joomla
ПОНЯТТЯ Й ОСОБЛИВОСТІ ПРАВОВОГО РЕЖИМУ ЗЕМЕЛЬ АВІАЦІЙНОГО ТРАНСПОРТУ
Юридичний вісник. Повітряне і космічне право

УДК 349.41:629.73(045)

Ю. В. Корнєєв,

Кандидат юридичних наук, доцент

У статті з’ясовано поняття правового режиму земель авіації України та особливості практичного отримання права власності на земельні ділянки суб’єктами авіаційних підприємств.

Ключові слова: повітряне право, землі авіації, авіаційний транспорт, повітряне законодавство, пра­вовий режим земель авіації, приаеродромна територія, регулювання землекористування.



За сучасних умов розвитку цивільної авіації та необхідної для її діяльності складової - повіт­ряного права - виникає потреба регулювання правового режиму земель авіації. Питання пра­вового режиму земель авіації потребує дослі­дження й удосконалення.

Повітряний транспорт є однією з найважли­віших галузей суспільного виробництва і поклика­ний задовольняти потреби населення та суспільно­го виробництва в авіаційних перевезеннях.

Розвиток і вдосконалення повітряного транс­порту здійснюється відповідно до державних цільових програм з урахуванням його пріорите­ту та на основі досягнень науково-технічного про­гресу і забезпечується державою.

Функціонування авіаційного транспорту не­розривно пов’язане з використанням землі. Землі авіаційного транспорту - самостійний різ­новид земель, що його використовують усіма ви­ди підприємств, організацій та установ, діяль­ність яких спрямована на створення умов та ви­користання повітряного простору людиною за допомогою повітряних суден.

В Україні регулювання відносин у сфері діяльності авіаційного транспорту належить до пріоритетних напрямів внутрішньої політики держави, оскільки створення правових стимулів щодо розвитку транспортної системи є одним з ос­новних резервів підвищення добробуту суспіль­ства, його економічного потенціалу відповідно до напрямів розвитку держави, закріплених Консти­туцією України.

Відсутність напрацьованого наукового матері­алу та повна нерозкритість з боку законодавців правового режиму земель авіації зумовили вибір теми цієї статті як важливої наукової проблеми.

Відповідно до Повітряного кодексу України Україні належить повний і виключний суверенітет над повітряним простором України, що є части­ною території України. Повітряним простором України є частина повітряної сфери, що розташо­вана над суходолом і водною територією Ук­раїни, у тому числі над її територіальними вода­ми (територіальним морем). Використання по­вітряного простору людиною здійснюється за допомогою авіації [2, ст.1].

Авіація як галузь - це усі види підприємств, організацій та установ, діяльність яких спрямо­вана на створення умов та використання повітря­ного простору людиною за допомогою повітря­них суден.

Авіаційний транспорт входить до єдиної тран­спортної систем України та є транспортом загаль­ного користування. Для повного та всебічного фун­кціонування авіаційного транспорту необхідна територія, на якій відбувалася б господарська діяльність підприємств, установ та організацій, що забезпечують роботу авіаційного транспорту. Землі авіаційного транспорту мають як притаманні для всіх видів транспорту ознаки, так і свої специ­фічні характеристики, які зумовлені особливостя­ми використання земель авіаційного транспорту [5].

Як зазначено в Законі України «Про транс­порт», землями транспорту визнаються землі, надані в користування підприємствам та органі­заціям транспорту згідно із Земельним кодексом України, для виконання покладених на них зав­дань з експлуатації, ремонту, вдосконалення і розвитку об’єктів транспорту [9].

Розміри земельних ділянок, що надаються для зазначених цілей, визначаються відповідно до затверджених в установленому порядку норм або проектно-технічної документації.

Розміщення споруд та інших об’єктів транс­порту на землях, наданих у користування під­приємствам транспорту, здійснюється за пого­дженням з місцевими органами влади і самовря­дування [6].

