joomla
ДЕЯКІ АСПЕКТИ АДМІНІСТРАТИВНО-ПРАВОВОГО СТАТУСУ ПРАВ І СВОБОД ГРОМАДЯН
Юридичний часопис Національної академії внутрішніх справ

УДК 342

Тетяна ПЛУГАТАР,

Магістр права, науковий співробіт­ник групи з підготовки науково - методичних видань редакційно - видавничого центру Київського на­ціонального університету внутріш­ніх справ

Розглянуто адміністративно-правовий статус прав і свобод громадян, визначено особливості через призму властивих йому принципів. Запропоно­вано зміни й доповнення до деяких нормативних актів України.

Ключові слова: адміністративно-правовий статус прав і свобод грома­дян, юридичні гарантії прав і свобод громадян, принципи адміністративно - правового статусу громадян, адміністративна дієздатність, адміністра­тивна правоздатність.

Рассмотрен административно-правовой статус прав и свобод граж­дан, определены особенности сквозь призму свойственных ему принципов. Предложены изменения и дополнения к некоторым нормативным актам Украины.

Ключевые слова: административно-правовой статус прав и сво­бод граждан, юридические гарантии прав и свобод граждан, принципы административно-правового статуса граждан, административная дее­способность, административная правоспособность.

The administrative legal status of the citizens' rights and liberties is considered, the peculiarities are defined through the lenses of the proper principles. The changes and additions to some normative acts of Ukraine are proposed.

Keywords: administrative legal status of the citizens' rights and liberties, legal guarantee of the citizens' rights and liberties, principles of the administrative legal status of the citizens, administrative ability, administrative legal capacity.

Забезпечення життєдіяльності громадян у правовій державі здій­снюється шляхом формування, зміни та доповнення соціальних норм, які є різними за походженням і змістом, але єдиними за призначенням, а також упорядковують відносини між людьми в суспільстві. Кожен громадянин України володіє на її території всіма правами та свободами, має рівні обов’язки, передбачені Конституцією України. Ці поло­ження є вихідними для адміністративно-правового статусу громадян, що визначено нормами конституційної, адміністративної та інших га­лузей права шляхом надання громадянам прав, свобод і покладання на них обов’язків, які реалізуються через суспільні відносини та за­безпечуються системою юридичних гарантій на участь у державному управлінні, задоволенні своїх інтересів, встановлення відповідальнос­ті громадян перед державою [1].

Адміністративно-правовий статус громадян дає можливість визна­чити їх місце та роль у державно-управлінських та інших суспільних відносинах, що регулюються нормами адміністративного права. Наяв­ність прогалин і колізій у нормативному регулюванні адміністративно - правового статусу створює, з одного боку, труднощі у здійсненні поса­довими особами державних органів та органів місцевого самовряду­вання своїх повноважень, а з іншого - не забезпечує належної реаліза­ції та захисту прав і свобод громадян.

Деякі питання адміністративно-правового статусу досліджувались як у роботах з питань загального правового статусу особи, зокрема Б. Лазарева, В. Патюлина, О. Скакун, М. Строговича, так і в працях учених-адміністративістів В. Авер’янова, О. Бандурки, Д. Бахрака, Ю. Битяка, І. Бородіна, І. Голосніченка, Є. Додіна, Л. Коваля, А. Ком - зюка, В. Манохина, І. Пахомова, Г. Петрова, Ю. Тихомирова, В. Цвєт - кова, Ю. Шемшученка та ін.

Метою статті є дослідження, спрямоване перш за все на визначен­ня поняття адміністративно-правового статусу громадян, з’ ясування його змісту, виявлення особливостей цього статусу через призму влас­тивих йому принципів.

Зміст адміністративно-правового статусу громадян України скла­дає комплекс їхніх прав і обов’язків, що закріплені нормами адмі­ністративного права, а також гарантії захисту цих прав і обов’язків. Адміністративно-правовий статус громадян є частиною їхнього за­гального правового статусу, що закріплено Конституцією України, міжнародними договорами й нормативно-правовими актами Украї­ни [2, с. 272].

