joomla
ДИНАМІКА ПРОЦЕСУ САМОРЕАЛІЗАЦІЇ ОСОБИСТОСТІ КЕРІВНИКІВ ОВС УКРАЇНИ
Юридичний часопис Національної академії внутрішніх справ

УДК 351.745.5

Вадим Барко -

Доктор психологічних наук, доцент проректор Академії управління МВС; Оксана Овсієнко - ад'юнкт ад'юнктури Академії управ­ління МВС

Аналізується проблема самореалізації особистості людини в сучасних умовах суспільної трансформації з урахуванням поглядів на окреслену про­блематику в теорії самореалізації провідних вчених.

The case study of self-realization of the personality of the person in modern conditions of public transformation with allowance for of views of the leading scientists on the given problem in theory self-realizations is carried conducted.

Актуальність дослідження проблеми самоактуалізації керівника органів внутрішніх справ полягає в тому, що керівник міліції відіграє помітну роль в суспільній трансформації, що склалася в Україні на сьогодні.

Потреба в саморозвитку, прагнення до самовдосконалення та са­мореалізації мають велику цінність самі по собі. Вони є показником особистісної зрілості й водночас умовою досягнення. Постійне праг­нення до саморозвитку не тільки приносить та закріплює успіх у про­фесійному плані, а й сприяє професійному довголіттю, що неоднора­зово підтверджувалось експериментальними даними.

Метою статті є спроба розкрити поняття “самоактуалізація” та виявити властивості особистості, за наявності яких керівник може самоактуалізуватися.

Концепції вітчизняних науковців синтезували у собі поведінко - вий, когнітивний та екзистенційно-гуманістичний напрями сучасної психології особистості. Особистісні трансформації у поведінковому аспекті проявляються у типологічних реакціях та паттернах пове­дінки, емоційній лабільності; у когнітивному - це зміни структури особистісної свідомості; в особистісно-екзистенційному - смисло - утворення, внесок у культурну спадщину людства (культуралізація) та інших людей (персоналізація). Результати порівняння основних наукових категорій для визначення самореалізації як процесу при­ведено у табл. 1.

Рушійною силою особистісного зростання, самоактуалізації, по­штовхом до перегляду світоглядних позицій Т. Титаренко та М. Га - сюк вважають життєві кризи, що розділяють етапи життєвого шляху й змінюють спосіб детермінації процесів розвитку. Саме у критич­ній життєвій ситуації людина постає перед необхідністю перегляду, критичної оцінки, зміни окремих цінностей, стосунків, діяльностей та цілого світу як такого. Кризова ситуація спонукає осмислити, сформувати, викристалізовувати життєвий задум, змушує оцінити минуле, теперішнє й майбутнє, усвідомити їх нерозривний зв’язок, обумовленість одне одним. Імовірно, що життєві кризи можуть бу­ти спричинені як внутрішніми (біологічні зміни організму, внутріш - ньоособистісні зміни, що супроводжують процес розвитку), так і зо­внішніми (об’єктивні життєві умови) чинниками або зовнішніми та внутрішніми одночасно, оскільки особистість здатна до рефлексії та саморефлексії.

Вагомим внеском у розвиток теорії самореалізації є, на нашу дум­ку, доробок Л. О. Коростильової [1]. Вчена запропонувала структурно- функціональну модель самореалізації особистості, компонентами якої є блоки з умовними назвами “хочу”, “можу”, “треба” та “прийняття рішення” (рис. 1). Ця модель функціонує таким чином: у визначенні життєвого завдання людина керується провідним компонентом хочу, що супроводжується проявами смислоутворення. У оцінюванні своїх можливостей та виборі інструментальних засобів - можу - на фоні смислоутворення основним стає смислоусвідомлення. У фазі здій­снення рішення - треба - приєднуються та стають провідними (на рівні смислової регуляції) процеси смислоутворення. Все це відбува­ється у взаємодії з прийняттям рішення, зі смисложиттєвими та цін­нісними орієнтаціями, мотиваційно-потребовою сферою. У значимій
життєвій ситуації акценти можуть зміститися: спочатку ініціюється компонент можу, потім хочу (з корекцією на автентичність) і треба (з переважанням конативного компонента). У стресових ситуаціях пе ршими можуть активізуватись треба та можу.



