joomla
ЗАСНУВАННЯ ТА РОЗВИТОК ЕНЦИКЛОПЕДІЇ ПРАВА В КИЇВСЬКОМУ УНІВЕРСИТЕТІ СВЯТОГО ВОЛОДИМИРА
Юридичний часопис Національної академії внутрішніх справ

УДК 340.12

Олена САВАЙДА

Викладач кафедри теорії та історії держави і права Львівського дер­жавного університету внутрішніх справ

Стаття присвячена питанням заснування та розвитку такого пра­вового явища, як енциклопедія права в Київському університеті Св. Воло­димира. Розглянуто етапи виникнення та заснування юридичного факуль­тету цього університету, а також проаналізовано праці вчених того іс­торичного періоду, які досліджували, викладали й удосконалювали енци­клопедію права як навчальну та наукову юридичну дисципліну у сфері пра­вової освіти.

Статья посвящена вопросам создания и развития такого правово­го явления, как энциклопедия права в Киевском университете Св. Владими­ра. Рассмотрены основные этапы возникновения и создания юридическо­го факультета этого университета, а также проанализированы труды ученых того исторического периода, которые исследовали, преподавали и усовершенствовали энциклопедию права как учебную и научную юриди­ческую дисциплину в сфере правового образования.

The article deals with the problem of foundation and development of such legal phenomenon as law encyclopedia at St. Vladimir's Kyiv University. The main stages of foundation of law faculty are investigated, the works of scientists who studied, taught and improved law encyclopedia as educational and scientific juridical branch of science in the spheres of legal education are analyzed.

Ключові слова: енциклопедія, енциклопедія права, Київський універси­тет Св. Володимира, юридичний факультет, К. Неволін, М. Сперанський.

Ключевые слова: энциклопедия, энциклопедия права, Киевский уни­верситет Св. Владимира, юридический факультет, К. Неволин, М. Сперан­ский.

Keywords: encyclopedia, law encyclopedia, St. Vladimir's Kyiv University, law faculty, K. Nevolin, M. Speranskyi.

Досить цікавим правовим явищем у сучасній юридичній думці є енциклопедія права. Чимало недослідженого наукового потенціалу криється в ньому. Не дивно, що саме це правове явище історично передувало такій навчальній дисципліні, як загальна теорія держави та права. Але ми зупинимося на розвитку та заснуванні енциклопе­дії права в Київському університеті Св. Володимира у революційний період та після нього, адже саме тоді на теренах України зароджува­лося правознавство. Не залишиться поза увагою і зв’язок енциклопе­дії права з філософією права й тими філософськими течіями, які бу­ли започатковані зарубіжними вченими та юристами.

Для розуміння проблеми розвитку наукового пізнання вирішаль­не значення має правильне визначення науки як суспільного явища. Під час аналізу будь-якого явища природи або суспільства насампе­ред виникає питання, що являє собою це явище в цілому, а потім уже досліджуються окремі його аспекти й особливості, в тому числі ха­рактер і специфіка його розвитку [1, 24].

Наука, яка розвивалася впродовж багатьох років і століть, створи­ла цілу систему правових та філософських понять і категорій, зако­номірностей та явищ об’єктивного світу, які фіксують і закріплюють разом із законами й теоріями досягнутий рівень пізнання світу та ви­хідні ступені подальшого правового дослідження.

Енциклопедія права нині - це не просто сукупність знань, а спе­цифічне самостійне суспільне явище, яке обслуговує і правове, і ду­ховне виробництво людей, але повністю не належить жодному з них, хоча зумовлене обома.

Тому, щоб з’ясувати значення енциклопедії права, слід: по-перше, дати їй визначення як науці й на підставі цього виявити те головне, що притаманне їй на всіх етапах її історії; по-друге, під час визна­чення поняття основну увагу необхідно зосереджувати на розкрит­ті її суспільних функцій і значенні серед інших суспільних явищ; по-третє, визначити методи, засоби здійснення енциклопедії права, її суспільного значення у прогресі людства; по-четверте, розкрити зв’язок енциклопедії права з іншими правовими та суспільними яви­щами.

