joomla
АКСІОЛОГІЯ ПРАВА ЯК ЧИННИК РОЗВИТКУ ПРАВОЗНАВСТВА
Юридичний часопис Національної академії внутрішніх справ

УДК 340.14 Юрій Бондар -

Доценткафедридержавно-правових дисциплін та дотримання прав лю­дини Академії управління МВС

Анотація. Стаття висвітлюються проблемі ціннісного підходу у праві та його значення для вітчизняного правознавства. Сформульовано ідею методологічного оновлення теоретичної юриспруденції. Зроблено висновок про вплив правових цінностей на формування і розвиток право­вої системи суспільства.

Annotation. The article is devoted to the problem of the valued approach in a right and his value for domestic jurisprudence. The idea of methodological update of theoretical jurisprudence is formulated. A conclusion is done about influence of legal values on forming and development of the legal system of society.

Різноманітні зміни, які відбуваються останніми роками в Україні, за масштабами та прогнозованими наслідками дійсно є глобальни­ми, епохальними у всіх сферах суспільної життєдіяльності, зокрема у соціокультурній сфері, галузях ідеологічних, політичних, державно - правових відносин. Вони здійснюють потужний вплив на свідомість людей, їх думки, почуття, уподобання, настрої, сприяють змінам та різноманітним трансформаціям. Тобто такі об’єктивні процеси в сус­пільстві впливають на формування нових суспільних очікувань, змі­нюють світоглядні орієнтири окремої особи.

З іншого боку, суспільна свідомість, свідомість окремого індивіда не можуть бути виключно статичним явищем, яке лише вбирає, нако­пичує та пасивно концентрує в собі суспільні перетворення. Навпаки, суспільну свідомість можна і слід розглядати як потужний чинник, який здійснює зворотний вплив на хід суспільного розвитку. Біль­ше того, можна стверджувати, що саме зміни світогляду, засвоєння норм та принципів демократичного світу, нові прогресивні ціннісні установки і орієнтири складають у кінцевому підсумку той твердий підмурок, завдяки якому можливі кардинальні зрушення у базисних відносинах і які стануть рушійною силою о суспільного поступу.

У цьому зв’язку потребує наукового осмислення і конкретизації категорія цінності, зокрема, правової. Це зумовлено низкою причин. В наш час перед вітчизняною правовою системою постають важливі та складні завдання. Вони пов’язані не лише з удосконаленням сис­теми законодавства і підвищенням ефективності механізму право­вого регулювання, але й потребують, насамперед, змін у ставленні до права з боку громадян як суб’єктів правовідносин. Все це разом зумовлює як першопочаткову проблему правової культури та право­вих цінностей.

На початку слід зазначити, що для українського суспільства за­галом характерна непроста ситуація щодо визнання тих чи інших цінностей, визначення прихильності до них, ранжування за їх вну­трішньою ієрархією. Цьому є вагомі причини. По-перше, неодноз­начність ціннісних прагнень та орієнтацій має давні історичні витоки, пов’язані з постійною конкуренцією у суспільній свідомості право­вих цінностей з одного боку і моральних - з іншого. Тенденції та­кої внутрішньої суперечливості здебільшого складались на користь домінування останніх. По-друге, для сучасної України характерна криза державно-правової системи, яка характеризується зниженням соціальної цінності держави, зневірою у справедливість політики та права і, як наслідок, втратою можливості впливу з боку державних інституцій на аксіологічну сферу, на процеси та рівень засвоєння гро­мадянами правових цінностей. По-третє, перекіс, певна асиметрія у ціннісній ієрархії, що мають місце у правовідносинах за участю дер­жави та особи і породжують відповідно два типи ціннісних залеж­ностей, одна з яких утверджує пріоритет держави, а інша - цінність особи у правових відносинах.

До зазначеного слід додати ще одну, не менш важливу обставину та­кого стану, - це фактично кризовий стан сучасної теоретико-правової науки. Фундаментальних наукових досліджень обмаль, а правова на­ука зводиться переважно лише до коментування нормативних по­ложень позитивного права. До того ж, як зауважує Д. А. Керимов, до “поганого коментування поганого законодавства, безпорадного уза­гальнення, безпорадної правозастосувальної практики” [1, 4]. Тобто, як і раніше багато в чому панує формально-догматичний підхід до розуміння права і, як наслідок, нормативістське його тлумачення. То­му не дивно, що за роки незалежності вітчизняні правознавці досить часто акцентували увагу на проблемах суспільної правосвідомості.

