joomla
ТЕОРЕТИКО-ПРАВОВІ ПІДХОДИ ДО РОЗУМІННЯ СУБ’ЄКТІВ ПРАВА ОКРЕМИМИ ГАЛУЗЕВИМИ НАУКАМИ
Юридичний вісник. Повітряне і космічне право

Юридичний інститут «Інститут повітряного і космічного права» НАУ

УДК 340.1 (045)

І. М. Сопілко, заступник директора з навчальної роботи Юридичного інституту «Інститут повітряного і космічного права» Національного авіаційного університету

В статті досліджується питання визначеності суб’єктів права в рамках окремих галузевих наук. Автор, на основі проведеного аналізу, робить висновок про необхідність чіткого розмежу­ванням таких понять як суб’єкт права і суб’єкт правовідносин та визначення їх змістовнихха - рактеристик.

Ключові слова: суб’єкт права, галузеві науки, суб’єкт правовідносин, теорія держави і права.



В останні роки питання активізувались те - оретико-прикладні дослідження суб’єктів пра­ва окремих галузевих наук, тому проблематика суб’єкта права, а саме суб’єктів права окремих галузевих наук — фінансового права, трудового права, права інтелектуальної власності є однією із доволі складних і дискусійних. Про­ведення подібних досліджень ускладнюється необхідністю по новому визначити поняття суб’єктів права, а також виявити та обґрунтува­ти межі прояву його свободи і творчості.

Сучасна теорія держави і права має вже доволі сталі напрацювання щодо понятійного апарату теорії суб’єктів права. Особливістю цих досліджень є те, що більшість вчених як вітчизняних. так і зарубіжних не вирізняють окремо суб’єктів права і суб’єктів правовідно­син, а, як правило їх ототожнюють. Тому вихо­дячи із вищевикладеного актуальність темати­ки нашого дослідження полягає в тому, що те­орія суб’єктів права не піддавалась науковим «ревізіям» вже декілька десятків років, а об’єктивні зміни, які проходять в галузевих на­уках диктують необхідність проведення нових наукових пошуків із врахуванням галузевих підходів і вироблення єдиної теорії суб’єктів права. У даному випадку ми погоджуємось із Архиповим С. І., що існує потреба наукового обґрунтування «нового суб’єктивного бачення права, альтернативне сформованому об’єктив­ному розумінню в якому право розглядається як предметне явище, яке відірване від свого суб’єкта [11, С. 120].

Отже, предметом нашого дослідження буде аналіз галузевих підходів щодо ро­зуміння суб’єктів права, їх відмінність, про­блематика та виокремлення основних науко­вих проблем і окреслення основних на­прямків подальших досліджень теоретико­прикладного характеру.

Джерельну базу нашого дослідження ста­новлять напрацювання таких відомих вчених як: Алексєєв С. С., Архипова С. І., Гредескуль

Н. А, Заєць А. П. Нерсесянца В. С., Посікіра Р., Скакун О. Ф., Синайського В. І., Сергєєва

А. П., Толстой Ю. К., Шишка Р., Цвіна М. В. та інших.

Сьогодні в теорії права існують дві за­гальні тенденції щодо розуміння суб’єктів права: в першому випадку науковці не розді­ляють понять суб’єкт права та суб’єкт пра- вовідношення; в другому - виокремлюють ці дві категорії. Варто зауважити, що останніх значно менше.

Так, ще на початку ХІХ століття відомий вчений Гредескуль Н. А. у своїй праці «Общая теория права» писав, що «субьекть права явля­ется центральнимь пунктомь вь юридическихь отношенияхь»[ 3, С. 289]. А також поділяв він їх на ті, які є фізичною особою і відповідно — є «творець создаваемихь имь прав и обоязанос- тей» і «искуственного» суб’єкта, яким є юри­дична особа. Отже, як бачимо його розуміння суб’єкта права співпадають із розуміння суб’єкта правовідносин. Ще на початку

ХІХ століття варто зауважити, що сучасні


Вчені концептуально не внесли особливих но­вел у розуміння теорії суб’єктів права.

Нерсесянц В. С., розуміє під суб’єктом права, певні «особи чи організації, за які виз­нані законом особлива юридична властивість правосуб’єктності, яка дає можливість брати участь у різних правовідносинах з іншими особами і організаціями. [7].

