joomla
ГОСПОДАРСЬКО-ПРАВОВІ ЗАСАДИ ОРГАНІЗАЦІЇ ПРАЦІ ЗАСУДЖЕНИХ В ПЕНІТЕНЦІАРНИХ УСТАНОВАХ УКРАЇНИ
Юридичний вісник. Повітряне і космічне право

УДК 343. 819 (045)

Л. А. Жук,

Доктор економічних наук, професор І. Л. Жук, кандидат економічних наук, старший науковий співробітник

О. М. Неживець, кандидат юридичних наук, доцент

У статті розглядається організація та особливості праці засуджених в установах виконання покарань, даються практичні рекомендації щодо вдосконалення використання робочої сили засудже­них, а також необхідність розробки нормативно-правових норм з організації та використання праці засуджених.

Ключові слова: пенітенціарна установа, працевлаштування, організація праці, зайнятість.



У сучасних умовах ринкових перетворень ус­танови виконання покарань працюють у склад­них умовах, іде відплив робочої сили та її пере­розподіл за сферами діяльності та галузями на­родного господарства. Усе це потребує нових підходів до пенітенціарної політики з ефектив­ного використання робочої сили засуджених на підприємствах установ виконання покарань, де немає належної організації праці та повної зай­нятості засуджених. У зв’язку з цим організація праці засуджених та її використання на підпри­ємствах у місцях позбавлення волі не відповіда­ють вимогам часу, а адміністрація не може за­безпечити засуджених роботою.

Відомо, що основою існування будь-якого суспільства є праця, без якої неможливе вироб­ництво матеріальних і культурних благ. Праця - найбільший суспільний фактор всебічного роз­витку людини, який формує людину, розвиває її здібності, виховує волю та рис характеру. Трудова діяльність лежить в основі становлен­ня моральних норм, формування духовних якостей людей. Праця повинна бути не лише обов’язком, а й найпершою потребою і звичкою людини. У Конституції України (Ст. 43) за­кріплено, що кожний громадянин має право на працю [1, с.184]. Вона надає можливість зароб­ляти собі на життя працею, яку він вільно оби­рає або на яку вільно погоджується. Викорис­тання примусової праці забороняється законом. Не вважається примусовою працею робота або служба, яка виконується особою за вироком чи іншим рішенням суду. Ст. 6 Кримінально-вико­навчого кодексу визначає, що «основними засо­бами виправлення і ресоціалізації засуджених є встановлений порядок виконання відбування покарання (режим), суспільно корисна праця, соціально-виховна робота, загальноосвітнє та професійно-технічне навчання, громадський вплив» [2, с. 4-5].

Згідно зі ст. 324 Кримінально-процесуально­го кодексу суд, виносячи вирок, має вирішити не тільки те, яке покарання призначається підсудному, а й у якому виді установи виконан­ня покарань або в’язниці він повинен відбувати покарання [3, с. 128]. Тобто, позбавлення волі не може відбуватися як абстракція, для цього є певні пенітенціарні установи в місця позбав­лення волі зі своїм режимом. Особа, потрапля­ючи до таких місць, повинна дотримуватися ць­ого режиму. Так, у ст. 49 ч. 1 Виправно-трудово­го кодексу України цей обов’язок виражений лаконічно: кожний засуджений повинен працю­вати [4].

В установах виконання покарань обов’язок засудженого до позбавлення волі працювати виникає не з трудового договору, залучення до праці не має договірного характеру, а суб’єкти цих відносин - адміністрація УВП та сам засуд­жений не можуть позбавитись обов’язку ор­ганізовувати та виконувати роботу.

Кожну трудову діяльність незалежно від то­го, в якій формі і за яких соціально-економічних умовах вона здійснюється, необхідно розгляда­ти виходячи з того, що праця - це, передусім, процес, у якому людина своєю особистою діяль­ ністю впливає на зовнішній світ, змінює свою особисту природу. Лише в процесі праці у неї виробляються такі риси особистості, як колек­тивізм, дисциплінованість, працелюбство, по­чуття товариської взаємодопомоги і відпові­дальності.

