joomla
Інформаційно-правове забезпечення діяльності Державтоінспекції МВС України
Юридичний часопис Національної академії внутрішніх справ

Розглянуто проблеми сучасної інформаційної політики, інформаційного права та ін­формаційних комп'ютерних технологій у діяльності Державтоінспекції МВС України.

Ключові слова: інформаційна політика, інформаційне право, інформаційні комп'ютерні технології.

Рассмотрены проблемы современной информационной политики, информационного права а также информационных компьютерных технологий в деятельности Госавтоин - спекции МВД Украины.

Ключевые слова: информационная политика, информационное право, информационные компьютерные технологии.

The problems of modem information policy, the information law and information computer technologies in activities of the State traffic inspectorate of the Ministry of Internal Affairs of Ukraine are considered.

Key words: information policy, information law, information computer technologies.

Проблема безпеки дорожнього руху, зростання кількості ДТП, аварій­ності та дорожнього травматизму останнім часом стала чи не проблемою номер один для України і перейшла в площину національної безпеки. З року в рік ці показники недопустимо зростають, а на тлі загальноєвро­пейських критеріїв ми, як не гірко, б’ємо всі рекорди. Через ДТП Україна нині втрачає у вісім разів більше людей, ніж західноєвропейські країни.

У результаті реалізації комплексних заходів ДАІ вдалося забезпечити контроль над оперативною обстановкою щодо аварійності та злочинності на транспорті і за багатьма показниками досягти певного прогресу. Так, у 2010 р. під час нагляду за дорожнім рухом особовим складом ДАІ безпо­середньо розкрито понад 30 тис. злочинів щодо карного розшуку, у тому числі 890 розбійних нападів, 470 пограбувань, 132 000 крадіжок, розшу­кано 2 700 транспортних засобів, якими незаконно володіли [1].

Прискорені темпи автомобілізації загострили проблему безпеки до­рожнього руху і сьогодні без системної інформатизації процесів, що до­мінують у системі забезпечення безпеки дорожнього руху, та постійного вдосконалення наявних автоматизованих інформаційно-пошукових сис­тем докорінно переломити негативні прояви практично не можливо.

Сучасна інформаційна політика розвинених країн світу розглядається як сукупність напрямів і способів діяльності компетентних органів дер­жави з контролю, регулювання та планування процесів в інформаційній сфері щодо одержання, зберігання, обробки, використання та поширення інформації. Держава регулює відповідний розподіл інформаційних ресур­сів, загальні принципи інформаційної діяльності, встановлює пріоритети для забезпечення національних інтересів [2, с. 17-21].

Сьогодні розвинені країни світу йдуть шляхом цілеспрямованого пра­вового упорядкування відносин у національному інформаційному про­сторі, що визначається юрисдикцією відповідної держави, приймають необхідні законодавчі акти, перебудовують діяльність органів державної влади, які відповідають за формування і реалізацію інформаційної полі­тики. Огляд та аналіз концепцій інформаційної політики дозволяє поба­чити здобутки і перспективи країн, які мають спільну мету в становленні інформаційного суспільства [3, с. 117-122].

Головними напрямами європейської інформаційної політики є [4, с. 56-57]: розвиток інформаційної інфраструктури; створення національ­ного інформаційного потенціалу; забезпечення доступу до інформації; використання інформаційних ресурсів у національних інтересах; ство­рення загальної системи охорони інформації; сприяння міжнародному співробітництву у галузі комунікацій та інформації; гарантування інфор­маційного суверенітету держави;

Зокрема, концепція інформаційної політики Німеччини передбачає: вільний транскордонний обмін інформацією і свободу на вільне вислов­лення своїх поглядів і переконань, розвиток інформаційно-комп ’ютерних технологій та мереж; свободу конкуренції в інформаційній сфері; ство­рення відповідно до нових політичних, економічних та інформаційних змін певних норм і принципів правового регулювання інформаційної ді­яльності у німецькому суспільстві.

Уряд Німеччини з огляду на політичну та економічну роль інформа­ційних процесів і технологій прийняв чотири програми, кожна з яких має відповідні цілі.

Перша програма (1974-1977 рр.) забезпечувала громадськості доступ до інформаційних систем, накопичення знань з інформаційних процесів, проведення політичних дискусій з проблем інформаційного розвитку сус­пільства.

