joomla
ІСТОРИКО-ПСИХОЛОГІЧНІ ЗАСАДИ ДЕВІАНТНОЇ ПОВЕДІНКИ ПІДЛІТКІВ
Юридичний часопис Національної академії внутрішніх справ

УДК 159. 98

Микола Супрун

Кандидат педагогічних наук, доцент, начальник Науково-методичного центру навчальних закладів МВС; Наталія Перепечина курсант психологічного факультету Київського національного університету внутрішніх справ

Аналізуються історико-психологічні аспекти виникнення злочиннос­ті серед неповнолітніх на основі дослідження вітчизняних та зарубіжних джерел. Розглядаються питання девіації підлітків у сучасному суспільстві (соціально-психологічний аспект).

Анализируются историко-психологические аспекты возникновения преступности несовершеннолетних на основе исследования отечествен­ных и зарубежных источников. Рассматриваются вопросы девиации под­ростков в современном обществе (социально-психологический аспект).

The historical-psychological principles of origin of juvenile delinquency are analysed in native and foreign sources. The problems of deviation of minors in modern society (social-psychological aspect) are considered.

Ключові слова: підліток, виховання, девіантна поведінка, суспіль­ство.

Ключевые слова: подросток, воспитание, девиантное поведение, общество.

Keywords: minor, upbringing, deviant behaviour, society..

Зміни соціальних цінностей, що відбуваються сьогодні в політич­ному і соціально-економічному житті, позначаються на всьому на­селенні України. На думку соціологів, соціальних психологів, соц - працівників і медиків, найбільш незахищеними нині є діти, підліт­ки і літні люди.

Теоретична та практична актуальність зазначених питань полягає насамперед у тому, що проблеми виховання дітей і підлітків, яким притаманний певний ступінь соціальної незахищеності та дезадапта­ції, особливо загострились. Це пов’язано з тим, що дезадаптовані не­повнолітні становлять так звану “групу ризику”, часто належать до малозабезпечених, неповних або “проблемних” родин. Недоліки сі­мейного виховання породжують труднощі під час навчання у школі, провокують конфлікти з педагогами і, як наслідок - соціальну деза­даптацію.

Зростання напруженості у суспільстві негативно позначається на вихованні підростаючого покоління. Соціальне неблагополуччя ви­являється в руйнуванні родинних зв’язків, безпритульності, бродяж­ництві дітей, скоєнні ними антигромадських вчинків і правопору­шень, пияцтві та наркоманії.

Збільшується кількість дітей, які мають зазначені проблеми, най­важливішою причиною переосмислення й реформування політики в галузі підліткового виховання, вжиття термінових заходів. Негативні прояви поведінки можуть сформуватися в сім’ ї, у школі, коливатися від незначних до видимих девіацій, що зазвичай пов’язують із дитя­чою безпритульністю і неналежним рівнем виховання.

Питання девіантної поведінки дітей та підлітків плідно вивча­лися багатьма вченими у галузі юридичної психології та педагогіки (В. І. Барко, В. І. Кривуша, Н. Ю. Максимова, Л. І. Мороз, В. М. Орже - ховська, В. М. Синьов, С. І. Яковенко та інші).

Аналіз кримінальних справ щодо підліткової злочинності свід­чить, що за останні десять років вона зросла у кілька разів. Підвищу­ються агресивність, зухвалість підлітків під час вчинення злочинів, зросла кількість фактів вилучення у них наркотичних засобів. Зага­лом спостерігається стійка тенденція до зростання протиправної ак­тивності підлітків дедалі молодшого віку. Все більше неповнолітніх, які перебувають на обліку в міліції, щодо яких відмовлено в пору­шенні кримінальної справи у зв’язку з недосягненням ними віку на­стання кримінальної відповідальності.

Як свідчать соціологічні дослідження, почастішали випадки на­сильства і жорстокості стосовно дітей, чия уразливість пояснюєть­ся фізичною слабкістю, психічною і соціальною незрілістю, а також залежним становищем від дорослих - батьків, опікунів, вихователів, вчителів, родичів.

