joomla
ЗАГАЛЬНА ТЕОРІЯ КОНФЛІКТУ
Юридичний часопис Національної академії внутрішніх справ

УДК 301.085:15

Вікторія Кондрюкова -

Кандидат психологічних наук про­відний науковий співробітник на­уково-дослідної лабораторії психо­логічного забезпечення діяльності органів внутрішніх справ ДНДІ МВС України

Зміст статті присвячений функціонально-системному аналізу сут­ності конфлікту, об'єктивних і суб'єктивних складових конфліктної вза­ємодії; а також структурних елементів конфлікту для його оцінювання в статиці, визначення передумови й механізмів виникнення конфлікту для його оцінювання в динаміці.

General theory of conflict Maintenance of the article is devoted functionally to the analysis of the systems of essence of conflict, objective and subjective of constituents of conflict co-operation; and also structural elements of conflict for his evaluation in static, determinations of pre-condition and mechanisms of origin of conflict for his evaluation in a dynamics.

Конфліктологія як наука є актуальною на сьогодні. Проблема до­слідження конфліктів набула особливого значення. Наше суспільство і суспільні науки тривалий час ігнорували конфлікти, внаслідок чого владні структури не володіли науковою методологією вивчення, ре­гулювання і прогнозування конфліктів. Демократичні перетворення відкрили двері для стихії конфліктного розмаїття в усіх сферах су­часного життя.

В Україні конфліктологія тільки формується. Українські науковці (Інститут соціології НАН України, Інститут соціології ім. Г. С. Ско­вороди, Український науково-дослідний інститут проблем молоді, Національний інститут стратегічних досліджень, Міжрегіональний інститут глобальної і регіональної безпеки, Військовий гуманітарний інститут НАОУ та ін.) активізували дослідження проблем діагнос­тики, гносеології, соціології, політики і психології конфліктів. Спо­стерігається пожвавлення інтересу до математичного моделювання конфліктів. Видано кілька робіт в ОЦ РАН (А. Барабаш, В. Іванов,

Ю. Павловський, С. Терентьєв й ін.). Конфлікти вивчаються у вій­ськовій педагогіці, педагогіці виховання та спорту (В. Афонькова, Б. Алішев, Г. Болтунова, Є. Тимоховець й ін.).

Науковці Київського національного університету внутрішніх справ Андросюк В. Г., Александров Д. О., Казміренко Л. І. Юхновець Г. О. та ін. у своїх роботах розкрили основний зміст поняття конфліктів, що відбуваються у практичній діяльності органів внутрішніх справ.

Метою статті є озброєння студентів сучасними теоріями конфлік - тології, розвинення вміння застосовувати їх у профілактиці й вирі­шенні конфліктів у всіх сферах життєдіяльності людини.

Цим зумовлено опрацювання окремих завдань: аналіз сутності конфлікту та виділення об’єктивних та суб’єктивних складових кон­фліктної взаємодії; виявлення структурних елементів конфлікту; ви­значення видів й типології конфліктів, а також типових причин ви­никнення конфліктів та рушійних сил його розвитку.

Основою всіх конфліктів є протиріччя, що виникають між людьми або усередині структури самої особистості. Саме вони й викликають протиборство між сторонами конфлікту.

Для розуміння природи конфлікту і характеру його розвитку осо­бливе значення має “теорема Томаса”, в якій зазначено, що у випад­ку, коли людина сприймає деяку ситуацію як реальну, вона матиме реальні наслідки. Тобто, якщо розбіжність інтересів між людьми або групами не сприймається й не відчувається ними, вона не призводить до конфлікту. Розуміння конфлікту, реакція на уявну або реальну за­грозу, відчуття ворожості намірів, стан пригніченості породжують превентивні або захисні дії сторони, яка відчуває тиск і пов’язує його з діями інших груп або особистостей. Так уявне перетворюється в дійсне. А. Т. Ішмуратов визначав, що “конфліктна ситуація складаєть­ся у душах людей, і зовнішня реальність - лише привід для її виник­нення”.

