joomla
Адміністративно-територіальний устрій на теренах українських земель: Галицько-Волинське князівство
Юридичний часопис Національної академії внутрішніх справ

УДК 342.9

Василь Грицак, кандидат юридичних наук, доцент, професор кафедри адміністративного права та організації адміністративної діяльності Академії управління МВС

Розглянуто основи державного управління в Галицько-Волинському князівстві - спадко­ємцеві політичних, соціально-економічних традицій Київської Русі й продовжувача раннього періоду української державності.

Ключові слова: Галицько-Волинське князівство, адміністративно-територіальний устрій, дуумвірат, магдебурзьке право, бояри.

Рассмотрены основы государственного управления в Галицко-Волынском княжестве - наследнике политических, социально-экономических традиций Киевской Руси и продолжа­теле раннего периода украинской государственности.

Ключевые слова: Галицко-Волынское княжество, административно-территориаль­ное устройство, дуумвират, магдебургское право, бояре.

State government bases are considered in Galichina-Volhynia principality - heir ofpolitical, socio­economic traditions of Kievan Rus and continuer of early period of the Ukrainian state system.

Ключевые слова: Galichina-Volhynia principality, administrative-territorial device, duumvirat, magdeburgskoeright, boyars.

В історичній літературі наголошується на тому, що територія, на якій на межі ХІІ-ХІІІ ст. виникло Г алицько-Волинське князівство, простягала­ся в басейнах річок Сяну, Південного Бугу, Дністра, Західного Бугу й Слу­чі. На заході вона межувала з Польщею і Литвою, на сході - з Київською землею, на півночі обмежувалася Західним Бугом, на півдні - середньою течією Дністра, на південному заході - Карпатами [1, с. 13-20; 2, с. 23].

Розгляньмо основи державного управління утвореного Г алицько-Во - линського князівства та простежмо формування його адміністративно-те­риторіального устрою.

Питання об’єднання Галичини й Волині було ініційоване володимир - ським князем Романом Мстиславичем, праправнуком Володимира Моно- маха. Утворене ним велике князівство трималося на авторитеті та військо­вій силі свого творця. Проте нестійка державна організація об’ єднаного князівства невдовзі розпалася [4]. На довгі сорок років Галицько-Волин­ська Русь залишилася розпорошеною між невеликими князівствами. Як підкреслює М. Котляр, аж до середини 40-х років ХІІ ст. не могло бути й мови про «державу Рюриковичів» [2, с. 23].

Відновлення та розбудова Галицько-Волинського князівства як дер­жавного утворення пов’язані з діяльністю синів Романа - Данила та Ва­силька, які не лише відновили єдність князівства, а й союзні відносини з Угорщиною і Польщею [5, с. 150-160, 176].

На початку 50-х років міжнародна політика Данила сягнула європей­ських масштабів. Князь почав боротьбу за австрійську корону, одру­живши сина Романа з небогою загиблого на війні з Угорщиною герцога Фрідріха II Бабенсберга Гертрудою. Роман на короткий час став герцогом Австрії. Смерть Данила Романовича спричинила розпад Г алицько-Волин - ського князівства, яке, як незабаром з’ясувалося, здебільшого трималося на його державних і військових здібностях, талантах полководця, авто­ритеті на Русі та за її межами.

Формально великим князем вважали його брата Василька, який гос­подарював на невеликому клаптику Волинської землі. Василько втратив Західну Волинь: Луцьком зі Східною Волинню заволодів його небіж Мстислав Данилович; Холмська земля разом із Белзькою та Чорна Русь (Західна Волинь) були успадковані Шварном Даниловичем. Найбільше земель серед Романовичів прихопив старший син Данила Лев, який воло­дів Галицькою і Перемишльською землями [6, с. 92].

Саме ці історичні обставини й обумовили специфіку формування адмі­ністративно-територіального устрою Галицько-Волинського князівства.

Зазначмо, що спадкоємець політичних, культурно-етнічних традицій Київської Русі - об’єднане Галицько-Волинське князівство - було про­довжувачем раннього періоду української державності. Водночас на особливості адміністративно-територіального устрою дуже впливали зовнішньополітичні чинники, зокрема розвиненіші держави, з якими кня­зівство підтримувало тісні політичні й економічні зв’язки.

