joomla
МЕТОДОЛОГІЧНІ ПІДХОДИ ДО ВИЗНАЧЕННЯ МЕЖ ТОВАРНОГО РИНКУ В ЦІЛЯХ ЗАСТОСУВАННЯ НОРМ КОНКУРЕНТНОГО ЗАКОНОДАВСТВА УКРАЇНИ
Юридичний вісник. Повітряне і космічне право

УДК 347.4

Н. М. Корчак,

Кандидат юридичних наук, доцент

У статті автор звертає увагу на методологічні засади дослідження товарного ринку з метою встанов­лення монопольного (домінуючого) становища суб’єктів господарювання та можливості застосування до них заходів державного впливу.

Ключові слова: монопольне (домінуючого) становище, товар, товарний ринок, межі товарного ринку.



На сьогодні незаперечною є роль конкуренції як регулятора ринку. Однак у літературі справед­ливо акцентується увага на тому, що «стихійний розвиток ринкових процесів, як правило, супро­воджується монополізацією тих чи інших сфер господарського життя, тобто, досконала конку­ренція перетворюється в недосконалу» [4, с. 22].

Конкурентний ринок, зазначає В. В. Качалін, є універсальним регулятором суспільного виробни­цтва, його пропорцій. Тому головним завданням антимонопольної політики є підтримка конкуре­нтного середовища як основи ефективності еко­номіки країни [2, с. 19, 28].

За таких обставин держава не повинна орієн­туватися тільки на процеси соморегуляції. Ство­рення відповідного правового механізму підтрим­ки, розвитку конкуренції (зокрема й засобами об­меження монополізму) та її захисту є надзвичайно важливою справою. Відтак певний практичний інтерес має опанування методологічними прийо­мами вивчення меж ринку товару з метою вста­новлення монопольного (домінуючого) станови­ща суб’єктів господарювання на ньому.

Легальне визначення поняття монопольного (домінуючого) становища подано в ст. 12 Закону України «Про захист економічної конкуренції» від

11. 01.2001 р. на основі поєднання кількісного та якісного критеріїв монополізму (далі - Закону).

Кількісний критерій монополізму базується на нормативному встановленні мінімальної частки суб’єкта господарювання на ринку певного това­ру, яка визначається як відсоткове співвідношен­ня його власної частки до загального обсягу ринку певного товару, тобто 36 і більше відсотків ринку певного товару. І навпаки, якісний критерій моно­полізму характеризує наявність у діяльності суб’єкта господарювання, який має ринкову част­ку менш ніж 36 відсотків, ознак ринкової влади, яка зумовлює його здатність домінувати.

На жаль, серйозних правових досліджень з проблеми визначення меж товарного ринку з метою правильного визначення монопольної частки чи встановлення ознак ринкової влади представники юридичної науки не проводили. Саме тому основу

Статті склали праці К. Тотьєва, В. Качаліна та

С. Черненка.

З огляду на викладене вважаємо за необхідне більш детально зупинитися на тих методах дослі­дження ринку товару, у межах яких за кількісни­ми чи/або якісними показниками визначатиметь­ся монопольне (домінуюче) становище суб’єкта господарювання. А тому метою статті є правовий аналіз поняття «товарного ринку» в цілях застосу­вання норм конкурентного законодавства України.

Відповідно до ст. 1 вказаного Закону ринком (товарним ринком) є сфера обороту товару (взає­мозамінних товарів), на який протягом певного часу і в межах певної території є попит і пропозиція.

На основі зіставлення легального визначення товарного ринку із доктринальним економічним його розумінням можна дійти висновку, що для конкурентного законодавства ринок не слід ото­тожнювати із поняттям «цивільного (майнового) обігу», яке широко використовується в юридичній літературі» [6, с. 39].

Методологічні прийоми та способи визначення й аналізу самого ринку окреслені в Методиці визначен­ня монопольного (домінуючого) становища суб’єктів господарювання на ринку (далі - Методика) [3].

В економічній літературі ринок розуміється як сукупність економічних відносин, що складаються в процесі виробництва та обміну з метою реалізації товару, середня ланка у сфері «виробництво» - «спо­живання» [5, с. 4]. Правова ж концепція товарного ринку пов’язана з проблематикою визначення так званого «відповідного (релевантного) ринку».

Товарний ринок має три виміри: об’єктивний (товарний), географічний та часовий. А тому клю­човим чинником в аналізі конкурентних відносин є вивчення ринку з погляду його товарних, гео­графічних та часових меж.

