joomla
ОСОБЛИВОСТІ ПРАВОВОГО РЕГУЛЮВАННЯ СПАДКОВИХ ВІДНОСИН
Юридичний вісник. Повітряне і космічне право

УДК347.65/68 (045)

О. О. Старицька,

Асистент

У статті приділяється особлива увага місцю спадкового договору у системі договірних зобов’язань. А також піднімаються спірні та проблемні питання деяких ознак даного договору.

Ключові слова: договір, заповіт, спадкове право, спадковий договір, спадкування.



Спадкове право - єдиний з найскладніших та найцікавіших з наукової точки зору інститутом цивільного права, в якому знаходять с вій вираз не тільки політичні, економічні та соціальні аспекти життя суспільства, а й родинні та шлюбні відносини. Суттєво на спадкові правовідносини впливає рівень життя населення та такі риси людства як традиція, гуманність, справедливість, раціональність тощо.

Значний масив принципових питань правово­го регулювання спадкових зобов’язань не одержав належного вирішення у нормотворчій практиці і висвітлення у теоретичних дослідженнях, що обу­мовлено відсутністю досліджених доктринальних засад регулювання спадкових договорів. Вказані обставини не дозволяють визначити належне місце зазначених правочинів у системі цивільного права, виявити критерії й чітко відмежувати їх від суміжних правових інститутів, встановити харак­тер взаємозв’язку із суміжними правовими конст­рукціями, що не дає можливості сприяти стабіль­ності їх правового регулювання.

У зв‘язку з цим, мета цієї наукової статті поля­гає в проведенні науково-теоретичного аналізу чинного законодавства України про спадкові від­носини, а саме договірні, виявленні його недоліків та прогалин, юридичної природи спадкового дого­вору, визначення притаманних такому договору рис, що визначають його місце в системі цивіль­них договорів та з’ясування змісту (істотних умов) спадкового договору а також розробці ціло­го ряду пропозицій і рекомендацій щодо їх усу­нення для забезпечення надійної охорони спадко­вих відносин.

Цивільним правом України регулюється знач­на кількість договірних відносин, що складаються між суб’єктами господарського обороту. Постійні зміни законодавчих та інших нормативно-правових актів України висувають нові вимоги до цивільно - правових договорів, в тому числі і до спадкових договорів.

В літературі слушно відзначається, що договір у всіх правових системах є одним із основних еле­ментів правопорядку, що юридично забезпечує дійсність обмінних процесів з метою задоволення потреб суспільства в цілому, окремих його грома­дян або їх об’єднань.

Запровадженням в життя такого виду спадку­вання як спадкування через спадковий договір цивілістика завдячує, на думку В. Нікольського, народам германського походження [2]. Так, на сьо­годні, законодавство Франції визнає спадкування за спадковим договором, однак сторонами такого договору є подружжя, а предметом такого догово­ру може бути як право власності, так і речове пра­во щодо майна, на яке розповсюджується режим законної частки. Законодавство Франції визначає спадковий договір майже як договір дарування. Натомість австрійське законодавство визначає спадковий договір як акт, що встановлює право спадкування (параграф 533 АЦУ), відповідно до положень зазначеного Уложення предметом спад­кового договору може бути річ чи певна грошова сума, яка передається іншій стороні безоплатно, такі договори укладаються між подружжям чи особами, що одружуються [3]. Німецьке цивільне уложення визначає такі види спадкових дого­ворів: позитивні та негативні. Відповідно до пози­тивного спадкового договору спадкодавець наді­ляє особу правом на спадок, тобто призначає спад­коємця, а предметом даного виду договорів може бути також легат - заповідальний відказ. За пози­тивним спадковим договором майно не відчужу­ється на користь іншої сторони договору, а конт­рагент закликається до спадкування після смерті спадкодавця. Від заповіту спадковий договір відрізняється тим, що спадкодавець не може в од­носторонньому порядку скасувати закликання до спадкування контрагента за договором без його на те згоди. Відповідно до негативного спадкового до­говору за законодавством Німеччини здійснюєть­ся відмова від спадкування як за законом, так і за правом законної або обов’язкової частки. Законо­давство Німеччини визнає як адресну відмову від спадщини, так і безадресну [3].


Значний масив принципових питань правово­го регулювання вказаних зобов’язань не одержав належного вирішення у нормотворчій практиці і висвітлення у теоретичних дослідженнях, що обу­мовлено відсутністю досліджених доктринальних засад регулювання спадкових договорів.

