joomla
ПОРІВНЯЛЬНЕ ДОСЛІДЖЕННЯ ТРУДОВОГО ПРАВА: МЕТОДОЛОГІЧНЕ ЗНАЧЕННЯ
Юридичний вісник. Повітряне і космічне право

УДК 349.2:001.8 (045)

С. В. Вишновецька,

Кандидат юридичних наук, доцент

У статті обґрунтовується методологічне значення порівняльних досліджень у галузі трудового права та вивчаються проблеми порівняльно-правового аналізу.

Ключові слова: порівняння, порівняльно-юридичний метод, порівняльно-правовий аналіз.



Неможливо дати повну характеристику дослі­джуваному об’єкту без використання порівняль­но-юридичного методу. Порівняння - один із най­поширеніших методів пізнання. Це процес вста­новлення подібності або відмінності предметів та явищ дійсності, а також знаходження загального, притаманного двом або кільком об’єктам. У філо­софській літературі справедливо відзначається, що порівняння слід розглядати як іманентну сто­рону процесу пізнання, як один з основних логіч­них прийомів пізнання зовнішнього світу. Пізнан­ня будь-якого предмету і явища починається з то­го, що ми його відрізняємо з-поміж інших пред­метів і встановлюємо його схожість із споріднени­ми предметами.

Порівняння як таке не може розглядатись ві­дірвано від інших логічних прийомів пізнання (аналізу, синтезу, індукції, дедукції і т. п.). Відок­ремлено ці компоненти загальної системи пізна­вальних засобів існують лише як розумова абст­ракція, застосування якої не лише правомірне, а й обов’язкове для чіткого розмежування цих компо­нентів, для визначення їх специфічних пізнаваль­них функцій. Отже, можна виділити порівняння і розглядати його окремо від інших логічних прий­омів, але і в загальному процесі мислення воно знаходиться у нерозривному зв’язку і взаємодії з усіма іншими прийомами пізнання.

Плідність порівняння залежить не стільки від кількості і фактичної вірності окремих порівнянь, скільки від строгої їх системності, їх спів-підпоряд - кування у вирішенні основного дослідницького зав­дання. Порівняння не повинно бути безладним, як­що ми хочемо одержати цінні результати. Наукову цінність мають всі порівняння, які дозволяють роз­крити закономірності розвитку тих чи інших явищ, внутрішньо притаманні їм зв’язки і відносини.

Водночас порівняння є лише одним з важливих моментів наукового пізнання. Само по собі воно не в змозі дати повну картину досліджуваних явищ. Будь-яке порівняння зачіпає лише один бік або лише деякі аспекти порівнюваних предметів чи по­нять, абстрагуючи тимчасово і умовно інші сторони.

Порівняльно-правовому аналізу в галузі тру­дового права присвячені праці І. Я. Кисельова [1],

В. М. Лебедєва [2], М. Л. Лютова [3], К. Л. Тома- шевського [4].

Натомість, потребує з’ясування методологічне значення проведення порівняльно-правових досліджень у галузі трудового права, чому, власне, й присвячена ця стаття.

Російські вчені виділяють такі нові тенденції розвитку сучасного порівняльного трудового пра­ва у руслі загальноцивілізаційних цінностей [5, с. 84-97].

Перш за все, кардинально змінився характер оцінки соціального законодавства капіталістич­них країн у зв’язку із звільненням від ідеологічних стереотипів. Так, у наш час невиправданою вида­ється думка, яка досить широко висвітлювалась у марксистській літературі, згідно з якою в якості правових систем, що підлягають порівнянню роз­глядались лише ті, що існували і функціонували тільки в межах одного й того ж типу держави і права, зокрема капіталістичного чи соціалістично­го. Що ж стосується різнотипних правових сис­тем, то вони, незважаючи на те, що належали до одного й того ж роду явищ, розглядались загалом як такі, що не порівнюються. В основі такої думки лежало твердження, що можливість порівняння правових систем передбачає їх спільність не тіль­ки в структурі, формах, а й у змісті, соціальній ролі і призначенні. А оскільки правові системи капі­талістичних і соціалістичних країн розглядались як несумісні у соціально-класовому відношенні, то і можливість (допустимість) їх порівняльного аналізу піддавалась сумніву.

