joomla
Теоретико-психологічні аспекти оптимізації управління персоналом органів внутрішніх справ
Юридичний часопис Національної академії внутрішніх справ

УДК 351.74

Вадим Барко, доктор психологічних наук, професор, проректор Акаде­мії управління МВС

Проаналізовані теоретичні та прикладні проблеми, пов'язані з оптимізацією управлін­ня персоналом органів внутрішніх справ. Оптимізація трактується як один із принципів управління, реалізації якого сприятиме врахування психологічних аспектів управлінської ді­яльності.

Ключові слова: оптимізація, управління персоналом, психологічна діагностика.

Проанализированы теоретические и прикладные проблемы, связанные с оптимизацией управления персоналом органов внутренних дел. Оптимизация рассматривается как один из принципов управления, реализации которого будет содействовать учет психологичес­ких аспектов управленческой деятельности.

Ключевые слова: оптимизация, управление персоналом, психологическая диагности­ка.

The theoretical and applied problems concerning the optimization of police personnel management are analyzed. Optimization is considered to be one of the management principles, which needs taking into account the psychological aspects of the managerial activities.

Keywords: optimization, personnel management, psychological diagnosing.

Принцип оптимізації управління персоналом спирається на психоло­гічне обґрунтування прийняття оптимальних рішень. Термін оптималь­ний (від лат. орйшш - найкращий) означає найбільш відповідний до конкретних умов і завдань. Оптимізація в широкому значенні - це ви­бір найкращого варіанта вирішення будь-якого завдання за певних умов. Оптимізацією управління персоналом організації можна назвати науково обґрунтований вибір і реалізацію найкращого для конкретних умов варі­анта механізму управління: цілей, методів, рішень відповідно до певних критеріїв. Оптимізація з психологічного погляду являє собою інтелекту­ально-вольовий акт прийняття і здійснення найраціональнішого для кон­кретних умов виконання управлінського завдання.

Проблеми підвищення ефективності управління персоналом дослі­джують науковці різних галузей науки: управлінці, психологи, соціологи, юристи. Автори зауважують, що від вихідної позиції до прийняття ке­рівником оптимального рішення можна виокремити такі етапи: проду­мування кількох можливих варіантів вирішення поставленого завдання; усвідомлення необхідності вибору найкращого з них для цих умов; озна­йомлення з даними про порівняльну ефективність можливих способів вирішення подібного завдання; скорочення кількості можливих варіантів до двох найреальніших; порівняння ефективності цих двох варіантів та очікуваних витрат часу; вибір одного варіанта, який найбільше відповідає критеріям оптимізації.

Оскільки психологічним аспектам оптимізації управління в науці при­ділено недостатньо уваги, метою статті є розкриття психологічних кри­теріїв і умов оптимізації найважливіших етапів управління персоналом, зокрема, професійно-психологічного відбору, мотивації працівників, оці­нювання їх діяльності, навчання й особистісного розвитку.

Як відомо, оптимізація процесу управління персоналом оцінюється за певними критеріями. Теоретично можна вважати, що за оптимальної ор­ганізації процесу управління кожен працівник ОВС буде виконувати свої функції на рівні максимальних власних можливостей на цей момент, без перевтоми, одночасно рухаючись уперед у своєму професійному й осо - бистісному розвитку.

Встановлення реальних можливостей працівника становить значний теоретичний і практичний інтерес для психологів і управлінців. Реаль­ні можливості, наприклад, працівника міліції, відображають єдність внутрішніх (фізичний стан, рівень знань, умінь, здібностей, мотивів) і зовнішніх (сім’я, друзі, колектив) умов, які заломлюються через особис­тість людини.

Таким чином, першим і найважливішим критерієм оптимальності управління персоналом ОВС є досягнення кожним працівником макси­мального рівня продуктивності за умови, що цей рівень відповідає його реальним внутрішнім та зовнішнім можливостям на цей момент. Дотри­мання першого критерію означає пошук ефективних форм і методів про­фесійно-психологічного відбору керівних кадрів ОВС із високим рівнем психологічної готовності до професійної діяльності.