Кафедра соціальної роботи та педагогіки Київського націо­нального університету внутрішніх справ під науковим керівниц­твом академіка В. М. Синьова накопичила значний досвід прак­тичного втілення теоретичних засад виховання підлітків у процесі підготовки працівників ОВС [1; 11]. Враховуючи на соціально - теоретичну актуальність зазначеного наукового пошуку, ми поста­вили перед собою завдання - здійснити історико-психологічний огляд джерел, що розкривають різні аспекти девіантної поведін­ки підлітків. Насамперед слід зазначити, що вітчизняна та світо­ва наука вже докладно вивчила філософські, юридичні, медичні, психологічні та педагогічні особливості девіантної поведінки ді­тей [2-9]. Розуміючи багатогранність проблеми, ми прагнули у цій розвідці передусім проаналізувати різноманітні підходи до ви­вчення причин поведінкових відхилень у підлітків та їх класифі­кацій, що забезпечить практичну значущість нашого вивчення для працівників ОВС.

Аналіз психолого-педагогічних джерел засвідчив, що виокрем­лення підліткового періоду пов’язане з суттєвою розбіжністю тракту­вання соматофізичного, статевого і соціального розвитку. Саме тому ще Л. С. Виготський, а за ним І. С. Кон вважали, що оцінка тривалості підліткового періоду і його особливостей залежать від рівня розвитку суспільства [5; 7]. Якщо початок цього періоду нерідко пов’язують зі статевим дозріванням, то об’ єктивна оцінка термінів його завершен­ня істотно різниться (від 15 до 20 років) залежно від соціального чин­ника. Тому контроль батьків за розвитком і життям дітей часто три­ває і після досягнення ними повноліття. В цілому підлітковий пері­од має тенденцію до продовження (від 14 до 17 років), що відобра­зилося в молодіжній політиці та законодавстві багатьох країн, у то­му числі України.

Соціально-психологічний підхід до розробки концепції підлітко­вого періоду підкреслює, що соціальний вияв зазначеного етапу жит­тя дитини доволі значущий і для типології вікових потреб та прита­манних їм психологічних феноменів.

Соціальна складова в розвитку підлітка характеризується посту­повою зміною навчальної діяльності, прагненням до визначення сво­го місця у світі дорослих і у структурі суспільних стосунків. Тому це не сходинка чи “перехід” на шляху перетворення в дорослу людину, а самостійний віковий період, що має глибокий зміст, особливий сенс і суспільне значення.

За мотивами правопорушень В. Д. Менделевич пропонує виокре­мити п’ять типів поведінкових відхилень:

1) делінквентний - порівняно низька суспільна небезпека, не спла­нований, спонтанний, часто невмотивований і неусвідомлений - 10% випадків;

2) адиктивний - визначається залежністю від токсичних або нар­котичних речовин - 43%;

3) патохарактерологічний - обумовлений передусім особливостя­ми, характерними для психопатичних і асоціальних типів - 30%;

4) психопатологічний - є наслідком перебігу психічного розладу, органічно пов’язаний з клінічними ознаками останнього - 15%;

5) наявність гіперздібностей (талант, геніальніть) - ігнорування реальності, значущості навколишнього світу - 2% випадків [8].

Досвід практиків психологічної служби ОВС вказує на постійну атмосферу насильства в мікросоціумі однолітків, що сприяє форму­ванню певних груп підлітків - носіїв низької самооцінки, неадекват­ності рівня адаптації, відсутності самоконтролю, конфліктності, емо­ційної нестійкості та значної фрустраційної напруженості.

Проблема девіантної поведінки є надзвичайно актуальною, проте вивчена вона недостатньо як у соціально-психологічному, так і у пра­вовому аспекті. Одним із дискусійних питань є різночитання в тер­мінології цієї групи відхилень і розладів - “порушення поведінки”, “патологічна поведінка”, “аномальна поведінка”, “девіантна” і “де - лінквентна поведінка”. Спроби фахівців систематизувати передумо­ви таких порушень є недостатньо розробленими. На думку дослідни­ків, це насамперед пов’язано з браком чітких діагностичних критері­їв. У американській класифікації, наприклад, різнотипи асоціальних розладів і відхилень особистості формуються не з огляду на індиві­дуальні риси людини, а є переліком (реєстром) правопорушень і не­прийнятних вчинків.