Виходячи з цих загальних положень про роль праці в розвитку суспільства і формуванні людської свідомості, кримінально-правова по­літика в радянський період базувалася на тому, що праця є одним із основних засобів виправ­лення і перевиховання засуджених.

В сучасних умовах демократизації суспіль­ства основний зміст праці засуджених полягає у зміні їх духовного і соціального вигляду, вико­рінення у них кримінальних поглядів і звичок, формування таких якостей, як працелюбство, добросовісне ставлення до праці, дисципліно­ваність, потреба вести чесний спосіб життя, по­вага до держави та особистої власності грома­дян.

Праця засуджених відрізняється від праці пересічних громадян тим, що головною її метою є виправлення і перевиховання. Праця засудже­них має низку особливостей.

По-перше, їх праця протікає в умовах поз­бавлення волі і здійснюється не за власним ба­жанням, а за волею адміністрації. Засуджені не мають права вибору професії, не можуть вільно переходити з одного місця роботи на інше. Не­має також прийому і звільнення з роботи.

По-друге, засуджені не мають трудових кни­жок, їх робота у виправних закладах не зарахо­вується в загальний трудовий стаж, вони не ма­ють права на трудову відпустку, мають один ви­хідний день на тиждень, на них поширюється дисциплінарна відповідальність, передбачена правилами внутрішнього розпорядку установи виконання покарань. На особисті рахунки за­суджених нараховується 50 % від зароблених ними коштів, решта використовується на утри­мання виправних закладів. Робота з працевлаш­тування їх житлових умов не оплачується. За­судженим не надається допомога по тимчасовій непрацездатності, вони не мають права корис­туватися предметами розкоші, їм заборонено мати при собі гроші, цінні речі, вони носять форму встановленого зразка. Поряд з цим у за­суджених є також низка обмежень режимного характеру: вони проживають у загальних приміщеннях, не мають права вільного пе­реміщення, зобов’язані виконувати вимоги що­до розпорядку дня. Якщо до звичайних грома­дян застосовуються такі заходи дисциплінарно­го стягнення, як зауваження, догана, позбавлен­ня премії, переведення на менш оплачувану ро­боту, то до засуджених, які порушують установ­лений режим і ухиляються від роботи, можуть застосовуватися і такі міри дисциплінарного стягнення, як позбавлення права на отримання посилки та передачі, заборона на певний строк купівлі продуктів харчування, позбавлення по­бачення, поміщення у штрафний ізолятор чи карцер на строк до 15 діб, переведення в приміщення камерного типу і на понижені нор­ми харчування. Перелічені заборони й особли­вості в умовах праці засуджених дозволяють стверджувати, що їх праця якоюсь мірою но­сить і елементи караного характеру. Однак при застосуванні заходів караного характеру потрібен диференційований підхід до різних груп засуджених, які стали на шлях виправлен­ня, з одного боку, і тих, які навмисно порушу­ють режим та ухиляються від суспільно корис­ної праці.

На наш погляд, до деякої категорії засудже­них, які виконують норми виробітку, сумлінно ставляться до праці і не порушують режим ут­римання, можна надавати додаткові трудові відпустки, об’єднуючи їх з тривалими побачен­нями з родичами. У законодавчому порядку на­лежить передбачити, що особам, які відбувають покарання та добросовісно ставляться до праці і не мають порушень режиму протягом року, адміністрація має право надавати трудову відпустку від 8 до 15 календарних днів без пра­ва виїзду за межі місць позбавлення волі. Дослідження показують, що при великих стро­ках позбавлення волі, коли засудженим щорічно за умови їх добросовісної праці не на­даються відпустки, у них з’являється байдужість до праці, знижується продуктивність, спос­терігається невиконання норм виробітку, є ви­падки відмови від роботи, тобто складається не­гативне ставлення до праці. Однак законодав­цями до цього часу не враховується соціально - психологічний фактор, хоча давно вже назріло питання його подальшої розробки. Підрахова­но, що засудженим, які мають право на побачен­ня з родичами та іншими особами залежно від режиму загальна тривалість побачення коли­вається від 9 до 12 днів на рік. Але ті дні і годи­ни, що були надані адміністрацією для побачен­ня з родичами, засуджені повинні відпрацювати в інші дні, тобто практично у вихідні, або після роботи.