Розгляньмо детальніше можливі напрями оптимізації професійного відбору. Дослідження показують, що наявна система психодіагностики та прогнозування придатності й надійності керівного персоналу ОВС з метою профвідбору характеризується фрагментарністю та браком чітких методологічних орієнтирів. Вивчаючи особистість кандидатів на керів­ні посади, враховують значну кількість якостей та індивідуальних рис майбутніх керівників, проте поза увагою нерідко залишаються фунда­ментальні індивідуально-психологічні характеристики, від яких насам­перед залежить успіх управлінської діяльності. До таких характеристик належать професійна придатність особистості до діяльності, тобто су­купність психічних і психофізіологічних особливостей людини, необ­хідних і достатніх для досягнення суспільно прийнятної ефективності в певній професійній сфері, а також надійність, яка визначає стійкість, по­вторюваність і прогнозованість поведінки людини в складних ситуаціях службової діяльності. Професійна придатність і надійність формуються в процесі професійної підготовки і подальшої професійної діяльності за наявності позитивної мотивації. Становлення професійної придатності може мати значну кількість індивідуальних варіантів, у кожному з яких представлена властива йому психологічна структура, яка виявляється в діяльності.

Профпридатність тісно пов’язана з комплексним психологічним утво­ренням - здібностями. Останні визначаються як властивості функціональ­них систем, що реалізують певні психічні функції, мають індивідуальний ступінь вираження, що виявляється в успішності, своєрідності освоєння і реалізації цих психічних функцій. Дослідження підтвердили винятко­ву роль загальних здібностей людини в досягненні успіху в різних видах професійної діяльності. Так, людина з розвинутими загальними здібнос­тями може успішно адаптуватися до більшості видів діяльності, а в жор­стких умовах зміни режиму й умов діяльності загальні здібності мають потенційну можливість перетворюватися на спеціальні професійні.

Психодіагностика професійної придатності і надійності заснована на уявленні про властивості (риси) як порівняно стійкі характеристики лю­дини, які мало змінюються в часі і дозволяють прогнозувати її поведінку (Р. Кеттелл).

Математично сказане можна представити формулою

B = f (ps),

Де В - поведінка; p - риса; s - ситуація.

Під рисою (trait) або якістю (personal quality) при цьому розуміється стійка описова змінна, яка обумовлює поведінку людини й формується під впливом організмічного, індивідного й особистісного рівнів.

Припускається, що форми поведінки, які відповідають якостям (ри­сам), досить стійкі, виявляються в різноманітних ситуаціях, що визначає їх трансситуативну стабільність. Проте це основне положення теорії рис справедливо критикують, оскільки поведінка певною мірою ситуативно специфічна, тобто залежить не лише від рис, а й від особливостей кон­кретної ситуації. Слід зазначити, що підсистема конституціональних рис (властивостей) не є культурно і популяційно специфічною, отже, псиході­агностика цих рис дозволяє прогнозувати поведінку людини лише в дуже широкому класі ситуацій.

Прихильники теорії рис розробили декілька моделей особистості (точніше індивідуальності), серед яких найвідомішими є моделі Г. Ай­зенка, Р. Кеттелла, Л. Собчик. Зазначений підхід отримав розвиток після поширення факторного аналізу як інструменту кількісних вимірювань і класифікації ознак. Теорія Г. Айзенка побудована за ієрархічним принци­пом і включає в себе опис трифакторної моделі психодинамічних власти­востей (екстра-інтроверсія, нейротизм-стабільність і психотизм); перші два фактори є вихідними (суперрисами), модель Айзенка є ортогональ­ною, тобто фактори є незалежними один від одного і некорелюючими. На думку Л. Собчик, базовими ортогональними рисами є екстра-інтро - версія і нейротизм-агресивність, вони доповнюються також ортогональ­ними факторами - ригідність-емотивність і сенситивність-спонтанність. Теорія Р. Кеттелла ґрунтується на основі рис особистісного профілю, тобто їх сукупності, яка дозволяє прогнозувати поведінку людини в пев­ній ситуації. У структурі особистості Р Кеттелл виокремлював вихідні та поверхневі риси, за функціональною ознакою - темпераментні, ха­рактерологічні й динамічні (ті, які забезпечують активність у досягненні мети).

