joomla
ПРО СИСТЕМУ ДЖЕРЕЛ АДМІНІСТРАТИВНОГО ПРАВА УКРАЇНИ
Юридичний вісник. Повітряне і космічне право

УДК342 (477) (045)

В. І. Курило,

Доктор юридичних наук, професор

У статті автор робить аналіз існуючих наукових поглядів про систему джерел адміністративно­го права України і окреслення позиції, яка б відповідала сучасному стану суспільних відносин у дер­жаві. З огляду на це, метою статті саме і є вирішення зазначеного питання. Таким чином, до сучас­ної системи джерел адміністративного права України підставно включати: адміністративно-правові концепції та доктрини; адміністративно-правові акти; акти органів державного управління; акти судових органів; адміністративні договори та угоди; природне право; адміністративно-правові звичаї; адміністративно-правові прецеденти.

Ключові слова: природне право, адміністративно-правові звичаї, адміністративні договори та угоди.



Проблемі дослідження джерел адміністра­тивного права присвячено досить значну кіль­кість наукових робіт правознавців радянської доби та пострадянського періоду. Усі вони міс­тять левову частку спільних поглядів, проте на­явні і різні погляди на склад джерел адміністра­тивного права. Враховуючи такий стан дослі­дження питання, існує необхідність аналізу існу­ючих наукових поглядів з означеної проблеми і окреслення позиції, яка б відповідала сучасно­му стану суспільних відносин у державі. З огля­ду на це, метою статті саме і є вирішення зазна­ченого питання.

У цьому контексті актуально розглянути джерала адміністративного права.

В. Ф. Погорілко наголошував на багатоаспект - ності поняття «джерело права», але у сучасній юридичній науці воно здебільшого вживається у формально-юридичному значенні [1, с. 48]. На думку О. Ф. Скакун, у національній теорії права під джерелом права прийнято розуміти похідні від держави чи визнані нею офіційно- документальні форми вираження і закріплення норм права, які надають їм юридичного, загаль­нообов’язкового значення [2, с. 308].

Теорія права наводить досить широку класи­фікацію джерел права: 1) правовий звичай; 2) нор­мативний правовий акт; 3) правовий прецедент;

4) договори нормативного змісту; 5) принципи права та юридична доктрина; 6) релігійні пам’ят­ки; 7) природне право [3, с. 19]. Сучасні право­знавці адміністративісти серед джерел адміні­стративного права України, в узагальненому вигляді називають акти державних органів, ор­ганів місцевого самоврядування, органів управ­ління державних підприємств, установ, органі­зацій, міжнародні угоди (договори) України та міжнародно-правові акти, що ратифіковані ВР

України [4, с. 142-147], та акти судових органів [5, с. 42], що є сталим у наукових поглядах.

На наш погляд, у цьому сенсі мають значний науковий інтерес думки зарубіжних вчених, що відрізняються значно ширшим підходом до змісту системи джерел адміністративного пра­ва. Джерела адміністративного права зарубіжних країн у стислому вигляді характеризують таким чином: конституції, закони (конституційні і звичайні), акти делегованого законодавства і підзаконні акти як адміністративно-правові ак­ти, адміністративні рішення-прецеденти, судові прецеденти (як судів загальної юрисдикції, так і адміністративних судів), звичаї (особливо в англо-американській системі), міжнародні до­говори [6, с. 39].

Російський вчений Ю. А. Тихомиров поділяє систему джерел адміністративного права Росії на дві підсистеми та є кілька які мають стати клю­човою домінантною у формуванні доктрини адміністративного права.

До першої підсистеми джерел адміністратив­ного права відносяться: а) адміністративно-пра­вові ідеї і концепції; б) правові акти органів ви­конавчої влади РФ та її суб’єктів, включаючи акти уряду, адміністрацій і відомчі акти; в) пра­вові акти державних акціонерних товариств, корпорацій, фінансово-промислових груп та інших господарсько-управлінських об’єднань;

Г) акти державних унітарних підприємств, уста­нов, організацій; д) адміністративні договори або управлінські угоди; е) техніко-юридичні норми; ж) адміністративний звичай;

До другої підсистеми джерел адміністратив­ного права відносяться: а) норми Конституції РФ, конституцій республік, статути областей та інших суб’єктів федерації; б) закони РФ та її су­б’єктів; в) укази Президента РФ та акти прези­


Дентів і глав республік та ін.; г) рішення судо­вих органів (КС РФ, стосовно спорів про компе­тенцію, ВАС РФ - щодо спорів адміністративного ха­рактеру, у майбутньому - рішення органів адміні­стративної юстиції); д) міжнародно-правові акти.