Відповідно до ст.1 Закону під «товаром» розу­міється будь-який предмет господарського оборо­ту, в тому числі продукція, роботи, послуги, доку­менти, що підтверджують зобов’язання та права (зокрема цінні папери). Як правова категорія то­вар має бути об’єктом цивільного обороту, обме­ження щодо якості якого встановлюються вик­лючно законом, про що зазначається в ст. 178 Цивільного кодексу України. Товар як предмет господарського обороту характеризується тим, що принаймні одна зі сторін, які беруть участь у товарному обороті, має бути суб’єктом господарю­вання, діяльність якого спрямована на виготов­лення, реалізацію, придбання товарів (робіт, пос­луг) та має вартісне визначення.

У свою чергу «географічні межі» ринку зумов­лені розміщенням виробників та продавців товару.

Визначенню товарних меж ринку передує ви­значення товару (товарної групи) з погляду його взаємозамінності, адже згідно з п. 5.1. Методики «товарні межі ринку визначаються шляхом фор­мування групи взаємозамінних товарів (товарних груп), у межах якої споживач за звичайних умов може легко перейти від споживання одного товару до споживання іншого». Така позиція законодав­ця відповідає одному з рішень Комісії ЄЕС, у яко­му давалося визначення товарного ринку через усі ті продукти, які споживач вважає замінниками або взаємозамінниками, виходячи з їх характерис­тик, цін і призначення [1, с. 22].

Власне, товари можуть бути стандартизова­ними, тобто мати єдину систему показників, пара­метрів, що характеризують товар, у виробництві якого використовуються єдині чи однакові тех­нічні стандарти, технічні умови, стандарти засто­сування тощо (наприклад, ринки олії, зерна, цук­ру, кукурудзи) чи диференційованими, тобто ха­рактеризуватися певними відмінностями спожив­чих властивостей, зовнішнього вигляду, якісних по­казників, термінів споживання, обсягів додаткових послуг (сервісного обслуговування), що дає мож­ливість споживачам певним чином вирізняти перева­ги конкретного товару (товарної групи), який вироб­ляється (реалізується) певним суб’єктом господарю­вання (продавцем), від інших аналогічних товарів (товарних груп) при задоволенні певного попиту.

Ті товари, які є близькими до замінника, нале­жать до одного ринку. Наприклад, ринки чорного, сірого та житнього хліба є близькими субститу- ційними (взаємозамінними) ринками з ринком бі­лого хліба; ринок емальованого посуду (чайники, каструлі) може бути замінений аналогічними ви­робами з фарфору, фаянсу; ринок цукру загалом взаємозамінний із ринком сахарину.

І навпаки, до різних товарних ринків належать продукти діяльності, які не є близькими замінни­ками. Наприклад, товаром є постачання теплової енергії тепловими мережами до мереж споживача за умовами договору, а не будь-яка вироблена енер­гія; ринок водних перевезень поділяється на ри­нок міжнародних перевезень та ринок внутрішніх перевезень; ринок телефонного зв’язку складаєть­ся з ринку місцевого телефонного зв’язку, ринку користування каналів, фіксованого міжміського та міжнародного телефонного зв’язку; послуга мо­більного зв’язку не є взаємозамінною із послугами фіксованого міжміського та міжнародного зв’язку.

До ознак взаємозамінності товару (товарної групи) згідно з п. 4.2.1.-4.2.4. Методики законода­вець, зокрема, відніс подібність споживчих харак­теристик; умов споживання; умов реалізації; цін. Наприклад, споживчий попит на послугу визна­чається наявними в транспортних організаціях можливостями перевезти пасажира через відпо­відні транспортні мережі за вказаним маршрутом та наявними в спеціалізованих касах можливостя­ми продажу пасажиру необхідного йому квитка.

І хоча товарний ринок продажу квитків на переве­зення пасажирів суміжний з товарним ринком пе­ревезення пасажирів, послуги спеціалізованих кас з продажу білетів на конкретний вид транспорту для перевезення пасажирів у міжміському сполу­ченні не є взаємозамінним із ринком продажу квит­ків на міжміські перевезення пасажирів. Або ж, з по­гляду особливостей використання товару, ринок упаковки з легкого металу для м’яса не взаємозамін­ний з ринком упаковки із легкого металу для риби.

У процесі визначення товарних меж ринку попе­редньо визначена група взаємозамінних товарів (то­варних груп) може бути поділена на кілька підгруп або приєднана до іншої групи. Наприклад, скляна тара конкурує з різноманітними твердими ємностя­ми - алюмінієвими, стальними банками, певними видами пластикової тари. Однак усередині цього ши­рокого ринку є кілька додаткових, більш вузьких ринків, на яких представлені такі звичні товари, як пляшки для вина, банки для консервів, банки з роз­чинної кави. Споживачі продукції в такій тарі не зовсім готові почати споживати їх в іншій тарі.