Подальші дослідження індивідуальних відмінностей у поведінці, кла­сифікація їх за категоріями особистісних якостей із використанням фак­торного і кластерного аналізів дозволила виокремити п’ять факторів, які виявили стійкість у різних вибірках і соціокультурних умовах (П. Кос - та, Р Мак-Кра). Така структура особистості отримала назву «Велика п’ятірка» і складається з таких вимірів (у дужках наведено прикметники, які отримали найбільші факторні навантаження): 1. Екстраверсія (комуні­кабельний, енергійний, активний). 2. Уживчивість (сенситивний, добро­сердечний, довірливий, схильний до співробітництва, неконфліктний).

3. Добросовісність (наполегливий, добросовісний, відповідальний, дис­циплінований, організований). 4. Нейротизм (неспокійний, невротичний, пригнічений). 5. Відкритість досвіду (інтелект, фантазія, незалежність мислення, нестандартність).

На основі п’ятифакторної моделі особистості розроблений особистіс - ний опитувальник NEO PI-R.

У процесі дослідження нами була висунута гіпотеза стосовно того, що всі зазначені теорії можуть об’ єднуватися в межах загального базового методологічного підходу, який ґрунтується на ідеях, розроблених Г. Ай­зенком і Л. Собчик. Цей підхід ґрунтується на ортогональній моделі осо­бистості й умовно може бути названий «Концепція провідних тенденцій». Розробляючи оптимальну модель психодіагностики профпридатності і перевірки висунутої гіпотези, ми дотримувалися концепції, в якій визна­чальною типологічною ознакою є присутність на всіх рівнях особистос­ті певного емоційно-динамічного патерну, який виявляється однією або кількома провідними тенденціями.

Провідна тенденція в руслі цієї концепції являє собою стійку, стриж­неву якість особистості, яка залежить від типу вищої нервової діяль­ності, конституціонально заданих властивостей нервової системи і визначає індивідуальні властивості адаптаційних механізмів, стиль мислення, міжособистісної поведінки, силу потреб і мотивації, тип ре­акції на стрес. Стійка провідна індивідуально-особистісна тенденція (тенденції) впливає на формування вищих рівнів орієнтації особистос­ті - соціальної спрямованості, ієрархії цінностей, свідомої мотивації, моральних цінностей. Інтегративним центром цього конструкта є само­свідомість, яка включає в себе усвідомлене «Я» в контексті соціальних відносин.

Відповідно до розглядуваного методологічного підходу індивідуаль­но-особистісна типологія під час визначення професійної придатнос­ті особистості до діяльності базується на протиставленні контрастних властивостей, які є ортогональними: інтроверсія - екстраверсія, тривож­ність - агресивність, лабільність - ригідність, сенситивність - спонтан­ність. Ці властивості співвідносяться з параметрами нервової системи: активованість - інактивованість, лабільність - інертність, динамічність збудження - динамічність гальмування, сила - слабкість.

Щоб перевірити гіпотезу, ми провели експериментальне дослідження, спрямоване на визначення ступеня зв’язку між базовими шкалами дея­ких поширених особистісних опитувальників у межах ортогональної мо­делі, яка відображає зазначені вище контрастні властивості особистості. Оскільки таких властивостей налічується вісім, то ми обрали достатньо надійні й валідні психодіагностичні методики, які уможливлюють діа­гностику зазначеної кількості рис, а саме:

1. Індивідуально-типологічний опитувальник ІТО (Л. Собчик) містить вісім однойменних шкал (1 - екстраверсія; 2 - спонтанність; 3 - агресив­ність; 4 - ригідність; 5 - інтроверсія; 6 - сенситивність; 7 - тривожність; 8 - лабільність).

