joomla
ТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ СОЦІАЛЬНОЇ ТА ТРУДОВОЇ РЕСОЦІАЛІЗАЦІЇ ЗАСУДЖЕНИХ ТА ОСІБ ЗВІЛЬНЕНИХ З МІСЦЬ ПОЗБАВЛЕННЯ ВОЛІ
Юридичний вісник. Повітряне і космічне право

УДК 058-56:364.144:364.043 (045)

Л. А. Жук,

Доктор економічних наук, професор

О. М. Неживець,

Кандидат юридичних наук, доцент

У статті розглядаються поняття ресоціалізації, реабілітації та соціальної адаптації засуджених та осіб звільнених з місць позбавлення волі, даються ряд практичних рекомендацій по пенітенціарній та постпенітенціарній роботі з цією категорією осіб.

Ключові слова: ресоціалізація, реабілітація, соціальна та трудова ресоціалізація, соціальна адаптація, пенітенціарна та постпенітенціарна ресоціалізація.

В умовах демократизації та гуманізації сус­пільства державна політика України має бути спрямована на забезпечення прав і свобод люди­ни, а її законодавство приведено відповідно до міжнародних норм, стандартів і направлене на ди­ференціацію виконання покарань та індивідуаль­ний підхід як до засуджених, так і до осіб, які звіль­нились з місць позбавлення волі.

Прийняття Кримінального та Кримінально - виконавчого кодексів України потребує розробки нових підходів до соціальної та трудової реабі­літації осіб, звільнених з місць позбавлення волі, і підтримки щодо їх ресоціалізації державними ор­ганами місцевої влади та самоврядування, громад­ських, суспільних, релігійних, благодійних орга­нізацій та комерційних структур.

Як юридична категорія поняття ресоціалізації не нове, тривалий час перебуває у центрі уваги кримінологів і фахівців у галузі кримінального, кримінально-виконавчого права, педагогіки, пси­хології, соціології та інших суспільних наук. «Ре­соціалізація» - поняття соціальне, яке за визна­ченням Ю. В. Жулевої означає «поновлення» або повторність дії, яка є протидією соціальній дегра­дації особистості [1, с. 27]. Вперше цей термін був ви­користаний американськими психологами А. Кен - неді і Д. Кебером для визначення процесу «вто­ринного» входження індивіда в соціальне середо­вище, наприклад, у випадку звільнення особи з міс­ця позбавлення волі або внаслідок її територіаль­ного переміщення, міграції. Психологи вважають, що «ресоціалізація» походить від латинського слова «роєпіґєпґіагіия» тобто той, який кається, виправляється і досліджують психологічні основи цього явища у площині відновлення раніше пору­шених, необхідних для повноцінної життєдіяль­ності в суспільстві соціальних якостей особис­тості.

У сучасній юридичній літературі представлені різні точки зору вчених на процес та поняття ресо­ціалізації. Так, відомий вчений-юрист Н. А. Струч­ков розглядає ресоціалізацію як процес, «який складається з двох етапів - пенітенціарного (під час перебування в місцях позбавлення волі) та пост - пенітенціарного (після звільнення засудженого з місць позбавлення волі). При цьому до процесу ресоціалізації він відносить і профілактичний вплив на осіб з відхиляючою поведінкою [2, с. 78].

С. І. Комарницький, досліджуючи ресоціа­лізацію, підкреслює, що «проблема ресоціалізації звільнених часто подається виключно як один із напрямків боротьби з рецидивною злочинністю» [3, с.102], що, на наш погляд, є невірним, оскільки при цьому не враховується працевлаштування, житлова проблема, фінансове забезпечення, пси­хологічна та соціальна допомога, тобто виключа­ється соціальна реабілітація.

В. Б. Писарєв вважає ресоціалізацію комплекс­ною проблемою, «яка включає в себе адаптацію за­судженого в умовах виконання покарань з метою його виправлення та перевиховання, підготовку засудженого до звільнення та соціальну адаптацію до умов життя на волі» [4, с. 4].

