joomla
ФЕНОМЕНОЛОГІЯ МІСЦЕВОГО САМОВРЯДУВАННЯ: СИНЕРГІЗМ НАЦІОНАЛЬНОГО ТА МІЖНАРОДНОГО ПРАВОПОРЯДКІВ
Юридичний вісник. Повітряне і космічне право

УДК 342:341 (045)

М. О. Баймуратов,

Доктор юридичних наук, професор

У статті автор стверджує, що створення національної моделі місцевого самоврядування за допомо­гою вибору оптимальних форм таких як самоорганізація і самоврядування населення, додасть не тільки нове дихання телеологічній домінанті в розвитку державності, але і дасть реальний вихід особистому й колективістському потенціалові населення держав-членів світової спільноти, здатним забезпечити усунення багатьох кризових явищ у житті суспільства й держави, додасть їм додаткові стимули для розвитку та вдосконалення.

Ключові слова: Європейська Хартія місцевого самоврядування, місцеве самоврядування, територіальні громади.



Серед великої кількості загальних надбань людської цивілізації, з-поміж яких треба назвати повагу до вибору народів державних форм свого існування, прагнення до миру між державами у відносинах між собою та на міжнародній арені, повагу до прав людини, місцеве самоврядування (далі - МСВ) займає особливе місце. По-перше, воно є первинною та природною формою існу­вання людських спільнот; по-друге, воно внесло вирішальний вклад у формування державності, бо історично передувало розвиткові державно організованого суспільства, що запозичило та підняло на державний рівень багато органі­заційних та організаційно-правових форм взає­модії влади та суспільства; по-третє, МСВ відіграє важливу роль та має особливе значення для становлення та функціонування сучасної де­мократичної державності, яка формується на принципах народовладдя та пріоритету прав лю­дини над правами держави; по-четверте, МСВ сьогодні входить у перелік питань, що складають предмет не тільки національного, а й міжнарод­но-правового регулювання - звідсіля феномено­логія МСВ будується на синергізмі національно­го та міжнародного правопорядків.

Відносно національної складової МСВ слід за­значити, що в сучасному світі воно виступає як складний і багатоплановий соціальний феномен і правовий інститут, який знайшов своє закріп­лення в конституціях переважної більшості дер - жав-членів міжнародної спільноти. Проте, не див­лячись на конституційну легалізацію МСВ, має місце амбівалентний підхід до нього з боку дер­жави, який знаходить свій прояв у наявності постійної дихотомії «централізація - децентра­лізація» по відношенню до компетентнісних по­вноважень інституту МСВ, його суб’єктів та ор­ганів. Слід зазначити, що сучасні спроби деяких суб’єктів законодавчої ініціативи держав, зокре­ма інститутів законодавчої та виконавчої влади, до централізації відзначених повноважень, шля­хом внесення змін і доповнень до чинного на­ціонального законодавства про МСВ, стимулю­ють процеси нівелювання місцевої демократії і призводять до побудови «декоративного», «слух­няного» та «позитивно передбаченого» для дер­жави інституту локальної демократії, а в підсум­ку до його згортання та ліквідації.

Проте історичний розвиток суспільства свід­чить про те, що такі спроби приречені на провал, бо МСВ, будучи спільною історичною спадщи­ною людства, у процесі свого розвитку й досвіду у взаєминах з центральною владою придбало на­стільки важливе значення для громадянського суспільства, що центральна влада рано чи пізно але відступає перед його рішучістю функціону­вати на території держави в повному і належно­му обсязі. Природа цього явища криється насам­перед в історичному корінні МСВ. Адже з’явило­ся воно задовго до державності ще в первісному соціумі в рамках первісної общини, поява якої пов’язана з екзистенційними (життєвими) домінантами необхідності колективного існуван­ня і функціонування людей перед зовнішніми загрозами. Потім МСВ формується в грецьких містах-полісах, де з’являються перші структуро - вані елементи й інститути публічної влади (місь­кий парламент, чиновники, глава міста-держави,


Армія, громадяни тощо), які стають прообразом державних інституцій і, фактично, передвісни­ком державності. Діяльність римських муні - ципій підсилює колективістські публічні засади і вже в епоху феодалізму з’являється Магде­бурзьке право, як класичний прообраз парадиг­ми сучасної локальної демократії. Український досвід самоврядування Запорізької Січі, а також земських та інших установ у період перебування України в складі Російської та інших імперій та держав, закріпив МСВ на рівні суспільної са­мосвідомості і ментальності народу України.