Територіальна організація Г алицько-Волинського князівства передбача­ла поділ земель на округи, так звані волості (малі князівства) і міста [7, с. 11].

З правового погляду, землі були найбільшими адміністративно-тери­торіальними одиницями. Крім земель Волині та Галичини, у різні часи князівство об’єднувало Київську, Турівську землі, а також Люблінщину та частину Закарпаття. У свою чергу, землі поділялися на округи (волос­ті). На відміну від земель, волості не мали самостійності у вирішенні вну­трішніх питань. До складу князівства входили такі волості, як Г алицька, Перемишльська, Теребовельська, Белзька, Ярославська, Сяноцька, Сам - бірська, Городоцька, Львівська, Жидачівська, Коломийська [1, с. 129].

У XIV столітті в системі територіальної організації почали з’являтися міста зі самоврядованим статусом - магдебурзьким правом, яке спершу отримав Снятин, а дещо пізніше - Львів.

Відомий учений І. Крип’якевич, розглядаючи проблему організації державної влади в Г алицько-Волинському князівстві, зазначає, що влада належала князю, який спирався на феодальну верхівку країни - великих землевласників (бояри, місцевий патриціат) [1, с. 115]. Князь і боярсько- патриціанська верхівка були пов’язані спільними інтересами, спрямо­ваними проти селян, дрібних бояр і незаможного населення міст, при­душуючи виступи незадоволеного люду. Однак між князем і боярством точилася постійна боротьба за владу. З одного боку, князь намагався зо­середити всі державні функції і стати «самодержцем», а з другого - боя­ри намагались обмежити владу князя, що позначалося на певних формах державного устрою. Отже, проблему державного устрою Галицько-Во­линського князівства, особливо в XII—XIII ст., слід розглядати в контексті подальшого зміцнення становища феодалів, а також розвиненої системи васально-ієрархічних відносин між ними [8, с. 85—86].

Унаслідок тісних зв’язків із Польщею, Угорщиною та іншими краї­нами Центральної Європи в устрої Галицько-Волинського князівства з’явилися деякі елементи західного права, яких не було в інших князів­ствах Русі.

Г алицько-волинські князі виводили свою владу зі спадщини предків. Данило вважав Волинську землю «отчиною», а Галичину називав «полу отчиною» [9, с. 483, 489, 535]. Такі самі погляди були поширені серед боярської верхівки. Бояри просили угорського короля: «Дай нам отчича в Г алич Данила», — і посадили його «на столі його батька великого князя Романа». Загальноприйнятим серед галицько-волинських правителів був титул «князь» [9, с. 144, 486].

Помітну роль у політико-правовому житті Галицько-Волинського кня­зівства відігравала боярська рада, яка являла собою різновид олігархічної форми правління, що протистояла єдиновладдю князя. До складу бояр­ської ради входили найвпливовіші бояри — землевласники, галицький єпископ, найвищі державні посадовці.

У певні періоди Галицько-Волинського князівства державна влада зосереджувалася в руках двох князів. Данило впродовж багатьох років управляв волинськими землями разом із Васильком. Вони провадили спільну внутрішню і зовнішню політику, разом ходили у воєнні походи. У юридичній літературі зазначається, що особливістю державного управ­ління на Галицько-Волинській землі був дуумвірат — спільне правління двох найвищих посадових осіб. Так, великий князь Данило Галицький з 1245 року і до смерті правив спільно з братом Васильком [9, с. 62].

У Г алицькому князівстві XII ст. трапляються згадки про стародавнє ві­че. У 1146 р. військо Всеволода Київського облягало Звенигород і спалило «острог» міста, а «на другий день звенигородці створили віче, хотячи зда­тися», але княжий воєвода Іван Халдієвич репресіями придушив цей ви­ступ [9, с. 228]. Тобто, це віче скликали самі жителі міста, без відома пред­ставника княжої влади, а тому це було народне зібрання, що в Х-ХІ ст. висловлювало волю населення. Більшу вагу мала боярська «дума» - рада бояр, яка діяла при князях із давніх часів, а значення її особливо зростало в період роздроблення. Князі були змушені дослухатися бояр, які володі­ли більшістю земель і водночас посідали найважливіші місця в управлін­ні та війську. Щоб провести будь-яку важливу справу, князь повинен був отримати згоду бояр. Прямих вказівок про існування боярської ради в Га­лицько-Волинському князівстві небагато. Зокрема, князі часто залучали бояр у коло близьких людей, із якими вони вирішували державні справи. Коли галицькі бояри виступили проти малолітніх Романовичів, княгиня Романова «зробила раду». Боярська рада була організованим інститутом тоді, коли загострюються відносини між князем і боярством, що призво­дить до боротьби між ними.