Тому доцільно в новому Кримінально-вико­навчому кодексі передбачити такі положення: «Засуджені, яким були надані побачення з рідними, від відпрацювання цих днів в інший час звільняються. Кількість днів тривалих побачень повинно зараховуватись до загальної трудової відпустки засуджених».

Одним із заходів впливу на ефективність праці засуджених може бути також запровад­ження диференційованого харчування. Особи, які ухиляються від суспільно-корисної праці, навмисне не виконують норми виробітку, по - рушники режиму повинні забезпечуватися хар­чуванням за меншими нормами, а особи, які добросовісно ставляться до праці, виконують і перевиконують норми виробітку та вимоги ре­жиму за збільшеними нормами. На сьогодні всі засуджені, не залежно від ступеня напруженості їх праці і виконання норми виробітку, мають однакове харчування, що не стимулює їх трудо­ву діяльність.

При вивченні трудової зайнятості засудже­них заслуговують на увагу питання організації праці, які систематично мають низькі заробітки і не виконують норм виробітку. До них відно­сяться алкоголіки, інваліди і особи з психічни­ми аномаліями.

Дослідження показали, що в алкоголіків, наркоманів та осіб, які страждають олігоф­ренією, психопатією, продуктивність праці нижча у 2-2,5 рази, ніж у здорових осіб. За да­ними медичних працівників, у алкоголіків і наркоманів спостерігається нервозність, слабка кмітливість, нервово-психологічні порушення, притупляється пам’ять, погіршується коорди­нація рухів, знижується фізична сила. Під впли­вом хвороби у них знижується працездатність, їх не можна використовувати на складних робо­тах. Тому для цієї категорії осіб потрібно обира­ти вид праці з пониженими нормами виробітку.

У виправно-трудових установах відбувають покарання також обмежено здатні до праці інваліди І, ІІ, ІІІ груп, хворі на туберкульоз то­що. Практика показує, що організація праці цієї категорії засуджених потребує подальшого нор­мативного регулювання, оскільки адміністрація установ зазнає труднощів у забезпеченні їх ро­ботою, а тому відображає їх у звітності як не­працюючих через відсутність фронту робіт. У за­суджених, які обмежено здатні до праці, вико­нання норм виробітку теж у 2-2,5 рази нижче, ніж в інших засуджених.

У зв’язку з зростанням кількості осіб з обме­женою працездатністю виникають значні труд­нощі у виборі виду робіт та організації виробни­цтва для них. Тому потрібно вжити екстрених заходів щодо розробки принципів організації їх трудового використання при умовах обов’язко­вого медичного обстеження засуджених. Оче­видно, що варто здійснювати спеціалізацію ви­робництва окремих виправних закладів з ураху­ванням трудової зайнятості цієї категорії осіб, а також доцільно створювати спеціалізовані ділянки з робочими місцями, які б відповідали рівню їх працездатності. У статистичній звітності працевикористання цієї категорії засуджених потрібно відображати окремими показниками.

На трудову зайнятість засуджених істотно впливають і соціально-психологічні фактори, в тому числі й фактор позбавлення волі. Стано­вище ізоляції спричиняє у людей психічні пору­шення, здебільшого в емоційній сфері (хвилю­вання, страх, сум, апатія, астенія), що проявля­ється у вигляді підвищеної роздратованості, зниження працездатності. Усі ці негативні по­рушення психіки є неминучим супутником пси­хічної ізоляції. Концентрованим вираженням психічного стану є фрустація. Вона діє на засуд­жених по-різному і викликає або гостру актив­ність (агресію, капризність, афективні комплек­си), або пасивність і бездіяльність. При цьому стан фрустації може тривати значний час і охоплювати не лише весь період покарання, але й період адаптації до нового середовища після його відбування. За даними обслідування на­віть рецидивісти, які мають три-чотири суди­мості і більше, на час прибуття в місця позбав­лення волі перебувають у такому стані: пригні­ченість - 64,9 %, песимізм - 6,2 %, приреченість - 2,8 %, озлобленість - 7,1 %. Тобто, понад 80 % із них відчувають негативний стан.