Слід зазначити, що в сучасному розумінні ін­ститут МСВ став функціонувати та був легалізо­ваним на конституційному рівні в Україні тільки після здобуття нею державної незалежності й прийняття нової Конституції України 1996 року

[1] . Саме відтоді МСВ стає важливою складовою частиною конституційної доктрини, чинного конституційного законодавства і юридичної практики незалежної Української держави.

Слід звернути пильну увагу на відповідну ав­тономність МСВ в межах сучасного національ­ного конституціоналізму, що обумовлено на­явністю в МСВ свого специфічного суб’єктно - об’єктного складову й достатньо широкого кола специфічних соціально-правових відносин. Про­те ця специфіка не є антагоністичною загально­му елементномускладу і змістовному наванта­женню національного конституціоналізму, а ор­ганічно його доповнює і розвиває. Підтверджен­ням цього є позиція І. М. Степанова, який, ви значаючи великий потенціал конституціоналізму, пропонував розуміти під ним систему уявлень про загальнодемократичні, загальноцивілізаційні по - літико-правові цінності державно організованого суспільства [2]. Саме такий підхід відкриває для МСВ вихід на міжнародно-правовий рівень та зу­мовлює його міжнародно-правове визнання, ле­галізацію та відповідний потенціал.

Важливе місце МСВ в державі підкреслює його розгляд в контексті структурованості (бло- ковості) національного конституціоналізму. Ана­лізуючи його в онтологічному розумінні, В. Т. Ка - бишев і Т. М. Пряхіна, пропонують розуміти під ним верховенство й визначальну роль консти­туції в правовій системі, пряму дію конституції в конституційній регламентації державного ладу і політичного режиму, конституційне визнання прав і свобод людини, правовий характер взає­мин громадянина і держави [3]. Таким чином, обидві доктринальні позиції окреслюють конс­титуційно-правовий простір, в якому виникає, у який входить та в якому функціонує МСВ у ролі основної форми локальної демократії терито­ріальних співтовариств, крім того, вони одночас­но зумовлюють його глобальний дискурс і куму­лятивний потенціал.

Слід особливо підкреслити, що сучасна на­ціональна конституційно-правова доктрина зай­має важливе місце в генезисі МСВ, тому її сис­темно-телеологічний аналіз щодо останнього доз­воляє не тільки розглядати національний конс­титуціоналізм як ідейно-теоретичну конструк­цію, що лежить в основі світового конституціо­налізму, а й аналізувати феноменологію МСВ як суб’єкта-об’єкта міжнародного правопорядку. Вважаємо, що саме тут інтегрована сукупність фе­номенів національного конституціоналізму дер­жав об’єднує ліберальні й соціал-демократичні течії, на яких будується, формується та функці­онує світова спільнота, і тому таке явище може бути визнане «ідеальним» для виникнення, тво­рення, створення, інституціоналізації та консти­туювання демократичного конституційного ладу конкретної держави, при якому «суб’єктивні пра­ва є більш значущими, ніж державні інтереси» [4].

Саме тому в сучасному міжнародному співто­варистві МСВ розцінюється в як найважливі­ший елемент конституційного ладу демократич­них держав. Бо, по-перше, його функціонування призводить до реалізації та захисту цілого роз­маїття прав людини, що на сьогодні виступають найважливішим чинником побудови міжнарод­ного співтовариства (процес трансформації конституційних прав і свобод людини в так звані «муніципальні права людини» [5]); по-друге, йо­го соціальна і правова цінність полягає в тому, що воно фактично являє собою специфічний рі­вень представницької і виконавчої публічної са­моврядної (муніципальної) влади; по-третє, МСВ бере участь у реалізації завдань і функцій держави на локальному рівні управління, по - четверте, одночасно реалізує систему специ­фічних різнорівневих і різнооб’єктних інтересів жителів відповідних територіальних одиниць, що пов’язані з необхідністю організації стабіль­ної життєдіяльності на локальному рівні соціуму і таким чином суттєво відрізняються від інтересів держави, але, водночас, вони їм не суперечать.

