joomla
ЗМІСТ ПОНЯТЬ "ТЕРОРИЗМ" І "ТЕРОРИСТИЧНИЙ АКТ&quot
Юридичний часопис Національної академії внутрішніх справ

УДК 343.3

Людмила Шестопалова

Кандидат юридичних наук, стар­ший науковий співробітник, уче­ний секретар секретаріату Вченої ради Академії управління МВС

Досліджуються кримінально-правова дефініція понять "тероризм" і "терористичний акт", питання їх розмежування в юридичній науці та за­конодавстві України.

Исследуются криминально-правовая дефиниция понятий "терро­ризм" и "террористический акт", вопросы их разграничения в юридической науке и законодательстве Украины.

Criminal law definition of the notions of "terrorism" and "terrorist act" is considered in the article. Suggestions as to differentiating these concepts in legal science and legislation of Ukraine are given.

Ключові слова: тероризм, терористичний акт, нормативно-правові акти, суб'єкти протидії тероризму, ознаки тероризму.

Ключевые слова: терроризм, террористический акт, нормативно­правовые акты, субъекты противодействия терроризму, признаки тер­роризма.

Keywords: terrorism, terrorist act, normative-legal acts, subjects of counteraction to terrorism, signs of terrorism.

Серед завдань учених у галузі кримінального права та криміно­логії, зокрема з огляду на положення Комплексної програми профі­лактики правопорушень на 2007-2009 рр., затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 20 грудня 2006 р. № 1767, - забез­печення політиків ефективною стратегією боротьби зі злочинністю. Така стратегія максимально результативно розподілить ресурси сус­пільства для протистояння цьому соціальному злу, одним із виявів якого є тероризм, що дедалі нарощує сили не лише в одній окремій країні, а й у всьому світі.

Для здійснення правового впливу на тероризм необхідно чітко розуміти, чим є це негативне соціальне явище, визначити його межі та відокремити від суміжних соціально несхвалюваних феноменів.

Слід зауважити, що в юридичній науці, зокрема й вітчизняній, єдності щодо дефініції тероризму, а так само терористичного акту та їх співвідношення немає. Навіть міжнародні правові норми та нор­ми національного законодавства щодо тероризму та терористичного акту містять колізії і прогалини, що, безумовно, не сприяє дієвості забезпечення правової охорони прав і свобод людини і громадянина та громадської безпеки від терористичних загроз.

В Україні серед досліджень із цієї проблематики необхідно відзна­чити роботи В. Антипенка, В. Глушкова, В. Ємельянова, В. Крутова, В. Ліпкана, В. Мальцева, В. Тихого й інших учених, які розробляють кримінально-правовий аспект тероризму. Так, значним внеском у вивчення тероризму є праця В. Ємельянова “Злочини терористичної спрямованості”, що містить визначення правових понять тероризму і терористичного акту та їх ознаки. У цьому науковому дослідженні, незважаючи на окремі спірні положення, наведено ґрунтовну харак­теристику тероризму як злочинного діяння і як центральної ланки в ланцюзі злочинів терористичної спрямованості, відмежовано понят­тя тероризму від терору.

Останнім часом зросла й кількість українських дисертаційних досліджень, присвячених правовому аспектові цієї проблеми, це, зо­крема, роботи С. Допілка, Ю. Іванова, Л. Мошкової, М. Семикіна та багатьох інших.

Разом із тим, незважаючи на великий науковий інтерес до сут­ності та змісту тероризму, що, до речі, виявляється і в численних наукових конференціях щодо дослідження протидії та запобігання тероризму, ця проблема залишається надто актуальною.

Саме тому перед нами постає завдання проаналізувати нормативно-правові підходи до дефініції тероризму та з огляду на результати наукового пошуку вітчизняних учених запропонувати його правниче визначення.

Україна ратифікувала основні міжнародні нормативно-правові акти щодо протидії тероризму (Міжнародну конвенцію про боротьбу з актами ядерного тероризму; Європейську конвенцію про боротьбу з тероризмом; Конвенцію Ради Європи про запобігання тероризму; Міжнародну конвенцію про боротьбу з актами ядерного тероризму; Міжнародну конвенцію про боротьбу з фінансуванням тероризму; Європейську конвенцію про боротьбу з тероризмом; Міжнародну конвенцію про боротьбу з бомбовим тероризмом) та імплементувала відповідні норми в національне законодавство.