Фактор позбавлення волі також суттєво впливає на продуктивність праці і трудову ак­тивність засуджених у різних напрямках - фі­зіологічному, соціально - економічному, психо­логічному тощо.

У фізіологічному розумінні дія фактора по­збавлення волі на засуджених полягає здебільшо­го у порушенні нормальних статевих функцій організму, що суттєво впливає на працездат­ність засуджених. Так, 24 % опитаних вважа­ють, що неможливість мати нормальні статеві стосунки - найтяжчий елемент фактора позбав­лення волі. За наслідками опитування, сексу­альна проблема в місцях позбавлення волі ли­шається надто гострою і потребує подальшого дослідження.

Соціально-психологічний аспект позбавлен­ня волі полягає у відриві засудженого від сім'ї, колективу, рідних, знайомих, друзів і близьких. На думку засуджених, це також один із найтяж­чих елементів покарання. Потрапляючи в нове середовище, засудженні повинні адаптуватися до нових соціальних зв’язків та взаємин, де, як відомо, існує паразитизм, насилля, кругова по­рука, жорстокість, недовіра один до одного. Оз­лобленість, конфліктність призводять до фор­мування у місцях позбавлення волі неформаль­них малих груп засуджених, які ведуть між со­бою боротьбу за лідерство. Соціально-психо­логічний клімат, який створився в установах виконання покарань під впливом його ізоляції від суспільства, виступає в деяких випадках прямою причиною злочинів, що їх скоюють за­судженні. Цей стан, крім того, сприяє розвиткові хвороб соматичного і психічного порядку. Існу­вання неформальних малих соціальних груп в оточенні засуджених призводять до конкурую­чих взаємин між ними, до так званого неписано­го кодексу поведінки, якому повинні підкоряти­ся засудженні. Боротьба між цими групами за лідерство веде до формування настороженості, недовіри до представників адміністрації уста­нов виконання покарань. Неформальні норми поведінки вимагають негативного ставлення до адміністрації, заборони звертатися до неї за до­помогою, скаржитись їй тощо. За порушення цих норм найчастіше передбачається фізична розправа. Дослідження показують, що, як пра­вило, більшість міжусобних конфліктів зумов­лені спробами тієї чи іншої неформальної групи змусити деяких засуджених здійснювати певні дії. Так, 45 % усіх злочинів, що виступають як своєрідні санкції за порушення неформальних розпоряджень, складали найбільш тяжкі злочи­ни (убивства, тяжкі тілесні ушкодження тощо). На перший погляд здається, що в конфлікті бе­руть участь лише дві особи, а фактично ініціа­тива в його виконанні належить неформальній групі. 25 % конфліктних ситуацій у колоніях за­гального і посиленого режиму виникає у засу­джених, які щойно прибули до установи. При­чиною цього є боротьба за лідерство, прагнення знайти більш високу позицію в неформальній структурі взаємин.

Прояви неформальних форм поведінки по­ширюється і на ставлення у сфері трудової зай­нятості засуджених. У місцях виконання виро­ку досить часто відбувається перерозподіл тру­дового винагородження залежно від займаного становища в неформальній групі. Опитування і дослідження показали, що лідери неформаль­них груп мають вищу заробітну плату, хоча практично вони не виконують норм виробітку, а ведуть в основному паразитичний, нетрудо­вий спосіб життя. Дуже часто засуджені, які ма­ють позов за виконавчими листами і виплачують аліменти, оформлюють результати своєї праці на інших засуджених, щоб ті потім розрахувалися з ними продуктами харчування і товарами першої потреби.