Алексєєв С. С. вважає, що для суб’єкта пра­ва характерними є дві головні ознаки. По-пер­ше, це особа - учасник суспільних відносин, яка за своїми властивостями фактично може бути носієм суб’єктивних юридичних прав та обов’язків. Вона повинна володіти: а) зовніш­ньою відокремленістю; б) персоніфікованістю; в) здатністю виробляти, виражати та викону­вати персоніфіковану волю. По-друге, це ре­ально здатна брати участь у правовідносинах особа, яка набула властивості суб’єкта права в силу юридичних норм [1, с. 138].

В унісон їм звучить визначення викладе­не в юридичній енциклопедії, що «суб’єкт права - фізична або юридична особа, яка є учасником національних чи міжнародних правовідносин [12, с. 138].

Відомий французький вчений Сандевуар П. у своїй праці «Введение в право» дає наступне тлумачення суб’єкта права, що — «это инди­вид или группа индивидов способный быть носителем прав и обязанностей. Статус субъ­екта права — это качество, превращающее ин­дивида или группу индивидов в центр прав, интересов и обязанностей, установленных в законном порядке, а также поднимающей это­го индивида или эту группу индивидов до уровня активного и ответственного участника правовой жизни. Если субъект права рассмат­ривается с точки зрения его прав и прерога­тив, то о нем говорят как об активном субъек­те права. Если же он рассматривается с точки зрения его обязанностей, то о нем говорят как о пассивном субъекте права» [8]. Він чітко виділяє дві категорії осіб фізичні особи і юри­дичні особи. Останніх він поділяє на юридич­них осіб приватного і публічного права. Аналізуючи юридичних осіб приватного пра­ва він веде мову про такі різновиди, як «ком­паниях, ассоциациях, объединениях экономи­ческих интересов и фондах»[12]. До числа юридичних осіб публічного права Сандевуар П. відносить «шесть категорий учреждений, а именно: государство, округа, департаменты, общины, общественные учреждения, а также стоящая несколько в стороне и имеющая свои особенности категория объединений общест­венных интересов» [8].

Архіпов С. І. у своїй монографії «Субъект права: теоретическое иследование» вважає, що «суб’єкт права це не тільки носій прав та обов’язків, але і головний фактор всього право­вого життя, від котрого залежить зміст права, його функціонування і розвиток [9]. Сьогодні, в період бурхливих змін, які приходять в галу­зевих науках заслуговує особливої уваги підхід даного вченого за яким суб’єкт права характе­ризується як «сукупність правових зв’язків», який не «являється елементом правових відно­син, а напроти самі правові відносини є вто­ринні по відношенню до суб’єкта і будуються навколо нього» [11].

На думку більшості учених, основним суб’єктом права є саме людина, яка може вступати у правові відносини. Умовою вступу у правовідносини є наявність у неї право­суб’єктності.

В юридичній літературі існує три напрям­ки визначення правосуб’єктності: перший, обґрунтований М. В. Вітруком, визначає пра - восуб’єктність із категорій правоздатності та дієздатності в їх невідривності та єдності. Правосуб’єктність особи становить собою єдність її структурних елементів - правоздат­ності і дієздатності. Якщо правосуб’єктність реалізується лише через дієздатність, то саме через здатність суб’єкта усвідомлювати свої юридично значимі поступки та керувати своєю поведінкою вона й виражається. Цю те­оретичну позицію тривалий час послідовно відстоював й С. С.Алексєєв. Він вказував, що правосуб’єктність є не що інше, як праводіє - здатність. Тому категорії «суб’єкт права» і «правосуб’єктність» співпадають. Сама право - суб’єктність є невід’ємною від особи її якістю.

Прибічники другого напрямку, окрім пра - водієздатності, включають в правосуб’єкт - ність й права та обов’язки, що закріплені за особами законами і ототожнюють її по суті з правовим статусом особи.