Землі надаються для потреб транспорту в по­стійне користування. Але на період будівництва, реконструкції або ремонту об’єктів транспорту - земельні ділянки можуть надаватися і в тимчасо­


Ве користування. Підприємства, установи та ор­ганізації мають право надавати в установленому порядку - із закріплених за ними земель - зе­мельні ділянки на певний строк іншим ор­ганізаціям для будівництва об’єктів, пов’язаних, наприклад, з транспортуванням вантажів. Мож­ливе користування цими землями й окремими громадянами.

Підприємства транспорту зобов’язані раціо­нально використовувати надані їм земельні ді­лянки, не порушувати інтереси інших землеко­ристувачів (у тому числі орендарів), не допуска­ти заболочення, погіршення якості земель і заб­руднення їх промисловими та іншими відходами, неочищеними стоками, вживати заходів для за­хисту ґрунтів від ерозії, здійснювати укріплення ярів, крутих схилів, пісків, а також додержувати інших вимог з охорони земель.

Відповідальність за утримання в належному стані земель, наданих у користування підприєм­ствам та організаціям транспорту, і використан­ня їх за цільовим призначенням покладається на керівників (власників) цих підприємств, установ та організацій.

З метою забезпечення належної експлуатації споруд та інших об’єктів транспорту, а також охо­рони земель від негативного впливу зазначених об’єктів на землях, наданих у користування під­приємствам транспорту, можуть встановлювати­ся охоронні зони з особливими умовами земле­користування [3, ст. 11].

Відповідно до Земельного кодексу України до земель авіаційного транспорту належать землі під:

А) аеропортами, аеродромами, відокремлени­ми спорудами (об’єктами управління повітря­ним рухом, радіонавігації та посадки, очисними та іншими спорудами), службово-технічними те­риторіями з будівлями та спорудами, що забез­печують роботу авіаційного транспорту;

Б) вертольотними станціями, включаючи вер - тольотодроми, службово-технічними територі­ями з усіма будівлями та спорудами;

В) ремонтними заводами цивільної авіації, ае­родромами, вертольотодромами, гідроаеродро­мами та іншими майданчиками для експлуатації повітряних суден;

Г) службовими об’єктами, що забезпечують роботу авіаційного транспорту [1, ст. 72].

Відведення території для будівництва та ре­конструкції аеродромів і аеропортів, будівницт­во, реконструкція та експлуатація аеродромів і аеропортів допускаються в порядку, передбаче­ному чинним законодавством України.

У чинному Земельному кодексі України та Повітряному кодексі України відсутнє будь-яке визначення або тлумачення поняття земель авіаційного транспорту. Вважаємо за потрібне, запропонувати визначення земель авіаційного транспорту, виходячи з проведеного аналізу за­конодавства:

Землі авіаційного транспорту - це землі, на­дані уповноваженими органами для розташуван­ня та забезпечення господарської діяльності підприємств, установ та організацій авіаційного транспорту, діяльність яких спрямована на ство­рення умов та використання повітряного прос­тору людиною за допомогою повітряних суден.

Під правовим режимом земель авіаційного транспорту розуміють передбачений законодав­цем порядок надання, використання та охорони земельної ділянки, наданої для потреб авіації. Під поняттям правового режиму земель авіації також підпадають права та обов’язки власників та землекористувачів, набуття права власності на земельну ділянку, а також порядок реєстрації та сертифікації авіаційних підприємств.

Для забезпечення належного функціонуван­ня авіаційного транспорту навколо аеродромів визначається певна територія, у межах якої зе­мельні права суб’єктів власності на землю і зем­лекористувачів дещо обмежуються. На цій тери­торії, яка вважається приаеродромною, відповід­но до закону запроваджується особливий режим використання земель.

Приаеродромна територія (прилегла до ае­родрому зона контролю й обліку об’єктів та пе­решкод) - обмежена встановленими розмірами місцевість навколо аеродрому, над якою здійс­нюється маневрування повітряних суден.

Розміри приаеродромної території повинні бути доведені власником аеродрому (аеропорту) чи уповноваженою на те особою до відповідних (сільських, селищних, міських) рад народних депутатів, підвідомча територія яких повністю чи частково підпадає під приаеродромну тери­торію.

