joomla
ВИВЧЕННЯ І ВИКОРИСТАННЯ КРИМІНОЛОГІЧНОЇ ТА ВІКТИМОЛОГІЧНОЇ ІНФОРМАЦІЇ ПРИ ЗАПОБІГАННІ СТАТЕВИМ ЗЛОЧИНАМ ТА ЇХ РОЗКРИТТІ
Юридичний часопис Національної академії внутрішніх справ

УДК 743.2.01

Микола Корчовий

Кандидат юридичних наук, доцент, доцент кафедри теорії та прак­тики організації оперативно - розшукової діяльності Академії управління МВС

Розглядаються актуальні питання вивчення відомостей про особу і поведінку потерпілого, особу злочинця, характер застосованого насиль­ства, причини та умови статевих злочинів, шляхи запобігання та напря­ми розкриття злочину.

Рассматриваются актуальные вопросы изучения данных о личности и поведении потерпевшего, личности преступника, характер применен­ного насилия, причины и условия половых преступлений, пути предотвра­щения и направления раскрытия преступления.

Actual problems of examining information about a victim's identity and behavior, a criminal's identity, type of violence used, reasons and conditions of sexual crimes, ways of prevention and courses of crime detecting are considered in the article.

Ключові слова: статеві зносини, статеві злочини, насильство, пси­хологічне насильство, безпорадний стан потерпілого, особа потерпіло­го, особа злочинця, оперативно-розшукова характеристика, морально - психологічна характеристика особи потерпілого.

Ключевые слова: половые отношения, половые преступления, на­силие, психологическое насилие, беспомощное состояние потерпевшего, личность потерпевшего, личность преступника, оперативно-розыскная характеристика, морально-психологическая характеристика личности потерпевшего.

Keywords: sexual intercourse, sexual crime, violence, psychological violence, victim's helplessness, victim's identity, criminal's identity, investigation and search characteristics, moral and psychological characteristics of a victim.

Людина, її життя і здоров’я, честь і гідність, недоторканість і без­пека - одна з головних проблем українського суспільства, розв ’язання якої є однією із складових діяльності правоохоронних органів. Це завдання займає одне з чільних місць у програмних документах пра­воохоронних органів з питань боротьби зі злочинністю. Злочини про­ти статевої свободи та статевої недоторканості особи є посяганнями на особистість і пов’язані з грубими порушеннями норм суспільної моралі, тому кримінальним законодавством за їх вчинення передба­чено доволі суворе покарання.

Надзвичайно небезпечні статеві злочини проти неповнолітніх, во­ни посягають на їх статеву недоторканість та нормальний статевий розвиток і часто призводять до глибоких душевних травм у потерпі­лих, штовхають їх до аморального способу життя.

Забезпечення кримінально-правового захисту статевої свободи та недоторканості особи здійснюється в межах статей 152-156 розді­лу ІУ “Злочини проти статевої свободи та статевої недоторканості особи” Особливої частини Кримінального кодексу України [1].

Об’єктом таких злочинів є статева свобода людини (зокрема, передбачених ст. 152 - зґвалтування, ст. 153 - насильницьке задо­волення статевої пристрасті неприродним способом, ст. 154 - при­мушування до статевого зв’ язку) або статева недоторканість непо­внолітніх (передбачених ст. 155 - статеві зносини з особою, яка не досягла статевої зрілості, ст. 156 - розбещення неповнолітніх).

Статистичні дані судової практики Верховного Суду України що­до розгляду справ цієї категорії свідчать, що найбільше осіб засуджу­ється за зґвалтування (ст. 152) та насильницьке задоволення статевої пристрасті неприродним способом (ст. 153) [2, 829-830].

Зґвалтування належить до переліку не тільки найбільш тяжких насильницьких злочинів проти статевої свободи та статевої недо­торканості особи, але і є найбільш поширеним видом серед них. У частині 1 ст. 152 КК України, що передбачає кримінальну відпові­дальність за зґвалтування потерпілої особи, стисло сформульовано поняття цього злочину. Законодавець під зґвалтуванням розуміє ста­теві зносини із застосуванням фізичного насильства, погрози його застосування або з використанням безпорадного стану потерпілої особи [3, 312].

Кримінально-правове поняття зґвалтування має ширше тлумачен­ня щодо питання про статеві зносини, яке пов’язане з його визначен­ням незалежно від статі суб’єкта зґвалтування, що суттєво змінює зміст цього поняття. Отже, “потерпілою особою від зґвалтування може бути як жінка, так і чоловік, незалежно від її попередньої пове­дінки (в тому числі й аморальної) та стосунків із суб’єктом злочину (перебування з ним у фактичному чи юридичному шлюбі)” [3, 313].