ХОЧУ

Інтереси, бажання, потяги, автентичність

Примітивно-виконавчий

Рівень самореалізації



МОЖУ

Самопізнання, самовідношення, самооцінка

Індивідуально-виконавчий

Рівень самореалізації



ТРЕБА

Саморегуляція, конативна сфера, соціальний запит

Рівень реалізації ролей та норм у соціумі



Рис. 1. Модель та рівні самореалізації особистості за Л. Коростильовою

Процесу самореалізації притаманні стійкий або нестійкий харак­тер та певна міра адекватності. Стратегії самореалізації можуть бути скеровані на здійснення як прогресивної моделі саморозвитку, так і регресивної [2]. Прогресивна модель включає екологічний і ноос - ферний компоненти, тобто скерована людиною на розвиток себе, ін­ших, соціуму та світу. У ході самореалізації людина докладає зусиль для розкриття своїх потенціалів, що припускає використання певних стратегій самореалізації. Передусім ці стратегії повинні відповідати критерію задоволення - корисності (продуктивності) протягом всьо­го життєвого шляху стосовно як самої людини, так і соціуму та світу загалом. У разі порушення необхідних умов самореалізації під впли­вом регресивних тенденцій самореалізація викривляється, набуває нестійкого та неконструктивного характеру.

Л. О. Коростильова вводить поняття актуальної самореалізації, тобто самореалізації “тут і тепер”, яка відповідає ситуації, що ак­туальна з погляду суб’єкта, виділяє особистісно-ситуативний та мотиваційно-смисловий аспекти самореалізації. Це означає, що за допомогою низки актуальних самореалізацій можуть бути здійснені потенційні можливості та задуми людини. Важливим є виділення чо­тирьох рівнів самореалізації особистості.

> примітивно-виконавчий;

> індивідуально-виконавчий;

^ реалізації ролей та норм у соціумі (з елементами духовного та особистісного росту);

^ сенсожиттєвої та ціннісної реалізації (реалізації сутнісної ав­тентичності) [1].

Підкреслюючи переважно свідомий характер процесу саморе - алізації, але враховуючи його несвідому складову та автентичність загалом, дослідниця описує адекватну і неадекватну стратегії само­реалізації особистості. Неадекватна стратегія може бути дифузною, недиференційованою, хаотичною, стихійною, стереотипною тощо. Адекватна стратегія - це управління людиною процесом самореалі­зації, що базується на адекватних здібностях і можливостях, дале - коперспективних планах та прогнозах, осягненні особистістю своїх сенсожиттєвих та ціннісних орієнтацій. Вона “.є унікальною, опти- мізуючою і такою, що розвиває ресурси особистості” [2, 59]. Відзна­чається багатовимірність стратегій самореалізації, котра виражаєть­ся у внутрішніх (Я - Я) та зовнішніх проявах (Я - Інші, Я - Соціум, Я - Світ).

На найнижчому рівні самореалізації (рис. 1) внаслідок малорозви - неної рефлексії для особистості характерна малоактивна та малоусві- домлена життєва позиція. Стратегії самореалізації зумовлені блоком хочу, що часто проявляється у гедоністичній позиції. Переважають бажання, водночас мало представлені інтереси, емоційний (афектив­ний) компонент явно домінує над когнітивним. На цьому рівні са - мореалізації переважають сильні ситуації, що свідчить про низьку саморегуляцію та самоуправління. Внаслідок слаборозвиненої реф­лексії може бути ускладнене свідоме керування своєю поведінкою, котра стає неадекватною процесу самореалізації, утруднена корекція у вигляді зворотнього зв’язку внаслідок малодиференційованої само­оцінки та слабовиражена ціннісна орієнтація.

На індивідуально-виконавчому рівні самореалізації особистос­ті може спостерігатись характерне рефлексивне “застрягання”, що зумовлює труднощі при прийнятті рішень: фіксація на блоці можу (чи можу?). Стратегії самореалізації базуються на малоактивній жит­тєвій позиції та недостатній диференційованості (неадекватності) самоставлення, самооцінки й самопізнання. Це проявляється у пе­реважанні слабких і нечастому виникненні сильних для особистості ситуацій, оскільки останніх людина уникає. Іншими словами: “хочу чи не хочу, але не можу” або “не хочу, бо не можу, і чи хочу взагалі”.

На рівні реалізації ролей та норм у соціумі переважає ідентифі­кація стосовно соціальної групи. Блок хочу діє на фоні недостатньої автентичності, власні інтереси особистості не усвідомлені, слабови - ражені, блок треба набуває примусового характеру - “треба, бо так хочуть інші”. Блок прийняття рішення діє неавтентично, нетворчо.

На найвищому рівні самореалізації спостерігається баланс блоків хочу, можу, треба і прийняття рішення у провідній ролі сенсожит - тєвих та ціннісних орієнтацій і адекватному розвитку мотиваційно - потребової сфери. Блок прийняття рішення відображає когнітивну орієнтацію, обумовлену пріоритетом звернення до пізнавальних про­цесів, але не на шкоду емоційним, що коректується блоком хочу, який включає у себе інтереси, бажання та автентичність.