Пізніше позиція авторів, які заперечували можливість порівняння різнотипних - соціаліс­тичних і капіталістичних правових систем, дещо пом’якшилась. Від повного і беззастережного за­перечення можливості порівняння цих систем вона змінилась у бік допустимості їх часткового порівняльно-правового аналізу.

Деякими марксистськими авторами почали розвиватись ідеї про наявність у кожній з порівню-


Ваних систем домінуючих, визначальних і змін­них, другорядних рис. Згідно з цими поглядами, риси, які визначають кожну з протилежних сис­тем, не можуть бути спільними (загальними) для них усіх. Такими можуть бути тільки другорядні, формально-юридичні риси.

Відмінність між визначальними і другорядни­ми елементами, як пояснювалось у літературі, слу­гує критерієм, на якому повинно ґрунтуватись по­рівняння двох різних правових систем для одер­жання правильних і цікавих з наукового погляду висновків. Порівнюючи різні системи права, ком­паративіст повинен враховувати як наявність виз­начальних елементів, так і вплив, здійснюваний ни­ми на інші елементи системи права, на структуру і елементарні правові частини.

Питання про можливість порівняння різних явищ, інститутів розв’язується в залежності від наявності у них спільних рис, ознак належності їх до одного й того ж роду чи виду, наявності у них схожих структур, функцій, спільної сфери засто­сування, схожих завдань.

Зауважимо, що в сучасних умовах стан і тенден­ції розвитку вітчизняної правової системи немож­ливо правильно зрозуміти і оцінити без урахуван­ня її зв’язків з міжнародним середовищем. З допо­могою порівняльно-правових досліджень, шляхом виявлення загального і особливого в порівнюваних правових системах створюється необхідна база для гармонізації і уніфікації правових принципів, норм, підходів до вирішення соціальних проблем правовими засобами. У цій частині порівняльно - правові дослідження з трудового права розшири­ли свої кордони і орієнтуються не лише на стан­дарти ООН і МОП, а й міжнародні регіональні стандарти соціальних трудових прав країн Ради Європи, Європейського Союзу, СНД, діяльність міжнародних судів (Європейський суд з прав лю­дини, Економічний суд СНД). При цьому важли­во не впасти в іншу крайність, автоматично поши­рювати на вітчизняну дійсність правові і соціальні стандарти зарубіжних країн. Слід виходити з того, що «використання зарубіжного досвіду вимагає знання не лише юридичних норм, моделей, а й умов правових систем, в яких вони існують і реалізують­ся... Необхідне розуміння того, наскільки ці умови, правові системи близькі з нашими і придатні для застосування запозичених зразків» [6, с. 32].

Цьому підтвердженням є, наприклад, матері­али Міжнародного семінару, присвяченого проб­лемам реалізації індивідуальних свобод у сфері трудових відносин, який відбувся 30 червня-11 лип­ня 2008 року в м. Бордо (Франція). Зокрема, японський проф. М. Івамура підкреслив, що японська правова культура має свою специфіку, що характеризується значним впливом норм мо­ралі, релігії і філософії. Ідеї згоди, гармонії в су­спільстві, що виникли в середні віки, традиційно сильні в японському суспільстві. Якщо раніше ви­моги дотримання ієрархії, поваги старших, підпо­рядкування встановленим правилам були адресо­вані сімейним співтовариствам (родовим кланам), то сьогодні будь-яке об’єднання розглядається як «співтовариство», до якого застосовуються ті ж соціальні норми. Вважається, що працівник, який публічно висловлює свої претензії до роботодавця або вимагає захисту своїх прав, порушує гармонію і згоду на підприємстві, і тому заслуговує осуду (і навіть покарання). Імідж підприємства, репутація «співтовариства» перед третіми особами (пере­важно перед клієнтами) ставиться на перше місце, а права працівника при цьому відходять на другий план. Головне завдання працівника - не завдати шкоди своєму підприємству, і більшість японців погоджуються з таким підходом. Незважаючи на те, що японська Конституція 1947 року гарантує фундаментальні права і свободи людини, судова практика і правова доктрина дотримуються думки про те, що ці гарантії спрямовані тільки на захист народу від свавілля державної влади і, відповідно, вони не діють у взаємовідносинах між приватни­ми особами, включаючи трудові відносини в при­ватному секторі. Натомість, якщо якась умова трудового договору буде визнана судом такою, що суперечить основам публічного порядку, встанов­леним Конституцією (зокрема й гарантіям фунда­ментальних прав і свобод), то така умова буде ого­лошена нікчемною [7, с. 106].