Мета як філософська категорія - це випередження у свідомості результату, на досягнення якого спрямовані дії. Як безпосередній мо­тив мета спрямовує і регулює дії, пронизує практику, є внутрішнім стимулом, якому людина підкорює свою волю. Для багатьох учених, які прагнули розкрити та з’ясувати зміст енциклопедії права, важ­ливим було дослідити, для яких цілей вона існувала і для чого була створена, яку мету перед собою ставила. Це, врешті, питання про аб­солютні, об’єктивні цілі енциклопедії права.

Предмет будь-якої науки - проблема, яка практично ніколи не є вирішеною, оскільки у процесі розвитку суспільства, суспільних від­носин певні його складники переосмислюють, сучасна правова ре­альність дозволяє через категорії «функції» та «цілі» розширити ме­ту предмета.

Тому перед кожною наукою періодично на певних історичних ета­пах розвитку виникає нагальна потреба розглянути її предмет, уточ­нити його, а іноді й істотно переосмислити. Слід зазначити, що пи­тання про предмет є непростим для будь-якої науки, адже він може формуватися й визначатися навіть століттями (що ми побачимо на прикладі енциклопедії права), також він залежить від гносеологіч­них і багатьох інших факторів буття.

Поки що не сформовано єдиного погляду на предмет енциклопе­дії права. Під час дискусій стосовно нього зазвичай виникають пи­тання загальнопонятійного характеру - співвідношення предмета й об’ єкта дослідження, предмета та методу науки, а також меж і ви­кладу основних узагальнювальних юридичних дисциплін, які мають входити до змісту енциклопедії права.

Загалом проблематикою дослідження енциклопедії права як на­уки та навчальної дисципліни займалося досить широке коло нау­ковців, а саме: П. Виноградов, Г. Гунніус, П. Деларов, С. Дністрян­ський, С. Десницький, О. Жилін, М. Звєрев, М. Капустін, Д. Керімов, Б. Кістяківський, М. Ковалевський, Я. Козельський, А. Козловський, М. Коркунов, К. Кузнєцов, І. Михайловський, К. Неволін, М. Палієн - ко, С. Пахман, Л. Петражицький, М. Поповілієв, П. Редькін, М. Рен - ненкампф, М. Селіванов, П. Сергейко, П. Сєрих, Є. Спекторський, Ф. Тарановський, П. Тіутінов, Є. Трубецький, А. Фадєєв, Д. Хлєбні - ков, М. Хутиз, Б. Чичерін, Г. Шершеневич.

Філософсько-теоретичний аналіз становлення та розвитку право­вої науки - необхідний засіб удосконалення її теорії, а разом з тим і юридичної практики. Правове життя різнобарвне та складне, але в цій різноманітності є ланки, які зв’язують елементи в одне ціле, що дозволяє проаналізувати не лише окремі елементи явища, а явище загалом.

Віддавна побутували наміри створити науку, яка давала б цілісне уявлення про право. Звісно, спершу таку роль відводили енциклопе­дії права, а згодом - філософії та теорії права [2, 98].

У такому розумінні енциклопедію права можна розглядати як на­уку про право в першочерговому її значенні. Разом з тим слід врахо­вувати, що енциклопедію права вивчали досить довго на юридичних факультетах в українських, російських, австрійських, німецьких, ан­глійських, французьких навчальних закладах паралельно з теорією та філософією права. Вона була обов’язковим вступом до вивчення права.

Тож історичною попередницею сучасної теорії держави та права була енциклопедія права. Філософсько-теоретичний аналіз проблем енциклопедії права дозволяє не тільки виявити один зі складників процесу формування науки про право, а й з’ясувати окремі питання у зв’язку з конкретними завданнями сьогодення у сфері юриспру­денції [3, 56].