Як самостійну спонуку і одночасно індикатор загострення вну­трішньої суперечливості розвитку правової науки слід назвати від­сутність єдності праворозуміння. Причому, таку відсутність єди­ного розуміння природи права у даному разі слід оцінювати не як діалектичну причину “в собі”, що сприяла б саморозвитку науки, а певним чином спотворену, як фетишизацію дефініцій права, яка, на думку М. М. Марченка, до добра загальну теорію права не приведе [2, 18]. Тобто, справжня причина такого стану речей значно глибша і криється передусім у тому, що правознавці насправді далекі від діа­лектичного сприйняття права та деякі способи пізнання незаслужено забувають заради інших, що веде в кінцевому підсумку до методоло­гічних збочень.

І все ж, певні зміни у правовій науці визріли. Так, І. Л. Честнов у статті “Праворозуміння в епоху постмодерну” стверджує, що “уні- версалістське уявлення про право, властиве періоду модерну, що претендує на повноту, аподиктичність і перетворювально-інженерну місію поступається заснованій на принципово інших критеріях раці­ональній моделі” [3, 6]. А тому останнім часом все помітнішими ста­ють зрушення у теоретичній юриспруденції. Для сучасної юридичної науки загалом і для загальної теорії права, зокрема, дедалі більшою мірою характерним стає науковий плюралізм. Достатньо успішно розвивається немало різних за своєю методологією наукових напря­мів, при цьому жодна з теорій не є істиною. Дедалі більше коло на­уковців усвідомлюють, що неможливо повною мірою зрозуміти та пояснити сутність права з позицій якогось одного методологічного підходу і відповідно подати всю сукупність відомостей про нього в одному визначенні. Тут доречним буде послатися на роботи вітчиз­няних авторів, таких як В. М Братасюк, А. А. Козловський, М. І. Козю - бра, С. І. Максимов, П. М. Рабінович, В. М. Селіванов [4].

Багатоаспектність змісту такого соціального феномену як право уможливлюють його дослідження з різних боків, у різних аспектах. “У зв’язку з цим необхідно вітати як розвиток “традиційних” методо­логічних підходів, так і появу нових, раніше не відомих напрямів нау­кового пошуку, що освоюють правову реальність у власних системах координат, за допомогою особливих прийомів пізнання” [5, 16-17].

Відомий російський правознавець О. В. Мартишин, розмірко­вуючи над проблемою пошуків єдиного визначення поняття права, дійшов такого висновку: або необхідно об’єднати елементи нормати - вістського, соціологічного та ціннісного праворозуміння (від кожно­го компонента теорії передбачається використати одну чи кілька суб­станціональних ознак феномена права), або визнати неможливість вирішення даної проблеми [6, 64].

Отже, є всі підстави вважати одним із нових і перспективних на­прямів розвитку вітчизняного правознавства як у теоретичному, так і в практично-прикладному значенні - аксіологічний. Коротко обґрун­туємо дану тезу.

Аксіологія (з грецької: ахіа - цінність, logos - вчення), тобто наука про цінності, - відносно молода галузь знань, що зародилася напри­кінці ХІХ - на початку ХХ ст. у Західній Європі саме для досліджен­ня природи цінностей. У епоху антагоністичного протистояння двох соціальних світів у нас, на жаль, її вважали “ідеалістичним” вчен­ням, “буржуазною” наукою, яка не вписувалась у загальний контекст пояснення соціальних процесів і класових явищ, заідеологізованих позицій.

Аксіологічний підхід свідчить про те, що наука намагається пере­орієнтуватися на більш універсальні цінності, ніж лише абстрактна істина, оскільки у будь-якому конкретному випадку пізнавальний акт характеризується певним ціннісним потенціалом [7, 5-6]. При цьому слід зауважити, що ціннісна спрямованість на належне, зовсім іде­альне не вступає у суперечності з пізнанням сущого, існуючого, а містить в собі останнє і, більше того, базується на його основі.