Друга програма (1985 р.) передбачала переорієнтацію федеральної ін­формаційної політики з обмеження регуляції урядом і розвиток приватної ініціативи щодо ринку інформаційних ресурсів та інформаційного бізне­су, лібералізації інформаційної діяльності приватного сектору; гарантій вільного обігу інформації і посилення міжнародної позиції Німеччини в галузі міжнародного інформаційного обміну; забезпечення доступу до міжнародних інформаційних систем і мереж німецьких підприємств, орієнтованих на застосування інформаційно-комп ’ютерних технологій, сприяння приватному інформаційному бізнесу; створення телекомуніка­ційних мереж у напрямах охорони здоров’я, біології, сільського господар­ства, науки, патентів, технології і бізнесу, юриспруденції.

Третя програма (1994 р.) «Федеральна підтримка нових комп ’ютерних та інформаційних технологій» передбачала запровадження контролю з боку міністерств за здійсненням фінансування нових напрямів діяльнос­ті державних установ і приватних підприємств, інформаційних центрів і служб.

Четверта програма «1п£Ъ-2000: німецький шлях до інформаційного суспільства» передбачає формування інформаційного суспільства в кра­їні, мета якого - створення інформаційної економіки, розвиток інфор­маційних мереж, інформатизація державного управління; лібералізація телекомунікацій, підтримка національного виробника електронних про­дуктів, одночасний розвиток державного і приватного бізнесу; активіза­ція розширення обміну інформацією між урядами Земель та суб’єктами інформаційної діяльності, а також посилення відповідальності Земель щодо контролю за змістом інформації.

Інформаційна політика Росії забезпечується законодавством країни, зокрема Концепцією правової інформатизації Росії (1993 р.), Законом «Про інформацію, інформатизацію і захист інформації» (1995 р.), За­коном «Про участь у міжнародному інформаційному обміні» (1996 р.), Концепцією формування і розвитку єдиного інформаційного середовища Росії і державних інформаційних ресурсів (1998 р.) та ін.

В юридичній літературі термін «інформація» у сполученні з термі­ном «право» вперше було використано наприкінці 70-х рр. минулого століття [7].

А. Б. Венгеров у своїх працях дає визначення поняття «інформаційно­го права» як сукупності норм про роботу з інформацією в управлінні при автоматизації.

У 1997 р. В. А. Копилов [8, с. 16] відстоює поняття «інформаційного права» як системи норм відносин, що виникають в інформаційній сфері, та визначає, що в основі «програмного права» лежать відносини, які вини­кають із створення, поширення та використання програмних продуктів; в основі «права інформатики» - відносини, які існують в галузі інформати­ки - науки, що вивчає проблеми створення, поширення та використання інформації; в основі «комп ’ютерного права» - відносини, які існують у зв’язку зі створенням, поширенням та використанням комп’ютерів. Щодо терміна «інформаційно-комп’ютерне право», то В. А. Копилов вважає, що у широкому розумінні - це об’єднання множини відносин щодо інформа­ції та комп’ютерів, а у вузькому розумінні - це добуток цих двох множин. Він також зазначає, що правову інформатику слід розглядати як науку про створення, перетворення та споживання правової інформації.

Всі зазначені терміни визначають складові інформаційного права у комплексному його розумінні. Цю тезу В. А. Копилов розвиває та кон­кретизує у роботі «Інформаційне право» [8]. Зазначимо також, що дещо ра—ніше його думку підтримав М. М. Рассолов [9], який у своїх дослі­дженнях розглядав важливі питання нової комплексної галузі права. Дум­ки зазначених вище науковців щодо перспективи розвитку правового ре­гулювання в інформаційній сфері одержали підтримку в жовтні 1999 р. на першій Всеросійській конференції з проблем становлення інформаційно­го суспільства в Росії.

Інформаційна політика України визначається Конституцією Украї­ни (1996 р.), законами України «Про наукову і науково-технічну діяль­ність» (1991 р.), «Про Інформацію» (1992 р.). «Про науково-технічну інформацію» (1993 р.), «Про захист інформації в автоматизованих сис­темах» (1994 р.), «Про друковані засоби масової інформації» (1992 р.), «Про авторське право та суміжні права» (1993 р.), «Про національний архівний фонд і архівні установи» (1993 р.), «Про телебачення і радіо­мовлення» (1995 р.), «Про Концепцію Національної програми інформа­тизації» (1998 р.), «Про Національну програму інформатизації» (1998 р.), «Про основні засади розвитку інформаційного суспільства в Україні на 2007-2015 роки» (2007 р.), а також іншими чинними нормативними ак­тами загального і спеціального змісту, в яких визначені співвідношення верховенства міжнародних норм і національні пріоритети.