Даючи визначення товарів, органи Антимоно­польного комітету України здебільшого викорис­товують встановлену Міністерством статистики України товарну номенклатуру, зокрема Номенк­латуру видів промислової продукції, затверджену Наказом Мінстату України від 26.12.1995 р. № 344, Номенклатуру товарів народного спожи­вання, яка враховується в роздрібній та оптовій торгівлі (товарний словник), затверджену Нака­зом Мінстату України від l4.01.1994 р. № 12, То­варну номенклатуру зовнішньоекономічної діяль­ності та класифікаторів, що розроблені на основі міжнародних нормативних документів, затвер­джену для країн-учасниць СНД 03.12.1994 р.

Хочеться акцентувати й на тому, що до пе­реліку товарів (товарних груп) згідно з п. 4.4. Ме­тодики включають лише істотні обсяги їх продажу (постачання, виробництва), придбання (спожи­вання, використання), які, як правило, перевищу­ють 5 % відомих обсягів товарів (товарних груп), що мають ознаки однакових (подібних, ана­логічних), які обертаються в Україні чи на відпо­відній частині її території. При цьому в п. 4.3. Ме­тодики внесено застереження про те, що не роз­глядаються як товар проміжні результати діяль­ності суб’єктів господарювання, що не реалізують­ся на ринку, а споживаються в технологічному процесі їх власного виробництва.

Слід звернути увагу й на те, що згідно зі ст. 1 Закону України «Про захист економічної конку­ренції» реальними носієм ринкової влади може бути «група суб’єктів господарювання» - фізичних та/чи юридичних осіб, якщо один чи кілька з них здійснюють контроль над іншими. А це озна­чає, що товар, котрий реалізується всередині такої групи, за умови встановлення для такої групи оз­нак єдиного суб’єкта господарювання, також підлягає виключенню з групи товарів (товарної групи), так само як і той товар, котрий підлягає реалізації між учасниками узгоджених дій, які ма­ють антиконкурентний характер.

Не можуть належати до однієї товарної групи функціональні взаємозамінники, якщо є: істотна різниця в цінах протягом достатньо тривалого ча­су; великі витрати, пов’язані з переходом на спо­живання іншого товару; особлива поведінка спо­живача, зумовлена етнічними, релігійними, побу­тово-традиційними та іншими чинниками. На­приклад, на думку звичайного споживача, ринок масла й маргарину є взаємозамінним, але якщо споживачем товару є ЗАТ «Київська кондитерська фабрика ім. К. Маркса», тоді маргарин буде вик­лючений із групи взаємозамінних товарів через технологічні особливості виготовлення київського торту, складовим компонентом якого є лише масло.

Щоб практично розв’язати проблему дослі­дження взаємозамінних товарів (товарної групи), слід вивчити таке питання: «Якщо ціна на вико­ристовуваний товар збільшиться на 10-20 %, то покупці перейдуть на запропонований замінник чи купуватимуть той самий товар?». У свою чергу для товарів, що використовуються як сировина, матеріали, комплектуючі, обладнання, межа для дослідження має бути в діапазоні 5 - 10, а для това­рів індивідуального споживання - 10-20 % [7, с. 31].

Визначаючи переліків товарів, основних по­купців та продавців, варто дуже уважно поставити­ся до частини другої п. 4.4. Методики, за якою зна­чущими є обсяги продажу більші за п’ять відсотків. Це положення слід застосовувати обережно, оскіль­ки при дослідженні висококонкурентних ринків можна отримати результати, невідповідні реально­му стану справ. Абсолютно виправдане його вико­ристання в комплексі зі статистичними даними про обсяги ринку, коли завдання дослідження полягає лише у визначенні структури ринку. Якщо треба визначити ще й обсяг ринку, а також його структу­ру, аналізувати варто проводити всі відомі або вияв­лені в ході дослідження суб’єкти ринку, оскільки ми не зможемо встановити п’ятивідсоткову межу для визначення значущих обсягів продажу.

Отже, основним критерієм віднесення товару до однієї товарної групи є встановлення його взаємо­замінності з іншими товарами, які мають однакову межу споживання. При цьому, зокрема, слід урахо­вувати поділ ринків на оптовий та роздрібний; пер­винний та вторинний; міський та міжміський; спо­живчого та промислового товару. Так, вивчаючи промисловий товар, треба проаналізувати мож­ливість його стандартного застосуванням, а дослі­джуючи споживчий товар, варто проаналізувати ти­пове уявлення про нього з позиції споживача.