На приаеродромній території запроваджується особливий режим одержання дозволу на будів­ництво (реконструкцію) та іншу діяльність тільки за погодженням з органом державного регулю­вання діяльності авіації та відповідною (сільсь­кою, селищною, міською) радою народних депу­татів.

Підприємства, установи та організації, а та­кож громадяни, які допустили порушення пра­вил будівництва та інші дії на приаеродромній території, зобов’язані на вимогу власника аерод­рому (аеропорту) або уповноваженої ним особи припинити будівництво чи іншу діяльність на при- аеродромній території та провести у встановле­ний термін за свої кошти і своїми силами усунен­ня допущених порушень [2, ст. 41].

Особливість правового режиму полягає та­кож і у встановленні охоронних зон уздовж зе­мель авіаційного транспорту для забезпечення нормальних умов їх експлуатації, запобігання пошкодженню, а також зменшення їх негативно­го впливу на людей та довкілля, суміжні землі та інші природні об’єкти [1, ст. 112].

Отже, охоронні зони встановлюються, щоб запобігти негативному впливу джерел екологіч­ної небезпеки.

Відповідно до цього на землі авіаційного тран­спорту також поширюється дія санітарно-захис­них зон. Оскільки санітарно-захисні зони створю­ються навколо об’єктів, які є джерелами виділен­ня шкідливих речовин, запахів, підвищених рів­нів шуму, вібрації, ультразвукових і електромаг­нітних хвиль, електронних полів, іонізуючих ви­промінювань тощо, з метою відокремлення та­ких об’єктів від територій житлової забудови. У межах цих зон забороняється будівництво жит­лових об’єктів, об’єктів соціальної інфраструкту­ри та інших об’єктів, пов’язаних з постійним пе­ребуванням людей [1, ст. 114].

Зокрема, Закон України «Про охорону атмос­ферного повітря» встановлює, що з метою забезпе­чення оптимальних умов життєдіяльності людини в районах житлової забудови, масового відпочин­ку й оздоровлення населення при визначенні місць розміщення нових, реконструкції діючих підпри­ємств та інших об’єктів, які впливають або можуть впливати на стан атмосферного повітря, встанов­люються санітарно-захисні зони [4, ст. 24].

Отже, санітарно-захисна зона - це територія навколо потенційно небезпечного підприємства, в межах якої заборонено проживання населення

І ведення господарської діяльності і розміри якої встановлює проектна документація за погоджен­ням з органами державного регулювання безпе­ки відповідно до державних нормативних доку­ментів. Розміри санітарно-захисної зони цього підприємства обов’язково відображаються в його екологічному паспорті.

Загальні вимоги до встановлення санітарно - захисних зон визначені у санітарних правилах.

Правовий режим вказаних зон передбачає за­борону в їх межах будівництва житлових об’єктів та об’єктів соціальної інфраструктури, пов’яза­них з постійним перебуванням людей.

Наступне поняття, яке необхідно нам з’ясува­ти буде цивільне повітряне судно, призначене для експлуатації в Україні, має бути сертифіко - ване на відповідність чинним вимогам, щодо шу­му на місцевості та емісії шкідливих речовин авіа­ційних двигунів.

Сертифікація повітряних суден щодо шуму на місцевості та емісії шкідливих речовин вико­нується в порядку, передбаченому Правилами сертифікації повітряних суден України щодо шу­му на місцевості та емісії шкідливих речовин.

Отже, з метою запобігання шкідливому впли­ву повітряних суден на людей, тварин, довкілля, уряд України може встановити в конкретних районах мінімальну висоту польоту, єдину для всіх повітряних суден чи окрему за типами по­вітряних суден [8, с. 93].

Крім того, польоти повітряних суден у повіт­ряному просторі України з надзвуковою швид­кістю мають бути на висотах, які виключають шкідливий вплив звукового удару на навко­лишнє середовище, за загальними правилами або у віддалених від населених пунктів районах, що відводяться спеціально для надзвукових по­льотів.