Зазначемо, що сьогодні невеликою є реальна роль адміністративно-правових ідей і кон­цепцій у практиці державного управління і регу­лювання як через деяку догматичність і пасивну інформаційність, так і внаслідок ігнорування їх у державному апараті [7, с. 120-121].

Таким чином, порівняльний аналіз джерел права, що визначаються ученими, виявляє знач­ну різницю у наукових поглядах на цю пробле­му. Нам імпонує підхід російської адміністра­тивно-правової школи. Його масштабність дає можливість не зупинятися на усталених науко­вих поглядах та догмах, долати їх консерватизм та враховувати новітні соціальні реалії розвит­ку пострадянських держав, які для них є, безу­мовно, спільними у переважній більшості про­явів (за винятком національних особливостей, що накладають свій певний відбиток і на пра­вовідносини). Саме тому такий підхід вбачаєть­ся найприйнятнішим у правовому дослідженні системи джерел адміністративного-права. На нашу думку, до сучасної системи джерел адміні­стративного права України підставно включати:

1) адміністративно-правові концепції та доктрини;

2) адміністративно-правові акти;

3) акти органів державногоуправління;

4) акти судових органів;

5) адміністративні договори та угоди;

6) природне право;

7) адміністративно-правові звичаї;

8) адміністративно-правові прецеденти.

Спробуємо аргументувати саме такий підхід

До системи джерел адміністративного права.

Адміністративно-правові концепції і доктри­ни конкретизують та деталізують принципи ад­міністративного права, і, власне, є правовим ба­зисом, свого роду зачатком правової норми, з якого вона формується і народжується відпо­відно до об’єктивних умов економічного і соці­ального розвитку, з метою відображення сус­пільних інтересів. Природно, що такі основопо­ложні ідеї є джерелом адміністративного права, і невключення таких до їх системи, очевидно, робить її неповною.

Адміністративно-правові акти, акти органів державного управління та акти судових органів традиційно належать до джерел адміністратив­ного права, а тому не викликають сумніву і зай­вих пояснень.

Адміністративні договори та угоди у діяль­ності державних органів за останні роки набува­ють усе більшого значення. Раніше адміністра­тивні договори та угоди як джерела адміністра­тивного права практично не виділялися. Зміна ситуації сьогодні безпосередньо пов’язана з по­силенням ролі договірного регулювання у пу­блічній сфері та, у зв’язку з останнім, посилен­ням значення управлінських послуг в адміні­стративно-правових відносинах до рівня відне­сення цих послуг до предмета адміністративно­го права, на що акцентується увага у науковій літературі. З цього приводу В. Б. Авер’янов заз­начає, що до предмета адміністративного права входять, зокрема, суспільні відносини, що фор­муються у ході діяльності органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб щодо забезпечення реалізації та захисту в адміністративному порядку прав і свобод громадян, надання їм, а також юридич­ним особам різноманітних адміністративних (управлінських) послуг [8, с. 71]. За існуючого стану суспільних відносин у сфері виконавчої влади адміністративні договори та угоди, які є формальним виразом адміністративних послуг, очевидно, відносяться до джерел адміністратив­ного права і не викликають сумніву як такі.

Розуміючи природне право як джерело пра­ва, слід відштовхуватися від його змісту. Під природним («природженим») правом ро­зуміють певні можливості суб’єктів суспільного життя об’єктивно зумовлені рівнем розвитку суспільства, які мають бути загальними та рівними для всіх однойменних суб’єктів. Залеж­но від виду суб’єктів розрізняють природне пра­во людини, сім’ї, нації (народу), інших соціаль­них спільностей (класів, прошарків, груп, гро­мадських об’єднань, трудових колективів тощо), людства. Інакше кажучи, право - складають елементарні передумови гідного людського існування та розвитку людства в цілому. Певні можливості людини, що забезпечують їй існу­вання і розвиток, об’єктивно визначаються рівнем розвитку людства і мають бути загаль­ними та рівними для всіх людей [9, с. 543]. З ог­ляду на зазначене стає зрозумілим, що у демок­ратичному суспільстві обсяг природних прав людини збільшується, а завдання держави по­лягає лише в тому, щоб визнати ці права та створити можливості для забезпечення їх ре­алізації й захисту. Така схема висвітлює алго­ритм утворення норм права, за яким норми на­роджуються з природного права людини, а, от­же, також є одним із джерел права.

