joomla
ІНФОРМАЦІЙНИЙ ПРОСТІР ЯК ОБ'ЄКТ СОЦІАЛЬНО-ПРОФІЛАКТИЧНОГО ВПЛИВУ
Юридичний часопис Національної академії внутрішніх справ

УДК 343.97+316.4.066:070.1

Михайло КОРНІЄНКО

Доктор юридичних наук, професор, за­служений юрист України, член Націо­нальної спілки журналістів, директор Навчально-наукового інституту права і безпеки Дніпропетровського держав­ного університету внутрішніх справ; Мирослава МАЛИШ кандидат філологічних наук, доцент кафедри теорії і практики управління органами внутрішніх справ Академії управління МВС

Стаття присвячена маловивченим аспектам функціонування ме - діадискурсу в його криміногенно детермінуючих формах. Обґрунтову­ється потреба впливу на ці процеси засобами соціального управління, насамперед соціальної профілактики.

^атья посвящена малоизученным аспектам функционирова­ния медиадискурса в его криминогенно детерминирующих формах. Обосновывается необходимость воздействия на эти процессы сред­ствами социального управления, прежде всего социальной профилак­тики.

The article is devoted to the insufficiently known aspects of functioning of media discourses in its criminogenically determining forms. The necessity of influence on these processes by the facilities of social management, first of all social prevention is grounded.

Ключові слова: криміногенна детермінація, факторні комплекси, соціальне управління, соціально-профілактичний вплив, інформаційно - аналітичне забезпечення.

Ключевые слова: криминогенная детерминация, факторные комплексы, социальное управление, социально-профилактическое воздей­ствие, информационно-аналитическое обеспечение.

Keywords: criminal determination, complexes of factors, social management, socially prophylactic influencing, informatively analytical providing.

Адекватною реакцією суспільства на вплив кризових явищ на найважливіші соціальні процеси має бути «включення» захисних механізмів, передусім шляхом мобілізації відповідних управлін­ських важелів.

Одним із проблемних об’єктів, що потребують зваженого управ­лінського впливу, є медіапростір, який в умовах розмивання за­гальноприйнятих людських норм співжиття, відсутності дійових соціально-виховних механізмів стає дедалі небезпечнішим носієм замісних ціннісноформуючих сфер. Це обумовлює складність за­значеного об’ єкта, розвиток якого визначають не тільки впливи дер­жавних органів як суб’єктів управління, а й внутрішньодинамічні процеси, пов’язані насамперед з орієнтацією засобів масової кому­нікації (ЗМК) на запити аудиторії, сформовані тривалим періодом невизначеності ідеологічних і моральних пріоритетів.

Регулювання цих процесів ускладнюють прояви інформаційної експансії, які іноді набувають форм суперництва за управління су­спільством між механізмами, що зміцнюють засади його безпеки, і дестабілізаційними впливами.

Двоїста природа інформаційної сфери - з одного боку вона де­термінована як об’єкт управління, а з другого є джерелом проду­кування постійних самозмін, пов’язаних із загальносоціальни - ми процесами, - дозволяє припустити ефективність впливу на неї засобами соціальної інженерії (дослідження, проектування на їх основі й реалізація соціально спрямованих управлінських рішень). Саме такі засоби мають протистояти інструментам інформацій­ної експансії, які базуються на принципах самокопіювання, бага­тократного повторення інформації, її передачі в привабливих для трансляторів, часто сенсаційних формах, що зумовлює її самопо- ширення, дезорієнтацію аудиторії і створення ціннісного вакууму.

Вивченням подібних проявів у функціонуванні медіадискур - су вітчизняні та зарубіжні вчені займалися, зокрема, в контексті дослідження різних аспектів соціального управління (Дж. Браян, С. Томпсон, А. Наджос, А. Назайкін, В. Сидоров, Ю. Шалденков,

B. Шейнов, Ю. Фінклер, І. Ясавеєв), питань інформаційної безпе­ки, взаємовпливу інформаційної і правоохоронної сфер (В. Іванов,

C. Корконосенко, О. Мелещенко, В. Петрик, А. Кузьменко, В. Ост - роухов, О. Порфімович, Б. Потятинник, Г. Почепцов, С. Расторгуєв та ін.). Окремі аспекти зв’язку впливів інформаційного середови­ща з детермінантами злочинності розглядалися дослідниками в га­лузі кримінології (серед них О. Джужа, Я. Кондратьєв, Н. Кузнєцо - ва, Д. Корецький, В. Тулегенов, І. Карпець, Г. Гітін, Б. Хігір та інші).