Адміністративно-правовий статус громадянина України визнача­ється обсягом і характером його адміністративної правосуб’єктності, яку становлять адміністративна правоздатність і адміністративна діє­здатність. Правоздатність є умовою правоволодіння, оскільки вона покладена в основу суб’єктивних прав і свобод громадян. Правоздат­ність - це певною мірою властивість конкретного громадянина, що виникає з моменту народження. Правоздатність пов’язана з психофі­зичним станом людини (вік, зрілість, психіка) [3, с. 198]. Адміністра­тивна правоздатність виявляється у правах на ім’я, прізвище, свободу пересування тощо. На масштабність адміністративної правоздатнос­ті, як вважають учені-правознавці, впливають такі обставини, як гро­мадянство, вік, настання особливих умов здійснення державного управління (стихійного лиха, епідемії, епізоотії, воєнної дії) або факт здійснення особою правопорушення, які тягнуть за собою обмеження правоздатності [4, с. 159-160]. Початком виникнення адміністративної правоздатності є народження людини, припинення - її смерть. Тобто, адміністративна правоздатність - це визнана законом за громадяни­ном фактична можливість бути суб’єктом адміністративного права, мати права й обов’язки адміністративно-правового характеру [12].

Адміністративна дієздатність особи виникає пізніше, ніж пра­воздатність. Вік громадянина, з якого настає адміністративна дієз­датність, адміністративним правом не встановлений, але є непряма вказівка на нього. Зміст і обсяг адміністративної дієздатності зале­жать не тільки від віку громадян, а й стану їхнього здоров’я. У ви­падках, коли від стану здоров’я громадян залежить виконання ними адміністративно-правових обов’ язків або реалізація конституційних прав і свобод, конкретизованих нормами адміністративного права, йо­го стан підлягає обов’язковому засвідченню в медичних установах. Висновки спеціалістів обумовлюють виконання громадянами відпо­відних обов’язків чи реалізацію їхніх прав і свобод [5]. Отже, адміні­стративна дієздатність - це визнана законом спроможність громадян своїми діями набувати та здійснювати права й виконувати обов’ язки адміністративно-правового характеру.

Адміністративно-правовий статус громадян базується на осно­ві властивих йому принципів. На думку Ю. Шемшученка, І. Голосні - ченка, М. Дорогих, О. Фрицького, Ю. Грошевого, визначаючи новий підхід до суспільного призначення адміністративного законодавства та його принципів, доцільно керуватися положеннями ст. 3 Конститу­ції України, де визначається якісно нова роль держави у відносинах із громадянами, а саме: не владарювання над людиною, а служіння їй [6, с. 20]. Дослідник І. Голосніченко визначає принципи державно­го управління, соціально-політичні й організаційні принципи. Прин­цип державного управління - це керівні теоретичні ідеї, покладені в основу формування та функціонування органів державної виконав­чої влади. Вони поділяються на соціально-політичні й організаційні. Соціально-політичні принципи державного управління: законність, позапартійність, демократизм, науковість, гласність, урахування гро­мадської думки. Організаційні принципи: принцип диференціації та фіксації функцій і повноважень, який передбачає визначення компе­тенції кожного органу і посадової особи; принцип відповідальності в межах компетенції; принцип поєднання галузевих, міжгалузевих і те­риторіальних засобів управління; принцип поєднання лінійних і функ­ціональних засад в управлінні [7, с. 7].

До принципів реалізації прав і свобод громадян у державному управлінні належать: усеоб’ємність і повнота прав та свобод грома­дян, їх пріоритетність; поєднання інтересів особи з державними й сус­пільними; гласність та інформованість; динамізм прав і свобод гро­мадян; неможливість скасування та звуження прав і свобод громадян; рівність громадян перед законом; право громадян на захист і правову допомогу; науковість.

За кожною особою визнається певний комплекс природних, невід’ємних прав, які зумовлюються самим фактом існування людини і мають розглядатися як важлива гарантія її гідності, «котрі необхід­ні для її нормального існування та розвитку, об’єктивно зумовлені до­сягнутим рівнем розвитку людства, мають бути загальними та рівни­ми для всіх» [9]. Статтею 22 Конституції України передбачено неви­черпність конституційних прав і свобод та неможливість їх скасуван­ня в разі прийняття нових законів або внесення змін до чинних; не до­пускається звуження змісту й обсягу наявних прав і свобод. Неможли­вість скасування чи звуження конституційних прав і свобод громадян означає, що будь-яка особа може їх реалізувати, а у випадку порушен­ня - захищати.

