таких техногенно небезпечних видів її, як практичне використання ядерної енергії, кос­мічна діяльність (запуски ракет-носіїв, надмірне «засмічення» навколоземного простору тощо) та інших. А, отже, потребує активного втручання держави для їх регулювання. Як зазначено в [10], Україна як незалежна держава, підтримуючи курс світової спільноти на побудову суспільства на засадах сталого розвитку, підписала Програму дій «Порядок денний на XXI століття» і робить в цьому напрямі відповідні кроки.

Однак, на превеликий жаль, широкі деклара­ції української влади на підтримку сталого роз­витку до цього часу не знайшли практичної реа­лізації навіть в розробленні національної стратегії такого розвитку, до прийняття яких ООН закликає країни світу вже понад десяти ро­ків поспіль, починаючи з часу проведення Ріо-92: «урядам... належить прийняти національну стра­тегію сталого розвитку на основі здійснення рі­шень, прийнятих на Конференції, з Порядком денним на XXI століття включно... До цілей її має бути віднесено забезпечення надійного еко­номічного розвитку, за якого здійснюються захо­ди з охорони ресурсів і довкілля в інтересах май­бутніх поколінь. Вона повинна розроблюватися за самої широкої участі усіх кіл суспільства» [9]". Без такої стратегії дійсно «ноосферно- випереджаюче» управління жодною галуззю не­можливе.

У підсумкових матеріалах ЮНІСПЕЙС-ІІІ за­значено, що запорукою вирішення більшості глобаїьних проблем людства є як налагодження дедалі активнішого співробітництва учасників міжнародної спільноти, гак і дедалі більше залу­чення саме космічної техніки та технологій для сталого розвитку за умови суворого дотримання загальновизнаних норм і принципів міжнародно­го права [II][24]. З огляду на предмет цієї статті доцільно звернути увагу на норми і принципи Договору про космос 1967 року, які встановлю­ють абсолютну відповідальність держави за нас­лідки діяльності з дослідження та використання космічного простору, незалежно від форми влас­ності підприємств та організацій цієї держави —і національних суб’єктів космічної діяльності [І2]'\ Враховуючи глобальний характер і мож­ливі наслідки цієї діяльності, зазначені положен­ня, безперечно, покладають на державу відповід­ні міжнародні зобов’язання і необхідність запровадження законодавчо встановлених меха­нізмів державного контролю та управління та­кою діяльністю для убезпечення національних інтересів.

Ми вже неодноразово робили висновки про зростаючу роль держави, у т. ч. державного секто­ра. в житті сучасного суспільства. «В основі про­блеми переходу... до СР лежить ідея динамічно збаїансованого розвитку тріади — суспільство— природа—господарство з управляючим суб’єк­том безпеки і переходу до СР: системою розуму і управління (наука, стратегія розвитку і держава).

...Сучасні теорії держави мають бути піддані суттєвій ревізії. Перехід від суспільства спожи­вання до суспільства якості життя уявляється не­відворотним в історичній перспективі»".

Водночас розвиток світового космічного рин­ку, щільно пов’язаний з новітніми технологіями і часто такий, що має глобальні наслідки, а також закріплення ТНК, банків і недержавних підпри­ємств на цьому ринку вимагають: розробки принципово нових підходів до питань: про конт­роль за діями цих суб’єктів господарської діяль­ності на національному та міжнародному рівнях і про їх правовий статус; уваги до питань фінансо­вого забезпечення відповідальності держави за космічну діяльність, запобігання можливій шкоді та її компенсації (тобто, необхідність запрова­дження «згори» обов’язкового страхування); до­даткових механізмів з обмеження розповсюджен­ня ракетних технологій тощо. Ці обставини та­кож не можуть не викликати підвищеної уваги держав до встановлення додаткових інструментів державного регулювання діяльності з досліджен­ня та використання космічного простору на су­часному етапі розвитку комерційної космонавтики.

