joomla
ПРАВОВІ ОСНОВИ ТРАНСФОРМАЦІЇ МІЖНАРОДНО-ПРАВОВИХ НОРМ У ВНУТРІШНЬОМУ ПРАВІ УКРАЇНИ
Юридичний вісник. Повітряне і космічне право

С. Герасимчук

Проблеми створення сприятливого правового клімату для залучення інвестицій в аерокосмічну галузь. У статті розглядаються проблеми створення сприятливого клімату залучення закордонних інвестицій в космічну галузь народного господарства, а також розглянуто схеми захисту інтересів інвесторів.


Юридичний факультет Інституту повітряного і космічного права НАУ

Стаття розглядає основні принципи трансформації норм міжнародного права в норми внутріш­нього права України та співвідношення таких норм в національному законодавстві.



Реалізація державами норм міжнародного права є складовою системи міжнародно-право­вого регулювання, в якій держава розглядається як основний суб'єкт поведінки. Норма міжнаро­дного права виступає як критерій поведінки, а її модель вимагає виконання юридичних приписів[25] Важливу роль у такому процесі відіграє відно­шення держави до дії міжнародних норм права в своєму внутрішньому (національному) праві. І від того, наскільки ця країна морально і юридич­но готова до дії в своєму власному праві міжна- родно-правових норм, та який вона обере для цього правовий механізм, залежить ступінь реа­лізації норм міжнародного права як таких на практиці. Саме так абстрактні норми міжнарод­ного права набувають свого реального, життєво­го значення як для держав, гак і для міжнародно­го співтовариства в цілому.

Практика застосування міжнародних норм у внутрішньому праві показує, що такого роду вза­ємозв’язок головним чином забезпечується дією міжнародних звичаєвих і договірних норм права як основних джерел міжнародного права. В той же час інші його джерела, такі як «загальні принципи права, визнані цивілізованими нація­ми», а також «судові рішення, доктрини най­більш кваїіфікованих спеціалістів з публічного права» не мають самостійного значення в право - застосовчій діяльності держав — вони є допомі­жними засобами при встановленні вищезазначе­них норм. Крім того, «загальні принципи права» витікають з основних правових систем світу, а тому не вимагають застосування спеціальної юридичної техніки національного права що при­таманне основним джерелам міжнародного права при їх взаємодії з внутрішнім правом.

Разом із важливістю для науки осмислення сутності дії міжнародного права на право внут­рішнє, на практиці ця проблематика має не мен­ше значення. Міжнародне право зобов'язує дер­жаву як корпоративний орган, а не конкретних індивідуумів чи державні органи. Громадянин пов’язаний законом своєї держави і не є зо - бов’язаним підпорядковуватися міжнародному праву, якщо право його держави не забезпечує таке підпорядкування. Проте держава як корпо­ративний орган зобов’язана виконувати норми останнього. Такий стан речей досить часто ви­кликає конфлікти подвійного характеру: по- перше. за відсутності відповідного внутрішнього права державна виконавча влада не в змозі за­безпечити виконання норм міжнародного права і, таким чином, громадянин може порушувати но­рми, які його власна держава зобов'язана вико­нувати; по-друге, якщо внутрішнє право допус­кає прийняття акта, який держава не має право приймати згідно із її зобов’язаннями відповідно до міжнародного права, то громадянин такої держави уповноважується виконувати такий акт і не повинен ігнорувати норму міжнародного пра­ва, яку його власна країна зобов’язана поважати’. Вищенаведені приклади являють собою лише найбільш типові випадки, що викликають конф­ліктні ситуації у міжнародному та внутрішньому праві. Встановлена (звичаєва чи конвенційна) норма міжнародного права може не збігатися із прийнятим націонаїьним законом, або навпаки, національний закон може буги несумісним із прийнятим міжнародним договором. При цьому актуально постає питання: яке ж право — націо­нальне чи міжнародне — має застосовуватися національними органами та на основі яких норм будуватимуться рішення таких органів: на нормах міжнародного права чи на конфліктуючому з ними національному законі?[26]

Разом з тим держава зобов’язується викону­вати свої обов'язки за договірним чи звичаєвим міжнародним правом незалежно від стану її вла­сних законів. Відповідно теорія і практика роз­робили безліч способів застосування міжнарод­ного права у внутрішньому праві держав, проте єдиного підходу до вирішення цієї проблеми не існує і поки що такого не може буги вироблено, оскільки кожна націонаїьно-правова система мі­стить відмінні риси, котрі суттєво впливають на специфіку правозастосовчої діяльності даної кра­їни. Це призводить до великого різноманіття за­конодавчої та правозастосовчої практики держав, до різних поглядів доктринального характеру се­ред вчених-юристів. Крім того, кожна держава розвивається в конкретних історичних умовах, що також впливає на своєрідність її юридичної практики з порушеного питання.