Розгляд згаданих проблем викликає інтерес і в доволі малови - вченому аспекті - соціально-профілактичного впливу на сегмент ін­формаційного простору, пов’язаний із криміногенними ризиками, що і є метою цієї статті.

Поза сумнівом, вплив медіадискурсу на факторні комплекси, що детермінують злочинність, розширюється. Практично в прямих формах здійснюється вплив на них змістом веб-сайтів із терори­стичними погрозами, ознаками торгівлі людьми, незаконної транс­плантації органів, залучення до проституції, поширення порногра­фії. Наступним аспектом є створення підґрунтя для розвитку таких криміногенних факторів, як загальна атмосфера напруженості, три­вожності в суспільстві, залучення реципієнтів інформації до проти­правних чи віктимно забарвлених форм поведінки.

Окремі інформаційні прояви також опосередковано позначають­ся на комплексах соціально-політичних, економічних, ідеологічних та інших факторів, котрі впливають на стан злочинності й правопо­рядку в цілому.

У разі, якщо це стосується соціально-політичної сфери, такі впливи можуть позначатися на рівні соціальної стабільності, поля­ризації населення, його уявленнях про форми залагодження полі­тичних конфліктів, дотримання при цьому правових норм. Скажімо, однобічне висвітлення ЗМК дражливих політичних питань або ва­куумування інформаційного простору щодо значущих проблем мо­же зумовлювати участь (чи використання) громадян у масових акці­ях протесту та непокори на політичному, економічному, національ­ному, екологічному, релігійному та іншому ґрунті.

Так, саме брак об’єктивної інформації високої громадської очі - куваності став у 1995 році однією з причин загострення ситуації на Кримському півострові (зокрема Коктебелі, Феодосії, Судаку), пов’язаної з політичними вимогами кримсько-татарського населен­ня. Достатньої офіційної інформації про конкретні кроки влади у цій ситуації не було, і невдовзі розпочалися збройні виступи з під­палами установ, не вдалося уникнути людських жертв. В даному разі інформаційна політика влади та ЗМК стала чинником деста­білізації обстановки, - тоді як їх взаємодія, рішучість і відкритість влади, реалізація властивої пресі функції соціального арбітра в кри­зовій ситуації навпаки могли б запобігти загостренню ситуації.

До згаданого комплексу криміногенно детермінуючих факторів належить і висвітлення ЗМК діяльності органів державної влади, що певною мірою визначає рівень їх авторитету серед населення. Творення ЗМК позитивних чи негативних образів посадових осіб, замовні РЯ - акції впливають на державну кадрову політику, а отже й ефективність системи державного управління, поширення корупції, посадової злочинності.

Серед передумов цих явищ - також насадження ціннісних орі­єнтацій, пов’язаних із прагненням швидкого збагачення, що стосу­ється як суб’єктів, так і об’єктів (формування віктимної поведінки) злочинів.

Пов’язані з указаним факторним комплексом відкрита й прихо­вана пропаганда цінностей, що є передумовою девіації населення, зокрема його алкоголізації, наркотизації, поширення психічних за­хворювань (у теле - і кінопродукції, матеріалах преси і мережі Інтер - нет, рекламних матеріалах). Скажімо, романтизація способу життя й діяльності криміналізованих угруповань після виходу на екрани кінофільму «Бригада» обернулася сплеском проявів рекету, кримі­нальних сутичок, насильницьких злочинів. Причому викриті зло­чинці неодноразово посилалися на досвід кіногероїв, наслідування їхніх кримінальних схем.

У той період питання про шкідливість подібної медіапродукції порушувалося й на державному рівні - засіданні РНБО з питань розкриття окремих убивств, що проходило за участю тодішнього Президента України Л. Кучми. Проте, незважаючи на усвідомлення на високому державному рівні криміногенного ризику такого ста­ну інформаційної сфери, досягти зламу ситуації тоді не вдалося, як, утім, і нині.