Так, Закон України «Про інформацію» від 02.10.1992 №2657-ХП [5] - перший в Україні Закон, який заклав правові основи інформаційної ді­яльності, головні напрями і способи державної інформаційної політики, закріпив право громадян України на інформацію і визначив правові фор­ми міжнародного співробітництва в галузі інформації. Значною заслугою розробників Закону є те, що вони вперше запропонували і визначили пра­во власності на інформацію (ст. 38), надали інформації статус товару та вказали порядок її ціноутворення (ст. 39). Також у ньому вперше були означені правові формули щодо захисту персональних даних людини (у Законі застосований термін «інформація про особу» (ст. 23), хоча на той час у стандартах європейського законодавства така інформація визнача­лась як «персональні дані»).

Сьогодні розвиток інформаційного середовища визначається комплек­сом нових досягнень прогресу, серед яких: швидка зміна інформаційно - комп’ютерних технологій; переведення інформації в цифровий формат (дигіталізація); формування транснаціональних інформаційних потоків; переміщення капіталів у цю сферу як найприбутковішу; висока конкурен­ція серед провідних виробників, їх об’єднання і дезінтеграція.

Обов’язковою частиною підготовчих заходів для приєднання до ЄС є створення в країнах-кандидатах умов для побудови інформаційного сус­пільства. Тому у межах Національної програми інтеграції України в ЄС передбачається розв’язання низки загальнодержавних проблем, зокрема гармонізація чинних і розробка нових законодавчих актів з інформати­зації відповідно до вимог ЄС та імплементації положень європейських нормативних актів, що регулюють відносини в сфері інформації та інфор­матизації; формування стратегії й основ державної політики підтримки українського сегменту мережі Інтернет, сприяння розповсюдженню різ­номанітної і достовірної інформації про Україну за допомогою мережі Інтернет, забезпечення інформаційної відкритості суспільства; сприяння доступу фізичних і юридичних осіб до світових інформаційних ресурсів тощо.

Законом України «Про Концепцію Національної програми інформа­тизації» від 04.02.1998 № 75/98-ВР окреслено принципи державної по­літики в сфері інформатизації. Державна політика інформатизації розгля­дається «як складова соціально-економічної політики держави в цілому і спрямовується на раціональне використання промислового та науково - технічного потенціалу, матеріально-технічних і фінансових ресурсів для створення сучасної інформаційної інфраструктури в інтересах вирішення комплексу поточних та перспективних завдань розвитку України як неза­лежної демократичної держави з ринковою економікою». До загальних принципів державного регулювання зазначеної сфери Закон відносить принципи «централізації і децентралізації, саморозвитку, самофінансу­вання та самоокупності, державної підтримки через систему пільг, креди­тів, прямого бюджетного фінансування».

Закон України «Про Національну програму інформатизації» від 04.02.1998 № 74/98-ВР, який включає зазначену вище Концепцію, сукуп­ність державних, галузевих, регіональних програм та проектів стосовно місцевого самоврядування у цій сфері, став своєрідним імпульсом щодо початкових дій, позначивши механізми їх реалізації.

21 вересня 2005 р. на парламентських слуханнях з питань розвитку інформаційного суспільства в Україні (відповідно до постанови Верхов­ної Ради України від 17.03.2005 № 2488-1У) зазначалося, що «в розбудо­ві інформаційного суспільства в Україні є певні досягнення, але й існує багато невизначеностей. Практично не сформульована дієва національна політика щодо побудови інформаційного суспільства в Україні». В інфор­маційно-аналітичних матеріалах до парламентських слухань відповідні проблеми, зокрема щодо стану інформаційного законодавства, інформа­ційних ресурсів, надання послуг, науки та освіти, були висвітлені так:

У стратегія розвитку інформаційного суспільства: недосконалість на­ціональної стратегії розвитку інформаційного суспільства; непослі­довність і неузгодженість реалізації державної стратегії виконавчими органами; слабка консолідація зусиль державного, бізнесового і сус­пільного секторів щодо реалізації національної стратегії; наявності значної кількості неузгоджених загальнодержавних, галузевих, регіо­нальних, бізнесових програм і проектів у сфері розвитку використан­ня інформаційно-комп’ютерних технологій;

