joomla
ПРАВО НА СТРАЙК: ВІТЧИЗНЯНИЙ ТА СВІТОВИЙ ДОСВІД
Юридичний вісник. Повітряне і космічне право

УДК 342.716

А. С. Пазенок,

Кандидат юридичних наук, доцент

У даній статті автор звертає увагу на особливості реалізації конституційного права людини і громадянина на страйк. Детально аналізується становлення та розвиток зазначеного соціального права як в Україні, так і в зарубіжних країнах, зокрема Федеративній Республіці Німеччині.

Ключові слова: право на страйк, реалізація соціального права людини і громадянина, локаут.



На сучасному етапі суспільного розвитку по­силюється увага фахівців до питань забезпечен­ня прав і свобод людини і громадянина. Одним з найбільш поширених методів боротьби праців­ників за свої економічні та соціальні права є пра­во на страйк.

Право на страйк - це загальноєвропейська юридична норма, вона закріплена в Конститу­ціях Франції, Швеції, Німеччини, Португалії та інших західних держав.

Теорія ненасильницької боротьби була сфор­мульована американським професором Дж. Шар­пом, який зараховує до неї близько 200 різних методів, зокрема різні форми символічного про­тесту, страйки, блокада підприємства, бойкот, демонстрації, а також колективні звернення до клієнтів та акціонерів з проханням припинити співробітництво [10, с. 203].

Право на страйк є якісно новим для нашої країни правом, тісно пов’язаним з правом на пра­цю. Право на страйк було закріплено Консти­туцією України 1996 року. Зокрема у статті 44 за­значається, що «ті, хто працює, мають право на страйк для захисту своїх економічних та соціаль­них інтересів. Порядок здійснення права на страйк встановлюється законом з урахуванням необхідності забезпечення національної безпеки, охорони здоров’я, прав та інтересів інших лю­дей» [3, с. 113]. Участь у страйку завжди є добро­вільною і ніхто не може бути примушений до участі або до неучасті у страйку. Страйк можна заборонити лише на підставі закону [4, с. 16]. Да­на конституційна норма імплементує положення в статті 8 Міжнародного пакту про економічні, соціальні та культурні права, в якому зокрема заз­начається, що: «Держава зобов’язується забезпе­чити право на страйк за умови його здійснення у відповідності до законів кожної країни» [5, с. 46].

Загальну проблематику прав і свобод людини, соціальних зокрема, досліджувало чимало україн­ських та зарубіжних вчених, зокрема Н. І. Карпа - чова, О. А. Лукашова, В. Ф. Погорілко, П. М. Рабі - нович та інші. Однак, серйозних правових до­сліджень такого соціального права людини і гро­мадянина як права на страйк представниками юридичної науки майже не проводилось, зазви­чай воно розглядається тільки у межах вивчення трудового права України.

З огляду на вищевикладене необхідно більш детально визначити концепт права на страйк. Інтернет-енциклопедія, так звана «ВІКІПЕДІЯ» визначає страйк, як організоване масове або часткове припинення роботи чи інша протидія нормальному (традиційному) ходу виробничого процесу з метою домогтися виконання певних вимог.

Важливість права на страйк підтверджується тим, що воно являється одним з основних конс­титуційних прав людини, яке стало широко за­кріплюватися у Конституціях західних держав післявоєнного періоду, однак ніколи не визнава­лося конституціями так званих «соціалістичних» країн. Право на страйк має значне число обме­жень як на рівні поточного законодавства, так і в самих текстах конституцій [7, с. 234].

Це право належить лише тим, хто працює, і може бути використане ними для захисту своїх інтересів, у разі, якщо вони порушуються робо­тодавцем, у тому числі державою [3, с. 114]. По­рядок реалізації права на страйк в Україні регла­ментується законом «Про порядок вирішення колективних трудових спорів (конфліктів)» від 3 березня 1998 року. Зокрема у статті 17 Закону встановлюється, що страйк - це тимчасове ко­лективне припинення роботи працівниками (не­вихід на роботу, невиконання своїх трудових


Обов’язків) підприємства, установи, організації (структурного підрозділу) з метою вирішення ко­лективного трудового спору (конфлікту) [1, с. 227 ].