Західноєвропейські вчені (Л. Козер, Р. Дарендорф, Т Парсонс й інші,) розглядали конфлікт як боротьбу за цінності, статус, владу, ре­сурси, метою якої є нейтралізація, завдання збитків або усунення су­перника.

Л. Г. Здравомислов вважав конфлікт формою відносин між потен­ційними або актуальними суб’єктами соціальної дії, мотивація яких обумовлена протилежними цінностями і нормами, інтересами і по­требами.

А. Я. Анцупов, А. А. Малишев визначали конфлікт як найбільш го­стрий спосіб розв’язання значимих протиріч, що виникають у проце­сі соціальної взаємодії, виражаються у протидії суб’єктів конфлікту і супроводжуються негативними емоціями і почуттями, які пережива­ють суб’єкти один до одного.

А. Т. Ішмуратов визначає конфлікт як хворобу спілкування, на його думку, конфлікт не є системою матеріальних об’єктів, це наше вну­трішньо сконструйоване бачення ситуації.

Аналіз сучасних неспеціальних енциклопедій свідчить, що зміст поняття конфлікту розкривається через низку значень:

^ стан відкритої, часто затяжної боротьби: битва або війна;

^ стан дисгармонії у стосунках між людьми: зіткнення проти­лежностей;

> психічна боротьба, що виникає як результат одночасного функ­ціонування взаємовиключних бажань або тенденцій;

^ протистояння характерів або сил у художніх творах;

> емоційне напруження (хвилювання), що виникає у разі зіткнен­ня протилежних імпульсів або за неможливості примирити вну­трішні імпульси з реальністю чи моральними обмеженнями.

У спеціальних виданнях останніх років поняття “конфлікт” сут­тєво уточнюється. Зокрема, у психологічній літературі відокремлю­ється поняття “внутрішній конфлікт”, яке трактується як психічний стан, викликаний амбівалентністю почуттів або боротьбою мотивів і пов’язаний з гострими переживаннями.

Будь-який конфлікт можна розглядати в статиці (як систему вза­ємозалежних структурних елементів) і в динаміці (як процес).

До основних структурних елементів конфліктної взаємодії нале­жать об’єктивні й суб’єктивні складові (рис 1).

Варто розрізняти терміни “об’єкт” і “предмет” конфлікту. У за­гальному значенні об’єктом конфлікту можна назвати ту частину ре­альності, що залучена у взаємодію із суб’єктами конфлікту. На відмі­ну від цього предметом конфлікту є ті протиріччя, які виникають між взаємодіючими сторонами і які вони намагаються розв’язати за допо­могою протиборства. Конфлікти завжди виникають з приводу якого - небудь об’єкта, але їхня сутність виражається в предметі конфлікту, тому вирішення або врегулювання конфлікту насамперед пов’язане з усуненням не його об’єкта, а його предмета.

image008

Рис. 1. Структура конфлікту


Важливо також відзначити, що об’єкт конфлікту може бути як ре­альним, так і потенційним, утопічним (наприклад, люди іноді відсто­юють ілюзорні ідеали й ідеї), але предмет конфлікту завжди реальний і актуальний. Крім цього, об’єкт конфлікту може бути як явним, так і латентним (прихованим), але предмет конфлікту - протиріччя між його опонентами, завжди проявляється чітко.

Учасники конфлікту - суб’єкти соціальної взаємодії (окремі індиві­ди, соціальні групи, організації, держави), інтереси яких порушено без­посередньо, або суб’єкти, які явно (неявно) підтримують конфліктерів.

У реальній динаміці конфлікту грань між основними й неосновни­ми учасниками часто виявляється рухомою й відносною. Діалектика полягає в тому, що у процесі розвитку конфлікту, сторони конфлікту можуть мінятися місцями (наприклад, конфлікт, що виник у 90-і роки XX ст. в Югославії між косовськими албанцями й сербами, надалі переріс у міжнародний конфлікт між Югославією й країнами, що на­лежать до НАТО).

