joomla
ВЗАЄМОДІЯ МІЛІЦІЇ З ОРГАНАМИ МІСЦЕВОГО САМОВРЯДУВАННЯ ТА НАСЕЛЕННЯМ ПІД ЧАС КУРОРТНО-ТУРИСТИЧНОГО СЕЗОНУ
Юридичний часопис Національної академії внутрішніх справ

УДК 351.741+342.55

Володимир Грабельников -

Старший викладач Донецького юридичного інституту МВС України

Розглянуто діяльність міліції по охороні громадського порядку на Чор­номорському узбережжі під час курортно-туристичного сезону, а також форми взаємодії з органами місцевого самоврядування і громадянами та формування громадської думки щодо профілактики правопорушень серед неповнолітніх.

In the article the activity of militia devoted to the guarding of the publik order at the Bleck Sea Shore during holiday season and the forms of collaboration with the organs of lokal administrationand citisent, and the fomation of publik viev concerning the transgressions commited by teenagers has been viewed.

Ключові слова: курортно-туристичний сезон, місця відпочинку, літ­ній сезон, міліція органів самоврядування, правопорушення неповнолітніх, охорона громадського порядку.

Нині актуальною є організація взаємодії громадських формувань і міліції з питань охорони громадського порядку у місцях масового відпочинку громадян та запобігання крадіжкам із приватних квартир, пограбуванням і розбійним нападам, що вчиняються біля помешкань громадян, у під’їздах і ліфтах будинків. Незачинені підвали, горища житлових будинків стали притулком і місцем ночівлі для жебраків, осіб, які зловживають спиртними напоями, наркоманів та інших ка­тегорій криміногенного елементу. Все частіше кілери вибирають під’їзди будинків місцем найзручнішого та найбезпечнішого вико­нання своїх злочинних намірів. Водночас органи внутрішніх справ за наявної штатної чисельності особового складу не можуть забезпечи­ти надійну охорону громадського порядку та своєчасне запобігання злочинам у цих місцях.

Дослідити форми взаємодії міліції та громадськості по охороні порядку і безпеки в місцях відпочинку громадян під час курортно- туристичного сезону - мета цієї роботи.

Позитивні форми діяльності у цьому напрямі є в Очаківському районі Миколаївської області. Щоб зосередити зусилля міліції та за­лучити населення до охорони громадського порядку під час літнього сезону на Чорноморському узбережжі, керівництвом Очаківського міськрайвідділу проведено спільну нараду з директорами баз відпо­чинку, представниками комунальних служб і райдержадміністрації. Було розроблено План організаційно-практичних заходів по забезпе­ченню охорони громадського порядку і безпеки в місцях відпочинку громадян на Чорноморському узбережжі, затверджено схему розта­шування особового складу під час курортно-туристичного сезону та приданих сил, які задіяні в охороні порядку на території 59 баз від­починку; організовано і проведено збори громадян у житлових мі­крорайонах, на яких обговорювались питання організації чергування вахтерів у під’їздах будинків за кошти громадян.

Дільничні інспектори міліції щоденно роз’ яснювали власникам квартир необхідність вжиття заходів захисту житла й особистої без­пеки передусім самими громадянами, що дало позитивні результати.

З метою самоохорони своїх помешкань за допомогою органів внутрішніх справ власники квартир створили комітети, зібрали ко­шти та обладнали робочі місця для охоронців-вахтерів. Своїми си­лами укріплено вхідні двері під’їздів, встановлено ґрати, зовнішні дзвінки для зв’язку з кімнатами вахтерів. Разом з цим, на кожному поверсі відремонтовано вікна, двері та освітлення. Тепер усі ці бу­динки недоступні для бродяг, наркоманів, п’ яниць, неповнолітніх правопорушників. Тут підтримується чистота, порядок. Забезпече­но тісний зв’язок працівників міліції з членами груп самоохорони таких будинків.

Дільничні інспектори міліції Очаківського МРВ УМВС України в Миколаївській області надають практичну і методичну допомогу охоронцям щодо вживання ними перепускного режиму та дій в екс­тремальних ситуаціях.