Аналіз тенденцій розвитку національного за­конодавства з питань регулювання космічної ді­яльності дає підстави констатувати, що підвище­ні вимоги до механізмів державного регулю­вання цієї діяльності в сучасних умовах відстають від потреб часу. У той час як на виконання міжнародних зобов’язань у внутрішньодержав­ному праві достатньо повно імплементовано но­рми і принципи «класичного» міжнародного ко­смічного права (МКП), вимоги СР ще не знай­шли свого віддзеркалення в космічному законо­давстві України. Дійсно, імплементаційні поло­ження МКП закріплено в статтях 3 — 25 Закону України «Про космічну діяльність» [8]'\ Цими статтями, крім іншого, запроваджуються такі ме­ханізми державного регулювання космічної дія­льності, як дозвільний характер (ліцензування) цієї діяльності, її програмно-планові засади орг а­нізації та здійснення, необхідність реєстрації та сертифікації космічної техніки, запровадження обов'язкового страхування космічної діяльності, розширення рамок міжнародного співробітницт­ва тощо.

Міжнародні зобов’язання України із забезпе­чення Режиму Контролю за ракетними техноло­гіями знайшли віддзеркалення в Законі України «Про державний контроль за міжнародними пе­редачами товарів військового призначення та подвійного використання» [13] і Постанові КМУ від 28.01.04 № 86 «Про затвердження Порядку здійснення державного контролю за міжнарод­ними передачами товарів подвійного викорис­тання» [14]. що підняло на законодавчий рівень правове регулювання відносин у сфері експорт­ного контролю і встановило додаткові механізми державного регулювання у цій сфері, що відпо­відають загальносвітовій практиці.

Водночас стосовно «убезпечення» космічної діяльності, переводу її на рейки СР наїла держава ще не в змозі вирішити економіко-правовими ме­тодами суперечності вітчизняного виробника: як продукувати конкурентоспроможні вироби, до­тримуючись відповідних міжнародних зо­бов’язань в сфері СР. Це, насамперед, стосуєть­ся: проектів зі створення перспективних ракет - носіїв з безпечними складовими ракетного пали­ва. а також прийняття на національному рівні Правил із попередження засмічення космічного простору. Перші знайшли відображення вже в третій (останній за ліком) Загальнодержавній (Національній) космічній програмі України на 2003—2007 роки [15], але через феномен залиш­кового фінансування галузі до цього часу зали­шаються на папері; другі — на стадії міжвідом­чого узгодження проекту правил, розробленому згідно з Керівними принципами попередження утворення космічного сміття, що підготовлені Міжагентським координаційним комітетом з космічного сміття (ІСБО) [16]. Перспективи уз­годження останніх через суттєве подорожчання космічної техніки і неможливість відшкодування додаткових витрат виробникам цієї техніки дер­жавою досить проблематичні.

Нестабільна економічна ситуація в країні та незадовільний фінансовий стан основних під­приємств космічної галузі ось вже третій рік не дають можливість Уряду прийняти Правила обов’яз­кового страхування окремих видів космічної дія­льності, що не дає змоги говорити про фінансове убезпечення відповідальності держави за косміч­ну діяльність.

Отже, торування людством нового шляху на засадах СР, ноосферний курс цивілізації вимага­ють певних обмежень в провадженні науково - технічної та господарської діяльності людини, особливо таких техногенно неблагополучних на­прямів її, як створення та експлуатація екологіч­но небезпечних виробництв і транспортних засо­бів, практичне використання ядерної енергії, окремі види космічної діяльності (насамперед, запуски ракет-носіїв з високотоксичним пали­вом, «засмічення» навколоземного простору за­лишками космічних апаратів і систем) тощо. А, враховуючи, що володіння, використання та продукування новітніх технологій визначають геополітичну вагомість держави в сучасному сві­ті, напрошується далекосяжний висновок: зага - льноцивілізаційні інтереси сьогодні повинні ма­ти пріоритет перед геополітичними цілями окремих держав, — це умова виживання цивілі­зації на планеті Земля.