^ законодавча база: різноплановість нормативно-правового регулюван­ня суспільних відносин в інформаційній сфері; відсутність, неузго­дженість, суперечливість, неповнота законодавчих і підзаконних актів у сфері телекомунікації, використання інтернет-технологій, створен­ня і використання електронних інформаційних ресурсів і продуктів, використання електронного документообігу і електронного підпису, інформаційної безпеки тощо;

^ надання електронних послуг населенню і бізнесу органами державної влади та місцевого самоврядування: відсутність чітко визначеної уря­дової концепції організації надання електронних послуг населенню і бізнесу; недостатня організація міжвідомчої спільної роботи для реа­лізації принципу «єдиного вікна»; юридична невизначеність статусу і переліку урядових е-послуг для органів державної влади всіх рів­нів; недостатня інформатизація внутрішніх управлінських і зовнішніх міжвідомчих процесів державних органів влади; низький рівень ви­користання комп’ютерних аналітичних методів обробки даних у дер­жавних органах влади;

^ наукові дослідження і система освіти в сфері інформаційно- комп’ютерних технологій (ІКТ): недостатній розвиток фундамен­тальних досліджень у цій сфері; безсистемність і фрагментарність прикладних наукових досліджень; практично повна відсутність ві­тчизняних прогнозів розвитку, рекомендацій щодо впровадження ІКТ у різні сфері діяльності країни.

31 січня 2006 р. (Указом Президента України № 80/2006 було визна­но за необхідне створення Єдиної комп’ютерної інформаційної системи правоохоронних органів з питань боротьби зі злочинністю (далі - Єдина комп’ютерна система), метою якої є поліпшення координації організацій­них, оперативно-розшукових, правових та інформаційних заходів право­охоронних органів щодо боротьби зі злочинністю, підвищення рівня ро­боти в цій сфері.

Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 30 жовтня 2008 р. № 1384-р схвалено Концепцію Державної цільової програми підвищення рівня безпеки дорожнього руху на 2009-2012 рр. У розпорядженні, зо­крема, наголошується, що державний нагляд та контроль за виконанням законодавства про дорожній рух, координація діяльності центральних та місцевих органів виконавчої влади у сфері безпеки дорожнього руху здій­снюється незадовільно.

У січні 2007 р. Верховною Радою України прийнятий Закон України № 53 7-У «Про Основні засади розвитку інформаційного суспільства в Україні на 2007-2015 рр.». У Загальних положеннях Закону зазначено, що «одним із головних пріоритетів України є прагнення побудувати орі­єнтоване на інтереси людей, відкрите для всіх і спрямоване на розвиток інформаційне суспільство, в якому кожен міг би створювати і накопичу­вати інформацію та знання, мати до них вільний доступ, користуватися ними, щоб надати можливість кожній людині повною мірою реалізувати свій потенціал, сприяючи суспільному і особистому розвиткові та підви­щуючи якість життя».

У Загальних положеннях Закону визначається, зокрема, що ступінь розбудови інформаційного суспільства в Україні порівняно зі світовими тенденціями є недостатнім і не відповідає потенціалу та можливостям України, оскільки розвиток нормативно-правової бази інформаційної сфе­ри недостатній; рівень інформатизації окремих галузей економіки деяких регіонів держави є низьким; відсутня координація зусиль державного і приватного секторів економіки з метою ефективного використання наяв­них ресурсів; створення інфраструктури для надання органами держав­ної влади та органами місцевого самоврядування юридичним і фізичним особам інформаційних послуг з використанням мережі Інтернет відбу­вається повільно; ефективність використання фінансових, матеріальних, кадрових ресурсів, спрямованих на інформатизацію, впровадження ІКТ у соціально-економічну сферу, зокрема в сільське господарство, є низькою; рівень комп’ютерної та інформаційної грамотності населення є недостат­нім, впровадження нових методів навчання із застосуванням сучасних ІКТ - повільним; спостерігається поглиблення «інформаційної нерівно­сті» між окремими регіонами, галузями економіки та різними верствами населення.

Основним завданням розвитку інформаційного суспільства в Україні Закон декларує «сприяння кожній людині на засадах широкого викорис­тання сучасних ІКТ можливостей створювати інформацію і знання, ко - ристуватися та обмінюватися ними, виробляти товари та надавати послу­ги, повною мірою реалізовуючи свій потенціал, підвищуючи якість свого життя і сприяючи сталому розвитку країни на основі цілей і принципів, проголошених Організацією Об’єднаних Націй, Декларації принципів та Плану дій, напрацьованих на Всесвітніх зустрічах на вищому рівні з пи­тань Інформаційного суспільства» (Женева, грудень 2003 р.; Туніс, лис­топад 2005 р.) та Постанови Верховної Ради України від 1 грудня 2005 р. «Про Рекомендації парламентських слухань з питань розвитку інформа­ційного суспільства в Україні».

