joomla
ЗДІЙСНЕННЯ АДМІНІСТРАТИВНИХ ЗАХОДІВ ЩОДО БОРОТЬБИ З КУРІННЯМ
Юридичний часопис Національної академії внутрішніх справ

УДК 342

Володимир Заросило

Кандидат юридичних наук, доцент, начальник кафедри адміністра­тивного права та організації адмі­ністративної діяльності Академії управління МВС

У статті проаналізовано стан дотримання законодавства України про посилення боротьби з тютюнокурінням та недоліки як в організацій­ному, так і в правовому забезпеченні цих заходів. Запропоновано певні на­прями покращення зазначеної діяльності.

В статье проанализировано состояние выполнения законодатель­ства Украины об усилении борьбы из табакокурением и недостатках как в организационном, так и в законодательном обеспечении этих меропри­ятий. Предложены определенные направления улучшения отмеченной де­ятельности.

The article deals with problems concerning the fulfillment of the tasks set by the law of Ukraine as for strengthening of the work concerning the smoking and gaps that exist in the organizational and legislative levels. The proposals to improve the named work are done too.

Ключові слова: адміністративні заходи, тютюнові вироби, боротьба з курінням, здоров'я населення, зарубіжний досвід.

Ключевые слова: административные мероприятия, табачные изде­лия, борьба с курением, здоровье населения, зарубежный опыт.

Keywords: administrative measures, tobacco goods, the struggle with smoking, the health of population, experience from abroad.

Верховною Радою України 22 вересня 2005 року було прийнято Закон України “Про заходи щодо попередження та зменшення вживання тютюнових виробів і їх шкідливого впливу на здоров’я насе­лення”. Зазначений Закон набрав чинності 25 жовтня 2005 року. Ми­нуло вже два роки з моменту прийняття Закону [1].

Передусім зазначимо, що прийняття згаданого Закону диктуєть­ся не тільки даниною моді, але й дійсно бажанням влади зменшити вплив тютюну на здоров’я населення. У більшості розвинених зару­біжних країнах подібні закони були прийняті ще кілька десятків ро­ків тому, але там забезпечено їх неухильне дотримання. Наприклад, у Швеції на вулиці ніхто не курить, а на всіх видних місцях вивішено вказівки, де знаходяться найближчі місця для куріння. Не побачите ви й осіб, які йдуть з цигаркою по вулицях Лондону. За порядком слідкують поліцейські, які в разі скоєння правопорушення складають протокол, і покарання за таке порушення (паління в громадських міс­цях) є досить вагомим [2].

У Франції куріння цигарок у громадському місці вважається по­рушенням, яке зафіксовано у кримінальному кодексі країни, разом з появою у нетверезому стані у зазначених місцях [3].

Законом в Україні передбачалося введення певних обмежень щодо реалізації та вживання тютюнових виробів, а також реалізації тютю­нових виробів та предметів, пов’язаних з їх вживанням особам, яким не виповнилося 18 років. У Законі передбачалися й інші обмеження щодо реалізації (продажу) тютюнових виробів, які можуть встанов­люватися органами місцевого самоврядування.

Але головним є те, що у Законі вперше зроблено спробу норматив­но визначити деякі поняття, які стосуються в цілому охорони громад­ського порядку та громадської безпеки.

Вперше на державному рівні була зроблена спроба визначити гро­мадське місце. Воно визначається тут як частина (частини) будь-якої будівлі, споруди, яка доступна або відкрита для населення вільно, за запрошеннями або за плату, постійно, періодично або час від часу, зокрема під’їзди, а також підземні переходи, стадіони.

Одразу зазначимо, що визначення неповне і не охоплює всіх кате­горій громадських місць, які насправді є у природі та визначені сус­пільними правовідносинами.

Громадське місце - це не тільки споруда або її частина. Це будь - яка територія, яка використовується населенням для задоволення його різноманітних потреб. Громадськими місцями є вулиці, парки, двори будинків і навіть у окремих випадках частини полів та лісів, якщо на цих територіях проводяться масові заходи і на зазначених територіях присутня велика кількість населення. Загалом в юридич­ній літературі є визначення громадських місць, але в законодавчому порядку у згаданому Законі зроблена перша спроба, на нашу думку, дискусійна.

Цікаво, що МВС України зробило спробу визначити у наказі “Про затвердження Інструкції з обліку злочинів, скоєних у громадських місцях” всі громадські місця та запровадити їх класифікацію [4]. Зазначимо, що визначення громадських місць зроблено досить про­фесійно, але вони перераховані у посадовій інструкції, тобто вико­ристання для широкого загалу зазначеного визначення є проблема­тичним.

