joomla
ВІДНОВНЕ ПРАВОСУДДЯ (МЕДІАЦІЯ) ЯК НОВИЙ ІНСТИТУТ ІЗ ВІДШКОДУВАННЯ ШКОДИ (ПСИХОЛОГІЧНИЙ АСПЕКТ)
Юридичний часопис Національної академії внутрішніх справ

УДК 159.98

Людмила МОРОЗ,

Доктор психологічних наук, доцент, професор кафедри роботи з персона­лом, юридичної психології, педагогіки та політології Академії управління МВС; Андрій СУРОВЦОВ, ад'юнкт кафедри роботи з персона­лом, юридичної психології, педагогіки та політології Академії управління МВС

Розглянуто суть відновного правосуддя щодо відшкодування шкоди, за­вданої правопорушенням. Здійснено порівняльний аналіз впливу відновного та традиційного правосуддя на потерпілого, правопорушника та суспільство. Визначено переваги застосування відновних практик у системі кримінальної юстиції.

Ключові слова: відновне правосуддя, відшкодування шкоди, моральні збитки, потерпілий, правопорушник, суспільство, ресоціалізація, психологіч­на реабілітація.

Рассмотрена суть восстановительного правосудия по возмещению ущерба, нанесенного правонарушением. Проведен сравнительный анализ вли­яния восстановительного и традиционного правосудия на пострадавше­го, правонарушителя и общество. Определены преимущества применения восстановительных практик в системе криминальной юстиции.

Ключевые слова: восстановительное правосудие, возмещение ущерба, моральный ущерб, пострадавший, правонарушитель, общество, ресоциали­зация, психологическая реабилитация.

The essence of restoration justice as to damages caused by an offence is considered in the article. The comparative analysis of the influence of restoration and traditional justice on a victim, offender and community is carried out. The advantages of applying the restoration practices in the system of criminal justice are defined.

Keywords: restoration justice, damages, moral damage, victim, offender, community, resocialization, psychological rehabilitation.

Проблема забезпечення відшкодування моральної та матеріаль­ної шкоди потерпілому в сучасній правовій системі України дійшла критичної межі й потребує негайного втручання законодавчих органів.

Слід зазначити, що на шляху до демократизації українсько­го народу за часи незалежної України чинний Кримінально- процесуальний кодекс України (КПК) зазнав певних змін і доповнень. Проте, на нашу думку, сучасне кримінальне судочинство акцентова­не перш за все на злочинцях. Так, за чинним КПК правам підозрю­ваного, обвинуваченого, підсудного й засудженого присвячено понад 70 статей, а правам та обов’язкам потерпілого (він, на відміну від вищезгаданих суб’єктів кримінально-процесуальної діяльності, несе також і обов’язки, виконання яких забезпечується під страхом при­тягнення до кримінальної та адміністративної відповідальності) - близько 25 статей [6]. При цьому ст. 2 КПК передбачає охорону прав і законних інтересів фізичних і юридичних осіб, які беруть у ньому участь. Більше того, ст. 16 КПК закріплює положення про те, що пра­восуддя в кримінальних справах здійснюється на засадах рівності громадян перед законом і судом незалежно від походження, соціаль­ного і майнового стану, расової та національної належності, статі, освіти, мови, ставлення до релігії, роду й характеру занять, місця мешкання та інших обставин.

Постає питання: яке місце потерпілого в процесі правосуддя? Чи забезпечує кримінально-процесуальний закон рівність потерпі­лого і правопорушника? Чи достатньо захищені чинним законодав­ством права потерпілого? Чи забезпечується законом задоволення потреб потерпілого з відшкодування шкоди завданим правопору­шенням?

Проблему забезпечення рівності сторін у суді, посилення статусу потерпілого та реінтеграцію правопорушника в суспільство до­сліджували такі правознавці, як М. Костицький, В. Маляренко, В. Сегедін та ін. Проте відновне правосуддя як новий інститут із від­шкодування шкоди, завданої правопорушенням, не було предметом їх дослідження.