Ефективність боротьби зі злочинністю не може бути високою без глибокого вивчення особи злочинця. Але тут не можна ігнорувати й різнобічну інформацію про жертви злочину, мотиви і мету дій усіх учасників кримінальних подій. Роль жертв у виникненні й розвитку криміногенних ситуацій часто дуже значна, тому потрібен аналіз усіх віктимологічних, а також кримінологічних чинників, аби зроби­ти правильні висновки й узагальнення щодо досудового розслідуван­ня та розкриття насильницьких діянь, у тому числі злочинів проти статевої свободи та статевої недоторканості особи.

У кримінально-правовому, і до певної міри, в кримінологічно­му аспектах вищезазначена проблема досліджувалась багатьма вченими: Ю. В. Александровим, Б. В. Андрєєвим, Г. В. Антоновим - Романовським, Ю. М. Антоняном, Б. О. Бліндером, В. П. Голубєвим, Б. Г. Гульманом, А. П. Дяченком, А. А. Жижиленком, О. М. Ігнатовим,

A. Г. Кальманом, М. Й. Коржанським, Ю. Н. Кудряковим, 1.1. Лановен - ком, П. І. Люблінським, П. П. Осиповим, С. В. Познишевим, О. П. Фі - ліповим, А. Г. Хамраєвою, М. М. Хлинцовим, Я. М. Яковлєвим,

B. О. Яхонтовим та іншими видатними науковцями. Вивченню особ­ливостей поведінки потерпілого, а також визначенню теоретичних і прикладних проблем віктимологічних досліджень присвячені роботи А. І. Алексєєва, Ю. М. Антоняна, А. В. Астрашабова, В. О. Глушкова, П. С. Дагеля, О. М. Джужи, А. І. Долгової, А. П. Закалюка, В. П. Коно­валова, С. С. Косенко, Є. М. Моісеєва, Г. М. Міньковського, В. С. Мін­ської, В. І. Полубинського, Д. В. Рівмана, В. Я. Рибальської, С. В. Со - болєвої, І. К. Туркевич, Л. В. Франка та інших дослідників.

Слід зазначити, що в дослідженнях з цієї проблеми в оперативно - розшуковій діяльності майже відсутнє вивчення кримінологічних, віктимологічних, соціально-психологічних проблем особи, потерпі­лої від зґвалтування. У деяких працях наводяться відомості та вис­новки щодо потерпілих викривального, звинувачувального харак­теру. Більше того, є відомості про їх безпутність, антигромадський спосіб життя, неналежну поведінку тощо. У цілому на сторінках опублікованих праць останніх років справедливо констатується, що в оперативно-розшуковій діяльності ще не створено пояснюваль­ної концепції причин статевих злочинів, нехай навіть дискусійної. Звідси невирішеність багатьох кримінологічних, криміналістичних, психологічних, експертних, оперативно-розшукових та інших пи­тань, майже повна відсутність науково обґрунтованих пропозицій і рекомендацій щодо профілактики, розкриття і розслідування цих злочинів.

Проблеми вивчення та використання даних про особу потерпіло­го та особу злочинця у розкритті статевих злочинів в оперативно - розшуковій роботі залишаються практично малодослідженими, що зумовлює актуальність нашого дослідження.

У зв’язку із вищезазначеним, метою нашої статті є:

> вивчення та узагальнення в судовій, слідчій та оперативно - розшуковій практиці даних про жертви злочину, їх морально- психологічні якості, причини, мотиви і мету дій учасників кри­мінальних подій;

> визначення можливих шляхів удосконалення профілактичної роботи й напрямів розкриття та розслідування статевих злочи­нів органами внутрішніх справ.

Вивчення окресленої проблеми не можна визнати випадковим, оскільки тут взаємодія у системі “злочинець - жертва” простежуєть­ся найбільш яскраво: поведінка жертви багато в чому дозволяє зро­зуміти поведінку злочинця. Таким чином, викликає інтерес питання щодо особистості і поведінки потерпілих від зґвалтувань.

З цього приводу доречно навести показники, одержані Б. Л. Гуль - маном за результатами вивчення передумов зґвалтувань (684 жінки віком від 19 до 50 років).