Слід зазначити, що визнання державами міс­цевого самоврядування на своїх теренах та виз­нання місцевим самоврядуванням державної влади в ролі влади, що конституює інститут ло­кальної демократії шляхом конституційної та за­конодавчої легалізації, легітимації, створення від­повідних систем охорони, захисту, гарантування тощо, у позитивному руслі розвитку подій, ство­рює відповідну «симфонію влад», яка сприяє роз­виткові демократичної правової державності та у підсумку, створює демократичний міжнародний правовий порядок, в якому:

А) держави;

Б) інституції міжнародного співтовариства;

В) міжнародне право відіграють основну гно­сеологічну, аксіологічну та праксеологічну ролі.

Держави з традиційно розвиненою демок­ратією достатньо давно визнали переваги МСВ й відвели йому особливе та важливе місце в струк­турі національного і світового конституціоналіз­му. Це було обумовлено, у першу чергу, тим, що на національному рівні на органи МСВ, які най­тісніше пов’язані з населенням, була покладена відповідальність за вирішення практично всіх проблем локального характеру: житлового й ко­мунального господарства, розвитку сфери послуг, екології, створення локальних систем освіти, охорони здоров’я, транспортної інфраструктури тощо. Усе це, практично, розвантажило держав­ну владу і дало їй можливість зосередитися на вирішенні питань загальнодержавного значення.

МСВ набуває важливого значення в умовах розвитку сучасних національного і міжнародно­го правопорядків, тому що саме через повноцін­не та дієве МСВ може бути реалізована найваж­ливіша ідея існування і функціонування основ­них засад демократії, а саме - безпосереднє здійснення влади народом. В ординарному ре­жимі функціонування інституту локальної демо­кратії це здійснюється населенням відповідної території - жителями відповідних адміністра­тивно-територіальних одиниць держави в кон­тексті вирішення питань місцевого значення. А у екстраординарному режимі зазначена місцева спільнота виступає як сукупність громадян дер­жави, що приймаючи участь у виборах націо­нального масштабу, формують її законодавчу владу або інститут глави держави.

Вважаємо, що останнє здійснюється шляхом вирішення важливих організаційних й організа­ційно-правових відносин у системі координат «держава (органи державної публічної влади) - місцеве самоврядування (органи і суб’єкти ло­кальної демократії) - територіальна громада (су­купність жителів відповідної території держави) - житель (як член територіального співтовариства і суб’єкт, що функціонує на відповідній адміні­стративно-територіальній одиниці держави)». Стабільність відносин у вказаній системі коор­динат зумовлює її існування і має екзистенційне значення для існування не тільки держави як та­кої, а й для світової спільноти держав, що побудо­вана та розвивається на демократичних засадах.

У результаті цього актуалізується міжнарод­на складова феноменології локальної демократії. Адже створення системи органів локальної де­мократії на територіях національних держав у міжнародному аспекті стимулювало розробку у межах міжнародних, міжурядових, універсальних та регіональних організацій, зокрема таких, як Рада Європи, цілої низки міжнародних угод. Во­ни включають принципи і норми конституюван­ня та інституціоналізації інституту МСВ на те­риторії держав-учасників таких угод. Підписан­ня таких угод, які є угодами рамкового характе­ру, у першу чергу, Європейської Хартії місцево­го самоврядування 1985 р. [6], накладає на дер - жави-учасниці міжнародні зобов’язання щодо визнання, легалізації, гарантування, охорони і за­хисту інституту МСВ на своїх теренах. Це здійснюється шляхом відтворення норм міжна­родного права (міжнародного договору) в на­ціональному законодавстві держави-учасниці міжнародної угоди. Контроль за виконанням указаних зобов’язань, здійснюється міжнарод­ною організацією, під егідою якої було підписано угоду, і реалізується в межах механізму конвен­ційного контролю, який міститься в кожній з угод такого характеру. Об’єктивною причиною створення такого міжнародного механізму є те, що міжнародне співтовариство розглядає МСВ у ролі важливого інструмента побудови демок­ратії на рівні держав і могутнього засобу міждер­жавної інтеграційної співпраці й об’єднання.