Мета цієї статті - висвітлити суть відновного правосуддя щодо відшкодування шкоди, завданої правопорушенням.

Відновне правосуддя - це добровільна відповідь на злочинну поведінку, що ґрунтується на залученні громади і яка спрямована на те, щоб організувати зустріч жертви, правопорушника та громади задля того, аби залагодити шкоду, спричинену кримінальною пове­дінкою [2, с. 18].

Відновлення шкоди, завданої правопорушенням, відбувається за умов, якщо потерпілий добровільно погодиться на примирення з пра­вопорушником, а правопорушник, визнавши свою вину, примирить­ся з потерпілим і за взаємною домовленістю з останнім погодиться відшкодувати йому матеріальні й моральні збитки. Взяття відпові­дальності означає усвідомлення наслідків учиненого діяння, від­шкодування шкоди, а також визначення такої стратегії свого майбут­нього, яка виключала б кримінальні способи розв’язання проблем. У разі дотримання цих умов відшкодування завданої шкоди є ефек­тивнішим, ніж традиційна модель із забезпечення відшкодуван­ня шкоди. Більше того, відновна модель правосуддя передбачає тенденцію забезпечувати психологічну реабілітацію учасників пра­вопорушення. Психологічно-реабілітаційні процеси відбувають­ся за умов комунікативної взаємодії потерпілого, правопорушни­ка та громади. Діалог, побудований на добрій волі та порозумінні, забезпечує позитивні зрушення в осмисленні негативних наслідків злочинного посягання. Процес спілкування дозволяє позбутися негативних емоцій, переживань і зняти стресовий стан. Таким чином, відшкодування шкоди, завданої правопорушенням, полягає не лише в задоволенні потреб матеріальних і моральних, а й психологіч­них. Традиційна модель правосуддя, на нашу думку, не забезпечує повноцінно відновні процеси із відшкодування шкоди.

Щоб краще зрозуміти суть відновного правосуддя, слід зверну­тися до статті норвезького кримінолога Н. Крісті «Конфлікти як власність», яка в середині 70-х років XX ст. суттєво вплинула на світову правову думку. У цій статті, аналізуючи західну модель пра­восуддя, відомий кримінолог дійшов висновку, що держава «вкрала» у людей можливість самим розв’язувати свої конфлікти. Головними фігурами судочинства стали не жертва і правопорушник, а держава і правопорушник. Конфлікти перейшли «у власність» юристів. Про це свідчить також організаційна структура судів, спрямована виключно на змагальність сторін, а не на співпрацю. Звісно, змагальність кри­мінального процесу є надзвичайно важливим принципом судочин­ства для встановлення обвинувачення, особливо щодо серійних убивств, тероризму й організованої злочинності. Однак дуже часто у справах про злочини проти здоров’я, честі й гідності особи чи проти власності змагальність виключає можливість подальшої нормалі­зації відносин між сторонами. І в цій ситуації найбільше втрачає жертва. Вона не тільки страждає, несе матеріальні витрати або зазнає фізичного болю, а й втрачає право на участь у справі щодо неї [2, с. 14].

Проаналізувавши кримінально-правові норми щодо потерпілого, можна сказати, що він не є рівним учасником кримінального судо­чинства. Роль потерпілого визначена формальними правилами участі в кримінальному процесі, які задекларувала держава (обов’язок подавати докази; права заявляти клопотання, брати участь у судовому розгляді; заявляти відводи; подавати скарги на дії особи, яка провадить дізнання, слідчого, прокурора і суду, а також подавати скарги на вирок або ухвали суду і постанови народного судді, а за наявності відповід­них підстав - на забезпечення безпеки; підтримувати обвинувачен­ня; потерпілий може брати участь у судових дебатах). Як видно, по­терпілий контактує лише з посадовими особами (слідчий, прокурор, суддя). Враховуючи навантаження на органи дізнання із розгляду заяв про злочин, а також на слідство із розслідування кримінальних справ, можна дійти висновку, що потерпілий позбавляється належної йому уваги з боку працівників правоохоронних органів. Потерпілі часто відчувають потребу поділитися своїми емоціями й отримати підтримку [4, с. 62]. Це природна реакція на таку ситуацію. Проте близькі не завжди можуть надати відповідну допомогу, зазвичай їм неприємно та незручно слухати про подібні переживання. Кваліфіко­вано допомогти потерпілому зможе психолог. Але в практичних під­розділах, державних органах така робота психолога з потерпілим не передбачена.

