joomla
ВИТОКИ ФОРМУВАННЯ НОРМИ ПРАВА ЯК БАЗОВОГО ЕЛЕМЕНТА СИСТЕМИ ПРАВА РОМАНО-ГЕРМАНСЬКОЇ ПРАВОВОЇ СІМ’Ї
Юридичний вісник. Повітряне і космічне право

УДК 347.8 (045)



Ю. А. Задорожний, кандидат юридичних наук, доцент кафедри теорії та історії держави і права Юридичного інституту

«Інститут повітряного і космічного права» Національного авіаційного університету

Юридичний інститут «Інститут повітряного і космічного права» НАУ

У статті автор досліджує витоки формування норми права та її вплив на процес створен­ня системи і структури права романо-германської правової сім’і, завдяки чому стало можливе виокремлення самої правової сім’ї

Ключові слова: норма права, романо-германська правова сім’я, структура права, правова сім’я.



Романо-германська правова сім’я по праву посідає особливе місце серед інших правових сімей не лише за масштабами свого впливу на формування національних правових систем держав різних континентів, але й за високим ступенем теоретичної розробки норм, принципів, положень, ідей, продукованих у тісному зв’язку з неперехідними моральними цінностями розвитку будь-якого суспільства. Це, в свою чергу, відіграло далеко не останню роль у сприйнятті права європейськими наро­дами, як важливого загальнокультурного яви­ща, спрямованого на забезпечення суспільного блага, а не тільки засобу чи інструменту в руках правителя держави для зміцнення своєї влади.

Аналіз спеціальної літератури показав, що в юридичній науці проблемі дослідження пра­вових сімей, а в їх контексті — і романо-гер - манської правової сім’ї, присвячено чимало на­укових праць, авторами яких є відомі вітчиз­няні та зарубіжні вчені, зокрема: Ж. Карбоньє,

А. І. Косарєв, Р. Давид, О. Ф. Скакун, Н. М. Оні - щенко, Є. О. Харитонов та інші. Результатом такої активної діяльності вчених є наявність цілого ряду гіпотез, теорій, концепцій щодо розуміння і трактування не лише типів право­вих сімей (романо-германський, англо-аме - риканський, мусульманський, соціалістичний, традиційний), але й таких загальнотеоретич­них понять як «норма права», «система права», «структура системи права» тощо.

Проте поза увагою вчених-теоретиків за­лишилася проблема витоків формування норми права. Відтак, виникає питання: що стало основою формування норми права і як вона вплинула на процес створення системи і структури права романо-германської право­вої сім’ї, завдяки чому стало можливе вио­кремлення самої правової сім’ї, яка сьогодні, поза всякими сумнівами, займає домінуюче становище на правовій карті світу.

Беззаперечно, що важливою складовою системи права романо-германської правової сім’ї є норма права, фундаментом якої, з огля­ду на аналіз джерельної бази, стала норма класичного римського права. Дійсно, ще в період існування Римської держави робилися спроби узагальнення конкретних випадків з метою виведення загального правила. «З’яви­лась тенденція до дещо більшого рівня абст­ракції. У першій половині ІІ ст. римські юри­сти почали впевнено говорити про норми (regulae)» [1, с. 133].

Створення норм права здійснювалося шляхом виведення єдиного правила з певної кількості типових прецедентів, що опосеред­ковувало не лише відокремленість від кон­кретних випадків, але й давало можливість самостійного їх застосування на практиці. Підтвердженням системності процесу ство­рення загальних абстрагованих правил є те, що « ... їх збирали в книгах норм, яких особли­во потребували різні дрібні чиновники Римської імперії» [1, с. 133].

Процес створення норм права здійсню­вався шляхом аналізу та опрацювання казусів з позицій відповідності конкретного відно­шення між особами у певній справі, стійким


Правовим положенням та розумінням спра­ведливості. «В начале был казус. Любое ре­шение конкретного казуса давалось, однако, с тем убеждением и с тем намерением, чтобы кто-либо, желая проверить правильность рас­суждений юриста, пришел к такому же выво­ду» [2, с.101]. На переконання Д. В.Дождєва, казуїстичний метод мав багату традицію і спирався на глибоку теоретичну й філософсь­ку підготовку римських правників [3, с. 2].