2. Стандартизований метод дослідження особистості СМДО (Л. Соб­чик) містить 10 основних шкал (1 - надконтроль; 2 - депресивність; 3 - демонстративність; 4 - імпульсивність; 5 - жіночість; 6 - ригідність; 7 - тривожність; 8 - індивідуалістичність; 9 - оптимізм; 0 - соціальна інтроверсія).

3. Проективний тест (Л. Сонді) містить вісім шкал ваблень (1 - сексу­альна недиференційованість; 2 - садизм; 3 - епілептоїдність; 4 - демон­стративність; 5 - кататонічні прояви; 6 - паранояльні тенденції; 7 - депре - сивність; 8 - маніакальність).

4. Тест ЛВП містить п’ять шкал (або десять з урахуванням їх поляр­ності: 1 - екстраверсія; 2 - уживчивість; 3 - добросовісність; 4 - нейро - тизм; 5 - відкритість досвіду).

5. Опитувальник ДМО (містить вісім типів міжособистісних відно­син: 1 - владно-лідируючий; 2 - незалежний-домінуючий; 3 - прямолі­нійно-агресивний; 4 - недовірливо-скептичний; 5 - покірно-скромний; 6 - залежний-слухняний; 7 - конвенціональний; 8 - відповідальний-вели - кодушний). Основною методикою визначення провідних тенденцій є опи­тувальник ІТО, розроблений саме з цією метою і який характеризується високою надійністю та валідністю; саме зі шкалами цього опитувальника зіставлено шкали інших тестів.

Вибірка складалася зі слухачів навчально-наукового інституту Акаде­мії управління МВС, протестовано 88 осіб (50 чоловіків і 38 жінок, серед­ній вік - 27,2 роки). Результати представлені в таб. 1.

Таблиця 1

Кореляції шкал опитувальника ІТО зі шкалами деяких психодіагностичних методик

Шкали ІТО

Шкали

СМДО

Шкали тесту Сонді

Шкали тесту ЛВП

Шкали

ДМО

1 - екстраверсія

0,59 (9)

0,61 (8)

0,49 (1)

0,48 (8) 0,44 (1)

2 - спонтанність

0,68 (4)

0,55 (3)

-0,52 (2)

0,45 (2)

3 - агресивність

0,66 (3)

0,64 (3)

-0,48 (2)

0,56 (3)

4 - ригідність

0,63 (6) 0,66 (8)

0,70 (6) 0,48 (2)

0,57 (3)

0,51 (4)

5 - інтроверсія

0,65 (9)

0,57 (1) 0,59 (5)

-0,54 (1)

0,47 (6)

6 - сенситивність

0,55 (1) 0,58 (2)

0,68 (7) -0,60 (8)

0,56 (2)

0,55 (5)

7 - тривожність

0,67 (7)

0,48 (7) -0,52 (2)

0,60 (4)

0,60 (6)

8 - лабільність

0,65 (3)

-0,47 (6) 0,49 (8)

-0,50 (3)

0,51 (7)


Примітка: представлені статистично значущі коефіцієнти рангової кореляції Спірмена, р = 0,05; цифри в дужках означають номери шкал відповідних методик.


Виявлені зв’язки в цілому підтверджують теоретичні засади дослі­дження й висунуту гіпотезу. Так, базові шкали ортогональної моделі особистості, діагностовані за методом ІТО, корелюють із більшістю відповідних шкал, використаних у дослідженні методик. Скажімо, екс­траверсія позитивно корелює зі шкалою 9 (оптимізм) опитувальника СМДО, шкалою 8 (маніакальність) тесту Сонді, шкалою 1 (екстраверсія) опитувальника ЛВП, октантами 1 (владно-лідируючий) і 8 (відповідаль­но-великодушний) тесту ДМО. Тривожність пов’язана позитивними ко - ефіцієнтами кореляції зі шкалою 7 (тривожність) опитувальника СМДО, шкалою 7 (депресія) методу портретних виборів Сонді, шкалою 4 (не - йротизм) опитувальника ЛВП і октантом 6 (залежний-слухняний) тесту ДМО, негативно корелює зі шкалою 2 (садизм) тесту Сонді. Ригідність чітко позитивно корелює зі шкалами 6 (ригідність) і 8 (індивідуалістич - ність) за методом СМДО, шкалою 6 (паранояльність) тесту Сонді, шка­лою 3 (добросовісність) опитувальника ЛВП і октантом 4 (недовірливо - скептичний) опитувальника ДМО.