Чинне законодавство України вкладає в по­няття спадкового договору інший зміст і він має дещо відмінну правову природу в порівнянні із визначеннями спадкових договорів в країнах Європи. Так, відповідно до ст. 1302 ЦКУ за спад­ковим договором одна сторона (набувач) зобов’я­зується виконувати розпорядження другої сторо­ни (відчужувача) і в разі його смерті набуває пра­во власності на майно відчужувача. Як бачимо, згідно з законодавством України в спадковому до­говорі не закріплюється відмова від спадщини, не призначаються спадкоємці, не визначаються лега­ти, а отже правова конструкція спадкового догово­ру України є відмінною від тих, що містяться в європейських кодифікованих нормативних актах і потребує детального аналізу. Спробуємо визначи­ти ознаки спадкового договору керуючись його визначенням. Першою ознакою спадкового дого­вору можна назвати його оплатність. Кожна із сторін отримує за спадковим договором певні бла­га, так, відчужувач отримує задоволення своїх ви­мог як майнового, так і немайнового характеру, а набувач - зазначене в договорі майно. Саме визна­чення такої ознаки як оплатність дає змогу по­рівняти спадковий договір із заповітом і провести паралель - за заповітом, який є безоплатним пра - вочином, одна сторона залишає розпорядження на випадок своєї смерті, а за спадковим договором закріплюється волевиявлення обох сторін, відпо­відно до якого кожна із сторін отримує певний еквівалент.

Що стосується визначення реальності та кон- сенсуальності спадкового договору, то в юридичні літературі можна зустріти полярні думки, так,

О. Шевченко зазначає, що «обов’язок відчужувача за цією статтею сформульовано так, начебто йдеться про реальний договір» [4], В. Васильченко вважає, що спадковий договір є консенсуальним [5], а С. Мазуренко визначає, що спадковий до­говір може бути як реальним, так і консенсуаль - ним [6].

На нашу думку, дане питання потребує належ­ного правового вдосконалення, оскільки виника­ють деякі суперечності із положеннями Загальної частини Цивільного кодексу України.

Так, саме з моменту досягнення згоди сторона­ми у встановленій законом формі консенсуальний договір є укладеним, а відповідно до ст. 1304 ЦКУ спадковий договір укладається в письмовій формі з наступним нотаріальним посвідченням. Згідно із ст. 640 ЦКУ договір, який підлягає нотаріальному посвідченню, є укладеним з моменту його но­таріального посвідчення, тобто з моменту, коли сторони досягли згоди по всіх істотних умовах до­говору у встановленій законом формі і немає зна­чення для визначення ознак договору те, що набу­вач може бути зобов’язаний до вчинення певних дій після смерті відчужувача, такий обов’язок по­кладається договором і зв’язує сторону з моменту укладення договору, а не з моменту смерті однієї із сторін - відчужувача.

Спадковий договір як альтернатива договору довічного утримання дає відчужувачу суттєву пси­хологічну перевагу. А відміну від договору довіч­ного утримання, дії набувача можуть мати не тільки майновий, але і немайновий характер [11, с. 395]. За договором довічного утримання право влас­ності на майно передається в момент нотаріально­го посвідчення. Таким чином, відчужувач, який втратив найбільш цінне майно, одночасно втрачає економічну можливість впливати на поведінку контрагента. За спадковим договором моментом переходу права власності є смерть відчужувача. У спадковому договорі може бути передбачено ви­конання набува-чем певних юридичних дій і після смерті відчужувача (не тільки поховання та спо­рудження пам’ятника), у тому числі на користь третьої особи. В цьому випадку спадковий договір може частково нагадувати запо-відальний відказ [7, с. 7].