Крім товарних, ринок має ще територіальні (гео­графічні) межі, які визначаються шляхом установ­лення мінімальної території, за межами якої з по­гляду споживача придбання товарів (товарної гру­пи), що належать до групи взаємозамінних товарів (товарної групи), є неможливим або недоцільним (п. 6.1. Методики). Географічний ринок є сферою взаємовідносин купівлі-продажу товарів (товарної групи), який може бути загальнодержавним, тобто в межах території України, регіональним, тобто в ме­жах території області, району, міста або будь-якої іншої території України. Наприклад, ринки товарів індивідуального вжитку (продукти, цигарки, косме­тика) зазвичай розглядаються як загальнодержавні, а ринки побутових послуг - як регіональні.

Визначаючи територіальні межі ринку, потріб­но враховувати, що вони можуть визначатися як межі території, на якій при значному (істотному) збільшенні ціни на певний товар в одному пункті протягом тривалого часу споживачі можуть купу­вати його в інших пунктах. У п. 7.3. Методики як істотне визначено підвищення цін, що дорівнює або перевищує 5 %.

На практиці географію товарних ринків визна­чають, зокрема, з урахуванням: фізичних і техніч­них характеристик товару (товарної групи); тех­нологічних зв’язків між виробниками і спожива­чами; можливості щодо технічного, гарантійного, абонентського обслуговування; співвідношення цін, зокрема рівня співвідношення цін на певні то­вари (товарні групи) в межах цього ринку, прий­нятого для виробників чи споживачі; можливос­тей щодо переміщення попиту на товар (товарну групу) між територіями, які за припущенням вхо­дять до одного географічного ринку, зокрема мож­ливість збереження рівня якості і споживчих властивостей товару (товарної групи) під час транспортування; рівня транспортних витрат, зо­крема особливостей транспортування товару (то­варної групи); наявності торгових, складських приміщень, зручностей виконання вантажних ро­біт, можливості перепродажної підготовки, наяв­ності знаків для товарів та послуг; наявності на відповідній території та рівень бар’єрів на виве­зення чи ввезення товару (товарної групи), а саме: адміністративних бар’єрів; економічних й ор­ганізаційних обмежень; впливу вертикальної (го­ризонтальної) інтеграції; бар’єрів, що пов’язані ефектом масштабу виробництва; бар’єрів, що ба­зуються на абсолютній перевазі рівня витрат; бар’єрів, пов’язаних з розмірами капітальних ви­трат або обсягів інвестицій, що необхідні для всту­пу на певний товарний ринок; обмежень щодо по­питу; екологічних обмежень; бар’єрів, що переш­коджають виходу з ринку, тощо; місця розташуван­ня специфічної групи споживачів; рівня цін на певні товари (товарні групи) на відповідних суміжних те­риторіях, можливості переміщення пропозиції то­вару (товарної групи) між цими територіями (п. 6.1. Методики). У світовій практиці, наприклад, над­мірно високим вважають транспортні витрати, що перевищують 5-10 % ціни товару.

Отже, визначальними чинниками при визна­ченні товарного (географічного) ринку є: місце­ знаходження покупців, які формують відповідний попит і можуть придбати цей товар у певному гео­графічному пункті; місцезнаходження продавців, які формують пропозицію; встановлення мінімаль­ної площі попиту на той товар, який є об’єктом пра­вової оцінки, з метою виявлення меншої здатності до переміщення або попиту чи пропозиції. Наприк­лад, визначаючи межі ринку продажу квитків на залізничному транспорті Одеської залізниці анти - монопольний орган в особі Шевченківської ди­рекції з обслуговування пасажирів урахував, що за наявності централізованої автоматизованої системи продажу квитків, основним критерієм, який впли­ває на вибір пасажиром каси для придбання квитка (наприклад, на залізничному вокзалі в м. Черкаси чи на ст. Шевченко), є її місце розташування.

Як інший приклад можна навести методику визначення територіальних меж ринків роздріб­ної торгівлі моторним бензином, яку застосувало Луцьке територіальне відділення Антимонополь­ного комітету України. Територіальними межами ринків було визначено адміністративні кордони м. Луцьк, а також приміську зону (в межах 10 км). При цьому доведено економічну доцільність зап­равлення автомобілів в зазначених межах з ураху­ванням також зручності заправлення вантажів ав­томобілів саме на в’їзді-виїзді з міста. До уваги та­кож взято й те, що в межах міста і приміської зони застосовуються однакові і нижчі, ніж на магістраль­них шляхах, ціни на нафтопродукти. За результа­тами опитування споживачів безпосередньо на АЗС, аналізу їх контингенту, підтверджено, що на приміських АЗС обслуговуються переважно міс­цеві споживачі (2/3), що не дає підстав для зву­ження меж ринку і штучного виключення зазначе­них АЗС із його територіальних меж.