Адміністративно-правовий звичай хоч і не має широкого вжитку, проте зовсім не врахову­вати його, на наш погляд, було б неправильним. В якості доказу, можна навести правові норми низки новітніх нормативно-правових актів, спрямованих на активізацію розвитку Україн­ського козацтва [10, 11, 12]. Зокрема, пункт 2 розділу 1 Національної Програми відродження та розвитку Українського козацтва на 2002-2005 роки встановлює козацькі однострої, звання, нагороди, символіку та відзнаки [12]. У такому контексті стає очевидним, що перелічені норма­тивно-правові акти за джерело права мають правовий звичай, який за сучасних соціально - політичних умов України набуває нової акту­альності.

З наведених підстав адміністративно-право­вий звичай можна і слід віднести до джерел ад­міністративного права.

Дореволюційна російська правова школа ви­знавала, що закон доповнюється нормами, які ство­рюються судовою практикою, хоча такий погляд не був домінуючим [13, с. 470]. Є. Н. Трубець - кий ставлення до судової практики як до джере­ла права висловлював таким чином: в житті суспільства існують випадки, законом не перед­бачені, і суд, розглядаючи такі випадки, покли­каний грати творчу роль, створювати нові нор­ми, базуючись на нормах закону, що регулює подібні випадки, або керуватися метою і прин­ципами діючого законодавства [14, с. 133]. Під правовим прецедентом (лат. Praecedens - той що передує) розуміється така форма, що вира­жена в об’єктивованому рішенні органу держави

І містить юридичне положення або тлумачить спірне питання, чи вирішує в певному розумінні непередбачене в законі питання, якому надаєть­ся формальна обов’язковість при вирішенні всіх наступних аналогічних справ. При цьому обо­в’язковим вважається не все судове рішення, а лише та його частина, яка застосовується до пра­вових питань, що виникли у зв’язку із встанов­леними судом фактами, правоположенням, на якому засноване рішення [15, с. 159]. Раніше у науковій правовій літературі уже висловлювала­ся думка, що в Україні в перспективі можливе входження правового прецеденту в систему джерел права [16, с. 30].

З огляду на соціально-правові умови сього­дення у нашій державі, а саме - наявність знач­ної кількості правових колізій та прогалин у праві, державні органи в особі їх посадових осіб досить часто змушені вирішувати конкретні ад­міністративні справи, керуючись загальновиз­наними правовими принципами, створюючи тим самим адміністративно-правові прецеден­ти. До таких частково можна віднести і рішення колегії ВС України з адміністративних питань та колегії ВАС України: даючи тлумачення норм права у випадку їх колізійності чи наяв­ності прогалин у праві, колегії, фактично, ство­рюють норму права, якою керуються суди при вирішенні усіх інших аналогічних конкретних адміністративних справ, хоча рішення колегій ВС України та ВАС України не входять до сис­теми законодавства нашої держави. Звичайно, такі рішення можна віднести і до судового пре­цеденту, але якщо вони стосуються адміністра­тивних правовідносин, то, безсумнівно, з пов­ним правом їх слід відносити і до адміністра­тивно-правового прецеденту. Таким чином, на­ведені наукові погляди, на нашу думку, дають підстави стверджувати, що адміністративно - правовий прецедент має всі підстави бути віднесеним до джерел адміністративного права України.

Таким чином, до сучасної системи джерел ад­міністративного права України підставно включати:

1) адміністративно-правові концепції та доктрини;

2) адміністративно-правові акти;

3) акти органів державного управління;

4) акти судових органів;

5) адміністративні договори та угоди;

6) природне право;

7) адміністративно-правові звичаї;

8) адміністративно-правові прецеденти.