Так, енциклопедія з грецької мови означає кругову, тобто повну, цілу, закінчену освіту. За часів грецької культури під енциклопедією розуміли коло знань, яким повинна володіти будь-яка освічена люди­на, яка навчалася в школі. Нині зміст цього поняття під впливом іс­торичних, культурних, наукових та інших факторів дещо змінився і набув нового значення. Тому під енциклопедією розуміють або су­купність усіх людських знань незалежно від того, входять чи не вхо­дять вони в програму загальноосвітнього шкільного вивчення (ен­циклопедичні словники, довідники, збірники), або особливу наукову дисципліну, яка дає загальне знання в межах відомої групи наук (ен­циклопедії окремих груп наук: енциклопедія богослов’я, енциклопе­дія медицини, енциклопедія права) [4, 233].

Зупинимося на найзначущішій для нас нині правовій енцикло­педії. Виникнення та розвиток цього правового явища припадає на ХУІІ-ХІХ століття. У цей період учені повністю схарактеризували історію енциклопедизму в правознавстві, розкрили його предмет і завдання, а також обґрунтували можливості викладання енциклопе­дії права в навчальних закладах.

Енциклопедія права є певним введенням до курсу юридичних на­ук, які пропонують слухачам перших курсів юридичних факультетів університетів. Потреба в енциклопедії права як особливому предме­ті вивчення обумовлюється необхідністю надати тим, хто навчається, попередні відомості про право, його галузі та методи вивчення, ство­рити філософський базис для подальшої наукової роботи. Енцикло­педія права дає цілісний сучасний синтез загальних учень про право як основу для вивчення окремих правових дисциплін.

Однак недослідженим залишається питання сутності та значен­ня цього явища для наукової юриспруденції, а також вплив енцикло­педії права на розвиток загальної теорії держави і права та її зв’язок із філософією права й іншими юридичними науками, які належать до системи юридичних наук, зокрема, порівняльного правознавства, юридичної деонтології, історії філософії права, соціології права то­що.

Розглядаючи значення та сутність такого правового явища, як ен­циклопедія права, ми не можемо не звернути увагу на її історичний розвиток в Україні, а саме в Київському університеті Св. Володи­мира.

Вища освіта і наукова думка в дореволюційній Росії розвивалася в надзвичайно несприятливих умовах. Царський уряд усіляко гальму­вав розвиток передової демократичної культури. Особливо жорсто­ко переслідували національну культуру українського народу. Безпе­речно, несприятливі умови позначилися на розвитку юридичної дум­ки, яка формувалася в тій політичній ситуації.

Київський університет Св. Володимира засновано 1833 р. Було відкрито два факультети: спершу філософський, а потім - юридич­ний. На той час усі юридичні науки були розподілені за Зведенням законів, що свідчить про вагоме навчальне й наукове значення юри­спруденції.

Найважливішим явищем у житті університету до 1839 р., без сум­ніву, є заснування юридичного факультету в 1835-1836 рр.

На той час юридичного факультету в Україні не було в жодному іншому навчальному закладі, тому що попередник Київського уні­верситету, Волинський ліцей, не мав серед викладачів юристів (за виключенням одного, який невдовзі перейшов до Києва, - О. Міцке - вича) [5, 127].

1835 року розпочалися заняття на юридичному факультеті. Професорсько-викладацький склад був укомплектований в основно­му вихованцями відомого російського державного діяча М. Сперан - ського. Відповідно й головні посади на кафедрах належали росій­ським професорам-чиновникам. Кафедру енциклопедії права очо­лив К. Неволін, кафедру законів благоустрою і благочиння - С. Бо - городський, кафедру російських цивільних законів - С. Орнатський [6, 18-19].