Отже, кожній країні притаманні власні правові концепції, традиції правової культури, специфічні юридичні інститути. Найбільший обсяг правових відмінностей пов’язаний з традиціями і рівнем пра­вової культури. Прийоми юридичної техніки і по­будови правових актів відтворюють не лише специ­фічні способи і елементи «юридичної технології», не менш важливо забезпечити й звичне соціальне сприйняття, і ставлення до них громадян. Мовні і культурологічні особливості населення не можуть не враховуватись повною мірою. На їх відтворен­ня впливають і юридичні школи, і належність до правових сімей і систем. Одна з корінних право­вих відмінностей полягає в різних ідеологічних, релігійних і світоглядних витоках права, яку нази­вають юридичним світосприйняттям.

Сучасні порівняльно-правові дослідження з трудового права можна поділити на три типи за цілями і методами дослідження: інституційно-опи - сові; проблемно-аналітичні і системні.

Інституційно-описові порівняльно-правові дослі­дження полягають у послідовному викладенні змісту інститутів трудового законодавства різних країн. При цьому не виключаються певні узагаль­нюючі висновки. Цінність таких досліджень поля­гає у забезпеченні інформаційної бази для порів­няльно-правового вивчення.

Проблемно-аналітичні порівняльно-правові дослідження полягають у порівнянні законодавства і практики його застосування у різних країнах при вирішенні однієї схожої (аналогічної проблеми) різними правовими способами. Діапазон цих порів­няльно-правових досліджень варіюється від зви­чайного порівняння до моделювання.

Загальновизнаним у теорії компаративістики є застереження від механічного запозичення зару­біжного досвіду. Кожна національна система тру­дового права - це продукт історичного розвитку конкретної країни, що віддзеркалює особливості її історії, економіки, політичної структури, побутові і культурні традиції [1, с. 17-19]. На сьогодні за­гальновизнаним є те, що вивчення тільки законів, договорів, судових рішень ще недостатньо, щоб мати повну картину іноземного права. Для цього необхідне знання того середовища, в якому діють правові норми.

На думку Д. І. Дєдова, науково-правові дослі­дження не обмежуються нормою закону, а по­винні охоплювати наступні аспекти при вивченні нормативних актів: елементи правового механіз­му; загальне призначення (цілі) правового ме­ханізму; інтереси, які захищаються і обмежуються, відповідність конкретних інтересів публічно зна­чущим цілям; правові принципи, на яких ґрунту­ються правові засоби; звичаї і узвичаєння у по­ведінці суб’єктів правовідносин; загальні соціаль­но-культурні цінності, прийнятні для даних пра­вовідносин; суспільно-економічна ситуація, в якій виникають відносини [8, с. 50].

Системні порівняльно-правові дослідження мають за мету визначити місце вітчизняного тру­дового права у світовій правовій системі (трудо - правовій картині світу).

У науці російського трудового права піонером такого рівня досліджень став І. Я. Кисельов. На ос­нові порівняння, що досі є в світі національних систем трудового права (їх більше 150) він виді­лив чотири визначальних типи трудового права: 1) країн розвинутої ринкової економіки; 2) країн, що розвиваються, Азії, Африки і Латинської Аме­рики; 3) країн, що здійснюють перехід від цент­ралізовано планованої економіки до ринкової еко­номіки; 4) країн з централізовано планованою економікою, а також підтипи і різновиди у межах кожного з типів. Основними критеріями типоло­гічної класифікації національних систем обрані особливості джерел, виробничої демократії, спе­цифіка колективно-договірного регулювання, спо­соби регулювання трудового договору і умов праці [1, с. 35-51].