Охоронці знають усіх мешканців під’їзду та осіб, які постійно від­відують відповідні квартири, а також мешканців, які приїхали від­почивати на море. У разі виявлення підозрілих, вахтери терміново повідомляють про це у службу охорони або дільничному інспектору міліції по мобільному телефону.

Слід звернути увагу на те, що з моменту посилення охорони не зареєстровано жодної квартирної крадіжки в будинках, які охороня­ються. Значно поліпшився криміногенний клімат, локалізовано місця збору неповнолітніх і молоді, схильної до вчинення правопорушень та пошкодження комунального обладнання. Дільничні інспектори мі­ліції, взаємодіючи з охоронцями, інструктують їх про порядок запо­бігання правопорушенням, методи виявлення підозрілих осіб. Охо­ронці ж повідомляють про осіб, які становлять інтерес для міліції.

У сучасних умовах особливе місце в спільній діяльності органів міліції з населенням належить профілактиці насильницьких злочи­нів, вчинених щодо неповнолітніх. Історія розвитку законодавства свідчить, що всебічний духовний і моральний розвиток неповноліт­ніх є об’єктом, який підлягає захисту кримінальним законом. Украї­на, приєднавшись до Конвенції про права дитини та ратифікувавши її, взяла на себе зобов’язання втілювати в життя принципи, на яких мають ґрунтуватися права дітей та здійснюватися їх захист.

На жаль, у нашій країні, як і в усьому світі, діти та підлітки нерід­ко стають жертвами насильницьких злочинів. Одним із функціональ­них обов’язків працівників міліції відповідно до ст. 5 Закону України “Про органи і служби у справах неповнолітніх” від 24 січня 1995 ро­ку є виявлення дорослих осіб, які втягують неповнолітніх у злочинну діяльність, проституцію, пияцтво, наркоманію та жебрацтво, займа­ються виготовленням і розповсюдженням наркотичної продукції, ви­дань, що пропагують насильство, жорстокість, сексуальну розпусту, а також обов’ язок брати участь у правовому вихованні неповноліт­ніх. Для реалізації зазначених функцій органам кримінальної міліції необхідна всебічна підтримка населення.

Утім, стосунки між громадянами та міліцією нерідко складають­ся на конфліктних підставах, а причиною цього є недостатня поін­формованість, у зв’язку з чим формується упереджене ставлення до міліції, що викликає страх перед владою. Це зумовлює необхідність пошуку нових форм роботи через ЗМІ, використання мережі Інтер - нет тощо.

Зазначене - один із тих напрямів взаємозв’язку, де необхідно швид­ше та сміливіше переходити на європейський стандарт розв’ язання проблеми. Більшість людей не звикли помічати жорстокість у пово­дженні з дітьми, але слід пам’ятати: хто мовчить у такому разі, той стає співучасником.

Так, під час відпочинку громадян на морських, гірських курортах чи на туристичних маршрутах непоодиноким є заподіяння неповно­літнім тілесних ушкоджень, зґвалтувань, убивств. Характерним є те, що 65 % потерпілих - неповнолітні віком до 15 років, тобто найбезза - хисніші, які повністю залежать від батьків чи інших дорослих осіб.

На наш погляд, найбільш ефективною в напрямі запобігання на­сильницьким посяганням щодо дітей та підлітків є співпраця закла­дів освіти з органами кримінальної міліції, тому що їх об’єднує одна мета - забезпечити охорону прав і законних інтересів неповнолітніх від будь-яких посягань. її можна досягнути лише за умови спільної діяльності вказаних органів та у тісній взаємодії з населенням.

Успіх профілактичної діяльності органів кримінальної міліції значною мірою залежить від правильно обраної тактики її проведен­ня, вибору конкретних завдань, а також від рівня взаємодії з колекти­вами закладів освіти та населенням.