Важливим фактором є те, що власники аерод­ромів, експлуатанти, командири і члени екіпажів повітряних суден зобов’язані при експлуатації повітряних суден на землі та в повітрі запобігати шумам або зводити їх до мінімуму [2, ст. 54].

Державним органом, який здійснює держав­ний контроль та нагляд за безпекою цивільної авіації, є Державна авіаційна адміністрація.

Державіаадміністрація відповідно до покла­дених на неї завдань проводить експертизу про­ектів будівництва і реконструкції аеропортів, зокрема стосовно дотримання вимог авіаційної безпеки, подає висновок Мінтрансзв’язку, по­годжує проекти будівництва об’єктів на приае - родромній території та об’єктів, діяльність яких може впливати на роботу радіотехнічних при­ладів цивільної авіації, а також розробляє заходи щодо зменшення шкідливого впливу авіаційної діяльності на довкілля та контролює їх виконан­ня [7, ст. 4, п. 17].

Установлений Земельним кодексом України правовий режим земель авіаційного транспорту має на меті недопущення заподіяння шкоди нав­колишньому природному середовищу; забезпе­чення збереження землі в поєднанні з найбільш ефективним господарським використанням. З урахуванням цього земельним законодавством передбачено створення навколо земель авіаційно­го транспорту охоронних та санітарно-захисних зон.

Крім того, землі авіаційного транспорту мо­жуть перебувати тільки в державній та кому­нальній власності, що лише підтверджує стра­тегічну роль земель цієї категорії для держави.

Чинним Земельним кодексом України перед­бачено і складний порядок набуття права влас­ності на землі авіаційного транспорту для дер­жавних та комунальних авіаційних підприємств. Передбачено відведення земельної ділянки для будівництва або реконструкції авіапідприєм - ства, погодження проекту землеустрою з відпо­відними контролюючими державними або кому­нальними органами. Така складна процедура уск­ладнює або навіть унеможливлює набуття права власності на зазначені землі.

Кожен аеродром має проходити сертифікацію та реєстрацію на відповідність авіаційній без­пеці. Це положення є обов’язковим для всіх фізич­них та юридичних осіб, незалежно від форм власності та відомчої належності, які займаються експлуатацією та введенням у дію аеродромів, унесених до державного реєстру цивільних ае­родромів України.

Експлуатація аеродрому з метою виконання авіаційних перевезень або авіаційних робіт при відсутності свідоцтва про реєстрацію, сертифіка­та або з простроченим строком дії сертифіката заборонена [8, с. 114].

Тобто, домогтися всіх вимог можливо за ра­хунок належного проектування аеропорту, конт­ролю за джерелами забруднення і планування використовування ділянок землі в районі аеро­порту. При цьому завдання полягає в тому, щоб створити якомога кращі умови, які відповідають потребам аеропорту, населення, що проживає в навколишньому районі, та екології місцевості.

Проектування аеропорту потрібно розгляда­ти як невід’ємну частину комплексної програми планування розвитку всієї інфраструктури даної місцевості. Питання вибору місця розташуван­ня, розміру і конфігурації аеропорту необхідно пов’язувати з умовами використання земельних ділянок на прилеглих територіях під житлові за­будови, промислові підприємства, комерційні об’єкти, сільськогосподарські потреби тощо, бе­ручи до уваги проблеми аеропорту, що вплива­ють на населення, флору, фауну, атмосферу, во­дотоки, якість повітря, ґрунти та інші аспекти довкілля.

Відповідно до цього важливим є те, що у рам­ках комплексного планування питання розвитку та експлуатації аеропорту слід пов’язувати з програмами, політикою і плануванням розвитку даної теиторії, у якому розміщується аеропорт. Візьмімо міжнародний аеропорт «Бориспіль». Коли він був побудований, то вважався за межею міста, а тепер місто Бориспіль та його житлова забудова значно збільшилися. Тому в близькому майбутньому може виникнути потреба перене­сення міжнародного аеропорту на більш безпеч­ну для людей відстань. Для запобігання цій ситу­ації необхідно було провести планування роз­витку міста Бориспіль.