У прийнятій вітчизняній класифікації девіацій виокремлюють антидисциплінарну поведінку (порушення режиму і дисципліни в навчально-виховних установах); антисоціальну (невиконання етич - них норм поведінки); делінквентну (протиправну); аутоагресивну поведінку (спрямовану на себе).

У клінічній і педагогічній практиці часто зустрічаються патоха - рактерологічні реакції, які виявляються, в основному, як ситуативно обумовлені порушення поведінки (втеча з дому, бродяжництво, ал­коголізація, суїцидальна поведінка, сексуальні збочення, токсикома­нія тощо).

Наукові розвідки з проблем девіації почасти є спробою їх вирі­шення у соціології, соціальній психології, соціальній педагогіці, а та­кож юриспруденції та медицині.

Найбільш загальне уявлення про девіантну поведінку пов’язане з порушенням норм, які передусім виокремлюються у спілкуванні між людьми. Слід підкреслити, що норма є величиною змінною, на яку впливають різні чинники: віковий, етнічний, соціальний, професій­ний, статевий, ідеологічний тощо.

Так, В. С. Ротенберг і С. М. Бондаренко вважають, що відхилення у поведінці підлітків, включаючи невмотивовані напади жорстокості, у деяких випадках можуть бути “диким” проявом неправильно орієн­тованої пошукової активності. Під час психічного, фізичного і стате­вого дозрівання потреба в пошуку загострюється, і якщо вона непра­вильно орієнтована, то може спричинити девіантну поведінку.

Німецький психотерапевт Г. Аммон стверджує, що людина на­роджується з потенціалом так званої конструктивної агресивності, яку він розглядає як пошукову поведінку. За правильного виховання така агресивність розвивається і посилюється, стимулюючи твор­чий розвиток в іграх, спілкуванні з однолітками і дорослими. Ко­ли ж дитина стикається з конфліктами в сім’ї, тоді і з’являється де­структивна агресивність, а потреба в пошуку має якось реалізува­тися [8].

Утім, В. С. Ротенберг і С. М. Бондаренко вважають, що неправиль­но орієнтована потреба в пошуку може виявитися не тільки в невмо - тивованій агресивності, а й у несподіваних асоціальних вчинках. Так, на їх погляд, і деякі неформальні масові молодіжні рухи, приміром, панків, виникли на тлі незадоволення потреби в пошуку.

В. І. Кондрашенко звертає увагу на той факт, що девіації серед під­літків зустрічаються доволі часто. Адже у 30-50 % неповнолітніх, які потрапляють до психіатричних стаціонарів, виявлені девіантні фор­ми поведінки [2].

Такі поведінкові відхилення у підлітків мають досить різноманіт­ний характер. Це і протиправні дії, й ігнорування загальноприйнятих норм моралі, пияцтво, сексуальна розбещеність, бродяжництво, суї - цидальні прояви тощо. Складність проблеми в тому, що інколи важ­ко зрозуміти, чи є відхилення в поведінці ознакою психічного захво­рювання, чи це психологічна особливість перехідного віку або про­сто дефект виховання.

Інший аспект проблеми у тому, що вона знаходиться на перети­ні інтересів психіатрії, психології, соціології, педагогіки, філософії, юриспруденції. Найтісніше переплетення наукових пошуків тут спо­стерігається в соціально-психіатричному і психологічному виявах, які настільки поєднані, що важко виокремити в чистому вигляді ту чи іншу площину. Проте у будь-якому разі девіантна поведінка безпосе­редньо пов’язана з відхиленнями у формуванні особистості й утруд­нює соціальну адаптацію людини, яка дорослішає.