Вищезгадана робота з питань взаємодії ОВС із населенням має бути зрозумілою для населення. Тому необхідно створити всі умо­ви для зворотного зв’язку, для формування гідної громадської думки про роботу міліції.

Теперішня різноманітність контактів забезпечує, з одного боку, можливість використати практично всі соціальні верстви населення в усіх напрямах правоохоронної діяльності, з іншого - оптимальне визначення засобів, методів, шляхів підвищення ефективності зусиль суб’єктів, що взаємодіють, потребує їх всебічного аналізу, вивчення, пізнання.

Таке пізнання, що охоплює всі напрями взаємодії, можливе на підставі класифікації відомих правоохоронній практиці варіантів зв’язків і контактів міліції з громадськістю, яка дозволяє розглянути ці зв’язки і контакти у відповідній системі, забезпечити орієнтацію в їх масиві, процес вивчення, швидше знайти її закономірності, що впливають на їх розвиток і зміну, а в остаточному підсумку визначи­ти шляхи і конкретні заходи покращання правоохоронної роботи.

Характер зв’язків із громадськістю повною мірою залежить від того, як ті чи інші групи населення ставляться до органів внутрішніх справ: підтримують їх, виступають проти чи виказують байдужість. Отже, важлива наявність так званого зворотного зв’язку або виваже­ної громадської думки.

Громадська думка є тим станом масової свідомості, який містить явне або приховане ставлення людей до подій та явищ соціальної дійсності, до різноманітних соціальних інститутів, груп чи окремих осіб. І все ж таки, як би не ставились до громадської думки, але нині, безперечно, в нашій країні вона має надзвичайно потужну силу.

Питання, пов’язані з аналізом феномену громадської думки, крім законодавчого закріплення у ст. 34 Конституції України, мають ще й міжнародно-правовий аспект (ідеться про Міжнародний пакт про ци­вільні та політичні права 1966 року). Цей документ забезпечує пра­во кожної людини на вільне висловлення своєї думки, тобто свободу шукати, одержувати і розповсюджувати будь-яку інформацію.

Більше того, численні факти доводять, що громадська думка вже потенційно впливає на законодавчі процеси і навіть “корегує” діяль­ність комерційних і державних установ передусім - правоохоронних органів.

Без урахування громадської думки та створення необхідних умов її формування не завоювати довіри людей, не залучити населення до профілактики злочинності та боротьби з нею.

Аналіз результатів численних опитувань громадської та експерт­ної думки вказує на те, що респонденти підкреслюють залежність криміногенної обстановки в країні не лише від кризового становища в суспільстві (71 %), а й від рівня роботи міліції (29 %). А характе­ризуючи працівників міліції, люди акцентують увагу на їх ставленні до громадян, культурі спілкування, тому й нарікають на байдужість (30 %) та грубе поводження (31 %).

Отже, зрозуміло, що в програмах зв’язків із громадськістю важливо:

^ переконати людей змінити свою думку про органи охорони правопорядку;

> посилити існуючу позитивну думку.

Сформовану громадську думку змінити дуже важко. Проте це мож­на зробити, якщо навчитися розбиратися в механізмі її формування, зрозуміти, яким чином вона формується та як професійно працювати з нею, а іноді - маніпулювати за допомогою комунікативних зусиль. Ця ‘ потужна сила сучасного суспільства” часто аморфна, суперечли­ва та швидкоплинна, але органи внутрішніх справ (центри громад­ських зв’язків (ЦГЗ) системи МВС України) повинні мати справу не з удаваною, а реальною та точно визначеною громадською думкою, якщо вони сподіваються підтримувати плідні зв’язки з різноманітни­ми групами “своєї” внутрішньої та зовнішньої громадськості.

Указуючи на характерні ознаки громадської думки (спрямованість, інтенсивність, інформаційна насиченість, соціальна підтримка), важ­ливо зосереджуватись на своєчасності та достовірності її змісту, а це не тільки істинність думки, але ще й факт її існування.