І. Г. Богатирьов вивчення питання ресоціа - лізації засуджених відносить до найважливіших проблем у системі виконання покарань. Разом з тим, пише він, «в юридичній літературі, в деяких ві­домчих нормативних актах можна зустріти інший напрямок цієї проблеми у системі виконання по­карання, тобто реабілітацію, що означає віднов­лення доброго імені, репутації неправильно зви­нуваченого» [5, с. 23, 24].

У Кримінально-виконавчому кодексі України також дається поняття ресоціалізації в місцях поз­бавлення волі як «свідоме відновлення засудже­ного в соціальному статусі повноправного члена суспільства, повернення його до самостійного за­гальноприйнятого соціально-нормативного життя в суспільстві, де засоби виправлення і ресоціалі - зації засуджених застосовуються з урахуванням виду покарання, особистості засудженого, харак­теру суспільної небезпеки і мотивів вчиненого злочину та поведінки засудженого під час відбу­вання покарання. До основних засобів виправлен­ня та ресоціалізації засуджених відноситься поря­док виконання та відбування покарання (режим), суспільно корисна праця, соціально-виховна ро­бота, загальноосвітнє і професійно-технічне нав­чання та громадський вплив» [6, с. 4, 5].

Наведені вище підходи до проблеми ресоціалі - зації свідчать про те, що різними авторами окремі етапи ресоціалізації розглядаються як єдині про­цеси, які не протиставляться один одному, а пере­бувають у тісному взаємозв’язку між собою. Звід­си видно, що ресоціалізація - це складна соціаль­но-правова категорія, яка охоплює різні сторони оновлення соціальних зв’язків як в установах ви­конання покарань (далі - УВП), так і після звіль­нення з місць позбавлення волі, коли особа прохо­дить соціальну адаптацію, вирішує житлову проб­лему, працевлаштовується і потребує медичної та психологічної допомоги, фінансової та державної підтримки. У зв’язку з чим в ресоціалізації як соціально-правовій категорії можна відокремити два її види - пенітенціарну та постпенітенціарну.

Постпенітенціарна ресоціалізація включає в себе комплекс заходів та засобів по відновленню зв’язків колишнього засудженого та його соціаль­ну адаптацію на волі. Якщо звільненому з місць позбавлення волі створити нормальні житлові умови, працевлаштувати, надати фінансову, пси­хологічну та медичну допомогу, то процес ре­абілітації проходитиме успішно і не буде повтор­ної злочинності; якщо ж звільнений не зможе знайти роботу, житла, сім’ї, не встановить зв’язків з родичами та близькими і не отримає медичної, психологічної та фінансової допомоги, то він зно­ву стане на шлях скоєння злочину. Тому саме постпенітенціарна ресоціалізація має велике зна­чення для соціальної адаптації особистості.

Процес ресоціалізації охоплює і постпенітен - ціарний період, тобто після звільнення з місць позбавлення волі, який передбачає повторне ос­воєння втрачених соціальних функцій. Таким чи­ном, процес соціалізації є безперервним процесом адаптації особистості, який починається до засуд­ження, продовжується в місцях позбавлення волі та закінчується після звільнення, а ресоціалізація включає в себе адаптацію у місцях позбавлення волі та реабілітацію після ув’язнення, на волі. Так,

І. Г. Богатирьов вважає, що поняття ресоціалізації включає в себе «підтримку порушених соціальних зв’язків, або відновлення їх через систему заходів, передбачених державою і застосованих до осіб, які вчинили злочин, з метою їх корекції, а також під­тримки, укріплення та становлення соціально-ко­рисних зв’язків, організаційних, психолого-педа- гогічних, виховних та інших заходів впливу на різних етапах кримінальної відповідальності з ме­тою недопущення здійснення повторних проти­правних діянь, та повернення її до самостійного за­гальноприйнятого соціального життя у суспільстві.