На думку П. Лушина, відмінну від думки К. Роджерса, конструк­тивною умовою особистісного зростання є некогруентність - “призу­пинення актуальних переживань, коли їх суб’єкт постає перед необ­хідністю переоцінити основи власних дій і відповідно доповнити чи змінити уявлення про самого себе (“Я” - образ), що і є особистісним зростанням” [3, 90]. На шляху особистісного зростання, який ніколи не є рівномірно поступальним, виникають об’єктивні та суб’єктивні перешкоди, подолання яких саме по собі обумовлює просування впе­ред.

Глибинний рівень трансформації особистості носить, як пра­вило, непередбачуваний характер і прямо пов’язаний, на думку

B. С. Братуся, з духовною, “морально-ціннісною площиною розви­тку особистості”[4]. Така точка зору співвідноситься з поглядами

C. Л. Франка. Він стверджує, що “вища, духовна самість” конституює те, що ми називаємо особистістю.


Автор

Категорій\^

Н. В. Борисова

К. О. Абульха- нова-Славська

Л. М. Коган

В. І. Муляр

Л. В. Сохань і ін.

Л. О. Корости- льова

Чинник, умова, передумова

-

-

Самопізнання,

Внутрішня

Активність

Рушійні сили - діалектичні суперечності

Осмислена побу­дова життєвого шляху

-

Детермінанти

-

Внутрішня по­треба + зовнішні спонуки

Суперечності між цілями та ступенем їх реалізації

Потреби, інтереси, цілі, ідеали

-

-

Форма (спосіб)

Цілеспрямована

Діяльність,

Творчість

Активність, самовираження, прояв власного

"Я"

Практична перетворюю­ча діяльність, самопізнання

Соціальна

Активність,

Творчість,

Життєтворчість

Продуктивна праця, будь - яка соціальна діяльність

-

Динаміка (рівнева струк­тура)

Рівні: низький, середній, висо­кий, найвищий

-

-

Творчість, внутрішній діалог особистості

Усвідомлення свого Я; пошук та вибір ідеалу, цінностей; самопізнання; саморозвиток

1.ХОЧУ 2.МОЖУ З. ТРЕБА 4.ПРИЙНЯТТЯ РІШЕННЯ

Показники,

Критерії

Ступінь

Сформованості

Провідних

Компонентів:

Мотиваційо-

Оціночного;

Емоційно-

Вольового;

Діяльнісно-

Практичного

1 .Особистість - суб'єкт життєдіяльності; 2.Наявність чи відсутність сенсу життя

-

Технологічний аспект (способи + засіб), діяльнісний аспект: основ­на мотивація + самовтілення (по­треби, інтереси)

-

1 .Особистісно- ситуативний; 2.Мотиваційно - смисловий

Таблиця 1


подпись: 164 вісник академії управління мвсподпись: основні наукові категорії для визначення поняття самореалізації

Автор

Категорій'^

Н. В. Борисова

К. О. Абульханова- Славська

Л. М. Коган

В. І. Муляр

Л. В. Сохань і ін.

Л. О.Коростильова

-

-

1.Примітивно- виконавчий; 2.Індивідуально - виконавчий;

3. Реалізації ролей та норм у соціумі;

4. Сенсожиттєва і ціннісна реалізація

-

Виконання життєвих цілей, реалізація життєвих цінностей

Здійснення цілей, життєвих планів (сенсожиттєвих та ціннісних орієнтацій)

Самотворення,

Самоздійснення,

Творчість,

Життєтворчість

-

1 .Адекватна і неадекват­на; 2 .Далекої і близької перспек­тиви

Культура + усі сфери діяльності людини

-

Особисте життя та професійна діяльність

подпись: психолого-педагогічне та кадрове забезпечення 165


На глибинному рівні трансформації відбувається віднайден­ня власної особистості, переживання цінності, глибини й повноти особистісного буття. Разом з тим, глибинна, сутнісна модальність і цінність смислових процесів не піддаються зовнішньому та раціо­нальному виявленням. Будь-яка особистість чи духовна істота є таєм­ницею у розумінні, що “ми не можемо вичерпати конкретний склад особистості ніяким логічним аналізом, комплексом абстрактних ознак, що сам рід її реальності в його загальній сутності є дивом, яке перевершує всі наші поняття” [5].

Особистісні зміни як результат нового символічного досвіду проживаються, рефлексуються, осмислюються і закріпляються в свідомості як структури досвіду. Цей екзистенційний досвід пер­соналізується, засвоюється, особистістю на рівнях нормативного, мотиваційно-соціокультурних смислів і стосунків. Цей рівень і є, на думку О. Ф. Бондаренка, вищим рівнем персоналізації “Я”, процесу ставання самим собою, проживання і усвідомлення свого “Я” як цін­ності [6]. С. Л. Франк називає цей рівень “трансраціональним”.