Сутністю права на страйк є бажання і мож­ливість боротьби за свої економічні та соціальні інтереси. За змістом - це право на захист своїх економічних, соціальних досягнень та благ. Формою права на страйк є колективна (солідар­на) форма вирішення трудових спорів, якщо процедури примирення не призвели до розв’я­зання трудової суперечки або якщо власник (уповноважений орган) ухиляється від процедур примирення.

Страйк, як правило, застосовується як винят­ковий (радикальний) засіб (коли всі інші мож­ливості вичерпано) вирішення колективного трудового конфлікту у зв’язку з відмовою влас­ника або уповноваженого ним органу (представ­ника) задовольнити вимоги найманих працівни­ків, або уповноваженого ними органу, проф­спілки чи об’єднання профспілок [9, с. 528].

Форми страйку різноманітні: повне або част­кове припинення праці, праця за правилами (формальне виконання обов’язків), уповільнен­ня праці, сидячий та так званий «італійський страйк» - різке зниження темпу праці, а то й цілковите її припинення, при цьому залишаю­чись на робочих місцях. Розрізняють локальні страйки (на одному підприємстві чи в одному районі), галузеві, що охоплюють якусь галузь господарства і загальні (генеральні), що охоплю­ють всю країну.

Як історично виникали перші страйки?

У соціально орієнтованій Німеччині праців­ники вдалися до масивного страйку вперше ще 112 років тому. Це був перший у цілому негатив­ний досвід, який однак сприяв поширенню руху профспілок. Все почалося в Гамбурзі, де страйк розпочали працівники портів, близько 16000 осіб, які вимагали підвищення заробітної платні, а та­кож покращення загальних умов праці. У той час (1896 рік) Гамбурзький порт переживав дійсний економічний бум. Підприємці були готові піти на поступки в питанні оплати праці, проте вони не погоджувалися доплачувати за шкідливі чи небезпечні вантажі. Після загострення конф­лікту підприємці особисто звернулися до короля Вільгельма ІІ, який наказав застосувати до страйкарів жорсткі заходи покарання. В той же час за працівників заступилися інтелігентні кола населення, передусім професори університетів, які підтримали їх вимоги, але побоялися вести відкриту боротьбу з монархом. Протистояння про­довжувалося майже півроку. За цей час проф­спілкова каса спорожніла, до того ж більшість працівників потрапили в тюрми, тому 6 лютого 1897 року страйк офіційно закінчився повною поразкою трудящих. Проте з цього часу розпоча­лася робота активістів профспілкового руху що­до законодавчого закріплення права на страйк та розширення впливу профспілкових комітетів.

У Радянському Союзі страйки офіційно не ви­знавалися як форма розв’язання конфлікту між працюючими й працедавцем і кваліфікувалися як ворожі антирадянські виступи. У трудовому законодавстві вони не закріплювалися, хоч офіційно не були заборонені. Згідно з радянсь­кою пропагандою, в СРСР була відсутня соці­альна база для виникнення страйкового руху, бо ніби «сама держава захищає права трудящих, висловлюючи в своїх законах інтереси народу» [13]. Все ж страйки в СРСР трапляються, але це скоріше спонтанні акції протесту проти особливо дошкульних знущань влади. По смерті Сталіна хвиля страйків прокотилася по концтаборах: у Норильську (1953 р.), у Воркуті (1953 р.), у Темір-Тау та ін. місцях; у них брало участь бага­то українців. Основні вимоги були такими: змен­шення робочого дня з 12 до 9 год., припинення морити в’язнів голодом, видалення з таборів «стукачів і сексотів», скасування лімітів на лис­тування і побачення з рідними тощо. Всі ці заво­рушення придушено військовою силою з вели­кою кількістю жертв. У подальшому майже всі інші страйки також були придушені, а родини демонстрантів вивезено без суду і слідства в Сибір [13].