Геополітика ж. як відомо, щільно пов’язана з національною безпекою держав, яка може бути визначена як захищеність життєво важливих ін­тересів особи, суспільства та держави від широ­кого спектру зовнішніх і внутрішніх загроз, від­мінних за своєю природою (політичних, економіч­них, воєнних, інформаційних, екологічних тощо). Підкріплене на законодавчому рівні ефективне функціонування системи національної безпеки є необхідною умовою збереження та примноження життєво важливих матеріальних, інтелектуальних і духовних цінностей українського народу.

Таким чином, підсумовуючи, можна, на нашу думку, сказати, що оптимальне «ноосферно- випереджаюче» державне регулювання космічної діяльності в Україні є необхідною умовою дося­гнення компромісу між забезпеченням націона­льної безпеки та прогресу всієї цивілізації на за­садах сталого розвитку.

Неможливо забезпечити національні інтереси окремих держав, якщо під загрозою знаходиться існування самої цивілізації на планеті.

Список використаних джерел

1.Сен Іванов В. Безпека України: нелегкий шлях ста­новлення // Голос України. — 1997. — 6 квітня. — С. 3.

2. Конституція України // ВВРУ, 19%. — № 30. — ст. 141.

3.Закон України «Про основи національної без­пеки України»// ВВР. — 2003. —№ 39. Ст. 351.

4.Концепцій космічної діяльності в Україні в 1998-2012 рр. — К.: НКАУ, 1997. — 30 с.

5. Закон України «Про Загальнодержавну (Наці­ональну) космічну програму України на 1998—2002 роки. Основні положення Загальнодержавної (Націо - наїїьно'О космічної програми України на 1998—2002 роки // ВВРУ. 1998. — № 17. — Ст. 81. Додаток І. — 34 с.

6. Бсглий О. Закон України «Про космічну діяль­ність» і витоки національного космічного права // Ко­смічна наука і технологія. — 1996. — Т. 2: № 5—6. —

С. 13—16.

7. Космическое законодательство стран мира: Тематическое собрание (на русском и английском языках). — Том 1. Общие вопросы космической дея­тельности. Государственное регулирование / Отв. ред.

II. Р. Малышева, Ю. С. Шемшученко. — К.: Атика, 2001, —448 с.

8. Закон України «Про космічну діяльність» / Ко­смічне право України. Збірник нац. і міжнар. право­вих актів. 4-те вид., перероб. і догюв. / Ред. кол.: Н. Р. Малишева, О. Й. Сердюк, Ю. С. Шемшученко. — К.: Атіка, 2004. — С. 15—28.

9. Новая парадигма развития России в XXI веке. Комплексные исследования проблем устойчивого ра­звития: идеи и результаты / Под ред. В. А. Коптюга,

В. М. Матросова, В. К. Левашова. 2-е изд. — М.: Academia, 2000. — 416с.

10. Сталий розвиток суспільства. Програма спри­яння сталому розвитку в Україні / За ред. В. Підліс - нюк. — К.: Поліграф-експрес, 2001. — 28 с.

11. Доклад Третьей конференции Организации Объединенных Наций по исследованию и использо­ванию космического пространства в мирных целях. Док. ООН A/CONF. 184/6. — Нью-Йорк: Изд-во ООН. 1999,— 175 с.

12. Договір про принципи діяльності держав з до­слідження та використання космічного простору., включаючи Місяць та інші небесні тіла / Космічне право України. — с. 137—147.

13. Закон України «Про державний контроль за міжнародними передачами товарів військового при­значення та подвійного використання». Там само.

С. 37—63.

14. Постанова КМУ від 28.01.04 № 86 «Про за­твердження Порядку здійснення державного контро­лю за міжнародними передачами товарів подвійного використання». Там само. — С. 117—132.

15. Закон України «Про Загальнодержавну (Наці­ональну) космічну програму України на 2003- 2007 роки». — К.: ВВРУ, 2002. — № 49. — Ст. 364.

16. Руководящие принципы предупреждения обра­зования космического мусора / Док. ООН А/АС. 105/С.

21 L. 260. Вена: Изд-во ООН. 2002. — 25 с.