Функціонування медіадискурсу є складовою також комплексу соціально-психологічних факторів детермінації злочинності, що виявляються, зокрема, у поширенні кримінальної субкультури, не­визначеності вододілу між нормою і патологією індивідуальної та масової поведінки, умов трансформації продукованих ним соці­альних установок у спонтанні злочинні дії чи стійку протиправ­ну орієнтацію. Скажімо, після розпаду СРСР (де «сексу не було»), коли приголомшене пострадянське суспільство зіткнулося з теле- трансляцією нічних еротичних програм, це витримувала не кож­на психіка, а надто підліткова. Учень старших класів однієї з до­нецьких шкіл, викритий у серії зґвалтувань малолітніх дівчат, ви­являючи каяття, пояснював скоєні злочини саме впливом таких пе­реглядів. Те, що розмитість уявлень про межі дозволеного через подібні інформаційні впливи є провокуючим чинником статевих злочинів підлітків, відзначається і в кримінологічних досліджен­нях [5, 125].

До цього ж комплексу факторів належить соціальна дискреди­тація правоохоронних органів, що, безумовно, не спонукає гро­мадян їм сприяти. З року в рік трансляція ЗМК без належного осмислення зацікавлених позицій окремих суб’єктів бюджетно­го процесу спрямовує громадську думку в конфронтаційне русло («поліцейський» держбюджет, що забезпечує правоохоронця за рахунок інших категорій населення, протиставлення загрози «по­ліцейської» держави зовнішній загрозі при обстоюванні євроатлан­тичного зовнішньополітичного вектора). Тим часом необґрунто - вані звинувачення на адресу правоохоронних органів викликають невпевненість у спроможності влади захистити громадян, підри­вають засади соціальної єдності.

Передумовою для вироблення засобів соціально-профілактичного впливу на інформаційний простір є виокремлення в ньому складо­вих криміногенного ризику та з урахуванням цього його структуру - вання за рівнями криміногенного тиску, визначення загроз у прово­куванні злочинних проявів (зокрема латентних).

З іншого боку, окремі складові інформаційного простору мо­жуть бути враховані в аналізі структури, рівня, динаміки злочин­ності, ефективності діяльності міліції (у тому числі в регіонально­му розрізі - зокрема, на основі аналізу змісту регіональної преси), а також матеріальних, моральних, соціально-політичних чинників, що впливають на оперативну обстановку (наприклад, дані про осо­бливості економіки регіонів, міграційні процеси, діяльність нефор­мальних молодіжних об’єднань, відомості, що уможливлюють про­гнози щодо рейдерських атак, тощо). Урахування такої інформації вдосконалить джерельну базу кримінологічного аналізу, слугувати­ме підґрунтям для його комплексності, полегшить створення пер­спективної прогностичної моделі розвитку криміногенної ситуації.

Заслуговують на вивчення детермінуючі зв’язки побічних на­слідків вад викладу матеріалів ЗМК (пропаганда насильства та жорстокості, способів і знарядь учинення злочинів тощо) з харак­тером і поширеністю окремих видів злочинів, роль ЗМК у розши­ренні сфери латентної злочинності (виток службової інформації з правоохоронної і судової систем, особливості висвітлення їх діяль­ності, що дозволяє злочинцям і правопорушникам ухилятися від відповідальності і продовжувати чинити протиправні дії) та її ско­роченні (вплив на процес реєстрації заяв і повідомлень про злочи­ни і події, порушення за викладеними у публікаціях фактами кри­мінальних справ).

Так, у вивченні феномену Онопрієнка, - а серйозної уваги дослід­ників потребують всі аспекти детермінації індивідуальної злочин­ної поведінки серійних злочинців, - заслуговує на окремий розгляд і вплив на його дії інформаційного середовища. Зробивши висновок (в тому числі і з матеріалів ЗМК) про недооцінку міліцією його пер­ших протиправних дій, Онопрієнко почав скоювати дедалі небезпеч­ніші і зухваліші злочини, відстежуючи в інформаційному просторі конкретні дані щодо реагування на них. Розкриття цієї інформації в ЗМК уможливило тривалі безкарні дії злочинця, інколи й демон­стративні, приміром у місцях виставлення міліцейських нарядів. Хо - ча саме в цій справі можна відзначити й продуктивну роль ЗМК, які, аналізуючи інформацію щодо скоюваних злочинів, першими висло­вили слушне припущення, що йдеться про діяльність маніяка.