Аналізуючи досвід західних країн (таких як США. Франція), стає зрозумілим, що в практиці цих держав та міжнародних судів чітко просте­жується загальний підхід до вирішення проблеми дії міжнародного права на внутрішнє, а саме ви­знання міжнародного права частиною внутріш­нього правопорядку. В той же час цей процес є досить неоднозначним і суттєво відрізняється за­лежно від конкретної країни.

Нову систему взаємодії зовнішнього та внут­рішнього права демонструє так зване право єв­ропейських співтовариств, або право Співтова­риства (Community Law), відмінною рисою якого є здатність прямо втілюватися у життя. Тим са­мим право Співтовариства проявляє своє верхо­венство краще, ніж будь-яка інша аналогія серед існуючих традиційних систем щодо дії міжнаро­дних договорів, які не проникають так глибоко в національні правові системи. Характерною ри­сою права європейських співтовариств є проце­дура приєднання нових держав до Європейського Союзу (ЄС). Вона передбачає суворо визначений порядок визнання новими державами-членами дії права Союзу у внутрішньому праві таких країн.

Проблема застосування міжнародного права у праві національному гостро постала перед Украї­ною та іншими колишніми союзними республіка­ми. а нині незалежними суверенними державами, які проголосили своїми основними цілями перехід до ринкових відносин, формування громадянсько­го суспільства та створення правових держав.

У Конститу ції України 1996 р. зазначено, що чинні міжнародні договори, згода на обов’язко­вість яких надана Верховною Радою України, є ча­стиною національного законодавства України . Отже, нині склалися сприятливі умови для практи­чного вирішення порушеної вище проблеми. Кон­ституція України закріпила ідею організації держа­вної влади, 'заснованої на принципах поділу влад та верховенства закону, що означає докорінний пере­гляд багатьох колишніх правових поглядів, у тому числі на проблему співвідношення міжнародного га внутрішнього права. Закладений в ній принцип пріоритету міжнародного права перед національ­ним законодавством повністю стосується і актів міжнародного космічного права[27]. Також Консти­туцією встановлено, що «виключно законами України визначаються: ...засади...освоєння косміч­ного простору...»[28]

Окремо треба виділити Закон України «Про дію міжнародних договорів на території Украї­ни», який визнав принцип функціонування між­народних договорів як національне право нашої країни. Верховна Рада України постановила, що укладені і належним чином ратифіковані Украї­ною міжнародні договори являють собою не­від’ємну частину національного законодавства України і застосовуються в порядку, передбаче­ному для норм національного законодавства. Прийняття цього закону є свідченням нової полі­тики України у питанні про співвідношення між­народного та внутрішнього права. її прихильнос­ті до визнання загальноприйнятої для правових держав практики в цій сфері міжнародних відно­син[29]. На думку професора Денисова, це створило передумови для розробки і прийняття дійсно де­мократичної конституції та вирішення в ній принципових питань, що стосуються дії міжна­родно-правових норм у внутрішньому праві кра­їни. В той же час більшість із поставлених вище питань, пов'язаних із конкретним застосуванням міжнародних норм права в національному праві України, цим законом не знімаються.

Першим законодавчим актом, що комплексно увібрав в себе більшість міжнародно-правових норм і принципів космічної діяльності, став Закон України «Про космічну діяльність». В статті 18 цього Закону, зокрема, проголошено про «...дотри­мання загальновизнаних принципів і норм міжна­родного права», а стаття 9 встановлює заборону «...порушення міжнародних норм та стандартів щодо забруднення космічного простору».