Тероризм є предметом регулювання низки законів України, серед яких чільне місце посідають Закон України “Про боротьбу з теро­ризмом” від 20 березня 2003 р. № 638-ІУ і чинні Кримінальний та Кримінально-процесуальний кодекси України.

Так, 14 жовтня 2006 р. Президент України підписав Закон Украї­ни № 170-У “Про внесення змін до Кримінального та Кримінально - процесуального кодексів України щодо запобігання тероризму”, ухвалений Верховною Радою України 21 вересня 2006 р. з ініціативи Президента України. Законом внесено зміни до зазначених кодексів України у зв’язку з ратифікацією Конвенції Ради Європи про запо­бігання тероризму. Конвенція зобов’язує держави-учасниці встано­вити в національному законодавстві кримінальну відповідальність за вчинення таких злочинів: публічне підбурювання до тероризму (ст. 5), залучення до терористичної діяльності (ст. 6), навчання теро­ристичній діяльності (ст. 7). Покарання за зазначені дії у Криміналь­ному кодексі України (далі - КК України) раніше не передбачалися. Нині розділ ІХ КК України “Злочини проти громадської безпеки” містить статті 258, 2581, 2582, 2583, 2584, які криміналізують, відпо­відно, не лише терористичний акт, але й втягнення в його вчинен­ня, публічні заклики до його вчинення, сприяння його вчиненню та створення терористичної групи чи терористичної організації.

Таким чином, у нашій державі існує потужне правове поле бо­ротьби з тероризмом та запобігання йому. Разом із тим, однозначно­го розуміння тероризму, а так само терористичного акту науковцям у галузі права та правоохоронцям-практикам бракує.

Тож, як визначає тероризм український законодавець? Відповід­но до ст. 1 Закону України “Про боротьбу з тероризмом” “тероризм - суспільно небезпечна діяльність, яка полягає у свідомому, цілеспря­мованому застосуванні насильства шляхом захоплення заручників, підпалів, убивств, тортур, залякування населення та органів влади або вчинення інших посягань на життя чи здоров’я ні в чому не вин­них людей або погрози вчинення злочинних дій з метою досягнення злочинних цілей”.

Ця ж стаття подає визначення терористичного акту. Це “злочинне діяння у формі застосування зброї, вчинення вибуху, підпалу чи ін­ших дій, відповідальність за які передбачена ст. 258 Кримінального кодексу України”.

Отож, законодавець акцентує увагу на розумінні тероризму як суспільно небезпечної діяльності, а терористичного акту - як проти­правного діяння, відповідальність за яке передбачена нормами КК України (бланкетна норма).

При цьому об’ єктивний бік тероризму і терористичного акту має багато спільного, а тероризм і терористичний акт співвідносяться як ціле й одиничне, як явище та його окремий (але неоднорідний) вияв. Це підтверджується і нормативною дефініцією терористичної діяльності, що містить терористичні акти.

Однак при аналізі закріпленого в Законі поняття тероризму ви­никають деякі слушні питання.

Так, за визначенням законодавця, тероризм - це суспільно не­безпечна діяльність. Тобто тероризм - це терористична діяльність. А остання, відповідно до ст. 1 Закону України “Про боротьбу з те­роризмом”, - це діяльність, яка охоплює: планування, організацію, підготовку та реалізацію терористичних актів; підбурювання до вчинення терористичних актів... організацію незаконних збройних формувань. вербування, озброєння, підготовку та використання терористів; пропаганду і поширення ідеології тероризму; фінансу­вання ... терористичних груп (організацій) або інше сприяння їм. Таким чином, терористична діяльність формально реалізується в те­рористичних актах. Отож, тероризм юридично виражається в теро­ристичних актах, а не у вчиненні вбивств, тортур або інших злочинів (законодавче поняття тероризму).