Варто згадати й інший приклад розкриття вбивств, які скоїв ро­сійський маніяк Чикатіло. Тоді каналами телебачення транслюва­лося звернення члена групи з розкриття цих злочинів - фахівця - психіатра, якому на основі точного психологічного портрета злочинця вдалося вплинути на нього. Як після затримання свідчив убивця, саме це звернення переконало його зупинитися. Це ще раз підтверджує необхідність співпраці правоохоронних органів і ЗМК з метою створення адекватних конкретній криміногенній ситуації інформаційних продуктів.

Водночас необхідно зауважити, що в цій співпраці слід врахову­вати такі професійно детерміновані особливості сприймання спеці­альної інформації значною частиною працівників правоохоронних органів, як занижений поріг емоційності, підвищена адаптованість до сприймання проявів жорстокості. Тому калькування наданих ни­ми відомостей на шпальтах преси та в ефірі без відповідного опра­цювання, емоційної нейтралізації (насамперед у прес-службах) мо­же бути пов’язане з формуванням таких особливостей сприймання в інших сегментах аудиторії матеріалів ЗМК на правоохоронну те­матику - насамперед кримінальної хроніки.

Вибудова сюжетної лінії без супроводу аналітичною інформа­цією (зокрема щодо причин, поширеності злочинів) може обумов­лювати наростання в суспільстві тривожності, віктимних проя­вів, а для окремих потенційних злочинців слугувати практичним посібником. Характерним є запозичення схем кримінальної по­ведінки, скажімо, з матеріалів ЗМК про пограбування банків, - із зазначенням даних щодо наявності охорони, засобів відеоспосте - реження тощо. Саме такою інформацією скористалася група з двох осіб, яка скоювала подібні злочини в Черкасах, Донецьку, Києві, Київській області. За їх подальшими свідченнями, їм ставали у при­годі не тільки відомості про технічні особливості й оснащення бан­ків, а й опис самої технології попередніх нападів. Тому вбачається цілком виправданою практика радянських часів щодо нерозкриття анатомії злочину, а лише, за потреби, повідомлення про нього.

Варто зауважити, що ці аспекти формування медіапростору ре­гулюються управлінським впливом насамперед керівного персо­налу ОВС. Як правило, він перебуває в центрі медіасередовища, оскільки є об’єктом підвищеного інтересу представників ЗМК як джерело акумульованої інформації, а також суб’єктом формуван­ня медіапростору, надаючи ЗМК інформацію та створюючи інфор­маційні приводи своїми діями в процесі реалізації правоохорон­ної політики. Особливу роль тут відіграють спеціальні підрозділи у зв’язках з громадськістю та засобами масової інформації, їх відомі керівники, яким був К. Стогній та є В. Поліщук. Саме з такими кон­кретними особами значна частина населення може асоціювати всю міліцію. Тому на цю категорію управлінського персоналу органів внутрішніх справ покладається особлива відповідальність за їхнє гідне уособлення, формування виваженої відомчої інформаційної політики із залученням до її реалізації дедалі ширшого кола мілі­цейських керівників.

Важливе формування власних установок управлінців та орієн­тування ними підлеглих щодо оприлюднення насамперед профі­лактично спрямованої інформації. Стосовно кримінальної тема­тики, бажане оперування передусім інформацією за справами, що пройшли стадію судового розгляду, зосередження на її компонен­тах, спрямованих на уникнення в майбутньому небезпеки чи подо­лання негативного соціального явища, а не, скажімо, «смакуван­ні» подробиць злочину, демонстрації кривавих сцен. Слід уникати оприлюднення особливостей правопорушень, які можуть лягти в основу стереотипних схем кримінальної поведінки, заміни інфор­мації про розкриття резонансних злочинів описом їх подробиць та непідтверджених сенсаційних версій.