Прихильники третього напрямку визна­ють, що зміст правосуб’єктності складає пра- водієздатність. Але є ряд правовідносин, учас­никами яких закон визнає й недієздатних гро­мадян. Наприклад, існують спеціальні ко­лекції та виставки фастмагоричних картин, створюваних божевільними, а то і навіть тва­ринами [11]. В рамках права інтелектуальної власності наукові напрацювання Шишки Р. є одними із найбільш значимих, які поставили ряд запитань перед загальною теорією суб’єктів права. Так, щодо визначеності суб’єктів права інтелектуальної власності в сфері творчої діяльності дослідники вважа­ють, що єдиним суб’єктом права на творчість є лише людина, хоча до творчої діяльності залу­чаються формалізовані (юридичні особи) та неформалізовані об’єднання (тимчасові творчі колективи) фізичних осіб, аналітично-про­грамні пристрої (штучний інтелект), тварини, інше, але лише людина, здатна усвідомлювати реальний та уявний світ і відображати його в об’єктивних чи суб’єктивних образах. В науко­вих дискусіях вже не раз піднімалось питання в наукових дискусіях про те, що проблеми виз­наченості суб’єкта творчості полягають у залу­ченні до цієї діяльності тварин: мавп, дель­фінів інших тварин, а особливо залучення до творчості штучного інтелекту та оцінки такої діяльності. Вчені вважають, що «рано чи пізно постане питання про партнерство зі штучним інтелектом, необхідність узгоджувати само­усвідомлення його як творчої особистості із потребами людини. Тому існує питання щодо визначеності однозначного розуміння суб’єк­тів права на творчу діяльність і тому загальна теорія держави і права повинна визначити їх місце в системі вчень про суб’єкти права.

У теорії фінансового права не у всіх ви­падках чітко і послідовно розмежовуються поняття суб’єкт фінансового права і суб’єкт фінансових правовідносин, що пояснюється, зокрема, тим, що немає єдиної позиції з цього питання в загальній теорії держави і права. Серед учених є прихильники позиції за якою поняття суб’єкт права і суб’єкт правовідносин тотожні, тому, досліджуючи проблему учас­ників правовідносин, розглядається загальна категорія суб’єктів права [4, с. 288]. Тому, у свою чергу дослідники теорії суб’єктів фінан­сового права вважають за доцільне «виділити більш вузьке поняття, ніж суб’єкт фінансово­го права, а саме - поняття суб’єкт фінансових правовідносин, яке вживається стосовно учасника конкретно — існуючих фінансових правовідносин і підкреслює реалізацію закла­деної у нормах права фінансової право - суб’єктності шляхом вступу суб’єкта у право­вий зв’язок з приводу формування, розподілу, організації використання грошових фондів суспільного призначення чи проведення фінансового контролю та набуття цим суб’єктом прав та обов’язків у сфері публічної фінансової діяльності, а до суб’єктів фінансо­вого права відносять «Українська держава, Автономна Республіка Крим, муніципальні утворення, державні органи та органи місце­вого самоврядування, юридичні й фізичні особи, які відповідно до норм фінансового права наділені правосуб’єктністю у сфері фінансової організації, грошової та кредитної системи держави, формування, розподілу та організації використання державою, АРК й муніципальними утвореннями централізова­них і децентралізованих грошових фондів суспільного призначення та здійснення фінансового контролю» [4].

Цікавими є погляди Халфіної О., яка справедливо зазначає, що участь суб’єкта у правовідносинах - це не єдиний спосіб роз­криття, реалізації його правового статусу, і категорію суб’єкт права не можна вважати то­тожною сумі усіх правовідносин, в які він вступає [10, с. 115].

В адміністративному праві під суб’єктом розуміють носія (власника) прав і свобод у сфері державного управління, що передбачені адміністративно-правовими нормами, що здатен надані права реалізувати, а покладені обов’язки виконувати.

Цвік М. В., Ткаченко В. Д., Петришин О. В. розрізняючи суб’єктів права і суб’єктів пра­вовідносин, зазначають, що ці два поняття не завжди збігаються: по-перше, правовідноси­ни - не єдина форма реалізації норм права; по­друге, малолітні діти, душевнохворі люди, які є суб’єктами права, не можуть бути суб’єктами правовідносин; по-третє, конкретний громадя­нин завжди є суб’єктом права, але не завжди є учасником правовідносин [5, С. 338].

Критика загальних підходів до розуміння суб’єкта права, яка викладена Архіповим С. І. «тенденції до натуралізації» суб’єктів права, при якому вони розглядаються як дещо мате­ріально існуюче» свідчить про нестандартний підхід до розуміння суб’єктів права [11].

Дійсно, варто уваги погляд вченого, що «су­б’єкт права це є основна правова цінність і ак­тивна основна права, його джерело і мета, центр правової системи». В юридичній науці не лише російські вчені піднімають проблематику суб’єктів права, а ряд вітчизняних учених заува­жують, що існує наукова потреба перегляду класичного розуміння за яким суб’єкт права ро­зуміється виключно як суб’єкт правовідносин.