У науці російського трудового права відзна­чається, що в ХХ ст. сформувались дві моделі пра­вового регулювання соціально-трудових відно­син: модель з домінуванням ліберальних засад і модель з домінуванням державно-соціальних за­сад. Перший тип історично сформувався в неве­ликій кількості держав (США, Канада). Другий тип проявився в трьох варіантах (модифікаціях):

1) тоталітарного трудового права (фашистські ре­жими Італії, Німеччини, Іспанії та ін.); 2) радянсь­кого трудового права і трудового права соціаліс­тичних держав; 3) соціал-демократичного трудо­вого права (більшість розвинутих країн). Перші два з названих варіантів моделей з домінуванням державно-владних засад зникли, не витримавши випробування часом. Отже, у процесі історичного розвитку виправдали право на існування і розви­ток дві основні моделі: соціал-демократична і лібе­ральна. На першу орієнтується більшість країн ко­лишнього соціалістичного табору, багато країн, що розвиваються Азії, Африки, Латинської Америки [9, с. 261-300]. На цю модель орієнтується й росій­ський законодавець.

Висновуючи, зазначимо, що порівняльні до­слідження породжуються бажанням вийти в до­слідницькій роботі за межі певної країни, що дає можливість обміну досвідом між країнами. Метод правового порівняння дозволяє усвідомити і сформулювати основні закони становлення та розвитку різних правових явищ, зокрема сучасних правових систем світу, впливати на процеси їх удосконалення, взаємодії різних правових явищ, що перебувають одночасно в єдиному просторі (наприклад, національних правових систем у межах міждержавних), а це дає змогу прискорити темп їхнього розвитку, створити необхідні умови для належного рівня гармонізації національних пра­вових систем, зберігаючи їхню багатоманітність, сприяти розвиткові правової уніфікації в необ­хідних сферах, водночас запобігаючи її безмежно­му поширенню [10, с. 330-331]. Порівняльно-пра­вовий метод є багатофункціональним в тому ро­зумінні, що він застосовується і на теоретичному, і на емпіричному рівні пізнання, йому властивий оціночний підхід. Запозичення в праві допомагає модифікації і удосконаленню правової системи. При цьому запозичення неможливе без наукового аналізу можливостей «трансплантації і втілення» іноземних елементів у національну правову систе­му. Без запозичення в праві неможливе взаємо­збагачення правових систем, законодавства і судо­вої практики. Але таке запозичення повинно ґрун­туватись на принципах всебічного врахування історичних, національних, економічних, соціаль­но-політичних та інших умов, в яких виникають і розвиваються правові норми, інститути, галузі і системи права, що порівнюються; встановлення не тільки загальних рис і ознак порівнюваних пра­вових систем, а й їхніх особливостей, а також спе­цифічних ознак, властивих окремим системам; виділення головних і другорядних ознак і рис по­рівнюваних систем; порівняльне дослідження правової матерії не лише в статиці, а й у динаміці.

До загального сприйняття примату міжнарод­ного права людство ще не дозріло. За цих умов принципове значення має зближення національ­ного і міжнародного права на основі їх гармо­нізації (імплементації, адаптації, апроксимації то­що). Цей процес дає можливість, з одного боку, уні­фікувати національне право на основі загально­прийнятих норм і принципів міжнародного права, а з іншого - зберегти у національному праві його специфіку [11, с. 6].

Цілком поділяємо думку про те, що порівняль­но-правові дослідження повинні ґрунтуватися не лише на досконалому знанні іноземного права, а й на історичних фактах, на досвіді минулого [12, с. 138]. Теоретико-трудове дослідження не може бути проведене без вагомої історико-правової складової, обсяг якої обмежується лише обраним науковим жанром і необхідністю концентруватись на певній проблематиці [13, с. 9]. В історії сус­пільства відбулося переміщення центру уваги на світогляд людини, її культуру, релігійно-філо­софські установки, систему цінностей. Тому сьо­годні працівник розглядається не просто як особа, яка підпорядковується роботодавцеві і виконує трудову функцію, а перш за все, як особистість, наділена правами і свободами. Відповідно праця не тільки повинна забезпечувати людині засоби до існування, а й повинна бути гідною, тобто здійс­нюватись у гідних людини умовах і сприяти роз­витку особистості.