Видається, що оздоровленню інформаційної сфери, її функціо­нуванню в межах вимог національної безпеки сприятиме популяри­зація правових знань із застосуванням відповідного інструментарію декриміналізаційного впливу ЗМК. Так, їх матеріали, що спрямова­ні на правове інформування населення (а саме вони є основою отри­мання 75 % правових знань громадян [11, 231]), мають цілковито відповідати вимогам об’єктивності й достовірності. Серед засобів їх підвищення можна відзначити й застосування методів, спільних для правоохоронної діяльності та преси: перевірка даних, особисте свідчення, особисте опитування, залучення експертів тощо. Непри­пустимі застосування некоректних порівнянь, незіставних понять, підміна явищ, порівняння об’єктів за кількома несутнісними сто­ронами в обхід сутнісних. Чимало важить забезпечення прозорості зв’язків, узгодженість положень, коректність класифікацій, обрання адекватних методів моделювання та верифікації, майстерність до­ведення і спростування, прогнозування.

Поряд із цінністю матеріалів, що ґрунтуються на таких підходах, як інструменту соціально-профілактичного впливу на медіапростір, а також як джерела кримінологічного аналізу слід відзначити, що розгляд у цій площині окремих інформаційних продуктів можливий з певними застереженнями. При їх оцінці необхідне врахування по­зиції засновника, розуміння творчим колективом професійних стан­дартів, індивідуальних особливостей творчих працівників.

До особистісних рис автора, які ставлять під сумнів відповід­ність його матеріалу зазначеним вимогам, і навпаки, створюють криміногенні ризики, можуть належати: позакорпоративна чи кор­поративна заангажованість; недотримання професійних стандар­тів журналістської діяльності (їх свідоме ігнорування або профе­сійна невідповідність); відсутність чітких ціннісних орієнтацій; індивідуальні психологічні особливості (недостатнє усвідомлен­ня професійно-етичних норм, неврівноваженість, марнославство, тяжіння до сенсаційних трансляцій). Тому за подібних симптома­тичних ознак інформації вбачаються доцільними її паралельні пе­ревірки за іншими джерелами, окремі перевірки, наявність незаан - гажованих каналів надходження відомостей.

Вагоме місце у виробленні й реалізації управлінських рі­шень соціально-профілактичного спрямування належить системі інформаційно-аналітичного забезпечення суб’єктів соціальної про­філактики як підсистемі інформаційно-аналітичного забезпечення державних і недержавних органів. Адже, за останніми висновка­ми вітчизняних і зарубіжних учених-кримінологів, на злочинність впливають близько 300 різноманітних факторів, з яких правоохо­ронні органи спроможні контролювати лише п’яту-шосту частину. Тому така інформаційно-аналітична система має бути наповненою відомостями за лінією відповідних державних органів щодо соці­альних причин злочинності на основі зондування проблем соціаль­них девіацій, передбачати об’єктивну оцінку наявних форм соціаль­ного контролю та вироблення заходів забезпечення їх відповідності сучасним реаліям. Користування ЗМК цією інформацією, висвіт­лення ролі у протидії злочинності не тільки правоохоронних орга­нів, а й інших державних, громадських інституцій, аргументовані пропозиції авторів матеріалів (як представників цих інституцій, так і журналістів) щодо відповідних профілактичних заходів, запози­чення ефективних форм досвіду минулого в протидії соціальним девіаціям, засобів застосування їх до розв’язання сучасних проблем боротьби зі злочинністю та усунення їх підґрунтя могли б мати сут­тєвий превенційний вплив.

При оцінці об’єктивних та суб’єктивних чинників збоїв у про­цесі інформаційного обміну суб’єктів соціальної профілактики слід відзначити дискусійність підходів до формування окремих статис­тичних показників діяльності правоохоронних органів. Зокрема, суттєво обмежує достовірність статистичної інформації немож­ливість врахування в ній реальних обсягів латентної злочинності, кратне перевищення якої над зареєстрованою (як на вітчизняних, так і зарубіжних теренах) відзначає більшість дослідників цього явища. Стосовно окремих видів злочинів, зокрема, крадіжок, тяж­ких тілесних ушкоджень, хуліганських проявів, вона сягає 2-10 ра­зів [13, 407-408]. Несповіщення громадянами про факти правопо­рушень відповідних інституцій, неподолана практика приховуван­ня таких повідомлень від обліку, недосконала нормативно-правова база діяльності правоохоронних органів (що, скажімо, дозволяє кваліфікувати як крадіжки лише злочини з визначеним розміром майнової шкоди), - ці та багато інших чинників розширюють межі латентної злочинності. Тим часом вона й без того є одним з най­більш складнокерованих об’єктів через свою маловивченість - не­зважаючи на інтерес до цього явища ще з часів давньоримського права й донині, суттєвий внесок у його дослідження багатьох уче­них, зокрема таких сучасних правників, як В. Тацій, В. Кудрявцев, А. Селіванов, В. Сташис, Ю. Шемшученко.