Працюючи з громадською думкою, потрібно враховувати низку її особливостей:

> громадська думка швидко змінюється: недостатньо сформува­ти її один раз, над нею потрібно працювати постійно;

^ поведінку громадськості потрібно формувати, враховуючи ре­альну обстановку в країні;

> впливати на громадську думку доцільно через конкретні групи чи сегменти громадськості, тому що немає єдиної та уніфікова­ної широкої аудиторії громадськості;

> громадська думка швидше зміниться під тиском конкретних дій, ніж промов;

> думка громадськості визначається інтересами останньої;

> робота з громадською думкою має бути професіональною і науково обґрунтованою.

Щоб з’ясувати думку громадськості, необхідно правильно оціни­ти стан соціального оточення, урахувавши головні чинники (ціннос­ті), що формують громадську думку (особисті, соціальні, культурні, психологічні тощо), виокремлюючи при цьому факти, які негативно впливають на громадськість. Їх урахування дозволить об’єктивно оцінювати зворотний зв’язок, який виявляє будь-які зміни в стосун­ках із населенням.

Процес формування громадської думки, його значимість у діяль­ності правоохоронних органів, як правило, залежить від правильно організованої роботи з урахуванням думки населення. Існує певна система, яка умовно складається з двох методів виявлення думки на­селення: юридичного і соціологічного. Враховуючи сучасні вимоги, треба додати ще й третій - неформальний.

Загалом питання взаємовідносин правоохоронних органів і за­собів масової інформації має більш широке значення. Так, згідно із Законом України “Про міліцію” органи внутрішніх справ, зі свого боку, інформують засоби масової інформації про свою діяльність, стан громадського порядку та заходи щодо його зміцнення. Водночас представники мас-медіа надають цю інформацію населенню. І від то­го, наскільки часто відбуваються контакти, наскільки надана інфор­мація буде достовірною і своєчасною, залежить ставлення людей до правоохоронців.

Слід нагадати і про те, що певний вплив на оптимізацію ставлен­ня громадськості до правоохоронних органів мають безпосередні виступи працівників силових установ перед населенням, проведен­ня брифінгів, конференцій, встановлення “телефонів довіри”, що в поєднанні з можливостями засобів масової інформації сприяє поліп­шенню уявлень людей про роботу правоохоронних органів і завою­ванню довіри.

І це не тільки публікаційні й екрановані виступи, а ще правова ре­клама, художні та документальні фільми про діяльність українських, а не закордонних правоохоронців.

У соціологічних дослідженнях, проведених автором, безперечно, домінує анкетне та усне опитування, під час проведення якого треба уникати порушення правил вибірки, точного формування питань і розподілу відповідей. Результати опитувань, а також емпіричних оці­нок мають бути інтерпретовані для подальшого врахування у прак­тичній діяльності правоохоронних органів.

Кафедрою було проведено соціологічне опитування, щоб вивчи­ти думку населення про роботу міліції, результати цього опитування становлять певний інтерес.

Так, було опитано 705 осіб за розробленими анкетами. Опитування виявило, що позитивно ставляться до міліції 60 % респондентів; не­гативно - 13 %; байдужими виявились 24 %. За допомогою до міліції звертались 43 %; за консультацією - 36 %; з інших питань - 16 %.

Не менш цікавим є питання щодо шляхів одержання інформації про діяльність міліції: з книг - 11 %; з телебачення - 54 %; з преси - 35 %; з інших джерел - 11 %.

Під час керування транспортними засобами мали непорозуміння з міліцією 43 %; під час звернень до міліції - 21 %.

Для покращання взаємовідносин між міліцією та населенням гро­мадяни висловили деякі міркування, а саме: необхідно змінити пси­хологію міліціонера, оволодіти вмінням спілкуватися з громадянами, поліпшити знання міліціонером законодавчих актів тощо. Населення має також деякі думки щодо подолання корупції серед працівників правоохоронних органів. З цією метою пропонується: здійснити ре­формування заробітної плати, забезпечувати якісний відбір на роботу в правоохоронні органи.