Одночасно з визначенням понять ресоціаліза - ції засуджених виникає необхідність у визначенні сутності соціальної та трудової реабілітації, до якої необхідно віднести як підготовку засуджено­го до звільнення, так і надання йому, вже звільне­ному від відбування покарання, соціальної, право­вої, медичної, психологічної, побутової та трудо­вої допомоги, можливості професійного навчання і перенавчання за новою спеціальністю з метою відновлення у нього потрібних навичок і зв’язків для пристосування до загальноприйнятих умов життя у суспільстві.

Зрозуміло, що до ресоціалізації як загального поняття необхідно віднести як пенітенціарний, так і постпенітенціарний вплив на особистість з метою її виховання в місцях позбавлення волі та адаптації до умов життя після відбуття криміналь­ного покарання. Під пенітенціарною ресоціалі- зацією необхідно розуміти процес відновлення со­ціального статусу особистості, який відбувається під впливом застосування до засудженого комплек­су правових, організаційних, педагогічних, психо­логічних, виховних та інших заходів впливу під час виконання покарання.

Аналіз соціально-правової природи ресоціалі­зації дає можливість дати таку класифікацію етапів ресоціалізації:

- ресоціалізація у місцях позбавлення волі;

- ресоціалізація під час підготовки засуджено­го до звільнення з УВП;

- ресоціалізація після звільнення з пенітенці­арних установ;

- ресоціалізація осіб з психічними аномаліями, інвалідів І та ІІ груп, хворих на туберкульоз;

- ресоціалізація неповнолітніх, звільнених від відбування покарань.

Перший етап ресоціалізації - ресоціалізація у місцях позбавлення волі, де відбувається соціаль­на адаптація або звикання засуджених до умов УВП, що є надзвичайно складним процесом, ос­кільки специфічні умови утримання в цих закла­дах, неписані закони поведінки, прізвиська, бо­ротьба груп за лідерство та вимоги адміністрації травмують психіку засуджених, впливають на їх трудову та соціальну активність, фізіологічний та психічний стан. Вплив фактора позбавлення волі на психічний стан полягає у порушенні нормаль­них статевих функцій організму і за визначенням засуджених є найтяжчим елементом покарання. Соціально-психологічний ефект позбавлення волі проявляється через відрив від сім’ї, колективу, рідних, близьких, знайомих, друзів. Засуджений, який потрапив до установи виконання покарань, має адаптуватися до нових соціальних зв’язків та взаємовідносин, в яких панує жорстокість, на­сильство, недовіра, озлобленість. Міжособисті конфлікти призводять до створення неформаль­них груп, між якими йде боротьба за лідерство.


Засуджені не мають права на вільний вибір професії, не можуть вільно розпоряджатися своїм заробітком, для них встановлена норма житлової площі три квадратних метри на особу, вони не мо­жуть користуватися предметами розкоші, їм забо­ронено мати при собі гроші, цінні папери, вони но­сять форму встановленого зразка, проживають в загальних приміщеннях, не мають права вільного пересування і зобов’язані виконувати вимоги роз­порядку дня. До засуджених можуть бути застосо­вані такі дисциплінарні стягнення, як: попере­дження, догана, дисциплінарний штраф у сумі двох мінімальних розмірів зарплат, поміщення чо­ловіків в дисциплінарний ізолятор термін до 15 діб, а жінок - до 10 діб. Для того, щоб особа, яка до за­судження жила на волі, адаптувалась до умов УВП, навчилась виконувати всі правила, і дотри­муватись норм поведінки та вимог адміністрації, тобто для її пенітенціарної ресоціалізації не­обхідний час.

Другий етап ресоціалізації - підготовка засу­джених до звільнення з місць позбавлення во­лі - передбачена статтею 156 Кримінально-ви­конавчого кодексу України, оскільки більшість їх (особливо при довгострокових покараннях) не мають житла, професії, зв’язків з сім’єю, родича­ми, знайомими та близькими, є хворими і потре­бують матеріальної, медичної та психологічної допомоги.