Не кожний працівник, що розглядає справи про злочин, зможе за­довольнити емоційні потреби потерпілого. Тому нерідко потерпілий за таких обставин використовує своє право скаржитись у відповідні інстанції. Зростання емоційної напруженості спрямовується на пра­цівників правоохоронних органів, що знижує їхній авторитет у сус­пільстві. Неприємні ситуації складаються у випадках відмови в за­доволенні клопотань потерпілого, тобто в реалізації його єдиного права, регламентованого КПК.

Злочином завдано як матеріальної, так і моральної шкоди насампе­ред потерпілому. Незважаючи на скоєння правопорушення, правопо­рушник теж переживає негативні наслідки свого діяння. Правопоруш­ник, особливо це стосується неповнолітніх, часто відчуває потребу в підтримці, співчутті й розумінні. Він прагне, щоб його вислухали, при цьому не моралізували з приводу його вчинків. Правопорушник переживає сильні емоції: страх, гнів, сором. Він потребує допомоги, щоб «стати на шлях каяття», «зцілитися» [4, с. 63]. З плином часу, коли правопорушник зазнає осуду близьких, рідних і суспільства, починає шкодувати про скоєне правопорушення та шукати шляхи ви­правлення ситуації.

Максимально виправдане усунення шкоди для правопорушни­ка - це відчути порозуміння, попросити пробачення в потерпілого та відшкодувати збитки, завдані злочином. Потерпілий, у свою чергу, зможе висловити свою думку щодо правопорушення, розповісти про свої переживання щодо наслідків злочинного діяння та запро­понувати своє бачення розв’язання проблеми. У створеній ситуації вони зможуть піти на компроміс на визначених ними умовах, що надалі дасть змогу запобігти злочинним проявам у майбутньо­му. Потерпілий зрозуміє, чому саме він став жертвою злочину, та зробить для себе певні висновки, аби запобігти віктимізаційним проявам своєї поведінки. Правопорушник має можливість взяти активну участь у плануванні свого майбутнього замість пасивного очікування рішення від інших. Унаслідок цього в нього посилюєть­ся відчуття відповідальності за своє життя та готовність відшкодо­вувати збитки [4, с. 65].

За традиційною системою правосуддя в ситуації, коли рішення приймаються за правопорушника, відповідальність є формальною.

Крім того, правопорушники схильні будувати логічну схему само - виправдання: вина за скоєне переноситься на обставини або навіть на потерпілого. При цьому суперницький характер судового процесу тільки закріплює такі стереотипи [4, с. 63].

Виходячи з вищевикладеного, можна стверджувати, що рівність громадян перед законом і судом зможе бути досягнута, якщо їм надати можливість самим вирішити ситуацію щодо усунення шкоди, завданої правопорушенням. Це може бути досягнуто в тому випадку, коли потерпілий і правопорушник будуть активно взаємодіяти між собою для вирішення конфліктної ситуації. Традиційне судочин­ство, навпаки, після скоєння злочину розводить потерпілого і пра­вопорушника на сторони протистояння, де починається змагальний процес.

Можливість самим розв’язати конфлікт, на нашу думку, буде сприяти позитивному зрушенню в кримінальному судочинстві щодо задоволення потреб потерпілого та реінтеграції правопорушника в суспільство.

Нині відновним правосуддям упроваджується новий напрям із забезпечення відшкодування шкоди, завданої правопорушенням. З огляду на це під відшкодуванням шкоди, завданої правопорушенням, закріплюється можливість не лише задовольнити потреби потерпі­лого щодо усунення матеріальних і моральних наслідків, спричине­них злочином, а й надати правопорушнику самому визначитися, як діяти далі: чи інтегрувати в злочинний світ, чи реінтегрувати в сус­пільство.