Узагальнюючи дослідження психологів, слід зазначити, що до якостей особистості, що призводять до виникнення конфліктів мо­жуть бути віднесені:

^ неадекватна самооцінка своїх можливостей і спроможностей, що може бути як завищеною, так і заниженою (і в тому, і ін­шому випадку вона може суперечити адекватній оцінці оточу­ючих);

^ прагнення домінувати там, де це можливо і неможливо;

> консерватизм мислення, поглядів, переконань, небажання пе­ребороти застарілі традиції (що утруднює взаємодію з пред­ставниками старшого покоління);

^ надмірна принциповість і прямолінійність у висловах і суджен­нях, прагнення будь-що сказати правду в очі;

> визначений набір емоційних якостей особистості, серед яких провідними є тривожність, агресивність, упертість, дратівли­вість.

Манера поведінки також відіграє важливу роль у розвитку кон­флікту. Люди, які вступають у спілкування, мають різні звички, рівні культури, правила поведінки. Ці розбіжності можуть бути зу­мовлені рисами характеру, певним життєвим досвідом, чинниками, пов’язаними із процесом соціалізації особистості (її соціальною рол­лю). Розрізняють певні типи конфліктної поведінки залежно від со­ціальних ролей. У своїх роботах Р. Брэмсон та Д. Скотт виділили цілу низку типів важких у спілкуванні людей.

Будь-якому конфлікту передує спірна ситуація (розбіжності сприйняття й оцінок тих чи інших подій). Але не кожна спірна си­туація перетворюється в конфлікт. Передумовою для розгортання конфлікту є створення в соціальній системі потенціалу напруженос­ті, що матеріалізується в соціальних очікуваннях, позиціях індивідів (чи груп), у їхніх соціальних діях. Таким чином, формується суб’єкт конфліктної дії, здатний ініціювати конфліктну ситуацію [1, 59].

Для переростання наявної суперечності в конфліктну ситуацію необхідні певні умови: значимість ситуації для учасників конфліктної взаємодії; перешкода з боку одного з учасників досягненню цілей йо­го опонентом (навіть якщо це сприйняття суб’єктивне); перевищення рівня особистої чи групової терпимості до наявної перешкоди хоча б в однієї зі сторін [2, 11].

Конфліктна ситуація є умовою виникнення конфлікту, але для цьо­го обов’язково потрібен привід (інцидент). Однак навіть після інци­денту зберігається можливість вирішити конфлікт мирним шляхом, за допомогою переговорів прийти до компромісу між суб’єктами кон­флікту. І цю можливість варто використовувати повною мірою. Якщо після інциденту знайти компроміс і запобігти подальшому розвитку конфлікту не вдалося, то за першим інцидентом випливають другий, третій і т. д. Конфлікт вступає в наступний етап - відбувається його ескалація (наростання).

Початок конфлікту визначають у разі одночасної наявності таких умов:

^ перший учасник свідомо й активно діє на шкоду іншому учас­нику;

> інший учасник (опонент) усвідомлює, що ці дії спрямовані проти його інтересів;

> опонент починає відповідні дії проти першого учасника [3,

52].

Закінчення конфлікту може мати різні форми, але в будь-якому випадку передбачає припинення дій учасників, спрямованих один проти одного (рис. 2). Слід також зазначити, що не завжди конфлікт проходить усі зазначені стадії. Наприклад, об’єктивно сформована конфліктна ситуація може бути не помічена і не усвідомлена тими, чиї інтереси вона зачепила. Тоді, природно, конфлікт не почнеться. Конфлікт не почнеться й у тому випадку, якщо слідом за виникнен­ням його об’єктивних причин вони негайно ж усуваються. Однак варто мати на увазі, що не завжди завершення конфлікту веде до ми­ру й згоди. Трапляється й так, що закінчення одного (первинного) конфлікту може дати поштовх іншим конфліктам. Так, завершення конфлікту в економічній сфері може дати імпульс для його виникнен­ня в політичній області; після вирішення політичної проблеми може розпочатись період ідеологічного протистояння тощо.