Зрештою, не досить об’єктивна статистична інформація не тіль­ки є причиною вад в аналізі криміногенних факторів і прорахун - ків на окремих напрямах роботи правоохоронних органів, а й об­межує можливості соціального контролю за їхньою діяльністю (зокрема послаблює аналітичні позиції та практичний ефект матері­алів ЗМК), негативно позначається на якості управлінських рішень.

Отже, в умовах, коли аспекти соціальної детермінованості зло­чинності залишаються маловивченими, зростає значення зовнішніх джерел кримінологічного аналізу, до яких належать і ЗМК. Водно­час потребує розширення обсяг соціально-профілактичного впли­ву на інформаційний простір на основі предметного аналізу впли­вів медіадискурсу на різні складові поточної оперативної обстанов­ки та чинники, що визначають довготерміновий розвиток криміно­генної ситуації.

Необхідні перехоплення ініціативи у відповідних напрямах со­ціального управління, повне володіння важелями регулювання ца­рини інформаційної безпеки суспільства, що має враховуватися і при формуванні відкритих інформаційних ресурсів правоохоронної сфери. Це можливо, зокрема, шляхом широкої медіаосвіти населен­ня, його окремих соціальних і професійних груп, створення опти­мальних інформаційних продуктів обміну правоохоронної системи та ЗМК відповідно до конкретного стану криміногенної обстановки.

Крім того, з метою посилення управлінської та практичної функ­цій інформаційно-аналітичної діяльності суб’єктів соціальної про­філактики вбачається доцільним з урахуванням наукових підходів розробити арсенал відповідних організаційних заходів і методич­них прийомів, спрямованих на підвищення об’єктивності картини соціальних девіацій, у тому числі стану злочинності.

Все це сприятиме врахуванню в державному управлінні такого критерію його соціальної ефективності, як упорядкованість, ста­лість і безпека суспільних відносин, що досягається надійною соці­альною профілактикою.

Список використаних джерел

1. Атаманчук Г. В. Теория государственного управления: 2-е изд. - М.: Омега-Л, 2004. - 584 с.

2. Девиантность и социальный контроль в России (ХІХ-ХХ вв.): тенденции и социологическое осмысление. - СПб: Алетейя, 2000. - 384 с.

3. Зелинский А. Ф. Криминология: учеб. пособ. - Х.: Рубикон,

2000. - 240 с.

4. Кузнецова Н. Ф. Проблемы криминологической детерминации / под ред. В. Н. Кудрявцева. - М.: Изд-во Моск. ун-та, 1984. - 208 с.

5. Корецкий Д. А., Тулегенов В. В. Криминальная субкультура и ее криминологическое значение. - СПб., 2006. - 243 с.

6. Мертон Р. К. Явные и латентные функции // Американская социологическая мысль. - М., 1996. - С. 393-461.

7. Муслов Б. В. Латентная преступность: некоторые вопросы про­тиводействия: автореф. дис. ... канд. юрид. наук. - СПб., 2006. - 19 с.

8. Никитин В. А. Проблемы и направления реализации социально­го в обществе. - М., 2006. - 152 с.

9. Петрик В. М., Кузьменко А. М., Остроухов В. В. Соціально - правові основи інформаційної безпеки. - К.: Росава, 2007. - 496 с.

10. Связи с общественностью как социальная инженерия / под ред. В. А. Ачкасовой, Л. В. Володиной. - СПб.: Речь, 2005. - 336 с.

11. Социальные отклонения. - 2-е изд., перераб. и доп. - М.: Юрид. лит., 1989. - 368 с.

12. Филонов В. П. Состояние, причины преступности в Украине и ее предупреждение: монография. - Донецк: Изд-во «Донеччина», 1999. - 640 с.

13. Хохряков Г. Ф. Криминология: учеб. - М.: Юрист, 2000. - 511 с.

14. Шишкина М. Е. Паблик рилейшнз в системе социального управления. - СПб, 1999. - 444 с.

Стаття надійшла 12.04.2009.