В теорії трудового права також окремі вчені висловлюють думку, що «суб’єкти тру­дового права - більш широке поняття, ніж суб’єкти трудових правовідносин. Будучи суб’єктом трудового права, особа має здат­ність та можливість користуватися певними правами та виконувати відповідні обов’язки. Вступаючи до трудових правовідносин, така особа стає конкретним суб’єктом, що має чітко визначені права та може реально їх ре­алізовувати. Лише особа, яка є суб’єктом тру­дового права, лише потенційно може корис­туватися своїми правами. Тільки з моменту набуття статусу суб’єкту певного трудового правовідношення вона реально починає ко­ристуватися наданими їй правами. Вона має рівні із усіма іншими особами права та обов’язки в сфері правового регулювання трудовими нормами. Однак, не вступаючи до трудових правовідносин, така особа не може визнаватися ані працівником, ані роботодав­цем, тобто не є суб’єктом трудових правовід­носин. На відміну від суб’єктів трудових пра­вовідносин, суб’єкти трудового права - це по­няття, що охоплює за своїм змістом більше учасників трудових правовідносин, в яких ос­танні можуть виступати в якості працівника або роботодавця» [4].

Особливої уваги заслуговують погляди вчених, що окремі суб’єкти права є похідними від загальної основи, якою є людина. Лише лю­дина безпосередньо здійснює всі юридичні дії, виступає або від себе особисто на захист влас­них інтересів або в соціальній ролі як представ­ник юридичної особи чи держави. Однак, на думку Архіпова С. І., генетично і функціонально лише людина являється первинним суб’єктом права, оскільки всі інші суб’єкти створюються нею і підтримуються її волею [11].

Синайський В. І. дає наступну характери­стику суб’єктів цивільного права, а саме: а) всякий носій; б) прав і обов’язків; в) ци­вільному обороті. І додає, що людина повин­на бути конкретною особою, а не абстракт­ною. Ним також допускається як суб’єкт і со­юз людей, тобто певна корпорація, яка бере участь у цивільному обороті.[9]

У свою чергу російські вчені — цивілісти Сергєєва А. П., Толстой Ю. К., вважають, що «учасники цивільних правовідносин визнача­ються їх суб’єктами» [7]. Паралельно з окре­мими індивідами до суб’єктів цивільних пра - вові-дносин вони відносять і організації, які називаються юридичними особами, а також державу, суб’єктів федерації, муніципальні утворення.

Нерсесянц В. С. поряд з іншими суб’єкта­ми виділяє ще й органи держави як окремий суб’єкт, а саме вважає, що в «галузі публічно­го права органи держави виступають як са­мостійні суб’єкти права».

Українські розробники цивільного права виходять з позиції, що за загальними поло­женнями суб’єктами приватного (цивільно­го) права, а саме учасниками цивільних пра­вовідносин можуть бути (слід додати, що цивільне право ототожнює суб’єкти і учасни­ки правовідносин):

1) фізичні особи — громадяни України, а та­кож іноземці і особи без громадянства, які кори­стуються однаковими з громадянами України майновими та особистими немайновими права­ми за винятками, встановленими у законі;

2) юридичні особи — вітчизняні, іноземні, спільні вітчизняні з іноземними інвестиціями;

3) суб’єкти публічного права — держава Україна, Автономна Республіка Крим, тери­торіальні громади, іноземні держави та інші.

Оскільки держава та інші соціально - публічні утворення є складними організа­ціями, що виконують різні функції (у галузі як публічного, так і приватного права), а дер­жава до того ж є носієм політичної влади і су­веренітету, то в цивільному праві України во­ни традиційно не визнаються юридичними особами, а кваліфікуються як особливий вид суб’єктів цивільного права.

Архіпов С. І., автор радикального видання «Субъект права: теоретическое иследование» розглядає державу виключно як явище духовної сфери, що виступає формою правового об’єднан­ня всіх громадян. В якості суб’єкта права держа­ва представляє собою не єдине замкнуте ціле, а складну систему корпорацій, багато взаємо­діючих суб’єктів - правових союзів [2].