A. Г. Амбрумова, Л. Я. Жезлова, грунтуючись на соціально - психологічних критеріях, визначають чотири основні ланки девіант - ної поведінки у дітей: антидисциплінарна; антисоціальна (антигро­мадська); делінквентна (протиправна); аутоагресивна.

B. Н. Кудрявцев за ознакою цільової спрямованості та мотивами всі види поведінкових відхилень поділяє на групи: корисливої орі­єнтації; агресивної орієнтації; соціально-пасивного типу, пов’язані з відчуженням від суспільства і колективу (зловживання алкоголем, наркотиками, суїцидальна поведінка).

На думку В. В. Ковальова, є такі групи поведінкових відхилень: соціально-психологічні (недисциплінованість, протиправна і асо­ціальна поведінка); клінічно-психопатологічні; особистісно-дина - мічні [1].

А. Е. Лічко вважає, що вади поведінки слід розглядати у двох на­прямах: за формою вияву порушення (делінквентна, втеча з дому, бродяжництво, алкоголізація, сексуальні девіації, суїцидальна пове­дінка); з урахуванням чинників, мотивів, що перебувають в їх осно­ві (біологічний і соціопсихологічний). До біологічних чинників до­слідник зараховує ураження головного мозку, явища акселерації та інфантилізму; до соціопсихологічних - соціальне середовище і пси­хологічні особливості підліткового віку.

Глибше розуміння причин виникнення девіацій дають досліджен­ня, що проводяться у кримінальній психології. Криміналісти вивча­ють у першу чергу передумови злочинної поведінки (К. Е. Ігошев,

Н. А. Дремова, В. Г. Асєєв, В. В. Лунєєв, В. С. Вовків, В. Н. Кудрявцев та інші).

Так, Н. А. Дремова, досліджуючи мотиваційну структуру пове­дінки правопорушників, встановила, що метою крадіжок у підлітків найчастіше є не користь, а “слідування моді”, захоплення річчю, по­треба в самоствердженні.

К. Е. Ігошев вивчав мотиви правопорушень у неповнолітніх і ви­значив, що основними серед них є жадібність - у 23,2% обстежених, алкоголізм - у 57,1%, індивідуалізм - у 47,2%, бідність духовних ін­тересів - у 38,9%, а також низький рівень їх інтелектуального розви­тку. Більшість фахівців вважає, що девіантна поведінка є закономір­ною в тому сенсі, що вона не виникає на порожньому місці, а “зрос­тає” на ґрунті найважливіших інститутів цивілізації - сім’ї і суспіль­ства [3, 24].

Важкі підлітки - це, зазвичай, наслідок виховання у неблагопо - лучних сім’ях. Отже, девіації є похідними цілого комплексу причин: спадкові захворювання; неналежний догляд за дитиною; відсутність нормальних сімейних стосунків тощо. Особлива проблема в таких родинах - вияв жорстокості до дітей. Сексуальне насильство є фор­мою найвитонченішого знущання, жертви якого дуже часто не лише не шукають захисту, а й соромляться розповісти про свою біду. Без­умовно, негативно впливає на дитячу психіку спостереження за про­явами насильства як у власній сім’ї, так і в телепередачах і кінофіль­мах [8, 146].

Г. І. Кузнецова та В. О. Харченко виокремлюють три групи девіацій у недисциплінованих підлітків: а) аномалії у сфері взаємин з батька­ми, педагогами, колективом (неповага до старших, упертість, грубо­щі); б) нещирість; в) відхилення в емоційній сфері (агресивність, за­пальність, плаксивість тощо).

С. Ф. Устименко звертає увагу на те, що реакція молодших під­літків на несприятливу для їх розвитку ситуацію значно відрізняєть­ся від аналогічних реакцій старших за віком дітей. Так, у молодшо­му підлітковому віці спостерігаються: прагнення знецінити бажане; сублімація; фантазування; фрустрація (агресія). У старшому підліт­ковому віці: реакція опозиції (демонстративні дії негативного поряд­ку); відмови (непокора вимогам); уникання небажаних контактів (ре­акція ізоляції).