Не може бути привілеїв чи обмежень у визначенні адміністративно - правового статусу громадян за ознаками кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, майнового стану, місця меш­кання, мовними чи іншими ознаками.

Чинне адміністративне законодавство надає кожному громадяни­нові право на безкоштовну правову допомогу. Кожен громадянин віль­ний у виборі способів захисту, якщо вони не суперечать законодавству. Здійснюючи свої повноваження, органи державної влади (посадові особи) зобов’язані неухильно дотримуватися норм законодавства, які визначають адміністративно-правовий статус громадян.

Учасники адміністративно-правових відносин реалізують свої права й обов’язки за допомогою відповідних дій. Обов’язковою умо­вою адміністративно-правових відносин є гарантованість із боку дер­жави шляхом забезпечення їх силою примусу. Особливим елементом, який впливає на їх зміст, як зазначає Н. Нижник, є відносини вла­ди [10, с. 143], адже державний апарат є системою державних орга­нів і їх важливою ознакою є наявність владних повноважень, його ді­яльність має ґрунтуватися на пріоритетах інтересів особи, реалізації прав і свобод громадян.

До структури адміністративно-правових відносин, які визнача­ють зміст статусу громадян, входять суб’єкти, їхні права й обов’язки. Визнання громадянина суб’єктом права означає визнання його са­мостійним, повноправним членом суспільства. Одна й та сама лю­дина в різних відносинах може виступати як різний суб’єкт: як пред­ставник влади, як посадова особа, як приватна особа. І в кожній кон­кретній ситуації вона наділена певними статусами, які різняться між собою.

Громадянин як суб’єкт адміністративного права, на думку В. Но - восьолова, - це фізична особа, людина, яка не перебуває з конкрет­ним органом управління в трудових або державно-правових відноси­нах [11, с. 17]. Д. Бахрах визначає такі групи прав громадян: на участь у державному, муніципальному управлінні, соціально-політичну ак­тивність; на державну участь, допомогу, підтримку компетентних організацій; на захист [14, с. 31]. Права і свободи громадян у сфері державного управління А. Коренєв розглядає як абсолютні й віднос­ні, обґрунтовуючи такий поділ ступенем можливості реалізації прав і свобод. До абсолютних він відносить ті права і свободи, реалізація яких залежить від волевиявлення громадян; до відносних - права, реа­лізація яких за волевиявленням громадянина залежить від фактичних можливостей у певному місці і в певний час [13, с. 53-55].

Залежно від ролі й місця громадянина в структурі суспільства ви­значають особливості його інтересів. Адміністративно-правовий ста­тус громадян можна поділити на загальний, спеціальний та індивіду­альний. Кожний громадянин має насамперед загальний статус, одна­ковий для всіх, і може бути одночасно носієм декількох правових ста­тусів. Інколи спеціальний правовий статус доповнює загальний або ж впливає на нього, змінює чи обмежує. Спеціальний правовий ста­тус свідчить про особливий правовий стан суб’єктів цієї групи відно­син, характеризується властивим йому методом правового регулюван­ня, оприлюднюється в нормах права.

Д. Бахрах визначає такі статуси: членів адміністративних колекти­вів; суб’єктів адміністративної опіки; жителів території з особливим адміністративно-правовим режимом; суб’єктів дозвільної системи [14, с. 40]. До першої категорії автор включив громадян, які навча­ються (студенти, аспіранти, учні коледжів, профтехучилищ); мілі­таризованих службовців (військовослужбовців, робітників воєнізо­ваних формувань), громадян, свобода яких обмежена в адміністра­тивному порядку (неповнолітніх, поміщених за правопорушення в спеціальні навчальні заклади, і т. п.). Суб’єктами з певними особли­востями є: безробітні, особи, що постраждали внаслідок аварії на ЧАЕС, біженці, інваліди, діти-сироти, багатодітні сім’ї, хворі. До жителів території з особливим адміністративно-правовим режимом належать мешканці прикордонної зони, заповідників, зон екологіч­них лих, територій, на яких введено надзвичайний (воєнний) стан, карантинних, що зазнали радіоактивного забруднення, вільних еко­номічних зон. До суб’єктів дозвільної системи вчений включив осіб, які пов’язані з правом керування транспортом, придбання вогнепаль­ної зброї, експлуатації радіопередавальних пристроїв.