Аксіологія права як різновид вчення про цінності виникає та роз­вивається у результаті застосування теорії цінностей до вивчення правової дійсності. Право у його цілісності є об’єктом різноманітних оцінок, оскільки і правотворчість, і реалізація права є сферою люд­ської діяльності, що має оцінночний характер. Ціннісний характер має правова поведінка людей. Оцінки і цінності правової дійсності неможливі без правової свідомості та правової культури. Тому слід погодитись із думкою болгарського вченого Н. Неновськи про те, що “під час пізнання правової дійсності неможливо обійтись без цінніс­ного підходу” [8, 35].

У спеціальних джерелах з аксіологічної проблематики містяться різні визначення поняття “цінність”. Так, наприклад, у загальній те­орії права цінність визначається як позитивна або негативна значу­щість об’єктів оточуючого світу для людини, соціальної групи, сус­пільства загалом, яка визначається не їх властивостями самими по собі, а їх залученням до сфери людської життєдіяльності, інтересів і потреб, соціальних відносин; критерії і способи оцінки цієї значу­щості виражені в моральних принципах і нормах, ідеалах, установ­ках, цілях [9, 470]. Не вдаючись до детальної класифікації цінностей, вкажемо лише на ті, що стосуються права.

Специфіка правової аксіології проявляється при розмежуванні службової чи інструментальної і власної цінності права, соціальної і особистої цінності права. Принципове значення має також розрізне - ня цінностей права, тобто тих цінностей, які забезпечуються правом, і правових цінностей, які мають у собі саме право. Крім того, за ін­шими критеріями виділяють такі цінності як абсолютні та відносні, цінності існування і цінності-повинності, ейдетичні та соціокультур - ні. Особливе значення має виокремлення абсолютних, загальнолюд­ських цінностей, що мають природно-правовий характер, не октро - ровані державою, а тому не залежать від змін суспільно-політичних умов і не підлягають обезціненню. До них належать життя, свобода, власність, честь та гідність особи, рівність, справедливість, права людини, суб’єктивні права тощо [10]. Будучи усвідомленими, ці та інші цінності складають основу правосвідомості людини, сприяють її прагненню до правопорядку, орієнтують на особисту активність щодо відстоювання індивідуальної свободи та захисту своїх прав.

Викладене вище свідчить про те, що у наш час аксіологічний під­хід є дещо більше, ніж проста констатація впливу базових правових цінностей на правову поведінку суб’єктів. Водночас він означає без­посереднє врахування і використання цінностей для формування пра­вової системи суспільства під час аналізу кожного з її елементів. В першу чергу йдеться про базовий елемент правової системи - право, розкриття його змісту з використанням аксіологічної складової. Та­кий підхід дозволяє з’ясувати, що право має не тільки раціонально - теоретичну, а й аксіологічну основу, інакше втрата правом аксіоло- гічного обґрунтування, орієнтації на певні цінності робить його лише “голим” державним наказом” [11, 112].

Реалізація аксіологічного підходу дозволяє провести відбір та­ких методологічних принципів, прийомів і засобів, які б дозволяли найбільш адекватно та ефективно вирішувати завдання пізнання і конструювання правової системи та її елементів з урахуванням ціннісно-гуманістичної складової. У результаті, під час такого вибо­ру й використання наукового інструментарію, сама методологія пра­ва набуває нових ціннісних рис.

Досить перспективним для дослідження правової системи мож­на вважати методологічний синтез природно-правових і позитивіст­ських засад у праві, інституційного та аксіологічного підходів, що дістав назву нового інституціоналізму. Дана методологія виходить із розуміння значущості єдності цінностей та інститутів, із того, що “найбільш важливим елементом під час визначення інституту будуть не формальні структури, правила і процедури, а набір деяких ціннос­тей, на основі яких члени організації приймають рішення та буду­ють свою поведінку” [12, 221]. Використання системного підходу дає можливість дослідити окремі грані, розкрити різні аспекти права та зрозуміти його не як просту сукупність розрізнених характеристик, а як таке, що набуває нової якості, самостійного системно-змістовного значення. При цьому кожен елемент системи містить у собі специ­фічну для нього ціннісну основу. Зокрема, ціннісне значення має і механізм дії права, правового регулювання, оскільки в кінцевому під­сумку основний сенс і цінність права полягають не в самій системі позитивних норм, а в його дії, фактичній реалізації, тобто у регулю­ванні суспільних відносин, поведінки людей.