Саме таким чином виникає могутній синер­гізм національного та міжнародного правопоряд - ків, що володіє кумулятивним зарядом та муль - типлікативним ефектом. Завдяки цьому інсти­тут МСВ, з одного боку, є виключно інститутом національного правопорядку (законодавча база, національні системні структури, національний контроль), а, з другого боку, - це інститут, що має велике міжнародне навантаження та відпо­відну міжнародну правосуб’єктність (наявність норм міжнародного права спеціального та про­фільного характеру, наявність системи міжнарод­ного договірного співробітництва держав, наяв­ність міжнародних інституцій профільного ха­рактеру як міждержавних, так і недержавних - неурядові міжнародні організації місцевих влад).

Формування МСВ в Україні і на пострадян­ському просторі виявилося одним з найважчих і суперечливих завдань державного будівництва. На шляху цього процесу стояв і стоїть донині ці­лий комплекс економічних, фінансових, соціаль­них, політичних і правових проблем. У першу чергу, вони пов’язані: з тривалим процесом пере­ходу до ринкових реформ; хронічною обмеже­ністю прибуткової бази і незбалансованістю міс­цевих бюджетів; розпадом існуючої соціальної інфраструктури, яка субсидувалася із коштів державного бюджету, і різким, істотним знижен­ням рівня життя населення; падінням його довіри до будь-яких інститутів влади; нарешті, із збереженням рудимента радянської системи - повним дублюванням повноважень місцевих рад різних рівнів, що веде до виникнення подвійної або конкуруючої компетенції і конфліктів, у які повинні регулярно втручатися органи централь­ної влади.

До важливих чинників, що обмежують та істотно стримують процеси розвитку системи МСВ у вказаній групі держав, відносяться і чин­ники суб’єктивного характеру, які пов’язані з яв­ною недовірою державних інституцій до МСВ, що призвело до відсутності до цих пір національ­них моделей його статусного та статутарного стану, а також стратегії подальшого розвитку.

Слід указати, що на формування національної моделі локальної демократії впливають і різні доктринальні позиції щодо телеологічного приз­начення МСВ, його «компетенційного напов­нення», що іноді мають достатньо суперечливий, багаторівневий, а часом носять й антагоністич­ний характер. Зазначений стан справ обумовле­ний тим, що представники конституційної і муніципальної доктрин, а також законодавці на сьогодні розглядають МСВ у ролі: одного з фун­даментальних принципів конституційного ладу; однієї з форм народовладдя; специфічної підсис­теми публічної влади; форми залучення грома­дян до участі у вирішенні питань місцевого зна­чення; власне, права на місцеве самоврядування; системної організації; різновиду суспільного уп­равління; інституту громадянського суспільства; фундаменту сучасної філософії прав людини; найважливішого соціально-політичного і соці­ально-правового феномену; важливого конститу- юючого й інституційного чинника правової дер­жавності; суб’єкта міжнародних відносин і тако­го, що володіє частковою міжнародно-правовою правосуб’єктністю (як квазісуб’єкт міжнародно­го публічного права - авт.); соціального і тери­торіального простору, де продукуються системні локальні інтереси; соціального простору, де ви­никають, виявляються, формуються і реалізу­ються практично всі життєві прагнення людини; сфери виникнення і прояву муніципальних прав і свобод особи (людини); сфери реалізації ком­петенції місцевого самоврядування, його ор­ганів, посадових осіб, прав і обов’язків його су­б’єктів; сфери реалізації практично всієї системи прав і свобод людини і громадянина; сфери ре­алізації функцій місцевого самоврядування; сфе­ри реалізації відповідальності суб’єктів місцевого самоврядування тощо [7]. Така різноманітність підходів, при всьому позитивному відношенні до потенціалу локальної демократії, фактично «блокує» інтегративну і методологічну складові МСВ і не сприяє становленню муніципального права як самостійної галузі національного права держав пострадянського простору і держав, що розвиваються.

На наш погляд, повільні процеси становлен­ня сучасної моделі МСВ прямо пов’язані і з супе­речливим розвитком процесів децентралізації і деконцентрації державної влади. Саме вони при позитивному і перманентному їх нарощуванні, повинні викликати об’єктивні передумови для реальної легалізації і подальшого розвитку

МСВ. Закріплення таких тенденцій у законо­давстві України і реалізація їх на практиці ста­нуть свідчинням того, що наша держава твердо має намір будувати майбутнє на основі демок­ратії, права і гуманізму. У цьому відношенні представляє інтерес позиція з цього питання президентської влади в державі. У січні в 2005 р. Президент України В. А. Ющенко у своїй інавгу­раційній промові окреслив найближчу і стра­тегічну перспективу розвитку МСВ - будівницт­во України як держави самоврядних громад [8].