У виникненні та формуванні девіантної поведінки соціально - психологічні чинники, як правило, вважаються провідними. Інко­ли суспільство висуває до підлітків непосильні вимоги. Наприклад, складні сучасні програми обов’язкового навчання. Крім того, юний вік може бути чинником прискорення розвитку порушень, перші ознаки яких з’являються в ранньому дитинстві. Доволі наочними є “пубертат­ні поведінкові кризи”, особливо важкі за вираженої акселерації. Про­те, як вважають А. Е. Лічко, І. С. Кон, з настанням статевого дозрівання можуть пом’якшитися деякі загострені вияви девіації [7, 65-67].

А. Г. Асмолов, Б. Н. Алмазов, Ю. З. Гільбух та інші зазначають, що серед важливих чинників, які формують особу, слід згадати малі со­ціальні групи - сім’ю, однолітків, а також школу, виробничий колек­тив, суспільство, що здійснює політичний, ідеологічний, етичний культурний, а також виховний вплив. Учені розрізняють рівні взає­модії людини з суспільством, на яких формуються уявлення кожно­го про світ:

1-й - неформального спілкування, до якого вдаються люди, котрі мешкають із підлітком. Від них дитина залежить, їхню думку вона цінує. Страх відірватися від оточення, потрапити в незнайомі умови примушує дитину приймати погляди, установки, деколи навіть забо­бони свого неформального лідера;

2- й - це корпорація, до якої належить людина. Обумовлюється во­на видом діяльності (професійної або суспільної) і належністю до певної верстві населення;

3- й - взаємодія із макросередовищем. Спосіб організації, харак­терний для суспільства, передбачає принципи, на яких ґрунтуються мораль і право, тобто соціальні норми [2].

Проблеми виховання в неблагополучних родинах вивчались віт­чизняними і зарубіжними психологами. Ними створені кілька типо­логій неблагополучних сімей.

Типологія за Г. Г. Бочкарьовою складена на засадах врахування змісту переживань підлітка. До першого типу належать сім’ї з небла­гополучною емоційною атмосферою, в якій панує байдужість у сто­сунках між дітьми і батьками. До другого - родини, в яких відсутній емоційний контакт між батьками і дітьми при збереженні зовнішніх етичних стосунків, де байдужість дорослих примушує нащадків шу­кати емоційні контакти поза сім’єю. Третім є тип сімей з “хворою” моральною атмосферою, де дитину залучають до співучасті в амо­ральному способі життя.

Л. С. Алексєєва поділяє неблагополучні сім’ї на конфліктні, амо­ральні, педагогічно некомпетентні, асоціальні.

А. Е. Лічко розрізняє родини, де діти виховуються: за типом гіпер - опіки; гіпоопіки; “кумир сім’ ї” (у нащадках культивують егоцент­ризм, заохочують їх за незначні успіхи); “попелюшка”, що означає залежність від негативної думки дорослих, скептичну оцінку можли­востей дитини [3, 45].

Отже, сукупність соціальних чинників (сімейних, шкільних, мі - крооточення, суспільних у цілому) істотно впливає на розвиток осо­бистості підлітка. Можна з упевненістю говорити, що вони визнача­ють і характер соціальної активності - її позитивну або негативну спрямованість [9, 211].

Чинниками порушень соціалізації дитини вважають: алкоголізм, асоціальну особистісну деформацію і кримінальність рідних; пси­хопатичні риси в батьків у вигляді психічної ригідності з підви­щеною афективною збудливістю, а також їх незрілість та ізольова­ність, нестійка самооцінка, зниження толерантності щодо стресів і особисті проблеми (потреба батьків встановити суворий контроль над дитиною; самотність та погане здоров’я матері чи батька то­що) [4].