Крім того, кожен злочин, правопорушення впливає на оцінку су­спільства щодо спроможності правоохоронних органів на належному рівні протистояти кримінальним проявам у майбутньому. Традицій­не правосуддя не враховує проблеми усунення негативних наслідків злочину, які впливають на мораль суспільства. Особа, яку засудили за будь-який злочин у суспільстві, вважається соціально неповно­цінною. Також у суспільстві формується стереотип сприйняття засу­джених, постійно наявний страх учинення ними нових, жорстокіших злочинів. Усе це провокує правопорушника до ведення антису - спільного способу життя. І надалі він справді може скоїти рецидив, оскільки суспільство не надає необхідної йому уваги й розуміння. За відсутності соціально-психологічного супроводження процес реін­теграції правопорушника в суспільство проходить на дуже низькому рівні або зовсім не відбувається.

Ставлення суспільства до скоєного правопорушення можна розгля­дати як один із факторів заподіяння шкоди. Відновне правосуддя має неабиякий вплив на формування думки суспільства щодо злочинної поведінки та злочинної події, пропонує інший підхід до усунення шкоди, завданої суспільству. Після виконання умов договору (про відшкодування завданих збитків), укладеного в процесі медіації між потерпілим і правопорушником, задовольняються потреби учасників процедури, а також змінюється оцінка суспільством злочинного діяння. Таким чином, застосування відновної процедури забезпечує збалансування соціально-психологічних відносин між суспільством і правопорушником.

Щоб визначити роль відновного правосуддя у відшкодуванні завданої шкоди, розгляньмо поняття злочину з позиції кримінального та відновного правосуддя. Традиційне правосуддя розглядає злочин як завдання шкоди державі, що визначається у винних діях особи (умисних або з необережності) щодо порушення закону. Також тра­диційне правосуддя встановлює винність, яка виражається у завданні емоційних хвилювань, стресу, фрустрації тощо. Відновне правосуддя розглядає злочин як насилля над людьми і спотворення стосунків, яке породжує зобов’язання привести все до ладу, виправити ситуацію. Також залучає потерпілого, злочинця і громаду до пошуку шляхів розв’ язання проблем, які сприяли б відшкодуванню збитків, прими­ренню та відновленню довіри [3, с. 143].

Упровадження відновного правосуддя в Україні почалося з 2003 р. На території України діють десять регіональних центрів громадських організацій, що впроваджують програми відновного правосуддя, набуваючи власного досвіду й розвиваючи класичну модель медіації. За даними Українського Центру Порозуміння, лише за перші півтора року впровадження програм ВП (дані на квітень-липень 2007 р.) в Україні з 883 справ 590 (66 %) були розцінені як придатні для медіації; для 112 (19 %) справ були організовані зустрічі в межах програм від­новного правосуддя; 89 (79,5 %) цих зустрічей завершились угодою між потерпілим і правопорушником; 82 (92,1 %) угод із загальної кількості укладених завершилися повним або частковим відшкоду­ванням матеріального збитку потерпілим [7, с. 77].

Таким чином, проблема відшкодування шкоди, завданої право­порушенням, за традиційним правосуддям потребує впроваджен­ня інноваційних підходів. Чинна система відшкодування шкоди не дає змоги на належному рівні враховувати потреби потерпілого, пра­вопорушника і суспільства. Функціонування відновного правосуд­дя в Україні є важливим чинником допомоги не лише потерпіло­му та ресоціалізації правопорушника, а й допомагає правоохорон­ним органам швидко й ефективно приймати рішення у справах, за якими відбулася медіація. Аналіз підходів до відшкодування завданої шкоди, що пропонує нам відновне правосуддя, надає можливість оптимально забезпечити інтереси потерпілого, суспільства і право­порушника.