Крім цього, після завершення конфлікту може розпочатися по - стконфліктний синдром, що виражається в напружених взаєминах колишніх опонентів. В разі загострення суперечностей між ними по - стконфліктний синдром може стати джерелом наступного конфлікту, причому з іншим об’єктом, на новому рівні та з новим складом учас­ників.

image009

Рис. 2. Основні форми завершення конфлікту


Існує значна кількість типологій конфліктів, кожна по-своєму правильна, але й по-своєму обмежена. Тому, при їх розгляді слід пам’ятати низку обставин: конфлікти належать до категорії соціаль­них явищ, межі яких явно не простежуються; будь-який конфлікт має безліч аспектів і граней, що не дає можливості створити єдину класифікацію; сутність конфлікту іноді неможливо визначити навіть після його закінчення, у зв’язку із завуальованістю справжніх дже­рел, причин і мотивів учасників, а також з огляду на суб’єктивність дослідника.

Узагальнюючи найбільш поширені класифікації конфліктів, можна виділити основні ознаки класифікації і типології конфліктів (рис. 3).

Тривалий час вважалося, що існує одна причина конфліктів: К. Маркс вважав, що нею є приватна власність і породжувані нею відносини соціальної нерівності; Г. Зиммель усе відносив на рахунок конфліктної природи людини; Р. Дарендорф бачив причину конфлік­ту у відносинах панування й підпорядкування; Л. Козер вважав уні­версальним джерелом конфліктів боротьбу за ресурси.

Причини конфліктів розкривають джерела їх виникнення й визна­чають динаміку перебігу. Виникнення й розвиток конфліктів обумов­лено дією чотирьох груп факторів:

Об’єктивними причинами конфліктної взаємодії вважаються об­ставини соціальної взаємодії людей, що призводять до зіткнення їх­ніх думок, інтересів, цінностей і т. ін. Науковці в цій частині виділя­ють різні чинники [2].

Організаційно-управлінські причини виникають при необґрунтова - ному виборі керівником методів регулювання виробничої діяльності й розподіляються на певні групи;

До соціально-психологічних причин відносять: природне зіткнення інтересів людей у процесі їхньої життєдіяльності; конфлікт ціннос­тей; втрату й перекручування інформації у процесі міжособистісної і міжгрупової комунікації; розбалансованість рольової взаємодії лю­дей; вибір різних способів оцінювання результатів діяльності (іс­нує 5 способів оцінювання: порівняння з ідеальним станом справ; вимога до цієї діяльності за нормативами; ступінь досягнення мети діяльності; порівняння з результатами, досягнутими іншими людьми під час виконання аналогічної діяльності; порівняння з положенням справ на початку діяльності; при цьому оцінюючи інших людей, ми використовуємо способи 1 - 4, оцінюючи себе - 4 і 5); прагнення більше брати, чим віддавати; прагнення до влади тощо

Особистісні причини конфлікту пов’язані з наявністю у будь - якому конфлікті особистісних елементів, до яких належать: основні психологічні домінанти поведінки особистості; риси характеру й ти­пи особистостей; установки особистості, що утворюють ідеальний тип індивідуальності; неадекватні оцінки й сприйняття; манери по­ведінки.

В уяві багатьох людей конфлікти асоціюються із цілком негатив­ними явищами: війнами, революціями, міжусобицями, сварками. Саме тому конфлікт, як правило, вважають явищем небажаним і шкідливим. Насправді ж це не завжди відповідає дійсності. Наслідки конфліктів можуть бути як негативними, так і позитивними. У силу самої своєї природи конфлікт може бути носієм і творчих, і руйнів­них тенденцій, приносити як користь, так і шкоду сторонам, що бе­руть в ньому участь.