Підготовка засуджених до життя на волі має включати в себе: по-перше, виявлення і вивчення адміністрацією УВП соціальних зв’язків засудже­ного в місці, куди він поїде після звільнення: з сім’єю, близькими, родичами; по-друге, створення необхідних житлових, побутових, психологічних умов, забезпечення медичного обслуговування і працевлаштування після звільнення; по-третє, оперативно-розшукове вивчення особи, яка підля­гає звільненню, та її зв’язків з кримінальними еле­ментами на волі і прийняття на цій основі заходів по попередженню повторної злочинності.

Як показує практика, в сучасних умовах рин­кових перетворень звільнений з місць позбавлення волі нікому не потрібний. В УВП робочих місць немає, більше половини засуджених не забезпе­чена роботою, середня заробітна плата складає 15 гривень на один відпрацьований людиною день, якої не вистачає на самозабезпечення засуджених, а держава не може виділити необхідних коштів на утримання цих установ та організацію в них тру­дової зайнятості засуджених. У більшості ви­падків при звільненні від відбування покарання, як це передбачено статтею 157 Кримінально-вико­навчого кодексу України, адміністрація УВП зо­бов’язана надати одноразову грошову допомогу, але за відсутністю коштів звільненим її практично не дають. Позитивним явищем є те, що в новому Кримінально-виконавчому кодексі України пе­редбачене надання звільненим допомоги в трудо­вому і побутовому влаштуванні, зокрема стаття 156 вказаного кодексу передбачає ряд заходів в цьому напрямі, а також створення в установах відбування покарань курсів підготовки засудже­них до звільнення [8, с. 86, 87].

Третім етапом ресоціалізації є реабілітація після звільнення з пенітенціарних установ. Це най­більш складний етап, він показує, наскільки ефек­тивним виявився процес ресоціалізації на волі.

Проблема повернення до законослухняного життя дуже складна і вона стає ще більш склад­ною, якщо людина була засуджена неодноразово і провела у місцях позбавлення волі кілька років. Відомо, що ізоляція від суспільства, особливо на тривалі терміни, спричиняє втрату соціально ко­рисних зв’язків і позбавляє самостійності у рі­шенні побутових питань. Знаходячись в УВП, лю­дина часом здобуває нові для нього навички зло­чинного життя, крім того, при відбутті покарання деякі деформації особи можуть знайти підкріп­лення і поглибитися, що істотно ускладнює ре - соціалізацію неодноразово засуджених осіб, і со­ціальна адаптація їх до умов життя на волі відбу­вається з ускладненнями.

Одним з засобів по успішній ресоціалізації після звільнення на волю є процес реабілітації, який передбачає відновлення соціального статусу, корисних зв’язків, звичок, навичок, трудової ква­ліфікації, формування позитивного способу життя. Все це потребує нормальних житлових та побуто­вих умов, реєстрації (прописки), працевлаштуван­ня, медичної та психологічної допомоги.

Як показали дослідження, причиною невико­нання вимог по працевлаштуванню центрами зай­нятості населення, виконавчими органами влади та управління, органами внутрішніх справ є низь­ка кваліфікація осіб, звільнених з місць позбав­лення волі порівняно з працівниками аналогічних спеціальностей в народному господарстві.

Як показує практика, у більшості випадках для звільненого з місць позбавлення волі, який втра­тив соціальні зв’язки з сім’єю, родичами та близь­кими, пошуки працевлаштування та житла займа­ють кілька місяців, і в цей час вони жебракують, ночують на вокзалах, горищах, у підвалах і знову скоюють злочини. За даними Державного депар­таменту України з питань виконання покарань (далі - ДДУПВП), на запити УВП про трудове і побутове влаштування звільнених дають відповіді лише 18,2 % територіальних органів внутрішніх справ. У більшості випадків у них сповіщається, що через негативні дані звільненого його трудове і побутове працевлаштування та забезпечення жит­лом не можливе. Однією із причин низького рівня трудового влаштування звільнених з місць по­збавлення волі є небажання трудових колективів, підприємств брати на роботу засуджених.