Ефективність роботи міліції оцінюється не тільки показниками щодо її діяльності, а насамперед думкою громадян. Що стосується неформальних досліджень, то це: накопичення фактів, обробка чуток, розмов у громадських місцях, які є поширеним джерелом інформації про діяльність охоронців правопорядку. Тобто це методи, які не по­требують безпосереднього втручання в роботу об’єктів дослідження.

Кожний із цих типів досліджень має свої особливості та перева­ги, тому, поєднуючи їх, правоохоронні органи зможуть ефективніше налагоджувати спільні розробки та здійснювати заходи забезпечен­ня зв’язку між правоохоронними органами і населенням у боротьбі з правопорушеннями і в охороні громадського порядку, а також ухва­лювати правильні рішення і, найголовніше, навчатись впливати на громадську думку, формуючи адекватну реакцію на форми та методи своєї роботи. Але на практиці це іноді забувається і використовуєть­ся не будь-яка система методів, щоб отримати цікаву інформацію, а лише часткові прийоми використання деяких джерел.

Отже, чим повніші правові знання людей, а система інформова - ності населення досконаліша, тим компетентнішою буде співпраця правоохоронних органів із населенням.

В умовах формування України як соціально орієнтованої, право­вої держави, коли послідовно скорочується дія адміністративних ме­тодів управління, директивних розпоряджень, поширюється вплив громадських спільнот, постає питання про розробку механізму взає­модії правоохоронних органів із населенням.

Залучення широких верств населення до правоохоронної діяльнос­ті закономірно і справедливо розглядається як шлях участі громадян в управлінні справами суспільства і держави, як один із головних чин­ників зміцнення конституційного режиму, ролі законів, посилення ме­ханізму підтримання правопорядку завдяки розвитку народовладдя.

Під взаємодією міліції з населенням можна розуміти наявність між ними сталих контактів, які виникають і розвиваються на підставі загальних інтересів і з метою боротьби з правопорушеннями, зміц­нення громадського порядку і громадської безпеки. Для цього уже має бути дещо інша інформація на регіональному та і конкретизова­ному рівні.

Важливим каналом зв’язку міліції з населенням є інформаційна взаємодія. Вона надає можливість глибше аналізувати сукупність факторів, які негативно впливають на стан оперативної обстановки, а також вживати оптимальні заходи щодо встановлення належного громадського порядку та громадської безпеки.

Під інформаційною взаємодією слід розуміти своєчасну і систе­матичну передачу від одного суб’єкта взаємодії іншому об’єктивної інформації з питань боротьби з правопорушеннями, охорони громад­ського порядку. Інформація є головним чинником такої взаємодії. Система взаємного інформування базується на ініціативному відборі інформації згідно із запитами взаємодіючих сторін. Працівники мілі­ції та населення у рамках такої форми діють без будь-яких на те до­ручень і керуються єдиною сукупністю інтересів, потреб у боротьбі з правопорушеннями. Кожна із взаємодіючих сторін оцінює інформа­цію, яка надходить, не тільки за потрібностю її для себе, але й корис­ністю для інших учасників правоохоронної діяльності.

Добре налагоджена інформаційна взаємодія позитивно відобража­ється на поінформованості суб’єктів про стан оперативної обстанов­ки, на якості боротьби з правопорушеннями. Вона надає можливість значно поліпшити спільну діяльність міліції і населення, якісно змі­нити її зміст без додаткових затрат на розширення штатів, технічних засобів тощо.

Інформаційна взаємодія має за мету збір і передачу повної та ві­рогідної інформації. Тільки за цих умов вона придатна для викорис­тання. Важливим елементом інформаційної взаємодії є реагування на інформацію, яка надходить. Інформаційна взаємодія припускає вза­ємний обмін інформацією і взаємне реагування на неї.

Взаємодія не тільки підвищує поінформованість взаємодіючих сторін, але і стимулює їх активність у правоохоронній діяльності. Важливе значення при обміні інформацією мають практичний до­свід у боротьбі з правопорушеннями та спеціальні знання. Обмін інформацією відбувається будь-якими шляхами. Для цього може використовуватися телефонний зв’язок, направлення суб’єкту вза­ємодії листів, оглядів, довідок тощо. Ефективним є обмін інфор­мацією під час безпосередніх контактів працівників міліції з на­селенням.