Історичний досвід, водночас, свідчить, що за­вдяки саме МСВ демократія перетворюється на справжнє народовладдя; лише з визнанням і зростанням прав територіальних співтовариств, які є первинними його суб’єктами, конкретніши­ми і змістовнішими стають політичні й соціаль­но-економічні права громадян, гармонізуються різнобічні відносини між ними і державою; стій­кішою, стабільнішою стає сам держава, а влада, що нею реалізується, набуває демократичних і гуманістичних властивостей. Більше того, на тлі стійкості державно-правових і муніципально- правових механізмів, їх взаємодії, розвивається ефективна державність.

Якісно новим етапом в історії вітчизняного МСВ стала нова Конституція України 1996 р. і прийнятий на її основі Закон України «Про міс­цеве самоврядування в Україні» 1997 р. [9]. Та­ким чином, конституційна правова держава си­лою своєї законодавчої влади привернула для реалізації своїх телеологічних домінант суспіль­ні об’єднання жителів адміністративно-тери­торіальних одиниць і включила їх у власний ме­ханізм. Слід зазначити, що вказані найважли­віші нормативно-правові акти створили надійну і належну нормативну базу МСВ в Україні. На її основі територіальні громади отримали гаранто­ване державою право і реальну можливість під свою відповідальність або під відповідальність ор­ганів і посадових осіб МСВ вирішувати в межах Конституції і законів України питання місцевого значення (ст. 2 Закону України від 21.05.1997 р.) на благо жителів населених пунктів.

Проте, у сучасний період у контексті підви­щення синергізму національного та міжнародно­го правопорядів, вирішення питань становлення і організації системи МСВ, компетентної діяль­ності його суб’єктів і органів, вимагає свого вирішення найскладніший комплекс питань, які безпосередньо пов’язані зі становленням грома­дянського суспільства, здійсненням режиму парла­ментаризму, захистом прав і свобод людини та гро­мадянина, і мають виходи на інституційні і струк- туроутворювальні процеси існування і функціо­нування української демократичної державності.

Особливу роль грає МСВ у процесах інститу - ціоналізації громадянського суспільства. У цьо­му аспекті достатньо важливими представля­ються висновки В. Ф. Сиренка, який вважає, що «громадянське суспільство - це царство інте­ресів», а «інтерес - мова громадянського суспіль­ства, найперший засіб спілкування між людьми і водночас з тим причина дій, яка спонукає лю­дей» [10]. Адже, як відзначає Ю. Панейко, «ме­тою самоврядування може бути будь-який інте­рес, який виявляється колективом населення даної території» [11].

Отже, джерела самоврядування, у тому числі й місцевого, лежать у межах громадянського сус­пільства. У процесі свого становлення і розвитку МСВ, як матеріальна форма реалізації інтересу територіального співтовариства, легалізується державою і стає репродуцентом територіально - особових і територіально-групових, системних індивідуальних і колективних інтересів, які фор­муються на локальному рівні в процесі станов­лення, розвитку та взаємодії громадянського суспільства і демократичної правової держави.

Важливе значення набуває МСВ у ролі фено­мена сучасного міжнародного правопорядку і в процесі стимулювання автономії особи, на тлі паралельних процесів розвитку громадянського суспільства і демократичної державності. Указа­ний трикутник «місцеве самоврядування - гро­мадянське суспільство - демократична держав­ність» володіє не тільки високим комунікатив­ним потенціалом, але й потенціалом взаємного розвитку - результатом якого є виникнення не­обхідного компонента ефективної державності й становлення міцної й сильної держави. Згідно позиції В. О Затонського, сильна держава - це держава, яка може створити раціональну, внут­рішньо узгоджену систему правових норм (пра­во), що стимулювали б ініціативу, активність і самоврядування громадян, підвищували б їх роль в управлінні державою, установлювали б суспільний контроль над діяльністю органів дер­жавної влади [12]. Виникаюча таким чином, ефективна державність є запорукою існуван­ня не тільки національного, але й міжнародного правопорядку, його стабільності та передбачува­ності.