Стосовно визначення спадкового договору за такою ознакою як наявність у сторони як прав, так і обов’язків, то цивілісти не дійшли єдиної думки. Так, В. Васильченко, В. Чуйкова визначають спад­ковий договір як двосторонній, оскільки правами та обов’язками наділяються обидві сторони, з однієї сторони, набувач набуває право власності на майно відчужувача, і має право вимагати розір­вання договору в разі неможливості виконання ним розпоряджень, а з іншої - зобов’язаний належним чином виконувати розпорядження контрагента. На відчужувача покладені не лише права (право вимагати виконання розпоряджень набувачем, право вимагати розірвання договору в разі неви­конання чи неналежного виконання умов спадко­вого договору набувачем), а й обов’язок - не від­чужувати майно - предмет спадкового договору [5, с.137], [7]. Однак з такою позицією однозначно погодитись не можна, по-перше глава 90 ЦКУ не передбачає відповідних норм, окрім тієї, що но­таріус накладає заборону на відчуження майна, що є предметом спадкового договору. Однак така заборона накладається нотаріусом окремим напи­сом, а не зазначається як обов’язок відчужувача за спадковим договором. Слушною думкою є по­зиція З. Ромовської, яка не вважає спадковий до­говір двостороннім - «Справа в тому, що спадко­вий договір, будучи двостороннім правочином, одночасно є одностороннім договором. Відчужу - вач у спадковому договорі не має обов’язків - це по­яснюється особливістю даного інституту» [8]. На­ведена точка зору З. Ромовської є цікавою, і на на­шу думку більше відповідає нормам чинного Цивільного кодексу України, який у визначенні спадкового договору не зазначає про обов’язки та­кої сторони договору як відчужувач.

Також, цілком припустимим є твердження В. Чуй - кової, про те, що даний договір може бути укладе­ний через представника, який діє за довіреністю або на підставі закону [7, с. 4].

Отже, виходячи з вищевикладеного, спробу­ємо визначити істотні умови спадкового договору. Відповідно до ч. 1 ст. 638 ЦКУ договір є укладе­ним, якщо сторони в належній форми дійшли зго­ди з усіх істотних умов договору, істотними умо­вами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідни­ми для договорів даного виду, а також усі ті умо­ви, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Предметом спадкового до­говору є відповідно до ст. 1302 ЦКУ майно відчу- жувача, таким чином законом не встановлено пе­релік майна, що може бути предметом спадкового договору, а отже спадковий договір може уклада­тися і щодо майнових прав, і щодо цінних паперів, і щодо рухомого та іншого майна, яке є наявним на момент укладання договору, адже на майно, виз­начене у спадковому договорі, нотаріус, який по­свідчив такий договір, накладає заборону відчу­ження. Саме наведена норма дає підстави дослід­никам проблем правового регулювання спадково­го договору стверджувати, що спадковий договір суперечить нормам загальної частини, відповідно до яких договір не повинен обмежувати правоз­датності сторін [9]. Однак наведена точка зору не є достатньо обґрунтованою, адже саме такий ме­ханізм забезпечує збереженість майна, зазначеного в спадковому договорі і гарантує дотримання прав набувача за договором. Щодо обмеження правоз­датності відчужувача, то з наведеної позиції і спо­соби забезпечення виконання зобов’язань такі як застава, іпотека теж обмежують право власника розпоряджатися заставленим майном, що є непри­пустимим. Однак, може виникнути питання щодо дійсності спадкового договору, укладеного між подружжям, адже правило щодо заборони відчу­ження предмету спадкового договору поширюєть­ся і на спадковий договір, укладений за участю подружжя. Так, відчужувачем відповідно до ч. 1 ст. 1303 ЦКУ у спадковому договорі може бути подружжя, один із подружжя або інша особа. А відповідно до ст. 1306 ЦКУ предметом спадкового договору може бути майно, яке належить подруж­жю на праві спільної сумісної власності, а також майно, яке є особистою власністю будь-кого з под­ружжя. Таким чином, ми можемо на практиці ма­ти таку ситуацію: спадковий договір укладений за участю подружжя передбачає, що в разі смерті од­ного із подружжя спадщина переходить до друго­го, а в разі смерті другого з подружжя його майно переходить до набувача за договором. По-перше, ви­кликає зауваження термін «спадщина» по відно­шенню до предмету спадкового договору, адже та­ким майном не можна розпоряджатися, воно пере­ходить за договором і його статус дещо інший ніж спадщини, яка переходить у власність спадкоєм­ців безумовно і з моменту оформлення прав на спадщину спадкоємець може розпоряджатися на­бутим майном на власний розсуд. По-друге, у того з подружжя, хто залишається живим і до якого пе­рейшло все майно, зазначене в спадковому дого­ворі, може виникнути потреба у здійсненні додат­кових витрат ( витрати на лікування, на похорон тощо), і відповідно до чинного закону немає мож­ливості задовольнити вимоги такого відчужувача за договором. Згідно із чинним Цивільним кодек­сом України договір може бути розірвано або змінено лише: а) за згодою сторін, б) за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного по­рушення договору іншою стороною в) та в інших випадках, встановлених договором або законом, г) істотна зміна обставин, якими сторони керува­лися при укладенні договору. Потреба у додатко­вих витратах на себе чи на своїх близьких не мож­на однозначно підвести під істотну зміну обставин договору, адже однією із ознак істотної зміни обс­тавин є порушення співвідношення майнових інтересів сторін і позбавило б заінтересовану сто­рону того, на що вона розраховувала при укла­денні договору. За спадковим договором набувач може бути зобов’язаний на вчинення дій немайно - вого характеру і здійснення такого обов’язку після смерті відчужувача. Враховуючи вищезазначене можна говорити про те, що закон не враховує всіх реалій життя і на практиці можуть виникнути ут­руднення при застосуванні чинним норм, які ре­гламентують відносини, що виникають із укладен­ням спадкового договору.