Якщо інформаційній взаємодії не приділити належної уваги, це призведе до зростання кількості нерозкритих злочинів, росту ла­тентної злочинності, і, як наслідок, підриватиме довіру населення до міліції.

Для ефективнішого налагодження взаємозв’язків ОВС із населен­ням було створено Центр громадських зв’язків, який є чи не єдиною службою в структурі ОВС, що підтримує інформаційні зв’язки з на­селенням. Центр збирає інформацію, аналізує її, надає інформацію зацікавленій стороні, координує розв’язання низки завдань, загаль­них для усіх, хто бере участь у правоохоронній діяльності.

Розглядаючи Закон України “Про інформацію” в частині інфор­маційної взаємодії, слід було б зауважити, що у забезпеченні режиму регулювання відносин у сфері здобуття, зберігання, розповсюдження інформації необхідно передбачити тільки законодавчі засоби регу­лювання, що виключають можливість встановлення вузьковідомчих бар’єрів на шляху користувачів інформації. Необхідно звертати увагу на облік об’єктів інформаційних відносин.

Зміна соціально-економічних, політико-правових і моральних умов у суспільстві змушує міліцію приділяти більше уваги інфор­маційній взаємодії з населенням. Інформаційна взаємодія дозволить правоохоронним органам усвідомити накопичений досвід, наповни­ти правоохоронні напрями своєї діяльності новим змістом, докорінно оновити арсенал форм, методів, засобів охорони громадського поряд­ку і громадської безпеки, боротьби з правопорушеннями.

Немає сумніву, що для координації цієї багатогранної праці у структурі органів внутрішніх справ назріла необхідність створення спеціального підрозділу, який би координував взаємодію з населен­ням, і такі підрозділи в ОВС були створені згідно з наказом МВС України від 24 червня 1997 року № 400 у червні-вересні 1997 року.

Основними завданнями підрозділів у роботі з населенням та громадськими формуваннями стали: укріплення зв’язків органів внутрішніх справ із населенням, громадськими формуваннями, на­дання громадянам необхідної правової допомоги та проведення роз’ яснювальної роботи з ними для профілактики правопорушень і посилення боротьби зі злочинністю; вжиття заходів для підвищен­ня правової свідомості населення та вироблення у громадян поваги до закону України; встановлення тісних зв’язків із засобами масової інформації та використання їх можливостей для висвітлення та по­пуляризації діяльності міліції.

Вжиті заходи сприяють поліпшенню діяльності міськрайвідділів внутрішніх справ і громадських формувань. Для дільничних інспек­торів міліції додатково відводяться службові приміщення, телефони, квартири на території обслуговування, автотранспорт.

Закони України “Про міліцію”, “Про оперативно-розшукову діяль­ність”, “Про організаційно-правові основи боротьби з організованою злочинністю”, “Про боротьбу з корупцією”, “Про участь громадян в охороні громадського порядку і державного кордону”, Програма МВС України щодо розвитку партнерських відносин між міліцією і населенням надають працівникам міліції значних прав і повноважень для профілактики та розкриття злочинних проявів, усунення причин та умов, що їм сприяють, покладають на них обов’ язок своїми діями виховувати у громадян повагу до законів, робити так, щоб ці дії, за всієї їх суворості та рішучості, були бездоганними у правовому від­ношенні, справедливими і зрозумілими населенню.

Необхідність створення системи партнерських відносин міліції та населення зумовлюється змінами в політичному, економічному та со­ціальному житті країни, складною криміногенною ситуацією, зрос­таючими проблемами захисту прав і свобод громадян.

Поновлення і розвиток зв’язків органів внутрішніх справ із насе­ленням - найважливіша умова забезпечення ефективності профілак­тики злочинності. Необхідні цілеспрямовані зусилля, направлені на подолання соціальної апатії та пасивності значної частини громадян щодо охорони правопорядку та боротьби з правопорушниками.