Четвертий етап при характеристиці ресо - ціалізації є ресоціалізація осіб з психічними ано­маліями. Відомо, що в місцях позбавлення волі знаходиться значна кількість інвалідів, хворих на туберкульоз, осіб з психічними аномаліями, алко­голіків та наркоманів. По даним нашого дослі­дження, до 75 % осіб, засуджених мають фізичні вади, захворювання та психічні аномалії.

Найчастіше психічні аномалії мають засу­джені, які перебували в УВП більше п’яти років; з них неодноразово судимі складають 43,0 %, у тому числі 30,8 % - лідери угрупувань, 18,5 % - хронічні алкоголіки. Тільки 38,5 % засуджених яв­ляються психічно здоровими.

Засуджені з психічними аномаліями негативно впливають на інших засуджених, створюють конфліктні ситуації в угрупованнях, потребують окремої ізоляції від психічно здорових осіб, уваги до них після звільнення з місць позбавлення волі, а також надання їм психічної та медичної допомо­ги. Особливої уваги при звільненні потребують інваліди І та ІІ груп, хворі на туберкульоз, і най­більшої ті, хто втратив соціальні зв’язки на волі. За даними дослідження та звітів медичних уста­нов ДДУПВП, у пенітенціарних установах на ту­беркульоз хворіє кожний десятий засуджений, причому більше всього в установах з мінімальним рівнем безпеки (14,8 %).

За даними ДДУПВП, туберкульоз був виявле­ний: на волі у 21,6 %; в слідчому ізоляторі - 21,1; колоніях - 46,2; в тюрмах - 1,6; не встановлено - 8,5. Заразилося на волі - 20,8 %; у слідчому ізоля­торі - 22,7; в колоніях - 54,1; в тюрмі - 2,4.

П’ятий етап - ресоціалізація неповнолітніх. Відповідно до чинного законодавства усі неповно­літні обов’язково мають проходити загальноосвіт­нє та професійно-технічне навчання і більшість з них добросовісно до нього ставиться. У 2005-2008 на­вчальному році навчалось 4,7 тис. неповнолітніх; штат педагогів складається з 386 кваліфікованих спеціалістів. На сьогодні у виправних колоніях утримується понад 17 % неповнолітніх, з яких не мають загальної середньої освіти: 3,3 % - початко­вої; 28 % - базової середньої освіти.

Як виявило дослідження, майже 80% звільне­них неповнолітніх повертаються на колишнє міс­це проживання до батьків або родичів і продовжу­ють навчання, дехто з них працевлаштовується і забезпечується житлом. Однак 44,5 % звільнених неповнолітніх не можуть працевлаштуватися; 24,5 % взагалі не хочуть працювати. При цьому значна частина звільнених неповнолітніх бажає навчатися в коледжах, гімназіях, профтехучили­щах, ліцеях, однак через платне навчання не має можливості це зробити.

В сучасних умовах проблеми навчання, пра­цевлаштування після звільнення неповнолітнього на волю, крім батьків, родичів та близьких, більше нікого не турбують. В цьому зв’язку необхідно наділити місцеві органи самоврядування повнова­женнями направляти звільнених з місць позбав­лення волі для трудового влаштування на кон­кретні підприємства і ввести відповідальність по­садових осіб за виконання їх розпоряджень. Не­обхідно також за рахунок місцевих органів самов­рядування створити регіональні центри соціаль­ної адаптації для неповнолітніх сиріт та інвалідів, які не мають родичів, надати їм можливість без­коштовно навчатись, допомагати у їхньому праце­влаштуванні, забезпеченні житлом і харчуванням.

Таким чином, ресоціалізація є складною соці­ально-правовою категорією, яка охоплює ряд явищ правового, соціального, психологічного характеру і є предметом дослідження таких наук, як кримі­нологія, кримінально-виконавче та кримінальне право, соціологія, психологія та педагогіка. Про­ведений авторами аналіз дозволив визначити структуру ресоціалізації, яка складається з:

- винесення вироку, визначення покарання і виявлення ставлення засудженого до нього, який визнає або не визнає вину за скоєний злочин;

- адаптація до умов відбування кримінального покарання;

- виправлення;

- підготовка засуджених до звільнення;

- звільнення і соціальна адаптація до умов життя на волі.