Законом визначено основні засади (концептуальну основу) для завдань щодо розвитку інформаційних систем в Україні як одного з пріоритетних напрямів державної політики, що, зокрема, передбачає вдосконалення за­конодавства з регулювання інформаційних відносин. Також, зважаючи на те, що автоматизована інформаційна система - це взаємозв’язана су­купність даних, обладнання, програмних засобів, персоналу, стандартних процедур, які призначені для збору, обробки, розподілу, зберігання, пред­ставлення інформації відповідно до вимог, які слідують із цілей органі­зації. Сьогодні, у вік інформації, практично кожна інформаційна система будується і використовує технології ІКТ.

Відповідно до Закону політика розвитку інформатизації діяльності підрозділів Державтоінспекції в Україні ґрунтується на засадах пріо­ритетності науково-технічного та інноваційного розвитку держави; формування необхідних для цього законодавчих і сприятливих еконо­мічних умов; всебічного розвитку загальнодоступної інформаційної інфраструктури, інформаційних ресурсів та забезпечення повсюдного доступу до телекомунікаційних послуг та ІКТ; сприяння збільшенню різноманітності та кількості електронних послуг, забезпеченню ство­рення загальнодоступних електронних інформаційних ресурсів; поліп­шення кадрового потенціалу; посилення мотивації щодо використання ІКТ.

Законодавче забезпечення розвитку інформаційного забезпечення ді­яльності підрозділів Державтоінспекції МВС України, створення єдиного державного інтегрованого банку даних транспортних засобів та їх воло­дарів передбачає створення цілісної системи ІКТ, всебічно обумовленої законодавчими актами, які гармонізовані з нормами міжнародного права з питань розвитку інформаційного суспільства, має включати напрями, зо­крема про засади персональних даних, електронної торгівлі, правову охо­рону прав на зміст комп’ютерних програм, удосконалення захисту прав інтелектуальної власності, в тому числі авторського права при розміщен­ні та використанні персональних даних (про особу, транспортний засіб, адресу, відеоспостереження тощо) у комп’ютерній мережі, про охорону баз даних, надання органами державної влади та органами місцевого са­моврядування юридичним і фізичним особам інформаційних послуг із використанням Інтернету і доступу до банків даних «Автомобіль», «Во­дій», «Адмінпрактика», «ДТП» тощо.

Широке втілення ІКТ у повсякденну діяльність підрозділів Державто­інспекції МВС України зменшить бюрократичні та корупційні прояви в цій службі.

Список використаних джерел

1. Звіт Діпартаменту інформаційних технологій МВС України за 2009 рік.

2. Про захист осіб у зв’язку з автоматизованою обробкою персональних да­них. : Конвенція Ради Європи від 28 січ. 1981 р. №108, Страсбург [Електронний ресурс]. - Режим доступу :

Http: // Www. convention. coc. int/lre aly/en/Treaties/litiiil/108.1tm

3. Макаренко Є. А. Європейська інформаційна політика : монографія / Є. А. Макаренко. - К. : Наша культура і наука, 2000. - 368 с.

4. Брижко В. Є-майбутне та інформаційне право / [Брижко В., Цимбалюк В., Швець М, Коваль М., Базанов Ю] : за ред. М. Швеця. - 2-е вид., доп. - К. : ТОВ «Пан Тот», 2006. - 234 с.

5. Теоретико-правовая оценка развития сферы информационно-электронных технологий // Право и политика. - 2001. - № 2.

6. Цивільний кодекс України : Кодекс України від 16 січ. 2003 р. № 435-IV : за станом на 10 жовт. 2005 р. - К. : Верес, 2005. - 352 с.

7. Теоретико-правовая оценка развития сферы информационно-электронных технологий // Право и политика. - 2001. - № 2.

8. Копылов В. А. Информационное право : учебник / В. А. Копылов. - М. : Юристъ, 2002. - 512 с.

9. Рассолов М. М. Информационное право : учеб. пособие / М. М. Рассолов. - М. : Юристъ, 1999. - 400 с.