Так, можлива ситуація укладення спадкового договору, згідно з яким до набувача в разі смерті відчужувача має перейти будинок та автомобіль. Набувач виконує обов’язок із догляду відчужува - ча, прибирає в його будинку, або просто проводить із ним свій час, якщо йдеться про самотню літню особу. Звичайно, на момент укладення спадкового договору потенційних обов’язкових спадкоємців взагалі може не бути. Але момент укладення спад­кового договору і смерть відчужувача можуть бу­ти віддалені в часі на декілька років і цілком може статися так, що хтось із повнолітніх дітей відчу - жувача стане непрацездатним. Застосовуючи тео­ретичні погляди другої групи авторів на практиці, і така особа буде претендувати на половину від ав­томобіля і будинку, що є предметом спадкового договору. Таким чином, розмір майна буде явно меншим від зазначеного у спадковому договорі. На перший погляд, не можна застосовувати до да­них правовідносин такі категорії, але наведені пог­ляди перетворюють спадковий договір на своєрід­ний «алеаторний договір». Іншими словами, існує невизначеність (часткова в нашому випадку) що­до можливості здійснення права з такого договору [12, с. 37].

Таким чином, ми визначили як істотну умову спадкового договору умову про предмет, чи можна визначити інші умови як істотних умови спадко­вого договору? Так, за спадковим договором набу­вач зобов’язується виконувати розпорядження відчужувача до чи після його смерті. Відповідно до ст. 251 ЦКУ строком є певний період у часі, зі впливом якого пов’язана дія чи подія, яка має юридичне значення, так із настанням такого юри­дичного факту як смерть відчужувача набувач на­буває право власності на майно відчужувача, од­нак від моменту укладення договору до моменту набуття права власності проходить тривалий час, протягом якого набувач виконує розпорядження відчужувача. Якщо ж набувач не виконає свої зо­бов’язання вчасно, протягом певного терміну чи у встановлений договором час, є підстави для розір­вання договору. Отже можна говорити, що строк є істотною умовою спадкового договору.