Представлені в таблиці інші значущі коефіцієнти кореляції під­тверджують конструктну валідність використаних у дослідженні опитувальників, а також оптимальність теоретичного підходу щодо реалізації з метою психологічної діагностики особистісних рис ор­тогональної моделі провідних тенденцій. При цьому чітко простежу­ється взаємодоповнюваність запропонованого комплексу методик, а також те, що підхід, спрямований на виявлення чотирьох проти­лежних полярних провідних тенденцій (екстра-інтроверсія, тривож - ність-агресивність, ригідність-лабільність, сенситивність-спонтан - ність), відповідає вимогам оптимальності. Усі застосовані методики чітко вписуються в ортогональну модель індивідуальності, передба­чають діагностику трьох основних складових «Дерева особистості» - підсистеми конституціональних властивостей (типу вищої нерво­вої діяльності й темпераменту), характерологічних рис і здібностей (ставлення до себе, інших людей, до справи і речей, особливості інте­лекту), вищих соціально-психологічних особистісних проявів (систе­ми потреб і вищих мотивів, цінностей, комунікативних особливостей, переконань тощо).

Якщо значущі кореляційні зв’язки між шкалами опитувальників ІТО, СМДО і ДМО були очікуваними (наше дослідження, з деякими уточненнями, підтвердило дані, раніше отримані Л. Собчик), то ви­явлення статистично значущих кореляцій між шкалами опитувальни­ка ІТО і ЛБП, зокрема шкалою сенситивності і уживчивості (0,56), а також шкалою ригідності та добросовісності (0,57), дозволяє зро­бити висновок про те, що опитувальник ЛБП, розроблений автора­ми на базі інших теоретичних підходів, також вписується в теорію провідних тенденцій, підтверджує універсальність цієї методології і правильність напряму пошуку оптимальної теоретичної концепції психодіагностики й комплексу психодіагностичних методик. Це сто­сується і виявлених зв’язків шкал ІТО зі шкалами методу портретних виборів Л. Сонді, який ґрунтується на психодинамічній моделі осо­бистості. Значущі кореляції ІТО з вісьмома вабленнями тесту Сонді також підтверджують універсальність ортогональної моделі особис­тості для цілей психодіагностики і той факт, що цей теоретичний під­хід здатний об’єднувати навіть різні за призначенням і походженням методи.

Подальше підвищення точності прогнозу профпридатності з метою профвідбору можливе за рахунок комплексного дослідження не тільки характерологічних особливостей, а й здібностей людини, особливостей емоційно-вольової сфери.

Досягнення психологічної науки ще не знайшли достатнього відобра­ження в системі психодіагностичних обстежень в МВС України. У проце­сі психодіагностики особистості не звертають достатньо уваги на рівень сформованості загальних здібностей, із основних компонентів загальних здібностей частково досліджують деякі сторони інтелекту й активності. Крім того, здібностями не вичерпується комплексний потенціал людини, який забезпечує успішність її включення в діяльність і оволодіння про­фесією. Важливий внесок в ефективність оволодіння професійними зна­ннями і вміннями роблять інші особистісні характеристики, зокрема мо­тиваційні компоненти.