Як показує опитування співробітників за­кладів, що виконують покарання, більшість бригадирів та майстрів не вирішують цього пи­тання і часто не вживають заходів щодо послаб­лення негативного впливу неформальних груп на поведінку засуджених. З метою підвищення ефективності трудового виховання і перевихо­вання засуджених потрібно вести боротьбу з цими неформальними групами, щоб створити не нормальний соціально-психологічний клімат у середовищі засуджених. Якщо не вести бо­ротьби з цим явищем, то це призведе до байду­жого ставлення засуджених до праці, апатії, не виконання норм виробітку, а найчастіше - або до агресивного стану, або взагалі до пасивності і бездіяльності. На наш погляд, вивчення всіх цих питань надто актуальне, зважаючи на перспектив­не ведення залікових днів при відбуванні покаран­ня і скорочення у зв’язку з цим строків позбавлення волі.

На формування трудової зайнятості засу­джених у місцях позбавлення волі впливають і соціально-економічні фактори, які проявляють­ся в тому, що праця засуджених є примусовою, а процеси відбування кримінального покарання виконуються за вироком суду, тобто в порядку державного примусу. Засуджені, як зазначалося вище, не мають права вибору професії, вільно розпоряджатися своїм заробітком. Період пере­бування в місцях позбавлення волі не зарахо­вується в трудовий стаж під час призначення пенсії. При тимчасовій утраті працездатності вони не користуються правом повного чи част­кового отримання заробітку (окрім харчуван­ня). Для засуджених установлена норма житло­вої площі (в середньому 2 м2 на особу). За пору­шення трудової дисципліни засудженим уста­новлюється підвищена дисциплінарна відпові­дальність.

Усі ці питання потребують подальшого комплексного дослідження впливу позбавлен­ня волі на особу. На превеликий жаль, поки що таких досліджень не проводилось, хоча вони потрібні при розробці економічних і правових норм, що регулюють трудову зайнятість засу­джених. Вивчення цих проблем особливо акту­альне сьогодні у зв’язку з переходом до ринко­вої економіки і зміною законодавчих норм з ви­користання праці засуджених.

В сучасних умовах реформування економіки необхідно вдосконалювати організацію праці і зайнятість засуджених та вживати невідкладні заходи по залученню до праці осіб, які відбува­ють покарання в місцях позбавлення волі. З ме­тою забезпечення засудженим роботи необ­хідно передбачається низку заходів по забезпе­ченню та організації праці засуджених, де дер­жава повинна, зокрема, робити держзамовлен­ня по виготовленню продукції на підприєм­ствах кримінально-виконавчої системи для дер­жавних потреб. Необхідно також дозволити ук­ладати з підприємствами кримінально-вико­навчої системи державні контракти на виготов­лення і постачання продукції та передбачити розміщення виробничих об’єктів на підприєм­ствах установ виконання покарань.

Результати дослідження та аналіз теоретич­ного, статистичного та фактичного матеріалу що­до ефективності зайнятості засуджених дозво­ляє дати низку пропозицій про удосконалення господарської діяльності на підприємствах ус­танов виконання покарань:

По-перше, потрібно вдосконалити криміналь­но-виконавче законодавство та реформувати пе­нітенціарну систему України в цілому. Для цього треба прийняти низку законів в яких бу­ли б відображені ті зміни, які відбулись в еконо­мічному, політичному та соціальному житті суспільства. Не можна не врахувати й того, що сьогодні в місцях позбавлення волі відбувають­ся процеси демократизації та гуманізації, які потребують низку заходів до примусової та ви­ховної роботи з засудженими. Потрібен дифе­ренційований підхід при визначенні порядку та умов відбування покарань: жорсткі заходи до особливо небезпечних рецидивістів, а також гу­манність до тих, хто став на шлях перевихован­ня. Засудженому потрібно забезпечити нормаль­ні житлові побутові та культурні умови, здійс­нювати соціально-корисні зв’язки із зовнішнім світом, сім’єю, родичами, відповідно до міжна­родних норм забезпечувати політичні та ци­вільні права. В місцях позбавлення волі не по­винна застосовуватися жорстокість, катування, праця, яка приносить страждання;