У післякласичний період ІІІ - V ст. ст. та­кож були спроби розробки загальних норм, призначених для регулювання різних видів правочинів та договорів. У Дигестах Юстиніана Заключний титул «Про різні норми давнього права» об’єднує 211 норм права, серед яких зна­ходимо і визначення норми права. «Норма - це щось, що стисло викладає суть справи... І якщо він неточний, то втрачає свою корисність» [1, с. 134]. Таке розуміння норми права мало дуже за­гальний та недостатньо визначений характер, що породжувало як відсутність чіткості форму­лювання, так і її внутрішньої структурованості. Аналіз Заключного титулу Дигест Юстиніана показав, що норми права не повністю абстраго­вані від конкретних справ, до яких вони засто­совані. Водночас частина таких норм права має суперечливий характер. Відтак, правова норма трактувалася римськими юристами як узагаль­нення спільних елементів рішень з обмеженого кола справ.

Загалом навіть норми права, які містяться в Кодифікації Юстиніана, зберігають у своїй основі переважно казуїстичний характер. Вони тісно пов’язувалися з конкретними випадками, мали обмежену сферу дії, не відзначалися до­статньою теоретичною обґрунтованістю та абстрактністю, оскільки в римському праві не було чіткого формулювання і самого поняття «норма права». Водночас надбання римського права у площині вироблення поняття та змістовного наповнення норми права стало відправною базою для подальших теоретичних досліджень у країнах континентальної Європи.

У країнах середньовічної Європи у процесі регулювання суспільних відновин використо­вуються як норми звичаєвого права, так і нор­ми римського права. Використання останніх, тобто норм римського права, опосередковувало виконання чималого обсягу роботи, спрямова­ного на їх систематизацію та узагальнення, який здійснювався через застосування відпо­відних методів. Починаючи з ХІІ ст. глосатори, використовуючи схоластичну техніку, активно проводять упорядкування норм-казусів римсь­кого права задля їх системного викладу. На ос­нові згрупованих положень та казусів форму­лювалися загальні норми, придатні для широ­кого практичного застосування. Юристи ста­вили собі за мету з розрізненої маси невпоряд - кованих, а часом і суперечливих казусів виро­бити єдине правило, придатне для правового вирішення певного кола однотипних випадків. Таким чином у романо-германській правовій сім’ї спостерігається формування правової норми, позбавленої прив’язки до конкретної судової справи, тобто казуїстичності.

Вироблення юридичною наукою норми права, як загального правила поведінки, було вагомим кроком у становленні та розвитку системи права континентальних європейсь­ких держав. Величезний масив норм-звичаїв та норм-казусів замінюється нормами пра­ва - загальними правилами поведінки абст­рактного характеру. На переконання А. І. Ко- сарєва, така правова норма спрощує застосу­вання правового матеріалу і дозволяє порів­няно легко систематизувати право [4, с. 24]. Відтак, у середньовічній Європі правова нор­ма уже розглядалася не лише як правовий засіб вирішення конкретних судових спорів, але й як загальне правило поведінки.

У сучасній юридичній науці будь-якої держави континентальної Європи розуміння та аналіз норми права фактично є однаковим і не має якихось суттєвих відмінностей. У найбільш загальному значенні норма права сприймається як абстрактний припис або ж правило поведінки для громадян та держав­них органів [5, с. 86]. На переконання інших учених, «правовую норму правильнее опреде­лить как государственное указание на опреде­ленный должный, возможный, запретный или одобряемый вариант поведения» [6, с. 153]. На думку вітчизняних учених, норма права - це «загальнообов’язкове, формально визначе­не правило поведінки суб’єкта права, що містить в собі державновладне веління норма­тивного характеру, встановлюється або санк­ціонується і забезпечується державою з метою врегулювання суспільних відносин» [7, с. 31].