У наш час страйки є офіційними цивілізова­ними способами тих, хто працює для захисту своїх прав. Нормативну основу реалізації права на страйк в Україні складає Конституція Украї­ни, Кодекс законів про працю України, Закон України «Про порядок вирішення колективних трудових спорів (конфліктів)» та інші норматив­но-правові акти.

Рішення про оголошення страйку на підпри­ємстві приймається загальними зборами (кон­ференцією) найманих працівників шляхом голо­сування і вважається прийнятим, якщо за нього проголосувала більшість найманих працівників або 2/3 делегатів конференції. Рішення оформ­люється протоколом.

У разі проведення зборів, мітингів, пікетів за межами підприємства орган (особа), який очо­лює страйк, повинен повідомити про запланова­ний захід місцевий орган виконавчої влади чи орган місцевого самоврядування не пізніше ніж за 3 дні [9, с. 529].

Відповідно до статті 27 Закону України «Про порядок вирішення колективних трудових спо­рів (конфліктів)» участь у страйку працівників, за винятком страйків, визнаних судом незакон­ними, не розглядається як порушення трудової дисципліни і не може бути підставою для притягнення до дисциплінарної відповідальності. За працівниками, які не брали участь у страйку, але у зв’язку з його проведенням не мали можли­вості виконувати свої трудові обов’язки, збері­гається заробітна плата у розмірах не нижче від установлених законодавством та колективним договором, укладеним на цьому підприємстві, як за час простою не з вини працівника [1, с. 227].

В Європейських країнах, зокрема в Німеч­чині, право на страйк випливає з закріпленого конституційно права працівників створювати об’єднання заради захисту та поліпшення умов праці. Право на страйк встановлюється законода­вством про працю, зокрема законами «Про при­мирний процес для вирішення трудових спорів», Законами «Про суди по трудових спорах», «Про участь робітників в управлінні підприємством», «Про статус підприємства» тощо [15, с. 527].

Рішення щодо оголошення страйку прий­мається голосуванням, це рішення повинні під­тримати не менше ніж 75 % членів трудового ко­лективу. Страйк оголошується, якщо сторони не досягли компромісу шляхом переговорів. Рішен­ня про оголошення страйку приймається проф­спілкою чи трудовим колективом і оголошуєть­ся керівництву підприємства не менше ніж за два тижні до його проведення.

Страйк, за законодавством ФРН, - це колек­тивне припинення робочого процесу хоча б однією із сторін тарифного (трудового) догово­ру. Поняття «страйк» у німецькому законодав­стві застосовується досить рідко, частіше в зако­нодавстві зустрічається термін «¡АгЬеіївкатрІ», тобто боротьба за покращення умов праці або «боротьба шляхом страйку». Метою цієї бороть­би є збільшення розміру заробітної плати або зміна інших умов праці, що неможливо здійсни­ти іншим способом. У ФРН страйком визнаєть­ся навіть одноденний конфлікт, який триває не менше одного робочого дня та в якому беруть участь щонайменше 10 працівників. Страйки завжди організуються профспілками, стихійні, тобто неорганізовані, страйки заборонені. Згідно з правовими нормами Німеччини під час страй­ку сторонами конфлікту виступають проф­спілка, яка представляє інтереси робітників та керівництво підприємства чи союз підприємців (роботодавців). Керівники трудового колективу чи виробнича рада не можуть керувати страй­ком, а також використовувати власні кошти та приміщення для проведення подібних акцій. Будь-який конфлікт сторони спочатку намага­ються вирішити шляхом переговорів, страйк є останнім крайнім засобом подолання трудових колізій (Икіта^аіїо-Ргімір). Якщо конфлікт не може бути врегульований шляхом перего­ворів, тоді запрошується третя сторона, так зва­ний «примиритель». Для робітників підпри­ємства - учасників страйку принципово важли­во членство у профспілці, тому що під час при­пинення роботи роботодавці не сплачують за­робітну плату, але профспілка надає своїм чле­нам спеціальну допомогу зі своїх фондів [11, с. 71]. У страйковій ситуації держава дотри­мується нейтралітету, тому на державну допомо­гу по тимчасовому безробіттю страйкуючим роз­раховувати не доводиться. Трудовий договір між сторонами зберігає свою чинність, але його дія тимчасово призупиняється, так як сторони під час страйку звільняються від своїх обов’язків. В основному успіх та результати боротьби страй­куючих працівників залежать від авторитету профспілки, а також від рівня попиту та пропо­зиції на ринку робочої сили (дефіцит кваліфіко­ваної робочої сили на ринку праці створює умо­ви для реалізації вимог страйкуючих).