Водночас князі, які почували себе досить сильними, намагалися ми­нати боярську раду. Найпотужнішим галицьке боярство було в період боротьби за Галицьке князівство в перші десятиріччя ХІІІ ст. Бояри тоді обирали собі князів і намагалися зробити їх залежними. Разом з тим, бо­ярська рада як постійний орган виступає за галицько-волинських князів лише з першої половини XIV ст. У княжих грамотах того часу бояри зга­дуються як радники князя. Про законодавчі функції князів літопис згадує досить поверхово. До законодавчих актів можна віднести грамоту Воло­димира Васильковича 1287 р. про передачу князівства Мстиславу Дани­ловичу й грамоту Мстислава 1289 року про данину, накладену на жителів Берестя [9, с. 594, 613].

Серед органів державної влади Галицько-Волинського князівства можна назвати також і снеми (князівські з’їзди), рішення яких мали пере­важно консультативно-рекомендаційний характер.

Важливою функцією князів була організація зовнішньополітичних ди­пломатичних зв’язків. Галицько-волинські князі підтримували відносини з іншими князівствами Русі, а також іноземними державами: Польщею, Угорщиною, Австрією, німецькими князівствами, Німецьким орденом, Великим князівством Литовським, половецькими ханами, Золотою ор­дою, Візантією, папським Римом.

Що ж стосується управлінських функцій, то в Г алицько-Волинському князівстві їх здійснювали князі. У літописі є згадки про особисте здій­снення князями функції управління, зокрема, Данилом, який 1242 р. їздив до Бакоти й Каліуса «уставити землю» [9, с. 527]. Натомість, у більшості випадків князі доручали адміністративні справи сановникам при дворі.

Серед адміністративних посад почесне місце в управлінні ХІІ - по­чатку XIII ст. була посада тисяцького, пов’язана із захистом землі. Округ, у якому тисяцький виконував свої завдання, називався «тисяча». Князь призначав тисяцького з найвидатніших бояр, ураховуючи вимоги бояр­ської знаті. Кожне князівство мало свого тисяцького. Коли ж деякі землі з’єдналися в Галицько-Волинське князівство, роль тисяцьких зменшила­ся, перейшовши до начальників земель або волостей. У XIV ст. тисяцькі вже не згадуються, їх місце займають інші урядові посади.

Найвищим посадовцем у XIII ст. був двірський або дворецький, який, імовірно, з’явився під впливом державного устрою сусідніх країн, зокре­ма Угорщини. Літопис згадує про події 1211 р. угорського «великого двір­ського» Лота, який очолював війська, що прийшли на допомогу Данилові [9, с. 484]. Літопис пише тільки про їх участь у військових походах.

Згадується й посада печатника, до функцій якого входило зберіган­ня княжої печатки й використання її у княжих документах, як це робили західні канцлери. Збережені оригінальні грамоти галицько-волинських князів у XIV ст. написані на пергаменті, з печатками, підвішеними на жмутках тонких нитяних мотузків. Печатник виконував також інші ад­міністративні функції. Печатник Курило 1241 р. за дорученням Данила й Василька їздив у Бакоту «списати грабежі нечестивих бояр» і впорядку­вав тамошні справи, «втихомирив землю» [9, с. 526]. Серед сановників княжого двору був також стольник, який управляв княжими земельними маєтками. 1241 р. Данило вислав стольника Якова, який самовільно роз­давав княжі землі дрібним боярам, до боярина Доброслава [9, с. 525].

Характерною особливістю центрального та місцевого управління в Галицько-Волинському князівстві був досить швидкий перехід десятин­ної системи управління до двірсько-вотчинної. Двірсько-вотчинні слуги виконували двірські обов’язки і здійснювали функції управління в усій державі.

Центральною фігурою був двірський, який очолював апарат управлін­ня князівським доменом, супроводжував князя й забезпечував його охо­рону під час військових дій і виїздив за межі князівства.