Специфіку адміністративно-правового статусу громадян відобра­жають вік, громадянство, професійна діяльність. Залежно від віку адміністративно-правовий статус громадян можна поділити на статус пенсіонерів, осіб похилого віку й неповнолітніх.

В Україні на всіх осіб, що постійно або тимчасово перебувають на її території, поширюється юрисдикція Української Держави. Громадя - ни України мають ширший обсяг прав і обов’язків, ніж особа, яка не пов’язана відносинами громадянства, в тому числі й у сфері захисту, а саме недопустимість видачі громадянина України іноземній держа­ві, захист прав громадян за кордоном тощо. Статус громадянства ви­являється через його специфіку щодо іноземців, осіб без громадян­ства, встановлених законами України «Про правовий статус інозем­ців» і «Про громадянство».

Професійна діяльність, яка відображається на адміністративно - правовому статусі, - це діяльність державних службовців, суддів, народних депутатів. Їхнє правове становище полягає в забороні займа­тися певними видами діяльності, додаткових гарантіях недоторканос­ті особи, пільгах.

Із спеціальним адміністративно-правовим статусом громадян без­посередньо пов’язані адміністративно-правові режими, адже вони міс­тять права й обов’язки суб’єкта, а також обмежують адміністративно - правовий статус громадян. Правову основу надзвичайних режимів становлять Конституція України (ст. 64; п. 31 ст. 85; п. 19 ст. 92, п. 20, 21 ст. 106; п. 10 ст. 138); закони України «Про правовий режим надзви­чайного стану»; «Про правовий режим надзвичайної екологічної си­туації» тощо; закони, які регулюють діяльність окремих органів дер­жавної влади в умовах надзвичайних ситуацій («Про Раду національ­ної безпеки і оборони», «Про міліцію», «Про Службу безпеки Украї­ни», «Про прокуратуру» та ін.), відповідні укази Президента України, відомчі накази й інструкції.

Кожний громадянин у певний період свого життя «користуєть­ся повним набором» прав і обов’ язків, які відображають різноманіт­ність його соціальних ролей у різних сферах суспільного життя. Такий комплекс прав і обов’ язків, які надані одному громадянину, в юри­дичній літературі кваліфікується поняттям індивідуального правово­го статусу [3, с. 193]. Індивідуальний адміністративно-правовий ста­тус вказує на юридичний зміст і становище громадянина в суспіль­стві, конкретизує всю сукупність конституційних прав і свобод люди­ни і громадянина на території держави.

Під час реалізації закріплених Конституцією України прав і сво­бод громадян виникає чимало труднощів і перешкод, що призводять до погіршення суспільних відносин у багатьох сферах і правопоряд­ку в державі. Для посилення юридичних гарантій прав і свобод гро­мадян необхідно: 1) прийняти Адміністративно-процедурний кодекс, у якому врегулювати адміністративну (позасудову) процедуру розгля­ду скарг громадян на незаконні рішення, дії або бездіяльність орга­нів виконавчої влади та їх посадових осіб, а також спеціальний зако­нодавчий акт про відшкодування шкоди (матеріальної та моральної) громадянам, заподіяної не тільки юрисдикційними органами, а й орга­нами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування; 2) ви­значити на законодавчому рівні перелік і конкретний зміст обов’язків громадян, виконання яких може контролюватись органами виконав­чої влади, та санкцій, що можуть ними застосовуватися до осіб, які не виконують або несумлінно виконують покладені на них обов’язки;