У сучасних умовах значно зростає роль МСВ в інноваційних державно-творчих процесах, які відбуваються в державах і на міжнародній арені. Тут воно виступає в ролі одного з основних еле­ментів демократичної державності, заснованої на ідеї парламентаризму. Територіальним грома­дам і сформованим ними органам МСВ об’єк­тивно властиві зовнішні та деякі внутрішні риси народовладдя і народного представництва. Ця особливість розповсюджується і на парламента­ризм, у практичному формуванні та реалізації рішень якого населення територій бере безпосе­редню участь.

Водночас, у межах суспільства, держави та міжнародного співтовариства МСВ грає роль інтегрувального чинника. Територіальні грома­ди, особливо за умов визнання їх прав державою, стають об’єктивно зацікавленими в її єдності і цілісності, стабільності і передбачуваності здійс­нення державній влади. Це обумовлюється тим, що тільки в умовах державної організації суспіль­ства цим територіальним співтовариствам (асоціа­ціям) людей можуть бути гарантовані постій­ність, розвиток, визнання, пошана, гарантії і за­хист їх статусу, можливість підтримки на належ­ному рівні соціальних стандартів і правопорядку.

Багатогранна роль МСВ виявляється й у сфе­рі захисту прав і свобод людини й громадянина. Бо саме в його межах на локальному рівні фор­мування і функціонування соціуму йдуть склад­ні й перманентні процеси становлення й акти­візації громадянської та особистої активності кожного з членів співтовариства, випробовують­ся гіпотетична можливість і рівень їх самодіяль­ності на рівні мікро-, мезо - і макросоціуму, фор­мується, структурується, функціонує та ре­алізується їх світогляд. У цих же межах формуєть­ся і діє, завдяки муніципальній демократії, локаль­на система безпеки людини. Її створення має за меті у забезпечення реалізації кожним жителем повсякденних потреб існування і функціонуван­ня в межах локального соціуму і на рівні держа­ви. Зазначені потреби мають системний вихід на всі групи і рівні прав, свобод, обов’язків людини та громадянина [13].

Важливою ознакою МСВ як феномена сучас­них національного та міжнародного правопоряд - ків є його інтеграційно-моделююча роль у вирі­шенні національно-етнічних проблем. В умовах існування багатонаціональної держависаме МСВ виступає вірогідною або найбільш прийнят­ною формою і простором здійснення національ­но-культурної автономії, тобто воно сприяє вико­ристанню національними меншинами своїх культурних традицій, мови, релігії, інших націо­нальних прагнень. Не надаючи нікому націо­нальних привілеїв, воно, з одного боку, ефектив­ного захищає і реалізує права і свободи громадя­нина і людини, а з іншого, виступає могутнім чинником, який перешкоджає відцентровим тен­денціям, здатним викликати роздроблення єди­ної держави.

У всіх аспектах функціонування МСВ основ­ну роль відіграє територіальне співтовариство (громада, спільнота). Це:

А) локальний колектив;

Б) воно виступає первинним суб’єктом МСВ;

В) воно ж, по суті, є його первинним об’єктом, тому що саме на таке співтовариство, на забезпе­чення його інтересів, які фактично продукує са­ме таке співтовариство, спрямована діяльність органів МСВ, які, у свою чергу, формуються ци­ми ж територіальними співтовариствами.

Таким чином, територіальне співтовариство трансформується у найважливіший суб’єкт кон­ституційного права, навколо якого перманентно відбуваються екзистенційні і динамічні самов­рядні та державотворчі процеси.

У межах існування сучасного міжнародного правопорядку саме через призму функціонуван­ня світового та національного муніципалізму, що забезпечує якісно новий рівень розвитку і взає­модії автономії та колективізації інтересів люди­ни на локальному рівні функціонування соціу­му, територіальне співтовариство в перспективі розвивається і трансформується в активного про­дуцента конституційної свідомості й конститу­ційної культури, що виступають телеологічно-стратегічними критеріальними ознаками ідеології національного і світового конституціоналізму.