Оскільки праву в цілому притаманна сис­темність як одна з фундаментальних властивостей матерії, то порівняльні дослідження в галузі трудо­вого права мають методологічне значення не лише для цієї галузі права, а, наприклад, і для міжнарод­ного приватного права. Стаття 52 Закону України «Про міжнародне приватне право» від 23 червня 2005 року [14] містить колізійну прив’язку, згідно з якою до трудових відносин застосовується право держави, у якій виконується робота, якщо інше не передбачено законом або міжнародним договором України. Це ще раз засвідчує про необхідність орієнтування в зарубіжному законодавстві у сфері правового регулювання трудових відносин.

«Закон держави виконання роботи» вважаєть­ся найбільш підходящим сполучним фактором для більшості трудових відносин працівників-мі- грантів. Ця категорія працівників потребує особ­ливого захисту. Зазвичай це місце, де працівник інтегрований у трудовий колектив. Використання цієї прив’язки дозволяє одночасно забезпечити од­накове правове положення всіх працівників на підприємстві.

Отже, національні законодавства у сфері трудо­вих відносин повинні максимально забезпечувати індивідуальні свободи, особливо зважаючи на мож­ливість формування «віртуального» трудового пра­ва під впливом глобалізації і нових технологій.

Література

1. Киселев И. Я. Сравнительное трудовое право. - М.: Проспект, 2005. - 360 с.

2. Лебедев В. М. Современное трудовое право (Опыт трудового компаративизма). Книга первая. - М.: Ста­тут, 2007. - 301 с.

3. Лютов Л. Н. Коллективные трудовые споры: Сравнительно-правовой анализ. - М.: ТК Велби, Изд-во Проспект, 2007. - 256 с.

4. Томашевский К. Л. Изменение трудового договора и условий труда : сравнительный анализ законодатель­ства России, Белоруссии, других стран СНГ и Западной Европы. - Минск: Изд-во деловой и учебной литерату­ры, 2005. - 208 с.

5. Лушников А. М., Лушникова М. В. Российское срав­нительное трудовое право и право социального обеспе­чения на рубеже ХХ - ХІ вв. // Вестник трудового пра­ва и права социального обеспечения. - Вып. 3 : Сравни­тельное трудовое право и право социального обеспече­ния России: история, теория и юридическая практика / под ред. А. М. Лушникова, М. В. Лушниковой; Яросл. гос. ун-т. - Ярославль: ЯрГУ, 2008. - С. 84-97.

6. Иванов С. А. Трудовое право переходного периода: проблемы использования зарубежного опыта // Госу­дарство и право. - 1995. - № 3. - С. 30-39.

7. Александрова А. В. Индивидуальные свободы в сфере трудовых отношений и их реализация в совре­менных условиях (Обзор материалов Международного семинара по сравнительному социальному праву) // Государство и право. - 2009. - № 1. - С. 101-106.

8. Дедов Д. И. Юридический метод: научное эссе. - М.: Волтерс Клувер, 2008. - 160 с.

9. Лушников А. М., Лушникова М. В. Курс трудового права. В 2 т. - Т. 1 - М.: Проспект, 2003. - 448 с.

10. Луць Л. А. Порівняльно-типологічний підхід та методика порівняльно-правового аналізу // Правова держава. Випуск 17. - К.: Ін-т держави і права ім. В. М. Ко - рецького НАН України, 2006. - С. 325-334.

11. Шемшученко Ю. С. Проблеми методології зако­нодавчої діяльності // Правова держава. Випуск 18. - К.: Ін-т держави і права ім. В. М. Корецького НАН України, 2007. - С. 3-7.

12. Бигич О. Л. Вплив порівняльно-правових до­сліджень на розвиток національної правової системи // Правова держава. Випуск 16. - К.: Ін-т держави і права ім. В. М. Корецького НАН України, 2005. - С. 134-142.

13. Лушникова М. В., Лушников А. М. Очерки теории трудового права. - СПб.: Изд-во Р. Асланова «Юриди­ческий центр Пресс», 2006. - 940 с.

14. Відомості Верховної Ради України. - 2005. - № 32. - Ст. 422.



С. В. Вишновецкая

Сравнительное исследование трудового права: методологическое значение.

В статье обосновывается методологическое значение сравнительных исследований в отрасли трудового права и изучаются проблемы сравнительно-правового анализа.

S. V. Vyshnovetskaya

Comparative study of labour law: the methodological importance.

In the article an author researches the methodological importance of comparative study in the labour relations law field and stadies the problems of comparative-legal analysis.