У зв’язку з складною криміногенною обстановкою постає необ­хідність не тільки протиставити кримінальному свавіллю і беззакон­ню авторитет і силу права, але і переконати громадян у необхідності глибокої зацікавленості в укріпленні правопорядку та законності. При цьому впровадження в життя лозунгу “міліція і народ - партне­ри” має забезпечити ділові стосунки між працівниками органів внут­рішніх справ і громадянами.

Відродження громадських формувань, взаємодії органів внутріш­ніх справ з ними у забезпеченні охорони громадського порядку до­зволяє розкривати злочини, затримувати осіб, які скоїли правопору­шення. Це було б неможливим без застосування адміністративних методів.

Головним методом державного управління у боротьбі з право­порушеннями, включаючи адміністративні провини, є переконан­ня, тобто метод психічного впливу на свідомість і поведінку грома­дян, який містить широкий комплекс виховних, рекомендаційних, роз’яснювальних, заохочувальних заходів, що застосовуються з ме­тою забезпечення правомірності поведінки, організованості та дис­циплінованості громадян в усіх сферах суспільного життя.

Нині, в умовах демократизації громадських відносин незалежної України, переконання залишається основним методом державного управління в боротьбі з правопорушеннями. Висока свідома дисци­пліна, не менш досконалі форми організованості та відповідальності людей, які створені в процесі здійснення демократії й удосконалю­вання громадського способу життя, відіграють важливу роль у фор­муванні соціальної переконаності. Саме вони створюють необхідні передумови для поступового переростання відносин зовнішнього регулювання у відносини громадського саморегулювання. Тому, пі- клуючись про всебічний розвиток особистості, прав громадян, дер­жава водночас приділяє належну увагу проблемам зміцнення гро­мадської дисципліни, дотримання усіма громадянами їх обов’язків перед суспільством. Саме відповідальний підхід кожного до своїх обов’язків, до інтересів держави та народу створює надійну базу для повного втілення принципів усенародного демократизму, повної сво­боди особи.

У повсякденній правоохоронній діяльності ОВС за міцної вза­ємодії із громадськими формуваннями метод переконання знаходить свою практичну реалізацію у формах:

> агітаційно-пропагандистської роботи серед громадян щодо роз’ яснення чинного законодавства;

^ правового виховання;

> постійного інформування населення про стан громадського правопорядку;

^ заходів стимулювання ініціативи громадськості у справі надан­ня міліції допомоги в боротьбі з правопорушеннями;

> поширення передового досвіду в боротьбі з порушеннями гро­мадського порядку;

> критики антигромадських проявів через засоби масової інфор­мації;

^ застосування заходів заохочення до представників громад­ськості, які беруть участь в охороні правопорядку.

У разі, коли метод переконання не діє на людей, рівень свідо­мості яких істотно відстає від рівня всеукраїнської громадської сві­домості, до них застосовуються засоби державного, у тому числі адміністративно-примусового впливу.

До спеціальних примусових заходів, які вживаються представни­ками громадських формувань під час спільного з працівниками мі­ліції виконання покладених на них завдань з охорони громадського порядку, належать: застосування фізичного впливу та спеціальних за­собів індивідуального захисту і самооборони, заряджених речовина­ми сльозоточивої і дратівної дії. Порядок придбання, видачі громад­ським формуванням з охорони громадського порядку цих спеціальних засобів та їх зберігання визначається МВС України і Держкомітетом у справах охорони Державного кордону України.

Приймаючи рішення про застосування спеціальних примусових заходів, необхідно пам’ятати про особливості їх використання. Про намір застосувати фізичну силу або спеціальні засоби особи попе­реджаються (якщо дозволяють обставини). Без попередження фізич­на сила або спеціальні засоби можуть застосовуватись тоді, коли ви­никає безпосередня загроза життю або здоров’ ю члена громадського формування, іншого громадянина, працівника міліції.