Крім того, якщо тероризм вчинюється проти “населення та орга­нів влади, . ні в чому не винних людей”, то зазначені у ст. 1 дії - способи вчинення тероризму (захоплення заручників, підпали, убив­ства, тортури, залякування, інші посягання на життя чи здоров’я), за логікою, вчинені проти “винних людей”, не можуть кваліфікуватися як тероризм або можуть вчинюватися юридично проти “винних лю­дей”. До речі, ані кримінальне законодавство України, ані законо­давство інших держав так само, як і міжнародне право, не знають поняття “ні в чому не винні люди”.

Слід зауважити, що слова “з метою досягнення злочинних цілей” та “або вчинення інших посягань” з огляду на визначення тероризму як діяльності зі свідомим застосуванням насильства та водночас із переліком у нормативній дефініції тероризму інших складів (спосо­бів вчинення тероризму) злочинів (захоплення заручників, підпали, умисне знищення або пошкодження майна тощо), убивства, тортури (катування) наводять на думку, що тероризм утворюють усі умисні тяжкі й особливо тяжкі злочини, що, зрозуміло, не зовсім коректно.

Можливо, не об’єктивна, а саме суб’єктивна сторона тероризму вирізняє його з-поміж інших суспільно небезпечних форм соціальної поведінки. Тим більше далі, у ст. 1 Закону при визначенні техноло­гічного тероризму законодавець звертає увагу на “терористичну ме­ту”, а при визначенні терористичної діяльності - на “терористичні цілі”. Однак чіткого й однозначного пояснення наведених термінів текст Закону не містить. Більше того, при визначенні міжнародного тероризму, законодавець застосовує неуточнені слова “з метою до­сягнення певних цілей”, а розкриваючи зміст тероризму, говорить про цілеспрямоване насильство та діяльність “з метою досягнення злочинних цілей”. Утім, можна припустити, що інтереси (вимоги) терористів (винних) можуть бути й правомірними. Тоді в криміно­логічному розумінні тероризм слід таки розглядати як протиправний насильницький спосіб задоволення цих інтересів (вимог).

Отже, при аналізі тексту Закону України “Про боротьбу з теро­ризмом” щодо дефініції тероризму виникає більше питань, ніж від­повідей.

Так, КК України справедливо не містить поняття тероризму, про­те криміналізує терористичний акт. Описова диспозиція ч. 1 ст. 258 передбачає кримінальну відповідальність за терористичний акт, тоб­то за застосування зброї, вчинення вибуху, підпалу чи інших дій, які створювали небезпеку для життя чи здоров’ я людини або заподіяння значної майнової шкоди чи настання інших тяжких наслідків, якщо такі дії були вчинені з метою порушення громадської безпеки, за­лякування населення, провокації воєнного конфлікту, міжнародного ускладнення або з метою впливу на прийняття рішень чи вчинення або не вчинення дій органами державної влади чи органами місцево­го самоврядування, службовими особами цих органів, об’ єднаннями громадян, юридичними особами, або привернення уваги громад­ськості до певних політичних, релігійних чи інших поглядів винного (терориста), а також погроза вчинення зазначених дій з тією самою метою.

Об’єктивна сторона цього злочину виражається у вчиненні (по­грозі вчинення) загальнонебезпечних дій. Терористичний акт ство­рює небезпеку для великого кола осіб, може заподіювати значну чи тяжку шкоду, зокрема випадковим особам, які не пов’язані з інтере­сами терористів (винних). Важливим елементом визначення поняття терористичного акту (й тероризму врешті-решт) є розрив між його безпосередньою жертвою (жертвами) та об’ єктом впливу терористів (винних), а також метою насильства.

Обов’язковою ознакою суб’єктивної сторони терористичного ак­ту є спеціальна мета, яка має політичне забарвлення (вплив (тиск) на владу чи / та громадськість).

Таким чином, при формулюванні правової дефініції тероризму та кримінально-правової дефініції терористичного акту переду­сім необхідно звернути увагу на специфічні характеристики, які відмежовують терористичне насилля від нетерористичного, а також якими засобами (способами) реалізовуються тероризм і терорис­тичний акт.