Література

1. Погорілко В., Федоренко В. Джерела права Ук­раїни (загальна теорія джерел конституційного права України / Вісник Академії правових наук України. - 2002. - № 1 (28). - С. 46-59.

2. Скакун О. Ф. Теорія держави і права: Підручник / Пер. з рос. - Харків: Консул, 2001. - 656 с.

3. Бобылев А. И. Источники (формы) права // Пра­во и политика. - 2003. - № 8. - 19 с.

4. Курінний Є. В. Предмет і об’єкт адміністративно­го права України: Монографія. - Дніпропетровськ: Ліра лтд, 2004. - 340 с.

5. Колпаков В. К., Кузьменко О. В. Адміністративне право України; Підручник. - К.: Юрінком Інтер, 2003. - 544 с.

6. Никеров Г. И. Понятие и источники администра­тивного права зарубежных стран. - М., Вестник меж­дународного университета. Научный журнал. Выпуск ІІ, 1997, С. 37-43.

7. Тихомиров Ю. А. Административное право и процесс: полный курс. Вторе издание, доп. и перераб. / Ю. А. Тихомиров. - М.: Изд. Тихомирова М. Ю., 2005. - 697 с.

8. Авер’янов В. Б. Характер предмета адміністра­тивного права: уточнення доктринальної оцінки / Державне управління: проблеми адміністративно - правової теорії та практики / За заг. ред. В. Б. Аве - р’янова. - К.: Факт, 2003. - 382 с.

9. Юридичні терміни. Тлумачний словник / В. Г. Гон­чаренко, П. П. Андрушко, Т. П. Базова та ін.; за ред. В. Г. Гончаренка. - 2-ге вид., стереотипне. - К.: Ли - бідь, 2004. - 320 с.

10. Про відродження історико-культурних та гос­подарських традицій Українського козацтва: Указ Президента України, 4 січня 1995 р., № 14/95 // К.:

11. Центр компьютерных технологий. - Компьютерное законодательство Украины, октябрь 2006.

12. Про День Українського козацтва: Указ Прези­дента України, 7 серпня 1999 р., № 966/99 // К.: Центр компьютерных технологий. - Компьютерное законодательство Украины, октябрь 2006.

13. Про Національну Програму відродження та розвитку Українського козацтва на 2002-2005 роки: Указ Президента України, 15 листопада 2001 р., № 1092/2001 // К.: Центр компьютерных технологий. - Компьютерное законодательство Украины, октябрь 2006.

14. Шершеневич Г. Ф. Общая теория права. - М., 1911. - Вып. ІІ. - 698 с.

15. Трубецкой Е. Н. Лекции по энциклопедии пра­ва. - М., 1917. - 226 с.

16. Уолкер Р. Английская судебная система. - М., 1980. - 159 с.

17. Пархоменко Н. М. Сучасні погляди на правовий прецедент як джерело права // Держава і право. Щорічник наук. праць молодих вчених / Редкол.: В. Н. Денисов (гол. ред.) та ін. - К.: Ін Юре. - 1999. - Вип. 2. - 542 с.



В. И. Курило

О системе источников административного права Украины.

В статье автор анализирует существующие научные взгляды о системе источников административного права Украины и определения позиции, которая бы отвечала современному состоянию общественных отно­шений в государстве. Учитывая это, целью статьи как раз и является решение указанного вопроса. Таким об­разом, к современной системе источников административного права Украины обоснованно включать: адми­нистративно-правовые концепции и доктрины; административно-правовые акты; акты органов государ­ственного управления; акты судебных органов; административные договоры и соглашения; естественное право; административно-правовые обычаи; административно-правовые прецеденты.

V. I. Kurylo

On the system of sources of administrative law in Ukraine.

In the article the author examines the existing scientific views about the sources of the administrative law of Ukraine and the identification of positions that would meet the current state of social relations in the country. With this in mind, the purpose of the article and it is addressing this issue. Thus, to modern sources of administrative law in Ukraine false include: administrative and legal concepts and doctrine, administrative regulations, acts of state bod­ies, acts of judicial authorities, administrative contracts and agreements, natural law, administrative and legal tradi­tions, administrative and legal precedents.