Існують явні й латентні (приховані) функції конфлікту.

Явні функції конфлікт виконує у випадку, коли його наслідки збі­гаються із цілями, які проголошували й переслідували опоненти кон­флікту.

image010

Схема 3. Класифікація конфліктів

 
подпись: 202 вісник академії управління мвс

Латентні функції конфлікту характеризуються тим, що наслідки конфлікту виявляються лише з часом і певною мірою відрізняються від раніше проголошених намірів. Іноді ці наслідки взагалі можуть виявитися несподіваними і не відповідати цілям учасників конфлік­ту.

І явні, і латентні функції конфлікту можуть бути як негативними, так і позитивними. Функціональним конфлікт називають у випадку, якщо функція конфлікту позитивна для його учасників. Дисфункціо - нальним конфлікт вважається тоді, коли його результати є негативни­ми для його учасників і на них вони не розраховували.

Варто особливо підкреслити, що оцінка функцій конфлікту по­зитивної або негативної завжди має конкретний характер. З погляду одного суб’єкта конфлікту, він може розглядатися як позитивний, з погляду іншого - як негативний. Інакше кажучи, існує суб’єктна від­носність в оцінці характеру функції конфлікту. Крім того, той самий конфлікт у різних відносинах і в різний час може оцінюватися з різ­них або навіть протилежних позицій. Це свідчить про релятивіст­ський характер функцій конфлікту.

Розглядаючи питання становлення конфліктології як науки, по­трібно звернути увагу, що формування її як особливої області такого роду досліджень відбувалось одночасно з розвитком історії, соціоло­гії, права, етики, психології й інші соціальних наук. Ворожнеча між людьми в суспільстві таке ж звичайне явище, як згода й співробітни­цтво. Історичний досвід свідчить, що безконфліктна модель суспіль­ства є ілюзією, а з іншого боку, згода й співробітництво є основою інтеграції суспільства і його успішного поступального розвитку.

Швидкий ріст кількості конфліктів у державі свідчить, що ми дій­сно перебуваємо на шляху демократизації, оскільки у суспільстві з’явилось багато соціальних груп, які відкрито виражають свої інтер­еси і бачать можливість їх відстояти. Але однією з головних причин соціальної напруги, що існує у нашому суспільстві, є невміння кон­структивно вирішувати конфлікти. Останнім часом з’явилось чимало практичних посібників з конфліктології, в яких надано рекомендації щодо поведінки у конфлікті політика, підприємця, подружжя тощо. Значно менше теоретико-прикладних посібників, які б узагальнюва­ли величезний і строкатий набір способів і прийомів “на всі випадки життя”. Тому студенту вкрай важливо навчитися правильно знайти саме той посібник, що допоможе осмислено зорієнтуватися в кон­кретній конфліктній ситуації на певному етапі її розвитку.

Для з’ясування суті конфлікту студентам важливо зрозуміти пере­думови його виникнення, основні ознаки прояву, різницю між пред­метом і об’єктом конфлікту, оскільки об’єктивно наявна розбіжність цілей й інтересів, узята сама по собі, так само, як і усвідомлення такої протилежності окремими індивідами чи групами, ще не створюють реальних умов для розгортання конфлікту.

Список використаних джерел

1. Бабосов Е. М. Конфликтология: Учеб. пособие. - 2-е изд., сте­реотип. - Мн.: Тетрасистемс, 2001.

2. Конфліктологія: Навч. посіб. / Ємельяненко Л. М., Петюх В. М., Торгова Л. В., Гриненко А. М.; За заг. ред. В. М. Петюха, Л. В. Торгової. - К.: КНЕУ, 2003.

3. Громова О. Н. Конфликтология: Курс лекций. - М.: Ассоциация авторов и издателей “Тандем”, 2001.

Стаття надійшла до друку 13.07.2007р.