Крім цього, «Україна забезпечує виконання взя­тих на себе зобов’язань у галузі космічної діяльно­сті та несе відповідальність згідно з загальновизна­ними нормами міжнародного права...»9.

Вказані закони набули стратегічного значення для формування засад зовнішньоекономічної ді­яльності України і створення правових умов сприяння процесам інтегрування країни в міжна­родний поділ праці та завоювання свого місця на світовому ринку. Сучасний стан нормативно-1 правового забезпечення космічної діяльності в Україні, зіставлення його рівня з рівнем націона­льного космічного права провідних держав світу дає можливість констатувати, що в Україні в ре­зультаті виконання двох перших Національних космічних програм утворено в загальних рисах національне космічне право. Своєю чергою, це надає змогу, з однієї сторони, планувати вже протягом третьої Національної космічної про­грами завершення побудови національного кос­мічного законодавства, а з другої, планувати йо­го системну гармонізацію з міжнародним космічним правом.

Таким чином, можна зробити висновок, що правові умови процесу інтеграції України до сві­тового ринку космічних послуг і технологій, на­самперед залежать від ефективності імплемента­ції положень міжнародного космічного права в національному законодавстві. Доказом цього ви­ступає Закон України «Про космічну діяльність», який акумулює на національному рівні основні міжнародно-правові принципи та норми косміч­ної діяльності. Прийняттям даного Закону зроб­лено перший і дуже важливий крок у цьому на­прямі. Однак цим Законом не може, звичайно, охоплюватися вся широка гама відповідних сус­пільних відносин. Дтя цього нагально потрібні інші законодавчі га підзаконні акти, які допов­нюватимуть Закон комплементарною множиною норм міжнародного права, перекладених мовою нормативних актів внутрішнього права з питань, що безпосередньо пов'язані з регулюванням сві­тового ринку космічних послуг і технологій га з проблемами інтеграції України до цього ринку.

Отже, від ефективності імплементації зале­жить розвиток не тільки національного косміч­ного права, а й самої космічної галу з і з огляду на її міжнародну спрямованість. Вже зараз існує по­треба в імплементації в національне космічне за­конодавство багатьох норм і правил таких між - народно-правових актів, як Угода про ряту вання космонавтів, повернення космонавтів і повер­нення об'єктів, запущених у космічний простір (1968 р.). Конвенція про міжнародну відповіда­льність за шкоду, заподіяну космічними об'єктами (1972 р.). Конвенція про реєстрацію космічних об’єктів, запущених у космічний простір (1975 р.). та інших міжнародно-правових актів з питань правового регулювання космічної діяльності. З проблемою імплементації у національне косміч­не законодавство положень міжнародного права пов’язане й питання про ратифікацію Україною міжнародних договорів і угод з питань викорис­тання космічного простору. Зокрема, в найближ­чий час потрібно законодавчо висловити своє відношення до Угоди про діяльність держав на Місяці та інших небесних тілах (1979 р.), Конве­нції про розповсюдження сигналів, які несуть програми і розповсюджуються за допомогою су­путників (1974 р.), Європейського Конвенції що­до транскордонного телебачення (1989 р.) та ря­ду інших. Це є обов’язковою передумовою практичної імплементації норм та принципів міжнародного космічного права у внутрішнє за­конодавство України.

Список використаних джерел

1. Конституція України // Відомості Верховної Ра­ди. 1996, —№30.

2. Закон України «Про космічну діяльність» / Ко­смічне право України. Збірник над. і міжнар. правових актів / Упоряд.: І. П. Андрушко. О. В. Бєглий; Відп. ред.

Н. Р. Малишева та Ю. С. Шемшученко. 3-те вид., пере - роб. і допов. — К.: Юрінком Інтер, 2001. С. 88.

3. Бєглий О. В. Правове регулювання світового ри­нку космічних послуг і технологій: Дис. ... канд. юр. наук: 27.09.02. — К., 2002. — С. 139.

3 .Денисов В. //. Развитие теории й практики взаи­модействия международного права и внутреннего права // Реализация международно-правових норм во внутреннем праве / АН Украины Институт государст­ва и права им. В. М. Корецкого. — К.: Наукова думка, 1992.—С. 7—24.

5. Курдюков Г. И. Эффективность деятельности госу­дарств по реализации норм международного права. Свердловск, 1981. — С. 54.