Таким чином, концептуальна схема оптимальної психологічної діа­гностики та прогнозування ефективності й надійності керівників з ме­тою їх профвідбору має будуватися з урахуванням останніх наукових досягнень, базуватися на розглянутій ортогональній моделі особистості та концепції провідних тенденцій; зокрема, враховувати необхідність обов’язкової психодіагностики з метою профвідбору фундаменталь­них типологічних особливостей (типу реагування, рівня агресивності - тривожності, екстра - та інтроверсії), ступеня розвитку загальних зді­бностей, а також компонентів суб’єктивної придатності до діяльності, у тому числі мотивів професійного самовизначення. Для проведення прикладних досліджень оптимальний психодіагностичний комплекс має включати суб’єктивні опитувальники характеру людини, складових комунікативної та емоційно-вольової сфери, а також об’єктивні мето­дики дослідження компонентів загальних здібностей (вербального і не - вербального інтелекту, креативності). Психологічні методи діагностики мають методологічно взаємодоповнюватися в руслі розглядуваної кон­цепції. До таких методів можна віднести характерологічний опитуваль - ник СМДО (Л. Собчик), типологічний опитувальник ІТО, опитувальник діагностики інтерперсональної взаємодії (Т. Лірі), проективний метод портретних виборів (Л. Сонді). Цей комплекс доцільно доповнити дея­кими вербальними і невербальними субтестами - тестом рівня і струк­тури інтелекту Р. Амтхауера, тестами дивергентного мислення Дж. Гіл- форда. Дослідження підтвердили доцільність використання зазначеного психодіагностичного комплексу з метою прогнозування професійної придатності, ефективності та надійності керівного складу органів вну­трішніх справ.

Другим критерієм оптимальності проактивного управління персона­лом можна вважати дотримання працівниками нормативних витрат часу для досягнення цілей організації, відсутність надмірного перевантаження працівників органу чи підрозділу внутрішніх справ. Отже, управлінська діяльність, яка супроводжується максимальним, але реальним для мож­ливостей цього працівника результатом, який не призводить до шкідли­вих для психічного та фізичного здоров’я перевитрат часу і зусиль, може вважатись оптимальною. Врахування критерію оптимальних витрат часу орієнтує управлінців міліції на пошук раціональних та ефективних форм мотивації працівників, удосконалення стилю управління, досягнення ефекту за рахунок меншої витрати ресурсів, злагодженої групової діяль­ності працівників підрозділу.

Мотивація персоналу сучасних організацій базується на дотриманні третього критерію оптимальності управління - гуманістичного осо- бистісно орієнтованого підходу до працівників. У його основі лежить гіпотеза про те, що людина володіє величезними ресурсами для ціле­спрямованої поведінки, самопізнання й саморозвитку, формування і зміни «Я-концепції», проте жодні дії управлінця не будуть ефективни­ми та впливовими, якщо працівники не матимуть внутрішніх стимулів і не відбуватимуться особистісно значущі процеси, які опосередкову­ють службову діяльність. Доступ до зазначених ресурсів можливий у тому випадку, якщо управлінцем створюється в колективі фасилітую - чий психологічний клімат, причому є три умови його створення (К. Ро­джерс).

Перша - це щирість і конгруентність керівника; друга - турбота про працівника, його безумовне прийняття і визнання, позитивний погляд на нього; третя - емпатичне розуміння. Отже, гуманістичний особистісно орієнтований підхід до управління персоналом означає таке управління, яке забезпечує свідому активність працівника, розвиток і саморозвиток, виходячи з його індивідуально-психологічних особливостей як суб’єкта пізнання і предметної діяльності.

Також необхідно брати до уваги низку психологічних особливос­тей міліцейської управлінської діяльності, яка може відбуватися як у звичайних, так і в екстремальних умовах ускладнення оперативної об­становки. Управління підрозділом внутрішніх справ потребує значного емоційного та фізичного напруження. Виконання завдань, особливо в умовах зміни оперативної обстановки, потребує від керівника мобілі­зації додаткових зусиль, координації всіх ланок системи управління. Дослідження показують, що діяльність управлінця органу внутрішніх справ в умовах ускладнення оперативної обстановки пов’язана з пере­живанням емоційних станів, зокрема почуттів загрози власному життю і життю інших людей, агресивності, гніву, безпорадності, страху, при­гніченості тощо.