Загальне визначення громадського місця у Інструкції сформульо­вано таким чином: громадськими слід вважати місця, що використо­вуються для роботи, відпочинку, пересування, проведення масових заходів та будь-яких інших потреб. Громадські місця можуть бути по­стійного, періодичного та одноразового використання.

До громадських місць постійного використання належать такі, в яких знаходження громадян не залежить від часу доби та пори року (вулиці, площі, проспекти, бульвари, набережні, мости, шляхопрово­ди, проїзди, під’їзди, зупинки громадського транспорту, парки, скве­ри, провулки, завулки, двори, за винятком приватних домоволодінь, вокзали, аеропорти, річморпорти, підприємства, організації та уста­нови, незалежно від форм власності, доступ у які не обмежений ад­міністрацією або охороною).

Громадськими місцями періодичного використання визначаються будь-які торговельні точки, кафе, бари, ресторани, клуби, спортивні комплекси, зали та інші розважальні заклади в період їх роботи, а також транспортні засоби громадського використання під час пере­бування у них пасажирів (автобуси, тролейбуси, трамваї, маршрутні таксі, вагони потягу метро тощо).

Громадськими місцями одноразового використання вважаються згідно з наказом місця проведення одноразових громадських заходів (будівлі загального користування під час перебування у них грома­дян, ділянки лісу, поля під час проведення на їх території організова­них масових зібрань) [4].

Зазначимо, що наведене у наказі МВС України “Про затвердження Інструкції з обліку злочинів, скоєних у громадських місцях” визна­чення значно повніше відображає зміст поняття громадського місця, ніж те, що зафіксовано в Законі України “Про заходи щодо поперед­ження та зменшення вживання тютюнових виробів і їх шкідливого впливу на здоров’я населення”. З визначенням, наведеним у Законі, погоджуються і науковці, хоч, очевидно, розуміють його недоскона­лість [5].

У деяких доктринальних визначеннях громадського місця у за­рубіжних країнах говориться, що громадськими є місця, до яких за плату чи безкоштовно дозволено доступ певної кількості осіб для за­доволення своїх потреб. Мабуть, таке визначення також має право на існування і воно найповніше.

У статті 13 зазначеного Закону України передбачено також забо­рону тютюнокуріння на робочих місцях і визначено робочим місце постійного або тимчасового перебування працівника в процесі тру­дової діяльності.

Куріння тютюнових виробів на робочих та громадських місцях за­боронено і у Законі передбачено створення спеціально визначених місць для осіб, які курять. Зазначені місця мають бути відведені влас­никами або уповноваженими ними особами, чи орендарями. Відведе­ні для куріння місця потрібно обладнати витяжною вентиляцією або іншими засобами для видалення тютюнового диму. Певна увага при­ділена також попереджувальній роботі щодо запобігання курінню та поширенню знань про шкідливість тютюнового диму.

Законом передбачено також встановлення інших обмежень щодо місць вживання тютюнових виробів і куріння.

У ч. 3 ст. 13 зазначеного Закону визначено, що у громадських міс­цях для осіб, які не курять, відводиться не менше ніж 50 % площі цих громадських місць, розміщеної так, щоб тютюновий дим не поширю­вався на цю територію.

Боротьба з курінням передбачає не тільки заборону вживання тю­тюнових виробів у громадських місцях, але й цілий комплекс заходів, які також передбачені у Законі.

Передусім було внесено зміни до чинних нормативних актів що­до посилення боротьби з курінням і введено нові статті до Кодексу України про адміністративні правопорушення.

Так, ст. 156, яка передбачає відповідальність за порушення правил торгівлі алкогольними напоями і тютюновими виробами, доповнено

Ч. 4: “роздрібна або оптова, включаючи імпорт або експорт, торгівля тютюновими виробами без наявності ліцензії або марок акцизного збору чи з підробленими марками цього збору тягне за собою накла­дення штрафу від двадцяти до ста неоподаткованих мінімумів дохо­дів громадян з конфіскацією предметів торгівлі та виручки, одержа­ної від продажу предметів торгівлі”.