3) чітко визначити інститут представництва в адміністративному пра­ві. Громадяни повинні мати право скористатися послугами адвоката або особи зі спеціальною освітою не тільки в ході судового розгля­ду, а й у випадках вступу в адміністративно-процедурні відносини;

4) визначити в Законі України «Про звернення громадян» порядок на­дання заяв і скарг третіми особами, які є зацікавленими сторонами в процесі; визначити вичерпний перелік підстав передання заяв і скарг на розгляд іншим органам, порядок та строки такого передання, а та­кож зобов’язати державні органи повідомляти заявника про здійсне­не передання та його підстави; закріпити перелік посадових осіб, на які покладається обов’язок розгляду заяв чи скарг громадян; 5) запро­вадити службу внутрішнього розслідування для здійснення внутріш­нього контролю за виконанням органами виконавчої влади й органа­ми місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами покладених на них обов’ язків щодо забезпечення прав і свобод гро­мадян, покласти на неї обов’ язок контролю діяльності відповідного владного суб’єкта, надати повноваження розглядати звернення гро­мадян щодо дій чи бездіяльності посадових осіб цього органу; 6) ви­значити особливості спеціального адміністративно-правового статусу окремих категорій фізичних осіб, зокрема переселенців, осіб, які за­ймаються бродяжництвом, прийнявши спеціальні закони.

Окреслені питання орієнтують на подальше наукове досліджен­ня, вивчення та конкретизацію згаданої проблеми, обговорення та врахування відповідних позицій учених з питань удосконалення адміністративно-правового статусу громадян в напрямі повної реалі­зації громадянами України своїх прав і свобод.

Список використаних джерел

1. Адміністративне судочинство України : підруч. / за заг. ред. проф. Коло- моєць Т. О. - К. : Істина, 2008. - 216 с.

2. Ківалов С. В. Адміністративне право України : навч.-метод. посіб. / Ківа - лов С. В., Біла Л. Р. - Одеса : Юрид. літ., 2002. - 312 с.

3. Матузов Н. И. Личность. Права. Демократия (теоретические проблемы субъективного права) / Матузов Н. И. - Саратов : Изд-во Саратовского ун-та, 1972. - 294 с.

4. Советское административное право / Д. Н. Бахрах, Е. В. Додин, Я. А. Здир и др. ; под ред. В. М. Манохина. - М. : Юрид. лит., 1977. - 542 с.

5. Бородін І. Л. Адміністративно-правові способи захисту прав та свобод лю­дини і громадянина : монографія / Бородін І. Л. - Херсон : Вид-во «Олді-плюс», 2003. - 218 с.

6. Шемшученко Ю. Напрямки реформування адміністративного права Укра­їни / Ю. Шемшученко, І. Голосніченко, М. Дорогих та ін. // Право України. - 1998. - № 8. - С. 20.

7. Голосніченко І. П. Адміністративне право України (основні категорії і по­няття) : навч. посіб. / Голосніченко І. П. - Ірпінь, 1998. - 108 с.

8. Князєв В. Поняття та елементи конституційного статусу людини і грома­дянина в Україні / В. Князєв // Право України. - 1998. - № 12. - С. 29.

9. Рабінович П. М. Рішення Європейського суду з прав людини: концептуально-методологічні засади обґрунтування / П. М. Рабінович // Прак­тика Європейського суду з прав людини. - 1997. - № 1. - С. 25.

10. Нижник Н. Г. Государственно-управленческие отношения в демократи­ческом обществе. - К. : Ин-т государства и права НАН Украины, 1995. - 207 с.

11. Новоселов В. И. Правовое положение граждан в советском государствен­ном управлении / Новоселов В. И. - Саратов, Изд-во Саратовского ун-та, 1976. - 216 с.

12. Адміністративне право України : підруч. / Ю. П. Битяк, В. М. Гаращук,

О. В. Дяченко та ін. ; за ред. Ю. П. Битяка. - К. : Юрінком Інтер, 2005. - 544 с.

13. Коренев А. П. Административное право : учеб. / Коренев А. П. - М., 1986. - 400 с.

14. Бахрах Д. Н. Административное право : учеб. / Бахрах Д. Н. - М., 1996. - 355 с.