Отже, тільки в разі правильного дослідження та планування можна буде оцінити соціально - економічні наслідки дії аеропорту на прилеглу територію, а також наслідки його впливу на нав­колишнє середовище, що дасть змогу забезпечи­ти максимально можливу гармонізацію навко­лишніх околиць з аеропортом і, навпаки, суміс­ність фізичної інфраструктури аеропорту та йо­го використання з наявними і планованими умо­вами землекористування. Тією мірою, якою це припустимо з погляду технічних критеріїв, рі­шення стосовно місць розміщення злітно-поса­дочних смуг та інших об’єктів аеропорту повин­ні передбачати можливість їх дії впливу на ото­чуюче середовище, щоб не допускати виникнен­ня конфліктів з довкіллям, або щоб мінімізувати наслідки такої дії.

Річ у тому, що термін «регулювання землеко­ристування» характеризує лише один аспект за­гального процесу планування. І навіть найсу­часніші заходи регулювання можуть виявитися малоефективними, якщо вони не застосовують­ся в контексті розумної політики і зваженого підходу до планування. Більш вдало характери­зує процес досягнення оптимального поєднання інтересів аеропорту з інтересами навколишньої його території термін «планування землекорис­тування» або «планування з метою забезпечення сумісності використання земельних ділянок з потребами аеропорту у сфері розвитку інфраст­руктури аеропорта».

Отже, можна сказати, що правовий режим зе­мель авіаційного транспорту є ще зовсім не дослідженим поняттям у нашому законодавстві. Це підтверджується відсутністю напрацьованого матеріалу за цією тематикою, а також відсут­ністю будь-яких наукових праць. Також у чинно­му законодавстві відсутнє визначення поняття земель авіаційного транспорту, що значно усклад­нює процес дослідження цієї категорії земель та застосування законодавства на практиці.

Водночас нами було з’ясовано та охаракте­ризовано поняття та ознаки земель авіаційно­го транспорту, а також визначено, що саме підпа­дає під поняття правового режиму земель аві­ації.

Також з’ясовано, що правовий режим земель авіаційного транспорту встановлюється для захисту, збереження та раціонального викорис­тання землі, яка використовується як засіб для розміщення авіаційних споруд, будинків та обладнання, без заподіяня шкоди довкіллю та людині.

Література

1. Земельний кодекс України від 25.10.2001р. // ВВР. - 2001.

2. Повітряний кодекс України від 04.05.1993 року - № 3167-ХІІ.

3. Про транспорт: Закон України від 10 листопа­да 1994 року № 232 // Відомості Верховної Ради України, 1994. - № 51. - Ст. 446.

4. Про охорону атмосферного повітря: Закон України в редакції від 21 червня 2001 р.

5. Про затвердження Повітряного кодексу Ук­раїни: Постанова Верховної Ради України від 4 трав­ня 1993 року № 3168-XII // Відомості Верховної Ради України, 1993. - № 25. - Ст. 274.

6. Про затвердження Положення про Міністер­ство транспорту та зв’язку України: Постанова Кабі­нету Міністрів України від 6 червня 2006 р. - № 789 // http:// zakon. rada. gov. ua.

7. Про утворення Державної авіаційної адміні­страції: Постанова Кабінету Міністрів України від

2 листопада 2006 р. - № 1526// http: // zakon. rada. gov. ua.

8. Возняк Р. П., Бочуляк Я. Я. Земельне право: Збірник задач. - Львів: ЛДАУ, 2003. - 93 с.

9. Іжевський В. К., Мілашевич А. В. Правове регулю­вання транспортною системою України. - К.: Інститут економіки, управління та господарського права, 2000.



Ю. В. Корнеев

Понятия и особенности правового режима земель авиационного транспорта.

В данной статье определены понятия правового режима земель авиации Украины и особенности практи­ческого получения права собственности на земельные участки субъектами авиационных предприятий.

I. V. Kornieiev

The concepts and features of the legal regime of land aviation of Ukraine.

In this article the concepts of the legal regime of land aviation in Ukraine and especially practical obtain ownership of the land agents aviation enterprises.