Законодавство Німеччини, крім страйку, до­зволяє використовувати таку форму боротьби як «локаут», яку не знає вітчизняне законодавство. Локаути використовуються роботодавцями як спосіб встановлення рівноваги у боротьбі за вла­ду. У перекладі з англійської термін «lockout» означає буквально «бути поза або без місця». Як соціальне явище локаут являє собою тимчасове закриття якого-небудь підприємства чи устано­ви його власником під приводом економічних труднощів, але частіше - це відповідь на страй­ковий рух персоналу [8, с. 12]. Локаут супровод­жується звільненням усіх найманих працівників. При цьому усі працівники підприємства, устано­ви, включаючи й тих, хто не брав особистої участі у страйку (особи, які перебувають у відпустці, хворі та ін.) позбавляються заробітної плати та пільг. В останні роки окреслилась тенденція вирівнювання правових і соціальних наслідків, що виникають у ході локаутів і страйків.

У Німеччині страйки як засіб боротьби пра­цівників раніше використовувалися досить рідко. Відповідно до статистичних даних Німеч­чина відносилась до країн з мінімальною кіль­кістю страйків, зокрема на 1000 працюючих про­тягом року припадало 28 пропущених робочих днів (2005 рік), в 2006 р. - вже 33 [14, с. 46]. Міжнародна статистика страйкового руху визна­чила, що протягом 1994-2004 років по кількості пропущених внаслідок страйків робочих днів на 1000 працюючих, ФРН посідає четверту пози­цію після Швейцарії, Австрії та Японії, де страй­ки велика рідкість.

Проте протягом 2005-2008 років кількість страйків на території Німеччини значно збіль­шилася. Це пов’язано в першу чергу з загальним економічним спадом, великою інфляцією, а та­кож з постійним погіршенням умов праці (збіль-


Шення робочого часу, бюрократичних процедур тощо). Зокрема у 2007 році кількість пропуще­них днів складала 500.000, вже у першому півріччі 2008 року Федеральне міністерство праці офіційно зареєструвало 290.000 пропуще­них людино-днів по причині страйків[6].

У січні 2006 року у ФРН відбувся загально­державний страйк працівників медичної сфери - лікарів, медичного персоналу. Близько 20000 людей вийшли на вулиці, вимагаючи покращен­ня умов праці і збільшення заробітної плати. Це найбільший страйк лікарів, який будь-коли про­ходив у Німеччині [2]. Лікарі протестують про­ти політики уряду у галузі охорони здоров'я та прийняття нових законів, які обмежують кіль­кість медичних препаратів, що прописують паці­єнтам; проведення щорічної акредитації лікарів, відрахування 30 % їх заробітку на розвиток ме­дичної сфери та збільшення кількості супрово-д - жувальних документів на пацієнтів[12, с. 3].

2008 рік позначився страйками працівників німецької залізниці, великих виробничих кон­цернів, а також прибиральників вулиць, завдяки чому вся територія Німеччини упродовж двох тижнів була вкрита сміттям.