Проте серед викладачів були й представники інших національ­ностей, зокрема: на юридичному факультеті до 1839 р. працював колишній викладач-юрист Волинського ліцею О. Міцкевич (рідний брат видатного польського поета), він очолював кафедру римського права і на той час був досить відомим серед європейських правознав­ців. Слід згадати і професора Віденського університету І. Данилови­ча, який працював на кафедрі кримінального права [6, 22]. Загалом на юридичному факультеті Київського університету в 1834 р. навча­лося 35 студентів [7, 142].

Що стосується філософських поглядів і течій, які побутували то­ді на юридичному факультеті, то вони не виходили за межі науково- практичного правознавства.

Утім М. Сперанський, який укладав звід законів імперії, чітко усвідомлював, що втілення нового законодавства в життя можливе лише за участю нових юристів, які були б виховані у дусі нового за­конодавства [5, 128]. Найкращий матеріал для втілення нового зако­нодавства в будь-яких освітніх реформах традиційно був запозиче­ний із духовних училищ. Усі зрушення, які відбувалися на юридич­ному факультеті, позитивно впливали на розвиток і вдосконалення правової науки.

До 1942 р. в університеті переважали ліцейні традиції викладання матеріалу. Про це, зокрема, свідчать відмова від спеціалізації та па­нівний енциклопедизм.

Перший попечитель округу фон Бридке вважав, що вченість і спе­ціалізація - розкіш для університету Св. Володимира, що завдання цього закладу - підготувати енциклопедично освічених та відданих російському уряду вчителів і чиновників [6, 23].

Найбільшого піднесення набула викладацька й наукова діяльність учених юридичного факультету Київського університету в часи дії університетських статутів 1833 і 1863 рр.

За статутом 1833 р. на юридичному факультеті, окрім кафедр га­лузевих наук, була передбачена кафедра енциклопедії законознав­ства. Викладання енциклопедії законознавства розпочалося в 1835­

1836 н. р., тобто одночасно з відкриттям юридичного факультету. Першим фундаментальним дослідженням у цій галузі в Україні ста­ла «Енциклопедія законоведення» К. Неволіна, написана саме в Ки­ївському університеті й видана у 1839-1840 рр. Ця праця за науко­вим рівнем не поступалася відомим юридичним енциклопедіям зару­біжних країн, а в деяких питаннях була досконалішою. Вона надала нові наукові відомості про найважливіші питання, що цікавили вче­них - теоретиків права [8, 27].

З часу заснування юридичного факультету і до 1843-1844 н. р. лек­ції з енциклопедії законознавства читав К. Неволін. Пізніше цю дис­ципліну викладали М. Іванішев, Г. Цвєтков, М. Пилянкевич [5, 389].

З прийняттям Статуту 1863 р. викладацька й наукова робота на юридичному факультеті Київського університету порівняно з доре- форменим періодом значно поліпшилася: збільшилася кількість ка­федр, що зумовило подальший розвиток і диференціацію правових наук. Окрім того, професорсько-викладацький склад університету поповнився талановитими вченими, що сприяло підвищенню загаль­ного рівня викладання.

Відповідно до Статуту 1863 р. університет мав чотири факульте­ти: історико-філологічний, фізико-математичний, юридичний і ме­дичний. На юридичному факультеті діяло 13 кафедр: кафедра енци­клопедії права, історії важливіших іноземних законодавств стародав­ніх і нових, історії російського права, історії слов’янських законо­давств, римського права, державного права, цивільного права і ци­вільного судоустрою та судочинства, кримінального права і кримі­нального судоустрою та судочинства, поліцейського права, фінансо­вого права, міжнародного права, політичної економії та статистики, церковного законодавства [6, 38].

Підвищенню рівня навчання в університеті значною мірою спри­яло широке запровадження з кінця 60-х років практичних занять. До зазвичай схоластичного та догматичного викладу навчального мате­ріалу додано прогресивну форму навчання - практичні, лабораторні та семінарські заняття.