Таким чином, можна констатувати, що аксіологічне вивчення пра­ва має важливе наукове та практичне значення, дозволяє з’ясувати причини сучасного кризового стану в суспільстві, державі та праві з точки зору аксіологічної складової, виявляє необхідність у новому осмисленні базових цінностей суспільства. Воно дає змогу встано­вити не лише економічну й соціальну обумовленість, властивості та зв’язки права, але і його духовні підвалини, ідеали. Аксіологія права як специфічна самодостатня наукова методологія дозволяє глибше та адекватніше вивчити ціннісні аспекти змісту понять і категорій пра­вознавства. Знання про цінності у праві та цінність самого права ви­користовуються для уточнення його сутності й специфічної природи, гуманістичної орієнтації. Без ціннісного підходу неможливо з’ясувати роль права у культурному та суспільному розвитку, зрозуміти прояв генетичних зв’язків у праві, зв’язок між правом та мораллю. Даний підхід забезпечує осмислення поведінки людини у праві та в меха­нізмі правового регулювання, визначає вплив правових цінностей на формування правової системи.

Реалізація аксіологічного підходу дозволяє зрозуміти, що ефек­тивність правових інститутів та правової системи загалом значною мірою залежать від ціннісної орієнтаціі, на якій вони базуються.

Список використаних джерел

1. Керимов Д. А. О предмете и функциях философии права //Теория государства и права. Философия права: Материалы конф. - Йошкар - Ола, 1999.

2. Основные концепции права и государства в современной Рос­сии (по материалам “круглого стола” в Центре теории и истории пра­ва и государства ИГП РАН) // Государство и право. - 2003. - № 5.

3. Честное И. Л. Правопонимание в эпоху постмодерна // Право­ведение. -2002. - № 2.

4. Див.: БратасюкВ. М. Інтелектуальний консенсус епохи і розви­ток правового мислення //Проблеми філософії права. Том 1. - К.; Чер­нівці: Рута, 2003; Козловський А. А. Право як пізнання. Вступ до гно­сеології права. - Чернівці: Рута, 1999; Козюбра М. І. Місце філософії права в системі суспільствознавства (до питання про дисциплінарний статус філософії права) // Проблеми філософії права. Том 1. - К.; Чер­нівці: Рута, 2003; Максимов С. И. Правовая реальность: опыт фило­софского осмысления. - Х.: Право, 2002; Рабинович П. М. Трансфор­мація методології вітчизняного право- державознавства: досягнення і проблеми //Юридична Україна. - 2003. - № 1; Селиванов В. М. Право і влада в сучасній Україні: методологічні аспекти. - К.: Видавничий дім “Ін Юре”, 2002.

5. Шундуков К. В. Инструментальная теория права - перспектив­ное направление научного исследования // Правоведение. - 2002. - № 3.

6. Мартышин О. В. О концепции учебника теории государства и права // Государство и право. - 2002. - № 8.

7. МарчукМ. Г. Ціннісні потенції знання. - Чернівці: Рута, 2001.

8. Неновски Н. Право и ценности. - М.: Прогресс, 1987.

9. Теория государства и права: Учебник для вузов /Отв. ред.

В. Д. Перевалов. - 3-е изд., перераб. и доп. - М.: Норма, 2004.

10. Див.: Бачинін В. А., Журавський В. С., Панов М. І Філософія права: Словник. - К.: Видавничий Дім “Ін Юре”, 2003; Бачинин В. А., Сальников В. П. Философия права. Краткий словарь. - СПб.,: Изд-во “Лань”, 2000; Неновски Н. Право и ценности: Пер. с болг. / Вступ. ст. и пер. В. М. Сафронова; под ред. В. Д. Зорькина. - М.: Прогресс, 1987; Оборотов Ю. М. Теорія держави і права /прагматичний курс/: Екза­менаційний довід.- Одеса: Юридична література, 2004.

11. Черданцев А. Ф. Логико-языковые феномены в праве, юриди­ческой науке и практике. - Екатеринбург, 1993.

12. Политическая наука: Новые направления. - М., 1999; Див. та­кож: Петрова Л. В. Нариси з філософії права: Навч. посібник / За ред проф. В. О. Чефранова.-Х.: НЮАУ, 1995.

Стаття надійшла до друку 19.02.2007р.