Не дозволяється застосування заходів фізичного впливу і спеці­альних засобів до жінок з явними ознаками вагітності, до осіб похи­лого віку або з вираженими ознаками інвалідності і малолітніх, крім випадків здійснення ними групового нападу, що загрожує життю або здоров’ю людей, членів громадських формувань, працівників міліції або у разі збройного опору.

Якщо неможливо уникнути застосування заходів фізичного впли­ву або спеціальних засобів, члени громадських формувань не можуть перевищувати міри, необхідної для припинення правопорушення, а також зобов’язані звести до мінімуму можливість заподіяння шко­ди здоров’ю правопорушника й інших громадян. У разі заподіяння шкоди члени громадських формувань забезпечують необхідну допо­могу потерпілим у найкоротший термін. Про поранення або смерть правопорушника, що сталися внаслідок застосування заходів фізич­ного впливу і спеціальних засобів, члени громадських формувань зобов’язані негайно сповістити відповідні ОВС, прокуратуру. Пере­вищення повноважень із застосуванням фізичної сили, а також спе­ціальних засобів спричиняє відповідальність згідно з чинним законо­давством.

Члени громадських формувань з охорони громадського порядку і державного кордону, які мають дозвіл ОВС на придбання, зберігання та застосування спеціальних засобів самооборони, заряджених речо­винами сльозоточивої і дратівної дії, мають право під час виконання своїх обов’язків спільно із працівниками ОВС чи прикордонниками застосовувати власні або видані цими органами спеціальні засоби.

Членам громадських формувань під час виконання своїх обов’язків з охорони громадського порядку і Державного кордону забороняєть­ся використовувати холодну та вогнепальну зброю, у тому числі мис­ливську, яка відповідно до чинного законодавства перебуває в їхньо­му особистому користуванні.

Успіх взаємодії ОВС із громадськими формуваннями, результатив­ність вживання під час цієї взаємодії заходів переконання і примусу значною мірою залежать від правильно обраної тактики поведінки, тобто від проміжних, часткових завдань, від вибору конкретних при­йомів їх розв’язання.

Вимоги комплексного підходу до реалізації заходів переконання та примусу під час взаємодії ОВС із населенням у боротьбі з право­порушеннями є похідними щодо ефективного розв’язання завдань, зміцнення правопорядку та боротьби зі злочинністю. Щоб розв’язати зазначену проблему, необхідна чітка взаємодія працівників міліції та громадських формувань населення, що становить процес вживання сукупних, погоджених, скоординованих дій обох суб’єктів.

Таким чином, переконання та примус займають значне місце в ді­яльності міліції і громадських формувань населення, які покликані, відповідно до Конституції України, законів України “Про міліцію”, “Про участь громадян в охороні громадського порядку і Державно­го кордону”, інших законодавчих і нормативних актів, забезпечувати охорону громадського порядку в країні, всіх форм власності, прав і законних інтересів громадян, підприємств, організацій і установ від злочинних зазіхань та інших антигромадських дій.

Враховуючи новизну, різноплановість взаємодії у формах і мето­дах, а також те, що у навчальних закладах МВС поки що не виклада­ється предмет “Взаємодія ОВС із населенням” і не готуються спеціа­лісти по роботі з громадськістю, було б доцільно організувати такі навчання в системі службової підготовки органів внутрішніх справ.

Список використаних джерел

1. Конституція України. - К., 1996.

2. Про охорону земель: Закон України від від 19.06.2003 № 962-ІУ // ВВР. - 2003. - № 39.

3. Про міліцію: Закон України від 20.12.1990 № 565-ХІІ // ВВР. - 1991. - № 4.

4. Про місцеве самоврядування в Україні: Закон України від 21.05.1997 № 280/97-ВР // ВВР. - 1997. - № 24.

5. Про охорону навколишнього природного середовища: Закон України від 25.06.1991 № 1264-ХІІ // ВВР. - 1991. - № 41.

Стаття надійшла до друку 07.08.2007.