Важливі функції державного управління покладалися на канцлера, який був хранителем державної печатки, організовував підготовку дер­жавних документів та їх зберігання, виконував зовнішньополітичні та ін­ші доручення князя.

Центральною фігурою, яка визначала характер та зміст реалізації вла­ди на рівні удільних князівств і волостей, був князь. Саме він призначав посадовців, які здійснювали його внутрішню політику, управління тери­торіями.

У межах своєї компетенції посадовці мали адміністративні, військо­ві й судові повноваження, збирали данину, податки й мито з населення і купців на користь князя. Містами управляли тисяцькі та осадники, воє­водствами - воєводи, волостями - волостителі. Посадовці на містах ма­ли у власному розпорядженні допоміжний адміністративний персонал. Утримання системи місцевого управління здійснювалося за принципом «кормління», що робило ці посади досить прибутковими. Управлінські функції в селах покладалися на виборних старост, підконтрольних місце­вій адміністрації.

Управителів волостей назначав князь, добираючи їх із визначних бояр. Здобувши Г алич у 1222 р., Мстислав поєднався з ворожим йому боярином Судиславом «і честю великою пошанував його, і Звенигород дав йому». Звенигород був столицею колишнього князівства, тобто йдеться про те, що князь призначив Судислава управителем не тільки міста, а й волості.

Для устрою міст князівства були характерні певні особливості. Спо­чатку він був таким самим, як і в інших землях Русі, але далі в деяких містах князівства поширюється магдебурзьке право і приймається новий міський устрій.

Таким чином, центральне місце в системі державної влади Галицько - Волинського князівства посідав князь, який зосереджував у своїх руках усю повноту влади. Саме він визначав особливості управління адміні­стративно-територіальними одиницями.

Судова влада була поєднана з адміністративною. Суд в особливо важ­ливих справах здійснював сам князь. Зокрема, суду князя підлягали вели­кі бояри [10, с. 29-31].

Можна констатувати, що створення Галицько-Волинського князів­ства зумовило подальший процес роздробленості та розпаду Київської держави наприкінці XI - початку XII ст. Воно стало спадкоємцем по­літичних, соціально-економічних традицій Київської Русі і, як справед­ливо зазначає В. Кравченко, продовжило ранній період української дер­жавності [11, с. 28].

У своєму розвитку Галицько-Волинське князівство охоплює кілька етапів.

Перший етап охоплює час становлення й розвитку Галича та Волині як окремих князівств, які здійснювали самостійну політику, мали, хоча й подібні, власні органи влади та управління. Цей етап закінчився в 1199 р. з утворенням об’єднаного князівства.

Другий етап - період функціонування Г алицько-Волинського князів­ства як єдиного державного утворення з власною системою органів вла­ди, чіткою структурою територіальної організації. Цей період тривав до 1264 р.

Третій етап (1264-1349) - це період поступового ослаблення та зане­паду Галицько-Волинського князівства, коли князівство як єдина держа­ва поступово втрачало свій суверенітет і його територіальні утворення відійшли до інших держав. Важливе значення має другий етап - період виникнення та розвитку Г алицько-Волинського князівства як єдиної дер­жави. Державна влада здійснювалася диференційовано через низку спе­ціальних посад (двірський, печатник, писець, стольник та ін.). Галиць­ко-Волинське князівство було феодальною монархією на чолі з великим князем.

В основі організації державної влади Галицько-Волинського князів­ства був дуумвірат - спільне правління двох князів, що значно посилило централізацію влади й зумовило єдність державного управління, втрату певної частини повноважень князів щодо певних територій, надало кня­зівству рис унітарної держави.

Але стверджувати про цілком унітарний характер Галицько-Волин­ського князівства достатніх підстав немає. Разом з тим, управління в адміністративно-територіальних одиницях здійснювали посадові особи, призначені князем. Вплив магдебурзького права на Галицько-Волинське князівство підштовхнув до встановлення міського самоврядування, яке стало важливою передумовою розвитку місцевого самоврядування в Україні.