О. Ф. Бондаренко розглядає становлення особистості через роз­виток і корекцію особистісної самосвідомості. Основним предме­том діяльності при такому підході виступає “Я” людини не лише в її самопереживанні, представленості собі та іншим, а й у співвід­несенні переживання даності з психодинамічними тенденціями від невідрефлексованого до відрефлексованого “Я” та Я-концепції за­галом [6, 96].

Найпершим об’єктом усвідомлення, а потім основою свідомості на етапі самопізнання вважається переживання, яке є вихідним мо­ментом психічного буття людини, “передумовою і водночас умовою розгортання психічного буття як такого - від психофізіологічного стану організму до вищих і значущих відображень особистісного буття людини” [6, 97-98].

Особистісне буття людини та її свідомості визначається сенсами. Джерелом сенсів як особистісного утворення є персоналізовані, тоб­то інтеріоризовані, присвоєні, трансформовані, селектовані та інди­відуалізовані у процесі особистісних переживань стосунки. Утворені сенси самі стають джерелом особистісних і трансперсональних пере­живань, які й визначають особистісно неповторний, унікальний спо­сіб буття “Я” у всіх його проявах.

Вершиною існування особистості та її ознакою особистості як персоналізованого індивіда є смислогенез. Особистісне зростання відбувається насамперед за рахунок розвитку суб’єктності “Я”, при­йняття “Я-концепції”, здійснення рефлексії “Я” та катарсичного пе­реживання. Розвиток суб’єктності “Я” включає рівні інтернальності, довільності власних переживань, незалежності у соціальних та між - особистісних стосунках та здатності до самовизначення. Умовами смислогенезу є персоналізація, тобто процес появи й розростання суб’єктності “Я”, а також зростання особистісної самосвідомості та відповідних їм засобів вираження.

У кожному індивідуальному випадку логіка глибинних змін осо­бистості є самобутньою і пов’язана з конкретними проблемами, пе­реживаннями, ситуаціями та обставинами життя людини. У резуль­таті змін особистість звільняється від ситуацій, залежності від них, виникає відчуття повноти буття, злиття й водночас свободи. Вони проявляються в усіх сферах життя індивіда та в його професійній ді­яльності.

Феномен самореалізації відрізняється багатоаспектністю та бага­топлановістю, є нерозривно пов’язаним і тісно інтегрованим у склад­ну динамічну багаторівневу структуру під назвою “особистість”. Здатність до самореалізації випливає зі здатності людини до актив­ності, внутрішньої і зовнішньої діяльності, спрямованості особис­тості. Самореалізація є одночасно їх наслідком і причиною.

Потреба у самореалізації є властивою людині від природи, випли­ває із інших природних потреб особистості, сама з одного боку по­роджується ними, з іншого - спричиняє, підпорядковує собі потреби особистості. Необхідними передумовами самореалізації є внутрішня активність особистості, усвідомлення життєвих цілей як елемент са­мовизначення, самопізнання та самосвідомості.

Підсумовуючи зазначимо, кожному працівнику необхідні:

1) стійке прагнення до виявлення і розкриття сутнісних сил і мож­ливостей;

2) активність, виявлення волі та наполегливості в досягненні по­ставлених цілей;

3) здатність до рефлексії, само рефлексії та саморегуляції;

4) стійкість та адекватність самооцінки;

5) свобода, відповідальність та самостійність у виборі діяльності для реалізації можливостей тощо.

Отже, за умов суспільної трансформації у силу вступають нові критерії розвитку особистості, формується інше, більш уважне, але й вимогливіше ставлення до особистості. У зв’язку з цим система МВС потребує введення програми самореалізації особистості співробітни­ків ОВС, зокрема, керівників, з розвитку високорозвиненої особис­тості, якій властивий певний рівень самосвідомості, самовизначення, рефлексії, самопізнання та яка досягла рівня самотворення, виробила і виробляє самоставлення.

Список використаних джерел

1. Коростылёва Л. А. Уровни самореализации личности // Пси­хологические проблемы самореализации личности. - СПб., 2000. - Вып. 4.

2. Коростылёва Л. А. Особенности стратегий самореализации и стили человека // Психологические проблемы самореализации лич­ности. - СПб., 2000. - Вып. 4.

3. Лушин П. В. Неконгруэнтность как конструктивное условие личностного развития // Практична психологія: теорія, методи, тех­нології. К.: Ніка-Центр, 1977.

4. Братусь С. Б. К проблеме развития личности в зрелом возрасте // Вестн. Моск. ун-та. - 1980. - № 2. - Сер. 14. (Психология).

5. Фейдимен Дж., Фрейгер Р. Личность и личностный рост: Пер. с англ. - М., 1994.

6. Бондаренко А. Ф. Социальная психотерапия личности. - К.: КГПИИЯ, 1991.

Стаття надійшла до друку 27.06.2007р.