Для остаточного дослідження ринку, варто встановити також його часові межі. Згідно з п. 7.1 Методики часові межі ринку визначаються як про­міжок часу, протягом якого відповідна сукупність товарно-грошових відносин між продавцями (постачальниками, виробниками) і споживачами утворює ринок товару із сталою структурою. Зде­більшого - це рік. Але можуть бути й інші часові межі, котрі пов’язані з періодом обороту капіталів, товарів, сезонними коливаннями, дією диск­римінаційних та регулятивних рішень [ 7, с. 31].

Підсумовуючи викладене, зазначимо, що від правильного дослідження меж товарного ринку та аналізу чинників, що зумовлють його, залежить результативність найбільш точного визначення мо­нопольного становища суб’єкта господарювання відповідно до ст. 12 Закону і як результат - можли­ва кваліфікація його дій на предмет зловживання таким становищем (ст. 13 Закону). Це по-перше.

По-друге. Потреба володіти методами ринково­го аналізу зумовлена тим, що суб’єкт господарю­вання зацікавлений уміти самостійно визначати наявність чи відсутність у нього ринкової частки 36

1 більше відсотків як у разі здійснення дій, які містять ознаки зловживання монопольним (домінуючим) становищем, так і в разі здійснен-ня узгоджених дій разом з діловими партнерами (ст. 12-13 Закону) або в процесі концентрації їх капіталу (ст. 22-25).

По-третє. Правильне визначення структури рин­ку, зокрема товарного ринку, є важливим показни­ком різного ступеня обмежень конкуренції, а саме: здатності узгоджених дій відчутно обмежувати ре­альну чи потенційну конкуренцію (ч. 1 ст. 6 Закону); суттєво обмежувати конкуренцію (ст. 7; ч. 2 ст. 8; ч. 2 ст. 10; ч. 1 ст. 12; ч. 1 ст. 25 Закону); показниками монопольного (домінуючого) становища (ст. 12; ч. 1,

2 і 3 ст. 13 Закону); монополізації всього ринку або значної його частини (п. 5 ст. 1 та ч. 1 ст. 25 Закону).

Насамкінець хочемо зауважити, що законодавче закріплення поняття «ринку товару» є не лише юри­дичним терміном, але й дуже важливим інструмен­том економіко-правового аналізу, який потрібно проводити в кожному конкретному випадку на предмет встановлення ознак монопольного (доміну­ючого) становища суб’єктів господарювання.

Література

1.Визначення ринку. Матеріали семінарів. Антимоно - польний комітет України - Відень, 1992.

2. Качалин В. В. Система антимонопольной защиты общества в США. - М.: Наука, 1997. - 271 с.

3. Методика визначення монопольного (домінуючого) становища суб’єктів господарювання на ринку, затвер­джена розпорядженням Антимонопольного комітету України від 05.03.2003 р. № 49-р та зареєстрована в Мініс­терстві Юстиції України 1.04.2002р. за № 317/6605.

4. Пономаренко Г. В. Конкуренция и монополия: Лекция. - М.: МЮИ МВД России, 1997. - 98 с.

5. Рамочная экономика: система интересов. / Подгот. В. А. Сизоненко. - К.: Знание, 1990. - 186 с.

6. Тотьев К. Ю. Конкурентное право (правовое регу­лирование конкуренции): Учебник. - М.: Издательство РДЛ, 2000. - 490 с.

7. Черненко С. Межі товарних ринків // Конку­ренція. Вісник Антимонопольного комітету України. -

2002. - № 2. - С. 29-32.



Н. Н. Корчак

Методологические подходы к определению границ товарного рынка в целях применения норм конкурент­ного законодательства Украины.

В статье автор обращает внимание на методологические подходы к исследованию товарного рынка с целью определения монопольного (доминирующего) положения субъектов хозяйствования и возможности применения к ним мер государственного воздействия.

N. N. Korchak

Methodological approaches to delimitation of the commodity market with a view of application of norms of the competitive legislation of Ukraine.

In this article either making attention in methodic showing investigation of market commodity with main base of know­ing monopole (domination) position of economic subjects and possibilities of using according to them economic influence.