Перший етап можна назвати допенітенціар - ним, другий, третій і четвертий - пенітенціарним, п’ятий - постпенітенціарним.

На першому етапі ресоціалізуючий вплив на засудженого має вид і строк призначеного судом покарання, а також вид установи, де він буде від­бувати покарання. Відомо, що надмірно суворі по­карання озлоблюють засудженого, перешкоджа­ють нормальній адаптації до життя в умовах по­збавлення волі, а надто легкі покарання формують невірне уявлення про безкарність його протиправ­них дій, що, як наслідок, приводить до неможли­вості досягти мети покарання - виправлення і по­вернення в суспільство законослухняного грома­дянина.

На другому, третьому і четвертому етапах від­бувається адаптація до місця позбавлення волі та ресоціалізація особистості в УВП. Від того, на­скільки засуджений виявиться підготовленим до життя в суспільстві, наскільки зміняться його ціннісні орієнтації, залежить його подальше жит­тя як законослухняного громадянина. Соціальна адаптація на волі відбувається успішно, якщо підготовка засудженого до звільнення виявиться достатньо ефективною.

Завершальним, п’ятим, етапом ресоціалізації засуджених є соціальна адаптація до умов життя після відбування кримінального покарання. Цей період найбільш складний, він показує, наскільки успішно пройшов процес ресоціалізації на волі. Таким чином, ресоціалізація звільнених з місць позбавлення волі являє собою комплекс питань моральної, психологічної і практичної підготовки засуджених до звільнення, засвоєння ними нових соціальних ролей після відбування покарання, відновлення корисних соціальних зв’язків і перед­бачає активне керування цим процесом державни­ми органами і громадськими організаціями, усу­нення або нейтралізацію негативних факторів, які перешкоджають поверненню осіб, які відбули по­карання, до суспільно корисної діяльності. Необ­хідний комплексний підхід до самого процесу ре - соціалізації та до вивчення цієї соціально-право­вої категорії в сучасних умовах гуманізації та демократизації суспільства.

Досить часто в кримінологічній літературі про­цес ресоціалізації ототожнюється з соціальною адаптацією і визначається, що поняття «ресоціа­лізація» охоплює практично всі інстанції реалі­зації кримінальної відповідальності, тобто являє собою багатогранний, багатоаспектний процес соціальної адаптації людини, яка скоїла злочин.

На наш погляд, правомірність ототожнення по­нять «соціальна адаптація» і «ресоціалізаця» викли­кає сумніви, хоч між цими поняттями є багато спільного: як соціальна адаптація, так і ресоціа­лізація передбачають не тільки вплив зовнішнього середовища, але й активність особистості (суб’єк­та процесу). Обидва аналізованих явища мають на увазі застосування до суб’єкта різноманітних за­ходів державного, суспільного впливу та соціаль­ного контролю. Однак ставити знак рівності між ними все-таки не слід. Соціальна адаптація, на відміну від ресоціалізації, припускає пристосу­вання індивіда до конкретного соціального сере­довища, її суть полягає в усвідомленні суб’єктом норм і правил людського співіснування та їх вико­нання на всіх етапах соціалізації особистості.