Ще одним цікавим питанням при визначенні суті, ознак та істотних умов спадкового договору є питання співвідношення норм глави 90 ЦКУ із нормами, які визначають порядок спадкування за правом обов’язкової частки. Чи скасовує спадко­вий договір норму, яка визначає право осіб (не­повнолітніх та непрацездатних дітей спадкодавця, непрацездатних батьків спадкодавця тощо) на от­римання певної частки у спадщині? Як співвідно­сяться норми, що регулюються зміст спадкового договору із такими інститутами спадкового права як спадкування за заповітом та спадкування за правом обов’язкової частки? В юридичній літера­турі сформувалося дві основні позиції, прихиль­ники першої групи вважають, що спадковий до­говір перекреслює та ігнорує права осіб, які фак­тично отримували утримання чи мали таке право на утримання відповідно до закону від спадкодав­ця [10]. Обґрунтуванням такої позиції є розташу­вання норм, що регламентують спадкування за правом обов’язкової частки в главі, що присвячена питанням спадкування за заповітом, а перехід майна від відчужувача до набувача відбувається не в порядку спадкування за заповітом, а в до­говірному порядку, отже на спадковий договір не поширюється дія норм стосовно захисту інтересів осіб, які спадкують за правом обов’язкової частки. Інша група науковців підтримує думку, що мож­ливо застосувати правило передачі майна за пра­вом обов’язкової частки навіть, якщо укладено спадковий договір. Обидві позиції мають слабкі сторони, так, В. Васильченко вважає можливим застосувати положення ст. 8 ЦКУ, стосовно ана­логії закону і права, по аналогії застосувати норми спадкування за правом обов’язкової частки до гла­ви 90 (Спадковий договір) [5, с. 138]. Звичайно зрозуміло, що мотивацією такої позиції є бажання захистити інтереси осіб, які потребують утриман­ня, однак в ЦКУ чітко визначені лише два види спадкування: спадкування за заповітом та спадку­вання за законом, яким притаманні певні особли­вості, при чому книга «Спадкове право» має розділ, що регламентує загальні правила спадкування і поширюється на всі види спадкування. На жаль спадкування за договором не є видом спадкування відповідно до чинного законодавства, а отже не можна однозначно говорити про застосування норм спадкування за правом обов’язкової частки за аналогією до глави 90 «Спадковий договір». Крім того, така позиція є досить сумнівною з позиції за­хисту прав набувача за договором, який виконав­ши всі умови договору може опинитися в такій си­туації: набувач при виділі обов’язкової частки втра­чає те, на що розраховував при укладенні спадко­вого договору. Таке твердження однозначно пору­шує права набувача за спадковим договором, при укладенні зазначеного договору обидві сторони узгоджують свої дії: відчужувач розпоряджається належним йому майном, визначаючи особу, яка набуде предмет договору у власність, відчужувач зобов’язується виконувати розпорядження май­нового чи/та не майнового характеру. Право спад - кувати за обов’язковою часткою захищає права близьких родичів спадкодавця в разі складення ним заповіту, саме заповіту - одностороннього пра - вочину, а не двостороннього договору. Отже, на нашу думку необхідно доповнити книгу «Спадко­ве право» відповідними нормами, які б визначили правову природу спадкового договору та співвід­ношення спадкового договору із нормами глави 85 «Спадкування за заповітом».

Підсумовуючи вищевикладене, доречно під­креслити необхідність проведення досліджень у напрямі вдосконалення інституту спадкового до­говору, зокрема з’ясування змісту інституту спад­кового договору неможливе без чіткого визначен­ня прав та обов’язків сторін у ньому. Нажаль, у но­вому ЦК України цьому аспекту не приділено дос­татньої уваги. Між тим, бажано було б визначити­ся хоча б із тими, які найповніше відображають специфіку договірних: відносин з приводу спадку­вання. Якщо ( взяти до уваги концепцію спадково­го наступництва за договором, то серед можливих прав у контрагентів можна було б встановити: право відступити від окремих умов правочину, як­що відносно цього сторони дійшли згоди і відоб­разили це у договорі; право сторін призначити се­бе спадкоємцями один після одного; право відчу - жувача на встановлення сервітуту на своє майно; право на виконання певного зобов’язання майно­вого чи немайнового характеру на користь третіх осіб тощо.

Актуальним залишається і питання чіткої рег­ламентації підстав припинення спадкового догово­ру. На нашу думку, слід розширити коло підстав для розірвання договору (ст. 1308 ЦК України пе­редбачена можливість розірвання лише у судово­му порядку).

По-перше, як для правочинну, що має двосто­ронній характер, немає жодних сумнівів з приводу того, що при досягненні згоди між собою сторони можуть розірвати договір у будь-який час.

По-друге, сторони можуть скасувати договір укладенням нового. Логічним вбачається і припи­нення спадкового договору у випадку визнання спадкоємця вин ним у вчиненні дій, які є підстава­ми для усунення його від спадкування [Т, с. 6-7].

Т. Коваленко також висловила думку про мож­ливість визнання недійсним спадкового договору на підставі норм загальної частини ЦК, бо цей до­говір обмежує правоздатність фізичних осіб. Про­те фізична особа має право укладати правочини, з яких можуть виникати як права, так і обов’язки. Обмеження можливості розпоряджатися своєю власністю будь-яким законним шляхом якраз і є обмеженням правоздатності (та дієздатності). Крім того, є прямі норми закону щодо можливості саме такого розпорядження своїм майном, та, відповідно, прийняття у зв’язку з цим певних обо­в’язків. Якщо погодитись, що це обмеження пра­воздатності, то і договір купівлі-продажу, наприк­лад, «обмежує правоздатність», бо може виникну­ти обов’язок передання речі, і вже не можна уклас­ти, скажімо, договір дарування щодо неї. Інші кри­тики такого підходу вважають, що необхідно вра­ховувати реальність прав на речі, оскільки право власності на річ може мати обмеження, визначені у законі або договорі. Йдеться про обмеження не правоздатності, а лише кількості майна, що може залишатися після смерті громадянина у спадщину [12, с. 35].