У підлітковому і юнацькому періодах десоціалізація виявляєть­ся переважно на особистісному рівні й виражається в соціально- психологічній деформації людини з формуванням антигромадських ціннісних установок. Таким чином, у одних неповнолітніх відбува­ється перехід від стадії делінквентності до стійкої кримінальної по­ведінки. В інших - асоціальна поведінка обумовлена не прогалинами правосвідомості, а порушеннями психічного розвитку і відхилення - ми в емоційно-вольовій та інтелектуальній сферах, незрілості, “дитя­чій” мотивації провини.

Підбиваючи підсумки, ми дійшли висновку, що криміналізація, корозія моральних норм поведінки негативними впливами сучасно­го життя стають збудниками аморальності, жорстокості і байдужос­ті для підростаючого покоління, насичують психологічну атмосферу суспільства обставинами і стосунками, які призводять до нервово - психічних відхилень, емоційних розладів підлітків.

Нерозривно пов’язані поняття девіантної поведінки та норми по­ведінки, яку встановлює суспільство. її позиції містять дисциплінар­ний, моральний і правовий аспекти. Основним критерієм соціаль­ної поведінки є адекватна адаптація, яка означає, по-перше, схвален­ня вчинків молодої людини суспільством, по-друге, гармонійність і спрямованість її життєвого кредо.

Розглядаючи історико-психологічні засади девіантної поведінки підлітків як основу проведення практичних досліджень у сфері віко­вої та педагогічної психології, ми спрямували свої наукові інтереси у площину виявлення особливостей здійснення завдань корекційно - виховного процесу із різними категоріями учнів, які мають відмін­ності психофізичного розвитку. Виконання цього завдання поряд із суто теоретичним аспектом має вагому соціальну спрямованість, що і становить основу наших подальших досліджень.

Список використаних джерел

1. Супрун М. О. Основи професійного самовиховання майбутньо­го співробітника МВС України: навч. посіб. - К.: КІВС, 1998. - 100 с.

2. Алмазов Б. Н. Психическая средовая дезадаптация несовершен­нолетних. - Свердловск: СГУ, 1986. - 205 с.

3. Вострокнутов Н. В., Харитонова Н. К., Пережогин Л. О., Коло­сов В. П. Психопрофилактическая работа с несовершеннолетними, имеющими высокий риск наркотизации. Основы семейного консуль­тирования: метод. пособ. - М.: РИО ГНЦ ССП им. В. П. Сербского, 2002. - 64 с.

4. Вострокнутов Н. В., Харитонова Н. К., Пережогин Л. О., Моро­зова Н. Б. Профилактика и реабилитация несовершеннолетних с пси­хическими расстройствами и криминальной активностью: пособ. для врачей. - М.: РИО ГНЦ ССП им. В. П. Сербского, 2004. - 84 с.

5. Выготский Л. С. Психология детского возраста. - М.: Эксмо - пресс, 2000. - 108 с.

6. Гурьева В. А., Семке В. Я., Гиндикин В. Я. Психопатология под­росткового возраста. - Томск: Изд-во ТГУ, 1994. - 310 с.

7. Кон И. С. Психология юношеского возраста. - М.: Педагогика, 1979. - 289 с.

8. Менделевич В. Д. Новые проблемы психологии и психопатоло­гии девиантного поведения в период социальных перемен // Психиат­рия и общество: сб. науч. работ, посвященный 80-летию ГНЦ ССП им. В. П. Сербского. - М.: ГЭОТАР-МЕД, 2001. - С. 144-151.

9. Ремшмидт Х. Подростковый и юношеский возраст. Проблемы становления личности. - М.: Мир, 1994. - 320 с.

10. Синьов В. М., Пометун О. І., Кривуша В. І., Супрун М. О. Осно­ви теорії виховання: навч. посіб. / за ред. В. М. Синьова. - К.: КІВС, 2000. - 140 с.

11. Тростянецкая Г. Н., Шипицына Л. М. Дети группы “риска”. Социальные и психолого-педагогические проблемы // Дети и наси­лие: материалы Всеросс. науч.-практ. конф., 2-8 окт. 1994 г. - М. - СПб., 1994. - С. 5-9.

Стаття надійшла 12.01.2009.