Сама по собі адаптованість або наявність здат­ностей і можливостей для пристосування у житті суспільства, має такі види: соціальна, психологіч­на і трудова. Соціальна адаптація - встановлення нормальних суспільних стосунків після звільнен­ня на волю, вона пов’язана з соціальною реабі­літацією. Психологічна адаптація - це засвоєння особою, яка звільнилась з місць позбавлення волі, суспільних стандартів і цільових орієнтацій та ре­абілітація психічних і соціальних норм поведінки, які були загублені нею під час перебування в ізо­ляції. Психологічне відчуження особистості у місцях позбавлення волі сформувалося під впли­вом психічної і фізичної ізоляції; після відбування покарання виникає необхідність у психічній реа­білітації, вже вільної людини, яка повинна само­стійно вирішувати повсякденні питання виживан­ня на волі. Особа, яка звільнена з місць позбавлен­ня волі, в перші два-три місяці відчуває розгубле­ність, проявляє несамостійність, невміння спілку­ватись, емоційно напружена, їй часто властива афективна поведінка. Вона потребує певного часу для соціальної та трудової адаптації. Трудова адаптація, пов’язана з працевлаштуванням, про­фесійною підготовкою та перепідготовкою, освоєн­ням нової спеціальності, з труднощами входження в трудовий колектив, визначенням матеріальних та моральних стимулів до праці, із ставленням ко­лективу до колишнього засудженого.

На наш погляд, характерними особливостями соціальної адаптації осіб, звільнених з місць по­збавлення волі повинні бути:

- вплив соціального середовища на процес адаптації звільнених з місць позбавлення волі ;

- відновлення соціальних зв’язків у куль­турній, економічній, правовій, сімейній та інших сферах соціального життя;

- співвідношення системи особистих психо­логічних установок та вимог навколишнього сере­довища у трудовому колективі, побутовому ото­ченні, в сім’ї тощо;

- формування професійної та правової орієн­тації у звільнених на волю на життя без правопо­рушень, адаптацію до нового життя і дотримання кримінально-правових норм та правил суспільної поведінки;

- перебудова соціальних, психологічних, побу­тових, моральних та інших уявлень та життєвого світогляду у процесі соціальної адаптації;

- виховання правильного ставлення звільненого до праці, підвищення кваліфікації, працевлашту­вання за спеціальністю, яку звільнений мав до за­судження або набув під час терміну покарання чи після звільнення; розв’язання житлової проблеми;

- вплив кримінального світу, колишніх засу­джених та кримінальних елементів на звільнено­го, які не дають можливості адаптуватися на волі;

- особливості економічної ситуації в країні, нові форми господарювання, безробіття, інфляція, розвиток малого підприємництва, що також по­требують перепідготовки та законодавчого закрі­плення необхідності набуття нової професії особа­ми, звільненими на волю, а також їхньої трудової та соціальної адаптації;

- ставлення органів місцевої влади та самовря­дування, центрів зайнятості населення, співробіт­ників органів внутрішніх справ, адміністрації під­приємств, установ та організацій до особи, яка звільнилась з місць позбавлення волі; необхід­ність надання їй психологічної, медичної допомо­ги, працевлаштування, забезпечення житлом, про­фесійної підготовки та перепідготовки відповідно до сучасних вимог.

Результати проведеного дослідження дозволя­ють дійти висновків теоретичного і науково-прак­тичного спрямування, головним з яких є наступні:

По-перше, «Ресоціалізація» - це складна соці­ально-правова категорія, яка охоплює різні сторо­ни оновлення соціальних зв’язків як під час відбу­вання покарання, так і після звільнення з місць позбавлення волі, тому її необхідно підрозділяти на пенітенціарну і постпенітенціарну. Пенітенціарна ресоціалізація являє собою звикання засудженого до умов позбавлення волі та вироблення у нього законослухняної поведінки в установі, де він відбуває покарання за вчинений ним злочин. До постпенітенціарної ресоціалізації необхідно від­нести комплекс заходів з трудового та побутового влаштування і встановлення зв’язків у звільнено­го з метою його подальшої соціальної реабілітації після звільнення на волю;

По-друге, з урахуванням результатів вивчення реабілітації як соціально-правової категорії авто­ром додається поняття соціальної та трудової ре­абілітації осіб, звільнених з місць позбавлення волі. До соціальної реабілітації автор відносить процес підготовки осіб, у яких закінчується тер­мін відбування покарання в установах виконання покарань, шляхом надання їм постпенітенціарної допомоги, яка реалізується у вигляді комплексу заходів соціального, правового, виховного та кри­мінологічного характеру, направленого на віднов­лення, а за необхідності набуття цими особами особистих якостей, які дозволяють їм вести зако­нослухняний та соціально-корисний спосіб життя;