Кодекс України про адміністративні правопорушення було також доповнено ст. 1682 “Випуск у продаж продукції з порушенням ви­мог щодо медичних попереджень споживачів тютюнових виробів”, яка передбачає відповідальність за випуск у продаж продукції з пору­шенням вимог щодо медичних попереджень споживачів тютюнових виробів і тягне за собою накладення штрафу на посадових осіб від п’яти до тридцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян та ст. 1751 “Куріння тютюнових виробів у заборонених місцях”, яка передбачає адміністративну відповідальність за куріння тютюнових виробів у місцях, де це заборонено законом, а також в інших місцях, визначених рішенням відповідної сільської, селищної, міської ради, і тягне за собою попередження або накладення штрафу від одного до п’яти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян [6].

За цією статтею передбачено також повторність правопорушення, яке карається більш тяжкими мірами покарання. Повторне, впродовж року, вчинення порушення, передбаченого ч. 1 цієї статті, за яке осо­бу вже було піддано адміністративному стягненню, тягне за собою накладення штрафу від п’яти до семи неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Також законодавець передбачив, що складання протоколів про виявлені адміністративні правопорушення згідно зі ст. 255 Кодексу України про адміністративні правопорушення покладено на праців­ників органів внутрішніх справ України за винятком випадків, коли порушення виявлені у місцях, де паління заборонено рішенням сіль­ської, селищної або міської Ради. У таких місцях протоколи мають право складати й уповноважені особи виконавчих комітетів сіль­ських, селищних та міських рад та члени громадських формувань по охороні громадського порядку.

Як свідчать неофіційні дані, за десять місяців поточного року працівниками міліції складено понад 20 тис. протоколів за куріння тютюнових виробів у заборонених місцях, але відчутних результатів це не дало. Складено також понад 6 тис. протоколів про порушення правил торгівлі алкогольними напоями і тютюновими виробами. Ра­зом з тим, зазначені статистичні дані наведено керівництвом МВС України на підставі офіційних звітів з місць. Враховуючи, що статис­тична звітність за цією статтею та й взагалі за кількість адміністра­тивних правопорушень не передбачена, наведені вище цифри мають бути уточнені.

Водночас слід зазначити, що лише одними штрафними санкціями належних результатів досягти неможливо.

Як свідчать опитування, проведені серед керівників органів внут­рішніх справ України, їх заступників - начальників міліції громад­ської безпеки та іншого керівного складу міських, лінійних та район­них відділів внутрішніх справ, питання боротьби з курінням знову покладено на міліцію у повному обсязі.

За період, що аналізується представниками виконавчих комітетів сільських, селищних, міських рад, складено лише поодинокі прото­коли за порушення законодавства, пов’язаного з тютюнокурінням. При цьому слід зазначити, що згадані протоколи, мабуть, складалися у присутності працівників міліції.

Проблемним на сьогодні є й те, що практично не вирішується питання щодо облаштування спеціальних місць для куріння, як це передбачено Законом, тому вимоги Закону ігноруються більшою час­тиною населення України.

Не дотримуються вимоги Закону України щодо визначення вміс­ту нікотину, смоли, інших шкідливих для здоров’я людини речовин, зокрема інгредієнтів тютюнових виробів, у тютюнових виробах та тютюновому димі відповідними організаціями (лабораторіями), яким в установленому законом порядку надано право випробування продукції на відповідність її вимогам безпеки для здоров’я та життя людини.

У Законі також вказано, що згадані дані підлягають оприлюднен­ню, але ні в пресі, ні по телебаченню такої інформації не почуєш.

Таким чином, передбачений Законом комплекс заходів, спрямо­ваний на охорону здоров’я населення від шкідливого впливу тютю­нового диму, запобігання початку куріння тютюнових виробів, об­меження їх вживання, насамперед серед дітей і молоді, покращання інформування населення про ризики і шкідливі наслідки для здоров’я людини від куріння тютюнових виробів, не вживається.

Список використаних джерел

1. Конституція України. - К., 1996.

2. Про охорону земель: Закон України від від 19.06.2003 № 962-ІУ // ВВР. - 2003. - № 39.

3. Про міліцію: Закон України від 20.12.1990 № 565-ХІІ // ВВР. - 1991. - № 4.

4. Про місцеве самоврядування в Україні: Закон України від 21.05.1997 № 280/97-ВР // ВВР. - 1997. - № 24.

5. Про охорону навколишнього природного середовища: Закон України від 25.06.1991 № 1264-ХІІ // ВВР. - 1991. - № 41.

6. Кодекс України про адміністративні правопорушення: Науково - практичний коментар / Р. А. Калюжний, А. Т. Комзюк, О. О. Погрібний та ін. - К.: Всеук. асоц. видавців “Права єдність”, 2008.

Стаття надійшла 07.08.2007.