Дослідником встановлено, що більшість - 72 % потерпілих - є ви­падковими жертвами, які не провокували нападників, причому 27 % із них чинили рішучий опір насильству. Свідомо провокували чоло­віків з надією в останній момент не допустити зґвалтування 15 % жінок; 12 % несвідомо провокували злочинців (легко знайомилися, фліртували, вели розмови на сексуальні теми). Серед потерпілих 15 % були сугестивними, 29 % після зґвалтування вимагали грошової компенсації, а 3% - шлюбу. В основному з цих причин 36 % жінок заявляли про злочин у правоохоронні органи через 1-2 тижні після зґвалтування, молоді жінки робили це частіше за наполяганням бать­ків. Таким чином, як видно з результатів наведеного дослідження, у 27 % випадків зґвалтування провоковано неправильною поведінкою жінок або його вчиненню сприяли особливості особистості жертв і їх нездатність протистояти насильству [4, 228].

Безперечно, особа потерпілої віктимологічно має велике значення у практиці боротьби зі зґвалтуваннями. її спосіб життя і поведінки набувають суттєвого правового значення під час індивідуалізації по­карання винного, оцінці зібраних доказів, у профілактиці та розкритті зґвалтувань. Тому слід розглянути деякі дані про потерпілих, одержа­ні й узагальнені нами в результаті вивчення справ про зґвалтування, вчинені неповнолітніми - статевими насильниками [5, 123-131].

За даними нашого дослідження, підставами для порушення кри­мінальної справи за фактом зґвалтування були: у 24 % випадків за­ява потерпілих, у 72 % - заява їхніх батьків, і лише у 4 % - без­посереднє затримання винної особи працівниками правоохоронних органів.

Зґвалтування, як свідчать вивчені кримінальні справи, зазнавали особи жіночої статі різного віку. Так, у 18 % випадків зґвалтування вчинені щодо малолітніх, у 60 % - щодо неповнолітніх, у 22 % - що­до повнолітніх.

Зґвалтування, вчинені щодо однієї потерпілої, становили 36,8 %, а щодо групи жертв - 63,2 %. Причому аналізований вид злочину ста­новить невелику питому вагу за таким показником, як зґвалтування малолітньої потерпілої.

За віком малолітні жертви розподілилися таким чином: дошкіль­ний вік - 2 %, до 10 років - 1,2 %, 11 - 1,5 %, 12 - 2,2 %, 13 - 9 %, до 14 - 2,1 %. Як бачимо, це здебільшого дівчатка віком від 5 до

13 років. Форми сексуального контакту в цих випадках неповні че­рез невідповідність розмірів геніталій. Тому для насильницьких ак­тів із малолітніми характерними є статеві контакти у спотворених формах.

Найбільшу питому вагу з-поміж аналізованих злочинів станов­лять зґвалтування, вчинені щодо неповнолітніх. Вікові показники останніх такі: до 15 років - 10,4 %, до 16 - 14,8 %, до 17 - 30 %, до 18 - 10 %.

Вік повнолітніх потерпілих під час зґвалтування становив: від 18 до 24 років - 6,8 %, від 25 до 29 - 1,6 %, від 30 до 39 - 1,2 %, від 40 до 49 - 2,8 %, від 50 років і більше - 6 %.

Особливо опікувати слід дівчат - дітей і підлітків, які через вікові особливості надмірно довірливі, необережні, неспроможні оцінити небезпеку, що їм загрожує, та й взагалі не думають або навіть не зна­ють про неї. Під час прогулянок чи ігор поза домівкою вони завжди мають перебувати під наглядом дорослих, вдома ж їх бажано не зали­шати наодинці з незнайомцями чи з особами, які не викликають до­віри, особливо якщо ті нетверезі. Цілком правильно чинять батьки, попереджаючи дітей, щоб вони не довіряли стороннім, не погоджу­вались іти за ними, не спокушались на солодощі тощо, не одержавши на те дозволу рідних.

Щодо попередніх стосунків потерпілих з насильниками - неповнолітніми нами одержані такі дані: 34,8 % жертв знали кривд­ників, 50 % - не знали, 4 % були з ними сусідами, 7,2 % перебували у неприязних стосунках, а 4 % мали родинні відносини.

Результати нашого дослідження свідчать, що з потерпілих від на­руги жінок 50 % раніше не були знайомі із ґвалтівниками. Як пра­вило, це випадкові жертви, які не провокували нападників, причо­му третина з цих потерпілих чинили рішучий опір, незважаючи на раптовість нападу і відчуття страху. Це дозволяє припустити, що в більшості випадків достатньо інтенсивного фізичного опору не бу­ло (віктимогенний чинник). Частина жертв (малолітні, старі люди, а також особи, які перебували у безпорадному стані) не чинила належ­ного спротиву. Непрямим підтвердженням цьому слугує той факт, що під час судово-медичного освідування у 48,8 % потерпілих на тілі не виявилося ніяких тілесних ушкоджень, через наявність яких жертва була б змушена припинити опір.