Сучасні умови становлення, розвитку й ре­алізації синергізму національного та міжнарод­ного правопорядків відносно інституту МСВ до­сить вдало впливають на формування та моди­фікацію його феноменології, роблять цей інсти­тут надбанням національного та світового конс­титуціоналізму, важливим чинником національ­ного та міжнародного правопорядків. Інститут локальної демократії у формі функціонування територіального співтовариства детермінує про­цеси становлення правової демократичної дер­жавності на пострадянському просторі, переходу її на ринкові принципи організації суспільства і держави, активізує та об’єктивує питання про розвиток і вибір найбільш ефективних форм са­моорганізації і самоврядування населення на ло­кальному рівні - за місцем проживання.

Тому створення національної моделі МСВ за допомогою вибору оптимальних форм таких як самоорганізація і самоврядування населення, до­дасть не тільки нове дихання телеологічній домінанті в розвитку державності, але і дасть ре­альний вихід особистому й колективістському потенціалові населення держав-членів світової спільноти, здатним забезпечити усунення ба­гатьох кризових явищ у житті суспільства й дер­жави, додасть їм додаткові стимули для розвитку та вдосконалення.

Література

1. Конституція України // Відомості Верховної Ради України. - 1996. - № 31. - Ст. 140.

2. Степанов И. М. Социалистический конституцио­нализм: сущность, опыт, проблемы / И. М. Степанов // Советское государство и право. - 1987. - № 10. - 4 с.

3. Кабышев В. Т., Пряхина Т. М. Теоретические проблемы российского конституционализма В. Т. Ка­бышев Т. М. Пряхина // Вестник Саратовской госуда­рственной академии права. - 1995. - № 2. - 32 с.

4. Ромашов Р. А. Указ. соч. - 12 с.

5. Див.: Баймуратов М. О., Танаджи Г. Г. Муніци­пальні права людини // Конституційні права, свобо­ди і обов’язки людини і громадянина в Україні / За ред. академіка НАН України Ю. С. Шемшученка. - К.: Вид-во «Юридична думка», 2008. - С. 18з - 193.

6. Європейська Хартія місцевого самоврядування. - РЄ, 1985.

7. Див.: Баймуратов, М. М. Місцеве самовряду­вання як суб’єкт компетенції: до визначення пара­дигми повноважень / М. М. Баймуратов // Порів­няльно-правові дослідження. - 2008. - № 2. - 120 с.

8. Див.: Ми будемо нацією самоврядних громад. З виступу В. Ющенка на Майдані Незалежності в Києві 23 січня 2005 р. в день інавгурації Президента Ук­раїни // Воля-регіон. Січень. - № 1 (35). - 2005. - 1 с.

9. Про місцеве самоврядування в Україні: Закон України від 21.05.97 р. // Відомості Верховної Ради України. - 1997. - № 24. - Ст. 170.

10. Сиренко, В. Ф. Интересы - власть - управление / В. Ф. Сиренко. - К.: Наукова думка, 1991. - 16 с.

11. Панейко Ю. Теоретичні основи самоврядуван­ня / Ю. Панейко. - Мюнхен, 1963. - 132 с.

12. Затонский В. А. Эффективная государствен­ность / В. А. Затонский. - М.: Юристъ, 2006. - 142 с.

13. Баймуратов М. О. Локальна система захисту прав людини в Україні: сутність та становлення / М. О. Баймуратов // Юридична освіта і правова дер­жава (до 150-річчя юридичного інституту ОДУ): Збірник наукових праць. - Одеса, 1997. - С. 96-97.



М. А. Баймуратов

Феноменология местного самоуправления: синергизм национального и международного правопорядка.

В статье автор утверждает, что создание национальной модели местного самоуправления посредством выбора оптимальных форм таких как самоорганизация и самоуправление населения, придаст не только но­вое дыхание телеологической доминанте в развитии государственности, но и даст реальный выход личному и коллективистскому потенциалу населения государств-членов мирового сообщества, способным обеспе­чить устранение многих кризисных явлений в жизни общества и государства, придаст им дополнительные стимулы для развития и совершенствования.

М. А. Baymuratov

Phenomenology local government: synerhizm national and international law.

In the article the author argues that a national model of local government by choosing the optimal forms such as self government and people, not only adds a new breath of teleological dominate the development of statehood, but also give out real personal and kolektyvistskomu potential population of members of the international community, capable of eliminating many crisis in society and state, give them additional incentives for the development and improvement.