Заслуговує на увагу дослідження, яке про­ведене Шишкою Р., щодо статусу суспільства як суб’єкта права. Так, він обґрунтовує, що «сто­совно авторського права суб’єктом визнане й суспільство, що дає можливість підприємцям тиражувати й поширювати твори класиків без згоди» [11. Ми в даному випадку цілком погод­жуємось із вченим, що «суспільство не може визнаватися суб’єктом такого права, бо вельми невизначеними є його суб’єктивні права та юридичні обов’язки. Це швидше соціальна нор­ма, ніж юридична. Суспільство не можна при­тягнути до відповідальності за невиконання юридичних обов’язків» [11].

Отже, на підставі здійсненого компара­тивістського дослідження щодо визначення суб’єктів права та суб’єктів окремих галузей пра­ва, можна зробити висновок, що норми загальної теорії держави і права не розмежовують окремо суб’єкт права і суб’єкт окремих правовідносин. Ці поняття ототожнюються. Поряд з тим, ос­танні наукові дослідження галузевого характеру критикують цей підхід, тому існує нагальна по­треба для загальної теорії держави і права:

— визначитись із розмежуванням таких по­нять як суб’єкт права і суб’єкт правовідносин;

— врахувати ті зміни, які проходять в рамках окремих галузей права та передбачати можливість розширення кола суб’єктів. Так, що нам видається не такою вже й примарною пропозиція окремих вчених про те, що з ча­сом за штучним інтелектом доведеться визна­вати право суб’єкта творчості, право прийма­ти самостійні рішення; окремо необхідно виз­начитись із місцем держави, територіальних одиниць в системі суб’єктів права, інше.

Враховуючи наявність дещо різних на­укових підходів до розуміння суб’єктів права, можна зробити висновок, що існують переду­мови для подальших наукових пошуків, дис­кусій та напрацювань з даної тематики.

Література

1. Алексеев С. С. Общая теория права. - М.: Юрид. лит-ра, 1982. - Т.2.

2. С. И. Архипов. Суб’єкт права: теоре­тичне дослідження. СПб.: «Юридический Центр Пресс», 2004. - 469с.

3. Гредескуль Н. А. Общая теорія права» Лекціи, читанні в С. Петербургскомь Поли - техническомь Институть. Издание кассі взаи­мопомощи студентовь С. Петербург. - 1909. - СПБ Политихнического института. - 317с.

4. Голован З. С. Суб’єкти трудового права та суб’єкти трудових правовідносин: співвід­ношення понять та змісту // Форум права. —

2007. — № 1. - С.23-25

5. Загальна теорія держави і права: Під­ручник /За ред. М. В. Цвіка, В. Д. Ткаченка, О. В. Петришина. — Харків: Право, 2002. — 427 с.

6. Посікіра Р. Поняття і види суб’єктів фінансового права України. // Вісник Львів­ського університету. Серія юридична. -

2002. - Випуск 37. - С. 288-295.

7. Проблемы общей теории права и госу­дарства: Учебник для вузов / Под ред.

В. С Нерсесянца. - М.: Издательство НОРМА, 2002. - 832.

8. Сандевуар П. Введение в право. Изда­тельская группа «Интратэк-Р». - Москва. 1994.

9. Синайский В. І. Русское гражданское право. - М.: «Статут», 2002. - 638с.

10. Халфина Р. О. Общее учение о пра - вотношениях. М.: Юриздат, 1974.

11. Р. Шишка Суб’єкти права інтелекту­альної власності. // Вісник університету внутрішніх справ України. Випуск 11. Харків — 2000. С. 249-253.

12. Юридична енциклопедія: В 6 т. / Ред - кол.: Ю. С. Шемшученко та ін. - К.: 1 «Укрен - цикл», 1998. - 733с.



И. Н. Сопилко

Теоретико-правовые подходы к пониманию субъектов права отдельными отраслевыми науками. В статье исследуется вопрос определённости субъектов права в рамках отдельных отраслевых наук. Автор, на основе проведённого анализа, делает вывод о необходимости чёткого разделе­ния таких понятий как субъект права и субъект правоотношений и определение их содержатель­ных характеристик.

In the article is explored the problem of definiteness of legal subjects within the framework of separate of a particular branch sciences. An author, on the basis of the conducted analysis, draws conclusion about the necessity of clear differentiating of such concepts as a legal subject and subject of legal rela­tionships and determination of their rich in content descriptions.