Слід зазначити, що, крім лекцій і практичних занять, студенти за­ймалися самоосвітою. «Можна сказати без перебільшення, - згадує сучасник, - що всі студенти перших курсів університету, залишаю­чи осторонь вивчення лекцій, віддавались виключно читанню книг як тих, що стосувались предметів курсових читань, так і тих, що торкались різноманітних галузей знання. Юристи, наприклад, чи­тали праці з біології, геології, фізики, фізіології та інших наук, за­хоплювались і Дарвіном, а медики накидались на Мілля, Спенсера, Конта і економістів соціального напряму. Вся молодь прагнула на­бути знання не лише спеціальні, але деякою мірою й енциклопедич­ні» [9, 566].

Також було опубліковано фундаментальні дослідження в галу­зі права, зокрема, праці М. Ренненкампфа «Очерки юридической энциклопедии», Є. Трубецького «Энциклопедия права» і Є. Спек - торського «Энциклопедия права». Головна особливість теорії права і всієї юридичної науки того часу полягала в перегляданні й переоці­ненні застарілих напрямів і розробленні нових підходів до теоретико - правових проблем [10, 125].

У зв’язку з уведенням університетського Статуту 1863 року енци­клопедію законодавства перейменували в енциклопедію права. Від­повідно до §15 цього Статуту кафедру енциклопедії права розділи­ли на два відділи: енциклопедію юридичних і політичних наук та іс­торію філософії права. Енциклопедію права викладали М. Реннен - кампф, Є. Трубецький, Є. Спекторський. Певний час цю дисципліну викладали М. Хлєбніков, С. Егізаров, О. Жилін, В. Демченко, П. Бо - гаєвський [11, 46].

На особливу увагу заслуговує діяльність ученого-юриста, випус­кника Харківського університету А. Стоянова. 1863 року його при­значено на посаду ад’юнкта кафедри енциклопедії законодавства і Російських державних законів. Його роботи вражають широким спектром наукового пошуку: історія права, порівняльне правознав­ство, міжнародне право, державне право, римське право, методоло­гія юридичних наук [12, 75].

Кожний науковець того часу поняття і зміст енциклопедії права тлумачив по-своєму, розширюючи чи звужуючи його. Завдання юри­дичної енциклопедії вони вбачали в органічному спогляданні науки. Енциклопедія має розкрити «всезагальне внутрішнє поняття права» (К. Пюттер), надати «переведений у поняття цілісний організм» нау­ки (Р. Фридлендер), дати органічно розібраний вигляд науки права та її частин (Л. Варнкениг), встановити верховні початки права і, вихо­дячи з них, з’ясувати зв’язок окремих галузей права і суттєві основні витоки всіх головних матерій або предметів науки, розглянути їх як єдину систему або як емпіричний організм (Ф. Вальтер).

Автори К. Неволін, М. Ренненкампф, М. Капустін, Л. Шеллінг на­давали енциклопедії філософського характеру, інші (А. Ноттельблат, Хр. Вольф, І. Пюттер, І. Колер) - історичного, тому були пропозиції назвати її філософією права, яка містила б також історію філософії права [14, 56].

Отже, енциклопедія права, з одного боку, є коротким переліком та оглядом усього змісту юридичних дисциплін, а з іншого - спеці­альною дисципліною філософського характеру, яка повністю зале­жить від закладених в її сутність філософських чи соціологічних по­силань.

Професори Київського університету співпрацювали з ученими - юристами як російськими, так і з інших країн. Науковців Київського університету відряджали до інших країн не тільки навчатися, пере­давати досвід, а й шукати архівні документи з метою встановлення наукової істини, що було корисним для вітчизняної і світової юри­дичної науки.