За даними нашого дослідження, серед соматичних наслідків зґвал­тування 51,2 % - легкі й середньої тяжкості тілесні ушкодження. У переважній більшості зґвалтувань потерпілі одержували тілесні ушкодження у вигляді синців, саден, подряпин, невеликих поранень. Порівняно частими є випадки дефлорації, зрідка настає вагітність і має місце зараження венеричними хворобами (близько 2 %).

Так, 48 % опитаних нами неповнолітніх, засуджених за зґвалту­вання, пояснили, що криміногенним чинником у конкретній ситуації, тобто приводом до статевих насильницьких дій стала поведінка по­терпілої.

Кримінологічна оцінка поведінки потерпілої від зґвалтування по­винна виходити з визнання за жінкою рівного з чоловіком права на регулювання інтимних відносин, права поводити себе так, як вона вважає за потрібне, можливе і припустиме в будь-якій ситуації, в тому числі й “сексуально напруженій або ризикованій” [6, 22]. Ситуація ж переростає у злочинну, коли, усвідомлюючи відмову жінки на вступ у статевий зв’язок, чоловік застосовує чи погрожує насильством, щоб зламати її опір. Проте вважаємо, що не можна заперечувати прово­каційної ролі аморальної чи необережної поведінки потерпілих, що сприяла навіть тому, щоб вони стали жертвами посягань на статеву волю чи статеву недоторканість.

Більше того, у разі провокуючої поведінки потерпілої дуже часто з її боку має місце певна сексуальна гра, зміст і значення якої усвідом­люються можливим насильником далеко не завжди. Така гра особ­ливо характерна для тих випадків, коли потенційна жертва допускає усамітнення з чоловіком, сприймає його пестощі, створює певну ін­тимну атмосферу в ситуації, що склалася, але на цьому її “програма” закінчується, і вона не бажає вступити в інтимний зв’язок (“пасивно - ігровий тип”). Проте, як правило, чоловік не розуміє цього і намага­ється пояснити таку поведінку іншими причинами. Застосування на­сильства для подолання опору інколи може розцінюватися і як осуд подібних вчинків потерпілої.

Дані нашого дослідження свідчать, що багато опитаних неповно­літніх ґвалтівників висловлюють щиру впевненість у тому, що вони ні в чому не винуваті або що їх провина невелика. При цьому всю провину вони перекладають на зовнішні обставини і на самих по­терпілих.

Саме поведінка потерпілих є (зважаючи на відповіді опитаних засуджених за зґвалтування) основною причиною таких злочинних дій. Більше того, фігуранти вбачають провину потерпілих і тоді, коли об’єктом сексуального посягання були дівчата віком до 14 років.

Зрозуміло, що таке ставлення до оцінки власної злочинної пове­дінки істотно ускладнює виправлення і перевиховання неповноліт­ніх, засуджених за зґвалтування, підвищуючи ймовірність повторен­ня ними насильницьких сексуальних дій щодо жінок різного віку.

З огляду на вищезазначене, викликає інтерес питання, що стосу­ється кримінологічної характеристики потерпілої особи.

Згідно з одержаними даними, за показником зайнятості потерпілі розподілилися так: кількість працюючих на виробництві становить 8,4 %, непрацюючих - 7,2 %, учениць середньої школи - 68,4 %, уче­ниць ПТУ - 1,4 %, тих, хто не працював і не навчався - 12,2 %, до­могосподарок - 2,4 %.

Поведінка, що передувала зґвалтуванню, характеризувалася у 42,5% потерпілих як позитивна, у 8,0 % - як негативна, у 48,1 % оці­нювалася як нейтральна, у 1,4 % - як аморальна.

На момент вчинення злочину 72,0 % потерпілих були тверезими, а 28,0% - перебували у стані алкогольного сп’яніння. Зокрема 22,6 % з них перед зґвалтуванням спільно із винним проводили дозвілля і розпивали спиртне, 10,6 % - уживали алкогольні напої раніше.

Ми вважаємо, що поведінка потерпілої, яка перебуває у стані сп’яніння, в сукупності з іншими обставинами (наприклад, кокет­ство, розв’язність у стосунках з особами протилежної статі, нескром­ний одяг, інтимність обстановки тощо) створює напружену віктимну ситуацію, викликаючи, таким чином, у винного хибне враження про її “сексуальну доступність”. Більше того, така віктимна поведінка в одних випадках є достатнім приводом до вчинення нападу на вулиці з метою зґвалтування, а в інших сприяє його вчиненню.