Потрібно розробити чіткий напрям відновних процедур і закріпити їх на законодавчому рівні, внести їх у норми КПК. Це дасть можливість проводити процедури примирення підготовлени­ми спеціалістами (психологами) для забезпечення максимального відшкодування шкоди, завданої правопорушенням, як у матеріаль­ному плані, так і з відновлення соціально-психологічних відносин у суспільстві. Працівник органу дізнання та слідчий мають спрямову­вати свою діяльність у межах, передбачених законом, - розглядати заяви про вчинення злочину і розслідувати кримінальні справи, а не займатися на зазначених стадіях процесом примирення потерпілого і правопорушника. Іноді результати таких примирень посадові особи можуть використовувати на свою користь. За таких умов ігнорують­ся потреби як потерпілого, так і правопорушника.

Крім того, необхідно провести дослідження у сфері компетен­ції суду щодо встановлення розміру морального збитку, завданого правопорушенням. Чи може людина, яка не має психологічної підготовки, об’єктивно встановити збиток, повною мірою проаналі­зувати емоціонально-психологічну шкоду, яка була заподіяна потер­пілому, оцінити ступінь моральних страждань? Відновне правосуддя розв’ язує цю проблему.

Перспективним напрямом дослідження є заходи зменшення на­вантаження на службового виконавця, що дасть можливість ефектив­ніше виконувати функції з відшкодування шкоди, завданої правопо­рушенням.

Отже, відновне правосуддя визначає пріоритет розвитку нового інституту відшкодування шкоди, завданої правопорушенням. Аль­тернатива такого інституту полягає в оптимальному забезпечен­ні нормалізації психологічного клімату в суспільних відносинах між учасниками протиправної події. Закордонний досвід засвідчує переваги використання відновних практик у системі криміналь­ної юстиції з відшкодування шкоди, завданої правопорушен­ням. Сатисфакція потерпілого та ресоціалізація правопорушни­ка у процесі відновного правосуддя проходять на вищому рівні, ніж під час судового розгляду справи. Позитивні показники отриманих досліджень привели до того, що, наприклад, у Німеччині та Бельгії (країни романо-германської правової сім’ї, куди входить і Україна) вже широко використовуються процедури відновного правосуддя. Спершу були внесені зміни до матеріального та процесуального права цих країн, а потім прийнято закон, який визначив поняття відновного правосуддя (медіація), закріпив основні принципи ведення програми відновного правосуддя та статус медіатора.

В Україні, на жаль, немає процесуальних можливостей для засто­сування програм примирення. Реалізація відновного правосуддя в нашій державі поки що має експериментальний характер у пілотних програмах і проектах. Тому впровадження норм відновного право­суддя у кримінально-правову систему України надасть можливість оптимально забезпечувати процеси відшкодування шкоди, завданої правопорушенням.

Список використаних джерел

1. Кримінально-процесуальний кодекс України : основні чинні кодекси і за­кони України / уклад. та голов. ред. Ю. П. Єлісовенко. - К. : Махаон, 2003. - 1574 с.

2. Землянська В. В. Відновне правосуддя в кримінальному процесі України / Землянська В. В. - К. : Вид. Захаренко В. О., 2008. - 200 с.

3. Говард З. Зміна об’єктива: новий погляд на злочин та правосуддя / Го - вард З. ; [пер. з англ. М. Яковлева]. - К. : Універ. вид-во «Пульсари», 2004. - 224 с.

4. Соціальна робота і програми відновного правосуддя: теорія та практика / [Гірник А. М., Горова А. О., Дума Л. П., Землянська В. В. та ін.]. - К. : Вид. За­харенко В. О., 2009. - 216 с.

5. Райт М. Восстановительное правосудие - путь к справедливости / Райт М. ; [пер. с англ.]. - К. : Изд. Захаренко В. А., 2007. - 304 с.

6. Відновне правосуддя [Електронний ресурс]. - Режим доступу :

Http://www. google. ru/ ua. textreferat. com

7. Соціально-економічне дослідження впровадження програм відновного правосуддя в громаді : щоквартальний бюлетень // Відновне правосуддя в Укра­їні. - 2008. - № 2 (10). - С. 96.