По-третє, з метою подальшого удосконалення соціальної та трудової реабілітації осіб, звільне­них з місць позбавлення волі, пропонується:

- в структурі Державного департаменту Укра­їни з питань виконання покарань створити відділ по підготовці звільнених на волю осіб, а в складі Міністерства праці та соціальної політики - спеціальний підрозділ, який би забезпечував ко­ординацію та організаційно-методичне керівницт­во діяльністю закладів та установ, що займаються питаннями соціальної підтримки та захисту осіб, які звільнились з місць позбавлення волі;

- в регіонах за допомогою міських державних адміністрацій та органів місцевого самоврядуван­ня за рахунок місцевих бюджетних та позабю­джетних коштів, суспільних, благодійних та релі­гійних організацій створити притулки, будинки нічного та тимчасового перебування осіб, які не мають житла, будинки-інтернати для осіб похило­го віку та інвалідів І-ІІ груп, а також для осіб, які втратили соціальні зв’язки з сім’єю і не мають постійного місця проживання;

- в проекті нового Податкового кодексу Укра­їни розробити механізм пільгового оподаткування тих підприємств, установ та організацій різних форм власності та видів господарювання, які бу­дуть брати на роботу осіб, які звільнились з місць позбавлення волі;

- особливу увагу необхідно приділити молоді та неповнолітнім, які звільнились з місць позбав­лення волі. Пропонується забезпечити їх психо­логічними, юридичними, соціально-економічни­ми, інформаційними послугами, а також створи­ти спеціалізовані служби соціального захисту мо - ло-ді на базі УВП і в центрах соціальної адаптації молоді.

Література

1.Дюркгейм Э. Социология. Её предмет, метод, пред­назначение. - М. Наука 1995. - 236 с.

2. Стручков Н. А. Курс исправительно - трудового права: Проблемы особенной части. - М., Юриздат 1985. - 78 с.

3. Комарницкий С. И. Проблемы дифференциации наказания: Сб. науч. тр. ВНИИ МВД СССР. - М., 1991. -

С. 94, 102.

4. Конвенция против пыток и других жестоких, бес­человечных или унижающих достоинство видов обра­щения и наказания (1984) // СССР и международное сотрудничество в области прав человека: Документы и материалы. - М., 1989. - С. 384-398.

5. Писарев В. Р. Ресоциализация освобождаемых от отбывания наказания // Исправление, наказания и со­циальная адаптация осужденных: Сб. ВНИИ МВД. - М., 1990. - № 5. - 4 с.

6. Богатирьов І. В. Державна кримінально - вико­навча служба України. - Дніпропетровськ; ПП «Ліра» - 2007.

7. Богатирьов І. Г. Створення системи ресоціалізації засуджених // Проблеми потенціальної теорії і практи­ки. - К., 1998. - №3 - С. 23-24.

8. Кримінально - виконавчий кодекс України. - К.: Атіка, 2003. - 96 с.

9. Неживець О. М.; Жук Л. А., Жук І. Л. Ресоціалі - зація засуджених та осіб звільнених з місць позбавлен­ня волі К., Кондор - 2009.



Л. А. Жук, Е. Н. Неживец

Теоретические основы социальной и трудовой ресоциализации осужденных и лиц освобожденных из мест лишения свободы.

В статье расматриваются понятия ресоциализации, реабилитации та социальной адаптации осужденных и лиц освобождаемых с мест лишения свободы, дается ряд практических рекомендаций по пенитенциарной и постпенитенциарной работе с этой категорией лиц.

L. А. Zhuk, Е. N. Negivetz

Theoretical foundations of social and labor resocialization sentenced and persons released from prison.

This article discusses the concept of resocialization, rehabilitation and social adaptation of convicts and persons released from prison, given a number of practical recommendations on the prison and postpenitentsiarniy work with such people.