Аналіз праць учених-юристів свідчить, що енциклопедія права пройшла досить складний шлях становлення та пошуку свого пред­мета, удосконалюючи при цьому прийоми й методи вивчення пра­ва. Вона намагалася бути узагальнювальною наукою про право, яка охоплювала б увесь зміст правознавства в його єдності, що виходило за межі звичайного розуміння енциклопедії. Тому в університеті курс енциклопедії законознавства й енциклопедії права фактично зводив­ся до загальної теорії права. Як бачимо, філософсько-історичний ра - курс розвитку такої навчальної дисципліни, як енциклопедія права, безпосередньо вплинув на розвиток правової держави та її законо­давчої бази.

Сучасне значення енциклопедії права не вичерпується ли­ше її прямим призначенням. Крім того, що без знання історико - філософських витоків енциклопедії права не можна засвоїти пра­вові догми розвинутих країн світу у сфері юридичної науки, вона, як і багато років тому, є неперехідною цінністю для професійної та загальної культури юриста. Енциклопедія права дозволяє розкрити національні риси правознавства, вчить критично міркувати, оціню­вати рівень власної правової системи порівняно з іншими система­ми та юридичними науками, пробуджує дух творчості, без чого не­можливо встановити істину.

Список використаних джерел

1. Трошин Д. М. Методологічні проблеми сучасної науки. - М.: Вища школа, 1966. - 168 с.

2. Кузнєцов Е. В. Філософія права в Росії. - М.: Юрид. л-ра, 1989.

- 205 с.

3. Кузнецов Э. В. Энциклопедия права: из истории русской право­вой мысли // Правоведение. - 1981. - № 5. - С. 56-62.

4. Антологія української правової думки / за заг. ред. Ю. С. Шемшу- ченка. - К.: Юрид. книга, 2002. - 566 с.

5. Иконников В. С. Биографический словарь профессоров и пре­подавателей императорского университета Св. Владимира (1834­1884 гг.). - К., 1884. - 432 с.

6. Історія Київського університету / відп. ред. О. З. Жмудський. - Х.: Вид-во Київського ун-ту, 1959. - 631 с.

7. Владимирский-Буданов М. Ф. История Императорского универ­ситета Св. Владимира. - К.: Типограф. Императорского ун-та Св. Вла­димира, 1884. - 273 с.

8. Неволин К. А. Энциклопедия законоведения. - К., 1840. - 646 с.

9. Чеважевский В. С. Из истории Киевского университета и сту­денческой жизни (1870-1875 гг.) // Русская старина. - 1912. - № 6. - 712 с.

10. Систематический указатель к «Университетским известиям» за 1861-1912 гг.: труды Киевского юридического общества. - 1882. - 234 с.

11. Панов Н. И. Философия права: хрестоматия / под ред. Н. И. Па­нова. - К.: Изд. дом «Ин Юре», 2002. - 692 с.

12. Зверев Н. А. Энциклопедия права в ряду юридических наук // Юридический вестник. - 1880. - № 1. - С. 15-18.

13. Зверев Н. А. О задачах энциклопедии права // Юридический Вестник. - 1886. - № 1. - С. 8-9.

14. Тарановський Ф. В. Энциклопедия права. - 3-е изд. - СПб.: Лань. - 2001. - 560 с.

15. Спекторский Е. В. Задача энциклопедии права: вступительная лекция, прочитанная 16 сент. 1914 г. в университете Св. Владимира. - К., 1915.- 17 с.

16. Сливка С. С. Українська національна філософія права: антоло­гічний ракурс. - Львів, 2000. - 54 с.

17. Коркунов Н. М. Лекции по общей теории права. - М., 2000. - 265 с.

18. Кузнецов Э. В. Энциклопедия права: из истории русской право­вой мысли // Правоведение. - 1981. - № 5. - С. 56-62.

19. Скакун О. Ф. Историческая школа права на Украине // Проблемы правоведения. - 1988. - № 49. - С. 46-51.

Стаття надійшла 27.02.2009.