Л. Мошкова відмічає ще одну особливість тероризму: він поєднує високий рівень політичної мотивації з низьким рівнем участі мас, що відрізняє його від війни, партизанської боротьби, національно- визвольного руху та інших масових політичних рухів [4, 298].

В. Ємельянов звертає увагу на публічність дій тероризму, спрямо­ваних на створення в соціальній сфері обстановки страху, неспокою, пригніченості з метою прямого або непрямого впливу на прийняття будь-якого рішення чи відмови від нього в інтересах винних [2, 72].

Ю. Абаджиєв, застосовуючи системний підхід до дефініції по­няття “тероризм”, визначає його як: 1) одну з форм організовано­го, ідеологічно вмотивованого насильства з політичними цілями;

2) систематичну, цілеспрямовану та умисну діяльність, здійснювану конспіративно організованими злочинними формуваннями; 3) зло­чинну діяльність, яка характеризується переважно непередбачува - ністю терористичних атак у часі та просторі; 4) діяльність, здійсню­вану порівняно нечисельними групами терористів [1, 62]. Хоча щодо обов’язковості таких ознак, як організоване, ідеологічно вмотиво­ване насильство, систематична діяльність організованих злочинних формувань можна обґрунтовано сперечатися.

Перед тим, як підбити підсумки, зазначимо, що оскільки тер­мінологічна невизначеність гальмує не лише правову науку, але й призводить до негативної практики боротьби зі злочинністю, то формулювання поняття “тероризм” (“терористичний акт”) має уне­можливити маніпулювання ним, застосування його будь-ким на власний розсуд.

Результатами здійсненого нами аналізу ст. 1 Закону України “Про боротьбу з тероризмом” і ч. 1 ст. 258 “Терористичний акт” КК Украї­ни, а також сучасних підходів науковців до дефініції тероризму та те­рористичного акту є пропозиції щодо уточнення поняття тероризму.

Доцільно:

1) з визначення поняття тероризму в Законі вилучити слова “ні в чому не винних людей”, які замінити на “випадкових / сторонніх людей” або на “людей, які не пов’язані з інтересами терористів”;

2) упорядкувати визначення тероризму та терористичної діяль­ності;

3) врахувавши політичне забарвлення, конкретизувати терорис­тичну мету (цілі) на підставі диспозиції ч. 1 ст. 258 КК України і закріпити її визначення в ст. 1 Закону України “Про боротьбу з те­роризмом”.

Розв’язання проблеми кримінально-правової протидії терорис­тичним актам і кримінологічної та іншої протидії тероризму, зокре­ма закріплення в законодавстві відповідних правових норм, є знач­ним кроком на шляху боротьби з однією із найсерйозніших загроз не лише громадській безпеці, але й миру та спокою людства.

Зрозуміло, ці питання, з огляду на їх актуальність і складність, потребують подальшого наукового вивчення, а запропоновані но­вели щодо їх розв’язання - деталізації та практичної реалізації, за­лучення до механізму правового захисту охоронюваних законом об’єктів права.

Список використаних джерел

1. Абаджиев Ю. Терроризм: другая точка зрения // Проблеми безпеки особистості, суспільства, держави: інф.-аналіт. бюле­тень. - 2006. - № 5. - С.61-64.

2. Емельянов В. Проблемы уголовно-правового противодей­ствия терроризму // Проблеми безпеки особистості, суспільства, держави: інф.-аналіт. бюлетень. - 2006. - № 5. - С. 72-73.

3. Марченко Ю. В. Антитерористична діяльність як складова національної безпеки держави (політологічний аналіз): автореф. дис. ... канд. політ. наук. - К., 2005. - 16 с.

4. Мошкова Л. І. Понятие и сущность терроризма // Актуаль­ні проблеми політики: зб. наук. праць. - О.: Астропринт, 2000. - Вип. 9. - С. 293-298.

5. Про боротьбу з тероризмом: Закон України від 20 березня 2003 р. №638-ІУ // Урядовий кур’єр. - 2003. - 23 квітня.- С. 5-11.

Стаття надійшла 18.07.2008.