Встановлено, що до числа чинників, які перетворюють управлін­ську ситуацію на екстремальну, належать: дефіцит часу; небезпека для життя і здоров’я; інформаційні перевантаження; монотонність викону­ваних дій; раптовість виникнення екстремальної ситуації. Крім цього, дослідження дозволило виділити низку специфічних психологічних особливостей, притаманних управлінню персоналом у системі МВС України: 1) опосередкованість (через наявність статутних відносин) операцій управління; 2) неалгоритмічний характер багатьох операцій, пов’язаний із дефіцитом інформації в умовах, що швидко змінюють­ся; 3) жорстка детермінація операцій часовими параметрами, задани­ми організаційними умовами й організаційною програмою в цілому;

4) значний обсяг та різноманітність оперативних завдань і дій; 5) соціо - технічний характер управлінських дій, який вимагає врахування техні - ко-технологічних умов, оцінювання соціальної, службової і технічної сторін (обставин) у рішеннях, що приймаються; 6) висока психологіч­на напруженість; 7) значна залежність ефективності управлінських дій від індивідуально-психологічних якостей суб’єкта управління; 8) за­лежність результату діяльності керівника від чинників, які знаходять­ся поза межами регуляційного впливу (складні соціально-економічні умови служби, криміногенне оточення, стресогенні чинники діяльнос­ті тощо).

Важливою психологічною ознакою системи управління персо­налом є парадокс розбіжності мети діяльності людини й організації. Об’єднавшись у групу, організацію для розв’язання власних конкретних проблем на основі власних інтересів, люди зимушені надалі виконувати загальне завдання цієї організації, діяти в напрямі об’єднання, роблячи те, що безпосередньо в їхні інтереси та цілі не входить. Подібний пара­докс є наслідком загальної ознаки або властивості складної системи - її синергічності: коли ефект, результат функціонування системи, є більшим, аніж сума дій складників. Отже, оптимізація системи управління персо­налом ОВС має базуватися на врахуванні об’єктивних ознак цих систем, до яких, крім зазначених, також слід віднести цілеспрямованість, ієрар­хію функцій, самозбереження і самоуправління, інформаційний обмін, відкритість.

Таким чином, психологічними критеріями оптимальності управ­ління персоналом ОВС є досягнення кожним працівником макси­мального рівня продуктивності за умови, що цей рівень відповідає його реальним внутрішнім і зовнішнім можливостям на цей момент; дотримання працівниками нормативних витрат часу для досягнення цілей організації, відсутність надмірного перевантаження працівни­ків органу чи підрозділу внутрішніх справ; реалізація керівниками в управлінні гуманістичного особистісно орієнтованого підходу до пра­цівників.

Список використаних джерел

1. Ананьев Б. Г. Человек как предмет познания / Ананьев Б. Г - СПб. : Питер, 2002. - 288 с.

2. Барко В. І. Управління персоналом ОВС (психолого-педагогічний аспект) : навч. посіб. / Барко В. І., Ірхін Ю. Б., Никифорчук Д. Й., Підюков П. П. - К. : РВЦ НАВСУ, 2005. - 244 с.

3. Барко В. І. Професіографічний опис основних видів діяльності в ОВС України : навч. посіб. / Барко В. І., Ірхін Ю. Б., Нещерет Т. В. - К. : КНУВС, ДП «Друкарня МВС», 2007. - 100 с.

4. Бандурка А. М. Юридическая психология / Бандурка А. М., Бочарова С. П., Землянская Е. В. - Х. : ТИТУЛ, 2006. - 750 с.

5. Собчик Л. М. Психология индивидуальности / Собчик Л. М. - СПб. : Изд. - «Речь», 2003. - 624 с.

6. Рибалка В. В. Психологія розвитку творчої особистості / В. В. Рибалка. - К. : ІЗМН, 1996. - 236 с.

УДК 341 .456