Подібна поведінка потерпілої певною мірою формує злочинний умисел винного. Жертва, яка сама чи разом з винним уживала спирт­ні напої і після цього своєю неправильною поведінкою, що супере­чить нормам моралі й моральності, у кримінологічному аспекті об’ єктивно створила віктимну ситуацію, підлягає моральній відпо­відальності.

Запобіганню насильницьким сексуальним злочинам, у тому числі зґвалтуванням, відчутно сприяла б профілактика асоціального спо­собу життя певної категорії людей, здебільшого молодих, що орга­нізовують різного роду групи, компанії, вечірки з метою пияцтва і розпусти.

Профілактика цих явищ досить актуальна в наші дні, бо певна частина молодих людей втратила звичні моральні орієнтири, і такі дії та форми проведення дозвілля дедалі поширюються. У компанії, де безладні статеві зв’язки є нормою, жінки інколи поводяться не­обачно і стають жертвами насильства. У таких групах зазвичай не зважають на опір жінки, а розцінюють його як кокетство [6, 170].

Необхідно підкреслити, що показання потерпілої нерідко станов­лять єдине джерело доказової інформації, яка викриває ґвалтівника. Викриття злочинця залежить від своєчасності звернення жертви до правоохоронних органів, а також від того, наскільки повні її показан­ня і чи не містять вони протиріч.

Звернемося до кримінологічних показників, що стосуються зґвал­тування. Так, у термін до трьох діб після зґвалтування у правоохорон­ні органи зверталися 84 % потерпілих. З метою уникнення можливої обмови звинувачуваного принципового значення набуває з’ясування причин несвоєчасності подачі заяв потерпілих, проте це питання під час попереднього і судового слідства з’ясовувалося тільки у 58 % необхідних випадків. Важливо зазначити, що у 5 % вивчених справ зґвалтовані відмовилися від попередньо даних правдивих показань, що викривали підозрюваного у вчиненні наруги. Характерно, що у 70 % випадків потерпілі заявляли про добровільність статевого акту, а в 30 % вони явно пом’якшували обставини зґвалтування (заявля­ючи, що начебто мав місце лише замах на нього, не було погрози вбивством тощо) [7, 131-134].

Більше того, простежується певна закономірність: що більше часу пройшло з моменту зґвалтування і звернення потерпілих до право­охоронних органів і що частіше потім мала місце відмова від первіс­них викривальних показань, тим ближче, як виявлялося, потерпілі й обвинувачені знали одне одного до вчинення злочину.

Таким чином, збирання і вивчення відомостей про особу й поведін­ку потерпілого в ситуації, що передувала насиллю, в момент посягання і після нього, про характер стосунків із винним допомагають прийняти правильне рішення про напрям розкриття злочину, досудового розслі - дування (судового розгляду) і з’ ясувати, що ж було насправді - добро­вільний секс, що виключає кримінальну відповідальність, чи насиль­ницькі статеві зносини з потерпілою особою. Залежно від соціальної та морально-психологічної характеристики і поведінки жертви інколи у процесі розслідування можна вирішувати питання про об’єктивність і вірогідність її показань, у тому числі про подію злочину, особливості застосованого насильства, прикмети підозрюваного тощо. Необхід­ність подальшої наукової розробки цієї проблеми в теорії та практиці оперативно-розшукової діяльності сприятиме ефективному удоскона­ленню профілактичної роботи, розслідуванню та розкриттю статевих злочинів оперативними підрозділами карного розшуку ОВС.

Список використаних джерел

1. Кримінальний кодекс України. - К.: Юрінком Інтер, 2001. - 240 с.

2. Практика судів України з кримінальних справ (2006-2007) / уклад.: В. В. Сташис, В. І. Тютюгін; за заг. ред. В. В. Сташиса. - К.: Юрінком Інтер, 2008. - 880 с.

3. Науково-практичний коментар до Кримінального кодексу Укра­їни: за станом законодавства і постанов Пленуму Верховного Суду України на 1 груд. 2001 р. / за ред. С. С. Яценюка. - К.: А. С.К., 2002. - 936 с.

4. Гульман Б. Л. Сексуальные преступления. - Харьков, 1994. - 270 с.

5. Корчовий М. М. Кримінологічні проблеми боротьби зі зґвалту­ваннями, вчинюваними неповнолітніми: дис. ... канд. юрид. наук. - К., 2000. - 194 с.

6. Антонян Ю. М., Голубев В. П., Кудряков Ю. Н. Изнасилования: причины и предупреждение. - М., 1990. - 191 с.

7. Лановенко И. И. Концепция ранней профилактики половых преступлений: дис. ... канд. юрид. наук. - К., 1995. - 204 с.

Стаття надійшла 24.11.2008.