Особливо помітний страйк відбувся в липні 2008 року під час протесту авіаційної кампанії Люфтганза (Lufthansa). В ньому брали участь працівники компанії, а також пілоти та обслугову­ючий персонал. Кожного дня було скасовано до 30 міжконтинентальних польотів, а страйкувало до 5000 осіб. Об’єднаний профсоюз працівників сфе­ри послуг Німеччини Ver. di вимагав підвищення зарплати на 10 %, посилаючись на рекордні при­бутки компанії у 2007 році. Результатом недільно­го страйкування став компроміс між профспілкою та концерном, які підписали угоду щодо підви­щення оплати праці на 7,4 % протягом 21 місяця.

Враховуючи соціальну та політичну ситуації, а також темпи інфляції в нашій країні не вини­кає сумнівів, що масові страйки можуть розпоча­тися і в Україні. В цих умовах заспокоює те, що створено досить ефективний механізм реалізації права на страйк. Але на нашу думку, найкращій спосіб вирішення страйків - це встановлення відносин соціального партнерства між робото­давцями та профспілками чи працівниками ще до початку трудової боротьби.

Література

1. Закон України «Про порядок вирішення трудо­вих спорів» // Відомості Верховної Ради України. - 1998 - № 34.

2. Інтернет новини - The Epoch Times - http:// Www. epochtimes. com. ua.

3. Коментар до Конституції України. / Інститут законодавства Верховної Ради України. - Друге ви­дання, виправлене і доповнене. - Київ, 1998 - 412 с.

4. Лінецький С. В., Мельник М. І. Конституційне законодавство України (законодавчі акти, коментар, офіційне тлумачення). Збірник нормативних актів. У 2-х книгах. Кн.1. - К.: АТІКА, 2004. - 488 с.

5. Международные акты о правах человека. Сбор­ник документов. - М.: Издательская группа НОРМА - ИНФРА - М, 2002. - 784с.

6. Офіційний сайт Міністерства статистики Феде­ральної Республіки Німеччини - http://www. desta - tis. de/.

7.Румянцев О. Г, Додонов В. Н. Юридический энцик­лопедический словарь. М.: ИНФРА-М., 1997. - 384 с.

8. Симин А. Локаут в системе трудових отноше­ний // Труд за рубежом. - 1995. - № 1. - С. 11-15.

9. Трудове право України. Підручник. 2-ге видан­ня, стереотипне. / За ред.. Н. Б. Болотіної, Г. І. Чани - шевої. - К., Т-во «Знання», 2001. - 564с.

10.Шарп Д. Ненасильственная борьба: лучшее сред­ство решения острых политических и этических конф­ликтов?// Этическая мысль: Научно-публицистичес­кие чтения 1991. - М.: Республика, 1992. - С. 200-204.

11. Buurgerliches Gesetzbuch - Neueste Fassung. Deutsche Anwalt Auskunft, 2003. - 512 s.

12.Erdbruugger R. Kein Streik, sondern ein Protest. // Frankfurter Rundschau - 2006. - S. 3.

13. Http://de. wikipedia. org.

14. Lesch Н. Der Arbeitskampf als Instrument tarif­politischer Konfliktbewaaltigung - Kooln, IW Verlag, 2003. - 127 s.

16. Schaub G. Guter Rat im Arbeitsrecht. Beck - Rechtsberater. - Muunchen, Verlag C. H. Beck, 2000. - 606 s.



А. С. Пазенок

Право на забастовку: отечественный и зарубежный опыт.

В данной статье автор обращает внимание на особенности реализации конституционного права каждого человека и гражданина на забастовку. Детально анализируется процесс становления и развития указанного социального права как в Украине, так и в зарубежных странах (на примере Федеративной Республики Германия).

A. S. Pazenok

Social human right to strike: national and foreign experience.

This article shows us about peculiarities of enforcement people’s and citizen’s constitutional rights to strike. It analy­ses a process of genesis and development showed rights in Ukraine and in foreign ship (at the Germany’s example).