Невирішеним також залишається питання ви­никнення ризиків випадкових загибелі чи пош­кодження майна, яке набувається у власність на­бувачем відповідно до спадкового договору. За за­гальним правилом, встановленим ст. 323 ЦК Ук­раїни, ризики, пов’язані з річчю, несе власник. От­же, набувач за договором має бути максимально захищений в контексті ризиків, а саме: момент ви­никнення права власності у набувача має співпа­дати з моментом фактичного початку володіння ним майном, отриманим за договором. Вказане положення бажано закріпити на рівні ЦК. Крім того, необхідно захистити інтереси набувача на випадок випадкової загибелі майна після смерті відчуджувача, але до фактичного початку воло­діння таким майном. Одним із засобів такого за­хисту може бути страхування або порука чи га­рантія [13, с. 35].

Також, враховуючи наведені суперечності та прогалини виникає питання щодо доцільності розміщення норм спадкового договору саме в Книзі шостій «Спадкове право», оскільки виходя­чи з аналізу глави 90 ЦК України спадковий до­говір є двостороннім правочином, в той час як спадкові відносини є таким, що виникають на під­ставі закону або є односторонніми (заповіт); об’єк- том вказаного договору виступає майно, яке до складу спадщини не входить; також, суб’єктами спад­кових відносин є насамперед спадкоємці та спад­кодавці, тоді як набувачами за спадковим догово­ром може бути і не спадкоємець.

Наведене вище свідчить, про те, що спадковий договір є різновидом цивільно-правового догово­ру, і тому було б за доцільно розмістити положен­ня про спадковий договір Книзі п’ятій «Зобов’я­зальне право» [13, с. 35].

Література

1. Курдиновский В. И. Договоры о праве наследова­ния. - Одесса. 1913. - 57 с.

2. Никольский В. Об основных моментах наследова­ния. - М., 1871. - 107 с.

3. Огоновський О. Система австрійського права при­ватного. - Відень. 1897. - С. 355-356.

4. Шевченко О. Заповіт як підстава спадкуван­ня/підприємництво, господарство і право. - 2003. - № 8. - 37 с.

5. Васильченко В. В. Юридична сутність інституту спадкового договору та його місце в системі цивільного права // Право України. - 2003. - № 7. - 137 с.

6. Мазуренко С. В. Особливості укладення спадкового договору // Право України. - 2004. - № 2. - С. 111-113.

7. Чуйкова В. Правова характеристика спадкового договору // Підприємництво, господарство і право. - 2005. - № 4. - С. 3-7.

8.Ромовская З. Проблемы наследственного договора // Юридическая практика. - 2003. - № 44. - 16 с.

9. Коваленко Т. П. До питання про запровадження спадкового договору // Адвокат. - 1999. - № 1. - 16 с.

10.Цивільне право України: у 2 кн. - Кн. 2 / О. В. Дзера, Д. В. Боброва, А. С. Довгерт та ін.; За ред. О. В. Дзери,

Н. С. Кузнецової. - К., 2002. - 631 с.

11. Цивільне право України: Академічний курс: Підруч.: У двох томах / За заг. ред. Я. М. Шевченко. - Т. 1. Загальна частина. - К.: Концерн «Видавничий Дім «Ін Юре», 2003. - 520 с.

12. Турлуковський Я. Спадковий договір в українсько­му цивільному праві: теорія і практика // Підпри­ємництво, господарство і право. - 2005. - № 6. - С. 34-40.

13.Євстигнєєв А. Деякі аспекти спадкового договору // Юстиніан Www. justinian. mm. ua.



О. А. Старицкая

Особенности правового регулирования наследственных отношений.

В статье уделяется особое внимание месту наследственного договора в системе договорных обяза­тельств. А также поднимаются спорные и проблемные вопросы некоторых признаков данного договора.

O. A. Starytskaya

Peculiarities of legal regulation genetic relationship.

In the article author pays the special attention to the place of the inherited agreement in the system of contractual obligations. And also some problem’s questions of some signs of this agreement.