Провідні українські вчені, зокрема, В. Тацій, А. Рогожин, В. Гончарен­ко, звертають увагу на те, що в Г алицько-Волинській землі існувала до­сить розгалужена система місцевого управління [12, с. 116], з допомогою якої здійснювалось управління окремими адміністративно-територіаль­ними одиницями. Так, містами управляли тисяцькі та посадники, яких призначав князь. У їх особі була об’єднана адміністративна, військова та судова влади. Вони також володіли правами збирання з населення данини та різного мита - важливого складника князівських доходів. Округами - воєводствами - керували воєводи, які не тільки мали військово-адміні­стративні, а й судові повноваження.

Територія Галицько-Волинського князівства поділялася на волості, якими управляли призначені волостителі. Останні в межах своєї компе­тенції наділялись адміністративними, військовими та судовими повнова­женнями.


Зазначимо, що в Галицько-Волинському князівстві спостерігалася жорстка централізована модель управління адміністративно-територіаль­ними одиницями, тобто, саме князь визначав зміст і характер влади в міс­тах, воєводствах і волостях.

Досліджуючи проблему управління окремими адміністративно-тери­торіальними одиницями, підкреслимо, що тисяцькі, посадники, воєводи, волостителі мали у власному розпорядженні допоміжний апарат, на який вони спиралися під час виконання своїх обов’язків. Місцеве управління здійснювали на основі «кормлінь». Тобто, така система управління ад­міністративно-територіальними одиницями забезпечувала інтереси класу великих феодалів-землевласників.

Галицько-Волинське князівство як державне об’єднання україн­ських земель, захищаючи свої землі від іноземних загарбників, зберегло в українців почуття духовної та політичної ідентичності, що посилило в подальшому процес формування та консолідації української народ­ності.

Тому цілком справедливо, що Галицько-Волинське князівство було формою та опорою української державності, продовжило і розвинуло тенденції орієнтації українців до Європи [13, с. 20].

На фоні занепаду Русі воно стало продовжувачем державної органі­зації на території України, її головним політико-правовим центром до середини XIV ст. Спадкоємець політичних, культурно-етнічних традицій Київської Русі - об’єднане Галицьке-Волинське князівство - продовжило ранній період української державності.

Адміністративно-територіальний устрій князівства передбачав досить розгалужену систему адміністративно-територіальних одиниць, зокрема, поділ його на менші князівства, округи (воєводства), міста та волості. У різні часи його особливості залежали від характеру князівської влади, зо­внішньополітичних факторів, зокрема, політико-правового впливу інших держав на Галицько-Волинську державу.

Необхідно підкреслити, що Галицько-Волинська держава об’єднувала у своєму складі тільки українські землі, і завдяки цьому тут було закла­дено якісно нові, на відміну від Київської Русі, історико-правові умови формування адміністративно-територіального устрою сучасної Україн­ської Держави.

Список використаних джерел

1. Крип’якевич І. П. Галицько-Волинське князівство / Крип’якевич І. П. - К., 1984.

2. Котляр М. Ф. Галицько-Волинське князівство (до 800-ліття утворення) / М. Ф. Котляр // Український історичний журнал. - 2000. - № 1.

3. Jan Dlugosz. Roczniki czyli Kroniki slavnego krolevstva Polskego. Ks. 5. - Warschava, 1975.

4. Monumenta Poloniae Historika. T. II; T. III. - 1878. - Lwow. - P. 70; ПСРЛ. Лаврентьевская летопись. - Вып. 2. - Л., 1927.

5. Котляр М. Ф. Данило Галицький. - К., 1979.

6. Грушевський М. Історія України-Руси : у 10 т. - К., 1993. - Т. 3.

7. Адміністративно-територіальний устрій України. - К., 2002.

8. История государства и права Украинской ССР / под ред. Б. М. Бабия. - К., 1987. - Т. 1.

9. Летопись по Ипатскому списку. - СПб., 1871.

10. История государства и права СССР / под ред. О. И. Чистякова, И. Д. Мартысевича. - М., 1985.

11. Кравченко В. І. Територіальний устрій та місцеві органи влади України / Кравченко В. І. - К., 1995.

12. Історія держави і права України : у 2 т. / за ред. В. Я. Тація, А. Й. Рогожина, В. Д. Гончаренка. - К. : Концерн «Видавничий дім “Ін Юре”», 2003.

13. Язвінська О. М. Історія України. Галицько-Волинське князівство як форма української державності / Язвінська О. М., Притуляк П. П. - К., 1995.


УДК 342(9).477