Спільним у різних визначеннях є те, що норма права є загальним, формально визначе­ним правилом поведінки, встановленим або санкціо-нованим державою, а тому має за­гальнообов’язковий характер. Першою озна­кою норми права країн романо-германської правової сім’ї є її загальний характер. Таке правило узагальнює цілий ряд подібних ви­падків, що неодноразово повторюються в процесі життєдіяльності суб’єктів правовід­носин, і має абстрактний характер. Іншою важливою ознакою норми права є її формаль­на визначеність, тобто однозначність, чіткість та лаконічність її змісту. Наступна ознака вказує на необхідність державного санк­ціонування, яке здійснюється відповідними законодавчими органами. Загальнообов’язко­вий характер норми передбачає обов’язкове її дотримання і не підлягає обговоренню. Без­перечно, що визначена римськими юристами виключна важливість загальнообов’язковості норми лягла в основу важливого елементного зразка континентальної системи права.

Підсумовуючи вищесказане, можна зро­бити висновок, що формування системи пра­ва в країнах романо-германської правової сім’ї та Україні здійснювалося під впливом римського права:

— за допомогою схоластичної техніки впо­рядковуються положення та казуси римського права, на основі яких відбувається формуван­ня загальних норм, позбавлених прив’язки до конкретної судової справи та придатних для широкого практичного застосування;

— норма права розглядається не лише як правовий засіб вирішення конкретних судових спорів, але й як загальне правило поведінки;

— в основі системи права всіх країн рома- но-германської правової сім’ї знаходить як практичне вираження, так і теоретичне об­ґрунтування принцип розподілу норм права за галузями, який був започаткований і част­ково розроблений у римському праві, зде­більшого приватному;

— ґенеза виокремлення процесуальних норм від матеріальних, започаткований рим­ськими юристами, був завершений у країнах романо-германської правової сім’ї завдяки розробці системи матеріального права, для якої характерний високий рівень абстракції та теоретичної обґрунтованості норм.

Отже, витоки формування системи права країн романо-германської правової сім’ї бе­руть свій початок з норм римського права, які не лише визначали загальнообов’язкові пра­вила поведінки, але й надавали можливість індивідуальним суб’єктам з власної волі всту­пати у відповідні правовідносини для захисту законних прав та інтересів.

Література

1. Берман Г. Дж. Право і революція. Фор­мування західної традиції права. - К.: IRIS,

2001. - 652 c.

2. Гарсиа Гарридо М. Х. Римское частное право: Казусы, иски, институты / Пер. с ис - пан.; Отв. ред. Л. Л.Кофанов. - М.: Статут,

2005. - 812 с.

3. Дождев Д. В. Римское частное право: Учебник для вузов / Под общ. ред. акад. РАН, д. ю.н., проф. В. С.Нерсесянца. - М.: Норма,

2004. - 784 с.

4. Косарев А. И. Англосаксонская и рома­но-германская формы буржуазного права: Учебн. пособ. - Калинин, 1977. - 64 с.

5. Бехруз Х. Вступ до порівняльного пра­вознавства: Навч. посібн. - Одеса: Юрид. літ­ра, 2002. - 328 с.

6. Закомлистов А. Ф. Юридическая фи­лософия. - СПб.: Изд. «Юридический центр Пресс», 2003. - 548 с.

7. Гусарєв С. Д., Колодій А. М., Кравчен­ко Л. В., Олійник А. Ю., Павлюк І. І, Слюсарен - ко О. М., Шмоткін О. В. Основи держави і пра­ва: Навч. посібн. - К.: Юрінформ, 1995. - 168 с.



Ю. А. Задорожный

Истоки формирования норм права как базового элемента системы права Романо-германской правовой семьи.

В статье автор исследует истоки формирования нормы права и её влияние на процесс создания системы и структуры права Романо-германской правовой семьи, благодаря чему стало возмож­ным выделение самой правовой семьи.

In the article an author are explores the sources of forming of law norm and its influence on the process of creation of the system and structure of right for European legal family, due to what the selection of legal family became possible.