По-друге, в нових умовах господарювання необхідно розробити нову модель використан­ня робочої сили засуджених, переозброїти під­приємства установ виконання покарань новими машинами, верстатами, обладнанням та прила­дами, які відповідають вимогам науково-тех­нічного прогресу. У сучасних умовах трансфор­мації ринкової економіки на підприємствах ус­танов виконання покарань скорочується обсяг виробництва, порушується ритмічність, немож­ливо всіх засуджених забезпечити працею. У зв’язку з цим потрібно перевести всю систему Державного департаменту України по виконан­ню покарань та їх підприємство на державне фінансування із бюджету та надати можливість усім підприємствам укладати угоди на викорис­тання робочої сили засуджених на підприємст­вах народного господарства, кооперативних, орендних, приватних, індивідуальних та малих підприємствах, у колгоспах, радгоспах та інших формах виробництва;

По-третє, необхідно вдосконалити матеріаль­ну зацікавленість та стимулювати працю засуд­жених, для чого варто переглянути і розробити нові норми виробітку для деяких категорій за­суджених де речове та грошове утримання і хар­чування повинно залежати від ступеню участі засуджених у праці та її оплати.

У місцях позбавлення волі засуджені по­винні працювати відповідно до їх фізичних здібностей, з урахуванням спеціальності, віку, статі, працездатності та стану здоров’я, що пе­редбачено у Мінімальних стандартних прави­лах поводження з засудженими (ст. 71), які бу­ли прийняті на першому Конгресі Організацій Об’єднаних Націй з попередження злочинності і поводження з правопорушниками у 1955 році записано, «що всі засудженні повинні працюва­ти відповідно до фізичних та психічних здібнос­тей» [5, с. 182].

У ринкових умовах держава повинна взяти на себе утримання пенітенціарних установ для чого потрібно надати підтримку установам ви­конання покарань у вигляді пільг з оподатку­вання, дозволити їм укладати контракти та уго­ди із суб’єктами різних форм власності, у тому числі і з іноземними фірмами. У законодавчому порядку також слід вирішити питання з працев­лаштування засуджених після звільнення їх із місць позбавлення волі, для чого зобов’язати центри зайнятості населення та виконавчі орга­ни влади займатися працевлаштуванням осіб звільнених з місць позбавлення волі.

Література

1. Конституція України. - К.: Преса України,

1997. - 77 с.

2. Кримінально-виконавчий кодекс України. - К.: Атіка, 2003. - 96 с.

3. Кримінально-процесуальний кодекс України. - К.: Юрінком, 2002. - 212 с.

4. Виправно-трудовий кодекс України: Науково- практичний коментар / Відп. ред. В. І. Шакун. - К.: НАВСУ, Правові джерела, 2000. - 307 с.

5. Минимальные стандартные правила обращения с заключенными (1985) // Международное соглаше­ние и рекомендации ООН в области защиты прав и борьбы с преступностью. - М., 1989. - С. 71-182.

6. Жук Л. А., Жук І. Л., Неживець О. М. - Госпо­дарське право України - К.: Кондор, 2009. - 576 с.



Л. А. Жук, И. Л. Жук, Е. Н. Неживец

Хозяйственно-правовые основы организации труда осужденных в пенитенциарных учреждениях Украины.

В статье рассматривается организация и особенности труда осужденных в учреждениях исполнения на­казаний, даются практические рекомендации по усовершенствованию использования труда осужденных и необходимость разработки нормативно-правовых норм по организации и использованию труда осужденных.

L. A. Zhuk, I. L. Zhuk, Е. N. Negivetz

Legal basis of labor organization of arrested in penitentiary institutions of Ukraine.

The article considers the organization and some details of arrested people which are detained in special institu­tions. Also the article considers the practical recommendations on modernization of using the labor work of arrested people and thenecessity of creation legal-normative norms on organization of labor work of arrested people.